Курс сучасної 18 страница

Ј 3. Правове регулювання кримінологічної експертизи

проектів нормативно-правових актів Запровадження кримінологічної експертизи у практику потребує її належного законодавчого регулювання. У Верховній Раді України, на вищих рівнях інших гілок влади не раз визнавалася

Кримінологічна експертиза

потреба кримінологічної експертизи проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів. Проте законодавче забезпечення кримінологічної експертизи досі відсутнє. Не змінилася ситуація на краще і з прийняттям у 1995 р. Закону України «Про наукову та науково-технічну експертизу». У ньому до об'єктів останньої не віднесені проекти законодавчих та інших нормативних актів (ст. 5). І це не дивно, бо Закон регулює експертизу наукової продукції. У Концепції розвитку законодавства України на період 1996-2005 рр., проект якої був розроблений Інститутом законодавства, зазначено, що незалежна наукова експертиза законопроектів заслуговує на особливу увагу як один із основних «способів» наукового забезпечення законотворчості.

Розглядаючи проблему законодавчого регулювання кримінологічної експертизи проектів законів та інших нормативних актів, потрібно взяти до уваги такі методологічні положення.

По-перше, експертиза проектів законів та інших нормативних актів — це ланка або етап законотворчого і в цілому нормопроект-ного процесу, і тому вона має в основних статутно-функціональних рисах передбачатися на рівні загального законодавчого регулювання цих процесів. Цей рівень у системі регулювання законотворчого процесу вже був представлений Законом України «Про нормативні правові акти». Закон (ч. 4 ст. 52) передбачав можливість направлеїшя на кримінологічну експертизу проектів нормативних актів у сфері регулювання такої діяльності, яка «може відбиватися на рівні криміналізації суспільства». Останню ознаку внаслідок своєї кримінологічної невизначеності слід було б уточнити через зміну редакції на таку: «яка може впливати на посилення дії криміногенних чинників або створювати для цього сприятливі умови». Проте, як відомо, Президент України Л. Д. Кучма наклав вето на закон і лише після обрання Президентом В. А. Ющенка було розроблено новий варіант проекту цього Закону, але він досі не поданий на офіційний розгляд Верховної Ради України.

По-друге, кожен вид експертизи законопроектів має значну специфіку щодо предмета, цілей, завдань, підстав проведення, особливостей висновку та інших питань, так би мовити, власного Урегулювання. Весь комплекс цих питань не може і не повинен бути врегульований у законі рівня загального регулювання. Є багато

Глава 5

аргументів за те, що на кожний вид експертизи потрібен спеціальний закон, який здатний забезпечити повноту регулювання усіх норм її здійснення та видових особливостей такого виду експертизи. Це положення відповідає загальному принципу правотворення щодо верховенства у предметному регулюванні спеціального закону, норми якого є предметом власного самоврегулювання, яке відсутнє у загальній нормі. У регулюванні експертизи законопроектів Верховна Рада України сама пішла таким шляхом, тобто регулювання спеціальним законом окремого виду експертизи законодавчих та інших нормативно-правових актів. Прикладом є Закон України «Про екологічну експертизу», прийнятий Верховною Радою ще 9 лютого 1995 р. Цим принципом керувалися й розробники концептуальних засад правового регулювання кримінологічної експертизи при визначенні саме законодавчої форми останнього.

По-третє, слід мати на увазі, що потреба у соціально-галузевій, наразі кримінологічній, експертизі існує не лише стосовно проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів. Кримінологічне експертне оцінювання нерідко необхідне і для проектів управлінських актів, а також кредитних, інших господарських угод, соціальних проектів тощо. Тобто потреби законодавчого врегулювання експертизи виходять за межі регулювання нормотворення і законотворення. Цей висновок є ще одним аргументом щодо необхідності спеціального закону для регулювання виду експертизи у повному обсязі можливих її об'єктів. Інша річ, чи готове нині суспільство за наявністю ресурсів та методичного забезпечення кримінологічної експертизи у кожному випадку, коли у ній є потреба. У майбутньому, очевидно, усі необхідні умови для такої експертизи будуть забезпечені, законодавче регулювання останньої в повному обсязі потребувдтиме спеціального закону, в якому сфера ЇЇ застосування не обмежується законотворенням, а за необхідності відповідним чином поширюється.

