МИХАЙЛОВЕЧУДО 3 страница

ЯкоїсьтопізньоїчервневоїночівМихайловідверіщосилизагупало. НаґанкустоялазахеканаПараскаДанилюкова—першасусідкаКуриків, ізполотняниммішкомуруках.

ВонагрубовідсторонилаМихайлавіддверейі, непрошена, забіглавхату. Матронкаякразскладалавечірнєшиттявкошик.

- ЛюбкоМатронко, явижу, тизновновусорочкудоБогородиціхочешшити, авонощедоБогородицієтайє, такщолишисятого, ійдизараззомною, віктобінезабуду. Тидображінка. Нікомунескажеш, тайсамакористьбудешмати. Тобінепошкодитьніначиннявхату, нівберя. Таяйсобітрохипригонорюся. Бовжедоцерквитребаприновитиодіж. Аменіголкаврукахнетактримається, якутебе, тайочінедужедобрімаю.

- Агій, набіду, молодице, —невдоволеноспинивїїМихайло. —Станьтеотуткитарозкажітьдоприкладу, щосиробить, щовитакі, якбивамчіпуоднемісцезабив.

МихайлонелюбивДанилючку, бознавібезчужихязиків, щоПараскабулаласаначужедобро, тожочімаладобрі, аленедоголкизниткоюінедоверетена.

- Михайликузлотний, пустиМатронкуменіпомагати. Янеможувтратитисвоє, Курикколисьзробивменітакукаламоціювхаті, щояпотепербезчоловікалишилася. Іпотеперзмоїхплечейнезійшлизнакивіджандармськихбуківіпасків. ЯтодідитинучерезКурикаскинула, шлякби'гобувтрафивщевутробі, яквіннеодномутутжиттяперебив! АлеБогдобрий, вінусевидить. Богб'єнебукомінемакогоном, інепосраці, інепоплечах.

- Данилючко, станьте! —крикнувМихайло, ажскинуласясплячадитинанапостелі. —Увасщо—язикуломився, чищозвамиє, щовинеможетерозумноговорити?! ЯкийКурик? ДеКурик? Занимскородварокиякдітиплачуть!

ІтутПарасканадивотихосіланалавкупідстіною, вхопилазістолуізалпомвипилагорнямолока, івжеповолісказала:

- ДогралисяКурикивполітику! Усідогралися. Дівкинавідданню, ґрунту—ніпощеку, анікавальчика, аніфальчі, авонифанивишивалиталюдейбаламутили. Тищо, невидів, хтозфанами, синімтажовтимшитими, вибігаважуХоровизустрічатиоцихопришків, щовжерікуселіпорядкують? Щеслідзарумунаминезатерся, аКуриччинідівкиувеликоднізапаскиповбиралисятаканадськимихусткамипоперев'язувалися, якдружкивесільні, тайпонеслоїхзтимифанамипередбатькавпекло, неслабиїхлихагодина. Іщотоїмдало? Що? Скажимені, Михайликузлотний? Скажимені, Матронкосрібна?! Може, ґрунтомїммаскалівіддячили? Чихудобою? Може, доякоїсьотоївеликоїшколи, щоуВижницівідкрилася, спровадилиїхмалолітніхдітей? Чизолотіпорохизцісарськогокріслаїмперепали? Що, скажимені, кромеустидувідлюдей, зазналиКурикицьогороку?!

- ДалисявамтіКурики, Параско… —нарештізаговорилаМатронка. —Кождому—своє. Унихтатотакийбув, такдітейнавчив. Дітипішливтата. Ащо, може, щосьнетак, яквонидумали…тохтоможезнати? Думаєшодне—стаєтьсядруге.

- Головамаєдумати, Матронко, анезаднємісце. АлевжеякхотівКурикполітикувати, тонащомогоґаздувтягнув? АСлавкаПетришиного? АДзьодзя? Девонитепер, питаю? Якпішлинатойбікмаскальськогощастяшукати—такіщезли, щезни, бідо, вболото! Думаєте, щосьвонитамвиходили? Хібащоґудзнаголову. Адітитепермаютьсячерездурноготата.

- Ащодіти? КуриківПетропосильнимусовіцькогопримаря. АстаршаМарікапідлогиушколімиє. Видите, далироботу. —ЗаступиласяМатронканетакзохоти, якбажаючишвидшевипровадитиПараскузхати.

- Прокинься, Матронко, —сплеснуларукамиДанилючка, —тихочздамбипадала, алетинеєдурнаіневідьма, яклюдикажуть. Щотутнеясно? ЗабираютьКуриківзсела! Оцеїсекундививаковують. Ади, пакуютьзаразнафіри.

Ячогодовасприйшла? ПередвечоромхотілабулаітидоКуричкисваритисячерезїхнюкозу, щосливкуменівгородіобгризла, тащемалонезавісиласявсливі, аяпотомубулабивинначерезкозячусмерть. Ажтуттаке…Дивлюсявідгоріхів, передКуриковимиворітьминосятьсявоєннілюди, яккоровапередположінням, анаоборітакожвоєнні, тавсепокрикують, тапідганяють. Аясталаутінішовковиціпозастайнею—тайусечула. Сказалипакуватисявсім. Братитепліречі, абільшенічого. Щобизагодинубулиготові. АнадругихдвохфірахнадорозівжеплачеспакованажінкаСлавкаПетришиногоздітьмиісвекрухою, іДзьодзеваґаздиняздітьмисхлипує.

