МИХАЙЛОВЕЧУДО 4 страница

ТапокиґаздипоприганяливдальнійКонятинтайогодовколишніхуторихудобуісвині, вжетребабуловертатисяназад: фронтнебувалошвидкимитемпамиобійшовЧеремошне, незачіпаючийого, іпосунувнаЗахідіншимиземлями.

Ічеремошнянськіпогоничітапастухизавернулихудобуназад, укотрешляхтуючивійну, німцяісвоюсудьбу.

Коливтомленідальнімпереходомлюдивернулисянасвоїобійстя, вселівжепорядкувалидругісовіти, повідомивТанасійМаксим'юк, якийуКонятиннеевакуйовувався, апереховувавсявселі—усвоїйбужарні—возниці. [47]

Намісцівсіхсімнадцятижидівськихкорчмівстрашночорнілизгарища, інанихтепер, небоячисьлюдей, походжаличорнікруки, шукаючисобіякупадальдляпоживитарозгрібаючималонедонебаіщегарячийпопіл.

Кількахатбулипограбованінаніц, такщоїхнімвчорашнімгосподарямдовелосяходитиполюдяхпросячи.

ВдовицяЮрчачкавродилаупивниці, безсторонньоїдопомоги, хлопчикавідрумунськогожовніра, якразпередвтечеюостанньоїмашинизнімецькоюкомандою.

АзалишенаБундякомусадутільнакоровапривелабичка, алечомусьсказиласясвоїмкоров'ячимрозумом—ітеперїйзротанеперервноішовшум, абичокужедобремотиляв—чорненькимубіле—хвостиком.

…Життяівійнатривалиодночасно, водночасзалежніінезалежніодневідодного.

***

…УНЕДІЛЮ, колилюдивиходилизцеркви, їхпівколомоточиливійськовізізброєю. Віддзвіницідосамогоґанкусільрадинадругомубоцідорогитакожстоялиозброєнісолдати, утворюючиживийкоридор.

Людизатупцювали, збиваючисьдокупи, якзагнанівкошарувівці. Одніповерталивцеркву, інші—заходилиудзвіницю, створюючитамнеймовірнудухотуітісняву, ахтосьізбільшвинахідливихчоловіків—вилізміждзвониіщосиливдаривнасполох.

Дзвонитиможнабулохочдозавтра—запорогомдзвіницідвоєвійськовиків, апоміжнимижінка, доправлялилюдейусільраду, невипустившианіоднудушу.

Матронкаправоюрукоюміцностиснуладитячуручку, алівоювзяласязаМихайлову. Вонитакійшликрізьстрійсолдатівзавтоматами—утрьохтримаючисьзаруки.

Посередкімнатиколишньогосільськогодвірникастоялодвавеликихстоли. Занимисиділопоодномувійськовому. Ззадубовванілоіщеподвоєвійськовиківзпістолетаминабоці.

Кімнатоюходивстаршийофіцер, перекидаючизрукиврукуревольвер. УЧеремошномуйогозналинедоброюпам'яттю: уповноваженийвідрайонногоМГБ, майорДідушенко. Часвідчасувінналітавуселоякфурія, —іразомзнимзникалокількалюдейнезалежновідстаті, майновогостануівіку. Дехтовертавсязперебитимичиполаманимипальцямиабоприпеченоюшкірою, багато—невернулосядосі. Ахтовертався—йомузаціплювалорот. ПісляДідушенкалюдиходили, якмотилишнівівці: нарахунокнібитоживадушає, протекористізнеї—мало.

- Підходьте, підходьте, —майжевклонивсяДідушенкоМатронцізМихайломідитиною, показуючирукоювбікстолів. —Записуйтеся, кудихочете. МатронкаподивиласянаМихайла, Михайло—наМатронку, адалі—настоли. Наодномувисочілакупкабілогопаперу, наіншому—самотньобілівсписанийлист.

- Отам, —Дідушенкопоказавревольверомнастілзєдинимлистком, —одинвашґаздазаписавсядодепортації, довиселення, однеслово. Каже, кліматйомутутзатеплий, товінзабажавтрохиохолодитисвоюголову, азаодносвоїйбагатодітнійсім'їпоказатибілогосвіту. Аонтам, —спрямувавревольвернастосисписанихпаперів, —людидобровільнопобажалийтидоколгоспуіздаватитудисвоюхудобу, реманент, івсе, щозайвевгосподарстві, іпочинатигосподарюватинепоодинці, акучно. Такщопідходьте, вибирайте, кудихочете. Вибірвеликий, —засміявсяофіцер, якосьвульгарнокліпнувшиМатронці.

Матронказасталасобоюдитину, ставшипереднею, аМихайлопереминавсязногинаногу, мнучиврукахкапелюх.

- Бачите, нарештімиможемоговорити, щоівцьомурегіонівстановилосяспокійнежиття. Останнібандитиіїхніпособникисаміпоздавалисярадянськійвладі. Дехтоздавсязлюдськоюпоміччю. Ахтодовгодумав—хайвибачає. Радянськавладалюбитьусвоїхтилахпорядокіспокій. Місцевілюдинаспідтримують. Ахтовагається—томумидопомагаємопрозріти.

