Володимир Леонюк 15 страница

Кобринчуки, мешканці Кобр. пов., назва адміністративна, як етнограф. назва чи самоназва незнана. Прізвища Кобринські, Кобринчуки поширені в Україні.

Кобринь, м., районний центр, на р. Мухавець при впадінні Кобринки. Від Берестя на сх 52 км. Згідно переказів, К. заснував хтось з київ. Ізяславичів. Уперше згад. на 1287 як власність кн. Ольги Романівни. У 20-х рр. XIV ст. потрапляє в залежність до ВкнЛ, в складі якого XV-XVI був центром удільного князівства. З 1566 пов. м. у воєвод. Берестейському. Магдебургське право. У середині XVII ст. кілька разів повставав проти ВкнЛ і Речі Посп. У 1795 під Росією став власністю Суворова. 1918-1919 під УНР, місце формування куреня «Поліська Січ». Під Польщею філія «Просвіти», чи не найактивніша в краю, укр. худ. самодіяльність, інші укр. організації, також ОУН. З 1995 діє «Просвіта». У школах № 5 і № 7 викладається укр. мова.

[156]

Кобрів, с., Столин, ср. Головчицька. Від зал. ст. Горинь на сх 25 км.

Ковальов Михайло, біл. науковець, працівник Біл. технологіч. ін-ту, голов. інженер проекту обвалування Прип’яті, створення тобто обабіч течії ріки штучних валів з метою запобігти повеням, розціненого громадськістю як замах на природу Полісся: на випадок реалізації проекту К. р. Прип’ять стає мертвою рікою, а її басейн перетворюється на торф’яну Сахару.

Я. Пархута. І боль, любоў, і трывога мая. – ж. «Полымя» 1988, № 4, с. 131-132.

Ковальчук Іван, активіст лівого напрямку, жертва енкавед. терору. Н. 1920, с. Мазури, Кобр. 1938 К. разом з односельцями й однодумцями В. Денисюком, П. Кирильчуком та Л. Прокопчуком, уникаючи переслідувань з боку пол. властей, перейшов пол.-сов. кордон, був арештований НКВД, звинувачений у шпигунстві на користь Польщі і після нелюдських тортур засуджений на 10 років ув’язнення (В. Денисюк – на розстріл, Л. Прокопчук – на 8 років).

Г. Тарнавський, В. Соболев, Е. Горелик. Куропаты: кто стрелял в затылок? – ж. «Неман», 1990, № 4, с. 138-140.

Ковнятин, с., Пин., сіл. рада Логишинська. Від Пинська на пн. 31 км. Вапнярка, 936 жит. Відомий з 1558.

Ковтун, пліка полоніка, хвороба волосся, переважно в дітей. При К. волосся склеюється в суцільну масу. У XVII ст. був поширений по всій Речі Посп., звідки мабуть і лат. назва. Про К. згадує Боплан в «Описові України». До 40 рр. нашого ст. ще траплялася на Поліссі.

Ковтунчик Тимофій, сел. з кол. Антопільського р-ну, учасник укр. руху, 1944-1950 мав контакти з укр. повстанцями, за що був засуджений сов. судом на 25 років ув’язнення. Сім’ю К. в 1952 вислано в Казахстан.

Когут Осип, укр. політ. діяч. Н. 1891, Галичина. П. 1941. Жив у Коломиї. Організатор молоді. 1928-1930 посол до пол. сейму, де виступав в обороні

[157]

прав укр. народу в Польщі. 10.09.1930 арештований санацією і кинутий до фортеці у Бересті, зазнавав знущань від воєводи К. Бернацького. У 1939 К. арештований енкаведистами й розстріляний у тюрмі 1941.

О. Когут. – ЕУ., т. 3, Львів, 1994, с. 1064.

Кожух Володимир, біл. художник Н. 1953, м. Дорогичин. Вчився БДТМІ, член СХ Респ. Білорусь. Праці: «Розлучення», «Родинний портрет», «Повінь», «9 травня», «Червень. 1941 рік».

Кожух У. У. – ж. МБ, 1987, № 2, с. 65.

Кожух, хутір, Малорит., ср. Мокрянська. Від Малорити 25 км.

Козак Сергій, біл. художник. Н. 1953, с. Ров’ятичі, Берез. Закінчив Вітебський ПІ. Співпрацює з Берест. мистецько-виробничими майстернями Мист. фонду Респ. Білорусь. Тв.: «Упродовж часу» (1985), «Пинськ, місто дреговичів» (1985), «Портрет письменника В. А. Калесника» (1985), «Невід’ємне» (1986), «Митець. Портрет М. Д. Чураби» (1986), «Казимир Лищанський» (1986), «Чекання» (1986), «Добрий вечір, колядо» (1986), «Давній Кам’янець» (1986).

