![]()
|
|||||||
МИХАЙЛОВЕЧУДО 4 страницаТапокиґаздипоприганяливдальнійКонятинтайогодовколишніхуторихудобуісвині, вжетребабуловертатисяназад: фронтнебувалошвидкимитемпамиобійшовЧеремошне, незачіпаючийого, іпосунувнаЗахідіншимиземлями. Ічеремошнянськіпогоничітапастухизавернулихудобуназад, укотрешляхтуючивійну, німцяісвоюсудьбу. Коливтомленідальнімпереходомлюдивернулисянасвоїобійстя, вселівжепорядкувалидругісовіти, повідомивТанасійМаксим'юк, якийуКонятиннеевакуйовувався, апереховувавсявселі—усвоїйбужарні—возниці. [47] Намісцівсіхсімнадцятижидівськихкорчмівстрашночорнілизгарища, інанихтепер, небоячисьлюдей, походжаличорнікруки, шукаючисобіякупадальдляпоживитарозгрібаючималонедонебаіщегарячийпопіл. Кількахатбулипограбованінаніц, такщоїхнімвчорашнімгосподарямдовелосяходитиполюдяхпросячи. ВдовицяЮрчачкавродилаупивниці, безсторонньоїдопомоги, хлопчикавідрумунськогожовніра, якразпередвтечеюостанньоїмашинизнімецькоюкомандою. АзалишенаБундякомусадутільнакоровапривелабичка, алечомусьсказиласясвоїмкоров'ячимрозумом—ітеперїйзротанеперервноішовшум, абичокужедобремотиляв—чорненькимубіле—хвостиком. …Життяівійнатривалиодночасно, водночасзалежніінезалежніодневідодного.
***
…УНЕДІЛЮ, колилюдивиходилизцеркви, їхпівколомоточиливійськовізізброєю. Віддзвіницідосамогоґанкусільрадинадругомубоцідорогитакожстоялиозброєнісолдати, утворюючиживийкоридор. Людизатупцювали, збиваючисьдокупи, якзагнанівкошарувівці. Одніповерталивцеркву, інші—заходилиудзвіницю, створюючитамнеймовірнудухотуітісняву, ахтосьізбільшвинахідливихчоловіків—вилізміждзвониіщосиливдаривнасполох. Дзвонитиможнабулохочдозавтра—запорогомдзвіницідвоєвійськовиків, апоміжнимижінка, доправлялилюдейусільраду, невипустившианіоднудушу. Матронкаправоюрукоюміцностиснуладитячуручку, алівоювзяласязаМихайлову. Вонитакійшликрізьстрійсолдатівзавтоматами—утрьохтримаючисьзаруки. Посередкімнатиколишньогосільськогодвірникастоялодвавеликихстоли. Занимисиділопоодномувійськовому. Ззадубовванілоіщеподвоєвійськовиківзпістолетаминабоці. Кімнатоюходивстаршийофіцер, перекидаючизрукиврукуревольвер. УЧеремошномуйогозналинедоброюпам'яттю: уповноваженийвідрайонногоМГБ, майорДідушенко. Часвідчасувінналітавуселоякфурія, —іразомзнимзникалокількалюдейнезалежновідстаті, майновогостануівіку. Дехтовертавсязперебитимичиполаманимипальцямиабоприпеченоюшкірою, багато—невернулосядосі. Ахтовертався—йомузаціплювалорот. ПісляДідушенкалюдиходили, якмотилишнівівці: нарахунокнібитоживадушає, протекористізнеї—мало. - Підходьте, підходьте, —майжевклонивсяДідушенкоМатронцізМихайломідитиною, показуючирукоювбікстолів. —Записуйтеся, кудихочете. МатронкаподивиласянаМихайла, Михайло—наМатронку, адалі—настоли. Наодномувисочілакупкабілогопаперу, наіншому—самотньобілівсписанийлист. - Отам, —Дідушенкопоказавревольверомнастілзєдинимлистком, —одинвашґаздазаписавсядодепортації, довиселення, однеслово. Каже, кліматйомутутзатеплий, товінзабажавтрохиохолодитисвоюголову, азаодносвоїйбагатодітнійсім'їпоказатибілогосвіту. Аонтам, —спрямувавревольвернастосисписанихпаперів, —людидобровільнопобажалийтидоколгоспуіздаватитудисвоюхудобу, реманент, івсе, щозайвевгосподарстві, іпочинатигосподарюватинепоодинці, акучно. Такщопідходьте, вибирайте, кудихочете. Вибірвеликий, —засміявсяофіцер, якосьвульгарнокліпнувшиМатронці. Матронказасталасобоюдитину, ставшипереднею, аМихайлопереминавсязногинаногу, мнучиврукахкапелюх. - Бачите, нарештімиможемоговорити, щоівцьомурегіонівстановилосяспокійнежиття. Останнібандитиіїхніпособникисаміпоздавалисярадянськійвладі. Дехтоздавсязлюдськоюпоміччю. Ахтодовгодумав—хайвибачає. Радянськавладалюбитьусвоїхтилахпорядокіспокій. Місцевілюдинаспідтримують. Ахтовагається—томумидопомагаємопрозріти. Такщоти, Михайле, тижМихайломзвешся? —Дідушенкорізкорозвернувсядонього: —Можешінесумніватися: митебевжепризначиликолгоспнимзаготівельником. Будешуколгоспізбиратимолочніпродукти, апотімвезтинамаслозаводуВижницю. Тебепорекомендувалисаміжсільськілюди. Кажуть, чеснішогочоловікавокрузігодізнайти. Покищозаготконторапобудеутебевхаті, адаліпобудуємосклади. Такщо, будьласка, —підсунувчистийлистпаперуближчедокраюстолуіподавМихайловіолівець. —ПишизаявузпроханнямприйнятитебедоколгоспуіменіКірова, япродиктую. Амирозглянемо, подумаємо, іможе, приймемо. Конкуренціяунасвелика. Самбачиш, —зновупоказавнасписаніпапери. - Заоднозапишиіжінку…О, якегарнедитя! —обійшовззадуМатронкуіпогладивдитинуревольверомпоголові, ажвоназабиласяобличчямумаминузапаску… - Яктиназиваєшся, дитинко?..