Такщоти, Михайле, тижМихайломзвешся? —Дідушенкорізкорозвернувсядонього: —Можешінесумніватися: митебевжепризначиликолгоспнимзаготівельником. Будешуколгоспізбиратимолочніпродукти, апотімвезтинамаслозаводуВижницю. Тебепорекомендувалисаміжсільськілюди. Кажуть, чеснішогочоловікавокрузігодізнайти. Покищозаготконторапобудеутебевхаті, адаліпобудуємосклади. Такщо, будьласка, —підсунувчистийлистпаперуближчедокраюстолуіподавМихайловіолівець. —ПишизаявузпроханнямприйнятитебедоколгоспуіменіКірова, япродиктую. Амирозглянемо, подумаємо, іможе, приймемо. Конкуренціяунасвелика. Самбачиш, —зновупоказавнасписаніпапери.

- Заоднозапишиіжінку…О, якегарнедитя! —обійшовззадуМатронкуіпогладивдитинуревольверомпоголові, ажвоназабиласяобличчямумаминузапаску…

- Яктиназиваєшся, дитинко?..

***

…АЗРАНКУ, НАДРУГИЙденьпісляДмитрія, вЧеремошнепривезласяціламашинасолдатівзізброєю.

Ізновузганялиселодосільради. Булохолодноідужевітряно. Сіявсяснігіздощем—толюдивбиралисяпо—зимовому: укуфайкиістарісардаки. Чоловіків, якимнаказанобутивобов'язковомупорядку, відокремиливіджінок—ітепердвачорнігуртигорбилисязтильноїсторонисільради.

Підчорноюстіною, якразпідвеликимвікномсиділо…двоємерців: молоденькийхлопецьізовсімюнадівчина, можнасказати, майжедівчинка. Вітерворушивїмволоссянаголові—іздавалося, щовониживі, тількибоятьсявідкритивідсоромуочі. Гетьзовсімголі, якмаманасвітродила, вонипідпиралисільраду, одночаснопідпираючиголовамиоднеодного.

Ухлопцязправого, авдівчинизлівогобокубулипростреленіскроні. Іколибнезнати, щотозапеклакров, можнабулоподумати, щовонисобіприпасувалипідволоссяпомаленькійзасохлійружі.

З—поміжхлопцевихнігстирчавобріз, нібинаціленийвнебо.

Удівчиниміжширокорозкинутиминогами, такщобуловидновеликуродимуплямунавнутрішнійстороністегна, стирчаласосновашишка, прикриваючирудеволоссячкоїїсрамоти. Замістьгрудейчорнілидвіглибокідіриіззапеклоюкров'ю. Однеокоудівчинибуловибитеітакожзяяломоторошновиколупаноюдірою.

НаґанкустоявДідушенкоудовгомушкіряномупальті, куривімовчкимірявлюдейочима.

Жінкиплакали, ховаючилицяврукавикуфайок.

Чоловікистоялизопущенимидоліголовами.

Булотихо—ажздавалося, чути, якпадаєснігістікаєслізьминавбитих.

Хлопецьбувчеремошнянський. ЮркаОгронникасин. Іван, напсевдоЯструб.

Коливселістоялаіщенімецькакоманда, Івановабоївкарозгромилаїхнійобоззпровіантом. Повстанцізняливартових, поклавшикожноголицемдоземлі, анаспиниприлаштувалипо…яйцеві, пригрозивши, щотогранати. Покинімцівідлежувалисянерухаючись, Івановіхлопцідобрепоорудували. Іколибнеевакуація, хтозна, якнімцімоглирозправитисязтутешнімилюдьми.

АІванвідтодіуденьбувгосподаремулісі, авночі—подовколишніхселахБуковиниіГаличини. Новавлададобречуланасобійогороботу, щоднянедораховуючисьякнеміліціонера, тоголовуколгоспу. Другісовіти, яктеперназивалинову—старувладугірськілюди, обіцяливеликігрошітому, хтовикажеІвановемісцеперебуванняабоможливійогоконтакти.

Вселізнали, щоІвановабоївкалишиласявїхнійокрузіостанньою: йшов 1950 рік. Алеанісистематичніоблави, аніхитромудрізасідкинажоднуІвановукриївкуневиводили. Добрілюдиповідомиликомутреба, щопроістиннемісцеперебуваннясиназнаєєдиналюдинанасвіті—йогобатько. ОтожзахатоюОгронникаізасамимЮркомбуловстановленостеженняякдужезіркимимісцевимилюдьми, такічисленнимивійськовими, протейвононічогонедавало: Юркозникавзселаневідомояк, алезавждивертавсядодомусередбілогоднязпорожнімибесагамизаплечима, нібимірявдорогупісляутомливих, тауспішнихбазарнихторгів. Вінішоввулицею, гетьзовсімбайдужий, мовбиспорожнілий, якійогобесаги, ідививсяпередсебе, нізкимневітаючисьіневідповідаючинапривітання. ІякоїсьдниниемгебістизриливсеОгронниковеподвір'яіперевернулихатудогориногами—апотайногоходунезнайшли. ТодівонизабралистарогоуВижницюнаМГБ. Огронниксидівужекількамісяців, тадосьогодніселознало, щосинавіннепродав. Певно, продавхтосьінший, якщомертвийтеперІванпідпиравсільраду.

