МИХАЙЛОВЕЧУДО 2 страница

Отож, зтогочасуширокимгребенемдамбиможнабулонетількийти, аленавітьбігти.

Але, якщостатинаоцьому—найвищому—місціізненацькаподивитисявнизнаріку, томожезакрутитисявголові, вкогоголованедужездорова. Аякщодивитисяпростотак—задляцікавості, товнизу, попідсамуводуможнапобачититакіжприбережнікущіікаміння, яктут, зверху. Діти, бувало, бавлятьсяізбіжатьподамбівниз, якдрібнісонечкапіслядощуповеселиці, —апотімплюскаютьсяцілимиднямиуводі. Алебатькиволіютьдатидітямпопарібуковихпалицьнасраку, ніжпускатиїхкупатисяпіддамбою: кажуть, місцепрокляте—тойнебезпечне.

СидитьМихайлонагребеневідамби, спустившивнизнаходженіноги, ідивитьсянатойбік. Прокляте—непрокляте, ащомісцемоторошне, —топравда. Неразідітипадалисторчголовою, задивившисьнашумливуводу, іхудобаішланатойсвітіздамби, інеодногоконтрабандиста, або, яккажутьпо—тутешньому—шварцівника, зтогобокупристрелилиотам, унизу, прикордонники—graniceri, [15]іпотопельниканеодноготамвиловили. Такщосільськілюдинамагалисяпантруватихудобувлузі, обклавшиворинняммісцевіддамби, адокупанняйшлимайжевкінецьсела, набільшрівнинну, спокійнішуводувнизпотечії, ближчедоЗарембиногомлина.

Колипотойбікрікипанувалиполяки, буваличаси, щонашварцівників—ґешефтаріввонидивилисядещокрізьпальці. Інодітімоглисобінавітьпосередднядістатисязкрамомнарумунськийбік. Читоперевізникибулиузмовізістражамикордону, чизадлязаробіткуподеколиневиправданоризикували, читамтешнізаконибулитрохитакі, якдишло…аможе, те, щоЧеремошнетулилосяудідьказапазухою, тойдишлотудирозверталосяповоліше, ніжде—інде, алезрідкаізшпаровитими[16]ґешефтарямитраплялосясаметак. Може, іщейчерезте, щозПольщітодібулощоперекидатинарумунськийбікбільше, ніжзрумунського—напольський.

Щоправда, полякичасвідчасувлаштовувалипобоїпорушникамприкордонногоспокоютакожсередбілоїднини, особливо, якщошварцівникибулизрумунськоїсторони. Доправлятьдосвогопостувиловленогосередрікинебогу, наб'ютьнаподвір'їбуковимипалицямивчотирируки, відберутькрам, потримаютьмежижовнірами, заставлятьтравускоситичисіноскинути—тайвідпускаютьбитогоназад. Атутужерумунськібукиграютьйомуякне«гуцулку», то«аркан», тавсепогузиці, тавсеповжесинійвідпольськихпалицьгузиці.

Післятогонаякийсь—дуженетривалий—часпритихнеґешефтзобохберегів.

Ізновушнуруютьприкордонникипообидвабокиводималоненавідстаніпростягнутоїруки, лишхібащотількинеговорятьодинзодним. Алеминаєдень—другий—іпросвиститьзтогонацейбіккаміньвідпольськогопостовогоізприв'язанимзапашнимґаліцейськимтютюном, азцьогобоку—поділятьсяґранічерисушенимисливамивміщуликові, [17]зачепленімдоверхудовгоїігнучкоїліскичижердки; тайдаліпідутьхлопцівдещооднакових, якщодивитисязцьогоберега, мундирахуздовжріки, нібитонічогойнебуло, недоповідаючиначальствупросвоєхочідрібне, алестрого—настрогозабороненепорушництво.

…ОтосидитьМихайлонадамбіідумає, щотаки, діправди, брехавлейтенантовіЛупулу, начебтоінтересудопольського, авіднедавнасовіцького, береганемає. Якщовжепощирійправді, тоживогоінтересунемає, алежМихайломаєочі, іочі, славаБогові, покищодобріські, товсевінвидить. Видить, щовідминулоїосеністалонатімбоціякосьтактихо, нібитамтривалищоденніпоминкизащойновмерлими, читак, якбитамтешнілюдираптовооб'їлисямаковиння—інадовговпалиусплячку, яклісовівуйки—ведмеді. Щосьтамнетак…ой, нетак, якутамтешніхлюдейраніше.

Кажищокажи, азаПольщітакибулопо—іншому. Колись, бувало, людськегарякання, безсоромнідівочіпискичивдоволеніпарубочісвистивідбивалисявідскалинатім—доскалинацімбоці, аособливоудніцерковнихсвятчисільськихнабутків; іподвоюваладеннаабовечірнялуназмішаніголоси, істояливони, мовєдинийчистийдзвін, удолиніміжгорами, розітнутимиводою; іхтонезнав, тойнесказавбитайнеподумав, щозвивиста, якгадина, ізелена, мовкобиличка, ріка, неприродноміченасмугастимистовпами, робитьтойдзвінтріснутимнадвоє.