АКурикизбиралисядовго, тоодинякдавПетровікарабіномуплечі—тойтакіповаливсяпідпорогом. Уже, може, йпоїхали. Босказалинеговорити, неголосити, алиштихозбиратися, аякбудутьтихозбиратися, тосказали, щопозволятьнацвинтардородичівпереддорогоюнавідатися. Тапопрощатися. Уночі. Розумієшсобі, щодіється? Якзлодіївзабирають. Тарумунинапередбизлодіяпередлюдейвивели, тавибилибидобре, апотомувтюрмубибрали. АКурикижнічогонекрали, лишвірноїмслужили. Щомутилилюдей—тословонешкодить, якщонаплечахголовуносити, анебаняк. Алевсе. ЗакурилосязаКуриками. Аясобіподумала, може, йгрішнеподумала, алежмуситьбутисправедливістьнасвіті: малоячерезтихКуриківнабідувалася? Точогоїххатнєдобромаютьрозібратичужілюди? Зараз, дивіться, поселускоробрехняпіде, щоцілуфаміліюзабрали, тоохочихпошнуруватиїхнімикоморамизнайдеться, хочіпорожнікоморибули, алевсе—такищосьлишилося, боцінічогонедалибративдорогу. Тоящо, неможузабратисобітівеликоднісорочкичиканадськіхусткизтороками? Вонивменечоловіказабрали, амененізато, ніпротофойдоюзробили, боневстигнемужчинськаногахатуменіпереступити, аяуже, видите, фойда. Хтовчужогозабирає, томутакесамеБогдає. Винедумайте, Михайликузлотний, іти, Матронкосрібна…янерадуюся, щоКуриковуфаміліюзабрали, алеправдамуситьколисьзапанитимежилюдьми. Тайщенезнати, кудаїхзабрали. Може, затіфани, щоКуриччинідітинеслиажуХорови, їмхочутьвіддячити, алетак, щобиніхтовселіневидівінезнав, тайнезаздрив?! Тощо—вонитакімудрі, ая—дурніша?

Завтразнайдутьсядругіґазди—івсеоднопозабираютьдобро. Ащо, добрупропадати? Ходімзомною, Матронко, пустиїї, Михайликусердешний, боменісамійстрашноітивКуриковупорожнюхату. Там, може, щевечірішнякулешанезастигла…

***

…АЗАТИЖДЕНЬзбулисяснидопотопнихчеремошнянськихдідів, яківмолодості, видно, такдобренанюхалисявоєнногопороху, щовідчувалинавідстанізаворушенняновітньогопорохуувсесвітнійпорохівниці.

Закількаднівпіслятаємноговивезеннядесятичеремошнянськихфамілійуневідомомунапрямкуусвітізробиласяновавойна.

Сказати, щовселівідбулосящосьнадзвичайне—нескажеш.

Нованедовгавладазниклабез«будьздоров»ібез«дякую», бодайзате, щочеремошнянськілюдицілийрікїїтерпіли. Якийсьчасвусіхоколицяхінатомубоцірікипанувалоповнебезвладдя, такщостарідідипішлипроситиколишньогодвірникаЇлашказновуробитипорядокуселі. Дехтоцілимисім'ямиперебиравсяугори, дехібащолишдідькокаже«добраніч»—подалівідтого, щонеминучеповиннобулоприйтизвійною.

Тахібащочеремошнянськіжидипіслявимушеноїперервивернулисядосвогоколишньогоґешефту: Капетутерзноввідкривсвоюкорчму, Гершко—імлин, ікорчму.

Невідсталивіднихірештужидів…

***

- …ТЯЖКІЧАСИНАСТАЛИ… —недільноїднинивипускавдимізлюлькизмалілийдодитиниТанасійМаксим'юк, сидячиналавціпідстіноюМаріїноїхати.

Ясносвітилосонечко.

Післяслужбиздалекуглухокалатавцерковнийдзвін.

Двівеликікані, [41]визираючисобіздобич, висілинадМихайловоюхатою, щосусідилазМаріїною.

Тащецяхкотівпеснадорозі. Тавпридорожномупоросікупалисякури.

- Теперішнічаси—недляжиття, недлявеселости, хібалишдлядуманнятасмерти… —хитавголовоюТанасій. —Дивися, навітьканіневступаютьсявідМихайловоїгосподарки…Щозамісцеякесьнедобре! ЯтоказавколисьМихайлови—недоточуйстріхуззаду, покладиверанду, якхочешрозширитихату, абокоморувибудуйзбоку, алестріхуззадунедоточуй. Тоненадобре. Ідивіться, Марійо, відколидоточиввінстарухату, зачаласяунихбіда. Атутщейбезтоготяжкічасинастали.

- Аколибулинетяжкі? —питалаМарія, замішуючивлітнійкухнітістонапироги.

- Були, якнаснебуло. Тоді, яквутробіжили.