***
…АЗРАНКУ, НАДРУГИЙденьпісляДмитрія, вЧеремошнепривезласяціламашинасолдатівзізброєю. Ізновузганялиселодосільради. Булохолодноідужевітряно. Сіявсяснігіздощем—толюдивбиралисяпо—зимовому: укуфайкиістарісардаки. Чоловіків, якимнаказанобутивобов'язковомупорядку, відокремиливіджінок—ітепердвачорнігуртигорбилисязтильноїсторонисільради. Підчорноюстіною, якразпідвеликимвікномсиділо…двоємерців: молоденькийхлопецьізовсімюнадівчина, можнасказати, майжедівчинка. Вітерворушивїмволоссянаголові—іздавалося, щовониживі, тількибоятьсявідкритивідсоромуочі. Гетьзовсімголі, якмаманасвітродила, вонипідпиралисільраду, одночаснопідпираючиголовамиоднеодного. Ухлопцязправого, авдівчинизлівогобокубулипростреленіскроні. Іколибнезнати, щотозапеклакров, можнабулоподумати, щовонисобіприпасувалипідволоссяпомаленькійзасохлійружі. З—поміжхлопцевихнігстирчавобріз, нібинаціленийвнебо. Удівчиниміжширокорозкинутиминогами, такщобуловидновеликуродимуплямунавнутрішнійстороністегна, стирчаласосновашишка, прикриваючирудеволоссячкоїїсрамоти. Замістьгрудейчорнілидвіглибокідіриіззапеклоюкров'ю. Однеокоудівчинибуловибитеітакожзяяломоторошновиколупаноюдірою. НаґанкустоявДідушенкоудовгомушкіряномупальті, куривімовчкимірявлюдейочима. Жінкиплакали, ховаючилицяврукавикуфайок. Чоловікистоялизопущенимидоліголовами. Булотихо—ажздавалося, чути, якпадаєснігістікаєслізьминавбитих. Хлопецьбувчеремошнянський. ЮркаОгронникасин. Іван, напсевдоЯструб. Коливселістоялаіщенімецькакоманда, Івановабоївкарозгромилаїхнійобоззпровіантом. Повстанцізняливартових, поклавшикожноголицемдоземлі, анаспиниприлаштувалипо…яйцеві, пригрозивши, щотогранати. Покинімцівідлежувалисянерухаючись, Івановіхлопцідобрепоорудували. Іколибнеевакуація, хтозна, якнімцімоглирозправитисязтутешнімилюдьми. АІванвідтодіуденьбувгосподаремулісі, авночі—подовколишніхселахБуковиниіГаличини. Новавлададобречуланасобійогороботу, щоднянедораховуючисьякнеміліціонера, тоголовуколгоспу. Другісовіти, яктеперназивалинову—старувладугірськілюди, обіцяливеликігрошітому, хтовикажеІвановемісцеперебуванняабоможливійогоконтакти. Вселізнали, щоІвановабоївкалишиласявїхнійокрузіостанньою: йшов 1950 рік. Алеанісистематичніоблави, аніхитромудрізасідкинажоднуІвановукриївкуневиводили. Добрілюдиповідомиликомутреба, щопроістиннемісцеперебуваннясиназнаєєдиналюдинанасвіті—йогобатько. ОтожзахатоюОгронникаізасамимЮркомбуловстановленостеженняякдужезіркимимісцевимилюдьми, такічисленнимивійськовими, протейвононічогонедавало: Юркозникавзселаневідомояк, алезавждивертавсядодомусередбілогоднязпорожнімибесагамизаплечима, нібимірявдорогупісляутомливих, тауспішнихбазарнихторгів. Вінішоввулицею, гетьзовсімбайдужий, мовбиспорожнілий, якійогобесаги, ідививсяпередсебе, нізкимневітаючисьіневідповідаючинапривітання. ІякоїсьдниниемгебістизриливсеОгронниковеподвір'яіперевернулихатудогориногами—апотайногоходунезнайшли. ТодівонизабралистарогоуВижницюнаМГБ. Огронниксидівужекількамісяців, тадосьогодніселознало, щосинавіннепродав. Певно, продавхтосьінший, якщомертвийтеперІванпідпиравсільраду. Дівчина, видно, буласторонська, боніхтоїїневпізнав. Однішепталися, щотозв'язкова, іщото, може, навітьвонапоказалаІвановийбункер. Іншікивалиголовами, мовчкинатякаючинащосьінше. Алетакчиінакше, майжецілеселозаразтяжкомовчало, набравшивгрудиповітряізатамувавшизістрахуподих. ТимчасомДідушенкозійшовзґанку, щосьнерозбірливогаркнувшиозброєномусолдатові, щостоявобічтрупів. Той, недовгодумаючи, підбігдостіни, обомарукамивідтягнувспершудівчину, уклавшиїїгорілицьмалонепередсамимилюдьми, адалізверхунанеї, лицемдонизу, поклавхлопця. Івановаголоваззадубуларозтрощенаначисто, лишнасаміймаківцівітерздіймавзалишким'якогобілявоговолосся—івідтакоїкартиниулюдей, здавалося, волоссятакожставалодибки, бодеякічоловікиразпоразпригладжувалипростоволосіголовидолонями. - Ну, що? —запитавДідушенко, кинувшицигаркунатрупи: —Впізнали, щозаблядьносилаїстицьомубандері? —узявзапідборіддяпершого, хтостоявучоловічомугурті. —Знаєшїї? Незнаєш! Іянезнаю. Алеменітепербайдуже, хтоцялярва. Любовдогроба! —засміявсякрізьзубиісплюнув. —Заразпривезутьіщеодного. Хотівбутирозумнішимвідусіх. Невийде! —кричавДідушенко, ходячивзад—впередпередпереляканимилюдьми. —Такбудезусіма, хтонаважитьсячинитиопірчиперечитирадянськійвладі. …Тимчасомнаподвір'яв'їхалапідвода. ЗнеїсолдатистягнулимертвогоЮркаОгронникаіпосадилитаксамопідстінусільради, намісцещойнозабранихтрупів. Мертвийбатькозізламаноюув'язахголовоюдививсянакартинунелюдськогознущанняживихлюдейнадсвоїмубитимсином—азанімілііскам'янілілюдидивилисянатритрупизтакимвиглядом, якдивилисьбиті, хтознаєдостеменно, щоіїхповиннізакатрупитислідомзациминещасними. СтарийОгронникбувголийдопояса, айогоруки—обрубаніполікті. Юрковелицетакожнагадувалокривавемісиво, іколибнаголові, міжвистриженимволоссям, невеликародимаґуля, люди, може, біневпізналистарого. - Явамсамрозкажу, якнасхотівобвестикругпальцяцейнедорізанийкнур! —бризкавслиноюналюдейДідушенко. —Бовсеодноперебрешете. Аярозкажуправду, щобвисобізатямили: такбудезкожним, хтосприятимебандитам. Цейстарийпердунтримісяціупиравсяпоказатибункерсвогосина. Алемитерплячі. Ніхтонеєтакийтерплячий, якрадянськавладаіїїпредставники! —Дідушенкокричавнепередихаючи. —АпотімвіннасзадумавобдуритиіповівуЧортовеурвище. Цейавстрійськиййобарнамагавсяскочитиупровалляразомзнашимофіцером, доякогобувприкутийнаручниками. Невийшло! Мийомудопомоглиполетітиунизсамому. Арукидопомоглилишитинам. Дляцьогомимаємогостріштики. Своготоваришамивитяглизашинелю, разомздідовимируками. Алецьогонедобиткатакожвитяглиздна, щобіщеразпоказати, щотакадолячекаєкожного, хтохочнайменшимчиномспробуєобдурюватинас! Кожного! Радянськавладавсечує, всебачитьівсезнає, боскрізьмаєвухаіочі. Ідістанебудь—когозбудь—якогобункера. Якцихдвохсукдісталаіїхнюпідстилку. Хотілилюбовідогробу—мають. Ісвідківмають… Отодивітьсяіперекажітьвсім, хтомаєвуха, алехтощенезрозумів: сьогоднінаційтериторіїзліквідованоостаннюбандуіїїглаваря. Оста—а–анню!
