Курс сучасної 19 страница

Глава 5

Згідно з Проектом (ст. 14) контрольна кримінологічна експертиза є винятковою. Вона може проводитися за двох виняткових підстав: у разі заперечення замовником висновків раніше проведених кримінологічних експертиз або за умов виявлення Академією правових наук при виконанні контрольних функцій щодо додержання методики проведення експертизи істотних відхилень від неї. Контрольна експертиза призначається Академією правових наук, яка визначає порядок ЇЇ проведення та експертів. Висновок контрольної експертизи є остаточним.

Правова регламентація кримінологічної експертизи включає детальне визначення прав та обов'язків усіх ЇЇ суб'єктів, що містяться у статтях 15-22 Проекту.

На завершення цього питання слід зазначити, що правова регламентація кримінологічної експертизи не обмежується лише нормами Закону «Про кримінологічну експертизу проектів нормативно-правових актів». Вона міститиметься у низці актів Кабінету Міністрів України, які передбачені у Законі і мають бути прийняті після набрання ним чинності. Може виникнути потреба у прийнятті інших нормативно-правових актів, зокрема щодо порядку її проведення, інформаційного забезпечення тощо.

<$> 4. Організація запровадження та проведення

І кримінологічної експертизи проектів ,,,

нормативно-правових актів

Запровадження в Україні кримінологічної експертизи потребує заходів щодо забезпечення, підготовки та безпосередньої організації її проведення.

Заходи забезпечення запровадження в Україні кримінологічної експертизи мають різний характер та спрямованість. Серед них потрібно передусім виділити та здійснити заходи правового забезпечення. Мова йде насамперед про прийняття Закону України «Про кримінологічну експертизу проектів нормативно правових актів». Як відмічалося, проект цього Закону вже 9 років перебуває на розгляді у вищих державних органах, зокрема двічі вносився Кабінетом Міністрів до Верховної Ради України, де отримував в основному схвальний висновок Головного науково-експертного управління про можливість його розгляду у першому

Кримінологічна експертиза

читанні, прийняття за основу з наступним урахуванням зауважень та пропозицій при підготовці законопроекту на розгляд у другому читанні. Але жодного разу до нього не дійшла черга для внесення на перше читання. Потрібно нарешті оцінити актуальність законопроекту та поставити його на порядок денний і розглянути у першому читанні. Слід відзначити, що стосовно актуальності законопроекту існують різні точки зору. Зокрема, висловлювалася думка, що експертиза нормативно-правового акта має здійснюватися не лише і не в першу чергу стосовно його відповідності кримінологічній ефективності. Прихильники цієї думки пріоритетними напрямами експертизи нормативно-правових актів вважали визначення їх відповідності: 1) Конституції України та чинним міжнародним договором, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) принципу верховенства права і демократії; 3) положенню про недопущення звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина; 4) фінансово-економічним можливостям держави тощо. Вказувалося, що не менш значущими можуть бути негативні наслідки прийняття актів законодавства без їхньої попередньої соціологічної, власне правової і навіть техніко-редакційної експертизи. На думку прихильників цієї точки зору, слід було б на законодавчому рівні спочатку визначити загальні засади проведення експертизи проектів нормативно-правових актів, її види, загальні вимоги до неї тощо, що і було зроблено у прийнятому Верховною Радою 13 січня 2000 р. Законі України «Про нормативно-правові акти», але Президент України наклав на нього вето.

Не можна заперечувати пріоритетність визначення відповідності закону, що приймається, Конституції України, встановленим нею принципам, правам і свободам людини і громадянина. Проте визначення цієї відповідності і зараз забезпечується діяльністю Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради. За нею пильно стежать Міністерство юстиції, Кабінет Міністрів, регламентний та інші комітети Верховної Ради, народні депутати, звертаючись за необхідності до Конституційного Суду України. Визначення цієї відповідності, так само як і загальнопра-вової, не потребує спеціальних знань, крім юридичних, і в основному забезпечується нині існуючими структурами у сфері законотворення. Щодо фінансово-економічних можливостей дер-