Щемайтамтоїзими, щенатімбоцізаполяків, далекозапівнічверталисяМихайлозМатронкоюзколядидодому, істали, мовукопані, глянувшинадругийбікпорубаногоЧеремоша.

Тамбулотакгарно—щоажстрашно, як, може, буваєневагомійдушілишепередрайськоюбрамою. Білі—неначевовняні—снігилежаливідверхівдонизунепорушнимсаваном, прошитіхібащолишчорнимипікамисмерековихібуковихлісів, тавирванілаткамитеплихосель, надякимививсяпахучийдим. Іці, мініатюрніздалека, розкиданіміжсрібними, блискучимиснігамитемніцяткихатсвітилисятепервеселимивертепнимизвіздами; ічорнілиміжхатамитонківервечкиколядниківімаланкарів, якплетеніпастушібатіжки.

ІпритулилисяМихайлозМатронкоюоднедоодноготакблизько, щонавітьчерезгрубіїхнісардаки[18]булочутиприскоренебиттясердець—бозатрубиланатімбоцічоловічаколядаоленячимрогом, азцьогобокуколядажіночаспохопиласяскрипкою, інараздовколишнігорипотряслоєдинимздвохбоків«Гой, дайБоже! »—іМихайловізахотілосявпастилицемуснігнасрібномугорбізтогобоку, дезновузакличнотрубивріг, якзрілийоленьушлюбнусвоюпору; бонелишилосянасвітінічого, окрімполохливого, якпташка, МатрончиногосерцявМихайловійжмені, їїтвердої, майжедівочоїцицьки, іотогоріздвяногорогу, щостававтотривожним, якгулповеневоїводи, тонесамовитим, якчоловікбілявдатноїйомужінки…

Часомпіслявсіхденнихробіт, спізнаувечері, ішлиМихайлозМатронкоювлуг, спускалиногиздамби—іслухаличитосамихсебе, чипрохолоднедиханнягірішумливийнеспокійводи. Притулятьсяголовами—імовчать, лиштереблятьоднеодномугарячіпальці, тахібащонамитьпокладеМатронкаголовувчоловіковіколіна—іслухають…слухають.

Атам, натомубоці, плутаєтьсяногамикотрийськучерявий[19]ґаздазнабутку, —тайкрикнепочерезрікудотакогосамогокучерявого, щовертаєзКапету—теровоїкорчми, посвистуючинадваЧеремошних:

- Ащо, ґаздику, йдетесьоговечірдокобіти? [20]

- Ачогобинейшов?!

- Топанґаздамаєлюбку?

- Маю, найменіздоровабуде.

- Жебивамздоровабулаімояменібудездорова, боятакожмаюлюбку, смачну, яксметана.

- Пане—домнуле, авибихпомінялисвоюлюбкунамою? Може, моящемайсмачніша?

- Може, наодинразбийпоміняв, анабільшені.

- Топоміняймосянасюніч.

- Ідумінятися. Наздоганяй.

- Підупоражусязжінкою, ципозволить.

- Мояменіточноскаже: «Непозволям». Авашащо—позволям?

- Моя, може, йпозволилаби, якбиненадовго.

- Ачуєте, ґаздо, яквашакобітадаєвамзнак, щосвобіднавідсвогочоловіка?

- Кладедзеркалоугрушупротисонця.

- Аколисонцянема?

- Вішаєопудаловідворони.

Ітаксобіперегукуютьсяпочерезрікудвапідпиліґазди—ажнадвоєсіл, тадетамнадвоєсіл—надвідержавичути.

Чухаютьсяподвабокишандарііжовніри—аохочихдобесідиґаздівнепоспішаютьрозганятинагайкою. Може, своїхлюбок—кобітзгадують? Апокизгадають, щоґаздамслідрозмовлятиодномупо—польськи, аіншому—по—румунськи, ґазди, дивися, ужерозтеклисяміжхатами, якдим. Чидожінки, чидолюбки…тавсеоднодожінки…

***

ВІДМИНУЛОЇОСЕНІ, відколинаҐаліцію[21]прийшлисовіти, натойбікутеклопарулюдуізМихайловогосела. Чого? Длячого? Щоїмвийшлозтоївтечі—Богзнає. Аленіхтобільшенечув—невидіввіднихніпривіту, ніодвітуініякогоіншогознаку, так, нібилюдейвіднеславодабезсліду; хібащопроКурикабрехали, щосидитьдесьпотойбікутюрмі…Алечиправдуказали, читакибрехали, хтознає? Людитакі—брехативміютьліпше, ніжправдуказати.

Михайловтомунерозуміє, ботоґаздівстванестосується, айогоінтересуєлишроботаігосподарка, але, Божепрости, Курикуселітакийбувкаламітний, [22]щощетрохи—ітуттюрмубувбисобізаробив. Якісьтакітолюдиє, щосамінасвоюголовугризотишукають. Алетоїхнясправа. Правда, вКурикагромададітейтутсялишила…Іяктоможнабулотікативідсвоєїкрові, авсенакрішечку[23]такоїмаленькоїжінки, якКуричка, звалити? Однак, щосьтягнулочоловікатуди, наҐаліцію, сильнішевіддітейівіджінки…Щосьтягнуло. ОндечкиМихайлаверстатісокиратягнутьтак, якнетягненікорчма, нінабуток. Може, йомутакожхтосьдивує, якдивуєтеперМихайлоКуриковіітим, щоздимілизКурикомпотойбік.