- Е—е–е, нескажіть… —дивиласянаТанасіяМарія, витираючипітзчолаіпоправляючимолодупазуху. —Івутробі, ґаздику, тяжко, бойтамневоля. Тайтемнодуже. Такщо, Танасію, часи—часами, асудьба—судьбою. Бідавідчасунезалежить…Може, докладенастріхавинна, аможе, судьбатакписанавнашогоМихайла…Але, дивіться, вонисобіфайнолюбляться, нібивчорапобралися, іживутьтихонько, якмишізалубом. Абідуусімають, лишнеоднаку.

- Щоправдукажете, Марійо, топравду. Якбикоженвигнавсвоюбідунацаринкутадобрероздивився, тобігомхапавбисвоюназад, бовдругогощегірша…

Витонедужеуцемурозумієтеся, бобаба—челядинаневідвойниіувоєннімділінерозумієнідві—нітри. Аледивіться, Марійо: позабиралирумуничоловіківнавойну—бойню—іхтойогознає, скількоїхвернеться, чивжеїхкостіворонирознесли? Аяквернетьсяхто—тощодалібуде? Тапослухайте, жінкодобра, щосьтозначить, щорумунизабралисятеперізселапіднімецькукоманду, якколисьмаскалі, —ніхтонечув, невидів?! Поверхдвадцятьроківтутбули, анімецьзаодинденьвимівїх, якспузизкомори. Тонеспростатеперзамістьрумунамадяриселомшнуруютьтадівокнашихзбавляють. Видко, німецьнедужерумунамдовіряє, колиоборонухочезцимпоганиммадяромтримати. СходивцимиднямиОнуфрійМатіосзОколенитарозказував, щовсюОколенуокопамизрили, адругулініюнаСіруцілаштують. Видко, несьогодні—завтрабойнявеликатутбуде…Щосьтампереінакшилосянафронті, бо, чуєте, канонинаближаються. Аразканонистріляютьужедесьз—підБерегомета, то, значить, німецьнадумавтікатиназаддосебе. Аразнімецьтікає—будейтифронт, селоможутьвакуювати. Унімцянацепорядок…Яночаминесплю, чую, якдвигтитьземля, ідумаюсобіусвоїйголові. Провсе, Марійо, думаю…

Вищемолоді, тонезнаєтевжиттюнічого, яксинєзанігтем, незнаєтенічого. Тавоновамізнатинетреба. Родітьсобідіти, покигодніімаєтевідкого. Бопоперебиваютьчоловічеськийрід—небудекомудитинузробити. Такщонецурайтесяйчужогочоловіка, якпросить, боможеприйтитакийчас, щосвогоможенебути…ІнапровсякповиносітьтрохиГосподаркикудасьотамоулістаприкопайте, бо, яктребабудевакуюватися, невстигнетейпушкусоливзяти, такможебути…Кажувамдостеменно, тяжкічасинастали—абудутьщемайтяжчі…Видівянасвоємувікубагато, алетакого—навітьяневидів. Іщотодалізлюдьмибуде?..

***

…АПЕРЕДЦИМБУЛОТАК, щовЧеремошнезпочаткомвійнизайшларіденьканімецькачастинаірозквартируваласяполюдях. УсадуколишньогочеремошнянськогодвірникаЇлашкарозмістиласянімецькапольовакухня, авколишнійсовіцькійвоєннійкомендатурітепертакожстояввоєннийнімецькийпост.

Німчукивселіповодилисебемирно. Хібащоходилипохатахтазабиралиптицюісвинейназаріз, аленідокогонімецьнеприйшовпокуридвічі, чимвикликавмовчазнесхвалення. Атаклюдейособливонечіпали. ДітямроздалинебаченідосівЧеремошнімдовгіцукеркиублискучихобгорткахтаякісьдивніфрукти, формоюсхожінаяблука.

Надругийденьпіслясвогоприходунімцічерезпосильнихскликалиселопередцерквоюнавіче. Німецькийофіцерунаваксованихдоблискучоботах, високомучорномукашкетізвисокоюкокардоюідобревипрасуваномучорномумундиріізтакимзнакомнарукаві, якуЧеремошномуписалиписанки—двомаперекладениминавхрестізагнутимиврізнібокискобами, —говоривнедовгимиреченнями, аТанасійМаксим'юкперекладавнімецькубесідузрозумілимидлялюдейсловами. Вінпо—німецькиговоривщезавстрійськоївойни.

Німецьсказав, щовеликаНімеччинаівеликийфірерАдольфГітлерпочаливійнузбольшевикамизарадивизволенняокупованихлюдейз—підстрахуібезчинств; казаввійнинебоятися, аленовувладуслухати, апротих, хтотутчинивлюдямкривдивпродовжостанньогороку, забутиназавжди.

Школувселівідкриєноваадміністрація.

Священикщонеділіправитимеслужбу.

Людямповернутьправоразнатижденьлегальноспілкуватисязісвоїмиродинамиздругогобокуріки, детакожпануєнімецькавлада, якскорозапануєіповсійЄвропі.

Вселоприїжджатименімецькийлікарілікуватимевсякузаразу, якуплодилиізаохочувалибольшевики.

