Курс сучасної 22 страница

Ј 3. Забезпечення більшої кримінологічної

обґрунтованості та змістовності системи управління

діяльністю правоохоронних органів і судів

щодо запобігання та протидії злочинності

У главі 9 книги 1 Курсу були розглянуті теоретичні основи управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності, кримінологічні складові цих основ, обґрунтовані та визначені кримінологічні засоби удосконалення управління зазначеною діяльністю, надання їй більшої запобіжної спрямованості. Тепер необхідно розглянути ці засоби на прикладному рівні як такі, що мають бути здійснені з метою сприяння, з одного боку, реалізації

Перспективи української кримінології

кримінологічної функції в процесі управління, а з другого, — підвищенню значення кримінології у забезпеченні цього процесу.

Кримінологічні засоби, які повинні бути здійсненні із зазначеною метою, доцільно розглянути за стадіями управлінського процесу, на яких вони були визначені та мають використовуватися.

І. Стадія визначення мети системи управління цим різновидом діяльності. Як зазначалося у попередньому параграфі, система протидії злочинності визначається у таких джерелах:

політика держави щодо запобігання та протидії злочинності;

стратегія реалізації цієї політики у діяльності держави та її органів у згаданому напрямку, що значною мірою забезпечується належною системою управління останньою;

акти законодавства, передусім: укази Президента, зокрема ті, що приймаються за рішеннями Ради національної безпеки і оборо ни; постанови Кабінету Міністрів, директиви центральних органів виконавчої влади, зокрема правоохоронних органів, Генеральної Прокуратури, СБУ, де визначаються завдання щодо діяльності із запобігання та протидії злочинності.

У згаданих джерелах визначається і мета системи управління зазначеною діяльністю. Як це застосовувалося у попередніх главах Курсу, надалі називатимемо цю діяльність скорочено — анти-кримінальна діяльність.

До кримінологічних засобів, які мають бути розроблені кримінологами та здійснені вищими органами держави, на цій стадії належать:

1) кримінологічні обґрунтування державної політики стосовно запобігання та протидії злочинності. Останні повинні містити:

кримінологічні висновки для формування політичної оцінки кримінологічної ситуації, стану та тенденцій зміни поширеності та суспільної небезпечності злочинності, її окремих видів, ефектив ності зусиль органів державної влади та громадянських інституцій у сфері забезпечення запобігання та протидії злочинності;

кримінологічні рекомендації стосовно визначення державних пріоритетів, політичної мети та основних завдань щодо поліпшен ня кримінологічної ситуації, вибору стратегії їх реалізації. Залеж но від форми визначення цього різновиду державної політики та рівня її офіційного схвалення, у ній можуть бути й інші дифе-

Глава 6

ренційовані напрямки, структурні частини. Кожна з них потребує кримінологічного обґрунтування.

Із спрямованістю цього різновиду державної політики стосовно протидії кримінальній активності, очевидно, може бути пов'язана і його звична назва — «кримінальна політика». Як уже зазначалося, більш прийнятне її слід іменувати «державна політика стосовно запобігання та протидії злочинності» або «антикримінальна політика».

Серйозною проблемою для України та одним із негативних наслідків правлячого донедавна режиму є відсутність офіційно визначеної зазначеної державної політики. Минулий режим, очевидно, був незацікавлений у її виробленні, що потягнуло б орієнтацію на усунення низки негараздів у системі та практиці протидії злочинності, про які йшлося вище. Водночас слід визнати, що відсутності уваги влади до опрацювання та визначення згаданої політики сприяла й пасивність кримінологів. Думається, вже давно слід було б розробити проект або основи державної політики стосовно запобігання та протидії злочинності та подати такий документ на розгляд вищих органів державної влади України. Проте з низки причин, що пов'язані зі складністю такої роботи, а можливо, щоб не турбувати владу незручними для неї питаннями, цього раніше не було зроблено. Влада, що прийшла на зміну режиму Л. Кучми, декларує демократичні, правові цінності, прагнення до захисту громадян від будь-якого порушення їхніх прав і свобод, у тому числі від злочинних посягань. За цих умов кримінологи мають виконати свою частку роботи з обґрунтування сучасної державної політики щодо запобігання і протидії злочинності та ініціювати її розробку і схвалення. Тим самим буде вирішено багато проблемних питань, зокрема визначено генеральну мету системи управління діяльністю із запобігання та протидії злочинності та самої цієї діяльності.

