ІВАНЦВИЧОК. ДРАМАПОПЕРЕДНЯ

ІВАНЦВИЧОК

ДРАМАПОПЕРЕДНЯ

- Марійо, скажувамодно: якнемащастязмалку…

- Цевипрощо, Варварко?

- Прощо…Прокого! ПросолодкуДарусюіпроІванаЦвичка. Подивітьсялишеньнацихдвохнещасних, —киваєпочерезпарканусусідськийдвір. —ХайБогмилуєвідтакогогоря…Головудоголовипритулилитайнімуютьобоє, інанаромальнихлюдейнезважають…

- Хтозна, Варварколюба, яківонитепер: щасливічинещасні…хтозна…Може, втомущосьє, щосидятьсобіотак—ісвітїхнеобходить…

- Тачивийсобіздуріли, Марійо, такекажучи?! Хібанаромальналюдинабудеотакосидітипосередбілогодняіслухати, якдурнийудримбуграє?

- Може, йздуріла. Хтознає, колилюдинадуріє…Алепереберітьпам'ять—ізгадайтесобі, коливиотаксиділиізсвоїмгосподарем—головавголову, —авінвамудримбу, аненанервах, грав?!

- Такепитаєте!.. Господарнедлятого, щобиудримбужінціграти.

- Яксказати, Варварколюба…

- Явиджу, Марійо, виколоцихдвохісобіякасьякпричмеленастали. Вонойнедивно: сусідство…

***

…ПРИСТАВбувдосолодкоїДарусіжитиІванЦвичок—чуднийтадурнуватий, яквважаливселі, чоловік—зайда.

НіхтоуЧеремошнімнезнавзпевністю, колийдеЙвановіпупрубали, дехрестили, хтойогомама—тато, ічимаєвінбодайбиякийдім—двір, чикілбілядвору. Здавалося, вінбуводночаснозавждиіскрізь.

Малохтоколичує, якЦвичокговорить, алевжеякскаже…токращейнезачіпати. Кращейогодримбуслухати, тадуматипрощосьсвоє, чоговголоснаскажеш.

ЇдеавтобуснаВижницю: Івансидитьназадньомусидінніприсамомувікні—удримбуграє. Дехтозпасажирів, може, бийсваривсязсусідомзанеґречнийрухчиненавмиснуштовханину—алегляненаЙвана, стиснеплечима, тайприкуситьязик.

АІвандивитьсяувікно, пальцембілягубівперебирає—ітакуякусьмелодіювидобуваєздримби, щовавтобусіповолітихне, якприпокійникові. Лишводійспередукрикне: «Самбитобі, Йванку, доплачував, абисьлишекождийденьїхавзомноютанародутихомирював, бонаслухаєшсяіншимразомтакого, щойжитинезахочеться. Атаксобіслухаюдримбу—івеселомені, нібидомамиїду».

ЦьогожднярушаєавтобуснаКосів—аІванужетутяктут. Припретьсяспиноюдозадніхдверей—тайудримбунеперестаєграти. Людиїдутьусякі: дехтотакийвеселий, якцвинтаропівночі. ПротеслухаєЙвана—ймовчить, боЦвичокдурний—дурний, атакеможесказати, щохочпосереддорогивилазьізавтобуса. Якосьтобувтакспаскудивтюдівськумолодицю, щобіданкадоКутівходитьпішки, абилишнаЦвичканевтрапити.

Абулототак. Івангравсобіудримбувавтобусі, амолодицящосьйомукривесказала, відей, запитала, чинехолоднойомусамомунаавтостанціяхспати.

Іванпромовчав.

Амолодицядаліпосмішкуєтьсянадним, тащеобзирається, чимужеськийрідїїслухає.

ПоклавІвандримбувкишеню, обтергубиізапитавнацілийавтобус, нібизаторохкотівкулеметом:

- Ачитобі, нензолєстаікурвоостатна, мозільнезробивсянаотійтвоїйпоморщенійштуціпіслявесілляуРіжнітоїнеділі, колипідфітькуваланогаминасініколоцимбаліста, ажсмерекисяжмурилизустиду, нето, щолюде?

Тайдаліузявсобідримбувгуби.

…Ніхтонезнав, тайнедопитувавніколи, Івановогопрізвища, лишевідколисвіттасонцелюдиідітивЧеремошнімпризвішкувалисяйомуЦвичком, бодужелюбивІванзбиратиподовколишніхселахзалізяччя, анайбільше—цвяхи, по—тутешньому«цвики», зякихзгодомробивдримбиіпродававїхчитовКутах, чивКосовінабазарі.

Дримбибулинелишеінструментомзабави, алейчинеєдинимзарібкомдляІвана, аЦвичок—чинеєдиниммайстромвіддримбинавсідовколишнігори.

Сказати, щонавітьтут, угорах, булобагатоохочихгратинадримбах[2]—нескажеш, бочасякийсьнаставгейбинедлявеселості: всерідшеможначутитроїстумузику, агустіше—такитрембіту, алеІвановідримбикористувалисяпопитом, іто—частіше, ніждримбитихпоодинокихумільців, щоіщемалисміливістьконкуруватиізЦвичковимвиробництвом.

Цвичковийінструменткупувалитодляшкіл, тодлясільськихклубів, депонеділяхзбиралитакзваніансамблідримбарівіпилялинадримбах, якнацимбалах.

Тутешнюекзотику—одежу, писанки, співиітанці, —часвідчасувозиливобластьнателебачення, нафестивалі, чипростопередначальствомпоказувати.

Такщовсеоднопотребаудримбах—хочінезначна—існувалазавжди.

Аленіхто, навітьнайбільшийартист, неможеудримбугратитаксмачно, якбудь—котрагуцулка, роздобрілавідсвоїхпотайнихзнаньіявногодосвіду.

Гуцулкасядесобівзалитусонцемтравунагорбічидесьпідсмерекою—ісвітїїнеколише: перебираєпальцемдримбу, іаніБукінґемськогопалацуїйнетреба, німужа, нілюбаса, анігорілки.

Біліовечкипасутьсяутрав'яномуліжниковітадзвінкамиподзвонюють, нібидаютьзнакізсамогораю.

Срібнівідсонцяяструбивисятьнадголовою.

Легкийвітерголівкитравколише.

Вселенськатишастоїтьнадгорами—долами.

Іхочетьсяабовмерти, абоспівати.

Файно.

Отокотрамолодицялюбитьдримбубільше, ніжверетено, ведеочимазаЦвичковоюторбоюпильніше, аніжзачоловічимиштанами: чекає, покиІванрозкладатимедесьнаавтостанціїчипростопідпарканомновідримби.

Дехто, правда, змолодицьгейбитрохивстидаєтьсятакитакпростовиказуватисвоюхітьдодримби, тотакіспершупиталивІванановихножівчинапильників, алеочіміжзалізнимкрамомзавждишукалидримбу, тілоякоїнагадуєтілодорідноїжінки.

Хтозна…може, удримбіжінкиісправдіпізнавалисебе: дочасубайдужихілінивих, ажпокиневізьмешїхуруки, авжеяквізьмеш—топочуєштакісоковитіпереливиітонкізойки, щозайдетьсятобісерцеіплачем, іспівомодночасно, інезрозумієш, деніч, адесонце, болишежіночетілотакрозкішноздригаєтьсявідласки, яктілодримбивідпальців…

Отожсільськімолодицікупували—хтопотайки, хтовідкрито—Цвичковідримби, хібащолишнецілувалийоговрукувідутіхи, щомаютьзабавку, яканагадуєїмсамихсебе…

АщопосмішкувалисянадІваномЦвичком—тактонедивно: уцімкраюпосміювалисянадусіма.

- Петре, адесь'текупилитакіштани, чинедоцерквинапролюд? ЧиневідЦвичкамодупереймили?

- Чуєте, Йванихо, ащоувастакийвигляд, якбивасЦвичокцеїночіобертав?

…Іванбувмалоговірливийпровсенасвіті, окрімдримбийзаліза, зякимиговоривіязиком, іруками. Дотогожмаввродженуваду: прирослийдопіднебінняязик—ічерезтейогомованагадувалаторохтінняпідводипосільськійвулиці…Може, томуйнелюбивпускатисловоналюди. Аможе, недужейлюдейлюбив, алиш—роботудляних. Хтозна?

Жив, дедоведеться: заночовувавнаавтостанціях, удзвіницях, улітку—впридорожнихоборогах. ДехтоізсільськихґаздівінодінаймавІванатравукоситиабодроваколоти, алевіндороботиначужихобійстяхнемаввеликоїохоти. ТомузавждиміжсільськимроботодавцеміЦвичкомвідбуваласяприблизнооднаковарозмова:

- Ачинеприйшовбити, Іванку, впонеділокдокошіння? Травиперестоюють, акосарянайтитрудно.

- Упонеділок? —лінькуватоперепитувавЦвичок. —Понеділок, ґаздику, тяжкийдень. Хочузимі, хочуліті. Такщопонеділоквідпадає. Атравамнічонебудедосамоїсмерти.