Глава 5

жави, то І вони за кожним законопроектом є предметом експертизи Міністерства юстиції, у висновку якого чітко визначаються затрати, пов'язані із його прийняттям, і далі вже Кабінет Міністрів та парламентарії вирішують, чи може держава їх понести. Що ж до соціологічної, техніко-редакцшної та іншої відповідності законопроекту, то вона, на нашу думку, не може становити конкуренції визначенню кримінологічної ефективності. Остання зумовлюється впливом закону на кримінологічну ситуацію, передусім криміногенні чинники, що провокують злочинність. Навряд чи хто-небудь може мати сумнів щодо суспільної актуальності та болючої потреби забезпечення протидії злочинності. Кримінологічна ефективність закону стоїть в одному ряду з іншими, найбільш важливими заходами такої протидії, зокрема запобіганням дії криміногенних чинників злочинності.

Безперечно, було б доцільно, якби законодавчому визначенню та впровадженню кримінологічної експертизи передувало прийняття закону загального рівня її законодавчого регулювання, яким був Закон України «Про нормативно-правові акти». Але він отримав вето і, наскільки відомо, не через недотримання теоретико-методологічних засад законотворення, а з інших суб'єктивних мотивів, породжених у Адміністрації Президента. При цьому слід враховувати, що проект Закону «Про кримінологічну експертизу проектів нормативно-правових актів» підготовлений з урахуванням загальних засад експертизи нормативно-правових актів, визначених у прийнятому Верховною Радою Законі України «Про нормативно-правові акти», який пізніше отримав вето. До того відомо, що у Міністерстві юстиції України завершено опрацювання оновленої редакції проекту Закону «Про нормативно-правові акти» і, очевидно, найближчим часом він стане предметом розгляду Кабінету Міністрів України, а далі й Верховної Ради України. Тому для зволікання розгляду проекту Закону «Про кримінологічну експертизу нормативно-правових актів» немає жодних методологічних та правових підстав. Кримінологічна ситуація в країні, істотні хиби у ЇЇ виправленні, зокрема засобами законодавчого регулювання, вимагають прискорити запровадження кримінологічної експертизи. Хіба міг би, приміром, за умов проведення останньої бути прийнятий Закон від 2 червня 2005 р.,

Кримінологічна експертиза

який через, здавалося б, незначну зміну редакції ст. 51 КЗпАП «вивів» з-під кримінальної відповідальності десятки тисяч злочинців, що вчинили нібито «дрібні» (сумою до 500 гри) крадіжки, шахрайства, привласнення майна громадян, ускладнивши до того відшкодування завданих збитків.

Крім прийняття Закону «Про кримінологічну експертизу проектів нормативно-правових актів» правове забезпечення останньої вимагає також приведення у відповідність до нього інших законів України, нормативно-правових актів Уряду, центральних органів виконавчої влади, прийняття нормативно-правових актів, які випливають з нього, що передбачено у Прикінцевих положеннях Проекту.

Неодмінною умовою запровадження кримінологічної експертизи є її інформаційне забезпечення. Проект Закону «Про кримінологічну експертизу ...» (ст. 9) передбачає, що умовою її проведення є наявність кримінологічної інформації про сферу суспільних відносин, яка є предметом регулювання проекту, що поданий на експертизу. Вже зазначалося, що на сьогодні за багатьма такими сферами кримінологічна інформація про причини й умови вчинення злочинів відсутня або неупорядкована. Тому нагальним завданням є її забезпечення, що вимагає проведення наукових досліджень з метою одержання системної, сучасної інформації про криміногенні та антикриміногенні чинники, передусім у тих сферах суспільних відносин, які потребують правового регулювання або його удосконалення і де поширені злочинні та інші протиправні прояви. В Проекті (ч. З ст. ЗО) на Академію правових наук України покладається визначення разом з науковими установами та вищими навчальними закладами наявності та потреби в одержанні системної сучасної кримінологічної інформації, планування та координування проведення відповідних наукових досліджень. На наш погляд, цю роботу потрібно організувати, не чекаючи прийняття Закону «Про кримінологічну експертизу...». Координаційне бюро з проблем кримінології АПрНУ не раз зверталося до координованих установ з пропозицією щодо проведення згаданих досліджень. Проте поки що помітних зрушень у цій справі не помічається. Зрозуміло, що тут потрібні вимоги, які ґрунтуються на Законі.