2) Кримінологічні обґрунтування стратегії системи управління діяльністю із запобігання та протидії злочинності та самої анти-кримінальної діяльності. На відміну від державної політики, головним призначенням якої є проголошення мети як загальної (генеральної) цілі, стратегія конкретизує мету через визначення найбільш доцільних та досконалих напрямків та методів її дося-

Перспективи української кримінології

гнення. Стратегія зазвичай має визначатися на трьох рівнях: безпосередньо виконавської діяльності; управління нею; всілякого забезпечення першої і другого. Тобто стратегія — це меншою мірою політичний, а більшою — методологічний та перспективно-моделюючий документ професійного призначення. В ньому на основі концептуально-теоретичних положень та узагальнення практики протидії злочинності визначається метод найбільш ефективного ведення цієї діяльності, запобігання злочинам та їх припинення. Таким чином, за своєю сутністю та змістом стратегія управління антикримінальною діяльністю — це в основному кримінологічний документ, у якому пропонуються напрямки та методи вирішення кримінологічних проблем. Кримінологи України мають невідкладно розробити кримінологічні обґрунтування зазначеної стратегії та ініціювати її офіційне визначення вищими органами державної влади України.

Дещо відрізняється від стратегії за своїм призначенням та формою кримінологічна концепція. Як зазначалося, остання визначається здебільшого у разі виникнення якоїсь нової або складної проблеми у сфері протидії злочинності, її завдання — окреслити цю проблему, розкрити її сутність, природу, чинники, суспільну небезпечність, концептуально намітити напрямки і засоби розв'язання, необхідну для цього систему забезпечення. Таким чином, у концепції предмет розгляду, як правило, вужчий, ніж у стратегії, але сфера його висвітлення більш глибока та багатостороння. Прикладом такого стратегічного документа може бути затверджена у 2006 р. Указом Президента України антикорупційна Концепція «На шляху до доброчесності», її аналіз міститься у відповідній главі Книги 2 Курсу, де розглядається кримінологічна інформація про корупцію. На жаль, через низку обставин, передусім політичне протистояння між президентською та урядовою адміністраціями, Концепція тривалий час залишалася нереалізованою у прикладно-МУ управлінському документі — плані або програмі відповідних ан-тикорупційних заходів. Лише майже через рік з'явився подібний урядовий документ — План заходів щодо реалізації Концепції подолання корупції в Україні (розпорядження Кабінету Міністрів № 657-р від 15 серпня 2007 р.). Одночасно різними політичними силами вносяться пропозиції про розробку нового стратегічного

10 8-147 289

Глава 6

документа антикорупційного змісту. Очевидно, доцільно припинити ці прояви політичного піару та створення нових управлінських документів (їх і так вдосталь), а зосередитися на виконанні, а за потреби — на визначенні додаткових конкретних кримінологічно обґрунтованих антикорупційних заходів.

3) Кримінологічне обґрунтування актів законодавства, в яких мають бути визначені обов'язки, завдання та повноваження щодо управління діяльністю із запобігання та протидії злочинності. Кримінологічне обґрунтування актів законодавства з регулювання зазначених питань, як і з будь-яких інших питань, може торкатися: визначення актуальності проблеми, що потребує нормативного врегулювання, та потреби останнього у певній (законодавчій або іншій) формі; формулювання окремих норм, зокрема щодо повноважень, прав і обов'язків у сфері управління антикриміиальною діяльністю; усунення недоліків (прогалин, суперечностей, нечіткості) регулювання, що можуть стати обставинами, які створюють сприятливі умови для вчинення злочинів. Особливої уваги з цього погляду потребує кримінологічний аналіз передбаченого проектом нормативного акта, механізму його реалізації, передусім у сфері управління антикри-мінальною діяльністю, прогалини у якому можуть сприяти поширенню дії криміногенних чинників або скороченню позитивного впливу антикриміногенних чинників. В останні роки автором Курсу розроблені та випробувані методика та організаційно-правові засади такого спеціального аналізу, який названо кримінологічною експертизою. Про неї детально йшлося у попередній главі цієї книги Курсу. Завдання полягає у тому, щоб найближчим часом сприяти внесенню законопроекту «Про кримінологічну експертизу проектів Ігормативно-правових актів» до порядку денного Верховної Ради нового (шостого) скликання.

