Курс сучасної 15 страница

Звернемося тепер безпосередньо до обґрунтування потреби та можливості кримінологічної експертизи.

Будь-яка наукова експертиза законопроекту, поряд із визначенням позитивних результатів його прийняття та запровадження, дає можливість для прогнозування (якщо володіє методом останнього) Імовірного в умовах дії нового акта виникнення або стимулювання суперечностей, дисфункцій, невідповідностей, інших деструктивних змін, що призводять до суспільної дестабілізації, економічного, соціального, соціально-психологічного напруження, загострення конфліктів, суперечностей, посилення криміногенних чинників, зрештою — можливого вчинення правопорушень і злочинів. Цінність наукової експертизи законопроектів вбачається саме у тому, що вона дає обґрунтування для своєчасної, як правило, до прийняття останніх у формі закону, суспільно доцільної фахової корективи їх змісту, спрямованої на усунення сумнівних суперечливих норм і тим самим запобігання негативним наслідкам впровадження законів у життя.

Глава 5

Не повинна становити виняток у цьому відношенні наукова кримінологічна експертиза щодо виявлення та усунення кримінологічної невідповідності (неефективності) законопроекту, запобігання його негативним наслідкам у вигляді створення сприятливих умов для вчинення злочинів. З огляду на наведене, повернемося до понять якості та ефективності закону. У соціальній оцінці якості законопроекту є підстави виділити її кримінологічну складову, яка зумовлюється врахуванням у ньому кримінологічного змісту регульованих відносин, прогнозуванням їхніх кримінологічне значущих змін та наслідків у результаті реалізації законодавчої норми.

Як зазначалося, з поняттям якості закону пов'язане уявлення про його ефективність. Остання стосовно будь-якої дії або засобу її стимулювання та регулювання, зокрема правового, визначається, як відомо, співвідношенням фактичного результату і тих соціальних цілей, досягненню яких підпорядковані зазначені дії, засоби їх забезпечення. Еталоном оцінки соціальної ефективності правової норми зазвичай є відповідність цій нормі не самої поведінки (в цьому вбачається її юридична ефективність), а більш віддалені соціальні наслідки її реалізації.

Різновидом соціальної ефективності закону можливо розглядати його кримінологічну ефективність. Критеріями останньої слід визнати стимулювання дії антикриміногенних чинників, усунення (нейтралізацію), створення несприятливих умов для детермінантів злочинності, які діють у сфері, що регулюється законом.

Зазначений підхід до визначення кримінологічної ефективності закону узгоджується з уявленням про те, що його ефективність та якість загалом пов'язані передусім з відповідністю об'єктивній реальності. Подібну відповідність відомий російський правознавець О. М. Васильєв ще в середині 70-х років минулого століття назвав основним об'єктивним законом правової форми суспільного життя1. На нашу думку, ця відповідність охоплює не лише позитивні сторони життя суспільства, його прогресивні цілі та тенденції, а виявляється і в урахуванні існуючих у ньому суперечностей, негатив-

1 Васильєв А. М. Правовьіе катсгории. — М., 1976. — С. 116-118.

Кримінологічна експертиза

них явищ, включаючи й кримінологічне значущі. Інакше кажучи, про відповідність закону об'єктивній реальності у кримінологічному відношенні можна говорити за тих умов, коли у законі враховуються реально існуючі та прогнозовані у регульованій сфері чинники як антикриміногенного характеру, так і ті, що детермінують злочинність, і якщо через реалізацію закону передбачається стимулювання перших та усунення (нейтралізація) других. Неврахування, ігнорування останніх, а тим більше свідоме (приміром, у кримінальне лобістських інтересах) нехтування ними здатні викликати негативні кримінологічні наслідки аж до створення сприятливих умов для вчинення злочинів, що, зрозуміло, не має нічого спільного з ефективністю закону.