- Ну, топриходи, любийІванку, увівторок.

- Е—е–е, ні, вівторок—напаснийдень. Удорогуувівторокітинеможна. Акошіння—тотакождорога.

- Авсереду?

- Середа—піснаднина. Аялюблюрибу. Увасрибиможенебути. Аякє, тонетака, яктреба. Такщонеспішітьусередукосити. Абокосітьбезмене.

- Іване, топрийдешучетвер?

- Учетверточнощоні. Учетвермаюголитися. Тотакожвеликаробота. Атам, дивіться, вжеп'ятниця. Авп'ятницюкликаливПетрашінавесіллямолодогозбиратидошлюбу. Всуботумаюйтидомолодиці. Анацетакождовгізбори. Такщо, вибачєйте. Може, прийдітьмененайматидокошіннянатойтиждень. Аленезпонеділка, бопонеділок—тяжкийдень…

Той, хтобувсвідкомтакоїдовгоїбесідизІваномЦвичком, вважайте, бувщасливоюлюдиною. Борештанемоглипохвалитисятим, щочуливідньогобільше, ніждві—трислові.

ЗрідкаІванпристававжитидокотроїсьмолодиці. Алепристававненадовго, іводномуітомужселінепристававнідокого. Ібільше, якдвамісяці, йогонезатрималааніодна. ЯкщоІванвимивавхоромичиґанокістеливмокруганчіркупередпорогом, —цеозначало, щовіндякуєційхатііїїґаздині, ійдесобідалі, кудиведутьочі.

ЧерезтемалохтохотівприйматиЦвичкадляжиття. Переночувати—будьтеласка, аленебільше. Тайпоправдісказати, сільськімолодиці, ті, щобулисправдігонорові, читакимисебевважали, гидувалинеклейдоватим, нехарапутнимчоловіком, щолюдськоюмовоюозначалонедужеспритним, невдатливим, нефортунним. АкотранаважуваласяперерватисвоюсиротинськусудьбуІваном, чивкуситисолодощівахочбийздурнуватим, авсеж—чоловіком, надовгоудостоюваласянасмішкуватихкпинівбільшудатливихіщасливих.

- Щосьвитакі, Василинко, якбидвіночіколоЦвичкаоберталися…

- Думаю, Парасочколюба, щовамбиодноїночістало, абиматитакийвид, бовибидвіночіколоІвананевитримали, якбилишзахотіввас…але, видите, нехоче…несмакуєтейому, певно. Такщолишхібащодумайте, якменеЦвичоквночіобертає…

- Анечули'сте, Гафійколюба, цеправда, щоЇленазакониласяцеїночіЦвичком?

- Ну, невсімже, Варварко, ходитидопричастялишдоцеркви. Колинеколи—йгрішноготіламожнавкусити. АлечогобитовампроІленудбати, коливонап 'ятьроківудовує?! Ави, кажутьлюди, іневдовиця, івцерквінапричастібуваєте, агріхазчужимичоловікаминесторонитеся.

- Ужеяктакеменепитаєте, тоскажупоправді: цюохітьдогріхаменіпередаламоябабка, яквесільнийпосаг. Вищемолода, тойнезнаєте. Аявідсвоїмамизнаю, щоунашоїбабкибулосемеродітей—івсівіддругихтатів.

- Ну, точоговастакмучитьдумкапроЦвичка? Чисамійогохочетепопробувати, лишнеможетесказати?

***

…ЯКОЇСЬТОВЕСНИколовІванЦвичокдровавМарії, Дарусиноїпершоїсусіди. УжеяктаМаріяумовилаЦвичкастатидороботинасвоїйоборі—Богйогознає. Алефактзалишаєтьсяфактом: малоневсеселодивилося—дивувалося, якІван, скинувшикартатусорочку, малонепівднявимахувавсокирою—ажгайшумівінесказаннотішиласяМарія.

Вивжезнаєте: сказати, щоІванбуважтакийдужедобрийробітник—нескажеш, бомігсобіпосередроботисістинапеньчиналавкупідстіною—ізагратиудримбу, абозібратилахиіподатисянаавтостанцію.

ПриблизнотаксамовінзробивівМарії: нізтогонісьогокинувсокирупосереддвору, ітак—якбувголийдопояса—сперсянапаркан, витягнувізштанівдримбу—ізагравубікДарусиногодворуякоїсьдужетужної, ажкурипересталипорпатисявпилюці, апесзавертівхвостоміподавсявбуду.

Дарусятимчасом, пов'язанавесільнимистрічками, простоволоса, ізвіночкомнаголові, удовгій, доп'ят, непідперезанійбілійвишиванцісиділаврозсохлійгрушііперев'язувалагілля, знімаючипооднійстрічкиізсебе. Вонатозводилапогляддонеба, товтуплюваласявсвоїруки—іодинокасльозакотиласяїйпощоці, якпозасохломурівчакові.

АЦвичокгравудримбуідививсяпочерезпаркан, гейбиіненаДарусю, алишнаїїподвір'я, тодіраптовозасунувдримбувштани, натягнувсорочку, взявсокиру, мовчкивідкривхвірткунаДарусинуоборуізаходивсяколотиїйдрова, безладнорозкиданіпідстіноюдірявоїнавсібокиповітки.

Дарусяподивилася—подивиласязгрушінаЙвана, втерласльозиіпотихенькузлізлаздерева, лишившивінокзголовинагіллі.

Покивоназаносиладровавповіткуіакуратноскладалапідстіною, потімзбиралатріскиіскладалаокремо, далізаміталаподвір'я—Івантимчасомзновузагравнадримбі, приказуючисобіпідніс:

- Агійнацихдурнихлюдей, щозрозумногодурногороблять, —іспльовувавразпоразпідноги.

АповсьомуДарусявідкрилаІвановідверівсіни.

Цвичоктаксамомовчкизайшовдохати.

Маріялишстиснулаплечиманасвоємуподвір'ї: солодкаДарусянікомуневідчиняєхатніхдверейсама.

***

…ЗТОЇДНИНИІванЦвичокприставжитивДарусинійхаті.

Найчастішенаїхньомуподвір'їдніминалиприблизнотак: Іванклепаєдримбу—аДарусязгарноукладеноюкругголовикосоюдивитьсявідповітки, склавшинагрудяхруки. Ітакякосьпо—домашньому, тепло, зледьусміхненимобличчям, стоїтьнезрушноіпоїдаєочимайогороботу.

Цвичокмовчкинаклепає—наклепаєдримбів—іповезетьсяізнаповненоюторбоюкудисьусвітнатиждень. ІтодівідСторонцядоВижниці, зВижниці—доКутівіВерховинивсалонахавтобусівдрижитьвйогогубахдримба, якдівкапередгріхом, івидобуваєізсебетосмішні, тожалісливімелодії—так, щоякоїсьтоднинипроїхалаоднарозтіцькамолодицязклумакамиівідрамичерешеньаждоЯблуниці, пропустившисвоїРозтоки, бозаслухаласяЦвичковоїгри.

Таминалидніпродажу—і, якнедивно, відвеснидоосенивсевертавсяІваннаДарусинеподвір'яібравсяспершузасокиру: парканпоправити, хвірткупідлагодити, дровнаколоти—атамужезновуклепавсвоїдримби.

Але, було, клепає—клепає—тайсядепростопосередподвір'яідримбувгуби. Івженеманіякоїроботианінацій, анінасусідській, Маріїній, оборі, босидятьдвіжінкиподвабокипаркану—ікожнадумаєсвоє, якщогоднадумати, аЦвичоквидобуваєзтіладримбитакийжаль, щосерцетріснулоб, навітьякщобулобикамінне.

…Серцесерцем, алеколиІвановадримбаздобуваласянаголос, Дарусюніколинеболілаголова.

Вонатодіобходилакругомгороду, числухалапростужалісливумелодію, схилившиголовусобідоколін, чисиділазМарієюпідстіноюналавці—ізалізніобручіспадализнеї, яклистяздерева, іробилосяїйякосьлегко—легко—ажнехотілосязранкурозплющуватиочей, аотакбилежати—напостелічинаосонні—ірадіти, щобільзникнув, мовінебулойогоніколи.

Іможе, лишоднаМаріятознала, щоДарусюнеболитьголова, ідоводивонанебіжить, івземлюнезакопується, івгрушунелізе, яклишІванберетьсязадримбу. ОтоМаріяладнабулащодняноситисусідамчерепкизборщемчитовченимифасулями, жменькукулешки, чикусниксала, щобтількиІваннебувголодний, щобимавсилугратиудримбу. БосвітилисяЦвичковіребракрізьсорочку—інезнати, читофаміліяйоготакабулахуда, читонеприкаянежиттятаквисушилочоловіка.