Слід зазначити, що кримінологічна інформація, яка потрібна Для кримінологічної експертизи, згідно з Проектом Закону (ч. 9

Глава 5

ст. 1) має бути сучасною і системною. Це означає, що вона є не разовою, а повинна періодично оновлюватися згідно з певною системою. Таке можливо лише за умов створення постійно діючої та поповнюваної державної автоматизованої системи кримінологічної інформації (ДАСКІ). Тому у Проекті (ч. 4 ст. ЗО) на Академію правових наук України покладається розроблення наукового обґрунтування, науково-методичного та інформаційно-технічного забезпечення з метою створення такої об'єднаної (мається на увазі охоплення нею усіх суспільних сфер, щодо яких потрібна кримінологічна інформація) системи, а також здійснення наукового супроводження її формування, введення в дію, а у подальшому й використання в інформаційно-аналітичних та експертних цілях. У плані заходів Кабінету Міністрів України щодо забезпечення практичного запровадження в Україні кримінологічної експертизи після прийняття Закону про неї має бути передбачено створення цієї системи кримінологічної інформації.

Наступним напрямком забезпечення запровадження в Україні кримінологічної експертизи є її методичне забезпечення. У Проекті (ст. 26) передбачається, що одним із головних засобів забезпечення наукового рівня кримінологічної експертизи є її проведення за науково обґрунтованою методикою, розроблення якої та затвердження покладається на Академію правових наук України. У параграфі 2 цієї глави викладені основні положення методики кримінологічної експертизи, вказується, що після її експериментального випробування вона схвалена в основному Президією Академії правових наук. Очевидно, після прийняття Закону «Про кримінологічну експертизу проектів нормативно-правових актів» методика має бути додатково розглянута авторським колективом, який ЇЇ розробив, на предмет її відповідності прийнятому Закону та, за потреби, відповідно скоригована, після чого подана до Президії Академії на затвердження. Згаданою нормою Проекту на Академію покладається також у подальшому здійснення моніторингу застосування методики проведення кримінологічної експертизи та вжиття разом з експертно-кримінологічними установами заходів щодо її удосконалення.

Як і будь-яка важлива, тим більше принципово нова, науково-експертна діяльність, кримінологічна експертиза потребує належ -

Кримінологічна експертиза

ного кадрового забезпечення. У попередньому параграфі вже визначалися високі професійні та морально-етичні вимоги, що пред'являються до осіб, які мають виконувати обов'язки експерта кримінологічної експертизи. Належне кадрове забезпечення останньої здійснюється через відповідні операції з відбору кандидатів у експерти, їхньої підготовки до виконання обов'язків саме експерта, офіційної акредитації тих із них, які визнані придатними з виконання зазначених обов'язків, заохочення сумлінного виконання останніх та застосування передбачених законом заходів у разі порушення обов'язків експерта.

Відбір кандидатів у експерти кримінологічної експертизи не слід змішувати з операцією визначення придатності експерта до проведення експертизи стосовно конкретного її об'єкта, що передбачено у першому розділі методики кримінологічної експертизи. Наразі мова йде про інше. Про відбір кандидатів, придатних загалом бути експертом цієї експертизи, тобто одержати акредитацію на виконання цієї професійно-експертної діяльності. Цей відбір, назвемо його загальним, здійснюється за двома джерелами. По-перше, він проводиться у наукових установах і вищих навчальних закладах серед працівників, що мають намір бути експертом кримінологічної експертизи і пройти для цього державну акредитацію. Розуміється, що у цих установах або закладах проводяться на постійній основі наукові кримінологічні дослідження або ведеться викладання кримінології як навчального предмета і тому є фахівці, які мають визначену у Проекті Закону (ч. 4 ст. 1) наукову кваліфікацію. Виявлення та відбір кандидатів в експерти з числа фахівців такої установи має на меті переконатися не лише у наявності останніх, а й у тому, що установа має їх у потрібній кількості, мінімально необхідній згідно з методикою експертизи для утворення експертної групи. При цьому може бути врахована та підтверджена певним чином здатність установи залучити до виконання обов'язків експерта фахівців, що працюють в іншій установі і дають згоду на їх залучення до здійснення цих обов'язків в установі, яка претендує на акредитацію як експертно-кримінологічна. Зрозуміло, що і стосовно залучених фахівців має бути перевірена наявність відповідної наукової кваліфікації. За всіх умов бажано, щоб переважну більшість експертів в установі,