…ДивитьсяМихайлоздамбинадругийбік—ічує, що, може, впершевжиттісерцейогоколе. Ічуєвінякусьнеяснутривогу, так, нібитозаразйогомаєукрастиоцейполовик, [24]щомертвовиситьнадкарком, якнадмершею, [25]нібисправдіцілитьсявсаметім'я.

Михайлопідводитьсяздамби, береврукибук—ідалінамотуєдорогувлузі. Укотреспускаєтьсядоводиізблизьказновувдивляєтьсянатойбік. Звідтивієхолодомітакоюжнеясноютривогою. Авжежминаєчервень…Скороможнабудедеревовлісінастоляркурубати. Теперщенеможна—можебутичервиве. Столяркаструхлявієскоро.

***

…ІЩЕЛИШТІЛЬКОзоріло, якМихайлопочувобережнийстукувікно.

НаґанкустоявдещорозгубленийлейтенантЛупулзкарабіномнаплечі.

УМихайлаобмерлосерце.

Лупулзаговоривпо—нашому, чимщебільшездивувавМихайла: королівськістражітакдобрепильнувалисільськихлюдейбуковими«сороківниками»[26]запорушенняуказу vorbiti romaneste, [27]щонеоднамолодицяінеразвідмовиласвоємулюбчикові, абинепоказуватипругівісинцівнатілі, отриманихзасвійязик, якийнехотівобертатисявротінепо—своєму. ТакщоМихайло, зачувширідну, анерумунськумовувідтого, хтоувесьчастримавбуканадселом, закашлявся.

АЛупултимчасомтихо, майжепошепкиговорив:

- Небійся, domnule[28]Мігаю. Нічогонетрафилося. Ялишприйшовсказати, щомивибираємосяізЧеремошного. Завтра—позавтратутбудутьсовіти. Можестатисяпо—всякому, Мігаю. Алескрізьєживілюди, може, івнихвониє. Тотинестискайся, айдийкажи, щовтебепропалажінка, амамацицьковоїдитини. Вониможутьщосьзнати… —Лупулподумавіщеякусьмитьідодав: —Тяжкічасинастають…Замельдувати—замельдуй, аленінакоготвердонесподівайся. Шукайсвоюжінкусам.

Теплийпісляпостелі, Михайлоіщедовгодививсязґанкунакурявупередвранішніхпорохів, збитихгрубимипостоламидесяткадобремуштрованих, алепогановбранихЛупуловихвояків, щоповолізникалинавузькомусільськомугостинцевівнапрямкуБерегомета, азанимигналосяпівнячекукуріканнятасобачецяхкотіння.

…Ачерездень, вополудне, донеслилюди, щовЧеремошномузміниласявлада…

Сиротливопотоптавшисьнасвоємуподвір'ї, Михайлопішовдожидівськоїкорчмикупитинафти, [29]та, видно, невчасно—впершенайогопам'ятікорчмабулазакрита. Непустолюдикажуть: немащастязмалку, тойдоостанку. Михайлокількаразівпоторгавдвері, зазирнувунезвичноприкритівіконницямивікна, неспішнимикрокамиобперезавподвір'я: моторошнатишастояланазавждигамірнійгосподі—навітьнебуловиднояквзимі, таквлітіголопузих, алеунезміннихярмулкахгосподаревихсинів—трійнят—Йоськи, ДавидаіЯкова.

Михайлонавіщосьприклаввуходосінешнихдверейкорчми. Довшийчасзвідтитакожважкодихалатиша—лишбулочути, якмишінагорищісовгалигоріхи, тапідрозсохлимидраницямидахулопотіввітер. Адаліз—задверейпочувсяшурхіт, такнібихтообдиравкукурудзянікачани; потімдверіозвалисяскрадливим, ледьчутнимголосомЛазаряКапетутера—господарякорчми:

- Чуєте, мамцю…ішлибивисобідохати…інемозолилибиотуткомубезпотребиочі…Умене, мамцю, нафтає, алеціновібатяриіззіркамиікарабінамиприйшлинадовго, може, навітьтакнадовго, щойдочекаютьсямоєїзСароюсмерти. Івименібудетеказати, щовонитакбагато—аждомоєїсмерти—нафтимають?! Присягаюсясвоєюлисоюголовою, щовонищедадутьнамжару, анелишнафти…такщо, побудьте, мамцю, безсвітла. Днинатепердовга. Світитинетреба. Атам—якБогдасть…Робіть, мамцю, безсвітладіти. Так, якробимомизСарою. Аєдіти—нетребанафти, боєгризотиздітьми. Анебуденас—нетребайнафти. Зателишатьсядіти.

ЗітхнувМихайло, невідповівшизадверіКапетутеровійслова, іподавсятак, якбув—зпорожньоюканістроюдоГершковогомлина—кукурудзянікрупизабрати, щоГершкопогодивсяїхвимінятинановевікно. ВікноМихайлощедватижнітомувідтраджував[30]мельникові, акрупизабратиневстигнув.