ТаІванчастенькозавертавМаріїніпопоїдки, показуючинабанякзвареноїбараболічичавункулеші, щейказавнавздогін:

- Видумаєте, щовиґаздиня, тояйнеперечу, алейуменерукиростутьнеізсраки, Марійо.

Отож, колибувуселі, Іванчинещоднясідавздримбоюнапорозі, Даруся—колонього. Ітаквізсяїмденьдовечора.

Таминавдень—другий—Іванзновуклепавдримбичиподававсяусвітізними, аДарусяпадалавхатіналіжко—іцілимидобамидивиласявстелю, непідводячисьанідоїжі, анідопечі, нінавітьдоодинокоїкурки, щогреблапідсамимивікнами…

- Якеїхало—такездибало, —стискалиплечимавселімолодиці, охочідобрехоньіскандалів, протескандалівзДарусиногодворуневиходило, хібащоІванрозперізувавсявавтобусахтак, якніколидоцього, ажбоязкобулойогозачіпати, щобненаговоривтого, відчоготребабулобитікатиізсела.

***

…ДИВО—ДИВНЕ, алеодногоразусолодкаДарусявзялазсобоюнацвинтардотатаіЦвичка. Якзавжди, зібраласявпідвечірок, склалакошиківідкрилапередІваномхвірткунавулицю.

Іванподумав—подумав—тайвернувсядохати.

ЗасмученаДарусястояла, тримаючисьодноюрукоюзапаркан, адругоюпритримуючикошик, ідивиласянахатнідвері.

Іванвийшовутісному, якнайогоголову, літньомукапелюсі, тримаючизаспиноюкосу.

Таквонийпочеберяли: Дарусязкошемпопереду, ІванЦвичокізперекинутоюпочерезплечекосоюнапівкрокапозаду, анавкругних- сільськіпси, незагнанігосподарямивхалабудитанеприв'язаніналанци.

Чахкотілипозадумашини,

торохкотілапідвода,

двахлопціперебиралипедалівелосипедів -

таніхтоненасміливсяобігнатичуднуйповільнупроцесію, ажпокивоназаклубомнезвернулапозаЙорчиху.

ПокиДарусяходиладотата, Іванізпсамистоявнабрамі, аякДарусяпоказаласяпередними, пішовІвануглибцвинтаря.

КазаланадругийранокМарія, щоІванвикосивмалонепівцвинтарявідтравиібур'янів, аособливотімогилки, наякініхтонеходить.

АлепіслятогоставІванякийсьлютийінедобрий—навітьзДарусеюмалещоговорив.

…ВякімсьчасівернувсяЦвичокпіслясвоїхзвичнихмандрів, обвішанийуламкамизалізнихтрубтак, щоголовайоголедвепроглядалаз—позазалізяччя.

АнаранокзробиласянаДарусиномуподвір'їмалонекузня: Іванклепає—виправляє—чистить—наждачитьтруби, тасопесобіносом, аленіхтойогонечує, тойнезаважає, лишМаріяпереляканоразпоразпочерезпарканзазирає—алемовчить, небога, щобненарватисянаЦвичковийязик.

АпообідіпішлидоДарусиногодворудітишвидше, якдошколи. Тавсеіззалізнимипрутами, татрубами, тагайками—шайбами. Дітинесутьзалізо, якнаприймальнийпункт, аЦвичокголоснорозпоряджається: короткезалізо—підстіну, довгітруби—вхату, гайки—цвики—уплетенийкіш.

ПозакінченніроботипосадивІванхлопчаківналавкупідхату, самузявполиваневідронарукутайпішовуцентрдомагазину, принісзвідтисемикопієчнихкоржиків, давкожномудітваковіпоодному, щейподримбівручив, іспровадивподомівках.

Дарусядивиласянатевсезвікнапочерезфіранок, притулившисьчоломдошибиізакривширотдолонею. ТакїїізаставІван, якприйшовухатуводинапитися.

Анаранок—іщенісвітнізоря—зчинивсянаДарусиномуподвір'їтакийлемент, нібикогодорізаличипальціудверіклали.

Накрикизбіглисяблизькісусідиізасталитакукартину: заспанаДаруся, пов'язанакількомахустками, вбілійнічнійсорочцівисунуласямалонедопупачерезвікно, аІвануоднихпідштанникахкулеювилетівзповітки, невстигнувшиобібратизголовисіно, яке, видно, служилойомуподушкою. АпосереддворулементуваладружинаколгоспногобригадираПередерія—Ірина, таякосьтакпо—дурному, щовстиднобулодивитися:

буковапалицяліталавїїруках, якбатіг, начебтовонанеюмалакогосьлупцювати;

з—підцвітастоїспідницівизираланижнясорочказнадірваноюполою;

засмальцьованакуфайкаприкривалаширокішлейкисорочки,

ананечесануголовубуланакинутагазовакосинканевизначеного—алеближчедоколисьбілого—кольору.

Іринакричалатак, щоможнабулоподумати, вулицеюйдеколонаевакуаційнихпідвод: словаїйзашпортувалисявроті, начеспіткалисяобкаміння. Іколибхтонезнав, тосказавби, щозаманероюговорити, Ірина—ріднаЦвичковасестра.

Правда, покипочаласябесіда, аточніше, тристороннясваркаміжІваном, Іриноютаближнімисусідами, улюдськіголовивкарбуваласянемаловажна (особливодлямолодиць) деталь: ІванЦвичокспитьвідсолодкоїДарусіокремо.

РозчарованозітхнулаВарвара, полегшено—Їлена, жалісливо—Марія.

Покижінкамрозвиднювалосянарахуноктого, хтодеізкимспить, Іванвернувсявповітку, одягся, вичесавсінозволосся, ставпередІриноюзвилами—іязикйомутакожпочавшпортатисяміжзубами:

- Щоцети, ґаздине, зсамогоранкувельоннатягланаголову? Чинезадумаланастарістьзноввіддаватися, щокричиш—язиктобізаплітається? Дивися, ніхтотебеневізьме, бовжезморщена.

Тайзареготавнавсюобору. ВідтакогонеочікуваногонахабстваІриназадихнулася:

- Ти, мерзомерзенна, приймакудурний, безродненасіння, ти, дурнюостатний, щодотакоїсамоїдурноїпристав, тизлодіюґаліцейський, паськудопаськудна…янатебеуправузнайду, щеневродивсятакий, щобиянаньогоуправинезнайшла…будешсидітизазлодійствоукриміналі—кісткизогниютьтобівнім…

Даліслухатитакийколоритнийбригадирчинмонологмігтількихібащодерев'янийчоловік. АЦвичокбувчоловікомживим, отожвінсміливопосунувнаІринузвилами, такнібимавїїзаразузятиназубціізакинутивсамепекло. Апередсамимїїносомзмінивтактику—забиввилавземлюівзявбригадиркузагруди:

- Щотобіунастреба, гадюко?!

- Якщотреба?! —ажсперлоїйугорлі. —Яктощотреба?! Вернименіукраденебильцевідзалізноголіжка! Тинамовивдитинуукрастиздомуполовинумаєтку—іщепитаєш, щоменітреба??! —захлиналасяслиноюІринаі, здавалося, задихаласявіднестачіповітря.

О, ні. Колисьто, розказуютьстарілюди, упершувойнуйшлоцимселомцілекінневойсько, апопередунабілімконіїхавсамЧапаєвчитоБрусилов;

вигопкувалисягостинцямиміждвомавойнамирумунськіжовніри, збиваючикінськимикопитамипорохинадвасусідськіселаінапівселазтамтого—польського—боку;

гарцювалиудругувойнунаконяхмадяриіззатиканимзакапелюхипівнячимпір'ямірванимионучамиурванихпостолах -

алетакогокресанняміждорожнимкаміннямікінськимикопитами, яктеперміжІрининимязикоміїїзубами—іблизьконебуло.

Іриназробилаодну—стратегічну! —помилку, назвавшиЦвичказлодієм.

Яквивжезнаєте, йогоназивалипоселахБуковиниіГаличинипо—всякому, алезлодіємназватиненаваживсябинавітьп'яний. ТакамовнанерозважливістькоштувалатепербригадирцізірваноїВарвароюзїїголовиізатоптаноюпідногигазовоїкосинкиіМаріїнихдвохкулаківнетакукуфайку, якуплечі.

ЦвичоктимчасомставпередІриною, узявширукивбоки, ізапитавзпритиском:

- Лишкажиправду, гадюко, боякзбрешеш—туттобійсмертьнастане! Дебулотебильце?

- Якдебуло?! Позастайнею, наберезі, там, денашкутсміттяскидає! Алетобильценаше, миниммаликурникобгороджувати!

- Іди, старакурво, дохати, варичоловіковікулешуітримайсвоюдямбу[3]назаперті! Інакше! —Іванвитягнуввилаізземлііпотряснимипередбригадирчинимиочима, післячоготапосунулаздворузнепокритоюголовою, залишившикосинкупідчиїмисьногами.

Такимчином, шоунаДарусиномуподвір'їзакінчилосябезкровопролиттяіособливогорукоприкладства.

