Володимир Леонюк 19 страница

Морозов, генерал. рос. армії, у 1918 призначений гет. Скоропадським губ. старостою в Бересті замість усунутого О. Скорописа-Йолтуховського. Пізніше М. у Денікіна – успішно діє проти кубанських «сепаратистів».

Мосальський Едвард Томаш, пол. письменник. Н. 1799. П. 1879. Автор роману «Пан Підстолич» та ст. «Звичаї пинчуків і білорусів» (неопубл.).

А. Гудас. Беларускі том Кольберга. – ж. «Полымя», 1970, № 8, с. 239.

Москаль Ф., керівник гайдамацького загону на Поліссі. У вересні 1750 загін М. зруйнував маєток Пин. єзуїтського колегіуму в Махновічах. М. був суджений пол. судом до страти.

А. П. Игнатенко. Борьба белорусского народа за воссоединение с Россией, Мн., 1974, с. 130.

Московитянин, див. Путивлянин.

Московська діалектологічна комісія при Рос. АН 1904-1924, вивчала східнослов’янські мови і говірки. Очолювали МДК М. Дурново, М. Соколов,

[202]

Д. Ушаков. Видала 9 випусків «Трудов» та карту «Опыт диалектологической карты русского языка в Европе» (Пг., 1914). Терміном «рос. мова» покривались мови укр. та біл. Лінія укр.-біл. розмежування на Поліссі відповідає ПРЛ.

Моства (Льва), ріка, ліва притока Ствиги, довжина 178 км. витікає в Рівненській обл. У Берест. обл. протікає в Стол. районі. У верхній течії іменується Львою, у нижній – М.

Мостище, с., Іван., ср. Одрижинська. Від зал. ст. Янів-Поліський 30 км.

Мотоль, с., Іван. На Ясельді. Відомий з середини XVI ст. Належав до володінь Києво-Печ. лаври. Мав Магдебурзьке право. Частина населення М. займалася т. зв. лабурством. У М. знайдено поселення з мезоліту. Відомий на Поліссі як центр ткацтва, кожухарства та ін. мистец. промислів. В часи нім. окупації діяв нім. концтабір, в якому загинуло понад 2 тис. громадян. В околицях М. до 1952 відбувались акції укр. збройного підпілля.

«Мотря», псевдо, укр. повстанка, окружна провідниця ОУН, організатор укр. жіноцтва. Загинула в бою.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 190.

Мохро, с., Іван, 5 км на пд. від Дніпровсько-Бузького каналу, від зал. ст. Янів-Поліський 19 км. Пам’ятка дерев’яної архітектури Петропавлівська церква з 1792.

[203]

Мошинський Антон, кат. священик у Пинську, перша пол. ХІХ ст. Краєзнавець. Шукаючи відому з переказів «Історію міста Пинська», приписувану ченцеві Митрофанові, знайшов хроніку про повстання 1648, опублікував з передмовою під назвою «О бунте в городе Пинске усмирении оного в 1648 г.».

Исторический памятник о Пинске. – «Чтения в императ. об-ве истории и древностей российских», № 5, 1847, с. 31-38.

Мошинський Казимир, пол. етнограф, фольклорист, мовознавець, Н. 1887, Варшава. П. 1959. Спільно з Ф. Колессою 1932 здійснив наук. експедицію на Полісся для збирання фольклору. У сс. Хворостів, Пужичі, Чолонець, Березяки, Вітчина було записано 220 інструментальних мелодій.

Мошієвич Маїр, «жид пинський», «орендар пожитків крем’янецьких», підписав 1569 уставу про митні збори на користь крем’янецького замку.

Торгівля на Україні, XIV-середина XVII ст. Волинь і Наддніпрянщина, К., НД, 1990, с. 131-132.

Мстислав Володимирович, вел. кн. київ. Н. 1.06. 1076. П. 14.04. 1132. Син В. Мономаха. Здійснив два походи на ятвягів бл. 1112, очевидно через Полісся. Обстоював Полісся перед зазіханнями мінських і полоцьких князів.

Мстислав Данилович, вол. князь, син Данила Галицького. Відома суперечка між МД та Юрієм Львовичем за право володіти Берестям. Див. ст. «Берестейська Коромола».

