Курс сучасної 10 страница

На практиці нерідко застосовується комбінований метод вибірки, коли почергово використовуються усі названі методи. Приміром, спочатку генеральна сукупність групується за основною розподільчою ознакою (стратифікований відбір), далі у кожній з груп за іншою, більш предметною ознакою визначаються гнізда, що відрізняються умовами, які впливають на виявлення предметної ознаки (гніздовий відбір), нарешті у міиі-гене-ральній сукупності елементів гнізда проводиться простий випадковий відбір. При застосуванні стратифікованого відбору може бути декілька рівнів послідовного групування, а за гніздового методу — декілька подрібнень більшого гнізда на менші, що виділяються за дрібнішою ознакою. У спеціальній літературі описуються деякі інші методи відбору вибірки, наприклад за принципом лотереї, з допомогою випадкових чисел, шарами, багатоступінчатий відбір тощо. Всі вони, по суті, є різновидами названих методів.

Третя умова правильного відбору вибірки пов'язана із визначенням її обсягу, який має забезпечити репрезентативність. Як уже зазначалося, за будь-якого методу відбору вибірки остання

Організація наукового кримінологічного дослідження

ніколи з ідеальною точністю не відтворює закономірностей генеральної сукупності. Можна декілька разів різними методами і навіть одним і тим самим методом утворювати вибірку, і, як правило, кожен раз показник тієї чи іншої ознаки елементів генеральної сукупності буде мати дещо інше значення у вибірці. Розходження між статистичним показником елементів Г та аналогічним показником вибірки зумовлюється двома причинами. Перша — це наслідок порушення правил відбору, який можна зменшувати через усунення згаданого порушення. Друга причина — наслідок випадкового відхилення вибірки від генеральної сукупності, що має назву помилка вибірки. Остання є результатом дії деяких статистичних закономірностей, які неможливо подолати у звичайних умовах. Завдання полягає у тому, щоб помилка вибірки перебувала у певних числовріх межах, розмір яких залежить від деяких обставин, передусім розмірів вибірки. Чим більше елементів має вибірка, тим меншою є помилка вибірки, і навпаки, чим менше елементів генеральної сукупності представлено у вибірці, тим більша ймовірність її помилки. Межі, в яких може перебувати помилка вибірки, що не впливає на якість відтворення у ній генеральної сукупності, називається довірчим інтервалом. Визначення того, що помилка вибірки перебуває у межах довірчого інтервалу, є свідченням репрезентативності вибірки та інформації, що відображає елементи цієї вибірки, щодо характеристик генеральної сукупності. Формула визначення довірчого інтервалу міститься у спеціальній літературі1.

На закінчення параграфа розглянемо приклад визначення похибки репрезентативності в умовах звичайного кримінологічного дослідження. Припустимо, що воно має за мету визначити вплив групової злочинності на кримінологічну обстановку в країні. З кримінальної статистики за певний період часу встановлюємо, Що близько ЗО % злочинів вчинено групами, а також, що за цей час судами розглянуто всього 5 тис. усіх кримінальних справ. Таким чином, питома вага групових злочинів дорівнює 0,3, а допустиму похибку репрезентативності беремо у межах ± 4 % (0,04 %). Опти-

Див., наприклад: Блувштейн ІО.Д. Криминологичсская статистика. — Мипск, 1981. — С. 84.

Глава 3 .....

мальний розмір вибірки у цьому випадку визначається за формулою:

N =

Р (1-Р)

де р — питома вага ознаки, що досліджується; 1; — коефіцієнт, який забезпечує довірчу ймовірність розрахунків; квадрат цього коефіцієнта, що гарантує ймовірність на 96 %, тобто майже достовірну, дорівнює приблизно 4; а \У — це похибка репрезентативності. Підставимо наведені значення у формулу:

о.з <І-о,з) 4 ' '• '

0,0016 ' ..,.,

Наведений розрахунок означає, що для вивчення кримінологічного впливу групового вчинення злочинів на злочинність загалом потрібно з розглянутих судами 5 тис. справ про групові злочини взяти для дослідження 525 справ. Вивчення цієї кількості справ з імовірністю майже у 100 % дозволить отримати інформацію з питань, що нас цікавлять, яка за своїми показниками буде відрізнятися від результатів суцільного вивчення елементів генеральної сукупності (якщо б таке проводилося) не більше, ніж на 4 %. Методи відбору справ для вивчення описані вище.