У зв'язку з обґрунтуванням структури законодавчого регулювання кримінологічної експертизи у декілька рівнів виникає досить складна проблема щодо розподілу предмета, обсягу та, так би мовити, «конкретики» регулюючих норм на загальному, особливому і спеціальному рівнях. Стосовно цього повинні бути визначені принципи, критерії, механізми відповідного розподілу норм, які

Кримінологічна експертиза

мають спільний предмет регулювання, приміром кримінологічну експертизу.

Детальне дослідження цієї проблеми переконує у тому, що на загальному рівні (Закон «Про нормативні-правові акти») мають бути законодавчо визначені загальні поняття експертизи нормативно-правового акта, її предмета, мети, завдань, правового статусу та можливих об'єктів. Щодо окремих видів такої експертизи, то цей закон має обмежитися лише: а) їх приблизним, невичерпним переліком; б) визначенням загальної підстави проведення експертизи, яка полягає у необхідності оцінити відповідність проекту нормативно-правового акта певним соціальним інтересам (вимогам), зокрема економічним, фінансовим, правовим, екологічним, кримінологічним тощо; в) посиланням на те, що безпосереднє регулювання кожного виду експертизи проектів нормативно-правових актів здійснюється окремим законом.

Рівень особливого у законодавчому регулюванні експертизи може визначатися різними ознаками, передусім ознаками її об'єкта, у тому числі його належністю до певного виду нормативних актів, приміром до закону. Особливість законодавчого регулювання окремого виду експертизи може зумовлюватися певними ознаками мети, спрямованості останньої на визначення відповідності її об'єкта інтересам запобігання та протидії певній категорії правопорушень. Наприклад, завдання боротьби з ко-рупційними проявами зумовлюють нагальну необхідність кримінологічної експертизи антикорупційного спрямування щодо багатьох законопроектів та особливо стосовно управлінських рішень органів виконавчої влади про зміну форми державної власності шляхом приватизації, акціонування, передачі в управління тощо. Ознайомлення з такими рішеннями, навіть поверхово, породжує сумнів у доброчесності, відповідності багатьох із них інтересам держави і народу України. Згідно з цим Концепцією боротьби з корупцією в Україні на 1998-2005 рр. слушно передбачалося «розробити наукові методики антикорупційної кримінологічної експертизи»1. Проте лише після обрання нового Президента Ук-

Концепція боротьби з корупцією в Україні на 1998-2005 роки, затверджена Указом "Резидента України від 24 квітня 1998 р. № 367/98 / Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію. - К„ 1999. - С. 474.

Глава 5

раїни у 2005 р. у проекті Закону «Про засади запобігання та протидії корупції», схваленому Урядом та у першому читанні Верховною Радою, з'явилася норма про проведення у визначених випадках зазначеної експертизи. Однак проект Закону досі не підготовлений до розгляду у другому читанні.

Прикладом регулювання кримінологічної експертизи на рівні особливого, зумовленого особливостями об'єкта експертизи, міг стати Закон України «Про закони і законодавчу діяльність». У ньому на підставі предмета та завдань законодавчого регулювання на рівні особливого: а) визначалися правові особливості експертизи проектів законів порівняно з тими, які у загальному вигляді врегульовані у проекті Закону «Про нормативно-правові акти»; б) поданий перелік видів експертизи, які можуть проводитися щодо законопроектів, без розкриття спеціальних відмінностей регулювання стосовно кожного окремого її виду. Проте, як відомо, і цей Закон отримав вето Президента Л. Д. Кучми.

Рівень спеціального регулювання має бути представлений законом про окремий вид експертизи, зокрема «Про кримінологічну експертизу нормативно-правових актів». У законі такого рівня стосовно цього виду експертизи мають більш детально, не виходячи, звичайно, за межі правового призначення саме законодавчої форми, регламентовані предмет, поняття, спеціальні (видові) завдання, принципи, об'єкти, суб'єкти та підстави ЇЇ призначення і проведення. З урахуванням видової специфіки визначаються замовники експертизи та експертні установи, фаховий профіль останніх та науково-галузева кваліфікація експертів, позавідомча належність кримінологічної експертизи, що забезпечує її незалежність та неупередженість, позавідомче державне фінансування її проведення.