Білийвідстаростічивідосілоїнаньогомуки, завждизапопадливоусміхненийінезміннорухливийвласникмлинатаєдиноїсільськоїолійнісидівтеперпривходівмлинмаком. Ні, нетак: Гершкосидівнепривході, ачомусьпростонавеличезному, якострів, овальномукаменіпередвходом, увесьучорному, ізмертвоскладениминаколінахруками. ВіндовгомовчкидививсянестількинаМихайла, скількикрізьнього, апотімтихосказав:

- Правдивійлюдинінешкоданавітьсвоєвіддати…Бери, любчикуМойшо, два, атойтриміхикрупиінесидодому, покиянепередумав…Можеприйтитакийчас, щобудемо, якмиші, шукатизернятка, айогонебудекомудати, атитодізгадаєшдоброгоГершкаіподілишсязнимсвоїммозолем. Правдивоговорю, Мойшо?

- Уменевжетакийчаснастав… —перемовчавши, стиснувплечимаМихайлоісівнапорігмлина.

- О, ні, добрийчоловіче! —захитавГершкоголовоютак, нібизнавщосьйомулишвідоме. —Утебевсьоголишпропалажінка. Целишетвоя, хочівелика, біда. Алежінказнайдеться. Попомнишмоїслова. Асьогоднінадійшлитакічаси, щоколісницяїде—ілюдининебачить. Переїде—інеспам'ятаєшся, щовженітебенема, нісовіститвої, нічести. Чоловікодин, аколісницякождогоразудруга. Розумієш, Мойшо? Кождогоразудруга! Ачоловікодин.

- Щовитакеговорите, Гершку?

- Незнаюшо, алеговорюправду. Ніхтоменіїїнеказав, алеячую. Шкірамоягорить, бочує: цяколісниця, щов'їхаласьогоднівнашежиття, необминеанінімого, анісліпого, аніхристиянина, анііудея. Попомнишмоїслова, добрийчоловіче…Атеперберисвоюімоюкрупу, думай, щотонаша, іховайїїподалівідлюдськихочей…

Атобіскажутаке: неможебути, щобижаднадушанечула—невиділаслідутвоїжінки. Неможебути! Те, чогонетреба, цілюди—юдивидятьізнають…Алетакапоганалюдськаприрода, добрийчоловіче…

Михайлотоптавсяпоселу, якудурномурозумі. Івеликогосонцянебуло. Івгородахповнороботи, алюдиякосьзашилисяпохатах, щойзаговоритинемадокого. Хібащоотоколодзвіницітрохичелядізібралося. Алетовсеті, зкимМихайловінедужедобесіди. ВониколоКурикабільшеошивалися.

Вхіддодзвіницічомусьбувперегородженийфірою. Нафірісиділизайшлівселовоякиублагенькій, добревицвілійкоричневійвійськовійформі, розбитихчоботах, ахтоівпостолахзберезовоїкори, ізкарабінамипочерезплече. Міжчеляддюівоякамийшлаякасьнедужежвавабесіда.

Зкаплички, щопоручіздзвіницею, втираючикраємхусткиочі, вийшлаВасилинаМакушкова, азанеюДмитроПопович—іщедобріськийдідокізопришківськимтопірцемуправійруці, тайсобіпристалидоМихайла, щокрутивкриничнукорбунаподвір'ївчорашньоїшколи. Поповичсівнанизьке, малонепідсамуземлюкруглецямриння, набивтютюнцеммундштукізапаливлюльку, таякусьтакуносату, якГафіяБерлова—весільнапанікухарказЧеремошного. ЗафайкуваласобійВасилина, разпораззатягуючиносомсхлипи.

- Чоговислинитеся, небого? —якміглагідно, запитавМихайло, подаючиїйгорняводи. —Умене, чули? жінкапропала, цицьковадитиналишилася, іянеплачу…щоплачпоможе?

Василиназатягнуласязапашнимдимом, потрималавносі, апотомувипустилакрізьніздрів'юнкимикільцями:

- Флинькаю, [31]Міськулюбий, бо, якнадумаю, щонасусіхтутчекає, тойкаміньбизаплакав. Типодивисянаоцюголоднечу, щозабраласявнашкрай! Скажи, мені, Міськусрібний, щовонинамможутьзробитидоброгоіщоможутьдатидоброго, колисамімалонеголимисракамисвітять?! Аподивисянаїхонучі! Анаотіпостоли, зберезовоїкорисплетені. Видиш, тищоденьходишудобріськихсвинськихпостолах. Анапролюденьмаєштелячівироб'єки. [32]Такчинетак? —самапиталаісамасобівідповідалаВасилина. —Топодумайсобіусвоїйголові, щоунихможебутинапролюди, пронеділючисвято, якщовонипершийразступилимежитакіґречні, якми, ґазди, голодранцями?! Тяжкічасинасчекають, Міську. Згадаєшмоїслова.

