Антистрофа 2. Епісодій другий. КРЕОНТ. КРЕОНТ. КРЕОНТ. КРЕОНТ

⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 25Следующая ⇒

Антистрофа 2

Є витвори мудрі в людей -

365] Ясніші від світлих надій,

Та часто біди від них більш, як блага;

Хто в шані мав клятви міць,

Батьків закон, гнів богів,

370] Той - преславний.

Безславним хай буде, хто посмів

На кривдну путь серцем стать -

Щастя не знайти йому,

375] Й ні в домі гість, ні друг мені він не буде.

Чи безсмертних то знак? Я повірить боюсь,

Та її пізнаю, і чи можу сказать,

Що вона - не дитя Антігона?

Ой нещасна-бо ти -

380] О Едіпа, нещасного батька, дочка!

Що з тобою, скажи? В чім винують тебе?

І невже-бо ти царські закони

Так безумно посміла порушить?

Входить Страж з Антігоною. [132]

Епісодій другий

СТРАЖ

Ось та, що злочин учинить насмілилась

385] І мертве тіло поховала. Де ж Креонт?

ПРОВІДНИК ХОРУ

От і до речі вийшов з свого дому від.

КРЕОНТ

Що сталось? І чому до речі вийшов я?

СТРАЖ

Не слід, державче, зарікатись смертному,

Щоб клятва та не виявилась хибною.

390] От клявся ж я до тебе не вертатися,

Погроз твоїх злякавшись, але кращою

За втіхи всі є радість несподівана.

І от я знов тут, хоч і зарікавсь тоді,

І дівчину, що учинила похорон,

395] Привів сюди. Не треба й жереб кидати -

Не інший хто, а тільки я застав її.

Тепер, державче, як захочеш, сам суди

На злочині упійману, мене ж звільни

400] Від кари, - бачиш, я не заслужив її.

КРЕОНТ

Яким же чином, де її захоплено?

СТРАЖ

Вона ховала тіло, - от і все тобі.

КРЕОНТ

Чи сам хоч тямиш добре, що говориш ти?

СТРАЖ

Па власні очі бачив, як покійника

405] Вона ховала, - чи не ясно мовлю я?

КРЕОНТ

Та як же ти побачив, де застав її?

СТРАЖ

Не так було. Коли вернувсь на варту я

І розповів, як страшно ти загрожуєш,

омели ми пил, який вкривав померлого, [133]

410] Відкрили труп, що починає гнити вже,

І так на ближнім посідали пагорку,

Щоб з вітром смороду на нас не віяло.

А засинав хто, то один ми одного

Міцною підбадьорювали лайкою.

415] Так час минав, аж поки в небі чистому

Вогнистим колом сонце не розжеврілось

І припікати стало. Раптом вихор знявсь,

Напастю небо й землю обіймаючи,

Вкрив млою поле, листя позривав з дерев,

420] Повітря сповнив пилом. Очі мружачи,

Ми довго ждали, поки божий стихне гнів.

Коли все заспокоїлось, побачили

Ми дівчину - стогнала й гірко плакала

Вона, мов пташка, що знайшла гніздо своє

425] Порожнім і постіль осиротілою.

Схилившися над тілом непохованим,

Вона ридала тужно, проклинаючи

Усіх, що так із мертвого знущалися.

І от, сухого взявши пилу в пригорщі

430] І міднокутии глечик знявши високо,

Трикратним узливанням труп вшановує.

Ми кинулись до дівчини й затримали,

Але вона нітрохи не злякалася.

Про цей і попередній злочин ми її

435] Допитуєм - вона не відмовляється.

Мені ж і гірко стало й разом солодко:

Що сам я зможу лиха вже уникнути -

Приємно, а комусь біду накликати -

Це прикро. Та звичайно, лихо іншого

440] Не так мене обходить, як рятунок мій.

⇐ Предыдущая 2 3 4 5 678 9 10 11 Следующая ⇒