І. П. Крип’якевич. Гал.-Вол. князівство, К., 1984, с.158.

Мурава, с., Пруж., ср. Сухопільська. Від зал. ст. Оранчиці 45 км. Біловезька Пуща.

Мурашкевич Віра (Бобко), укр. активістка на Берестейщині. З Дорог. району. За співпрацю з укр. повстанцями арештована й засуджена військовим трибуналом. Відбувала ув’язнення на Воркуті. З 1991 очолює в Кобрині «Просвіту».

Мурашківці, самоназва: Євангельські християни святі сіоністи, секта баптист. напрямку. Вірять у близький кінець світу. Проповідують, що другий прихід Христа станеться саме на Поліссі. Засновник І. Мурашко, уродженець с. Розмірки, Івац. району. Останні громади М. були зліквідовані у 50-х р. на Рівненщині.

Б. Каймейша. В ожидании конца света. – ж. «Наука и религия», 1969, № 10, с. 58-62.

[204]

Мури, с., Берест., ср. Радваницька. Від зал. ст. Кам’яна 15 км.

Мурмеліус Станислав, пол. друкар XVI ст., працював у Бересті над виданням Біблії Берестейської.

Е. Л. Немировский. Иван Федоров, М., 1985, с. 120.

Мусевич Георгій, Н. 1931, с. Дмитровичі, Кам. Автор публікацій про Берестейщину: «Не забувай нас, Батьківщино» (ж. «Старожитності», К., 1993, ч. 1(37), с. 17), «Українці на Кам’янеччині» (ж. «Над Бугом і Нарвою», 1996, № 1-2, січень-квітень, с. 24-25).

«Муха», псевдонім, пол. авантюрист, відзначився у 20-х рр. у воєвод. Поліському у фальшивій личині кат. біскупа.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 212.

Мухавець, ріка, права притока Бугу. Утворилася від злиття двох річок Веця і Мухи. Довжина 120 км. Від Кобриня до Берестя є частиною Дніпровсько-Бузького каналу. При впадінні М. у Буг розташоване Берестя. Тече в Пруж., Коб., Жаб. та Берест. районах.

Мухавець, с., Берест. Від Берестя на пд. 10 км. на Ковельському гостинці. До 1969 Романівський Хутір.

Муховлоки, с., Коб., ср. Остромицька. В околицях М. зливаються в одну ріку Муха і Вець. Від Кобриня 10 км.

Мучій Федір, укр. лікар, за участь у визвольному русі відбував термін покарання в концтаборі Берези.

П. Пундій. Укр. лікарі, кн. 1. Естафета поколінь... Львів, 1994.

Мушиць Михайло, збирач укр. фольклору на Підляшші і Поліссі. Закінчив семінарію в Більську, відтак вчився у Молодечненській учит. семінарії. Постачав фольклорні матеріали П. Гільтенбрантові і Ю. Крачковському.

Ю. Крачковський. Очерки быта западно-русского крестьянства. – «Виленский сборник», І, Вильна, 1869.

Набожник, рушник для замаювання образів.

Надбужанців об’єднання, Об’єднання надбужанців, укр. емігранська організація в США і Канаді, об’єднує вихідців з укр. земель уздовж р. Буг. Сокальщини, Белзчини, Кам’янеччини, Радехівщини, Холмщини і Підляшшя. Мета НО – підтримувати контакти між краянами, заходи для популяризації історії регіону, видання відповідної літ., зокрема зб. «Надбужанщина» та період ж. «Надбужанська земля».

Г. К. рец. «Надбужанська земля», орган Об’єднання надбужанців, ч. 14, квітень, 1992, . «Над Бугом і Нарвою», 1992, № 2, с. 26.

Назарова Тетяна, укр. мовознавець. У праці «До характеристики укр. вол.-поліського вокалізму» уважає говірки Полісся продовженням

[205]

волинсько-поліських. Н. оперує матеріалами з 19 нас пп. Берест. обл. Для АУМ Н. записувала говірки в с. Піски, Коб., та в с. Річиця, Стол. Пр.: «З вокалізму берестейського ареалу» (1977), «Некоторые особенности вокализма укр. правобережнополесских говоров» (1968), «Білорусько-українські ізоглоси нижньої Прип’яті» (1963), «Украинские говоры нижней Припяти» (1963), «Украинско-белорусская языковая граница в районе нижней Припяти» (1964).