Дівчина, видно, буласторонська, боніхтоїїневпізнав. Однішепталися, щотозв'язкова, іщото, може, навітьвонапоказалаІвановийбункер. Іншікивалиголовами, мовчкинатякаючинащосьінше. Алетакчиінакше, майжецілеселозаразтяжкомовчало, набравшивгрудиповітряізатамувавшизістрахуподих.

ТимчасомДідушенкозійшовзґанку, щосьнерозбірливогаркнувшиозброєномусолдатові, щостоявобічтрупів.

Той, недовгодумаючи, підбігдостіни, обомарукамивідтягнувспершудівчину, уклавшиїїгорілицьмалонепередсамимилюдьми, адалізверхунанеї, лицемдонизу, поклавхлопця. Івановаголоваззадубуларозтрощенаначисто, лишнасаміймаківцівітерздіймавзалишким'якогобілявоговолосся—івідтакоїкартиниулюдей, здавалося, волоссятакожставалодибки, бодеякічоловікиразпоразпригладжувалипростоволосіголовидолонями.

- Ну, що? —запитавДідушенко, кинувшицигаркунатрупи: —Впізнали, щозаблядьносилаїстицьомубандері? —узявзапідборіддяпершого, хтостоявучоловічомугурті. —Знаєшїї? Незнаєш! Іянезнаю.

Алеменітепербайдуже, хтоцялярва. Любовдогроба! —засміявсякрізьзубиісплюнув. —Заразпривезутьіщеодного. Хотівбутирозумнішимвідусіх. Невийде! —кричавДідушенко, ходячивзад—впередпередпереляканимилюдьми. —Такбудезусіма, хтонаважитьсячинитиопірчиперечитирадянськійвладі.

…Тимчасомнаподвір'яв'їхалапідвода. ЗнеїсолдатистягнулимертвогоЮркаОгронникаіпосадилитаксамопідстінусільради, намісцещойнозабранихтрупів. Мертвийбатькозізламаноюув'язахголовоюдививсянакартинунелюдськогознущанняживихлюдейнадсвоїмубитимсином—азанімілііскам'янілілюдидивилисянатритрупизтакимвиглядом, якдивилисьбиті, хтознаєдостеменно, щоіїхповиннізакатрупитислідомзациминещасними.

СтарийОгронникбувголийдопояса, айогоруки—обрубаніполікті. Юрковелицетакожнагадувалокривавемісиво, іколибнаголові, міжвистриженимволоссям, невеликародимаґуля, люди, може, біневпізналистарого.

- Явамсамрозкажу, якнасхотівобвестикругпальцяцейнедорізанийкнур! —бризкавслиноюналюдейДідушенко. —Бовсеодноперебрешете. Аярозкажуправду, щобвисобізатямили: такбудезкожним, хтосприятимебандитам. Цейстарийпердунтримісяціупиравсяпоказатибункерсвогосина. Алемитерплячі. Ніхтонеєтакийтерплячий, якрадянськавладаіїїпредставники! —Дідушенкокричавнепередихаючи. —АпотімвіннасзадумавобдуритиіповівуЧортовеурвище. Цейавстрійськиййобарнамагавсяскочитиупровалляразомзнашимофіцером, доякогобувприкутийнаручниками. Невийшло! Мийомудопомоглиполетітиунизсамому. Арукидопомоглилишитинам. Дляцьогомимаємогостріштики.

Своготоваришамивитяглизашинелю, разомздідовимируками. Алецьогонедобиткатакожвитяглиздна, щобіщеразпоказати, щотакадолячекаєкожного, хтохочнайменшимчиномспробуєобдурюватинас! Кожного!

Радянськавладавсечує, всебачитьівсезнає, боскрізьмаєвухаіочі. Ідістанебудь—когозбудь—якогобункера. Якцихдвохсукдісталаіїхнюпідстилку. Хотілилюбовідогробу—мають. Ісвідківмають…

Отодивітьсяіперекажітьвсім, хтомаєвуха, алехтощенезрозумів: сьогоднінаційтериторіїзліквідованоостаннюбандуіїїглаваря. Оста—а–анню!

***

…СЕРЕДНОЧІСТУКАЛИтричі. Ні, тричішкреблисятак, якшкребетьсяувіконнушибкугілкаблизькогодохатидерева, розгойданоговітром.

СпросонняМихайлоподумав, щотомишідірявлятьпідлогу. Алестукіт—шкреботінняповторилисячерезоднаковийпроміжокчасу—івМихайладужчезабилосясерце: знічногостукотуіщеніколиневийшлонічогодоброго. ВіннакривсоннуМатронкупідсамушиюджергою, асам, накинувшитаку—сякуодіж, пішовухороми. Хоромибулизаставленілавицями, бідонамиібочками, такщоМихайлонавпомацки, щобнегримнутиінезачепитинічого, олов'яниминогамидіставсядверей. Кованізалізом, важкідубовідверізхоромівнаґанокзапиралисязсередининадвазалізнізасовиіодинтисовий—дужчийвідзалізного—ключ.