II. Стадія визначення проблеми (проблем) щодо реалізації мети управління. Визначення проблеми (проблем) щодо певного об'єкта належить до методології пізнання і в найбільш загальному вигляді полягає у виокремленні непізнаного про цей об'єкт від наявного знання про нього, що і складає проблемну ситуацію. В управлінському процесі проблемна ситуація виникає у зв'язку з постановкою мети, щодо реалізації та досягнення якої немає до-

Перспективи української кримінології

статньої інформації. Згідно з цим об'єктом проблемної ситуації, яка виникла через постановку зазначеної мети, може бути: а) виконавська діяльність із протидії злочинності; б) управлінська діяльність стосовно її виконавського рівня; в) сама злочинність. Як видно, всі названі проблеми є кримінологічними, їх вирішення здійснюється кримінологічними засобами. Докладно зазначені питання висвітлено в главі «Організація наукового кримінологічного дослідження» цієї Книги Курсу. Кримінологи мають зосередити свою увагу на дослідженні та визначенні проблемної ситуації за основними проблемами удосконалення системи управління діяльністю із запобігання та протидії злочинності.

III. Стадія діагностування стану управлінської системи та керованої нею антикримінальної діяльності із визначення заходів (засобів) удосконалення цієї системи.

Після з'ясування проблеми, напрямків та методів ЇЇ розв'язання наступною стадією управлінського циклу стосовно антикримінальної діяльності є, відповідно до науки управління, діагностування стану управлінської системи та керованої нею виконавської діяльності. Зазначене діагностування потребує відповідного діаг-нозу-аналізу і самої злочинності. Визначити необхідні управлінські та виконавські заходи можливо лише через співвідношення останніх із предметними характеристиками злочинності, інформацією про неї. Оскільки мета, проблеми, напрямки, методи та заходи (засоби) їхнього вирішення спрямовані у майбутнє, інформація щодо зазначених об'єктів має бути не лише статистичною (сьогочасною) та ретроспективною, а й перспективною.

Зазначені діагностичні завдання на цій стадії управління діяльністю із запобігання та протидії злочинності здійснюються через застосування відповідних кримінологічних методів та процедур, а саме:

збирання та оцінки кримінологічної та кримінологічне зна чущої інформації;

кримінологічного аналізу зібраної інформації;

кримінологічного прогнозування злочинності та злочинних проявів.

Кожна з названих груп діагностичних методів та процедур має певний особливий зміст та виняткове значення не лише на цій

Глава 6

стадії, а й загалом у процесі вирішення завдань системи управління антикримінальною діяльністю. Вони докладно розглянуті в інших главах цієї Книги Курсу. Керівники управлінських структур системи антикримінальної діяльності мають налагодити періодичне здійснення зазначених методів і процедур, залучаючи до їхнього проведення, передусім кримінологічного прогнозування, кримінологів, звичайно там, де вони наявні. Як зазначалося у Книзі 1 Курсу (глава 2), нині в Україні існує понад 20 вищих навчальних закладів та наукових установ, у яких наявні кримінологи. Останнє дає можливість налагодити з ними взаємодію у виконанні названих діагностичних робіт. Ініціатива у реалізації цих можливостей — за керівниками відповідних управлінських структур антикримінальної діяльності. Подібна взаємодія налагоджена між Головним штабом МВС України та Державним НДІ МВС України. Доцільно, щоб вони орієнтували територіальні УВС стосовно необхідності та практичної організації подібної взаємодії з установами, де працюють кримінологи, насамперед з відомчими ВНЗ та установами Академії правових наук України.