Наливайко Дем’ян, укр. письменник і церк. діяч. П. 1627, Острог. Вчився в Остроз. школі, викладав у ній. Працював з друкарем І. Хведоровичем. Учасник правосл. собору у Бересті 1596. Автор «Ляманту дому Острозьких» (1607), передмови до «Лікарства» (Острог, 1607).

І. Мацько. Острозька слов’яно-греко-лат. академія, К., НД, 1990, с. 103.

Наливайко Михайло, поліський аматор-маляр. Н. 1940, с. Молодове, Іван. На виставці у Бересті 1985 виставляв картину «Початок весни», оцінену критикою позитивно.

М. Пракаповіч. Прывабнасць хараства. – ЛіМ, 1985, 4.01, № 1.

Наливайко Северин, керівник нар. повстання в Україні наприкінці XVI ст. Загинув 21.04.1597 у Варшаві. У листопаді 1595 Н. з військом з Волині перейшов на Полісся, потім у Білорусь. Зворотний шлях пролягав також через Полісся. Військо Н. стояло табором в с. Дубой, Стол., звідки попустошило маєтки владик-уніатів К. Терлецького і Л. Пельчицького.

[206]

Нарбут Теодор, історик ВкнЛит. Н. 1784, Білорусь. П. 1864. Очолював археолог. дослідження в Бересті. Головна пр. «Історія лит. народу» (1836-1841, 9 тт.). Писав пол. і рос. мовами. У багатьох випадках трактував факти суб’єктивно, з огляду на це М. Грушевський назвав Н. «взагалі істориком непевним».

М. Гр. ІУР, 1905, т. 3, с. 526.

Наримунт І Гліб, перший пин. князь лит. походження. Н. 1277. П. 2.02.1348. Син Гедимина. У Пинську княжив 1330-1345. Не поладивши з Ольгердом, Н. тікає до Криму. Одружений з татаркою. Повертається в Литву 1348. Учасник битви з тевтонами на р. Стреві, де й гине в річці.

А. Грушевський. Пинское Полесье, ч. 2, К., 1903, с. 1о.

Наримунт ІІ Василь, пин. удільний князь лит. походження. Син вел. кн. Євнута, за інш. відомостями, син Ольгерда, отже брат Ягайла, якому 1386 присягнув. Писався дукс де Пинско.

А. Грушевський. Пинское Полесье, ч. 2, К., 1903, с. 11.

Наримунтовичі, удільна княжа династія в Пинську в ХIV ст., потомки Наримута-Гліба: Михайло, Василь, Федір, Семен, Юрій, Патрикій. Національно, релігійно, культурно Н. чулися русинами. З Наримунтовичів походили рос. княжі роди: Хованських, Куракіних, Голіциних, Булгаковських. Корецькі також.

Наровщина, с., Кам., ср. Річицька. Від зал. ст. Жабинка 30 км.

Народження Богородиці церква, м. Берестя, нар. назва Коляди Богородиці церква, правосл. храм, навколо якого після 1596 групувалися правосл. громада міста, діяло Колядне братство і братська школа.

Наруб, інша назва столь, дерев’яний надгробок у вигляді певної форми тесаних колод, виложений на могилі.

Ф. Д. Климчук. О полесском варианте одной карпато-полесской изопрагмы. – «Карпатский сборник», М., 1976, с. 136.

Нарутовичі, с., Берез., від зал. ст. Береза Картузька 13 км.

Нарушевич Адам Станислав, пол. історик, поет, церк. діяч. Н. 20.10.1733, Пинськ. П. 6.07.1796, Янів-Підляський. Походив з пин. шляхти. Закінчив 1748 Пин. єзуїт. колегіум. Називав себе пинчуком і берестянином. Прибічник пол. просвітництва, реформ. Зібрав 230 томів джерел історії, т. зв. «Теки Нарушевича», в яких є укр. матеріали.