ф 4. Методи та методики обробки, узагальнення та аналізу дослідницької інформації

У главі 1 були розглянуті методи та методики збирання кримінологічної інформації. З точки зору методичної вони принципово не відрізняються й при збиранні дослідницької кримінологічної інформації. Тому повторювати ці методичні засади щодо процесу збирання останньої немає потреби. Більш доцільно тут розглянути методичні вимоги стосовно обробки, узагальнення та аналізу дослідницької інформації.

Питання аналізу кримінологічної інформації в умовах практичної діяльності були предметом розгляду у главі 2. Нині є потреба висвітлити методичні особливості та деякі методики аналітичної

Організація наукового кримінологічного дослідження

роботи, що характерні саме для наукової дослідницької кримінологічної інформації.

Аналіз дослідницької інформації — найважливіший етап наукового кримінологічного дослідження, як і будь-якого наукового дослідження. Важлива роль належить правильному методологічному визначенню проблеми та програмуванню дослідження, методично обґрунтованому збиранню дослідницької інформації, яка сама має значну цінність. Проте вона, навіть та, що відрізняється новизною, сама по собі не дає повного наукового уявлення про факти, які вона відображає. Науково достовірним та обґрунтованим стає знання, отримане через аналіз, теоретичну інтерпретацію та практичну визначеність цього наукового знання загалом та зокрема щодо пояснення і вирішення проблеми, яка є предметом дослідження.

У вітчизняній кримінології увага до етапу аналізу відомостей, зібраних завдяки кримінологічним дослідженням, стала приділятися невдовзі після відновлення останніх у 60-х роках XX століття. Спочатку цим займалися російські дослідники, серед яких насамперед потрібно відмітити В. В. Панкратова і М. М. Кон-драшкова1, а згодом і українські кримінологи: наприкінці 70-х — на початку 80-х років — автор Курсу, у 90-х роках — І. М. Даньшин і А. Ф. Зелінський.

Етап аналізу дослідницької кримінологічної інформації поділяють на стадії, серед яких зазвичай виокремлюють стадії її обробки, узагальнення та безпосередньо аналітичної діяльності. Можна погодитися з віднесенням обробки та узагальнення інформації до її аналізу, хоча ці стадії у прямому розумінні безпосередньо не є аналізом, а слугують підготовці до нього. Водночас коли термін «аналіз» розуміється у широкому функціональному значенні, то він може охоплювати й обробку та узагальнення інформації, в процесі яких виготовляються інформаційні заготовки, аналітичний інструментарій, знаряддя, без яких неможливо здійснювати процедури та операції власне аналізу. Стадію власне аналізу дослідницької інформації доцільно за ознакою предметності роз-

1979*" ^аикРатов В- В- Мстодология й методика криминологичсских исследований. — М., Р ~ Глава 3; Ктідрашков Н. Н. Количсствсшіьіс методи в кримимологии. — М., 1971. —

5 8-147 129

Глава З

поділити ще на декілька структурних частин, але про це йтиметься нижче при висвітленні цієї стадії.

Обробка дослідницької інформації, як перша (підготовча) стадія аналітичної діяльності, має за завдання підготувати здобуту інформацію до її використання в процесі процедур аналізу. Спеціальної підготовки до аналізу потребують не всі види інформації. Як правило, в цьому немає потреби стосовно вторинної, вже обробленої інформації, особливо якщо її збирання супроводжувалося складанням спеціальних форм, у яких первинна інформація з відповідних джерел (нормативних, управлінських, літературних тощо) піддавалася однотипній фіксації, систематизації, накопиченню. Ці форми були описані в главі 1 під час розгляду питання про відображення зібраної інформації зазначених видів.