Іщенімецьпопросивмовчаннямпом'янутитих, когокривдаторкнуласянайбільше, —ізлисткапрочитавфаміліїдесятичеремошнянськихґаздів, чиїсім'їбулизабранізселазатижденьдопочаткувійни, чимвикликавпоодинокіжіночісхлипи.

Воєннийстан, казавофіцер, триватименедовго. Різдволюдибудутьзустрічатипідзалпипереможногосалюту.

Післязакінченняпромовипервий[42]братКурика—ДмитроУгринпіднісофіцеровіхліб—сільнавишитомурушниковізпришпиленимпрапорцем, тканимсиньо—жовтоюволічкою. НімецьдещогидливоущипнувкалачівідвівйогорукоюразомзУгриномубікмолодшогоофіцера, показуючистатизаним.

Післявічанімцівлаштувалинасільськійтолоцірозвагупідгубнігармошки. Алелюдичомусьневеселилися, хібащомовчкиінеосудливодивилисянамолоденькихсолдатів, щонамагалисякрутитивтанцікількохсільськихдівчаттамолодиць, тастихаперешіптувалисяміжсобою.

Німцістояливселінедовгоівеликоїшкодилюдямнезробили, таксамоякчеремошнянськілюдинеробилишкодиіїм, хібащобіданкаАнниця, якарокамислабуваланаголову, ходилапоселуіззапаленимнакінцітичкиганчір'ям; так, щопідвечірутемномуселітичказдаваласявелетенськимфакелом, защонімцізакрилиАнницюнанічупивницікомендатури, авранці, з'ясувавши, щовонанесповнарозуму, відпустилипідчеснесловородичам.

Передсвоїмвідходомзновузібралилюдейколоцеркви, ітойсамийстаршийофіцерповідомив, щоїхнячастиназмушенайтивперед, атут, уЧеремошному, німецьтакісказав, уЧеремошному, вонизалишаютьсвоїхсоюзників—представниківрумунськоївоєнноїадміністрації, якутутешнілюдидобрезнають, інімецьсподівається, добрезустрінуть. Згадкапрорумунськуадміністраціюпотягнулавлюдейнаступнузгадку—пробуковіпалиці—«сороківники»занепослухінебажання«ворбештироманешти», —івдекогозчелядітрохипокривилисялиця.

Цьогоразунімецьневлаштовувавгулянокнатолоці—лишвідмарширувавубікВижницізакритимизеленимитягачами, ачеремошнянцівзялисядосвоїхроботів, якраніше. Боніхтоневідмінявробітнійлюдинідоглядузахудобою, сінокосу, лісоповалу, народженнядітейіпохованнянебіжчиків. Навітьпідчасвійни.

Тісамі, щойдовійни, аможе, щегірші, грубісвинськіпостолинової—староїрумунськоїадміністраціїдужедисонувализнаваксованимичоботамизниклогонімця, алевЧеремошномубачилийнетаке: чиодинмаєтнийґазданерідкобравсобізасоюзниказлидоту, абилишематинаселібільшийвплив, ашвидше, чистуфізичнусилу. Новими—старимипорядкамибулитісамі, аподеколи, іщепекучішібуковіпалиці, татеперужеповсюднійкатегоричнізаборонибудь—якихполітикувань.

УЧеремошнімпотойбікрікинезмінностоялинімці—ідехтозцьогобічнихчеремошнянців, навідуючиродинучибрешучи, щонавідуючитаку, залишавсятамідобровільнопросивсяїхатинароботидоНімеччиниразомзґаліцейськоюмолодцю, якувезлиспочаткудоколії, адалі—хтойогознає…Румунитакісправисвоїхсоюзниківзтогобокунезаохочували—адаліпідприводомвоєнногочасурізкообмежилиможливістьспілкуванняздзеркальнорозміщенимиподругийбікЧеремошалюдьми.

…Вневдовгомучасірумунизабрализселачоловіківвідповідноговікунакончентрари. Однеслово, мобілізувалипідданихрумунськоїдержавинавійну. Точніше, вїїармію.

Війнажорнила…

…Михайлоякразсушивдошкинастолярку, колинаподвір'їстав…

Хтобивиподумали, прийшовповідомлятиМихайлапромобілізаціюдовійська? Правильно. ПередвоєннийначальникжандармеріїіприкордонногопосталейтенантЛупул, якийтепербувстаршимпредставникомвоєнноївладиуЧеремошнім.

- Божепомагай, домнулеМігаю! —привітався, закриваючизсерединибрамуназасув.

- Дякуюзасловодобре! —відповівсхиленийнаддеревиноюМихайло, чуючи, якрізкообриваєтьсящосьвсередині.

Чоловікиякийсьчасмовчкиінезмигнодивилисяпростовочіодинодному, потомумовчкиподалиодинодномуруки, адаліЛупулскинуввоєнногокартуза, сівпосередподвір'янавискладеніврядидошки, запрошуючирукоюсістийМихайла.

- Прийшлименебратинавойну? —безбарвно, такнібицейогонестосується, питавМихайлопо—румунськи, всідаючисьпоруч.

Лупулневідповів. МовчавіМихайло.