А. Н. Пыпин, В. Д. Спасович. Обзор истории славянских литератур, СПб., 1865, с. 443-452.

«Настасино праслънъ», настасине пряслице, пам’ятка поліської епіграфіки, напис на шиферному уламку, знайдена на пин. городищі.

П. Ф. Лысенко. Города Туровский земли, Мн., 1974, с. 110.

«Наша заря», гром.-політ. газета, видавалася 1912 в Бересті рос. мовою.

«Наше слово», укр. газета, видавалася в Бересті 1941-1943, неофіц. орган Укр. Допомогового комітету. Обстоювала інтереси українства в умовах нім. окупації та пол. і сов. засилля в житті краю. Закрита німцями, видавців

[207]

арештовано і деяких розстріляно. Вижив зокрема П. Гриневич, але після 1944 був репресований НКВД.

Не на голому місці. – г. «Поліщукове слово», Кобринь, 1992, серпень, № 1.

«Наш край», газета, вид. у Бересті 1912-1914 рос. мовою. Містила ст. також про укр. письменників – про Г. Сковороду за 3.04.1913, про Т. Шевченка за 2.03.1914. За критичні матеріали притягалася до суд. стягнень.

«Нащо мені чорні брови», інша назва «Думка», вірш Т. Шевченка, написаний бл. 1837, надрукований уперше в «Кобзарі» 1840. Покладений В. Зарембою і потім М. Лисенком на музику, став нар. піснею, знаною також на Берестейщині. Біл. варіант з Чорнян, Малорит., фальшивка.

«Думка». – «Шевчен. словник», К., т. І, 1976, с. 201; «Нашто ды мне бровы чорны». – зб. «Песні беларускага народа», Мн., 1959, с. 262 (укладач і коментатор Г. Цітович); П. Ахрыменка. Летапіс братэрства, Мн., 1973, с. 224-225.

Небаба Антін, полковник Війська Запорізького. П. 9.09.1648, Пинськ. Очолював 1648 повст. загін, що діяв на Поліссі і намагався прорватися в Білорусь. У серпні 1648 Н. керує повстанням в околицях Пинська. Повстанці Н. оволоділи містом і проголосили возз’єднання краю з Укр. козацькою державою. Н. загинув, захищаючи Пинськ від. пол.-лит. війська.

А. Небаба – БСЭ, т. 17, с. 386.

Небельська битва 1262, звитяжна операція гал.-вол. війська проти литовців біля поліського селища Небель, Пин. князівство, тепер Рівнин. обл. Укр. військо, очолене кн. Васильком та його сином Володимиром, притиснуло лит. загін до Небельського оз. і повністю його знищило. Перемога в Неблі викликала в Пинську радість.

Гал.-вол. літопис. – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 63.

Невдах Марта, жителька м. Лунинець, народ. у с. Велесниця, Пин. Від Н. 1932 Ф. Колесою і Мошинським записано низку укр. нар. пісень.

К. Мошинські. О баданнях музично-етнографічних на Полєсю року 1932. – «Люд словяньскі», Краків, 1932, т. 3, з. 1, В71-В72.

Неври, народ в античні часи в Україні. Н., за Геродотом, були зах. сусідами скитів, територія останніх межувала з Н. на середньому Дністрі. Н. мали звичаї подібні до скитських (Геродот), уміли обертатись на вовків – основа слов’янського повір’я про упирів. Чимало істориків (Шафарик, Нідерле, Грушевський) уважали Н. предками слов’ян, включаючи в територію їх розселення Підляшшя і Полісся.

М. Гр. ІУР, т. 1, 1991, К., с. 116; В. Паїк. «Велика Скитія» – «Велика Сколотія». – ж. «Державність», 1992, № 1(4), с. 10.

Неврлий Микола, словацький україніст. Н. 15.ХІ.1916, Ростов-на-Дону. Упорядкував і видав у Братиславі 1969 зб. поезій Д. Фальківського під назвою «Ранені дні» з власною передмовою. Назвав Полісся, батьківщину поета, укр. краєм, дав всебічну характеристику творчості поета.