Обробки, як правило, потребує передусім інформація, що є відображенням масових спостережень, зокрема статистична. Обробка спрямовується головним чином на: 1) зведення інформації, отриманої від кожного джерела спостереження, до єдиних параметрів; 2) зведення її до кількісних сукупностей, тобто підрахунку чисельності за прийнятою формою; 3) розподілу цих сукупностей на групи, які відрізняються різними значеннями показників досліджуваної ознаки. У носіях первинної масової інформації відомості щодо ознак предмета дослідження мають, як відомо, різні значення, які позбавлені будь-якої послідовності та упорядкованості. Наприклад, щодо освіти злочинців: у десяти носіях первинної інформації, приміром анкетах, відомості (відповіді) мають псрвинно такий вигляд: 1. неповна середня; 2. середня; 3. середня спеціальна; 4. середня; 5. неповна середня; 6. вища; 7. середня; 8. середня спеціальна; 9. середня; 10. неповна середня. Відомості у такій формі не дають уявлення про переважання значень показників ознаки «освіта», інших її закономірностей. Підрахування однакових значень дає такий розподіл показників цієї ознаки: неповна середня — 3 анкети, середня — 4, середня спеціальна — 2, вища — 1 анкета. Сприйняття відомостей в обробленій формі більш сприятливе, зокрема для виведення закономірностей.

Продемонстрована процедура обробки називається зведенням. Вона полягає у підрахуванні чисельності одиниць спостереження

Організація наукового кримінологічного дослідження

(елементів сукупності), що мають однакове значення показника певної ознаки. Зведення найчастіше застосовується до якісних або напівкількісних, а іноді — й щодо кількісних показників. Головна мета первинної обробки дослідницької інформації полягає у тому, щоб виявити значення, які найчастіше трапляються, відображують певну однаковість. Зрозуміло, що зведення не дає змоги виявити закономірності, особливо коли наданий ним розподіл залежить і від іншої ознаки. Щоб пересвідчитися у цьому, додамо до наведеного прикладу розподілу осіб за освітою ще одну ознаку — наявність минулої судимості, зокрема до позбавлення волі, або інших заходів покарання. Одночасно для наочності закономірностей збільшимо чисельність сукупності спостереження у 10 разів, тобто до 100 осіб зі збереженням наведеного первісного розподілу значення показника ознаки «освіта». Відобразимо отримане у такий спосіб групування у табл. № 2.

Таблиця № 2

Таблиця

групування за освітою 100 осіб, що відрізняються ознакою наявності минулої судимості, зокрема до позбавлення волі

Вид освіти	Розподіл за зведенням	Зокрема серед осіб:
Вид освіти	Розподіл за зведенням	з минулою судимістю ДО позбавлення волі	з минулою судимістю до інших заходів покарання	без минулої судимості
н/середня	ЗО
середня
середня спеціальна
вища		-
Разом

Наведене групування містить інформацію, яка, порівняно із зведенням, дає можливість виявити деякі закономірності наявності та розподілу показника освіти залежно від наявності минулої судимості. Так, є підстави зробити висновки про те, що розподіл показника освіти суттєво залежить від наявності минулої судимості, зокрема що затримка з отриманням освіти (неповна

Глава З

середня) більш характерна для осіб з минулою судимістю (90 %), у тому числі переважно (дві третини) — з минулим позбавленням волі. Зазначена залежність певною мірою, але менше, проявляється і серед осіб з середньою освітою: з минулим позбавленням волі — 35 %, з минулим іншим покаранням — 25 %, без минулої судимості — 40 %. Протилежний зв'язок спостерігається між минулою судимістю і наявністю середньої спеціальної та особливо вищої освіти. Серед тих, хто має минулу судимість, тільки ЗО % з середньою спеціальною і лише 10 % — з вищою освітою.

Як видно, коли відомості, що зведені суто у механічний спосіб (підрахування), оброблені через розподіл їх за групами осіб, які об'єднані за вельми суттєвою ознакою (наразі — минулої судимості), розподіл показників освіти отримав певну визначеність та залежність, які розширили їх аналітичний потенціал. Слід додати, що групування одиниць спостереження часто проводиться не за однією, а за декількома ознаками, що підвищує їх значення у подальшому аналізі.