- Передтим, якітинавойну, тибизакликавменевхатутапочастувавбичим… —якосьнезвично, по—доброму, засміявсявійськовик.

ПокиМатронканакриваланастіл, торкітлива, яксорокадитина, всіласялейтенантовінаколіналицемдообличчя, торгаючибіліплетенікосичкинамундиріізазираючивочі. Іншимразом, Михайлобувбидавдитиніпопальцях, алетеперсидів, важкопоклавшивеликідолонінакрайстолу, дививсячомусьнадверііразпораззітхав.

- Doamno[43]Матроно! —сказавЛупул, колистілбувзаставленийполумисками, ізсадивговірливудитинузколін. —Вибачайте, алеябихотівпоговоритизМігаємучотириоці.

УМатронкиодназаодною, якград, пішлилицемсльози. Михайлоздригнувся: Матронканеплакаладавно.

- Неплачте, домно… —якомогалагіднішезаспокоївлейтенант, алевонавжебулавсінях.

- Токолименіладувативдорогурупцак? [44] —МихайлодививсянаЛупулатакимиочима, що, здавалося, знихтакожзаразполлютьсясльози.

- Янеприйшовтебебратинавойну, Мігаю.

ЗнесподіванопочутогоМихайлозахлинувсяслиною:

- Ахтобудебрати?

- Покиятут, тебеніхтоневізьме. Якменетутнебуде, томожебутивсяке.

- Щоядлявасзробивтакого, щовизомноютакжартуєте? —Михайлом'явкрайскатертини, алевідчувалося, яквінкипить.

- Янежартую, —говоривЛупул, неторкаючисьзовсімїжі. —Я, Мігаю, людина—нежартівлива. Ясолдат. Сказав, щонебудубрати—значить, сказав.

- Ачогонебудетебрати? Моїхверстаків[45]забирають.

Лупултрохиподумав, адаліподививсяМихайловівочі:

- Видиш, Мігаю, янеєвпевнений, щобезтебевійнанескінчиться. Амежицивільнимилюдьмихтосьтакожмуситьтриматипорядок. Тидумаєш, лишвоєннілюдиутримуютьміжлюдьмипорядок?.. Такщотутядужесподіваюсянатебе. Вселізалишаютьсясамідіти, старійкаліки, аякбищоскоїлося, покигарматиб'ютьнафронті, тонебулобикомуйстатинапорятунок.

- Ахібатакможна? —здивувавсяМихайло.

- Неможна. Алетижнебудешнапарканіписатипронашурозмову. Тимбільше, тивжепокараний: утебежінканеєздорова. Малолітнядитина. Єповажнапричина.

- Вонавжевідійшла… —намагавсянепевнозаперечити.

Лупулперебивйого:

- Апотім…тинезовсімблагонадійний, якдлявоєнногочасу.

Михайлознесподіванкизахлинувсявдруге: —Якто?!

- Ахібатизабув, заякихумовіякпропадалатвояжінка? —Румунзапитавякосьтаклегко, якздалосяМихайлові, майжебезтурботно, нібивінпропадавзМатронкоюразом, адляМихайлаценібитойнебулотаємницею.

- Причомутутмояжінка?

- Тотищо, такінезнаєш?! —теперужененажартиздивувавсялейтенант, щоправда, чимосьспантеличений.

- Прощо?

Лупулзітхнувтак, якзітхавтоді, колиМихайлоприйшовмельдувати, щопропалаМатронка:

- Та, власне, жінкатутніпричому. Так, згадалося, щопропадала, ахтойогознає, може, вонаякийагент…Аясправдінемаюправатебенебративармію, Мігаю. Алехайцебудеєдинимнайбільшиммоїмгріхомпередйоговеличністюнашимкоролем, великоюРумунієюіГосподомБогом. Уменебратзагинувнафронті, авньоголишилисямалідіти. Якщоможнанесиротитичужихдітей, тотакітребаробити.

Азавтраприйдидомененапост. Будемомінятипідлогуідвері. Грибокз'ївпідлогуначисто…

***

…УТОЙДЕНЬважка, мовкамінь, МихайловарукавпершерахувалаМатрончиніребра.

ІщеззавидкаМихайловідвівдитинудокумиМарії, замкнувбрамуіхатунаколітки, [46]заставвікна, обв'язавМатрончиноюкосоюлавицюунайдальшійвіддорогикімнаті, поклавїїнаколінаівзявурукиавстрійськийремінь.

Господимилосердний…Немаєгіршого, ніждобромучоловіковімутитьсярозумвідпідозрижінкиузраді. Анінаглакров, щозаливаєлюдинімозокпідчасболи—хвороби, ніфізичнийбіль, нівтратаблизькоїлюдини, нінайбільшапропажа, нівогонь, ніводанедіютьнаревнивогочоловікатак, якоднамаленька, дрібна, якблоха, ігостра, мовкинджал, думка, щойогожінкузнаєінший—чужий—чоловік.