Нелюбович-Тукальський Йосиф, укр. церковний діяч. П. 5.08.1675. З Полісся. Архимандрит до 1648 Жировицького монастиря. Від 1648 до 1661 архимандрит Ліщинського монастиря в Пинську. Зазнавав гонінь з боку католиків. Долею і діяльністю Н. цікавився Б. Хмельницький, відомо

[208]

5 листів гетьмана на захист Н., від 1661 архимандрит у Могильові, 1664 обраний митрополитом київ. Тоді ж арештований поляками і кинутий до фортеці у Марієнбурзі. В Україну повернувся за клопотанням П. Дорошенка 1667. Відтоді живе в Чигирині, приймаючи активну участь у політ. і реліг. житті країни. Прибічники Н. у Києві: Галятовський, Гізель, Баранович, Дзик. Літопис Самовидця називає Н. «спосібним і помічним» прибічником Дорошенка.

Документи Б. Хмельницького, К., 1961, №№ 424, 446, 447, 448; Іосиф (Нелюбович-Тукальський). – ЭСЕБ, т. ХІІІА, с. 759.

Нелюбович-Тукальський Юрій, поліський шляхтич, войський і підстароста пин. на 1649, приймав участь у суд. репресіях проти селян за участь у подіях 1648.

Акты, изд. Виленского археограф. комиссиею, т. XVIII, Вильна, 1891, зап. 320.

Немковичі, с., Пруж., ср. Мокрівська. Від зал. ст. Оранчиці 25 км. 1941-1944 розстріляли 25 жителів Н., спалили 40 дворів.

Непокупний Анатолій, укр. мовознавець. Уважає, що «...ареали балтійських лексем є ще одним доказом того, що в чіткому поділі Полісся на дві самостійні культурно-історичні області – західну і східну (приблизно вздовж Ясельди й Горині через Прип’ять) (ця межа, ПРЛ, тепер відокремлює українців і білорусів. – ВЛ), поділі, який проіснував до середньовіччя, східна зона дійсно належала балтам, релікти яких у цьому ареалі досі знаходили лише в гідронімії». Пр.: «До балто-східнослов’янських мовно-етнограф. та етнічних взаємин (три етюди з географії балтизмів» (1969), «Ареальные аспекты балто-славянских языковых отношений» (1964), «К изучению лексического наследия Белорусского Полесья» (1969), «Балтійські родичі слов’ян» (1979).

Неправда, річка, правий рукав Горині. Біля гирла Н. у ХІІ ст. виникло м. Давид-Городок.

«Непроглядна справа», назва анонімної публікації в Герценовому «Колоколі» (1.10.-22.11.1861 і 15.01.1862) про нищення природних багатств Біловезької Пущі, сваволю підприємця Брюгенгагена, про безглузде вбивство зубрів.

С. Букчин. Народ, издревле нам родной. – ж. «Неман», 1983, № 5, с. 159.

Несвицький Федір (Федько), укр. князь, магнат. П. 1441. Потомок пин. Рюриковичів-Юрійовичів. Володів Збаражчиною. Спочатку прибічник Свидригайла, потім перекинувся до поляків. Прабатько чотирьох княжих родів України: Збаразьких-Корибутовичів, Вишневецьких, Порицьких, Воронецьких.

М. Гр. ІУР, т. 4, 1994, с. 317; Л. Винар. Силуети епох, Дрогобич, 1992, с. 16.

Несвицькі, княжа родина в Україні, походила з пин. Юрійовичів. У XV ст. володіли Збаражем. Від Н. походять Вишневецькі, Збаразькі-Корибутовичі, Порицькі, Воронецькі, найвідоміші: Федір, п. 1441. Василь, син Федора, П. 1463; Василь, предок Збаразьких і Вишневецьких.

ЕУ, т. 2, 1993, с. 763; Л. Винар.Силуети епох, Дрогобич, 1992, с. 16.

[209]

Неслуха, річка, ліва притока Пини, довжина 40 км., каналізована 1937.

Нетреба, с., Коб., ср. Городецька. Від зал. ст. Городець 2 км.