Таким чином, статистичне групування як процедура обробки інформації — це розподіл досліджуваної ЇЇ сукупності на групи одиниць, що об'єднані якісною ознакою (або її показником, або однаковим значенням показника). Кількість одиниць сукупності, що припадає на кожну виокремлену групу, утворює ряд розподілу їх чисельності. Побудова останнього передбачає порівняння чисел за групами, тому важливо, щоб групи розподілу були виокремлені зі значень показника одного порядку. Так, у наведеному вище прикладі групування принципово помилковим було б виділення групи, скажімо, «особи, звільнені від покарання», тому що це показник іншого порядку, а саме судимості. Існують певні відмінності групування якісних та напівкількісних ознак, різні за підставами ряди розподілу (варіаційний, типологічний, кумулятивний, територіальний, динамічний), різні за методами аналізу цих рядів розподілу. Про це докладніше йдеться у спеціальній літературі з кримінологічної статистики1.

Існує декілька способів упорядкованого представлення статистичних даних. Найчастіше використовуються таблиці, графіки,

1 Див., наприклад: БлувштейпЮ.Д. Кримииологичсская статистика. — С. 26-59.

Організація наукового кримінологічного дослідження

індекси та їх різновиди. Вони не лише виконують роль засобів підготовки інформації до аналізу, а нерідко й самі є знаряддям останнього. Статистична таблиця — це графічна форма, в якій числа зведені у систему через побудову прямокутної сітки координат, яка по горизонталі складається з рядків або граф, а по вертикалі — зі стовпчиків або колонок. Функціональна роль таблиці визначається загалом завданням представити числові дані про об'єкт спостереження, його структуру через показники ознак, якими він характеризується. Розрізняють прості, груповані та комбінаційні таблиці. У простих таблицях числові дані відображують інформацію про об'єкт спостереження та його ознаки у вимірі, в якому вони існують у реальності. Формуванню згрупованих таблиць передує групування чисел за будь-яким об'єднавчим показником. Якщо, приміром, ознаку освіти потрібно відобразити через показник кількості закінчених класів середньої школи, курсів ВНЗ тощо, складається проста таблиця, де стовпчику по вертикалі відповідає певна кількість класів, курсів тощо. Коли вертикаль таблиці про ту саму ознаку будується за згрупованими показниками (неповна середня, середня, неповна вища, вища освіта тощо), кількість закінчених класів, курсів попередньо групується за одним визначеним показником, і утворена у такий спосіб таблиця є згрупованою. В разі, коли попередньо групуються й об'єкти спостереження (рядки), і показники їх ознак (стовпчики), така таблиця називається комбінованою, що відображує перехресне групування.

Доволі поширеним засобом системного подання чисел, що підлягають аналізу, є графік — умовна знакова модель, через яку числові значення показників переводяться у наочні образи. Графічний метод найменш трудомісткий, надає інформації наочність, дозволяє просто демонструвати відмінності рівнів, кількості, співвідношень тощо. Важливою умовою є чітка і зрозуміла побудова графічного зображення, виключення неоднопо-рядковості та різночитання його структур. Графічне зображення може мати вигляд статистичної кривої (лінійний графік), гістограми (стовпчикова або секторна діаграма), зокрема стрічкової або колової, або координатної сітки (крива значень двомірних координат), або полігону розподілу (значення показника виводяться з одної точки, яка відображує найбільше значення, співвідно-

Глава З

шення з ним інших значень (зображується у вигляді ламаної лінії) тощо.