що претендує на акредитацію, становили фахівці, які працюють у ній. Ця умова визначатиме можливість керівництва експертно-кримінологічної установи забезпечити створення експертної групи, підтримання у ній професійної та методичної дисципліни, виконання обов'язків, покладених Законом на експертів (ст. 22). Визначення у згаданих наукових установах та вищих навчальних закладах наявності фахівців, що мають наукову кваліфікацію з кримінології, а також інших умов для проведення кримінологічної експертизи у Проекті (ч. 6 ст. ЗО) покладається на Академію правових наук. Вона подає з цих питань інформацію до Кабінету Міністрів України, на підставі чого він приймає рішення про надання відповідній установі чи закладу, а також визначеним у ній фахівцям акредитації на проведення кримінологічної експертизи. Другим джерелом виявлення кандидатів в експерти кримінологічної експертизи є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи й організації, де працюють фахівці, що мають професійні ознаки, визначені у Проекті (ч. 4 ст. 1), тобто вищу спеціальну освіту та стаж роботи не менше 5 років у провадженні правоохоронної чи організаційно-управлінської діяльності у відповідній сфері суспільних відносин, яка може стати предметом регулювання проекту, що поданий на експертизу. В разі подання такого проекту на експертизу фахівці зазначеного профілю, що отримали акредитацію на проведення кримінологічної експертизи, можуть бути залучені експертно-кримінологічною установою до її проведення в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У Проекті не визначено порядок виявлення, відбору та подання на одержання акредитації фахівців-кандидатів у експерти з цього джерела. Можна припустити, що ці питання будуть урегульовані у зазначеному документі Кабінету Міністрів України. Виявлення та відбір таких фахівців, так би мовити «резервістів», для залучення як експертів кримінологічної експертизи у проекті, що регулює суспільні відносини у певній сфері, очевидно, доцільно доручити центральному органу виконавчої влади, який здійснює управління у цій сфері. Виявлення та відбір кандидатів в експерти з числа фахівців правоохоронної діяльності, які її здійснюють в порядку службової спеціалізації у сферах суспільних відносин, що можуть стати

Кримінологічна експертиза

предметом правового регулювання законопроекту, доцільно доручити центральним установам правоохоронних органів. Очевидно, ці установи мають представляти своїх працівників як кандидатів на акредитацію до Кабінету Міністрів. Перед цим, можливо, доцільно проводити в установах Академії правових наук попереднє ознайомлення з професійною обізнаністю цих працівників щодо кримінологічних чинників загалом та зокрема тих, які діють у відповідній сфері суспільних відносин. Залучення тих фахівців, що одержали акредитацію, до проведення експертизи конкретного проекту покладається на експертно-кримінологічну установу (ст. 20 Проекту). Зрозуміло, що залучення має робитися за погодженням з керівником організації, де працює акредитований фахівець.

З метою забезпечення підготовки до експертної діяльності фахівців, які мають намір пройти акредитацію та одержати свідоцтво експерта, на Академію правових наук України покладається (ч. 7 ст. ЗО Проекту) організація їх навчання та підвищення кваліфікації з питань проведення кримінологічної експертизи. Це стосується фахівців, відібраних з обох джерел. Академії доручається також видавати особам, які закінчили навчання або пройшли підвищення кваліфікації із зазначених питань, свідоцтво експерта кримінологічної експертизи, форма, умови і порядок видачі якого встановлюються Кабінетом Міністрів України, та вести реєстр цих експертів (ч. 8 ст. ЗО Проекту). Реєстр експертів забезпечуватиме їх централізований облік та пошук у разі необхідності фахівця із певної сфери суспільних відносин, що є предметом правового регулювання проекту, поданого на експертизу.