Наведеним обґрунтовуються потреби пізнання у процесі законотворення як антикриміногенних, так і детермінуючих злочинність чинників і закономірностей, що функціонують у сфері регульованих законом відносин, розробки та використання відповідних, зокрема спеціально-кримінологічних, методів такого пізнання, науково-кримінологічного обґрунтування та оцінки продуктів законотворчого процесу. Наведене наділяє останній певним кримінологічним змістом. Вочевидь, є підстави, за аналогією з юридичною соціологією, яка виділяє соціологію нормо-творчості, визначити сферу законотворчої діяльності, що розглядається в кримінологічному аспекті, терміном «кримінологія законотворення»1. Остання, як і соціологія правотворення, «допомагає законодавцю поза рамками законодавчого процесу»2.

Пізнання об'єктивних та суб'єктивних кримінологічних закономірностей, у яких має реалізовуватися законодавчий акт, повинно бути науково обґрунтованим, ґрунтуватися на теоретичних та емпіричних підходах.

Викладене дало підстави твердити, що серед функцій та засобів науково-кримінологічного забезпечення законотворення3 має

Зрозуміло, що обгрунтування терміна «кримінологія законотворення» не створює підстав для виділення останньої поза предметом науки кримінології в окрему «кримінологію» (див. Детальніше в § 3 глави 2 Книги 1 Курсу). ^КарбоньеЖ. Юридичсская социология. - м., 1986. - С. 322.

Про них докладніше див.: Закшиок А. П. Методологічні проблеми підвищення якості ••законотворення в Україні засобами пауково-криміпологічпої експертизи // Вісник Академії правових наук України. - 1996. - № 7. - С. 68-77.

7 8-!47 193

Глава 5

зайняти своє місце прогнозування кримінологічних наслідків прийняття та реалізації законодавчого (нормативно-правового) акта. Здійснення цієї функції має відбуватися через безпосереднє застосування прогностичних методів і засобів, зокрема через проведення наукової кримінологічної експертизи проекту такого акта. Звідси зроблений висновок, що прогнозування кримінологічних наслідків прийняття та реалізації законопроекту, передусім засобами його кримінологічної експертизи, є самостійною актуальною проблемою, досить значущою не лише для кримінології, але й для теорії та практики законодавчої діяльності, тобто для вирішення стратегічних питань забезпечення формування правової держави.

Водночас дослідження показало, що на час його початку (1991 р.) у літературі лише у загальній формі торкалися питання кримінологічного забезпечення законотворчості. Дещо детальніше воно ставилося, зокрема автором Курсу, на Всесоюзній координаційній нараді кримінологів у Баку в 1988 р. у зв'язку з обговоренням питань забезпечення результатами кримінологічних досліджень розробки проекту Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік1. Термін «кримінологічна експертиза» як побажання до дії без його пояснення був використаний у 1992 р. в одному з документів З'їзду народних депутатів Російської Федерації2. Публікації стосовно застосування передза-конодавчого прогнозування кримінологічних наслідків прийняття та реалізації законодавчих актів, зокрема засобами кримінологічної експертизи, до 1996 р. були відсутні у вітчизняних та зарубіжних джерелах інформації. У 1996 р., майже одночасно з першою публікацією автора Курсу з проблем кримінологічної експертизи3, з'явилося повідомлення про розробку її правових і методологічних засад та проекту Закону про неї в Росії під керівництвом проф. А. І. Долгової4. Проте і через декілька років доповідь автора Курсу на конгресі Європейської Асоціації законотворців у

' Кримипологические проблеми совериіспствоваїїия законодатсльства о борьбс с

прсступностью / Матер. распшр. зассд. Всссоюзн. коорд. бюро по кримшюлогии. — Баку,

1988.'

- Постаповлепиесьсзда народних депутаток РФ от 14 дскабря 1992 г. № 4081 «О состояпіпі

законності!, борьбьі с ІІрсстуиІІостью и коррунцпсй».

•' Закалюк А. П. Вказана праця.

1 Преступнжть и правопис рсгулнронаїшс борьбьі с пеіі / Под. рад. А. И. Долговой. — М, 1996.

Кримінологічна експертиза

Варшаві у червні 2000 р. стосовно кримінологічного забезпечення законопроектної діяльності через використання у ній кримінологічної експертизи виявилася несподіваною новацією, що досі не привертала уваги європейських фахівців.