Важливим узагальнюючим числовим показником є індекс, що відображує відносне співвідношення різних властивостей або зв'язків об'єкта. Індекс нерідко іменують терміном «коефіцієнт». Для відображення зазначених властивостей або зв'язків через індекс вони мають бути представлені у числових величинах. Індекс дає змогу співвідносити такі величини, які не можуть бути безпосередньо виміряні в однакових показниках. У кримінології часто використовують різні коефіцієнти (індекси) злочинності. Через них кількість вчинених злочинів співвідноситься зі стандартним числом населення (10 тис., 100 тис.), що утворює коефіцієнт злочинності, або із віковою групою населення, що за віком підлягає кримінальній відповідальності — коефіцієнт злочинної активності тощо. Індекси дозволяють не лише порівнювати злочинність на різних територіях з різним числом населення та у різні відрізки часу, але й визначати її інтенсивність залежно від певних факторів. Так, співвідношення кількості осіб, які вчинили злочини, з їх доходами, що стандартизовані у певних інтервалах, дає індекс майнової залежності (характеристики) злочинців.

Нерідко при обробці масової первинної інформації, передусім яка є результатом емпіричного дослідження, виникає потреба ЇЇ виміру. Акти поведінки, їх мотиви, установки на певний спосіб особистої активності у суспільстві, висловлювання щодо цих проявів, оцінки останніх та ще багато інших об'єктів спостереження не мають безпосереднього кількісного виміру. Наведене зумовлює потребу у певній процедурі, яка робить можливою кількісну оцінку згаданих об'єктів спостереження та забезпечує при цьому збереження їх якісних відмінностей. Такою процедурою в соціології та науках, які використовують соціологічні методи, зокрема в кримінології, є створення моделей значень показників об'єктів, що безпосередньо кількісно не вимірюються. Згаданих об'єктів більше серед психічних і соціальних фактів, процесів, проявів, у тому числі тих, що пов'язані з предметом кримінології та становлять для неї інтерес. Названа модель дістала назву шкали, а процес утворення останньої — шкалірування. Шкала складається

Організація наукового кримінологічного дослідження

з множини певних знаків, які є знаковим відтворенням кількісного значення об'єктів, їх ознак, властивостей, якостей.

Для упорядкування множини властивостей (ознак) реальних об'єктів у множину знаків має бути визначено правило упорядкування, яке дозволяє ізоморфне відобразити елементи та відносини системи емпіричних значень у формальній системі знаків. Упорядковані за емпіричними значеннями знаки дають не лише уявлення про вимірювання цих значень, їх співвідношення між собою, але слугують підставою для оцінки, зокрема аналітичної, останніх. У цьому полягає значення шкалірування та шкал як уніфікованих інструментів (засобів) аналізу дослідницької інформації.

Правило упорядкування та ізоморфного відображення об'єктів у формальній шкалі реалізується через певний спосіб, який пов'язаний або із властивістю об'єкта, або із формою її знакового позначення. Із властивостями об'єкта пов'язані неметричний та метричний способи відображення. Неметричні методи шкалірування виникли раніше для відображення показників, як правило, природних властивостей та явищ (твердість мінералів, сила вітру, солоність води тощо). Через використання неметричного методу формуються номінальна та порядкова шкали. Перша ґрунтується на позначенні наявності, як правило, однієї ознаки у двох або декількох об'єктів на підставі їх спостереження два або декілька разів. Шкала відображує рівність (симетрію) чи нерівність (дихотомію) об'єктів або їх залежність від іншого об'єкта (транзитивність). У кримінології значення ознак об'єкта зазвичай є дихотомічними, тобто перемінними. У порядковій шкалі значення об'єктів вибудовується не лише у порівнянні «рівний — нерівний», а й у певному порядку інтенсивності досліджуваної ознаки (у категоріях «більше — менше», «ще більше — ще менше» тощо).

Метричні шкали відрізняються тим, що відношення між значеннями інформації про досліджувані об'єкти (їх ознаки) точно задано певним кількісним виміром: числовим інтервалом, інструментом точного визначення з певним базисом (відсоткове, еталонне співвідношення, пропорція тощо). Відповідно розрізняють Інтервальну, пропорційну, еталонну, температурну, вагову, а також підсумкову та інші шкали. Застосування методу шкалірування для обробки емпіричної інформації у кримінологічному дослідженні

Глава З

вимагає більш детального ознайомлення у спеціальній літературі з його методично-процедурним забезпеченням.