- Хтотам? —приклавсягубамидодверейМихайло, одночасноприкладаючидодверейвухоіберучисьзаодинзасов.

- Пускай, ґаздоМихайле, —своїлюди… —почувсятихийчоловічийголосзнадвору.

Двоєчоловіків, щозайшливхатувчоботах, куфайкахімазепинкахзобрізамипочерезплечі, ані

Михайлові, аніМатронцінебулизнайомі. Щескількалишилосянадворі.

Матронка, вгортаючисьувеликувовнянухустку, намагаласяпідкрутитинастолілампу.

- Нетреба, ґаздине, —зупинивїїтой, щобувнайвищийростом. —Чимменшесвітла, тимліпше. Миприйшлиненасвітлодивитися.

Взапічкузаворушиласядитина. Чоловікстишивголос:

- Багатоговоритинебудемо. Миприйшливзятисира, бринзиімасла. Арешта—щодасте. Утебе, ґаздо, —цілийскладтогомоскальськогодобра, анашізапасивийшли.

Михайлозітхнувнавсюхату:

- Толюдськедобре.

- Людське—толюдське, алейдевонодомоскалів. Мизаберемоневсе.

ТеперуженавсюхатузітхнулаМатронка:

- Ащовінзавтравколгоспіскаже? —показаларукоюнаМихайла.

- Такіскажеш: ввірвалисясередночізлісу, вчинилиухатіпогром, напудилизброєю, пограбувалиіщезли, якщезники. Щепаруштурханцівуплечідали. Самжежізамельдуєшудосвіта. Інічоготобівіднихнебуде. Незбідніють. Авіднасівсіхістиннихукраїнцівподякабуде.

Ухатісталотихо—тихо. Лишзновузапічкуповернуласянадругийбікдитина.

- Анасуботузаріжешсвиню. Прийдемозасвіжиною. Тинанассердитисянеможеш—мивідтебещенічогонебрали. Анамлюдипомагаютьякможуть. Інакшенасбидавновибили.

- Дідушенкощетоїосеніказав, що…Найвищийростомчоловікнедавдоказати:

- …дурнайогобесідабула. Самвидиш—миє. Насуженетакбагато, алещейнемало. Імиїмспокоюнедамо, скількизможемо. МизсотніГолуба. Може, чув? УсебільшенаГаличиніорудуємо. Абуковинськілюдинамхарчамитаречамипомагають. Добрепомагають. Тепертвоячерга, ґаздо.

Матронказаломиларукитак, щобулочути, якхруснулипальці, ізаридаланавсюхату, нестримуючись.

Михайло, подумавши, тількийсказав:

- Унаснемадругоговиходу…

…Щедобренерозвидніло, якподвір'язаповниливійськові. Вонинишпориливсімазакуткамипри—садиби, гриміливідрамиустайні, перекидалидошкивстодолі, часвідчасукороткоперегукуючисьміжсобою.

Здвоххатніхвіконстирчалирозбитікавалкискла.

МихайлозМатронкоюсиділипідстіноюнанизенькійлавці, недивлячисьодненадругогоінавітьнеперемовляючись. Михайлотягнуввогкийтютюн, Матронкасиділанепорушно, стиснувшинагрудяхузамкидолоні.

Дитинабавиласябілядровітня, розклавшиколосебедірявікаструліідерев'яніполумискизложками.

Наподвір'ї, незважаючинаприсутністьтакоїкількостілюдей, червоний—якпожар—півеньтоптавкурку—сивулю, абіленькийбезхвостийкотиквалявсявпоросі, нібичухавспину.

ЧекалиДідушенказВижниці.

Апокичекали—допитуватинікогонедопитували, лишедвоєвійськовиківупортупеяхпочерезплечепішлипоближніхсусідах.

Дідушенкоприїхавнесам: знимбувіщеодинвійськовий—низький, дещоопецькуватий, зметкими, якутхора, очимаіглибокимизалисинами. Наньомуякосьнезграбно, нібинавиріст, висілатемно—зеленаформазпортупеями, стовбурчилися, нібипідвітром, штани—галіфеіблистілиюхтовічоботи.

Читовідтривалогонервовогоочікування, чиможе, відголодноїмлості, але, яктількиемгебістиступилинаоборуіпривіталися, уМатронкидовколишнійсвітпішовобертом—івоназненацькабиркицьнуласяпростонапоріг.

Покисолдативідливалиїїводою, надававшипередтимпарууписників, щобишвидшеприйшладотями, покизаспокоювалипереляканутакимвидовищемдитину, МихайладопитувавсамДідушенко.

Майорсидівзастолом, гортаючиякісьпапери, апотімнадовговтуплюючисьуМихайлаочима. Тойстоявпосередхати, втягнувшиголовувплечі, ітримаврукивздовжтіламайженаструнко. Протепоглядуневідводив.