Ще дальшою від проблеми кримінологічної, а, відверто кажучи, на той час і будь-якої наукової експертизи, виявилася законопро-ектна практика у Верховній Раді України. До попереднього оцінювання законопроектів, зокрема у поодиноких випадках із позиції їхньої кримінологічної перспективи, інколи залучалися фахівці, включаючи наукових консультантів. Проте їхня діяльність не була організована, методично забезпечена, правовим чином регламентована. Тому й зараз, коли звичайна та до всього суб'єктивно орієнтована рецензія проекту закону, що виконана навіть фахівцем-науковцем, отримує гучну назву «наукова експертиза», для цього немає жодних правових, методологічних та методичних підстав.

У процесі дослідження з питань потреби, підстав та порядку організації кримінологічної експертизи була опитана група фахівців, зокрема народних депутатів, їхніх помічників і консультантів, працівників правоохоронних та судових органів, викладачів юридичних факультетів провідних ВНЗ України. Майже всі опитані висловилися щодо потреби кримінологічної експертизи законопроектів, необхідності правового регулювання останньої, у тому числі законодавчого визначення підстав та порядку її організації, а також передусім — розробки для неї наукової методики проведення.

Зрештою, визнавалася обґрунтованою ідея керівника дослідження про те, що головним у методології кримінологічної експертизи має бути визнаний метод експертного прогнозування (оцінювання). При цьому норма законопроекту має оцінюватися з погляду її кримінологічних наслідків, зокрема щодо впливу на ан-тикриміногенні та криміногенні чинники, які діють у сфері регулювання закону, проект якого подається на експертизу. Останнє поставило проблему наявності в експертів достовірної системної Інформації про згадані чинники у сфері регулювання законопроекту та загалом у суспільних відносинах, необхідність її уніфікації, систематизації та автоматизації на сучасному науково-методично-МУ та технологічному рівні. Було зроблено узагальнений висно-

Глава 5

вок, що головним у подальшому розв'язанні проблеми кримінологічної експертизи є розробка її науково обґрунтованої методики, основним методом якої має стати системний аналіз інформації щодо кримінологічної ситуації у сфері регулювання законопроекту, на підставі чого має формуватися прогноз зміни цієї ситуації після прийняття та реалізації закону.

Результати розробки концептуальних засад кримінологічної експертизи дали змогу визначити її загальне поняття. Кримінологічна експертиза — це експертне дослідження і прогнозування зміни кримінологічної ситуації у певній сфері суспільних відносин у зв'язку з новими обставинами (умовами) її функціонування, наразі пов'язаними із прийняттям нормативно-правового акта, що має внести зміни у правове регулювання згаданої сфери. У подальшому було визначено правове поняття кримінологічної експертизи, про що йдеться у § 3 цієї глави.

Теоретична ідея кримінологічної експертизи стала логічним розвитком методу кримінологічного прогнозування у сфері дії чинників злочинності, що, в свою чергу, викликало потребу подальшого розвитку теорії її детермінації, практики визначення причин і умов вчинення злочинів, отримання змістовної інформації щодо процесів, явищ, подій, проявів людської активності тощо, які мають спричинювальні та зумовлювальні функції стосовно різних видів злочинів. Визначилася потреба на перспективу щодо інформатизації цих чинників, зокрема систематизації та автоматизації інформації про них на базі сучасних інформаційних технологій. Реалізація цієї перспективи вбачалася у формуванні автоматизованих баз даних про чинники окремих видів злочинів з подальшим об'єднанням цих баз у єдину Державну автоматизовану систему кримінологічної інформації (ДАСКІ).

Пропозиції щодо організації розроблення методики кримінологічної експертизи та про започаткування робіт зі створення ДАСКІ вносилися до вищих державних органів України ще у 1992 р. та на початку 1993 р. Зрештою розробка методики кримінологічної експертизи була передбачена у Державній програмі боротьби із злочинністю на 1993-1995 роки, а у Заходах щодо удосконалення діяльності по боротьбі зі злочинністю, зокрема