Покисусідиенергійнообговорюваливранішнюпритичину, Івантихозайшовухату, приступивдоДарусі, щотак—напіввисунувшисьізвікна—дивиласяповерхлюдськихголів, наочахпритиснувїїдогрудейілагіднопогладивпоголові.

Вінщосьшептавїйнавухо, танавітьколибнасвітістоялавселенськатиша—ніхтонерозібравбислів, щоїхсказавсолодкійДарусіІванЦвичок, лишпісляцьоговоназлізлазвікна, закрилавіконницііпочаларозкладативогоньупечі.

…АлепригодиіззалізомнацейразуЧеремошномунезакінчилися.

Десьпідобіддверівкабінетдиректорамісцевоївосьмирічкивідчинилисязшумомігуркотом—іпочерезпорігввалився—вкотивсяДмитроОдайний—комірникколгоспу, якоговселіназивалиЧленКолобокзайогоопецькуватуікруглуфігуруізанепомірночастевживанняслова«член».

- Панедиректоре! —невітаючись, прогуркотівбасомпрофундоОдайний. —Абодайтерадусвоїмучням, абовамбудедаватирадурайкомпартії. Визнаєте, щоячленрайкомуінепотерплю, щобчленбюрорайкомурозводивусвоїйшколітакийбардак. Отак! —ігепнувкулакомподиректоровомустолі.

Директор—молодийвисокийчоловікучорнихокулярах—продовжувавсидітизастолом, гортаючисторінкикласногожурналу.

- Щотамувасстряслося, панечленрайкому? —підвівочінадоправоюокулярів.

- Умене? —здивувавсяОдайний. —Цеувасстряслося, бовчоравашідітизамістьтого, щобшукатипоселіметалоломінестийогоназдачу, обікралимійвласнийдвіріпонеслитонниметалунаподвір'яотихдвохдурних—ЦвичкаісолодкоїДарусі. Авипитаєте, щостряслосяумене, найшляквастрафитьзтакимвихованням!

ПереповідатиподальшурозмовуЧленаКолобказдиректоромшколинемаєсенсу, боневдовзідверідиректоровогокабінетуіщеразвідчинилисяівсупроводіконвоїразпістолетомуправійруці—сільськогодільничногоСтепана—ІванЦвичокпереступивпорігіскинувпередприсутнімикапелюх:

- Доброгоздоров'я, пане—товаришудиректоре! —сказав, якпроїхавфірою.

Директордививсянадільничногоміліціонера, міліціонергіпнотизувавпоглядомЦвичка, аОдайний, якщур, водивочимаміжвсіманими. Директорзасміявся:

- Степане, типривівІванадошколивосьмийкласзакінчувати?

- Япривівзлодія! —гордовипаливдільничний.

- Ауменетутщо—школачирайвідділміліції? —здивувавсядиректор.

- АлежІванучоранамовиввашихучнівпозноситиметалоломудвірдоцеїйогодурної. Знеїспросунема, аспросбудезнього. Зарозкраданнядержавногомайнаізаграбіжсередбілогодняумежахсела. Запорушенняпаспортногорежиму. Цейгромадянинживебезпаспорта. Побирається, громадськийспокійпорушує. Сожительствомзаймаєтьсязнепідсудною. ТутвесьКримінальнийкодексзанимплаче.

Цвичокм'явурукахкапелюхісправдідурнуватопосміхався: відтого, щонісСтепан, сталобисмішнонавітьпокійникові, нете, щоІванові.

- Чекайте! —майжекрикомперервавдиректор. —Іване, поясни, щовонизтебехочуть.

- Ґудзанасвоюголовухочуть, анасраку—румунськогобука. Отщохочуть.

- Авсетаки…

- Ніжотодітейотутпужатикриком, кращебипішлицібатяритадобреділозробили.

- Якеділо, Іване?

- Атакеділо, панедиректоре, щонемагосподаряувашомуселі. Залізоваляєтьсяшанцями, берегамиіпопідсамимклубом. Пропадаєзадурночиясьпраця, аоцей, щозґвером, —показавочиманаміліціонера, —цьогоневидить. АІванЦвичокмуситьцевидіти. Імуситьвидіти, щоувашомутакомугоноровомуселііпритакихгоноровихмужчинахнемакомуДарусиномутатовіобгородитимогилкутатравупоцвинтаревіскосити. ТоІванпопросившкільниківзробитипооднійходціівизбиратипоселізалізнітрубиіпарупоржавілихбилецьвідстарихліжок, щобитатовінещасноїДарусіхаткуобгородити. Оцеівсе, щозробивІван. Івантрубипочистить, пошліфує, зваритьукузніоградку—любобудеприйтинацвинтар. Тайпорядкувселібільшестане.

Аціжеребціневстилаютьсянападатинабіднудівчину! Тавонахочініма, алеудесятьразрозумнішавідцихрозумаків. Атеперможетеменевезтивміліцію, тоятампорозказую, скількоцейчленкрадевколгоспіідеховає. НайлишпопробуєщеразобізватиДарусюдурною!

Ави, панедиректоре, якзаступитесязаневиннудушу, поманубудетемати, вижхристиянин, анебезбожник. —Ітріснувдверима.

Виднобулоповсьому, щоЦвичоквиговоривсяудиректоровомукабінетінатрирокинаперед.

- Одайний! —поякімсьчасісказавдиректор. —Адетіспинкилежали?

- Де… —нетоперепитав, нетоствердивЧленКолобок. —Задровітнем. Маввикидативберег, боіржавідуже.

- Ну, ачогокипишпрограбіж?

- Авичули, комувінзбираєтьсянимигрібобкладати?! Якбижтоґаздіякому, ато…тьфу.

- Одайний, нащастя, імитамбудемо, детой, комувашеліжкопішлонабраму…Ну, щозапоганийітяжкийнародтакийпішов!

УцейчасЦвичокзновувідчинивдверііпросунувголову. Він, мабуть, весьцейчасстоявукоридорііслухав.

- Непішов, панедиректоре, —сказавІван. —Народбувілишитьсятакимпоганим, покийомусамомунестанезовсімзле. Апокидобре—народпоганий. Томуйнападаєнаслабшого. Непозволям! —рубанувповітрярукоюЦвичоківийшовзкабінету.

Ачерезякийсьчас, перебракувавши, почистившиіпосортувавшизалізяччя, привізйогоЦвичоккількоматачкамивсільськукузню, доковаляПетраісказавзходу:

- Петре, ябудувампомагати, авизбудуйтеогорожуДовбушеві!

- Як? —сплеснувчорнимирукамиковаль. —Зоцьогометалолому?! Такращеніякої, аніжзрізногоістарого!

- Товитакийтеперхитрий, Петре! —чихвостивковаля. —Авичогонепомоглибіднійкаліціранішеновимідобрим? ЧекалиІванаЦвичка? Топридумайтетепертак, щобинебуловидко, щовонорізнеістаре. Длятогоядовасприйшов, азстарогоісамумію.

КолиогорожанамогилуДарусиноготатабулаготова, директоршколизнявзурокуп'ятьхлопцівівідіславЦвичковінапоміч.

Івтойдень, якЦвичокпримудривнаогорожіклямку, Дарусятакіпереночуваланататовіймогилі. Псиїїчекалинабрамі—анедочекавшись, попленталисьподворахізавулках, аІвантакіпросидівпідбрамою, вгорнувшисьзалишенимДарусеюкоцом.

…ЯкогосьтодняМаріяпокликалаЦвичкапальцемчерезпаркандосебенаобору. Завелайогопозастайню, щейозирнуласяпаруразів, чиніхтонепідслуховує. Апотомупрошепталавсамісінькевухо:

- Іванку, прошутебедуже: абитиніколинеприносивДарусіконфет. Ніколи! Інавітьнепоказував.

ІванякосьдивноподививсянаМарію, поправивїйхусткуіголосновідповів:

- Недурний, самзнаю…Унаслюдедобрі—розказали… —тайвернувсядосебе.

***

МАЛОХТО, аможе, йніхтонабіломусвітінезнав, щоІвановіколоДарусіротнезакривався. Івансобіробитьщоськолохати—тайбезперестанкуговорить. Отак, щовидить, протойговорить—екскурсіюпроводитьДарусі. Так, щонавітьколибвонабуласліпою, товінтакяснорозказував, щовонамогласобіуявитивсе, щонавколонеївідбувається. Іванрозказує—розказуєтихимголосом, нібигладитьДарусюпоголові, щейрукоюпоказує.

Авонапідйогоголосгейбиоживає: іходитьпряміше, івкутикугубівскладочка, яквідпотайноїусмішки, анайголовніше—головаїїперестаєболіти.