- Та—а–а—ак… —протягнувДідушенко, нібивипустивпарукілецьвідцигарки. —Значить, кажеш, вчинилипогром, далипаруштурханцівіщейпограбували…

- Явжевамказав…

- Скільки, кажеш, їхбуло, двоє? —перепитувавДідушенко, стукаючипальцямипостолу.

- Вхатідвоєінадворі, менісяздає, двоє. Ябільшеневидів.

- …вониотакоприйшли, тиїхтихо—мирновпустивудвері, авони, зарізяки, давайвікнатрощити, тапсівлякати…

- Ні, вониспершузабрализхоромів, щоїмбулотреба, авженавідходітой, щобувпослідний, биввікна. Авхатупустив, бощомавробити? Маладитина…жінка…тайзобрізамивонибули.

- Та—а–ак… —Дідушенконацейразговоривякосьпідозрілоповільно, спокійно, нематюкаючись. —Кажеш, четверозабрали, скільки, Михайле, будзівсиру? Двадцятьподвакілокожний? Тащедіжкузбитогомасла. Амасласкількитамбуло? —Дідушенкозновудививсявпапери. —Ага, майжепівцентнера. Та—а–к…несталоіщейсметани. Скількивідер, Михайле? П'ять? Аувідрі…Ага! Ащеждвібочкибринзи…Чуєш, Михайле, —майортеперсвердливйогоочима, немигаючи, алез—застолуневставав: —Ащобибуло, чуєш, якбитинекрутивхвостомінепридурювався, тарозказав, яквоносталосянасправді?! Тибрехати, чоловіче, невмієш. Ішахрайство—нетвояпарафія. Ботирозказуєш—брешеш, авонотутменінесходиться—ікрай…

- Явамказав… —упершеопустивочідолу. —Яказав, якбуло. Явидівчотирьох. Може, їхдебуловсторонібільше. Алебралидвоєіносилинадвір. Вониякісьсторонські, незнашогосела. Тайнеговориливонибагато. Ащобулодалі, кудипішли—звідкиприйшли, вонименінеказали, аянедивився. Може, вонималифіру.

- Каза—а–ав…Слухай, чоловіче, ачогосусідинечулиутебевхатіґвалту? Дитиназперелякунеплакала, жінканелементувала, надопомогуніхтонекликав. Тутграбуютьколгоспногозаготівельника—авінніпаризуст, нібисамгостейпокликав. Іфірисусідинечули. Іміліціонернічогонечувіневидів. Іяструбкипатрулювалисело. Ніхтонезнайшовніякихзатоптанихслідів. Вонищо—люди—великани, щозгорбанагорбступаютьіслідівнелишають? Тимбільше, тикажеш, щотобулинесільські. Ідосусідівтинепобігвідразупіслятого. Тиказав, щоцетрапилосяпоопівночі, аодинчоловікбачив, щошибиутебевиліталипереддосвідком, алезхатиніхтоневиходив, так, нібитівікнатрощиланечистасила. Може, ти, Михайле, відстрахущозабув, топодумай…згадайіскажиправду, амизачекаємо.

- Ащотутдумати? Може, товамказавякийп'яний, тойнепам'ятає, колитобуло. Асусідівнемавчогопужати. Вонищо, помоглибивернутисирзмаслом? Япішовзамельдувативам, асусідамлюдирознесутьбезмене.

Дідушенковийнапарникудопитневстрявав, алишсидівіслухав, склавшипередсобоюруки, якдоотченашу, постукувавпучкамипальцівтацмокавязиком. Далівінвийшовзхати, аколипоякімсьчасівернувся, бувчимосьявновдоволений.

- Ходімо… —сказавДідушенкові, івсітроєчоловіківпосунулинадвір.

Зів'яла, зовсімбезвольнаінавітьбайдужаМатронкатеперсиділанаковбчиковіпосередобори, закриваючихустиноюобличчяпосаміочі.

Дитинастоялаколонеї, тримаючирукунаголовіматері.

СтавколонихіМихайло.

Офіцеругаліфеісобісівнаковбчикутрьохкрокахі, посміхаючись, мовчкивитягнувщосьізкишенігімнастерки, неспускаючиочейзгосподарів. Тобувзеленийпівник—льодяникнадовгійпаличці, зрозкішнимгребенемівидовженим, добрезакрученимдогорихвостом.

Офіцерпідніспівникадогубівіодинразповільнолизнувйогоповсійповерхні, такповільно, щосталовиднотовстийшарбілогональотунайогоязикові. Тодівінлизнувпівникавдруге—теперужедовговодячикінчикомязикатопохвостові, топогребеневі. Вінмовчкисмакувавльодяникомзтакоюнасолодою, щонавітьздивованийДідушенкоголосноковтнувслину. Насолодившись, офіцервитягнувізкишенігаліфеіщеодного—теперчервоного—півниказтакимжезакрученимдогорихвостомірозкішнимгребенеміпоклавйогособінаколіно. Зновупіднісшидогубівзеленогопівникаікоротколизнувши, вінтепердививсявиключнонадитину. Посмоктуючизеленогопівникатак, щосталочутиголоснецмоканняязика, вказівнимпальцемлівоїрукиофіцерпоманивдитинудосебе.