Згідно з викладеними методологічними настановами та запропонованою структурою законодавчого регулювання соціально-видових експертиз колективом науковців, створеним Академією правових наук під керівництвом автора Курсу, та за участю фахівців Національної академії внутрішніх справ (нині — Національний університет внутрішніх справ) кандидата юридичних наук О. Г. Кулика і професора С. А. Тарарухіна ще у 1997 р. був розроблений проект Закону «Про кримінологічну експертизу» та

Кримінологічна експертиза

Положення «Про порядок проведення кримінологічної експертизи», яке мало бути затверджене Урядом після прийняття Закону. Обидва згадані проекти були підтримані усіма зацікавленими міністерствами і відомствами та у встановленому порядку керівництвом Академії правових наук на початку 1998 р. подані до Кабінету Міністрів України для внесення на розгляд Верховної Ради України. Згодом обидва названі документи опубліковані1, що позбавляє автора необхідності їх коментування.

З того часу минуло дев'ять років. Із різних причин (а саме: зволікання в апараті Кабміну; доопрацювання законопроекту нормами щодо можливості проведення кримінологічної експертизи лише за наявності інформації про кримінологічні чинники у сфері регулювання закону, проект якого подано на експертизу; додаткова підготовка та внесення до Кабміну пропозицій стосовно організаційного і фінансового забезпечення розроблення науково-методичних та інформаційно-технологічних засад створення Державної автоматизованої системи кримінологічної інформації ~ ДАСКІ; прагнення окремих керівників Мін'юсту підпорядкувати йому проведення кримінологічної експертизи нормативно-правових актів, а Адміністрації Президента України — обмежити її об'єкти лише проектами законів тощо) проект Закону потрапив до Верховної Ради лише у 2001 р. Але й звідти двічі був повернутий до Кабміну для оновлення через зміну Уряду. Лише у березні 2005 р. новим керівництвом Мін'юсту знову переданий до Кабінету Міністрів, схвалений останнім та спрямований на розгляд Верховної Ради України. Невдовзі проект був схвалений Головним науково-експертним управлінням, усіма зацікавленими парламентськими комітетами, у тому числі у березні 2006 р. профільним — з питань правової політики, з пропозицією керівництву Верховної Ради включити його до порядку денного сесії для розгляду у першому читанні. Але в порядку денному Верховної Ради й нового скликання місця цьому законопроекту поки що не знайшлося.

За час, що минув, низку статей законопроекту піддано зміні і не завжди у кращий бік. На сьогодні законопроект має назву «Про

4. П. Про правове регулювання та порядок проведення кримінологічної експертизи проектів законодавчих актів // Питання боротьби зі злочинністю: 36. наук, праць НДІ вивчення проблем злочинності. -,Х., 1998. - С. 96-124.