Типам'ятаєшнашогодідичаФлорескула? Ой, непам'ятаєш, тищемаймалийтогдибув. АхочабизгадайнашогодвірникаЇлашка, щодідичемніколинемігбути. Чоловіче, читивидівколисьїхкололюдейякбудь, ізлатками, помняцканими, [33]нібиїхпситягали? Таніколи! Атипам'ятаєш, яквідрікиможнабуловидітипольськихпанівзтогобоку, завсігдивиквасованих, якдошлюбу? Тотакожбулавлада. Титогонепомниш, ботищемаймалийбув, алеядобречуюнасобійпотеперрахованіФлорескуломбукизазрубануневтомумісцідеревину…Дідичбувграмотний, акуратнийічистий, аякийпоганийталютийбувдолюдей! Тощотисобідумаєш, такеобірванеініяке, якоце, щоплюєпереддзвіницею, інезнати, дейомупупрубали, можебутимайліпшечидобріше, якрумунськийжандармчиученийдідич? Тисобігоденнадумати, щохтосьзпостерункумігбиплюватисяпередцеркви?! Атипитаєш, чогояхлипаю…Ой, чуємоєсерце, ценамтакнеминеться.

ДмитроПоповичмовчкислухавВасилину, цюкаючитопірцемгравійнавколообнесеноїдеревомінакритоїбляхоюкруглоїкриниці, адалійсобівипустивдимкрізьбілі, закоченідогори, вуса:

- Видиш, Міську, правдукажеВасилина: нічогозцегодоброгонебуде.

- Витакдумаєте? —перепитавдлягодитьсяМихайло.

- Атиподивисянаїхофіцерів, щоснуютьселом, якошеленні. Янаавстрийськійвойнінебувстаршимофіцером, ябуввсьоголишстаршимкудапішлють—солдатом. Аповойніящедварокислуживуармії. Томожутобіказатинегіршевідрозумного, яквоноіщовонобуде. Тоскажу, тобі, Міську, щонавітья, колибувсолдатом, задурнотакнебігавтапорохинезбивавдорогою, пужаючипсів, якцітепершуруютьвіддзвіницідожандармерії, нібиїмпомилилосявголові. Тижвидиш, нашаАнниця—біданка, щостратиларозум, —ітапоселуходитьповажно, навітьколиїйуголовувдаряє. Щорукамимахає—тонічого. Аленалюдейстрахненаводить. Аціякісьтакінарвані. Нервовілюдинеможутьзаспокоїтидругихлюдей.

Михайлодививсявідкриницідодзвіниці—ічуврозлитувсерединігарячістьвідтого, щовсебулотак, якказавколишнійавстрійськийвоякаПопович:

- Скажимені, щосьгоритьчипалає, щовониметушатьсяілишлюдямнервироблять? Якновавлада, Міську, приходитьлюдямголовикаламотити, [34]товонамаєбутистепенна, сопокійна, абивтихомиритинарод, якхоче, абибулодобретам, кудавонаприходить. Аяктак—галай—палай…Мицевженеразвиділи.

Ятаксобідумаю…Прийшли—ну, тойдобре. Зберітьлюдейдопорядку. Розтолкуйте, щодочого.

Бовонищеневстиглиприйти, аславаідепередними. ТамтонаУкраїніякийголодбув, авонинампроцесказали? Несказали. ПереказувалилюдизҐаліції, щостількизвідтисамихґаздовитихлюдейзабралиусвіт, інавітьфаміліянезнає, девонийщовони. Тохтобудедихатинанихрівно? Яквониневсюправдукажуть—тощось, значить, є. Атидивися, якаусвітіколотнечаробиться. Пожар. Атуттобіщейтакийпожарроблятьулюдськімнутрі, щонезнаєш, чимйогоприйдетьсягасити.

ТакщоправдукажеВасилина, нічогодоброгонечекай, лишшукайсвоюжінку, бототвоянайбільшаприятелька, абільшечоловіковівцімсвітініхтонеєприятелем.

- Щоменідоних, коливменесвоягризота? —непевнозапитавМихайло, дивлячисьтододзвіниці, тонаВасилинузПоповичем.

- Е—е–е, нескажи…Тидумаєш, щотибезнихобійдешся, алевонибезтебенеобійдутьсяточно. Точнотобікажу, Михайле! Інедумайнавіть!

АдаліМихайлоскинувпередобомакапелюхаіпобрівпорожньоювулицеюдодому.

Навпротидзвіницііщедонедавнамістиласярумунськажандармерія. Тепернаїїґанкусиділитісамівояки, щопередцимперегороджуваливхіддодзвіниці, ідаліплювалиназемлюгарбузовенасіння. Говорилиміжсобоюголосно, так, щоМихайлонавітьрозпізнававдеякіслова. Алеїхмовабулатрохиненаша…іМихайлонепішовдонихмельдувати. Йогожінка—йогогризота. ЛишзавернувдоМаріїподитину.

- Виби, Михайликусрібний, якосьзаглагоїли[35]дитину. Далибиквачзмаковиння—хочбиспала. Ботакдвідобібідняткобезцицькиплаче—волоссянаголовідибастає. Тайгрижуможезплачудістати.

- ЯдаюдитинікулешуімолокаМаріяприносить. ТайдитинавсебільшеуМарії, дайБоже, їйздоров 'я. Амаковиннядаватинебуду. Дитинамаєбутирозумна. ЗнайдетьсяМатронка—дитинувідгодує.