Після закінчення обробки інформації починається стадія її узагальнення, яка деякою мірою є вже аналітичною. Узагальнення відбувається передусім через зведення з усіх одиниць спостереження значень кожного показника інформації про ознаки, що були предметом дослідження. Зведення спочатку проводиться з одиниць спостереження однотипного джерела інформації, скажімо, з кримінальних справ. Потім у такий самий спосіб зводяться значення аналогічних показників інформації про ознаки, отриманої при спостереженні з інших її джерел, приміром інформації, отриманої з опитування осіб, що вчинили злочини. На відміну від стадії обробки інформації, на цій стадії зведення ЇЇ значень супроводжується їх зіставленням. У процесі останнього спочатку з однотипного джерела інформації визначаються значення: а) однакові; б) схожі за сутністю, що різняться її мірою («більше — менше»); в) різні (за сутністю та її проявами); г) протилежні (полярні або суперечливі). Далі визначається переважаюче значення показника інформації, скажімо, щодо середньої освіти, його репрезентативність, міра розходження (поширення) інших значень. Подібне зіставлення та визначення переважаючого значення аналогічного показника проводиться при зведенні одиниць спостереження з іншого типу джерела інформації. Зрештою проводиться зіставлення переважаючих значень аналогічного показника з усіх зведень за різними джерелами інформації, в яких цей показник представлений, та після цього визначається зведене (інтегроване) переважаюче значення. Воно й стає остаточним для представлення у підсумковому аналітичному документі та Звіті за результатами дослідження (Звіті про НДР).

У разі суттєвої розбіжності значень показника в межах зведення за джерелом інформації одного типу або між зведеннями з джерел різних типів та неможливості визначити інтегроване переважаюче значення інформації, вирішується питання щодо додаткового її збирання, зокрема з інших її джерел, або про припинення на цей час дослідження відповідного показника (ознаки).

Узагальнення та зіставлення значень спочатку проводиться стосовно показників ознак, дослідження яких є безпосереднім

Організація наукового кримінологічного дослідження

предметом кримінології. Це в основному кримінологічні та здебільшого кримінально-правові ознаки. Далі переходять до зіставлення останніх із показниками інформації про соціально-демографічні, економічні, соціальні, культурні, соціально-психологічні, психофізіологічні, інші ознаки та властивості, які мають зв'язок, зокрема зумовлювальний, із кримінологічними. Такий підхід відповідає методології наукового міждисциплінарного пізнання або здійснюваного в межах однієї науки з використанням даних інших наук. Методологічно доведено, що одним із методів отримання нового знання стосовно певного об'єкта є перехід від його характеристик науковою системою, до предмета якої він безпосередньо належить (назвемо цю систему предметно-профільною, у нашому викладі такою є система кримінологічної науки), до отримання уявлення про цей об'єкт з інших наукових систем, де він також є предметом розгляду, але з іншої сторони, в іншому відношенні, які відповідають інтересам іншої науки. В цьому процесі внаслідок іншого погляду, наприклад з позицій психології або психофізіології, кримінологічна характеристика певного об'єкта, скажімо особи злочинця, може отримати дещо більше інформації стосовно її сутності, природи, походження, механізму зумовлення тощо. Отримання нової інформації про об'єкт може бути результатом не лише дослідження іншого профілю, а й пов'язано з більшою глибиною, детальністю та методом його вивчення іншою науковою системою. Деякі загальновизнані положення та уявлення щодо об'єкта, в тому числі й такі, що є результатом взаємодії та спільного його розуміння різними науковими системами, при більш детальному предметному дослідженні та більш глибокому приникненні дослідника до специфічних характеристик об'єкта нерідко розкриваються новими гранями, новими поясненнями та аргументами щодо, здавалося б, уже визначених ознак, їх показників та значень. До того ж у процесі пізнання, як відомо, нове знання часто ставить нові питання, загалом стимулює науковий пошук. Важливо, щоб у процесі зіставлення та визначення зв'язку кримінологічних характеристик з даними інших наук чітко дотримувалися методологічні вимоги щодо розмежування предмета кожної з наук та сфер їх знань, опрацювання останніх у кожній зі сфер фахівцями відповідної науки. При цьому

Глава З

визначення кримінологічного значення відомостей Іншої науки стосовно об'єктів, що є предметом кримінології, належить лише кримінологам. Кожна кримінологічна «новела», зокрема привнесена з іншої сфери наукових знань, має бути перевірена методично обґрунтованим, зокрема експериментальним, кримінологічним дослідженням, із використанням репрезентативної емпіричної інформації. Без такого дослідження будь-яка (нерідко сенсаційна!) «новація» може мати значення лише гіпотези, яка підлягає науковій перевірці.