IV. V. Стадії розроблення та прийняття управлінського рішення. Обґрунтування об'єднання кримінологічних засобів цих стадій міститься у главі 9 Книги 1 Курсу. Використовувані на цих стадіях кримінологічні засоби за своїм змістом та формою поділяються таким чином:

висновки кримінологічного аналізу злочинності, насамперед ті, які містять пряму вказівку на необхідність управлінського рішен ня з певного питання або лише у загальній формі обґрунтовують необхідність вирішення останнього;

результати кримінологічного прогнозу злочинності, які прямо або опосередковано орієнтують на прийняття управлінського рішення щодо запобігання та протидії злочинності (злочинного вчинку) згідно з прогнозованими змінами;

пропозиції щодо вирішення питань, здійснення необхідних за ходів, що випливають із названих документів (аналізу, прогнозу тощо) і стосуються системи управління та керованої нею вико навської системи за звичною схемою управлінського рішення, в тому числі стосовно організаційних, виконавських, інфор маційних, інших заходів забезпечення щодо об'єкта управління в цілому та окремих його частин (напрямків);

Перспективи української кримінології

— пропозиції щодо безпосередньо кримінологічних заходів запобігання злочинності та злочинних проявів', вони виділяються в окрему групу через свої особливості: на відміну від попередньої групи, де можуть пропонуватися заходи різного характеру (правові, соціальні, інформаційні, ресурсного призначення тощо), в цій групі пропонуються лише запобіжні заходи, які є суто кримінологічними або мають запобіжне, тобто кримінологічне, значення. Заходи цієї групи, як правило, більш предметні, адресні, цілеспрямовані, в тому числі функціонально спрямовані щодо конкретних причин і умов злочинності, її окремих видів, звичайно, якщо за результатами аналізу останні були визначені.

Кримінологічні засоби, що використовуються на стадіях IV та V, можуть розрізнятися залежно від форми, рівня, цільового призначення управлінського рішення. Подані до програми, плану, вони мають описовий характер із виділенням окремих деталей, пояснень, залежних умов тощо. Висновки і особливо пропозиції до нормативно-управлінських документів відрізняються дирек-тивністю та лаконізмом формулювань, спрямованістю щодо маси однорідних суб'єктів виконання. Пропозиції до директивних документів, що розраховані на реалізацію в імперативній формі, часто одночасно пропонують заходи контролю та відповідальності за невиконання зазначених актів.

У науці управління прийнято диференціювати управлінські заходи (норми рішень) за формою та змістом таким чином:

заходи-директиви, що містять загальні цілі, завдання, пер спективні показники, які зазвичай мають якісну (атрибутивну) форму;

заходи-норми, де містяться нормативні, обов'язкові для вико нання приписи, що розраховані, як правило, на тривалий час та масу однорідних виконавців;

заходи-команди, що також мають обов'язковий характер, про те розраховані, як правило, на разове виконання та реалізовують ся у формі наказу, нерідко адресованого до обмеженого кола вико навців;

заходи-пропозиції, які є зазвичай результатом аналітичної чи прогностичної розробки, мають не обов'язковий, а рекомен даційний характер та підлягають виконанню (врахуванню) в силу

Глава 6

їхньої переконливої обґрунтованості, авторитету авторів розробки; нерідко заходи-пропозиції фахівців супроводжуються захода-ми-нормами (директивами) щодо необхідності їх виконання;

заходи-дії, що передбачають здійснення певних видів діяльності;

заходи-доручення — містять приписи на проведення певної діяльності (перевірки, аналізу, ревізії, атестування тощо).

Кримінологічні засоби забезпечення управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності частіше реалізовуються у формі заходів-норм, пропозицій, дій, рідше — у вигляді директив і майже ніколи — у формі команди.

Кримінологічні засоби найчастіше розраховані на їхню програ-мовано-плановану реалізацію.

Керівники структур управління діяльністю із запобігання та протидії злочинності мають налагодити у співпраці з кримінологами систематичне опрацювання пропозицій, накреслення та прийняття управлінських рішень, що містять зазначені заходи. Кримінологи мусять бути зацікавлені у такій співпраці та практично їй сприяти своєю безпосередньою участю.