Глава 5

кримінологічну експертизу проектів нормативно-правових актів» (далі — Проект), складається з преамбули, чотирьох розділів, 33 статей та Прикінцевих положень. У першому розділі (ст. 1 Проекту) визначаються значення термінів, що вживаються у Законі, та поняття кримінологічної експертизи (ч. 8 ст. 1). Останнє трактується як дослідження та оцінка проектів нормативно-правових актів (далі — проект), що проводяться на основі науково обґрунтованої методики з використанням кримінологічних знань з метою виявлення і запобігання нормативному закріпленню положень, реалізація яких може посилювати дію криміногенних чинників або послаблювати соціальні заходи, спрямовані на усунення останніх. У цьому самому розділі визначаються також статус, основні завдання, правова основа, предмет, об'єкт, суб'єкт, підстави проведення кримінологічної експертизи та види останньої. Принципове значення має визначення статусу кримінологічної експертизи (ст. 2). Закон України «Про наукову та науково-технічну експертизу» встановлює три види статусу останньої: державна, громадська та інша наукова. З цим пов'язані різниця у належності до державного статусу і підпорядкування установи, що проводить експертизу, та обов'язковість ЇЇ висновку. Остання належить експертизі, що проводиться державною установою. Проект визначає, що кримінологічна експертиза є науковою: за диференціацією Закону України «Про наукову та науково-технічну експертизу» — «іншою науковою», тобто не державною і не громадською. Критерієм виділення в окремий різновид наукової експертизи є не тільки її недержавне підпорядкування (можливе й таке) або громадський характер, що також не виключається, а науковість, тобто здатність (офіційна визначеність) установи чи організації, яка проводить експертизу, займатися науковою кримінологічною діяльністю. Однак при цьому не слід ототожнювати пропозиції, рекомендації, зокрема висновки щодо законопроектів, які надаються окремими кримінологами, їх об'єднаннями (асоціаціями) за власною ініціативою (що пропонувалося в літературі1), з кримінологічною експертизою, яка проводиться на підставі закону, у встановленому ним порядку, тобто на замовлення, та обов'язково згідно із затвердженою науковою мето-

1 Джужа О. М., КиршІюкА. В. Вказана праця. — С. 136.

Кримінологічна експертиза

дикою. Експертизу може проводити лише експертно-кримінологічна установа, якою згідно із Законом (ч. 5 ст. 1 Проекту) може бути науково-дослідна установа, вищий навчальний заклад або інша організація, акредитована на проведення кримінологічної експертизи. Оскільки науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади та інші організації можуть бути засновані не лише на державній формі власності, то ознака державної належності не є обов'язковою для установи, яка проводить експертизу. Порядок проведення державної акредитації, якій підлягають експертно-кримінологічні установи та експерти, згідно зі ст. 7 Проекту визначається Кабінетом Міністрів України. Проте відомо, що постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2003 р. № 1537 Міністерству освіти і науки надані повноваження щодо державної акредитації фізичних і юридичних осіб на право проведення наукової та науково-технічної експертизи. Згідно з наказом Міністерства науки і освіти України від 12 січня 2004 р. № 12 затверджений Порядок проведення зазначеної державної акредитації названих осіб, форма свідоцтва та перелік необхідних документів для проведення фізичними особами експертної діяльності без свідоцтва. Виникає питання, чи потрібний за наявності такого загального порядку відмінний від нього порядок державної акредитації експертно-кримінологічних установ та експертів? На це питання слід дати ствердну відповідь. У Порядку, визначеному Міносвіти і науки, насамперед зазначено, що він розроблений згідно з Законом «Про наукову і науково-технічну експертизу». Вже зазначалося, що кримінологічна експертиза є науковою за визначенням. Проте за своїми підставами, об'єктами, суб'єктами проведення, обов'язковістю наявності кримінологічної інформації щодо чинників у сфері регулювання об'єкта експертизи та за багатьма іншими ознаками кримінологічна експертиза значно відрізняється від звичайної наукової експертизи у розумінні Закону «Про наукову та науково-технічну експертизу». Через це вона потребує законодавчого регулювання спеціальним законом «Про кримінологічну експертизу проектів нормативно-правових актів», зокрема особливого порядку державної акредитації суб'єктів кримінологічної експертизи. Наведене визнано Кабінетом Міністрів України, який направив на розгляд Верховної Ради України зазначений законопроект із пе-

Глава 5

редбаченням у ньому саме особливого порядку такої акредитації. Оскільки кримінологічна експертиза як наукова не належить до державної, її висновок згідно зі ст. 2 Проекту має лише рекомендаційний, тобто не обов'язковий характер; обов'язковим він є лише для розгляду органом чи особою, що розробляє або приймає (видає) нормативно-правовий акт.