Нечуй-Левицький Іван, укр. письменник. Н. 25.ХІ.1838, Стеблів, Черкащина. П. 15.04.1918, Київ. Автор хрестомат. тв. Вчителював у Польщі (Каліш і Седлець) цікавився становищем Підляшшя і Полісся. У ст. «Мандрівка на укр. Підлясся» (1872) пише: «У Гроднянських русинів коло Бреста я бачив курні хати без комина»... «В Гроднянській губернії (на Берестейщині. – ВЛ) одна баба говорила зо мною таким чистим укр. язиком, що я аж спитав її, чи не вийшла вона з-під Києва. А баба жила навіть у курній хаті без вивода».

Нємцевич Юліан Урсин, пол. письменник. Н. 1757 (або 1758) с. Скоки, Берест. П. 1841. Вчився у Берест. єзуїт. колегіумі, у Варшаві в кадет. корпусі. Друг і ад’ютант Костюшка. Автор романів, повістей, драм, байок, в тому числі на укр. теми: поеми «Костянтин Острозький», відомої в Україні в переспіві С. Руданського.

Никитчук Данило, учасник укр. визвольного руху. Н. 1925, Чікаго, США. З поверненням батьків в Україну Н. жив у с. Головчиці, Дорог. За контакти з укр. підпіллям 1942-1950 арештований, суджений військовим трибуналом у Пинську на 25 років ув’язнення. Повернувся додому в 1956. Живе в Бересті. Разом з Н. була суджена мати Ганна і брат Федір.

Никифор, церковний діяч П. 1599. Грек за походженням. Викладав у Падуанському ун-ті. Екзарх констянтиноп. патріархату в Україні. Брав участь у Берест. церк. соборі 8.10.1596. Арештований пол. владами як громадянин Туреччини. Помер в ув’язненні в Марієнбурзі.

І. Франко. З історії берест. собору 1596 р., т. 46. кн. 2, с. 213-214.

[210]

Никифор Станило, єп. володимирсько-берест. в час правління кн. Данила і Василька Романовичів. Спочатку слуга кн. Василька. Займався адм. справами у Вол. князівстві. Згадується на 1220.

Н. П-В. ІУ, К., 1993, с. 204.

Никончук Микола, укр. мовознавець, дослідник і знавець укр. говірок між Горинню і Прип’яттю. У порівняльному плані досліджує говірки окремих нас. пн. сх. Берестейщини. Зокрема у пр. «Сільсько-господарськога лексика правобережного Полісся» (К., 1985, 312 с.) подано лексичні паралелі з 13 нас. пн. Берестейщини, обстежених автором (з Лядця, Давид-Городка, Радчицька, Рухчі, Глинок, Білогущі, Бережного, Хоромська, Коб’я, Рубля, Ольміня, Стол. району і Дятлович, Лунинецького). Пр.: «Матеріали до лексичного атласу укр. мови» (Правобережне Полісся, К., 1979, 316 с.), «Полесская терминология пчеловодства», у співавторстві, 1968; «Из лексики полесского села Листвин» (1968).

Ничипорук Василь, учасник укр. руху на Поліссі. Н 1931, Антоп., тепер Дорогич. рн. Разом із сестрою Ганною мав контакти з укр. повстанцями 1949-1950, за що обоє були засуджені військ. трибуналом кожне на 25 років ув’язнення.

Нідерле Любор, чеський славіст, археолог, етнограф. Н. 20.09.1865. П. 14.06.1944. Член Чеської АН. Пр.: «Людство в доісторичні часи» (1893), «Слов’янська давнина» (тт. 1-3, 1903), «Керівництво до слов’янської археології» (1931). На етнограф. карті слов’янського світу Н. межа між українцями і білорусами проведена по ПРЛ.

Ніколаєнко З., укр. мовознавець, працівниця Ужгород. ун-ту, авторка ст. про укр. та біл. говірки Берестейщини: «Деякі особливості системи голосних перехідних говірок від укр. до біл. мови» («Доповіді та повідомлення Ужгородського держ. ун-ту», 2 серія філол., Ужгород, 1958, с. 103-104), «Дзекання та цекання в перехідних говірках від укр. до біл. мови» (там же, 4. Серія філол., 1959, с. 84-85).