Кримінологічна експертиза

стосовно наукового забезпечення цієї діяльності, затверджених розпорядженням Президента України від 10 лютого 1995 р., Академії правових наук України було доручено розробити правові засади та організаційно-методичні засоби впровадження в Україні кримінологічної експертизи проектів законодавчих актів. На виконання цього доручення Президія АПрНУ 6 березня 1996 р. створила тимчасовий творчий колектив під керівництвом автора Курсу1. Протягом 1996-1997 рр. творчий колектив розробив:

проект Закону України «Про кримінологічну експертизу»;

проект постанови Кабінету Міністрів України «Про органі зацію кримінологічної експертизи в Україні»;

— проект Положення «Про порядок проведення криміно логічної експертизи», яке підлягало затвердженню Кабінетом Міністрів України після прийняття Закону;

— методику кримінологічної експертизи2.

Розробка останньої через майже повну новизну була найбільш складною і трудомісткою. Знадобилося провести експериментальне випробування розробленого проекту методики в реальних умовах кримінологічної експертизи одного з проектів Закону, що перебував на розгляді у Верховній Раді України3. Про це йдеться у наступному параграфі.

Ј 2. Методологія та методика кримінологічної експертизи

2.1. Беручись за висвітлення методики кримінологічної експертизи, необхідно детально розглянути її методологічні засади. Передусім потрібно звернути увагу ось на що.

По-перше. У кожній сфері суспільних відносин, зокрема у тій, що підлягає регулюванню конкретним законом або іншим нормативно-правовим актом, існує певна сукупність криміногенних та анти-

Крім автора Курсу, у ньому брали участь професор С. А. Тарарухін та капд. юрид. наук *-*• 1. Кулик.

Д»в. докладніше: Закалюк А. П. Про правове регулювання та порядок проведення кримі-юлопчпої експертизи проектів законодавчих актів / Питання боротьби зі злочинністю: 36.

"аук. прань НДІ вивчення проблем злочинності АПрНУ. - X., 1998. - Вин. 2. - С. 96-124.

М т°?.га"ІзаЧг' випробування проекту методики брали також участь капд. економ, наук • І. Камликта капд. юрид. наук (нині докт. юрид. наук) Попович В. М.

Глава 5

криміногенних чинників. Ця сукупність визначає кримінологічну ситуацію у цій сфері. Під впливом зміни змісту цих чинників, особливо залежно від зміни міри суспільної небезпечності криміногенних чинників, а в кінцевому рахунку і співвідношення між ними та антикриміногенними чинниками, кримінологічна ситуація також зазнає зміни у певні періоди часу стосовно зумовлення тих чи інших злочинів, що вчиняються у цій сфері суспільних відносин.

Слід зауважити, що через незнання або неуважність до термінології кримінології та дійсного змісту її понять, нерідко навіть в офіційних документах та виступах посадових осіб, замість ознаки «кримінологічна» щодо ситуації помилково вживається «криміногенна». Остання ознака значно вужча і стосується лише сукупності криміногенних чинників, які породжують злочинність. Кримінологічна ситуація — це взаємопов'язана сукупність криміногенних та антикриміногенних чинників. І саме тоді, коли стримуючих, антикриміногенних запобіжних засобів недостатньо або вони використовуються неповно, неефективно, порушується нормальний кримінологічний баланс: криміногенні чинники не одержують належної протидії, продукують злочинність, зумовлюють її зростання. Звідси методологічно обґрунтовується, що кримінологічна експертиза та її методика мають стосуватися впливу об'єкта, щодо якого вона проводиться, на обидві названі групи чинників — антикриміногенні та криміногенні, стимулюючи перші та гальмуючи вплив других.

По-друге. Кримінологічна ситуація складається та перебуває під постійним впливом (позитивним і негативним) низки детермінантів: обставин, умов, процесів, явищ, проявів людської активності тощо. Серед них впливають на ситуацію та відносини, які її визначають, норми чинних законодавчих та інших нормативних правових актів. Як зазначалося, вплив цей може бути позитивним, що обмежує дію криміногенних чинників, або негативним, який створює сприятливі умови для реалізації останніх. Кримінолого-експертне дослідження має визначати, який саме вплив може мати норма закону, проект якої подано на експертизу. Методика останньої повинна відповідати цій потребі.