Контроль за виконанням експертом обов'язків з кримінологічної експертизи безпосередньо покладається на керівника експертної групи (ч. 5 ст. 20 Проекту), а також експертно-криміно-логічну установу (ч. 8 ст. 18 Проекту). Контроль за дотриманням експертом порядку та методичних вимог щодо проведення кримінологічної експертизи має здійснювати й Академія правових наук під час проведення моніторингу застосування методики (ч. 5 ст. ЗО Проекту). Важливо, щоб сумлінне виконання експертом обов'язків з експертизи, особливо з урахуванням складності, обсягу та стислих строків експертних робіт, стимулювалося

Глава 5

заохоченням, що має бути передбачено в умовах і порядку оплати праці експертів, які визначаються Кабінетом Міністрів України, іншими актами законодавства та договором (ст. 32 Проекту).

Належне ставлення експерта до виконання своїх обов'язків забезпечується також встановленням його відповідальності за несвоєчасне або неякісне проведення кримінологічної експертизи, недодержання порядку та методики її здійснення, за повноту, достовірність і об'єктивність висновку, який він підписав, а також за інші порушення, допущені під час ЇЇ проведення (ч. 8 ст. 22 Проекту).

Запровадження в Україні кримінологічної експертизи потребує її організаційно-установчого забезпечення, тобто акредитації експертно-кримінологічних установ, про що вже йшлося, а також визначення Кабінетом Міністрів порядку одержання ними інформації, яка є у розпорядженні інших державних органів і установ (окрім замовника), користування інформаційними системами, що містять кримінологічну (у тому числі кримінологічне значущу) інформацію тощо (ст. 17 Проекту).

Мають бути вирішені питання фінансового забезпечення кримінологічної експертизи. Відповідно до норм цивільного законодавства за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, різновидом якого є договір на проведення наукової, зокрема кримінологічної, експертизи замовник зобов'язаний прийняти у виконавця завершену роботу та повністю оплатити її (ч. 1 ст. 894 Цивільного кодексу України). Обов'язок внести згідно з договором плату за кримінологічну експертизу за ставками та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України, покладається на замовника (ч. 5 ст. 16 Проекту). Оскільки замовником кримінологічної експертизи може бути лише орган державної влади, що розробляє проект, а також орган чи особа такого самого державного статусу, якому надані повноваження стосовно його прийняття (ч. З ст. 1 Проекту), встановлюється, що фінансування кримінологічної експертизи здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел. Порядок фінансування кримінологічної експертизи визначається Кабінетом Міністром України. Важливо, щоб після прийняття Закону «Про кримінологічну експертизу...» пи-

Кримінологічна експертиза

тання її фінансового забезпечення були практично вирішені як на рівні Кабінету Міністрів України, так і інших центральних установ органів виконавчої влади.

Без вирішення зазначених питань правового, інформаційного, методичного, кадрового, організаційного, фінансового забезпечення запровадження кримінологічної експертизи, проведення останньої у будь-якому спрощеному порядку буде нічим іншим, як її сурогатом. Окрім інших негативних наслідків подібна практика призведе фактично до підміни експертизи звичайним рецензуванням, яке з багатьох причин, насамперед науково-методичних, принципово відрізняється від справжньої наукової експертизи.

Всі питання щодо забезпечення запровадження в Україні кримінологічної експертизи мають бути відображені у плані заходів, який повинен затвердити Кабінет Міністрів України після прийняття Закону «Про кримінологічну експертизу...» Верховною Радою України.

Певного порядку й організації потребує і безпосереднє проведення кримінологічної експертизи, її ініціювання за наявності підстав, визначених у ч. 1 ст. 8 Проекту, починається із замовлення на проведення експертизи, яке замовник подає до експертно-кримінологічної установи. У замовленні має обов'язково міститися низка питань, передбачених у ч. 2 ст. 23 Проекту, та до нього додані супровідні та інші інформаційні матеріали, необхідні для проведення кримінологічної експертизи (ч. З ст. 23 Проекту).