- …Щосьбудуказативам, Михайликуґречний, аленемайтенаменезлазацеказання, ботоєсвятаправдичка, абихтакдозавтрадочекала. Казалаякось—товашійґаздині: негодуй, ґаздинько, дитинулишцицькою, всеможетрафитися. Перетрифасуль, барабультайнагодуй—здоровішабуде. Авонані—лишцицьковиммолокомгодувала. Щотоємолодийрозум! Молоде—дурне. Астаршогослухатинехоче.

- Матронкамаламолокабагато, тодобреробила, щодаваладитині. Життя—штукадовга. Хтойогознає, чимбудедитинагодованавцьомужитті? Авідцицьковогомолоказдоровішаростибуде.

- Тактотак, Михайликузлотний, алевидите, щосиспричинило…Аколибибулавашаґаздинькаслухаладругихґаздинь, то, може, булабигостилаліпше…

***

…МАТРОНКАзнайшласянатретюдобу. Точніше, натретюдобуМихайлознайшовїїтам…детридобишукав, якрибу, —підкамінням: улузі.

Щосьтакеговорилипотомулюди, щовонанібитопоночівпалаздамбиіпролежалаувесьцейчасбезпам'ятівямі, кудисільськагромадатачкамизвозиланепотріб.

Якщопоправді, тояматакибуладоставелика. Алеякщоіщеправдивіше, томалохтовірив, щоМихайлонепромацавтуямудосамогодна, колисамшукавМатронку. Тайякоїдідьчоїмамибулоп'їланитися[36]надамбу, коликоровипасутьсяближчедоскалистогоберега, налузі, адамбайдезалугом, тащейвідгородженавідпасовиськадротоміворинням? Абоякийлюбчикпризначивїйздибаннянадсамоюводою, абозякоюнечистоюсилоюзналася, щопонеслоїїувечірнадамбу, тащеколичоловіканемавдома. Матронка—скритнажінка. Іякабідаїїтудизатягнула—лишвонасамазнає.

Навітьякщоніхтозчоловіківуяму—сміттяркунезазирав, тоМихайловжеточно…

Алещотількинасвітінебуває. Жінказнайшлася, акорова, бачте, пропалабезсліду. Яктакеможебути? Якбикороварозбилася, токоровубизнайшлиздохлу. Якбиїївзялавода—тодесьбиздругогоселадализнати, щосплилаздохлакорова. Атакнемакорови—якбийнебуло. Чудо—тайґата. [37]

Таксловозасловомпереказувалилюди. Аяквоносталосянасправді—Богйогознає. Свідківнебуло. Селовгомонилосяскоро: коженмаєсвоюбідуусвоїйхаті. Атутщетаке—новавладаселомспаціруєталишкровхолодитьужилах.

Ащознайшласяжінка—тодобре: наодинліжникїмостіменше, танаодингрібнацвинтаріширше.

- …Нехочугрішити, кумко—любко, алездаєми'ся, щозтоюМатронкоющосьнечистезамішано…Такеможебути, щовідьмавона, кумко, хочзвиглядудужелагіднаіробітнадуже…Може, вонаперекидаласятоїночізлюдиниувідьму, апотомуназадужінку, аїїхтозаставпритому, ато, бороньБоже, комусьвидіти, якзвідьмилюдинаробиться…Іможе, томутакесяпричинило…може, вонадесьлісомночамилазиланазбіговиськоїхнєвідьомське. Мижнезнаємо, хтоїїмама—тато. Може, булинечистоїкрови? Якбинанеїззадуувечірподивитися—то, може, тамсамікишкитанутрощі.

- Певно, тоготойМихайлотакий, якбиугорілий. Пам'ятаєте, такийсамийзамороченийбувІванзКінашки. Алейогобилакагласливовимидровами. Анеманічогогіршогонаголову, якугарвідсливовихдров. Добре, щоІваназнайшлайогожінка. Аякбижінканевернуласяпідраноквідтогосвоголюбаса, товтратилабибулаічоловіка, ілюбаса. Бототаке. Любаслюбитьмолодицю, коливонашлюбногочоловікамає. Аякнемає—тойлюбасужедивитьсявдругийбік.

- Щовамскажу, Паютко…Наговориливитуттриміхиідвоєбесагчуда. Лишнезнати, дебрехня, адеправда. Явжезабула, зчоговипочинали…Правдукажете, всеможебути. Аленавідьмувонаневиглядна. Невиглядна—іфертик. [38]Абихтакздоровабула, аледаювамголовунавідтин, щовонаневідьма. Увідьомлицезавсігдичервоне, авнеїтаке, якбисметаноюповерхвоскузмащене. Малокрівницявонаякась, аневідьма…

…Михайлонедавнікому, навітьсільськійзнахарціФулячці, оглянутижінку: Матронкабуладужепобита. Так, нібитовонанезвисотипадала, абилиїїбукамичибатогамиповсьомутілу, особливопоспинііногах: великісинцііпідсілакроврозлилисяпобіленькомутілу, якгниліпадалицівсаду. Пальціунеїбулитакі, немовбиїхкліщамитиснулиабобиликамінням. Грудиспрутило[39]віднадлишкудовгонезціджуваногоізапеклогомолока, потімударилагарячкаітрималасятиждень, адалімолоковгрудяхгеть—чистоперегоріло—іпочавМихайлопривчатидитинудомолокакоров'ячогоідовсьогорештиїстівного.