VI. Стадія реалізації управлінського рішення, спрямованого на удосконалення управління діяльністю із запобігання та протидії злочинності. Реалізація такого рішення здійснюється звичайними для управління організаційними засобами, як прави ло, без використання специфічно кримінологічних. Що стосується заходів виконавського рівня цієї діяльності, то вони мають реа лізовуватися та вже нерідко реалізовуються із застосуванням кримінологічних методів і засобів. Першочергово вони мають роз роблятися та реалізовуватися стосовно виявлення причин і умов злочинних проявів, а також щодо запобігання дії (впливу) цих чинників. На практиці здійсненню заходів такого змісту та спря мованості зовсім не виправдано не приділяється належної уваги, що позначається на поширенні дії цих чинників і на фактичному (а не за статистикою) зростанні числа злочинних проявів.

VII. На стадії аналізу результатів виконання управлінського рішення застосовуються аналогічні аналітичні, зокрема криміно логічні, засоби (методи), як і для аналізу об'єктів системи управління антикримінальною діяльністю на стадії їхнього діагностування перед розробленням управлінського рішення.

Перспективи української кримінології

Зацікавлена та продуктивна участь кримінологів в опрацюванні і реалізації кримінологічних засобів удосконалення системи управління і здійснення антикримінальної діяльності, безперечно, сприятиме підвищенню ролі та авторитету кримінологічної науки в суспільстві.

Можливість виконання кримінологічною наукою своїх функцій, зазначених у параграфах 1-3 цієї Глави, та й загалом реалізації свого суспільного призначення залежить від багатьох засобів його забезпечення, які не належать безпосередньо до науково-кримінологічних. Це засоби організаційного, матеріально-технічного, фінансового та іншого забезпечення. Особливе значення серед них мають заходи та засоби інформаційного забезпечення, інформатизації кримінологічних досліджень та загалом розвитку кримінологічної науки. Про ці заходи і засоби докладно йшлося у главі 1 цієї книги та в інших розділах Курсу. Інформаційні заходи кримінологічного забезпечення удосконалення системи управління діяльністю правоохоронних органів тісно поєднуються з інформатизацією останньої. Це нібито два інтегрованих процеси. Щодо інформатизації правоохоронної діяльності та управління нею, особливо на рівні теоретико-методологічного обґрунтування та технологічно-методичного забезпечення, в останні роки немало зроблено колективом Науково-дослідного центру правової інформатики Академії правових наук України1. Розроблено також автоматизоване робоче місце кримінолога-аналітика з відповідною базою даних на СВ-КОМ2. Проте цього явно не досить для повно-масштабного задоволення інформаційних потреб кримінологічної науки загалом та зокрема кримінологічного обґрунтування розвитку та реалізації суспільних процесів та проблем, названих у цій главі Курсу. Невирішеність цих питань є одним із проявів того, що наша країна ще значно відстає від розвинених країн у галузі не тільки інформаційних технологій, а й наукового юридичного та ефективного законодавчого забезпечення існуючих інфор-

1 Перелік видань НДЦПІ безпосередньо з названої тематики за 2002-2006 роки див.: Правова інформатика. - 2007. - № 3 (15). - С. 93-96.

2 Автоматизоване робоче місце криміполога-аналітика: Посіб. — К.: НДЦПІ АПрНУ, 2003. - 25 с.

Глава 6 і,-, .,-

маційних відносин1. Владні інституції сучасної української держави, в яких ще дуже сильні минулі традиції закритості інформації та загалом процесів управління, незважаючи на офіційне проголошення пріоритетів розвитку інформаційного суспільства та декларування поширення суспільне значущої інформації, програмування форм і напрямків цих процесів, зокрема в нещодавно прийнятому Законі України «Про основні заходи інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки»2, насправді продовжують вести лінію на жорстке унормування режиму доступу до неї, обмеження певними умовами запитів на інформацію, її використання тощо. Наведене, зокрема, пропонується в розробленому в Мін'юсті проекті нової редакції Закону України «Про інформацію»3. Існуюча тенденція проявилася у відхиленні ще у 2002-2003 роках Мін'юстом та в апараті Кабміну пропозицій Академії правових наук України щодо розроблення Державної автоматизованої системи кримінологічної інформації (ДАСКІ). Не відображена потреба її розроблення і у заходах на виконання Указу Президента України від 31 січня 2006 р. «Про єдину комп'ютерну інформаційну систему правоохоронних органів з питань боротьби зі злочинністю», і в інших урядових документах, де плануються заходи щодо діяльності із запобігання та протидії злочинності та іншим правопорушенням. Розв'язання цих питань залишається нагальним завданням удосконалення інформаційного кримінологічного забезпечення вирішення проблем, накреслених у цій главі.