АлежЦвичокєЦвичком: вінвродженийдлядримбиімандрів. Ідовгосидітинаодномумісцінегоден. ОтонаноситьІванухатудровмалонепідсамустелю, заповнитьводоювсівідра, банякиідіжки, накажеДарусінічоготяжкогонеробитиінікогодурногонеслухати, алишоднуМарію, —іповаландаєтьсяізсвоїмидримбамиавтобусамиідорогами, лишпереказуютьлюди, щозустрічалиІванаякневЯремчі, товБагні, якнепідВашківцями, тобіляСнятина.

Затижденьоб'їдеуздовж—упоперекпів—світа—тайпривезетьсязторбоюзалізаігостинцівдляДарусі.

- Марійо, авибимоглиотак, якЦвичок, їхати, кудаавтобусіде, чиколіябіжить? Казавякосьто, щоїхавдоВижниці, алетакйомутрафилося, щодобігдоЧорновець.

- Неможу, алехотілаби, Варваркосрібна. Тайнеодинхотівби…Іван—чоловіксвобідний. Робитьте, щосовістьйомупозволяєіщодушахоче. Амиробимолишто, щонамтреба.

…ПокинемаІвана—Дарусярозслабається, якрозсохлагрушанаїїгороді. Усевхатібільшележитьзуповитоюголовою, іватрувпечінекладе, лишхолоднийстарийдощсьорбає, тачерствийхлібнадкушує. Аколиголоваїївідпускає—стаєнахвіртціітакпоціломудневідивитьсяуздовжвулиці.

Чекає.

Воначитоголимип'ятамичує, коливінмаєнадійти, чищосьіншеїйпереказує, щоІванужеблизько, алеДарусямайжезавждиточнопередйогоприходомпов'язуєтьсябіленькоюхусточкоюівідкриваєнавстіжворота, прикрашенідлятакоїоказіїбілимипаперовимиквітами, так, якприкрашаютьворотанавесільномуподвір'ї.

І, о, чудо: Іванвигулькувавз—позаповороту, яктравневийгриб—шушерепок—післядощу: несподівано, зненацька, щойневстигнешрозгледітиколи.

ЯкосьішовІванвідавтобусаразомзМиколоюГригорківим, щолюбив, якбаба, всіхсудитиіпорадидавати. ОтоМиколайзавівся:

- Іване, скажименітаке. Уселікажуть, дурнийздурноюспить…

- Самти, Миколо, дурний, —відрубавЦвичок, недовгодумаючиінечекаючинапродовження.

- Ні, тименеспершувислухайдокінця…Тихочідурний, вибачменінаслові, алетичасомірозумнийбуваєш. Видиш, дримбиробиш, продаєш. Трохиґаздуєш. Значить, незовсімдурний. Топриставбитикращедоякоїсьрозумнішоїмолодиці, щобизаговориладобримсловомдотебе, таобігрілатебе, атоспишуповітці, якпесбездомний, тащесамїстивариш. НащотобітотаДаруся? Толкузнеїдлячоловіканеманіякого. Якбиумерланаголову, тотребабулобивельонашукати, боїїховатиприйдеться, якдівку. Алехтоїїпіслясмертіперевірятибуде: дівка—недівка…Е—е–е…щоговорити—слабенаголову—воноієслабе.

- Встидавсябитакеговоритипросироту, ґаздо! —похитавголовоюЦвичок. —Самухатісвоїхтрьохдівулицьмаєш, токращезанимипускайочі, анепасешчужого…Тайхтотобі, Николаю, сказав, щоДарусяслабанаголову? Якболитьїїголова—тощенезначить, щовонанесповнарозуму. А—ну, подивися, деякімолодицівселівитворяютьтаке, щозразувидко, щовонислабінапереднюсвоюголовуінаголову, щонав'язах, —ініхтонанихпальцемнепоказує. Авонижприсвоємурозумі.

ЯкДарусяможебутидурною, коливонавсерозумієівсеробить, сорочкуменіпере?! їстиварить. Тебетвоягодуєтакимсамимчіром, [4]якпса, аДарусяменігрибочкиуборщиккидає. Імедудоквашенихогірківдає. Тоякавонаслаба?! Ащонеговорить—тосудьбавнеїтака. Щеніхтосвоюсудьбунеперехитрив…Ніжмаєказатитакедурне, якоцінашілюде, тотакикраще, щомовчить. Бонемазкимговоритиуцемусвіті, Николаю…

Танапослідокщосьтобіскажу…Ніоднажінканебулатакадобрадомене…ніодна, аящосьжиттявидів…авивсікажете, щовонанерозумна.

***

…АОДНОГОРАЗУ, наклепавшиторбудримбівінаточившиножів, сказавЦвичокДарусі:

- Будемозбиратисявдорогу. Ятобісвітпокажу. А—ну, щовтебетутє? —іпочавперебиратинехитріїїпожитки, залишенііщевідмами, амамі—відїїмами. Отож, Дарусинимодежам—роківіроків. АлеІванструсивпорохи, розгладивмаґлівницеюскладкитайпочавзбиратиДарусю, яктатодонькудошлюбу.

ДляподорожіІванвибравкартатуспідницювгустіскладки, біленьку—зтричвертковимрукавом—сорочкуужовто—зеленірозводиілегкі—парусинові—капціневизначеноговіку. Сампов'язавДарусинуголовудвомабіленькимихустками, засунувупазухузубчикчасникуіперев'язавлівурукучервоноюниткою (щобнезурочили! ) —тайпішовзнеюпопідрукунаавтостанцію.

Божеправедний!

Билисяіпаплюжилисяодурілівідлюбовімолодицічерезодногоітогожчужогочоловіка;

гоноровіґаздівськідівкибезвінкаібатьківськогоблагословенняприносилиуподолахнагулянихдітей;

черезревнощінайпершийсільськийґаздапаливвласнухату, розклавшивогнищеіздружининогоодягунапідлозіпосередспальні;

молодатікалаз—підрозписувденьшлюбу;

тативиховуваличужихдітей, яксвоїх, —

атакогорезонансувЧеремошнімнебуло, якутойдень, колиЦвичоквівпопідрукусолодкуДарусюнаавтостанцію!

Жінкиполишалипричиненетістовитікатичерездіжі,

чоловікикидалисокириівила,

дітитікализуроків,

колиІванувузькомулітньомукапелюсііззатиканимзакрисукурячимпір'ямікруглимдзеркальцем, єдинійбілійсорочці, штанах—кльош, моднихздесятьроківтому, ідовгому, якуоперногодиригента, піджакові—фраці, зкартатоюхустинкоюкругшиїішовзДарусеюпопідрукусільськоювулицею, насвистуючичито«гуцулку», чивальс. АДарусяякосьнібивстидливодивиласясобіпідноги—ітакипливлапоручзІваном, яккняжна, щейрукоюзрідкапоправлялаволоссяпідхустками.

…ДосьогоднісвітдляДарусізакінчувавсязасільськиммлином, щостоявнасамомукраюЧеремошного.

Вонапам'ятає, яквониколисьзмамоющодняходиливранішніміпідвечірковимберегомріки, внадіїпозбутисязадушливогокашлю, щонедававДарусіжити. Сусідисказалилікуватикоклюшповітрямвідрікиічаємзпідбілу, змішанимізвисушенимволоссямзкукурудзи. Дарусянемоглапитигіркінастої—нісвітнізорясаматягнуламамудоріки—івонитихенькодріботілиуздовжберегааждооцього, староготепер, млина, апотімверталиназад.

Відрікитягнуловогкістюісіявсятуман, десьблеялиовечкиібрехалисобаки, аДарусятрималасязамаминуруку—ікашельвідпускавїйгорлечко, івонавдихаларізкеповітря—ажзатиналодух. Таїйбулолегко, ідобре, бовдомаїхчекавтато, вінпідхоплювавДарусюнаруки, підкидавнадголовоюівонаверещала—ажМаріяхиталаголовоюз—позапаркану:

- Агійнавас, небого, —хочетедитинуперепудити?!

АдалімлинавсвоємужиттіДарусяінеходиланіколи. ХібаколисьдавнозМарієюодинразусусіднєселонагробки. Більшенесхотіла. Людинагробкахнапивалися, гаряканили, авідгаркотуДарусютакожболитьголова.

…Івандурний—дурний, азробивпо—своєму: зЧеремошногодоКутіввізДарусюпідводами.

Якужевіндомовлявсяукожномуселітавсезіншимфірманом—Богйогознає. Читоновіпідковироздававїздовимзадурно, чийогоневтихаючадримбаробиласвоюсправу, алеЦвичоксадовивпоручізсобоюДарусю, дававїйурукирозкриту, щоправда, діряву, парасолювідсонця—іконівезлиїхусвіт, якогозродунебачилаДаруся. Підобід—ужеавтобусом—дісталисяКосова.

ІЦвичок, прискорившикрок, повівДарусюпряміськоврайоннуполіклініку. Іванатут, видно, такожзнали: медсестризачіпалийогонезлостивим«Адетвоя, Йване, дримба? »чи«Цетвоя, Йване, жінка? »—тайшуськалисобідалікоридорами, неособливовникаючивте, прощовіннамагавсясказалиувідповідь.