Замовлення розглядається керівником експертно-кримінологічної установи. У разі відповідності замовлення вимогам закону і прийняття його до провадження керівник установи визначає керівника експертної групи та дає йому завдання на проведення експертизи. В ньому викладаються основні умови останньої, що мають бути передбачені у договорі, та заходи стосовно забезпечення її здійснення.

Керівник експертної групи підготовлює проект договору між замовником і експертно-кримінологічною установою, який повинен бути узгоджений із замовником та відповідати вимогам цивільного законодавства (глава 62 Цивільного кодексу України). До договору додається кошторис на проведення експертизи, який має передбачати всі витрати та бути узгодженим сторонами. Витрати значною мірою залежать від кількості експертів в екс-

Глава 5

пертній групі та розміру оплати їхньої праці, обсягу норм проекту, що підлягають експертному оцінюванню, умов та строків проведення експертизи, обсягу, умов та порядку одержання необхідної для неї кримінологічної інформації та низки інших питань. Останні мають бути попередньо предметне опрацьовані та відображені у договорі та кошторисі. Передбачається (ч. 5 ст. 17 Проекту), що експертно-кримінологічна установа може відмовити у проведенні експертизи в разі відсутності або непредставлення необхідної для її проведення кримінологічної інформації, а також якщо замовлення подано з порушенням вимог Закону. Особливої уваги заслуговує попереднє визначення фахівців, з числа яких має бути укомплектована експертна група, вирішення питань щодо їх включення до неї. Після укладення договору та формування складу кандидатів до експертної групи її керівник уточнює за необхідності конкретні завдання експертизи і розпочинає роботу з кандидатами згідно з методикою експертизи. Далі остання визначає послідовність, організацію та порядок її проведення.

Чіткій організації підлягає завершення експертизи, складання її висновку та, за наявності підстав, порядок його заперечення. Передбачається, що висновок повинен містити відповіді на питання, поставлені замовником, звичайно, окрім тих, за якими у проведенні експертизи відмовлено (ч. 5 ст. 17 Проекту). Висновок підписують усі члени експертної групи, які брали участь в проведенні експертизи та згодні з ним. Він вважається прийнятим експертною групою, якщо його підписали більше половини її членів. У разі незгоди експерта з висновком експертизи, він викладає письмово свою окрему думку, яка додається до висновку. Якщо більшість членів групи не підписали висновок, він вважається неприйнятим, що може бути підставою призначення керівником експертно-кримінологічної установи повторної експертизи. У Проекті детально регламентований порядок заперечення замовником висновку кримінологічної експертизи (ст. 29), підстави та умови призначення і проведення додаткової та контрольної експертизи, про що йшлося вище.

Для забезпечення виконання Академією правових наук України значної кількості організаційно-інформаційних та науково-методичних функцій щодо кримінологічної експертизи, які по-

Кримінологічна експертиза

кладаються на неї згідно з проектом Закону «Про кримінологічну експертизу...» (ст. ЗО), після його прийняття Верховною Радою України Кабінет Міністрів України має вирішити низку питань стосовно збільшення штатної чисельності та додаткового фінансування Академії. Останнє забезпечить створення в Академії окремої структури з відповідними організаційними та науково-методичними функціями щодо кримінологічної експертизи.

Рекомендована література

1. Закалюк А. П. Методологічні проблеми підвищення якості законотво-

рення в Україні засобами науково-кримінологічної експертизи // Вісник Академії правових наук України. — 1996. — № 7. — С. 68-77.

2. Закалюк А. П. Про правове регулювання та порядок проведення кримі-

нологічної експертизи проектів законодавчих актів // Питання боротьби зі злочинністю: 36. наук, праць НДІ вивчення проблем злочинності АПрНУ. - X., 1998. - Вип. 2. - С. 96-124.

3. Закалюк А. П. Про запровадження в Україні кримінологічної експерти-

зи // Право України. - 1999. - № у. - С. 104.

4. Глушков В. М. О прогнозировании на основе зкспертннх оценок //

Науковедение. Прогнозирование. Информатика. — К., 1970.

5. «Про кримінологічну експертизу проектів нормативно-правових актів»:

Проект Закону України. Верховна Рада України. — Реєстр. № 7755 від 4 липня 2005 р.