<Ј 4. Самоудосконалення кримінологічної науки як

запорука її продуктивної участі у розв'язанні сучасних

нагальних проблем українського суспільства

Викладене у попередніх параграфах цієї глави доводить, що для підняття суспільної потреби та престижу української кримінологічної науки вона має виконати низку суспільне значущих нагальних завдань. Мова йшла насамперед про ініціювання та безпо-

1 Камепська Н. Деякі аспекти удосконалення мормативио-мравового регулювання інформаційних відносин // Правова інформатика. — 2007. — № 1. — С. 37-41.

2 Голос України. -2007. -блют. • .*

3 Голос України. - 2007. - 27 лют. ';';

Перспективи української кримінології

середню участь у розробленні кримінологічного обґрунтування та кримінологічне зумовлених положень державної політики щодо запобігання та протидії злочинності, відповідних концепцій, стратегій, програм стосовно реалізації цієї політики, створення системи державної та громадської профілактики проявів злочинності та протидії їм, наповнення кримінологічною змістовністю процесу управління антикримінальною діяльністю та самої цієї діяльності. У параграфі 4 глави 1 та параграфі 3 глави 3 Книги 1 Курсу розглянуто проблеми і завдання сучасної української кримінології, її методологічні основи. Викладене у них накреслює загальну проблематику та завдання української кримінологічної науки на більш тривалу перспективу. Повторювати їх немає потреби.

Наразі автор вважає за потрібне виділити ті вузлові недоліки сучасної кримінологічної науки, усунення яких має безпосередньо забезпечити її продуктивну участь у вирішенні зазначених нагальних суспільних проблем.

Насамперед потрібно значно зміцнити теоретичні основи сучасної кримінологічної науки. Як зазначалося, їй належить розробити кримінологічне обґрунтування низки доктринальних державних документів високого рівня. Вони мають ґрунтуватися на сучасних теоретичних надбаннях філософії, суспільствознавства, соціології, наукознавства, соціальної психології, етики, а частково й біології, генетики, соціальної фізики тощо. Одночасно сучасні кримінологічні обґрунтування мають творчо наслідувати та розвивати основоположні теоретичні засади кримінології минулих часів, її різних шкіл і напрямків, дбайливо зберігаючи та осучаснюючи позитивне, що підтвердилося соціальною, зокрема кримінологічною практикою, логікою суспільного прогресу. Особливу увагу слід приділити вивченню та сучасному оцінюванню тих теоретичних положень, які раніше були «не в моді» і лишаються невідомими нинішньому поколінню. Одночасно потрібно критично оцінити та переглянути або зовсім відкинути віджиле, догматичне, пов'язане з однозначною ідеологією та політикою, слідуванням звичним формулюванням і висновкам без прискіпливого сучасного аналізу їхніх передумов, сутності, суспільних наслідків.

Все викладене потребує значного підвищення теоретичного рівня сучасної кримінологічної науки, теоретичної підготовки та вільного орієнтування вчених-кримінологів у складних теоретич-