Третє. Проблемну ситуацію на стадії розробки змісту будь-якого проекту, зокрема законопроекту, зумовлює потреба пізнання

Кримінологічна експертиза

наслідків його реалізації. У нашому контексті — кримінологічних наслідків, їхнього впливу на кримінологічну ситуацію. Оскільки йдеться про пізнання явищ, що реалізовуватимуться у майбутньому, стосовно яких інформація навіть за оптимальних умов її забезпечення є неповною, відносною, пізнавальна проблема перетворюється на прогностичну. Тобто виникає проблема прогнозування кримінологічних наслідків прийняття закону, ймовірної їх оцінки, що якраз і має здійснити кримінологічна експертиза.

Четверте. Наведене визначає прогнозно-оціночний характер методики кримінологічної експертизи і ту її особливість, що вона підпорядкована інформаційно-пошуковим та інформаційно-прогнозним завданням. Прогностика визнає прямо пропорційну залежність міри імовірності оцінки від наявності, певної системної упорядкованості та можливості використання і кількісної інтерпретації інформації. Ця загальнопрогностична закономірність повною мірою стосується інформації про кримінологічну ситуацію та чинники, які її визначають. Але кримінологічна експертна оцінка з цього погляду суттєво різниться від інформаційної моти-вованості експертної оцінки в інших суспільних галузях, наприклад в соціології. У відомих соціологічних публікаціях про застосування методу експертних оцінок досі не траплялася постановка завдань інформаційного забезпечення експерта.

І для правової експертизи, тобто оцінки правової відповідності нової правової норми, буде потрібно значно менше інформації. Тут потрібна інформація лише, як правило, про чинні правові норми, основи правового регулювання та текст нової правової норми. Експертно-правова оцінка у цьому вимірі зводиться до їх зіставлення і висновку про відповідність (невідповідність) нової норми чинним нормам. Така оцінка, як правило, є результатом знань експерта, а не використання спеціальної інформації.

У загальній літературі з прогнозування і про метод експертних оцінок не знаходимо навіть зовсім обмеженого завдання щодо забезпечення експертів інформацією про умови функціонування об єкта прогнозування, зокрема про середовище, в якому він реалізовуватиметься.

Пояснення такого становища, можливо, криється у давній методологічній установці на те, що фундаментом прогнозу є знання та

Глава 5

думка фахівця, яка ґрунтується на його професійному і практичному досвіді, і передбачається, що потреба і повнота інформації для прогнозу визначається згаданим індивідуальним досвідом1. Таке твердження за умов сьогоднішнього дня є непереконливим. Принаймні для кримінологічної експертизи. Інформація про кримінологічне значущі явища, процеси, умови, в цілому про кримінологічну ситуацію, вплив на неї багатьох чинників постійно змінюється. Збільшується її обсяг, змінюються суттєві відмінності різних видів злочинів, осіб, які їх вчиняють. Різниться вона за регіонами, сферами суспільного життя, галузями господарства. До того ж досі відсутні зведені банки даних такої інформації. Експериментальні розробки щодо створення останніх показують, що лише, приміром, за одним видом правопорушень — корупційними — нараховується 35 груп чинників різного походження: економічні, політичні, правові, організаційно-управлінські, соціально-психологічні тощо, які на рівні конкретних процесів, явищ, обставин, дій, що їх розкривають і можуть об'єктивно свідчити про стан та динаміку кожного з чинників, визначаються понад п'ятьмастами показниками. Який фахівець, навіть лише у сфері боротьби з корупцією, може утримати в пам'яті такий обсяг інформації, показники якої до всього перебувають у постійній динаміці.

Наведене є переконливим підтвердженням необхідності розробки та запровадження державної системи нагромадження, уніфікації та аналізу кримінологічної інформації з використанням ЇЇ, зокрема, й для розв'язання прогнозно-експертних завдань. На жаль, розробка цієї системи та окремих її банків даних досі просувається вкрай повільно, головним чином через дефіцит фінансування. Проте це вже окрема тема.

Зараз же є підстави і потреба визначити, — і це буде п'ятий методологічний постулат, — що методика кримінологічної експертизи повинна виходити з неодмінного забезпечення експертів системною кримінологічною інформацією, передбачати форми, засоби, прийоми її оцінювання та прогнозування зміни кримінологічної ситуації.