ДосьогодніМихайлоплюнувбивочілюбому, хтопосмівбисказатикривесловопройогоМатронку, яканавітьпобагатьохрокахшлюбулишаласятакоюжлагідною, богобоязкоюімайжеколінопреклонноюпередМихайлом, якізасвогодівоцтва. Щоніднянегоднабезнього—то, може, того, щослаба. Ащослабонькабідашка—товінїїжаліє. АлещовжелюбитьМихайла…

КолисьМихайловіздавалося, щовінбиставнаоборііспівавбивідодноїгадки: яквонащосуботиувечерізаливаєпосередхативеликудерев'янубаліюгарячоюізапашноювідтравводою, апотімшвидкоховаєтьсявній, сором'язливозакриваючисьрозплетеноюкосою. Матронкамоглабийнезакриватися: їїгусте, малонедоп'ятволоссяважкоспадалоуздовжмаленькогозграбноготіла, ховаючивсійогоямкиігорбики—ажМихайловімутилосявголовівідгарячості. Тамутнагарячістьнеминалайомунавітьтоді, колипіслясвоєїпропажіМатронкатижняминезрушнолежалаідивиласявстелю. ВінітодібувбиколінкувавдосамогоБога, абитількиБогзостановивбільіповернувйомуназаджінку, хайнезовсімздорову, алейого…його…

АсьогодніМихайлазарізалибезножаізастрелилибезкарабіна: Лупулзнаєпройогожінкуте, чогонезнаєвін, шлюбнийїїчоловік.

Ну, певно, щотак…БочогобтобулоЛупуловіговорититакдивно, тащейпосміюючись?

Матронкапропадалатридоби? Пропадала.

Хтопершийпішовнібитоїїшукати? Лупуловівояки.

Михайлоранішенедумав, чомутодівдосвітаЛупулпостукавуїхнєвікноінібитоіщедававякусьпораду? Може, тонавмисно, бо, може, румундесьвалявсяразомзнеювоборозінапостерунку, чивякійнедалекійлісовійхижці, апотімвіддячив—сказавпідкинутижінкутак, щобїїточноможнабулознайти? Отойпідкинулиналюднемісцепіддамбою. Атепер, видите, румунвернувсявсело, інавітьнавойнуМихайланевідсилає. Так, щобилюдинеговорили, щовідіславчоловіканасмерть, асамзаловляєдомолодиці. Може, вінхочеходитидонеїпосередбілоїднини, тоді, якМихайломінятимепідлогучивікнанапостерунку? Бочогобтойомутакклопотатисязачужужінку, якбивінзнеюнебувсвій?!

…Вінбивїї, якб'ютьноровистухудобину: мовчки, неклянучиінешляхтуючи, алевкладаючивкоженударусюсилусвоєїненавистійзлості. Червонііскринемилосердноскакалипередочима—івіндумав, щотодурнакровужезаливаємозок, іхотівчимшвидшезвільнитисявідїїжару, щобневмертиотут, наМатрончинихочах. ІМихайлобивжінкудужче—ажзаболіларука, івінпереклавреміньудругу.

…Матронканепросилася. Неверещала. Значить, булавинна, бонавітьнепитала, защовінб'є. Лишзакусилаволоссямротітихостогналапіслякожногоудару, покибезсилаїїголованевпаланалавунепритомна.

Михайловідливжінкуводою—ізновузявремінь…

Вжепотім, коливінвиливнасебевідроводипростоколокриниці, відчувдикийприпливфізичногоболю, такначецейогощойнозвеликривавогозлавкиівідв'язалимокре—пітне—волосся.

Навітьколибхотів, віннемігбипояснитисамомуГосподуБогу, щознимтрапилося, ічерезщо, власне, вінтакпознущавсянаджінкою. Михайлопам'ятає, щолейтенантперепитавщосьпродавнюпропажуМатронки. Ізапитавіщещосьневинне.

…НещаснийМихайлопростоявцілунічнаколінахпередМатрончиноюпостіллюі, ламаючируки, допитувався:

- Скажітьменіправду, Матронко, щозвамитодібуло?

Відверненадостіни, вонакволопроговорила:

- Явамужеказала: янічогонепам'ятаю. Пам'ятаю, щопадала. Абільше—непам'ятаюніц.

…ВідтодіМихайлапочализ'їдатиревнощі. Хтоніколинебувревнивим, томуважкопояснитипростимисловами, якможездурітичоловікзамаленькудолюсекундивідтого, щойомуповсякчаспривиджаєтьсяабопричувається.

…ІнодіМихайловіздавалося, щойомулегшебулобивідрубатисобіпалець, ніжходитизажінкоюназирціповсюдноіскрізь. Аж, вважайте, довиходка. Алевіннемігнічоговдіятинетакізсобою, якзотоюстрашноюкаламуттю, якащоразузаповнювалаголову, коливіндививсяназатуленурозплетенимволоссямМатронкувбалії, уявляючи, якчужарукавідгортаєважкеволоссязїїгрудей.

Колисьдавно, колищевінходивпонаймах, Михайлавтолоцібивгрім—івінужемайжеговоривзангелами. Ітеперйомуздавалося, щотобулолегше—відчутимиттєвусмерть, аніжноситивсерціцюзненацькумуку, щозабралаісон, іспокій, іохотудосамогожиття.

Ревність, важка, якрукамерця, ревністьпереслідувалаМихайла—івінпочавпереслідуватижінку.