ІтутМатронкаскинулася, нібизісну, нібитомаланамірнепуститидитину, аледитинавжестоялапередофіцером, незводячиочейзпівниканайогоколіні.

- Яктиназиваєшся, дівчинко? —в'юнким, улесливимаждонепристойного, голосомзапитавчоловік, дивлячисьдитиніпростовочі.

- Даруся—донькаМихайлаІлащука, синаПетрового.

- Аскількитобірочків, Дарусю, —донькоМихайлаІлащука, синаПетрового, щотитакарозумна?

- УмісяцьпоСтрітеннюминулодесять.

- Атиотченашзнаєш?

- Знаю. І«вірую»знаю.

- Аконфетисолодкілюбиш?

- Люблю.

Офіцерідитинадивилисяодненаодного, нібизмагалися, хтокогопередивиться.

Зеленийпівникуофіцеровомуротізверткимязикомзновузменшивсянаоднупір'їнузхвоста.

Дівчинкапереступилазногинаногуісобіковтнуласлину.

Офіцерпіднісчервоногопівниказколінблизькододитячихгубів, алевротнедав.

- Дарусю, татоказав, щовночідовасприходиливуйки…

Дитинадивиласяназеленогопівника, щозновуповільноховавсяучоловіковомуротіспочаткузалишкамигребінця, адалі—зникнувтамувесь. Вонакліпалаочима, нібищосьдумала.

- Приходили, —відповіла, стежачи, якчервонийпівникзасовуєсвійрозкішнийгребіньіїйуротик.

Невстиглавонаоблизатийогоякслід, ачервонийгребіньужевискочивзротаізаскакавунеїпередносом.

Офіцеродноюрукоютримавдвохпівнів—зеленого, гетьзмалілого, ічервоного—нібинастовбурченогодобою, адругоюобмацувавігладивдвігрубіідовгі—аждоколін—дитячікіскизкольоровимивовнянимизав'язками.

- Дарусю, ахтотобітакгарнозаплітаєкісочки?

- МамаМатронка.

- Атисамащо, невмієшзаплітатися?

- Вмію. Показати?

Офіцерсамрозв'язавзав'язкунаоднійкосичці, швиденькорозплівїїдополовиниіпереклавшовковийжмутикволоссяурукидитині:

- Покажи.

Дівчинкашвиденькозаплелакіску, зав'язала, поправиладругу, ітепердивиласянаофіцера.

Червонийпівникзновускочивнадитячийязичок. Аколиофіцеріщеразвисмикнувйого, півеньбувужебезхвостий.

Офіцерзасміявся, покрутившильодяникомпереддитячимиочима.

Засміяласяйдівчинка.

- Дарусю, атвоямама—воначиядонька?

- МамаМатронка—донькаІванаЯків'юка, синаТимофіязМалинешного.

- Атівуйки, щоприходиливночі, дужебилитата? Дівчинкаперевелапоглядзбезхвостогопівнянатата.

Татостоявпозадумамиідививсявноги.

Збайдужіла—нібимертва—мамасиділа, невідбираючихусточкивідочей. Хусточкабулагетьчистомокра.

- Вонитатанебили.

- Вонитатанебили, алебиливікна?

- Ні, татобиввікнасам, коливуйкипішли.

- Алемамкаплакала? Так? Іказаладавативуйкамбринзу?

- Мамкаплакаладуже. Аказалидатибринзувуйки, маманехотіла, щобитатодавав.

ТепербезхвостийчервонийпівникспочаткускочивпростовДарусинудолоньку, адалішвидкоопинивсявїїроті. Коливінвибігзвідтиужейбезгребеня, офіцерзновупитав:

- Дарусю, ащощеказалитатовівуйки?

- Казализарізатидосуботисвиню.

Офіцеруставзковбчика, дивлячисьтонаДідушенка, тонадитину:

- Отідобре. Досуботиєчас…Атепербіжи, солодкаДарусю—донькоМихайлаІлащука, синаПетрового, дотіткиМаріїтайпобавсяізСлавчиком. Азаоднодайійомупівника. Вінтакогопівника, певно, небачив. —Іофіцервитягнувізгаліфеіщеодного—теперужежовтого—льодяника.

- …Атикуди, Михайле—синуПетра, зібрався? —в'ялопоцікавивсяДідушенко, розтираючичоботомцигарку, колиМихайловийшовзхатиізспорядженим, якудорогу, рюкзакомзаплечима.

Михайлодивився, нерозуміючи, прощойогопитаєДідушенко.

- Якщовтюрму—тонамтебетамнетреба, щобизадаремногодувати. Таміншихнахлібниківінеробвистачає. Мибагатонепотребуємо. —Майордививсянаофіцеравгаліфе, щовмивався, нібипісляважкоїроботи, простозкриничноговідра, фиркаючи, якогир: —Повернешвзаготконторудосуботиподвійнунормумолокопродуктів—лишишся

дома. Намспішитинікуди. Досуботиєкупачасу. Сибірдотогочасунепотепліє. Незбереш—самзнаєш…неменірозказуватитобі, дурневінедоробленому.