ДовшийчасМатронкалежаланерухомоналіжковіпідвікномінімувала. Дивиласятовшибу, товстелю, зрідкаголоснозітхала, мовчкихрестиласяізновумовчала. Може, зМихайломговорилабільше, аленіхтотогонечув. АхтоприходивнавідатиМатронку—застававоднуітужкартину: разпораззітхаючанапостеліжінка, підпертазусібічподушками, ізскладенимидохреступучкамипальцівімовчазнийМихайлоздитиноюнаруках.

- Щотоє, кумко, количоловікнезнаєдругоїжінки, —толаденсвоїйусракудути! ВиподивітьсялишеньнанашогоМихайла! Гетьчистоутративчоловікголову, відколиМатронкапропадала. Запустивроботи, налюдинепоказується, лишжінкуздитиноюпазить, такнібитоніхтодоньогонемавгризоти. Щедивіться, черезтакулюбу[40]згинечоловік.

- Агій, навас, кумо, такедурнеприйшловамуголову! Щооталюбанеодногозагубила, тоцеправда, алежтонеякасьфойда, авінчанажінка! Ащобивихотіли, коливонатакаслабонька, си—и–и—ирота—небога? Читоблудякийвхопивїїтоїночі, чиБогйогознає, щовонотакеспричинилося? Самівидите, терплятьобоє—абідуналюденевиносять.

- Ащойогоналюдевиносити? Якбищосьдобре…атожоднаболиголова…

- Е—е–е…казалионогдестарілюде: неможнатакдужелюбитися, якцідвоєлюбилися, —налюдейнезважали…боніхто, навітьБог, нелюбить, колилюдинажиє—ілиштількотішиться. Людина, покиназемлі, муситьстраждати. Ананебесахбудетішитися.

- Покибудетенанебесайти—тамможутьужевсювтіхурозібратипоіншихлюдях. Такщотішитисятреба, покиживий. Алещовамхочуказати…хібацідвоєщолихелюдямзробили?! Таймолодівонищедуже…маютьколипопоїстивсякоїбіди. Зарановонипокарані, зарано. Чигріхичиївідбувають? Вонототаке…гріхідезалюдиноюізсьомогоколіна. Такщонедумайтесобі, кумо, щототаквсепросто.

- Людина, колищаслива, —вонагонорова. Іншихнедобачає. Думає, щоБогазабородузлапала. АтоБогїїнасвоємугачкутримає…Алюдині, токмо, щасливій, требавидітивсіх. Івсітебемусятьвидіти. Тодівсірівні. Ацідвоєхотілибутивищі.

- Хочідурне, кумко, кажете, алетоєістиннажитейськаправда…Аколивжеповеликійправді, то, якнатепішло, нічогоцідвоєнехотіли…хібащохотілибутиокремішнимивідусього. Авонотакневиходить.

***

…МИХАЙЛОВИХОДЖУВАВМатронкуліто, осіньіцілузиму.

Поївмолоками—медами,

вигрівавшкіркамимолочнихсобачат,

відпарювавунастояхарнікиівалер'янки,

натиравборсуковимсалом

іобвивавсвинськоюоболонкою.

Ащовженічогонедававробити—тораз.

Щоблюдименшедокучалипідгляданнямитарозпитуваннями, віннавітьпомінявкругоборидрантивийпарканнаглухий, чимвикликавчерговеневдоволеннямолодиць, щолюбилизиритиначужіобійстя, якнезавждилюбилизазиратиувласнічавуни.

Зав'язанабілоюхустинкою, Матронкасідаланаковбчикдровпосередподвір'я, складаладолоні, якдоотченашу, дивиласянаМихайла, щотесавдошкичистругавзаготовкинастолярку, —ітихоплакала. Вонанесхлипувалаінешморгала, слізневтиралаінерозмащувала—лишвеликіградиникотилисяїйполиціініякнемоглизупинитися, такнібихотілидоплистисметаннимлицемдосамогоморя.

- Васболитьголова, Матронко? —тихонькопитавМихайло, прикладаючидочоладолоню.

- Ні. —Ащо?

- Нічого.

- Ачоговиплачете?

Матронказітхала, тодівтиралакінчикомхусточкисльози—івжетакяснодивиласявМихайловіочі, нібизновудошлюбухотілакликати. Атодіспохоплюваласяіпитала:

- Демоєчудо?

Дрібненьке—якмаковезерно—чудовяскравійтканійсукеночці, втакійжеякМатронкахусточці, чеберялопоручтовстенькиминіжкамивпостільцях, намагаючисьзачепитипрутикомпівня. Діставшичервонийгребіньнадивосумирноїптиці, чудо—дитязупинялося, усміхалосяобидвомзразу—ізверескомбігло, шпортаючись, домами. Матронкапритискаладосебедитинутак, нібиїїхтонамагавсявцюмитьвідібрати, цілувалавкругленькуголівкуізновупочиналаплакати.