МатронкадоМарії—МихайлопозаМаріїнустайню, лишвизирнез—позастіни, мовзлодій, ізновсховається, мовзлодій. Іаждокижінканепідедодому. Матронкавкорчмузасіллю—Михайловжепідправляєсокироювориннянавколокорчми.

Відгидкихздогадів, ащебільшоїфантазіїнерятуваланавітьчотирирічнадитина, якаходилазМатронкою, невідпускаючиїїзапаскунінахвилину. Вразічогодитинуможнаприспати, думавМихайло—ішукавсобіхідразомізжінкою, лишаючивсінагліроботинаоборі, ажйомупочалидивуватисялюди: ну, неможежтакходитичоловікзабабою, навіть, якщовонайогожінкаінавіть, яктрохислаба.

ОднаМатронкарозуміласправжнюМихайловугрижу—алевидунеподавала: намагаласятриматисяподвір'я, тавсебільшемовчала. ОтакосапаютьсобізМихайломзахатою—ітак, начеодночаснодвоєнімихдороботинайнялося, лишдитинащебече, мовсороченя, табур'янзанимипідбирає. Вонимайжеодночаснопоцілуютьдитинкувголовучивчоло, мовчкиусміхнутьсяпросебе—тайдалісапають—німують.

ІнодіМихайловіздавалося, щоревністьйомупереходить, якпотрохиперейшлаМатронціслабість. Тодівінмайжерадіснохрестивсяахочабийпосереддорогиі, веселий, майжебігдохати, якнапідпитку.

Алевартобулопобачити, якповільно, нібиперебитиминогами, Матронказдитиноюйдевлугзахудобою, —ічорнийтуманпідозрирозливавсявзмордованомунедовіроютілі; івінуженезнав, чийтиназирці, чисидітиотутпосередоборичіпом, ажпокизновунеприйдеЛупулчихтоінший, інескажейтизабратижінку.

Михайлостававподалеченькузалуговимикорчамиідоболювочахвдивлявся, якМатронкадивитьсянатойбікріки. Маленька, такасамадрібна, якзадівки, вонаспускаланогивнизі, розвівширукивбоки, трималасядолонямизакамінь, нібибоялася, щохтосьїїзаразпотягневниз. Потімвонаприкладаладашкомдолонюдочолаіпочиналанезмигнодивитисянадругийберег.

О, цебувнайбільшнебезпечний—бонезрозумілийдляМихайла—ритуалмовчазногоспогляданняМатронкоюпотойбічногосела. Михайлопідходивближчедодамби, прикладавісобідолонюдашком—ізновуглухазлістьпідкочувалайомудосерця, ажпочиналомлоїти, яквідпередчуттясмертельноїнебезпеки. Дививсянадругийберегдорізівочах—але, крімшумливихкущівтапоодинокихфігурокнагородахіобійстяхдзеркальновідбитогоЧеремошного, нічоготамнезнаходив.

Щовонатамбачитьтаке, чогонебачитьМихайло, іщойомунавітьнедаєтьсявочі?

Чомуїїзавждигладенькечоловтумитьпорізанезморшками, якустолітньоїМаріїТрандачихи?

Щоїїтактягнедоцеїдамби?

ПоякімсьчасіМатронкаповільнопідводилася, браладитинунарукиічимдужбігладохати, підганяючиззадупрутомкорову.

АМихайлодопізнаходивлугом. Вінісамнезнав, навіщоцеробить. Тойомуздавалося, щовінзаразпобачитьякийзоставленийМатронкоюзнак, тоінодірізаладумка, щодесьузаросляхмаєбутиприм'яталежанкаізобрисамилюдськоготіла.

АякоїсьтодниниМихайлоулузітакизустрівлейтенантаЛупула. Вінсидівприблизнонатомужмісці, делюбиласідатиМатронка, ічомусьводивтоненькимпрутикомпобосихпальцях, нібилоскотавчипестивсамсебе.

***

…ХТОЗНАЄ, ЧИМБИзакінчилисяраптовіі, скажемонаперед, безпричинніМихайловіревнощі, колиб…колибневійна, нешвидкозміннежиттяі…неісторія, яканіколинеприпиняєїхатиколесамиполюдях…

НацейразЛупулзісвоїмивоякамипокинулиселосередночіібезпрощання, навітьнезамкнувшиколишньогопостерунку.

Піддалекийгрімканонади, якуночамиуЧеремошномучувуженавітьглухуватийТанасійМаксим'юк, вселовернулисянімці, теперужезмадярськимижовнірами. Ідехтозмісцевихґаздівуцьомубезчассіітимчасовомучерговомубезвладдівстигнавітьпоживитисязалишениммайномнетількирумунськоїадміністрації, алейпотрощиввікнауколишньомумаєткуЮзяРозенфельда, дезадругихрумунівґаздувавонукколишньогочеремошнянськогодідичаФлорескула—Флоря, іякийзникразомзЛупуловимивояками, покинувшисвоївеликістаткинапризволяще.