Івановітакасправанабридла, івін, невипускаючиДарусиноїруки, прямимходомвідчинивдверіодногозкабінетів. Молодийдокторубіломухалаті, усміхаючисьуріденькийвус, довгодививсяначуднупару, адалісказав:

- Слухаювас, шановний.

- Вонаненіма, —розвернувсяІвандоДарусіімайжесиломіцьпосадивїїнастілецьнавпротидоктора.

- Алевонанеговорить. Яхочу, щобивитакзробили, щобвонамоглаговорити. Боїїболитьголовавідтого.

- Іпоклавнастілдокторовідвідримбиіновенькийшестиграннийнапильник.

- Та—а–ак… —докторуставіз—застолуісів—коліновколіно—передДарусею. —Атихто? —запитавІвана.

- Якхто? Людина! Іван! —здивувавсяЦвичок. —Видивітьсянанеї, аненамене. Яхочілихо, бомаюприрослийязик, алеговорю, авонавсерозуміє, ічує, алемовчить. Ави, розказувалилюде, маєтетутякийсьгіпноз…абощосьвиріжтеїй, боменеможенестати, тохтоїйпоможе?..

Даліможнанерозказувати, бомолодийдокторбуврайоннимінфекціоністомідієтологомводнійособі. ВДарусинусправувінінедумаввникати, аособливо, колинайогозапитання, чибуливонивпсихлікарні, Цвичокплюнувдокторовіпідноги«Тобісамомутребаупсихлікарню». Булицідвоєзіншогорайонуінавітьзіншоїобласті. Дотогождокументівприсобінемали. Дарусядивиласянадокторавеликимирозумнимиочима—ійомуздавалося, щовонасамайогогіпнотизує, атеперпоселахходитьповноциганівівсякихшарлатанів, щодурятьлюдямголови, делишможуть, авкишенідокторабулацілазарплата. Невропатологнатойденьбуввихідний. Отоларинголог—увідпустці. ОтодокторузяводнуІвановудримбу, бойсамумівнанійграти, іншуразомзнапильникомпоклавйомувкишенюфрака, засміявсяісказав:

- Продавайліпшедримби, Іване…Тутзтебекористібільше. Аця, —показавпальцемнаДарусю, —німа. Інеморочїйголову. —Ідокторпокрутивпальцемколоскроні: —Вонаслабанаголовутаксамо, якіти, чоловіче. Ітутїйніхтонепоможе. Інепоможеніде.

- Курвамамавашабула! —кричавдокторовіуочіЦвичок. —Яквиїїнехочетелічити, тоясамбудулічити, аваснайсовістьзамучить, якостатнунензу…Недармалюдепроваснедобрекажуть. Деколилюдепротаких, якви, кажутьправду…Зоставайтесяздорові, алепам'ятайте, щоувасєдітиівнуки. Івинегарантовані, щознимитакогонебуде. —Тайхряснувдвериматак, щовонизновувідкрилися.

…АпоПетрічерезІваназДарусеюзновусталоселознігнаголову: Варвара, доякоїприпечаталосьпрізвиськоЗлодійка, малоневідхатидохатиносилановину—аждавиласявіднетерплячки.

- Свят—свят—свят…вони, кумкозлотна, голі—голі—сінькіпосередночіпротимісяцяутепличцікупаютьсяіневстидаються, щоселоспить…авониселопаплюжать…ітирлуються, певно, уводі…малоїмхати…немананихміліції…людидобрі, хтотакеунашчасвидів?!

- Авам, Варварко, невстидноночамидокумаПетраходити, колипідбокомчоловікє? Якбивинешасталикуданетреба, атрималисяхати, —тойневиділибитого, чого, може, йнебуло…

***

…АБУЛОТАК. ДодививсяІван, щоДарусювідслабостиводарятує, щонеразмокневонапоколінавріці—ажшкірананогахморщиться, яксушеницяпіслякоптіннянавозниці, ізадумався. Думав—думав—інадумав.

Удосконаливпроцес, сказалибсьогоднішнірозумнаки.

Якоїсьтоночі, колиселохропілонаповнігруди, інавітьпсипридрімаливхалабудах, узявІванДарусюзарукутайпішовзнеюдотеплички.

Круглиймісяцьвисівнадводоюівідбивавсявгустихверболозах, захлиналисяспівомтрав'яніконики, крякалиілупалиочимаголубіізеленіжаби—іЦвичок, роздягнувшисьнаголо, алеприкрившисвоюсрамотудолонею, шубовснувутеплу, якмолокоз—підкорови, воду. Плававнедужезграбно, алеплавав. Далі, стоячидопупауводі, тихопокликавДарусю:

- Ходисюдаінебійся. Розбирайся—ійдиуводувся, аждоголови. Будешвидіти—цетобіпоможе, —ірозвернувсяспиноюдоберега, щобневстидатибіднуДарусю, якавжетрималаврукахспідничину.

Дарусязайшлауводувжіночіймайцінаширокихшлейках. Коливодасягнулаколін—зупинилася.

Івандививсяімовчав.

Постоявши, Дарусяпішладалі.

Іванрушивназустріч, ажпокиводанесягнулайомугрудей.

Вонитакістояли—обоєпогрудиуводі, навпротиоднеодного, звитягнутимивпередруками, нібималинаміркинутисяоднеодномувобійми.

Місяцьтремтівнасрібнійводянійдоріжціміжними, вітертихобешкетувавутраві—аІванвівзарукуДарусю, ажпокиводанедісталасяїхньогопідборіддя.

- Видиш, якдобре? Атепертрохипобовтайся, так, якя, сюда—туда…Інебійся—ятебетримаю. Чуєш, яклегко? Атеперзанурсязголовою…отако—о–о… —фиркнув, спльовуючиводучерезнісірот. —Намочиголову…отак…усю…іщенамочи…Боже, якатирозумна, Дарусю…

АнаберезіІванвгорнувїйногиіплечі, розчесаврукамиволосся, розтерруки, щосьподумавіширокимикрокамимайжепобігдодовбанкизпитноюводою.

Людидобрі…Якдобре, щоінодівжиттітрапляютьсямиті, проякінезнаєжоднадуша, окрімтої, щосвоїмирукамитворитьтумить!..

Іванносивіздовбанкижменямиздорову, холоднуводуінапувавДарусю, якмалудитину, недаючижоднійкраплірозлитися, щобнехолодитиїїгруди.

…Авдомасталосяте, щомалобистатисявтакомувипадкуміжздоровимчоловікоміздоровоюжінкою.

ПротеІванзнав: Дарусярозумна, танезовсімздорова.

Івінзробивте, що, найогодумку, немоглопошкодити.

Малонедосамогоранку (скількитоїночівПетрівку) голаДарусялежалаповерхтеплоїхустки, розстеленоїІваномнаковдру, авіндививсянанеї—іледвенеплакав, нашіптуючинавухоякийсьтакийчуднийвінегретзіслів, схлипів, зітханняізойку, щотой, хтоненавчивсярозумітитарахкотінняЦвичковогоязикаміжяснамиіпіднебінням, подумавби, щовінспіваєкрізьскрегітзубів.

- Тидівка, Дарусю? —питавуочі, адалі, опускаючипогляд, самсобівідповідав. —Дівка, ади, якікортячкиначоліповиставали. Алетобілюбитисязчоловікомнеможна. Чуєш? Неможна. Треба, аленеможна. Дивися, абитинекупиласянамужеськіруки. Вонитакі, зарази, —пристанутьдо… —хотівсказати«докаліки», алеприкусивязика, —дочесноїдівки, інеподивляться, щобіднасиротина. Щейдитинузроблять.

Ябийсамзробивтобідитину. Зробити? Дивися, якеутебетугечерево. —Обводивдолонеюживіт. —Добребиносиладитинку, тайнастаростіводичкибулобикомупринести…Алені, небудутобідитинуробити. Яктиїївчитиговоритибудеш? Менеякийсьшляктрафить, адитинузаберутьвінтернат. Будесирота. Нетреба. Язроблюдитинудругій…Дурнійякійсь. Аленетобі…Слухаймене, Дарусю, добре. Тивсерозумієш, тослухай: сторонисячоловіків.

Боже—Боже…Аякприйдетобіхіть? Аявідтебепіду? Янеможужитивічно, можувмертиахочбизавтра, щотибудешробити? Ні, лишайсядівкоюдосмерти…ценеєвстидно.

…Атиздорова. Неслухайнікого. Тиздоровішавідусьогоселацегодурного. Алеянехочуматизатебегріх, ботикругласиротаісудьбатвоянещаслива. Тисудьбоюпокарана…Аяквідчоловікаприйдеохотанатебе, томожутьпуститипоруках…ні, ліпшетобінезнатичоловіка…

Видиш, меніжінкинедужезгустатреба. Атобібичоловікатакитреба, щобикровнезатруїлася. Алеянехочу, абитибезменевила, якраненавовчиця. Адругийтебеобідить…точнообідить…

…Хтозна…може, саметаквибраніприродоючиБогомлюдистаютьпсихотерапевтами, ворожбитами, провидцями, священиками, блаженними, богомазами? Самевтакіхвилини, колищиробажаютьлюдинідобраідопомоги, самівірятьунихітакидаютьзцілення?!