Глава 6

них питаннях, особливо запозичених кримінологією з інших наук, з якими вона взаємодіє у методологічній, пізнавальній, інформаційній площині. Передусім має бути забезпечений належний сучасний теоретичний рівень дисертаційних досліджень, насамперед і особливо на здобуття докторського ступеня. Ми приємно відзначаємо той факт, що за останні десять років за умов державного суверенітету України та власної ВАК у країні захищено понад два десятки докторських дисертацій з кримінології. Однак слід визнати, що далеко не всі вони належним чином розвивали та формували теоретичні підвалини кримінології. І що найбільш тривожно — скорочення та девальвація теоретичних положень у докторських дисертаціях із кримінології в останні роки набуває характеру тенденції, звикання. Особливо це характерно для дисертацій, де науковими консультантами їхньої підготовки були вчені, докторські дисертації та монографії яких не містили належної теоретичної розробки, яка б свідчила про потрібну обізнаність у питаннях теорії кримінології та споріднених наук згідно з предметом дослідження. Нерідкими стали факти, коли недостатність або недосконалість теоретичної основи докторської дисертації вуалюється доповненням назви предмета дослідження ознакою «теоретичне», посиланнями в тексті дисертації на визначені нібито теоретичні положення, хоча насправді вони не є теоретичними, або обіцянкою розглянути їх у наступних розділах, висновках, але там вони відсутні тощо. Непоодинокими стали докторські дисертації, які за теоретичним надбанням не відрізняються від кандидатських.

Причини такої теоретичної девальвації загалом відомі. Це передусім неналежний теоретичний рівень дисертантів та наукових консультантів, а інколи й офіційних опонентів; недооцінка ними теоретичного значення докторської дисертації та негативних наслідків набуття вищої наукової кваліфікації здобувачем із теоретичними прогалинами, зокрема того, що у майбутньому він буде формувати або науково кваліфікувати собі подібних за теоретичною недосконалістю. Ця недосконалість відтворюватиметься у їхніх наукових розробках, зокрема у тих концептуальних стратегічних державних документах, про які йшлося на початку параграфа, викррівляючи їхню теоретичну сутність, чого в жодному разі не можна допустити. Потрібно все зробити, щоб зупинити по-

Перспективи української кримінології

дальшу теоретичну декваліфікацію науки кримінології, яка має вкрай небезпечні наслідки та призведе до втрати цією наукою свого наукового іміджу та призначення.

Негативну роль у процесі теоретичної декваліфікації кримінології, на нашу думку, відіграє той факт, що остання за науковою спеціалізацією включена до однієї наукової спеціальності 12.00.08 разом із кримінальним правом. Докторів наук із кримінального права значно більше у спеціалізованих радах, експертній раді ВАК зі спеціальності 12.00.08, ніж докторів наук-кримінологів. Фахівці з кримінального права, як правило, не так глибоко обізнані з теорією кримінології. Вони не так предметне і прискіпливо оцінюють теоретичні здобутки дисертацій з кримінології в момент допуску їх до захисту, під час захисту та при експертному оцінюванні у ВАК. Можливо, слід взяти за правило, хоча б при розгляді докторських дисертацій, поповнювати склад спеціалізованої ради, експертної ради ВАК докторами наук із кримінології, щоб їхня кількість була не меншою, приміром, ніж п'ять осіб.

Наступним невідкладним завданням кримінологічної науки є перегляд тематики наукових, у тому числі дисертаційних, досліджень з огляду на потребу розроблення теоретичного обґрунтування концептуальних стратегічних документів вищого державного рівня, а також наповнення кримінологічним змістом управлінських рішень, про які йшлося у попередніх параграфах цієї глави. Доцільно, щоб безпосереднім предметом кримінологічних розробок стали теоретичні обґрунтування державної політики у сфері запобігання та протидії злочинності, концепцій, стратегій, програм, спрямованих на її реалізацію загалом та за окремими видами злочинності, передусім найбільш небезпечними і поширеними. За виконання таких робіт, очевидно, у першу чергу мають взятися колективи кримінологів наукових установ та вищих навчальних закладів, а також спеціально створені колективи кримінологів, що працюють у різних установах. Виконавцями цих робіт можуть бути і окремі висококваліфіковані кримінологи, які вважають себе достатньо підготовленими до розроблення відповідних обґрунтувань та проектів, так би мовити, в авторській редакції. Безперечно, що зазначені розробки в цілому або у певній частиш можуть і, думається, повинні стати предметом досліджень

⇐ Предыдущая 17 18 19 20 21 222324 25 26 Следующая ⇒