До основних завдань кримінологічної експертизи ст. З Проекту відносить:

— об'єктивну і повну, згідно із замовленням, оцінку відповідності проекту сучасному рівню наукових кримінологічних знань щодо криміногенних та антикриміногенних чинників і запобігання дії причин та умов, які сприяють вчиненню злочинів. Зазначене завдання вимагає від кримінологічної експертизи: а) об'єктивної оцінки; б) її повноти відповідно до замовлення, тобто у межах питань, поставлених у ньому; в) оцінки відповідності проекту сучасному рівню кримінологічних знань щодо криміногенних та антикриміногенних чинників. Остання вимога ставить перед експертом (експертами) завдання володіти зазначеними знаннями на їх сучасному рівні та оцінити відповідність останнім проекту. Нагадаємо, що згідно з методикою кримінологічної експертизи дослідження її об'єкта, тобто проекту поданого на експертизу, проводиться з огляду на кримінологічні (криміногенні та анти-криміногенні) чинники, які функціонують у сфері відносин, що є предметом регулювання цього проекту. Таким чином, експерт має володіти не загальним уявленням про названі чинники, а про те, які саме процеси, явища, факти, прояви людської активності виконують роль таких чинників у сфері регулювання проекту. Фахівцям-кримінологам відомо, що на сьогодні далеко не в усіх сферах суспільних відносин кримінологічні чинники виявлені та визначені. Крім того, інформація про них міститься у різних джерелах: літературних, матеріалах статистики, наукових дослідженнях, іноді у відповідних управлінських документах тощо. Водночас наявність зазначеної кримінологічної інформації про сферу суспільних відносин, яка є предметом правового регулювання проекту, що поданий на експертизу, є неодмінною умовою можливості проведення кримінологічної експертизи (ст. 9 Проекту). У Проекті передбачається, що Кабінет Міністрів України на

Кримінологічна експертиза

підставі відомостей про наявність кримінологічної інформації про певні сфери суспільних відносин, поданих Академією правових наук України, визначає ті сфери, в яких можливе проведення кримінологічної експертизи. Наведеним зумовлюються три принципових висновки: 1) кримінологічна експертиза не завжди можлива, а лише за умови наявності відповідної інформації щодо кримінологічних чинників; 2) експерти мають володіти цією інформацією на сучасному рівні; 3) повинна бути забезпечена наявність такої сучасної інформації та прийнятна система користування нею, що можливо лише у разі системного проведення досліджень кримінологічних чинників спочатку в основних, а далі й в усіх сферах суспільних відносин, які потребують правового регулювання, а також зосередження інформації за результатами таких досліджень у спеціальній автоматизованій постійно діючій інформаційній системі. Такою й є об'єднана державна автоматизована система кримінологічної інформації, створення якої згідно з прикінцевими положеннями Проекту повинно бути передбачене у плані заходів щодо забезпечення проведення в Україні кримінологічної експертизи, який має затвердити Кабінет Міністрів України;

— прогнозування та оцінку можливих негативних кримінологічних наслідків у разі прийняття нормативно-правового акта, проект якого подано на експертизу. У цьому завданні закладено виконання тієї функції, яка реалізує сутність кримінологічної експертизи — спрогнозувати кримінологічну ефективність норм проекту, що поданий на експертизу, зокрема можливість настання негативних кримінологічних наслідків у разі прийняття та реалізації проекту закону чи іншого нормативно-правового акта. Згідно з визначенням термінів (ч. 11 ст. 1 Проекту) під кримінологічними наслідками розуміється зміна кримінологічної ситуації внаслідок дії чинників, які її визначають, а під кримінологічною ситуацією — сукупність криміногенних та антикриміногенних чинників. Негативними є такі кримінологічні наслідки, коли у сукупності чинників, що її визначають, переважають криміногенні чинники. Таким чином, виконання цього завдання полягає у тому, щоб запобігати перетворенню певної норми проекту і тим самим його загалом в умову, що сприяє дії криміногенних чинників. Виконання цього завдання передбачає, що експерт володіє знаннями стосовно сут-

Глава 5

ності детерміністичних зв'язків криміногенних чинників із злочинністю, вміє розрізняти серед численних її детермінантів ті, які виконують функції спричинення, зумовлення, іншого кореляційного зв'язку, має досвід розпізнавання їх функціональної детерміністичної ролі у процесах, явищах, проявах людської активності та інших фактах, що мають місце та виявляються у сфері регулювання проекту. Саме наявність зазначених знань та досвід експертів створюють умови виконання ними завдання із прогнозування та оцінки можливих кримінологічних наслідків у разі прийняття та реалізації проекту.

