Строфа 2. Антистрофа 2. Епісодій перший. КРЕОНТ

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 25Следующая ⇒

Строфа 2

Аж загриміло, як впав і об землю вдаривсь

135] Муж вогненосний, що гнівного повен шалу,

Злобно кинувсь на нас

Диким бурі поривом.

Сталось, проте, інакше:

Нам допоміг славний Арен

І відігнав помахом дужим

Військо вороже.

Вийшло сім полководців на семеро брам -

Переможцеві Зевсу по рівнім бою

Поскладали вони свою зброю ясну.

Тільки двоє нещасних, що батько один

145] І одна породила їх мати, зійшлись,

Щоб списів одночасним ударом

Один одному смерть заподіять.

Антистрофа 2

Врешті до нас велеславна прийшла звитяга

В Фіви, де гул колісниць бігових лунає,

Щоб в імлі забуття

Жах війни ми втопили. [125]

В храми богів ходімо,

Хай цілу ніч в Фівах святих

Наш хоровод, ведений Вакхом,

Землю стрясає!

155] Але гляньте, он син Менекеїв Креонт,

Що підданців новітніх новим владарем

Став із волі безсмертних, підходить до нас.

Із яким же велінням сюди він іде,

Розіславши окличників всюди своїх

Семибрамного міста старійшин

Поскликати на раду народну.

Епісодій перший

КРЕОНТ

Мужі фіванські! Від страшної бурі ми

Врятовані - нам відновили мир боги.

От і послав я вісників - з вас кожного,

165] Закликать поіменно. Владу Лаєву

І трон його державний шанували ви,

Так само і Едіпа, що владарив тут;

А як загинув батько, то й синам його,

Як завжди, серцем залишались вірними.

170] Коли ж, побиті смертю обопільною,

Убивці й жертви, в день один загинули

Обоє братовбивством осквернившися,

Державну владу перейняв по праву я,

Загиблим бувши якнайближчим родичем.

175] Але людину важко розпізнати нам,

Її всю душу, і думки, і наміри, .

Якщо вона у владі їх не виявить.

Тож мислю так я: хто, людьми керуючи,

На кращі їх поради не зважатиме,

180] Кому уста ганебний острах сковує,

Того найгіршим з владарів я визнаю.

А хто своїх шанує друзів більше, ніж

Вітчизну, - за ніщо того вважаю я,

Я сам - хай свідком буде всевидющий Зевс! -

185] Мовчать не буду, тільки б небезпеки тінь

Для нашого я міста десь побачив би.

Ніколи другом я вітчизни ворога

Не назову, бо знаю - порятує нас

Лише вона, і, пливши тільки цим човном, [126]

190] Хороших друзів ми для себе знайдемо,

Таким законом возвеличу місто я.

А зараз я повинен сповістити вам

Про двох братів тих, про синів Едіпових:

Я Етеокла, що в бою за місто впав,

195] Міць вражу списом подолавши доблесно,

З обрядом урочистим поховать звелів,

Як личить то героєві славетному.

А Полініка, його брата рідного,

Що хтів свою вітчизну і богів її

200] Умкнувши із вигнання, всю до тла спалить

І кров'ю прагнув братньою упитися,

А хто лишивсь - у рабство повигонити, -

Звелів оголосити всьому місту я -

Не вільно ні ховати, ні оплакувать,

205] Лише без похорону, на поживу псам

І хижим птахам на поталу кинути,

Так ухвалив я, і не ждать злочинцеві

Такої шани, як і справедливому,

Лиш той, хто місту вірний буде й відданий,

210] Живий чи мертвий, в нас пошану матиме.

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