Ніс Василь, пин. князь з роду Наримунтовичів. 1836 присягнув на вірність Ягайлові і Ядвізі.

А. Грушевский. Пинское Полесье, ч. 2, К., 1903, с. 12.

[211]

Ніс Олександр Юрійович, князь з роду пин. Наримунтовичів. Прибічник Свидригайла, боровся за зміцнення руського впливу у ВкнЛит. Спільно з Д. Острозьким 1418 звільнив Свидригайла з ув’язнення в Крем’янці.

М. Гр. ІУР, т. 4, К., 1993, с. 186, 212, 216-217.

Нічниця, ночниця, 1) за віруванням давніх поліщуків, надприродна сила (нечиста), здатна шкодити людині за певних умов. 2) людина, яка не спить уночі. 3) квіти, що цвітуть уночі.

Ф. Д. Климчук. Специфическая лексика Дрогичинского Полесья. – зб. «Лексика Полесья», М., 1968, с. 51.

Новакевич Лев, лікар-психіатр з Пинська. Автор ст. «Хвороба Леніна. Діагноз психіатра» («Медицинская газета», М., 18.09.1992), в якій зокрема про ідеї Леніна сказано: «... це мегаломанійна маячня, властива для прогресивного паралічу». З висновками Н. погодилось 30 психіатрів з Біл. ін-ту вдосконалення лікарів.

А. Шевченко. Кровавий меч. – г. «Старожитності», К., ч. 1-2, 1994.

Новий Двір, 1) с., Пин. На березі Погостейського водосховища. Від Пинська на пн.-сх. 30 км. Відомий з 1608, коли в НД пан Володкович заснував правосл. монастир. До 1646 НД володіли Стеткевичі. 2) с., Малорит., ср. Чорнянська на шляху Малорита-Кобринь. Від вол. межі 25 км.

Новик Ганна, поліська майстриня-ткаля. Н. 18.08.1927., с. Мотоль, Іван. Рушники Н. виставлялися в Мінську, Москві, Монреалі.

ЛіМ, 1967, № 26.

Новик Параскева, поліська майстриня-ткаля. Н. 18.08.1927., с. Мотоль, Іван. Працювала на пин. фабриці мист. виробів. Виставлялася з 1967. Тче обруси й рушники в дусі кращих традицій укр. ткацтва.

Новицький, збирач укр. фольклору на Поліссі. Наприкінці 50-х рр. ХІХ ст. вчився в Коб. дух. училищі. Записані Н. пісні опубл. в СПНТСЗК: «У садочку вишня, у бродочку дві», «І сюди гора, і туди гора», «Ой, чиї то кони». Там же опубліковано в записі Н. баладу літ. походження «Розповідь Гриця».

Новицький Веніамін, єп. правосл. у Пинську, признач. на єпархію в Москві 1941 за місяць до початку війни, на місце звільненого єп. Олександра (Іноземцева). Н. – прибічник приєднання західноукр. правосл. єпархії до Моск. патріархії.

Новосілки, 1) с., околиці м. Берези, 2) с., Дорог., ср. Головчицька, від зал. ст. Антопіль 10 км. 3) с., Іван., ср. Достоївська. Від зал. ст. Янів-Польський на пн. 20 км. 4) с., Кам., ср. Вовчинська. Від зал. ст. Високо-Литовськ 15 км. 5) с., Коб., ср. Остромицька. Від Кобриня на пн.-сх. 10 км. 6) с., Коб. від Кобриня на пд. 27 км. 1933 в Н. стався збройний виступ селян проти пол. влади, спровокований екстремістами КПЗБ, жорстоко придушений. 7) с., Коб., ср. Тевельська. Від Кобриня на пн. 20 км. 8) с., Пруж., ср. Сухопільська. Від зал. ст. Оранчіці на пн-зх 45 км, Біловезька Пуща.

Новоша, укр. художник-монументаліст. Творив між 1515 і 1552. Творчість Н. пов’язана з Пинськом і Давид-Городком. Провадив оздоблювальну

[212]

працю в палаці пин. кн. Ф. Ярославича. Розписував також Благовіщенську церкву в Супраслі.