Михайлолишавроботу, заводивжінкуздитиноювхату, укладавнапостіль, схилявся—як, було, колисьпідчасвечері, чоломдоїїчолаізновупитав:

- Скажітьмені, Матронко, чоговиплачете? Щовитаїтевідмене?

- Наперед, Михайлюню, плачу…напередмоєсерцеплаче…

- Матронко, казаламеніколисьпокійницямама: неможнанапередплазувати, ботикличешбідудосебе.

- Бідунетребакликати. Бідадавнонавкругнас. Лишвонатака, яксмерть—невидима… —якосьдивноговорилаМатронкаівідверталасядостіни.

***

…УТАКІЙГРИЗОТІминувмайжерік. Слабістьпомаловідпускала. Алетоївеселостійжвавості, щобулаколисьуМатрончинихочахірухах, ніхтобільшенебачив.

НебачивїїіМихайло…

АвЧеремошнімколотилося, якпідциганськоюспідницею.

НовавладазабилаКапетутеровукорчмудошкаминавхрест, ізчоготепержилиКапетутери, ніхтонезнав, алежиливонитакигірше, ніждоцього. АзамістькорчмиудвохкімнатахколишньоїФлорескуловоїсадибисовітивідкриликооператив, арештумаєткуроздали: кімнату—фельдшеру, кімнату—майстерніпоремонтурізногодомашньогоначиння, одну—шевцеві, дві—молочарні. Вколишньомубездоганномумаєткусталотаклюдно, щотепертамбувповнийгармидер.

Може, зтогогорясаменахристиянськийВеликденьвчинилаСараКапетутеровііщеодногохлопця, ітеперКапетутеримоглихвалитисязразучотирмасинами. АленаВеликденьродитидітейнедужедобренавітьхристиянинові, нете, щожидові. Хоча, яксказати…рожденнийусвітлеХристовевоскресіннязостававсящасливимнавсежиття…ціноюсмертикогосьізродини. Капетутерибулибогомільнимиіудеями, алевхристиянськіприкметитакожвірили, ітеперСара, турлюнькаючипідгрудьминайменшогоСамуїла, журиласяпотайкивідчоловіка, хтовродинімаєвмертидочасно.

УГершковіммлинітеперпорядкувавчиненайбільшийінайгаласливішийсільськийледар—ЛесьоОнуфрійчук, укотроговідколисвіттасонце, парканколохатибувпідпертийлатками. Алевжетак, якумівдуритилюдямголовипустимібезкостимсвоїмязикомЛесьо, тотребабулощетакогопошукати…Коломлина, щоправда, молотиязикомнетреба, алевладівидновидніше.

АГершкотеперзрідкабувнапідмозівновогомельника, якийзакожнимразомпитав, зкотрогобокуприступитидоколеса. Старийвласникусечастішесідавнакаміньпередмлиномібравдогубівдримбу, чимдивувавтих, хтоприходивумлинпосвоїйтребі. «Ніжговорити, щодумаєш, кращеудримбуграти…», —виправдовувавсянеразГершко, алецезвучалонадтосумнодлязавждивеселоївдачістарогожида, вякого, дотогож, забралийолійницю—ітепервхіддонеїтакожзаколоченийнавхрестдошками, якКапетутеровакорчма. Алюдибилиоліюхтоякіхтоде.

Вколишнійрумунськійшколізробилисільськучитальню, алетудитеперніхтонеходивчитати, бохтохотів—потайкидаліходивуколишню«Просвіту», таксамозабороненуколисьрумунами, яктеперсовітами; авчитальнюзганялилюдейхібащосилою, щобпослухатизустщоразуновоголектора, щоробитьсяусвіті, тащеколи—не—коликрутиликіно; атудивжекликатидвічінебулопотреби—людисамійшли, ажбігли, подивитисянатакихсамих, яквони, щоговорилизбілогополотнаірухалисяпоньому, якживі. Декотріжінкинаразізомлівали, чоловікикрутиливуса, алевсебільшемовчали. Усвітінічогодоброгонеробилося. Підбоком—уПольщі—палалавійна. Ідопотопнідідипошепкипередавали, щосниїмвіщуютьскорезареводесьтутблизько, може, навітьівїхньомуселі.

Ашколуперенесливпросторийбудинокчеремошнянськогосвященика, потіснившийоговеликусім'ювколишнюкрамницюЮзяРозенфельда, щовтікразомзрумунами, незабравшизсобоюісиньогозанігтем. КрамізРозенфельдовоїкрамницівночібезсвідківзабрали, амаєткибатюшкиперевезлисередбілоїдниничотирмафірамиподварази.

ІводинментМихайловівідкрилося, щовйогоселіповоліставалотактихо, якуЧеремошнімпотойбікріки, хочамерцівуселінепобільшало, ітифлюдейнекосив; якіраніше, людиробиливесілля, храмиіхрестини, аленабуткисталиякісьукороченііпригнічені, асело—смутнеімалоговірке, якпереплаканажінкаупіврокупіслячоловіковоїсмерті.

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 5 678 9 10 Следующая ⇒