Процес узагальнення, зокрема зіставлення, міждисциплінарної інтеграції дослідницької інформації, як правило, тривалий, копіткий, вимагає розумної прискіпливості, зваженості, добросовісності. Саме на цій стадії перевіряються змістовність та надійність зібраної інформації, створюються «напівфабрикати» наукового знання, які на подальшій стадії безпосередньої аналітичної роботи, як правило, вже не перевіряються, використовуються «у готовому вигляді». Методи узагальнення дослідницької інформації, що викладені тут, не є вичерпними, особливо щодо їх опе-раціонального застосування. Кожен дослідник, у міру свого досвіду та здібностей до узагальнення інформації, використовує й інші, «власні» прийоми та способи. Важливо при цьому дотримуватися викладених методологічних та методичних положень.

Стадія безпосереднього аналізу дослідницького матеріалу найважливіша і, мабуть, найскладніша не лише на етапі аналізу результатів дослідження, а й у дослідженні загалом, її основною особливістю є винятково творчий характер аналітичної діяльності, що меншою мірою залежить від організаційної регламентації та методичної упорядкованості, а більше зумовлюється особистими здібностями дослідника, аналітичним складом його мислення, який визначається багатьма властивостями, зокрема вмінням системно спрямувати процес аналізу від загальних до подрібнених особливих і окремих цілей, з іншого боку — від окремих до більш об'ємних констатацій, а від них — до формування і коригування узагальнених висновків і закономірностей, теоретичних положень.

З урахуванням наведеного можливо лише методологічно намітити основні рівні та напрямки (структурні частини) аналізу дослідницького матеріалу (обробленої та узагальненої інформації

Організація наукового кримінологічного дослідження

дослідження), розраховуючи на творче сприйняття та використання цих методологічних положень, залежно від предмета, цілей та завдань конкретного дослідження, методичної підготовленості та професійної досвідченості дослідника, інших конкретних умов проведення цієї роботи.

Серед рівнів аналізу дослідницького кримінологічного матеріалу, крім вже розглянутих стадій його обробки та узагальнення, можна виділити такі:

а) статистичне розроблення;

б) використання математичних методів;

в) системний аналіз;

г) кримінологічна інтерпретація результатів статистичного, математичного, системного аналізу;

д) теоретичний аналіз.

Аналіз дослідницького матеріалу на названих рівнях здійснюється через послідовне виконання аналітичних операцій за такими напрямками (структурними стадіями).

Аналітичне визначення статистичних зв'язків та залежнос тей, що виявлені у процесі узагальнення кримінологічної дослід ницької інформації, її зіставлення з інформацією інших наук; ре зультатом цієї роботи є виведення статистичних закономірностей предмета дослідження, його складових елементів, ознак, показників.

Застосування математичних методів для вимірювання та визначення кількісних характеристик статистичних закономірно стей; наразі є можливість лише назвати деякі математичні методи, що застосовуються в кримінологічних дослідженнях, а саме:

— метод кореляційного або регресного аналізу, що використо вується головним чином для визначення міри зв'язку між окреми ми ознаками об'єкта дослідження, чинниками, які його зумовлю ють, тощо;

— метод факторного аналізу для попереднього відбору найбільш значущих факторів (чинників) для кореляційного, детерміністичного аналізу;

— метод дисперсійного аналізу для дослідження факторів, що не мають кількісного виміру, з метою розподілу респондентів на групи (дисперсії) залежно від відповідей на ті чи інші питання.

⇐ Предыдущая 6 7 8 9 101112 13 14 15 Следующая ⇒