Навоша. – ЭЛМБел., т. 3, с. 739.

Новошич Михно (Михайло?), художник з Пинська. Працював наприкінці XVI ст.

Ю. Якімович. Галаси з Леты. – МБ, 1991, №2, с. 71.

Норблін Жан П’єр, французький і пол. художник. Н. 1745. П. 1830. Жив у Польщі. Малював серед іншого поліських селян. Тв.: гравюра «Гетьман Іван Мазепа», «Портрет генерала Сологуба», «Граф Чапський з дружиною Веронікою», «Князь Клеофонс Огинський».

Норів, Норев, Нарва, ріка, права притока Бугу. Випливає з Біловезької Пущі, відокремлюючи укр. етнічну територію від біл. Як укр.-біл. межа, початкова ланка ПРЛ, Н. згадується в більшості праць на цю тему.

Норівка, річка, ліва притока Норева, тече в Пруж. районі, витікає з Біловезької Пущі.

Оберівщина, с., Кам., ср. Раснянська, на залізниці Високе-Білосток, 5 км на сх. від кордону. При місцевому будинкові культури 1986 відкрито музей хліба.

«Обрані святі: Василь Великий, Григорій Богослов, Іоан Златоуст», ікона др. пол. XVIII ст., пам’ятка укр. поліського іконопису. Майстри з Шерешова, Пруж. На дошці, розмір 133,5х97х2,7 см. Яєчна темпера. До 1963 власність Перечистянської церкви (1760) в Шерешові, Пруж. Вивезена до Мінська, утримується в ДММ Респ. Білорусь. Опубл. в ЖБ, с. 108.

Обремський Юзеф, пол. етнограф, автор пр. «Проблєм етнічни Полєся» (відбиток зі «Справ народовосьцьових» Р. Х., № 1-2, В-ва, 1936). О.

[213]

применшує природне українство поліщуків, виправдовує політику полонізації, отутешнення. Є також у публікації О. чимало гіркої правди для українства про добробут і рівень нац. свідомості населення Полісся.

«Обрізання», «Хрещення», «Преображення», ікони святочного ряду Пречистенської церкви (1760) с. Шершаве, Пруж., пам’ятки укр. іконопису. Майстри шерешівські XVIII ст. Вивезені 1963 до Міська, утримуються в ДММ Респ. Білорусь.

Ж. Б. с. 99, 100, 101.

Оброве, 1) с., Іван., ср. Бродницька, від зал. ст. Юхновичі 3 км. 2) с., Івацевицький рн. До зал. ст. Івацевичі 38 км., на ПРЛ, одне з крайніх укр. сіл на пн.

«О бунте города Пинска и усмирении оного в 1648 г.», писемна пам’ятка про повстання 1648 в м. Пинську, опубл. в ж. «Чтения в императ. об-ве истории и древностей российских» (1847, с. 31-38). Пол. текст на рос. мову переклав М. Янковський. Назва «О бунте», дана, очевидно, видавцями, бо з передмови випливає, що рукопис знайдено А. Мошинським без початку, отже, без назви. Авторами могли бути ченці Францискан. пин. монастиря. «Засади. Міст, що веде на ринок і знаходиться біля єзуїтського костела, розібрали, вул. Жидівську, якою наші увірвалися до міста, загатили возами, самі ж побивали наших з єзуїтського костела та з різних засад». Наші це – пани, шляхта, ксьондзи пол.-лит. військо; вони – це пин. городяни, козаки, українці взагалі. 9.09.1648 починається штурм міста. Пиняни чинять героїчний опір. Карателі, пишуть автори хроніки, «...змушені були штурмувати кожен дім, бо неприятель, відбитий від огорожі і рогачок, завзято боронився в зачинених домах, так що починаючи від обіду понеділка до полудневої пори наступного дня, всю ніч і день, рицарська рука не вгавала в праці – одних, як козаків і містян, убивала на місці, інших, що втікали в воду і топились, карала...» Про становище Пинська після придушення повстання розповідають два інших документи публікації – «Протокол пин. гродського суду про обслідування тіла

⇐ Предыдущая 14 15 16 17 181920 21 22 23 Следующая ⇒