Бешелев С.Д., Гурвич Ф. Г. Зкспертньїе оценки. — М., 1973.

Зкспертньїе оценки в социологических исследованиях / Ответ. ред..

С. Б. Крьшский. - К, 1990.

8. Статистические методьі анализа зкспертньїх оценок / Ответ. ред. Т. В. Рябушкин. - М.,1977.

9. Джужа О. М., Кирилюк А. В. Кримінологічна експертиза як засіб удос-

коналення законодавчого процесу // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). — 2003. — № 8. — С. 125-137.

9 8-147

Глава 6 Перспективи української кримінології

Викладене у Курсі, особливо у Книгах першій та другій, дає підстави для загального висновку, що кримінологічна наука в українському суспільстві ще не посіла належного їй місця, насамперед в обґрунтуванні спрямування та функціонування держави, органів державної влади щодо протидії злочинності. Останні, як правило, не виявляють інтересу до кримінологічних досліджень, не беруть до уваги їхніх результатів, не організовують кримінологічного обгрунтування державних концепцій та програм, законопроектів, урядових рішень. Вони здебільшого (крім системи МВС) не замовляють і не використовують кримінологічних прогнозів злочинності та діяльності із протидії її проявам, не налагодили науково обґрунтованої системи планування та здійснення заходів з метою виявлення причин і умов злочинів, запобігання їх вчиненню. Тривалий час гальмується прийняття законопроектів щодо загальних засад запобігання злочинності, проведення кримінологічної експертизи законопроектів тощо.

Якими ж є за цих умов перспективи української кримінології? Які чинники можуть змінити нинішнє становище, вивести українську кримінологію на належний їй суспільний рівень та забезпечити гідне місце в процесах творення правової держави, утвердження принципів верховенства права? Думається, що до числа цих чинників треба насамперед віднести: 1) забезпечення розвитку українського суспільства у цивілізаційному, демократичному напрямку як їх суспільну передумову; 2) розроблення та створення на перспективу науково обґрунтованої стратегії та системи державної протидії проявам злочинності; 3) забезпечення більшої кримінологічної обґрунтованості та змістовності системи

Перспективи української кримінології

управління діяльністю правоохоронних органів і судів щодо запобігання і протидії злочинності; 4) розвиток суспільних, перш за все наукових галузей, передусім інформаційної, електронно-технічної, біотехнологічної, експериментальної психофізіологічної та інших, що забезпечують розширення можливостей та засобів наук, які вивчають людину та її діяльнісні прояви, у тому числі кримінології; 5) самоудосконалення власне кримінологічної науки як запоруку збільшення її суспільної продуктивності та в результаті — підвищення до неї інтересу суспільства і держави, досягнення нею загальнонаціонального значення. Розглянемо послідовно ці чинники та відповідні напрямки розвитку суспільства, держави, вітчизняної науки, насамперед кримінології, роблячи виняток лише стосовно окремих названих галузей, розгляд яких потребує взаємодії з відповідними фахівцями.

Ј 1. Забезпечення розвитку суспільства у цивілізаційному демократичному напрямі

Властивість людського розуму пізнавати — природна закономірність. Вона супроводить та визначає людину з моменту виокремлення її в природі як мислячої істоти. Спочатку ця властивість зумовлюється утилітарними мотивами виживання, улаштування власного життя. З утворенням найпростіших форм соціуму його упорядкування стає суспільною потребою. Звідси прагнення особи пізнати суспільне буття, зрозуміти його умови, чинники, можливості, а згодом — спрогнозувати та запроектувати розвиток останніх. «Схильність до упорядкування соціального буття, творення нового, зменшення кількості непізнаного — властивість людського розуму, що має своє втілення, зокрема, в постійному процесі продукування конструктивних реформаторських ідей»1. Оскільки суспільне буття набуває у своєму розвитку все більш системного характеру, перетворюється на складну систему суспільних відносин, то і його пізнання та упорядкування вимагає системного підходу. І ще одна органічна ознака суспільного упорядкування. Воно, як правило, звернене у майбутнє, має

⇐ Предыдущая 15 16 17 18 192021 22 23 24 Следующая ⇒