…Дарусялежалаіззаплющенимиочима, слухалаІвана—івразпотілуїїпішладрож. Дрібна, якбульбашкинагладенькійповерхнілітньоїріки, колизненацькапочинаєтьсядощ—раптівка. Унійтремтілакожнажилкаікровинка—ітодіДарусятаксамораптовосамадлясебезрозуміла: вонанедурна—атакисолодка, якіоцясолодкадрож—пропасниця, якоївонанезналаніколи. Івановийторохкітливийшепітпроривавсякрізьпостійнийтумануїїголові, дістававсядесьтакглибокоідалеко, щоДарусяінепідозрювала, щоунійєтакімісця. Вонанемалавцеймоментанівстиду, аністраху—тількитонка—тонюсінька, якмісячнадоріжканаводітеплички, ниточкатремтіламіжнеюіЙваномікликалаїїзболілудушубезстрашноітинатойпоклик…АколиІвановішкарубкірукистиснулигладьДарусиногозанімілогочерева—знеїтакивирвавсячитостогін, чивиття, читоржестворадости—татаке; щомоглопідсобоюпоглинутипівсвіта…

Боже—Боже…вонанімувалачвертьстоліття, ажпокиневчулавсобізародкиживої, забутоїмовиколотата, нацвинтарі…алетепер, підІвановимирукамивонатакизаговорила. Грубим, нелюдським, голосом, схожимнаревпораненогозвірачизусилляодночаснонімого, глухогоіневидющого, алезаговориласловами, давнозапереченимиїїязикомігорломсловами. Цебулаякасьдикагортаннабезвихідьінадіяводночас, подякаіпрохання, прокльонісміх…

ІтодіІванзаплакав. ВстидливічоловічісльозикотилисяпонеголеномуЦвичковомуобличчюікапалинарозжаренігрудиДарусі—івона, зібравшивсісвоїсили, волюізлість, такивідповілайому: «І—ва—не…».

ЗадляцьогонічногостогонувінбувбиколінкувавізкрайсвітудоДарусиного—атеперійого—дому.

Алепіслятоїночізнавнайголовніше: Дарусюможнавилікувати. Як—Іваннезнав, алезнавточно, щоможна.

Їївсерідшеірідшемучилинападиболю.

Іноді—хочізрідка—вонамогланавітьусміхатися.

ІякосьІваннавітьподумав, щомігбиоженитисянаДарусі.

Бравугубидримбу, сідавнапорозіґанку, гравдовго, дививсянаДарусюізскладенимипідгрудьмируками, асамдумав…думав…Цежякімукитребавитримувати, щобитакежиттяжити…чоловіканезнати, навітьмісячкинасобінемати, відлюдейлишедурнечутиінематиласкинівідкого, хібащоокрімМарії?! Немогтизаплакати—заридати, викричатися, засміятися, абутиживоюмумієюімативголовівелику, яквідкулі, рануінемогтипронеїговорити, алишдумати, думати. Другийбидавнозабув, авонабіднакарається, яктавеликомученицяКатерина…

І, о, чудо: Цвичоквідмовивсявідзвичнихсвоїхмандрів. КлепавдримбиіпередававкимсьнабазаруКосівчивКути, алесамрідкоколивідлучавсявідДарусі. Тепербоявся, щобїїнесполошилицізліінедобрілюди, якихсудьбанещасногоподеколизаймалагостріше, ніжсвоя, власна.

КолиІванішовдокогосьнаденьку, бравізсобоюДарусю, садовивутінь, дававлущитиквасолючикукурудзу, асамколовдровачикосив, чизакладаввориння, ірукийомуспівалибезмузики.

…Алецетакиправда, щонікомутакнеєпогано, якнашимворогам, колинамдобре.

Тодініпристрілу, ніворожбинетреба. Бувбиодин—одніськийязик, щовмієвротіобертатися, арешту—людидокладуть…

- Вичули, Марійо…Читопси, оті, щоходятьзаДарусеюнацвинтар, читосамівовкивиютьночамизїїхати. Цідвоєдурнихівечеряютьзастоломразомзпсами. Волоссядибкистаєнаголові.

- Ави, злотнаВарварко, неходітьпідчужимистінамиівовкивамнебудутьпричуватися. Тримайтесясвоєїгосподарки. Тамєщовчутинеменшінтересне. Анакалікненаговорюйте. Навіть, яквониізпсамивечеряють, тощоізтого? Вонижнеізвашоїмискиїжуберуть.

- Татамсвітланіколиневидко! Тавониводнійпостелізпсамисплять, двоєдурних. Ой, кумо, будуміліціюкликати.

- Алеждоваспсиненавідуються, тонащовамміліція?

- Длясправедливости.

- Чули'сте, кумку, нечистасилавселізавелася. НацвинтаріівДарусинійхаті. ВідколиІванЦвичокприставжитидонеї, тотакінечистасилавселиласямежилюде…

- Ащотанечистасила, робить, Василинко, щовамспокоюнедає?

- Щоробить…СолодкуДарусюпідмінила. Аякцілеселопопідміняє?!

- Ой, кумко, відей, неманасвітітакоїсили, щомоглабиваспідмінити…

- Гріхи…усегріхи, куме…неспокутанігріхиісльозивмерлих…Алечогочужігріхимаютьнанаспадати?

- Тааленавасніякаболаневпала, кумо, точоговитакпечетеся?!

- Бонезнаю, щотамдієтьсяутійпроклятійхаті, аяжиюпосусідству. Такщопечусязадлясвогоспокоюісправедливости.

***

…O—O–O… He тількилюди, алейсатананервує, коликомусьдобретрохидовше, ніжсобіплануєсатана.

Навітьусатанинськіпланивносятькорекціюпростілюди, щовірятьуБога, говіютьіпостять, вчатьдітейпослухуіотченашу, поминаютьмертвихідбаютьпромайбутнєсвоїхдітей.

Ні—ні, жоденсатананемаєтакоїсили, якпростілюдиучасзаздрості, ненавистііпомсти…

…ІякогосьтоднявикликалиІванаЦвичкавсільраду.

Набундюченийголовавивалювавсяіз—застолу, якізнизькогочавуназавеликакулеша.

ДільничнийміліціонерСтепанразпоразприпліскуваврукоюкобурунаштанах, нібитощоразупересвідчувався, чизброянамісці.

Апідстіною, низькосхилившиголовунадпаперами, сиділасекретаркасільрадиДуся, безперестанношморгаючизастудженимсередлітаносом.

Головапостукавпальцямипостолі, підкрутиввустак, нібихотівзньогоскрутитицигарку, ідивлячисьпоприЦвичка, запитав:

- Такщотамувас, Іване, відбуваєтьсяночами?

Іванстоявколосамихдверейім'явкапелюх. Сказати, щовінбувпереляканий, нескажеш. Алейсказати, щобувспокійний—іщетвердішенескажеш. Очевидно, віндумав, аледумавповільно.

ДовгеІвановедумання—вонойнедивнедлятих, хтойогозбиравсязаразпротоколювати: Цвичокусільрадічисливсясереддурнуватих, боокрімтого, щоприставдодурноїДарусі, вінщейдримбиробитьзтакимзавзяттям, якнормальнілюдиулітіроблятьсіночивзимку—дітей, завждиговоритьголосно—надругийкутселачути, аякскаже—витриматиплювоквочілегше, ніжтакечути…ТаБожемій! Вінмавтакбагатоознакпридуркуватого, щоможнабулобінецеремонитисязним. Алежрадянськавладасправедлива: длянеївсірівні. Іпередзакономвсірівні. ЦепоміжлюдьмиЦвичокдурний, адовідкиізпсихушкиуньогонема. Такщозаконзастосовнийдонього, якідобудь—когоіншого. Отак!

…ІваннезнавсистемиСтаніславського, алемовчавдовго. Довше, ніжмовчатьвостаннійсцені«Ревізора». Тодісівнавпротиголови, перехиливсячерезстіл—ітихо, несхоженасебе, дужетихо, заторохтівприрослимязиком:

- Скажітьмені, панеголово, нащоявамздавсяувашійсільраді? Видумаєте, щоянесповнарозуму, аялишнесповнащастя. Алеяніначиїйшиїнесиджу…нікогонепограбував, віконнепобив, уселіненадебоширив, дівкуаніоднунезвів. Меніскороп'ятдесятка. Уарміюменебратинебудете…такщонебулочогоменевсільрадукликати. Ащосвоєїхатинемаю, тонащовитакірозумніівашавладатакарозумназабралимаминухату, коливонавмерлавідпобоївнаМГБ, аменеполюдяхпустили?