Наведеним зумовлюються фахові вимоги щодо експертів стосовно можливості виконання такого завдання. Ці вимоги визначені у ч. 4 ст. 1 Проекту. Вона передбачає, що експерт — це фахівець, професійні здібності якого визначаються однією з таких ознак:

а) наявність наукового ступеня кандидата або доктора наук за спеціальністю, що включає кримінологію. За науковою кла сифікацією, що затверджена Вищою атестаційною комісією (ВАК) України, кримінологія є складовою наукової спеціальності за шиф ром 12.00.08 — «Кримінальне право та кримінологія; кримінально- виконавче право». Таким чином, якщо фахівець захистив канди датську чи докторську дисертацію з кримінології за спеціальністю 12.00.08, він може за фаховою ознакою бути експертом криміно логічної експертизи;

б) наявність вищої спеціальної освіти та стажу роботи не менше 5 років у провадженні правоохоронної чи організаційно-управ лінської діяльності у сфері суспільних відносин, що є предметом регулювання проекту. Ця ознака стосується осіб, які не мають на укового ступеня з кримінології, проте завдяки своїй професійній діяльності обізнані з кримінологічними чинниками, що діють у названій сфері.

Наведеними професійними ознаками не обмежуються вимоги до експерта. Для отримання права на проведення кримінологічної експертизи він повинен одержати у встановленому порядку свідоцтво, форма, умови та порядок видачі якого встановлюються Кабінетом Міністрів України (ч. 8 ст. ЗО Проекту).

Крім того, згідно з ч. 4 ст. 1 Проекту експертом не може бути особа, яка брала участь у розробці проекту, поданого на експерти-

Кримінологічна експертиза

зу або особисто зацікавлена в результатах кримінологічної експертизи;

— підготовка об'єктивного, науково обґрунтованого висновку щодо проекту, а також за можливості — рекомендацій стосовно внесення змін до проекту з метою запобігання негативним кримінологічним наслідкам у разі його прийняття. Цим завданням реалізується мета кримінологічної експертизи.

Проект встановлює, що правову основу кримінологічної експертизи становлять Конституція України, Закон України «Про наукову та науково-технічну експертизу», Закон «Про кримінологічну експертизу проектів нормативно-правових актів» та інші акти законодавства (ст. 4). Слід розуміти, що Закон «Про наукову та науково-технічну експертизу» містить правову основу кримінологічної експертизи лише в частині, яка стосується визначеної цим законом «іншої наукової експертизи». Проект визначає, що предметом кримінологічної експертизи є питання, з яких можливе її проведення (ст. 5). Зазначається, що перелік таких питань встановлюється методикою проведення кримінологічної експертизи.

У Проекті визначаються об'єкти кримінологічної експертизи проектів нормативно-правових актів (ст. 6). До останніх віднесені проекти: закону, указу Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правового акта центрального органу виконавчої влади та такого самого акта Національного банку України. Тим самим передбачається, що об'єктом кримінологічної експертизи проектів нормативно-правових актів згідно з Проектом цього закону може бути проект не будь-якого управлінського та іншого акта, а лише такого, що має нормативно-правові ознаки. Такі ознаки, як відомо, досі визначаються лише в теорії права. На законодавчому рівні вони мають бути визначені Законом «Про нормативно-правові акти».

До суб'єктів кримінологічної експертизи Проект (ст. 7) відносить її замовників, експертно-кримінологічні установи, експертів та керівників експертних груп. Визначення названих суб'єктів Дається у ст. 1 Проекту. Зокрема, ч. З цієї статті визначає, що замовник — це орган державної влади, що розробляє проект нормативно-правового акта, а також орган чи особа, якім надані повноваження стосовно його прийняття (видання).