1 Глушков В. М. О иропюзировапии на осново зкснсртньїх оцсіюк // Науковсдспис. Пропюзировапис. Ипформатика. — К., 1970. — С. 23.

Кримінологічна експертиза

У контексті значення для кримінологічної експертизи знання й урахування кримінологічної ситуації потрібно відмітити, що остання в Україні в період обґрунтування зазначеної експертизи мала свої особливості, а на момент розробки її методики значно погіршилася порівняно з 1990-1991 роками.

Перехід України до побудови відкритого громадянського суспільства, який очікувався після отримання нею державного суверенітету, та розтаємничення зведених даних про вчинення злочинів, створювали сприятливі умови для розвитку у кримінології прикладних розробок. Нова обстановка стимулювала творчий продуктивний процес і водночас висвітлила серйозні труднощі у його реалізації. З одного боку, більшість кримінологів, що роками обмежувалися теоретичними пошуками та рекомендаціями загального порядку, не мали досвіду створення чисто кримінологічних засобів безпосереднього запобігання та протидії злочинності. З другого боку, суспільні інституції та насамперед управлінські структури, що організовують діяльність з боротьби із правопорушеннями, психологічно не були готові до того, що кримінологи можуть опрацьовувати та пропонувати запобіжні засоби безпосередньо практичної дії.

Водночас кримінологічна ситуація перехідного періоду об'єктивно вимагала мобілізації усіх заходів протидії злочинності. Соціально-економічні трансформації, як вчить історія, завжди викликають загострення суперечностей, дестабілізацію відносин, зокрема й у сфері правопорядку і злочинності. В Україні, як і в деяких інших країнах, підвищена кримінальна активність не лише супроводжувала та пронизувала процеси трансформації, але й, внаслідок серйозних упущень та гальмування у проведенні останньої, призвела до криміналізації значної частини суспільних відносин, передусім у галузі економіки, перерозподілу власності та продукції. За цих умов кримінологи мали не лише розробити загальну систему кримінологічної безпеки соціально-економічних перетворень, а й наповнити її конкретними засобами та інструментами запобігання і протидії негативним, передусім кримінальне караним проявам. Слід визнати, що розв'язання Цього завдання відбувається занадто повільно і відстає від суспільних потреб.

Глава 5

Необхідність більш ґрунтовного та предметного кримінологічного забезпечення виявилася, зокрема, у сфері законотворення. Недосконалість законів, недоліки, нечіткі, суперечливі їхні норми завжди використовувалися злочинцями. В законі не повинно бути норм, які б у той чи інший спосіб, прямо або опосередковано сприяли підсиленню криміногенних чинників або створенню середовища, придатного для реалізації останніх. Звідси конструюються поняття кримінологічних вимог до правових норм та кримінологічної ефективності останніх.

Серед соціальних передумов та конкретних чинників, що загострили у перехідний період проблему кримінологічної ефективності законів, слід назвати:

об'єктивну необхідність у цей період масової зміни законо давства і пов'язану з цим правову нестабільність;

значну криміналізацію суспільства, зокрема й унаслідок недо сконалості, запізнення прийняття законодавчих актів, що часто без карно використовувалося нечесними людьми за умов дії сумнівно го принципу про дозволеність усього, що не заборонено законом;

тривалу заміну законодавчої, тобто публічної, форми нормо- творення, у тому числі й у сфері регулювання основних відносин і умов життєдіяльності суспільства, на декретну, з передорученням останньої виконавчій владі з її апаратним способом здійснення;

продовжувану до останнього періоду функціонування попе реднього режиму влади хибну практику підміни законодавчого порядку прийняття рішень про фактичну зміну державної форми власності, навіть стосовно високорентабельних флагманів галузі індустрії, кабінетним, тобто постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів. Нагляд та контроль за законністю останніх, їх відповідністю вищим інтересам держави ніхто практично не здійснював, передусім тому що Генеральна Прокуратура під гаслом відмови від «загального нагляду» самоусунулася від цієї «гарячої» ділянки. Інші контролюючі органи, зокрема ГоловКРУ та Рахункова палата Верховної Ради України, були значно обме жені у своїх повноваженнях, а громадський контроль залишався конституційною декларацією;