- Ценедоділа, Іване! —перебивйогоСтепан. —Імитвоюмамунебили, ахатунезабирали.

- Такі, яквизабирали…Алюдинуможнабитинелишбуками! Івсецедоділа. Точоговименесюдавикликали?! Видко, увасбільшенемавселіроботи, якчіплятисядокаліки. Такщокажітьскоренько, щохочетезмене, бовменеГосподаркастоїтьбезрук. Вамфірами—підводамиусьогодохативозятьзферми, аясвоїммозолемзаробляю, абипрогодуватисясамомуісиротуДарусюпрогодувати.

Зваренийдляборщубурякмаєменшбагровийколір, ніжуцюмитьмалолицеголовисільради:

- Щотитут, дурню, язикрозпускаєш? Заразтебенап'ятнадцятьсутокнаміліціюзаберемо—тотампорозказуєш…

- Щовжепорозказую—топорозказую…Ізатебе, Штефане, порозказую, яктип'янийзачужимимолодицямизревольверомгонишся…іяктвояжінкасамогонкуваритьзколгоспногоцукру…можешнесумліватися…Іванусерозкаже… —Іванскочивзкрісла, різкопустившийогопідсамідвері. —Щовам, бугаї, віднасдвохтреба? Кажіть, боядурний—можуцимкрісломуголовузапустити!

Головаздільничнимпочухалипотилиці, відпровадилисекретаркуісталипередІваном, якнаостаннійрубіжпереднаступом. Вониговорилипочерзі, сподіваючись, очевидно, наефективністьпсихологічноїатаки:

- Питаємотебещераз: щоувастамвідбуваєтьсяухатіночами, щолюдинарікаютьівимагаютьрозглянутивашуповедінкунасесіїсільради?

- Хатапридорозі—людинеглухі.

- Усе, щосталосянедоброговселі, пов'язанезтобою, Іване.

- Покитебенебуло—Дарусябуланормальна. Закопуваласясобівземлю…

- Грушіобв'язувала…

- Ізпсамиходилапоселі…

- Атепернацвинтарпересталаходити…Татанепровідує.

- Слухаєтвоюдримбуіпсівухатуночамизбирає.

- …Ішовбити, Іване, знашогосела.

АдаліІванпирскавслиноювобличчяобох, алевоничомусьіневтиралися:

- Знаєтещо? Я, якзахочу, тоівмруувашомуселі, імуситебудетеменетутховати. Іневашепсячеділо, щоробитьсявчиїйхатіночами. Робиться, щотреба. Дайтелюдинісопокійножитиахочбиусвоїхстінах!

- Спокійно, Іване, натомусвітібуде. Апокимивлада—мимусимознативсе.

- Сратияхотівнатакувашувладу, щопідковдрулюдямзазирає! АякзачепитехочсловомДарусю—постинаювамголови, якпсамшолудивим, ахочбипотомузогнивукриміналі…

***

…ЯБУЛАбнесказаннорадазакінчитирозповідьпросолодкуДарусютаІванаЦвичканаоптимістичнійноті, мовляв, нарештіз'явивсяубідноїсиротизахисник, якийнедавпальцемзачепитиїїнікому, ізажиливонитихо—мирно, ібільпокинувДарусю, лишхібащоневернувсяголос, алетонезаважалоїмтішитиоднеодногободайскупимидрібничками, наякізвичайналюдинауповсякденномужиттійувагинезверненіколи, якніколинезвертаєувагидворукийнаруки, адвоногий—наноги.

Радаби…таба! Життя, мабуть, якілюди, —мстивезарадість. Аособливо—якщорадістьдлядвох—величезна: така, якдляІвана—Дарусинстогінпідйогоруками, адляДарусі—Івановалюбовітурбота, якоївонапозбуласятоді, колиїйдаликонфетунедобрілюди.

Сказано: такогощастянебуло, нема. Інетреба.

Фиркнула, мабуть, іДарусинасудьбапередІваном…Може, вонатакожзаздрісна?

…ОтожзабралиЦвичканап'ятнадцятьдібурайон. Перше: завчиненняопорувладііїїповноважномупредставниковіпідчасвиконаннянимслужбовогообов'язку, друге—занамаганнязаволодітизброєюдільничногоміліціонера, ітретє—лихослів'я, приниженнячестіігідностіприсутніхпідчасконфліктувприміщеннісільськоїради. Число. Підписи. Кінецьпротоколу.

Гайда, Іване, щобнебувтакиймудрийколорозумних.

ОбголиливрайоніІвананабубон, дализамістьдримбидряпакуруки—іпішовЦвичокзамітативулицірайцентру. Ішлидощі—змивалипилюку, аІванусеоднозамітаврозбиту, ніколинеасфальтованудорогу, ійомузавтобусівіавтокрутилипальцямибіляскроньізнизувалиплечима, ботобулодуренствоіздуренствнавітьтут, угорах, —замітативулицю.

АІванзвітувавщодняпрозробленеірахувавднідозакінченнясвоїхпекельнихмук.

Піддощамирозлізлисяйогохуденькіштаниісвітиласядіркамистара—старасорочка, якувінзнайшовуДарусинійповітці, ще, мабуть, відїїтата. ІвжепередвідходомдодомузажуривсяЦвичокненажарти: учомужвінпокажетьсяпередДарусиніочі?

Таскрізьтрапляютьсядобрілюди. Навітьурайвідділахміліції.

Сержант, щовсіп'ятнадцятьдіббувнаглядачемдляарештованого, давІвановісвій—майженовий—армійськийодяг: темно—зеленіштани—галіфеіззав'язкамикругкісточок, широкийреміньітакужзеленусорочкузблискучимиґудзиками. Бракувалохібащочобітікартуза. АлеІванбуврадийнесказанноізатакебагатство.

Отож, яктількипереднимвідкрилисядверікамери, він, нашвидкуручпереодягнувшисьідобревичистившисвогокоричневогокапелюхаілатані—перелатанішльопанці, сівуавтобуснаЧеремошнеівпершезабагатоднівузявдогубівдримбу.

ВідавтостанціїідосамогоДарусиногодомувінтакійшов—граючивдримбу.

…КолибіднаДарусяпобачилаІванаухвіртці, унеїякосьдивнозакотилисяочі—івонатихосповзланаземлю, простоупорохи.

ПокиІванвідливавДарусюводоюізаносивїївхату, прибіглаМарія. Вона, схлипуючи, ломиласобіруки, апотім, приказуючи, биласякулакамиуголову:

- Йой, Іване…Іване…нетребабулотобіцеробити…йой…нетребабуло.

Іван, моводурілий, трусивнаподвір'їМаріюзагруди, іревів, якбугай, якогонепустилидокорови:

- Щоменінетребабулоробити, Марійо?! Що? Кажіть!

Маріяплакалаіхиталаголовою, адаліпотекласобідохати.

***

…НАПАДголовногоболютривавнацейразуДарусівіддругоїБогородиці, ацез 21 вересня, аждоПокрови. Зацейчасвоназмарнілаіпочорніла, вкриласяякимисьдрібнимиранами.

Колимогласісти—биласяголовоюустіну, такщоІванмусивсидітиколонеїневідходячиітриматируки.

Вонанеїла, лишпилаводуізсухарями, наЙвананеподивиласяйразу, авгортатиголовудавалалишМарії. Лежалавідверненадостіни, зперев'язанимиповерххустокочима, лишбезперестанном'яларіжокпокривала.

ІванносивДарусюнаруках, якдитину, дотеплички. Тримавпопідпахвиуводі—алеїйнеставалолегше.

Вінпідкурювавівідгашувавїйвогню.

Обливавпостільсвяченоюводою.

Приводивсвященикаісільськогофельдшера.

АДарусялежала, нереагуючианінасвітло, аніназвук—лиштількощонебуламертва.

- Чуємоєсерце, Іване, щотобітребайтизвідси… —сумносказалаякосьМарія. —Жальменітебе, алетиневинен…

- Самвижу…Алехтовинен, Марійо? —плакав, невстидаючись, Цвичоківисякавсяукрайсвоєїстароїсорочки, вякійколиськоловуМаріїдроваівякійприйшовдоДарусі.

- Судьба, Іване, ілюди. Абільшеніхто.

…ДарусявсталанадругийденьпісляПокрови. Роздивиласяпохаті. СклалавмішокнехитріІвановіпожитки. ЗагорнулавбіленькухусточкупринесенийМарієюхліб, далайомуврукиівідкрилапередІваномнаґанокдвері.

Вонадовгосилкувалася, такдовго, щонавітьпервородкивчиняютьдитинушвидше, алевонатакисклалаугорлібуквидокупи, боледьчутно, так, щомігпочутитількиЦвичокінепочувнавітьМаріїнкітбіляДарусинихніг, сказала:

- …І—д–и—І–в—а–н—е…

Показаларукоюнадорогуівернуласявхату.

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 7 8 9 10 Следующая ⇒