Глава 5

Під експертно-кримінологічною установою розуміється науково-дослідна установа, вищий навчальний заклад або інша організація, акредитована на проведення кримінологічної експертизи (ч. 5 ст. 1 Проекту). Таким чином, проект передбачає спеціальну державну акредитацію установ та організацій для отримання права проведення кримінологічної експертизи. Порядок проведення акредитації визначається Кабінетом Міністрів України (ч. З ст. 7 Проекту). Вимога акредитації винятково важлива. По-перше, згідно зі ст. 10 Проекту кримінологічна експертиза проводиться лише групою експертів. Методика експертизи, як зазначалося, передбачає, що ця група найменше має складатися з 8-9 осіб. Не кожна наукова установа, вищий навчальний заклад, а тим більше інша організація може мати у розпорядженні таку кількість фахівців, що відповідають ознакам та вимогам, визначеним у ч. 4 ст. 1 Проекту. По-друге, як зазначалося, кримінологічна експертиза є науковою, а її висновок — це своєрідна продукція наукової діяльності. Водночас не кожна організація, в якій працюють фахівці із зазначеними професійними ознаками, за статусом чи положенням призначена займатися науковою діяльністю. Це призначення й має визначити акредитація. По-третє, експерти зобов'язані сумлінно виконувати свої завдання, бути об'єктивними, неупередженими, мати певні етичні якості, про які йдеться у ст. 22 Проекту. Зрозуміло, що відповідність формальним професійним ознакам ще не свідчить автоматично про наявність зазначених етичних якостей. Наявність останніх також має визначити державна акредитація.

У частині 6 ст. 1 Проекту визначається також термін «керівник експертної групи». Таким може бути експерт, який працює на постійній основі в експертно-кримінологічній установі та за дорученням її керівника очолює експертну групу.

Важливою складовою правового регулювання кримінологічної експертизи є визначення загальних підстав її проведення. Згідно з визначенням останніх у ст. 8 Проекту можна твердити, що розрізняють фактичні, процедурні та формально-правові підстави. Фактичною підставою призначення кримінологічної експертизи є потреба, яка виникає у процесі розробки або розгляду проекту нормативно-правового акта, щодо оцінки кримінологічних

Кримінологічна експертиза

наслідків його прийняття. За наявності фактичної підстави має бути здійснена процедура її реалізації. Такою процедурною підставою є подання замовником до експертно-кримінологічної установи замовлення на проведення кримінологічної експертизи. У разі якщо потреба у кримінологічній експертизі реалізована через подання замовлення на її проведення, має бути оформлена правова підстава останньої. Такою Проект (ч. З ст. 8) визнає договір про проведення експертизи, укладений між замовником та експертно-кримінологічною установою. Отже, з правового погляду проведення кримінологічної експертизи є реалізацією договірних відносин на зразок договору про виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт, які виникають між замовником та виконавцем експертизи із передачею матеріалізованого її результату (висновку) замовнику та оплатою останнім виконаної роботи. Відносини між замовником та експертно-кримінологічною установою в межах, що визначені договором, регулюються нормами Цивільного кодексу України (глава 62, статті 892-900).

До правового регулювання кримінологічної експертизи належить визначення її видів та підстав проведення кожного з них. Проект (ст. 10) визначає, що за видами кримінологічна експертиза може бути первинною, повторною, додатковою та контрольною. Первинна експертиза проводиться на загальних підставах з метою виконання основних завдань останньої (ст. 11 Проекту). Повторна експертиза проводиться у чітко визначених випадках, а саме у разі: а) невиконання умов договору про проведення кримінологічної експертизи; б) порушення встановленого порядку або методичних вимог до проведення експертизи; в) заперечення висновку первинної експертизи. Повторна експертиза за всіх названих підстав проводиться на вимогу замовника: за підставою пункту «в» — у разі подання замовником заперечення висновку експертизи, а за підставою пункту «б» — і за ініціативою експертно-кримінологічної установи (ст. 12 Проекту). Підставою проведення додаткової кримінологічної експертизи є виникнення істотної обставини або одержання кримінологічної інформації, що потребує експертної оцінки (ст. 13 Проекту). Розуміється, що істотна обставина виникла або інформація про неї одержана після проведення первинної експертизи і може мати вплив на її висновок.

⇐ Предыдущая 14 15 16 17 181920 21 22 23 Следующая ⇒