Адитинунебийте. Дитиназавждисправедлива…Головоютребадумати, аякдумаєшногами, тохайголовастраждає. Видко, дурнийпіптебехрестив, Михайле. Ізапам'ятай: іщенезнайшовсятакий, щообдуривбирадянськувладу, йобвашумать. Дідушенкотакогохитрогонезнає, ботакийхитрийщененародився.

…Матронкапохапливоладуваларечідовивозу. Потомутаксамопохапливорозкладалаїхнамісце. Даліляглалицемуниздоподушкиі, непромовившийслова, пролежалатакдовечора.

Михайломовчкиробивпорядок: скливвікна, замітавхороми, сортувавбочкиібідони, апотомуяксівнаподвір'їпідстіною—тотакіневипустивлюлькузрота, такождовечора.

- Кращебибуластруїлавутробітакунечистьчиродиланімою… —злосказалаувечеріМатронка, невстаючизпостелі.

Михайлопоклаврукуїйнаголову:

- БійтесяБога, жінко, щовитакекажете, дитинаневинна…

- Ахто?

- Люде, щодонесли. Ацілишзадитинузачепилися. Хтосьдонісскоршевідмене. Усе, якбуло, доніс. Може, хтосьнавітьзтих, хтовночіприходив. Тижвидиш, щоробиться. Унаслюдивміютьзробитидобредругійлюдині, тайслужитидвомзразувміють. Щовміють—товміють. Адитинанерозуміє, щоробиться. Мидитинубрехатиневчили. Тайхтознав, щовонавсечула?

- Ави, Михайле, розумієте, щоробиться?! —кричалаіплакалаМатронка, б'ючисьголовоювстіну. —Вирозумієте?! Якмитепервийдемозцього?

- Янезнаю, жінко…Алеякосьвийдемо…Богпоможе.

РаптомМатронказірваласянаногиівпершевідколивінїїпам'ятає, сталапередМихайломтак, нібизамахнуласяйоговдарити:

- ДетойвашБог, коливінвідвернувсявіднас, яквідпосліднихгрішників? Чоговінневідвертаєтьсявідтого, хторобитьдругомузле, асамгараздує? ЩоязавинилаБогові, щовінприславсьогодніменівхатумогоката? Ядумала, щозамоїмукимійкатдавнозогнив, авінменісьогоднізмоєїдитиниворогазробив? ТодеБог, чивіносліп, Михайле, колиятакревномолиласяйомувсежиття, авініувасвідібравбуврозум, бовибилимене, якхудобину, аямусиламовчати?! Задурнобили, самізнаєте, атой, щовинен, прийшовменесьогоднідоконати. ІБогнезупинивйого.

- Станьте, Матронко, —притуливжінчинуголовудогрудейМихайло, відчуваючи, щонаньогозаразчекаєякесьіщеодне—іможе, неменшстрашне, випробування. Віндихнувтакглибоко, нібимавнамірпітипідводу. —Прощовиговорите, жінко? Проякогокатавиговорите?

ІтодіМатронкарозказалаМихайловіправду, якоюзамкнуласобіустанадесятьроків. Ажпосьогодні.

***

…ДОВГОШУКАЮЧИтогочервневоговечоразниклузненацькакорову, Матронкаобійшладамбудалекознизу, алейтамхудобининебуло. Чомусьбільше, ніжзавжди, шумілавода, тащенатомубоцібулоякосьнетак—неспокійно, чищо? Змерзлаізнервована, вонавжехотілавернутисядодому, якраптомізкущівхтосьїїпокликавпритихлимголосом. Насмертьперелякана, Матронкаспочаткухотілатікати, але, трохипостоявши, такипішланаголос: ізтемрявиочівихопиличоловікайжінку, гетьчистомокрих, такщоодіжпоприставаладотіла, нібивонищойновийшлизводи. Жінкадрижалавідхолодучивідпропасниці, ачоловіклаштувавлежанкузгілля.

- Жінкодобра, поможи, чимможеш. Аякможеш, заберизсобою, абоскажи, деможнапереховатися, —скоромовкоюговоривчоловік, упритулнаблизившисьдоМатронки. —Мизтогобокуріки. ЗЧеремошного. Унассьогоднісовітививозятьлюдейцілимисім'ями. Жінкодобра, самихґаздовитихлюдейзселавивозять! Вонитамзнають, щомизжінкоювтеклинацейбік. Але, думаю, недістануть. Хочавашірумунимаютьзнимиякийсьґешефтіпродаютьлюдей. Але, якможеш, абимипересиділицюнічутебе, —заберинас.

- Зараззабере, —сказав, нібискочивнаплечіззаду, тихий, алегрубийчоловічийголос…

Двасовіцькіприкордонникишвидкопереправлялиїхтрьохнатойбікріки, нижчепотечії, дебуламеншавода, штурхаючиприкладамиуспинуізізв'язанимизаспиноюруками.