передчасне та непомірне звуження і послаблення держав ного контролю за виконанням законів, відсутність законодавчо-

Кримінологічна експертиза

го визначення (що існувало за радянських часів) обов'язку державних установ та організацій щодо запобігання правопорушенням;

— незадовільне виконання правоохоронною системою функцій

запобігання, виявлення та розкриття злочинів, передусім у сферах управління та економіки, їхніх вищих ланках;

— поширення корупції у державному апараті та у правоохорон них і контролюючих органах.

У той самий час різко загострилася політична та кланова конфронтація у законодавчому органі, а також між парламентом, особливо деякими фракціями, та Адміністрацією Президента. Поширилися практика лобіювання (або гальмування) прийняття законів в інтересах окремих кланів та груп, у тому числі кримінальних, а також передвиборча популістська мотивація, яка нерідко шкодила якісному відпрацюванню законопроектів, врахуванню інтересів кримінологічної ефективності.

За цих умов перед творчим колективом, що мав розробити методику кримінологічної експертизи, постала проблема створити ЇЇ у такий спосіб, щоб вона відповідала складній кримінологічній ситуації і стала надійним засобом забезпечення кримінологічної ефективності законів.

2.2. Згідно зі згаданими методологічними настановами автором КуРсУ У 1996-1997 роках була розроблена комплексна методика кримінологічної експертизи проектів законодавчих, інших нормативно-правових актів, управлінських рішень. Методика охоплює шість основних операцій з відповідними комплексами експертних процедур.

2.2.1. Операція відбору та підготовки експертів до проведення експертизи, зокрема саме цього проекту. Вона включає декілька процедур, які мають методично забезпечити:

визначення структури та необхідної кількості експертів для утворення експертної групи, а за потреби — підгруп останньої;

визначення персонального складу кандидатів до експертної групи;

оцінку їхньої професійної підготовки, зокрема через перевір ку компетентності, незалежності та особистого ставлення до участі у проведенні цієї експертизи;

Глава 5

визначення з числа кандидатів тих, що найбільше відповіда ють професійним вимогам, утворення з них експертної групи;

підготовку членів експертної групи до участі у проведенні експертизи саме цього проекту.

Розглянемо названі процедури.

Структура і необхідна кількість експертів зумовлюються потребами їх добору за фаховою ознакою. За змістом останньої кандидати в експерти поділяються на три групи: а) особи, що професійно володіють кримінологічним знанням (займаються науковими дослідженнями у галузі кримінології або викладанням її КУРСУ У вищих навчальних закладах) та обізнані з теорією кримінологічної детермінації; б) працівники управлінського фаху у сфері, яка підлягає регулюванню нормативним актом, проект якого поданого на експертизу (далі — об'єкт експертизи), володіють знаннями щодо змісту відносин у цій сфері загалом і зокрема стосовно відносин, у яких вчиняються злочини та інші небезпечні правопорушення; в) працівники правоохоронних органів, які за родом своєї службової діяльності мають досвід, насамперед у порядку службової спеціалізації, в організації запобігання, викриття або розслідування злочинів саме у сфері регулювання об'єкта експертизи та обізнані зі змістом чинників, що зумовлюють згадані злочини.

Доцільність об'єднання в експертній групі фахівців різного профілю зумовлена прагненням використати під час проведення експертизи їхні спеціальні знання (теоретичні та практичні) про причини й умови, що сприяють вчиненню злочинів у сфері регулювання об'єкта експертизи (криміногенні чинники), а також про соціальні засоби запобігання дії останніх (антикриміногенні чинники). Такі знання можуть бути отримані з різних джерел: 1) під час наукового вивчення кримінологічних проблем; 2) через здійснення управлінських функцій у сфері регулювання; 3) під час виконання у ній спеціальних контрольних, наглядових, правових функцій у процесі правозастосування та правоохоронної діяльності.

⇐ Предыдущая 11 12 13 14 151617 18 19 20 Следующая ⇒