***
…СЕРЕДНОЧІСТУКАЛИтричі. Ні, тричішкреблисятак, якшкребетьсяувіконнушибкугілкаблизькогодохатидерева, розгойданоговітром. СпросонняМихайлоподумав, щотомишідірявлятьпідлогу. Алестукіт—шкреботінняповторилисячерезоднаковийпроміжокчасу—івМихайладужчезабилосясерце: знічногостукотуіщеніколиневийшлонічогодоброго. ВіннакривсоннуМатронкупідсамушиюджергою, асам, накинувшитаку—сякуодіж, пішовухороми. Хоромибулизаставленілавицями, бідонамиібочками, такщоМихайлонавпомацки, щобнегримнутиінезачепитинічого, олов'яниминогамидіставсядверей. Кованізалізом, важкідубовідверізхоромівнаґанокзапиралисязсередининадвазалізнізасовиіодинтисовий—дужчийвідзалізного—ключ. - Хтотам? —приклавсягубамидодверейМихайло, одночасноприкладаючидодверейвухоіберучисьзаодинзасов. - Пускай, ґаздоМихайле, —своїлюди… —почувсятихийчоловічийголосзнадвору. Двоєчоловіків, щозайшливхатувчоботах, куфайкахімазепинкахзобрізамипочерезплечі, ані Михайлові, аніМатронцінебулизнайомі. Щескількалишилосянадворі. Матронка, вгортаючисьувеликувовнянухустку, намагаласяпідкрутитинастолілампу. - Нетреба, ґаздине, —зупинивїїтой, щобувнайвищийростом. —Чимменшесвітла, тимліпше. Миприйшлиненасвітлодивитися. Взапічкузаворушиласядитина. Чоловікстишивголос: - Багатоговоритинебудемо. Миприйшливзятисира, бринзиімасла. Арешта—щодасте. Утебе, ґаздо, —цілийскладтогомоскальськогодобра, анашізапасивийшли. Михайлозітхнувнавсюхату: - Толюдськедобре. - Людське—толюдське, алейдевонодомоскалів. Мизаберемоневсе. ТеперуженавсюхатузітхнулаМатронка: - Ащовінзавтравколгоспіскаже? —показаларукоюнаМихайла. - Такіскажеш: ввірвалисясередночізлісу, вчинилиухатіпогром, напудилизброєю, пограбувалиіщезли, якщезники. Щепаруштурханцівуплечідали. Самжежізамельдуєшудосвіта. Інічоготобівіднихнебуде. Незбідніють. Авіднасівсіхістиннихукраїнцівподякабуде. Ухатісталотихо—тихо. Лишзновузапічкуповернуласянадругийбікдитина. - Анасуботузаріжешсвиню. Прийдемозасвіжиною. Тинанассердитисянеможеш—мивідтебещенічогонебрали. Анамлюдипомагаютьякможуть. Інакшенасбидавновибили. - Дідушенкощетоїосеніказав, що…Найвищийростомчоловікнедавдоказати: - …дурнайогобесідабула. Самвидиш—миє. Насуженетакбагато, алещейнемало. Імиїмспокоюнедамо, скількизможемо. МизсотніГолуба. Може, чув? УсебільшенаГаличиніорудуємо. Абуковинськілюдинамхарчамитаречамипомагають. Добрепомагають. Тепертвоячерга, ґаздо. Матронказаломиларукитак, щобулочути, якхруснулипальці, ізаридаланавсюхату, нестримуючись. Михайло, подумавши, тількийсказав: - Унаснемадругоговиходу… …Щедобренерозвидніло, якподвір'язаповниливійськові. Вонинишпориливсімазакуткамипри—садиби, гриміливідрамиустайні, перекидалидошкивстодолі, часвідчасукороткоперегукуючисьміжсобою. Здвоххатніхвіконстирчалирозбитікавалкискла. МихайлозМатронкоюсиділипідстіноюнанизенькійлавці, недивлячисьодненадругогоінавітьнеперемовляючись. Михайлотягнуввогкийтютюн, Матронкасиділанепорушно, стиснувшинагрудяхузамкидолоні. Дитинабавиласябілядровітня, розклавшиколосебедірявікаструліідерев'яніполумискизложками. Наподвір'ї, незважаючинаприсутністьтакоїкількостілюдей, червоний—якпожар—півеньтоптавкурку—сивулю, абіленькийбезхвостийкотиквалявсявпоросі, нібичухавспину. ЧекалиДідушенказВижниці. Апокичекали—допитуватинікогонедопитували, лишедвоєвійськовиківупортупеяхпочерезплечепішлипоближніхсусідах. Дідушенкоприїхавнесам: знимбувіщеодинвійськовий—низький, дещоопецькуватий, зметкими, якутхора, очимаіглибокимизалисинами. Наньомуякосьнезграбно, нібинавиріст, висілатемно—зеленаформазпортупеями, стовбурчилися, нібипідвітром, штани—галіфеіблистілиюхтовічоботи. Читовідтривалогонервовогоочікування, чиможе, відголодноїмлості, але, яктількиемгебістиступилинаоборуіпривіталися, уМатронкидовколишнійсвітпішовобертом—івоназненацькабиркицьнуласяпростонапоріг. Покисолдативідливалиїїводою, надававшипередтимпарууписників, щобишвидшеприйшладотями, покизаспокоювалипереляканутакимвидовищемдитину, МихайладопитувавсамДідушенко. Майорсидівзастолом, гортаючиякісьпапери, апотімнадовговтуплюючисьуМихайлаочима. Тойстоявпосередхати, втягнувшиголовувплечі, ітримаврукивздовжтіламайженаструнко. Протепоглядуневідводив. - Та—а–а—ак… —протягнувДідушенко, нібивипустивпарукілецьвідцигарки. —Значить, кажеш, вчинилипогром, далипаруштурханцівіщейпограбували… - Явжевамказав… - Скільки, кажеш, їхбуло, двоє? —перепитувавДідушенко, стукаючипальцямипостолу. - Вхатідвоєінадворі, менісяздає, двоє. Ябільшеневидів. - …вониотакоприйшли, тиїхтихо—мирновпустивудвері, авони, зарізяки, давайвікнатрощити, тапсівлякати… - Ні, вониспершузабрализхоромів, щоїмбулотреба, авженавідходітой, щобувпослідний, биввікна. Авхатупустив, бощомавробити? Маладитина…жінка…тайзобрізамивонибули. - Та—а–ак… —Дідушенконацейразговоривякосьпідозрілоповільно, спокійно, нематюкаючись. —Кажеш, четверозабрали, скільки, Михайле, будзівсиру? Двадцятьподвакілокожний? Тащедіжкузбитогомасла. Амасласкількитамбуло? —Дідушенкозновудививсявпапери. —Ага, майжепівцентнера. Та—а–к…несталоіщейсметани. Скількивідер, Михайле? П'ять? Аувідрі…Ага! Ащеждвібочкибринзи…Чуєш, Михайле, —майортеперсвердливйогоочима, немигаючи, алез—застолуневставав: —Ащобибуло, чуєш, якбитинекрутивхвостомінепридурювався, тарозказав, яквоносталосянасправді?! Тибрехати, чоловіче, невмієш. Ішахрайство—нетвояпарафія. Ботирозказуєш—брешеш, авонотутменінесходиться—ікрай… - Явамказав… —упершеопустивочідолу. —Яказав, якбуло. Явидівчотирьох. Може, їхдебуловсторонібільше. Алебралидвоєіносилинадвір. Вониякісьсторонські, незнашогосела. Тайнеговориливонибагато. Ащобулодалі, кудипішли—звідкиприйшли, вонименінеказали, аянедивився. Може, вонималифіру. - Каза—а–ав…Слухай, чоловіче, ачогосусідинечулиутебевхатіґвалту? Дитиназперелякунеплакала, жінканелементувала, надопомогуніхтонекликав. Тутграбуютьколгоспногозаготівельника—авінніпаризуст, нібисамгостейпокликав. Іфірисусідинечули. Іміліціонернічогонечувіневидів. Іяструбкипатрулювалисело. Ніхтонезнайшовніякихзатоптанихслідів. Вонищо—люди—великани, щозгорбанагорбступаютьіслідівнелишають? Тимбільше, тикажеш, щотобулинесільські. Ідосусідівтинепобігвідразупіслятого. Тиказав, щоцетрапилосяпоопівночі, аодинчоловікбачив, щошибиутебевиліталипереддосвідком, алезхатиніхтоневиходив, так, нібитівікнатрощиланечистасила. Може, ти, Михайле, відстрахущозабув, топодумай…згадайіскажиправду, амизачекаємо. - Ащотутдумати? Може, товамказавякийп'яний, тойнепам'ятає, колитобуло. Асусідівнемавчогопужати. Вонищо, помоглибивернутисирзмаслом? Япішовзамельдувативам, асусідамлюдирознесутьбезмене. Дідушенковийнапарникудопитневстрявав, алишсидівіслухав, склавшипередсобоюруки, якдоотченашу, постукувавпучкамипальцівтацмокавязиком. Далівінвийшовзхати, аколипоякімсьчасівернувся, бувчимосьявновдоволений. - Ходімо… —сказавДідушенкові, івсітроєчоловіківпосунулинадвір. Зів'яла, зовсімбезвольнаінавітьбайдужаМатронкатеперсиділанаковбчиковіпосередобори, закриваючихустиноюобличчяпосаміочі. Дитинастоялаколонеї, тримаючирукунаголовіматері. СтавколонихіМихайло. Офіцеругаліфеісобісівнаковбчикутрьохкрокахі, посміхаючись, мовчкивитягнувщосьізкишенігімнастерки, неспускаючиочейзгосподарів. Тобувзеленийпівник—льодяникнадовгійпаличці, зрозкішнимгребенемівидовженим, добрезакрученимдогорихвостом. Офіцерпідніспівникадогубівіодинразповільнолизнувйогоповсійповерхні, такповільно, щосталовиднотовстийшарбілогональотунайогоязикові. Тодівінлизнувпівникавдруге—теперужедовговодячикінчикомязикатопохвостові, топогребеневі. Вінмовчкисмакувавльодяникомзтакоюнасолодою, щонавітьздивованийДідушенкоголосноковтнувслину. Насолодившись, офіцервитягнувізкишенігаліфеіщеодного—теперчервоного—півниказтакимжезакрученимдогорихвостомірозкішнимгребенеміпоклавйогособінаколіно. Зновупіднісшидогубівзеленогопівникаікоротколизнувши, вінтепердививсявиключнонадитину. Посмоктуючизеленогопівникатак, щосталочутиголоснецмоканняязика, вказівнимпальцемлівоїрукиофіцерпоманивдитинудосебе. ІтутМатронкаскинулася, нібизісну, нібитомаланамірнепуститидитину, аледитинавжестоялапередофіцером, незводячиочейзпівниканайогоколіні. - Яктиназиваєшся, дівчинко? —в'юнким, улесливимаждонепристойного, голосомзапитавчоловік, дивлячисьдитиніпростовочі. - Даруся—донькаМихайлаІлащука, синаПетрового. - Аскількитобірочків, Дарусю, —донькоМихайлаІлащука, синаПетрового, щотитакарозумна? - УмісяцьпоСтрітеннюминулодесять. - Атиотченашзнаєш? - Знаю. І«вірую»знаю. - Аконфетисолодкілюбиш? - Люблю. Офіцерідитинадивилисяодненаодного, нібизмагалися, хтокогопередивиться. Зеленийпівникуофіцеровомуротізверткимязикомзновузменшивсянаоднупір'їнузхвоста. Дівчинкапереступилазногинаногуісобіковтнуласлину. Офіцерпіднісчервоногопівниказколінблизькододитячихгубів, алевротнедав. - Дарусю, татоказав, щовночідовасприходиливуйки… Дитинадивиласяназеленогопівника, щозновуповільноховавсяучоловіковомуротіспочаткузалишкамигребінця, адалі—зникнувтамувесь. Вонакліпалаочима, нібищосьдумала. - Приходили, —відповіла, стежачи, якчервонийпівникзасовуєсвійрозкішнийгребіньіїйуротик. Невстиглавонаоблизатийогоякслід, ачервонийгребіньужевискочивзротаізаскакавунеїпередносом. Офіцеродноюрукоютримавдвохпівнів—зеленого, гетьзмалілого, ічервоного—нібинастовбурченогодобою, адругоюобмацувавігладивдвігрубіідовгі—аждоколін—дитячікіскизкольоровимивовнянимизав'язками. - Дарусю, ахтотобітакгарнозаплітаєкісочки? - МамаМатронка. - Атисамащо, невмієшзаплітатися? - Вмію. Показати? Офіцерсамрозв'язавзав'язкунаоднійкосичці, швиденькорозплівїїдополовиниіпереклавшовковийжмутикволоссяурукидитині: - Покажи. Дівчинкашвиденькозаплелакіску, зав'язала, поправиладругу, ітепердивиласянаофіцера. Червонийпівникзновускочивнадитячийязичок. Аколиофіцеріщеразвисмикнувйого, півеньбувужебезхвостий. Офіцерзасміявся, покрутившильодяникомпереддитячимиочима. Засміяласяйдівчинка. - Дарусю, атвоямама—воначиядонька? - МамаМатронка—донькаІванаЯків'юка, синаТимофіязМалинешного. - Атівуйки, щоприходиливночі, дужебилитата? Дівчинкаперевелапоглядзбезхвостогопівнянатата. Татостоявпозадумамиідививсявноги. Збайдужіла—нібимертва—мамасиділа, невідбираючихусточкивідочей. Хусточкабулагетьчистомокра. - Вонитатанебили. - Вонитатанебили, алебиливікна? - Ні, татобиввікнасам, коливуйкипішли. - Алемамкаплакала? Так? Іказаладавативуйкамбринзу? - Мамкаплакаладуже. Аказалидатибринзувуйки, маманехотіла, щобитатодавав. ТепербезхвостийчервонийпівникспочаткускочивпростовДарусинудолоньку, адалішвидкоопинивсявїїроті. Коливінвибігзвідтиужейбезгребеня, офіцерзновупитав: - Дарусю, ащощеказалитатовівуйки? - Казализарізатидосуботисвиню. Офіцеруставзковбчика, дивлячисьтонаДідушенка, тонадитину: - Отідобре. Досуботиєчас…Атепербіжи, солодкаДарусю—донькоМихайлаІлащука, синаПетрового, дотіткиМаріїтайпобавсяізСлавчиком. Азаоднодайійомупівника. Вінтакогопівника, певно, небачив. —Іофіцервитягнувізгаліфеіщеодного—теперужежовтого—льодяника. - …Атикуди, Михайле—синуПетра, зібрався? —в'ялопоцікавивсяДідушенко, розтираючичоботомцигарку, колиМихайловийшовзхатиізспорядженим, якудорогу, рюкзакомзаплечима. Михайлодивився, нерозуміючи, прощойогопитаєДідушенко. - Якщовтюрму—тонамтебетамнетреба, щобизадаремногодувати. Таміншихнахлібниківінеробвистачає. Мибагатонепотребуємо. —Майордививсянаофіцеравгаліфе, щовмивався, нібипісляважкоїроботи, простозкриничноговідра, фиркаючи, якогир: —Повернешвзаготконторудосуботиподвійнунормумолокопродуктів—лишишся дома. Намспішитинікуди. Досуботиєкупачасу. Сибірдотогочасунепотепліє. Незбереш—самзнаєш…неменірозказуватитобі, дурневінедоробленому. Адитинунебийте. Дитиназавждисправедлива…Головоютребадумати, аякдумаєшногами, тохайголовастраждає. Видко, дурнийпіптебехрестив, Михайле. Ізапам'ятай: іщенезнайшовсятакий, щообдуривбирадянськувладу, йобвашумать. Дідушенкотакогохитрогонезнає, ботакийхитрийщененародився. …Матронкапохапливоладуваларечідовивозу. Потомутаксамопохапливорозкладалаїхнамісце. Даліляглалицемуниздоподушкиі, непромовившийслова, пролежалатакдовечора. Михайломовчкиробивпорядок: скливвікна, замітавхороми, сортувавбочкиібідони, апотомуяксівнаподвір'їпідстіною—тотакіневипустивлюлькузрота, такождовечора. - Кращебибуластруїлавутробітакунечистьчиродиланімою… —злосказалаувечеріМатронка, невстаючизпостелі. Михайлопоклаврукуїйнаголову: - БійтесяБога, жінко, щовитакекажете, дитинаневинна… - Ахто? - Люде, щодонесли. Ацілишзадитинузачепилися. Хтосьдонісскоршевідмене. Усе, якбуло, доніс. Може, хтосьнавітьзтих, хтовночіприходив. Тижвидиш, щоробиться. Унаслюдивміютьзробитидобредругійлюдині, тайслужитидвомзразувміють. Щовміють—товміють. Адитинанерозуміє, щоробиться. Мидитинубрехатиневчили. Тайхтознав, щовонавсечула? - Ави, Михайле, розумієте, щоробиться?! —кричалаіплакалаМатронка, б'ючисьголовоювстіну. —Вирозумієте?! Якмитепервийдемозцього? - Янезнаю, жінко…Алеякосьвийдемо…Богпоможе. РаптомМатронказірваласянаногиівпершевідколивінїїпам'ятає, сталапередМихайломтак, нібизамахнуласяйоговдарити: - ДетойвашБог, коливінвідвернувсявіднас, яквідпосліднихгрішників? Чоговінневідвертаєтьсявідтого, хторобитьдругомузле, асамгараздує? ЩоязавинилаБогові, щовінприславсьогодніменівхатумогоката? Ядумала, щозамоїмукимійкатдавнозогнив, авінменісьогоднізмоєїдитиниворогазробив? ТодеБог, чивіносліп, Михайле, колиятакревномолиласяйомувсежиття, авініувасвідібравбуврозум, бовибилимене, якхудобину, аямусиламовчати?! Задурнобили, самізнаєте, атой, щовинен, прийшовменесьогоднідоконати. ІБогнезупинивйого. - Станьте, Матронко, —притуливжінчинуголовудогрудейМихайло, відчуваючи, щонаньогозаразчекаєякесьіщеодне—іможе, неменшстрашне, випробування. Віндихнувтакглибоко, нібимавнамірпітипідводу. —Прощовиговорите, жінко? Проякогокатавиговорите? ІтодіМатронкарозказалаМихайловіправду, якоюзамкнуласобіустанадесятьроків. Ажпосьогодні.
***
…ДОВГОШУКАЮЧИтогочервневоговечоразниклузненацькакорову, Матронкаобійшладамбудалекознизу, алейтамхудобининебуло. Чомусьбільше, ніжзавжди, шумілавода, тащенатомубоцібулоякосьнетак—неспокійно, чищо? Змерзлаізнервована, вонавжехотілавернутисядодому, якраптомізкущівхтосьїїпокликавпритихлимголосом. Насмертьперелякана, Матронкаспочаткухотілатікати, але, трохипостоявши, такипішланаголос: ізтемрявиочівихопиличоловікайжінку, гетьчистомокрих, такщоодіжпоприставаладотіла, нібивонищойновийшлизводи. Жінкадрижалавідхолодучивідпропасниці, ачоловіклаштувавлежанкузгілля. - Жінкодобра, поможи, чимможеш. Аякможеш, заберизсобою, абоскажи, деможнапереховатися, —скоромовкоюговоривчоловік, упритулнаблизившисьдоМатронки. —Мизтогобокуріки. ЗЧеремошного. Унассьогоднісовітививозятьлюдейцілимисім'ями. Жінкодобра, самихґаздовитихлюдейзселавивозять! Вонитамзнають, щомизжінкоювтеклинацейбік. Але, думаю, недістануть. Хочавашірумунимаютьзнимиякийсьґешефтіпродаютьлюдей. Але, якможеш, абимипересиділицюнічутебе, —заберинас. - Зараззабере, —сказав, нібискочивнаплечіззаду, тихий, алегрубийчоловічийголос… Двасовіцькіприкордонникишвидкопереправлялиїхтрьохнатойбікріки, нижчепотечії, дебуламеншавода, штурхаючиприкладамиуспинуізізв'язанимизаспиноюруками. Анацьомубоцібулотихо—нібимертво: нівітру, нірумунськихгранічерів. Лишшумілавода. …Спочаткубиливсіхтрьох, ніпрощонепитаючиінеслухаючи. Даліїхрозділили—ітодіМатронкубилисаму, теперужепоміждопитами. Питали, відколивоназв'язаназтимидвомаоунівцями, щоперейшликордон, якіколивонидомовлялисяпрозустрічі, скількиразівзустрічалисядоцього, яківідомостіпередавалиодніодним. ПотімМатронцікількаразівповільнозатискалипальціміждвері—івоналишчекала, колиупісяєтьсявідболю. Адалібили—івідливаливодою, атодібилизнов. Післятоговнеїпитали, щоробитьсянатомуберезіріки. Вонарозказувалавсе, щознала: хтородився, хтовмер, якростегородина, якназиваютьсяїїсусіди, скількивселіжовнірів—алеценевлаштовувалотих, хтоїїбив, івсепочиналосязнову. Нанічїїзакриливпивницюбезсходів, дебігалоповнощурівінебулонічого, нащоможнабодайспертися. Таквонайпростоялавсюнічпідстіною, часвідчасусовгаючипобитиминогами, щоброзганятинічнугидь. АзсамогоранкуозброєнийконвоїрмовчкивідвівМатронкутаксамовпорожню, алесвітлу, кімнатуінадовголишивсаму. Десьзагодинузайшовофіцеріприязним, призначенимдляздибання, анедопиту, голосомпопросивМатронкусістинапринесенийстілець. Матронкабезсиловпаланастілець, поклавши, однак, рукинаколіна. Спочаткуофіцерзатягнувбілішторкинавікнах, замкнувзсерединидвері, атодікількаразівобійшовкругстільця, довгороззираючижінку. Раз—другиймовчкипоторгаврозтріпанукосу, пригладивїйволоссянамаківці, адалівзявзапідборіддя: - Ятебебитинебуду. Ябудупитати—ативідповідайтількиправду. Ітодіятебевідпущу. Добре? —зазирнувуочі. Витершинабіглісльози, Матронкапохиталаголовоюназнакзгоди. - Атеперскажи, хтотобісказавчизмусивітивумовленемісцедоріки, щобзабративтікачів? —однимпальцемболячепритискавямкунапідборідді. - Ніхто. Яшукаласвоюкорову. Авонитамужебули. - Добре. Тодіскажименітаке: цетакожти, читі, щотебепослалидоріки, допомоглисховатисядвомчоловікамзнашогобокутижденьтому? - Ні. Явамказала: нашахатанедалековідріки, івлугахмипасемохудобу. Яходилагнатидодомукорову. Якожногодняходжудорікизахудобою. Хібавамзцьогобокуневидко? - …ага, кожногодняходила—ідавалазнатинацейбік…Яктицеробила? - Янічогонедавала, —заплакалаМатронка. - Добре—е–е. Тинічогонедавала. Ачоговтебепазухамокра? - Зіграломолоко. Уменетримісячнадитина. Відпустітьмене, пане…дитинаухатісамаіголодна…молокоперегорає…—зновузаплакала, витираючирукавомсльози. —Янічогонезнаю. Явамкажувсюправду. - Ага! —нібитозрадівофіцер, відводячиїйвідочейруку. —Утебетамлишиласятримісячнадитинаівгрудяхзіграломолоко! Видно, тидужемолочна. Заразперевіримо, читикажешправду. Зцимисловамивіннизьконахиливсянаднею, обнюхавпазуху, тодігрубовисмикнувз—підзапаскисорочку, задерїїдобороди, ставнаколінаідвомапальцямизусієїсилистиснувспочаткурозбухлупипкуодної, апотімвсієюдолонеювзявсязадругуцицьку. Так, нібихотівїївидоїти. Тонкіцівкизабризкаливофіцеровелице—івіншвидшеішвидше, обомадолонями, тиснувівідпускавтвердіші, ніжунайпо—ряднішоїдівки, ікруглі, якм'ячі, Матрончиніцицькиобомавеликимидолонями, часвідчасуприпадаючидоМатрончиногорота, нібинамагавсяїїчитовкусити, чипоцілувати, авонакричалавідболюнесвоїмголосом, бовінтиснувгруди, немовкоровідійки, —ажпокивонанезвалиласянепритомнанапідлогу. …Колиприйшладотями, офіцерпоправлявштани—галіфеівдоволенокривився, витираючизлицязалишкигрудногомолока. Говоривповільноізнехотя, такніби, щойновставвіджінки: - Ятебевідпускаютількитому, щоутебемаладитина, великігрудиідовгеволосся. Атвоякоровабудетепердаватименімолокозамістьтебе. Алезапам'ятайсобі, жінко, одне: якщотихочраз, деськомусь, бодайчоловікові, скажеш, щозтобоюбуло…
|
|||||||
|