…Найближчоїнеділі, коливселіпанувавповнийрозгардіяш, оскількирумунипішли, аніхтоіншийіщенеприйшов, Матронка, якзавжди, булауцерквінаслужбіБожій. Вонарокаминезмінностоялаупершомурядубабинця, ближчедоікониМиколаяУгодника, інамагаласянепідніматиочейнінакого, окрімякнаМихайла, щостоявтаксамоупершімрядучелядинця, тасвященика. Атутчомусьпосередслужбиїїочізатрималисянажіночійпостаті, щовкриваларушникомпосередцерквиобразМатеріБожої. Матронканемоглабисказати, чомувонаспочаткутакдовгорозглядалажінку, якавиціловувалаобраз, якживогочоловіка, нібинамагаючисьякдовшезатриматисянавидувсієїцеркви. Алезаякусьмитьзрозуміла, щовонанебачитьжінки, алишерукавиїїявнонепростоїнедільної—асвятошної, може, навітьвеликодньої—сорочки, згустимичервоно—жовто—зеленимиружамиудрібний—дрібнюськийхрестик, звеликимикруглимикитицями—зав'язками. Цінезвичнідлячеремошнянськогошиття—троякі—ружінагадалиМатронціщосьдужегостре, аможе, навітьтрагічне; тазараз, посерединіслужби, передочимасвятогоотця, ізскладенимидо«отченашу»долонями, Матронканемоглазгадати, щосаметаквразилоїї, щовнеїнавітьдужчезабилосясерце. Десьвонавжебачиланакомусьтакусорочкураніше, тані, нетаку, атакицюсаму, осьналівомурукавіверхняпелюсткаудвоєширшавіднижньої, мабуть, полінуваласявишивальницяперешиватизаново, щобвирівнятиквітку, анаправому—пелюсткиоднакові. АлетодіцясорочкабуланенаВасютіКалинич, анакомусьіншому…ну, так! ЦюсорочкудовоєнногоВеликоднявдягалаЇлена—старшаКуриковадонька. Ацюзапаску, щосьогоднівиситьнаКалиничці, якнапаркані, носилаДзьодзеважінкалишенаРіздво.

Господимилосердний…убездітноїКалиничкибулостількисвоєїодежі, щостачилобинатридівки—відданиці. Тонащоїйчужісорочкиізапаски? Тайяквонинанійопинилися, колиїхніхгосподиньзабрализселавжетомускількироків?!

ЩеніколиМатронканейшлазцерквисама, дозакінченняслужбиБожої, атуттихоньковисунуласяпомежилюди, знаючи, щоось—осьїїподогонитьМихайло.

- …Вивиділи, Михайлюню, вонахрестиласяіказалаотченаш, вонавкривалаБожуМатір, іїйнегорілонілице, нісовість, іпальціїйнескрутило! Яктакеможебути, Михайлюню? Щозцимилюдьмизробилося, щовонитакінедобрінедочужих—досвоїх?! Якцілюдидумаютьжитидаліінебоятися, щогріхиперейдутьнаїхніхдітей?! Таженелишяочііпам'ятьмаю! Адругілюдехібасліпі? Ічомувонивсізмовчали, ініхтоізцерквиневийшов? Чому?! Усіжвиділи! —Матронкаплакалатак, якбиїїпередцимвибили.

Михайлосидівколонеїпідстіноюхатиналавціівтираврукоюсльози.

- Ви, Михайлюню, булисвідком: ужеяказлоснабулаДанилючка, авонатакитодінепішлаграбуватиКуриковістатки. Ацяпішла, хочіповнікоморивсьогомала, іКурикиїйнічимніколинедопекли, авонапішла. АтепердоБогахреститься.

- Матронко, прошувас, неплачте. Васбудеболітиголова, —просивМихайло, картаючисебезадурнесвоєревнування, якезновузробилоМатронкуплаксивоюівразливоюнабудь—яку, навітьнесвою, кривду.

- Михайлюню, алеточуже! Проплакане. Ілюдинебоятьсягріха. Тодлячоготодімолитися? ХібацісловадійдутьдоБога, ічивонибудутьпочутіБогом? Менібизгорілашкірапідкраденоюсорочкою…Алескажітьмені, Михайликулюбий, —якнатакедивитьсяБогічомувіннекараєнедобрихлюдейтак, щобицебуловсімвидко?!..

- Частакий, жінко… —тількийзітхнувМихайло.

***

…АНАЗАВТРАвселов'їхаланімецькачастинаібезособливихцеремонійнаказалалюдямнегайноготуватисядоевакуаціївідфронту, щонаближавсядоЧеремошного. Черезселоповиннабулапроходитипершалініяоборони.

Німцівиділиликількамашиндлялюдейздомашнімначинням, ахудобусказалилишатинапасовищах.

Твердісільськіґаздинімцяпослухали, адаліпорадилисяміжсобоюівирішилигнатискількиможнахудобилісами. Поділили, хтомаєйтизапогонича, хтозарозвідку—ігайда, вдорогу. Сказати, щоцебулолегкочибезпечно—нескажеш, алеевакуйовуватисяубезвістьневідомонаскількибезмолока, безм'яса, тащездітьми…ценепо—ґаздівському. Дітейлісовимикислицямиугорахнепрогодуєш. Авжеякуселозайдефронттавійсько, тошукайтепотомусвоїкоровитавівці…

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 5 6 789 10 Следующая ⇒