Анацьомубоцібулотихо—нібимертво: нівітру, нірумунськихгранічерів. Лишшумілавода.

…Спочаткубиливсіхтрьох, ніпрощонепитаючиінеслухаючи.

Даліїхрозділили—ітодіМатронкубилисаму, теперужепоміждопитами. Питали, відколивоназв'язаназтимидвомаоунівцями, щоперейшликордон, якіколивонидомовлялисяпрозустрічі, скількиразівзустрічалисядоцього, яківідомостіпередавалиодніодним. ПотімМатронцікількаразівповільнозатискалипальціміждвері—івоналишчекала, колиупісяєтьсявідболю. Адалібили—івідливаливодою, атодібилизнов.

Післятоговнеїпитали, щоробитьсянатомуберезіріки. Вонарозказувалавсе, щознала: хтородився, хтовмер, якростегородина, якназиваютьсяїїсусіди, скількивселіжовнірів—алеценевлаштовувалотих, хтоїїбив, івсепочиналосязнову.

Нанічїїзакриливпивницюбезсходів, дебігалоповнощурівінебулонічого, нащоможнабодайспертися. Таквонайпростоялавсюнічпідстіною, часвідчасусовгаючипобитиминогами, щоброзганятинічнугидь. АзсамогоранкуозброєнийконвоїрмовчкивідвівМатронкутаксамовпорожню, алесвітлу, кімнатуінадовголишивсаму.

Десьзагодинузайшовофіцеріприязним, призначенимдляздибання, анедопиту, голосомпопросивМатронкусістинапринесенийстілець. Матронкабезсиловпаланастілець, поклавши, однак, рукинаколіна.

Спочаткуофіцерзатягнувбілішторкинавікнах, замкнувзсерединидвері, атодікількаразівобійшовкругстільця, довгороззираючижінку. Раз—другиймовчкипоторгаврозтріпанукосу, пригладивїйволоссянамаківці, адалівзявзапідборіддя:

- Ятебебитинебуду. Ябудупитати—ативідповідайтількиправду. Ітодіятебевідпущу. Добре? —зазирнувуочі.

Витершинабіглісльози, Матронкапохиталаголовоюназнакзгоди.

- Атеперскажи, хтотобісказавчизмусивітивумовленемісцедоріки, щобзабративтікачів? —однимпальцемболячепритискавямкунапідборідді.

- Ніхто. Яшукаласвоюкорову. Авонитамужебули.

- Добре. Тодіскажименітаке: цетакожти, читі, щотебепослалидоріки, допомоглисховатисядвомчоловікамзнашогобокутижденьтому?

- Ні. Явамказала: нашахатанедалековідріки, івлугахмипасемохудобу. Яходилагнатидодомукорову. Якожногодняходжудорікизахудобою. Хібавамзцьогобокуневидко?

- …ага, кожногодняходила—ідавалазнатинацейбік…Яктицеробила?

- Янічогонедавала, —заплакалаМатронка.

- Добре—е–е. Тинічогонедавала. Ачоговтебепазухамокра?

- Зіграломолоко. Уменетримісячнадитина. Відпустітьмене, пане…дитинаухатісамаіголодна…молокоперегорає…—зновузаплакала, витираючирукавомсльози. —Янічогонезнаю. Явамкажувсюправду.

- Ага! —нібитозрадівофіцер, відводячиїйвідочейруку. —Утебетамлишиласятримісячнадитинаівгрудяхзіграломолоко! Видно, тидужемолочна. Заразперевіримо, читикажешправду.

Зцимисловамивіннизьконахиливсянаднею, обнюхавпазуху, тодігрубовисмикнувз—підзапаскисорочку, задерїїдобороди, ставнаколінаідвомапальцямизусієїсилистиснувспочаткурозбухлупипкуодної, апотімвсієюдолонеювзявсязадругуцицьку. Так, нібихотівїївидоїти. Тонкіцівкизабризкаливофіцеровелице—івіншвидшеішвидше, обомадолонями, тиснувівідпускавтвердіші, ніжунайпо—ряднішоїдівки, ікруглі, якм'ячі, Матрончиніцицькиобомавеликимидолонями, часвідчасуприпадаючидоМатрончиногорота, нібинамагавсяїїчитовкусити, чипоцілувати, авонакричалавідболюнесвоїмголосом, бовінтиснувгруди, немовкоровідійки, —ажпокивонанезвалиласянепритомнанапідлогу.

…Колиприйшладотями, офіцерпоправлявштани—галіфеівдоволенокривився, витираючизлицязалишкигрудногомолока. Говоривповільноізнехотя, такніби, щойновставвіджінки:

- Ятебевідпускаютількитому, щоутебемаладитина, великігрудиідовгеволосся. Атвоякоровабудетепердаватименімолокозамістьтебе. Алезапам'ятайсобі, жінко, одне: якщотихочраз, деськомусь, бодайчоловікові, скажеш, щозтобоюбуло…

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 8910 Следующая ⇒