Козаки, первісно вільні люди, відтак окрема військова верства. Поділялася на низових і городових (реєстрових). Відомі з XV ст. Приймали відтоді участь у всіх визначних подіях в Україні. Причинилися до повстання Укр. козацької держави за Б. Хмельницького. У козацьких реєстрах зустрічаються представники більшості нас. пунктів Полісся. Оспівані укр. народом, як народні захисники, носії лицарських прикмет. На Поліссі згадки про К. розсипані в багатьох нар. піснях.

Козаки, с., Пруж., ср. Щеречівська. В поріччі р. Лісної Лівої.

Козацький канал, меліоративна споруда в Кобр., сполучає Любанське оз. з Мухавцем, завдовжки 20 км. Споруджений XVI ст. Пол. назва КК Канал королеви Бони.

Козацькі могили, урочище в с. Достоєві, Іван. За місцевим переказом, на місці КМ відділ Наливайкового війська мав бій з пол.-лит. військом.

Козицький Никодим, чернець пин. Ліщинського монастиря, на той час гр.-кат. (ун.). Переписувач книг, переписував т. зв. «Пинську корчму» (2.03.1634).

А. Миловидов. О положении... с. 378.

Козій Брід, с., Пруж., ср. Шенівська. Від зал. ст. Оранчиці 20 км.

Козли, с., Пруж., ср. Мокрівська. Від зал. ст. Оранчиці 25 км. Нім. карателі 1941-1944 розстріляли в К. 14 жит., спалили 210 дворів.

Козлович Анатолій, біл. письменник-документаліст. Н. 16.09.1946, с. Горськ, Берез. Закінчив 1969 Біл. ун-т. Друкується з 1969. Пише здебільшого по-рос. Палкий захисник природи, зокрема поліської. Пр.: «Полет мальчика», «На моей ладони линия реки».

Козловичі, с., Берест., ср. Чорнавицька. Від Берестя на пн. 13 км, від зал. ст. Мотикали 4 км. Мешканці К. 1988 добивалися від урядів УССР, БССР та СССР припинення білорусифіації населення Берестейщини, визнання за ним статусу нац. меншини, утворення автоном. області на Берестейщині або возз’єднання з Україною.

[158]

Козловський Віктор, укр. правосл. священик, 1918 відряджений урядом УНР до Берестя в складі групи В. Дмитріюка для пастирської праці.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 231.

Козловський Микола, укр. діяч Берестейщини. Н. 2.02.1925, с. Блювиничі, Берест. Закінчив Ленінград. залізнично-буд. ін-т. Працював у різних будівельних організаціях області. Від лютого 1989 К. – голова Укр. громадсько-культурного об’єднання Берест. області. Автор або співавтор низки документів об’єднання. Редактор г. «Голос Берестейщини». У біл. пресі піддається шельмуванню.

Козлякевичі, с., в складі Пинська. Відомі з XIV ст. з прізвища «пан Козляковський». У лісі біля К. 1941-1944 німці влаштували місце страти, де позбавили життя понад 20 тис. людей.

Козляковський Демешко, купець з Пинська, шляхт. походження, торгував з Волинню в 60-і рр. XVI ст.

Козорізович Іван, пин. купець, вів торги з Волинню в 60-х рр. XVI ст. Козорізовичі – впливова купецька родина, її представники згадуються в актових книгах упродовж століття.

Торгівля України XIV – середина XVII ст. Волинь і Надніпрянщина, К., НД, 1990, с. 107.

Козубовський Федір, укр. археолог. Н. 5.08.1895, с. Богушеве, Пин. П. 2.09.1942. Закінчив 1916 Смолен. учит. ін-т. Вчителював на Поліссі. Під час Поліського повстання проти УНР К. очолював 2 поліський полк. З 1921 живе в Коростені, з 1934-1936 директор ін-ту історії мат. культури АН УССР, секретар партосередку ВУАН. Брав участь у розправі над школою Грушевського в складі ВУАН. Пр.: «Записки про досліди археологічні коло м. Коростеня року 1925» (1926), «Археологічні дослідження на території БОГЕСУ 1930-1931» (1933).

Козубський Борис, укр. діяч з Крем’янеччини. За фахом юрист. Запроторений поляками 1935 до концтабору в Березі. Загинув К. 1954 в концтаборах Мордовії.

Г. Черняхівський. Тернисті дороги Козубських. – г. «Укр. слово», К., 30.03.1995.

Козяр Микола, укр. освітній діяч Берестейщини. Родом з Галичини. За призначенням «Рідної школи» викладає в школі ім. О. Стороженка в Бересті. Здібний організатор, наполегливий захисник українців Полісся. У 1944 арештований НКВД, закатований 1945 в берест. КДБ.

А. Харитончук. Укр. школа в Бересті на Поліссі. – г. «Голос Берестейщини», 1992, червень, № 2 (4).

Колас Якуб, Якуб Колас, біл. письменник. Н. 1882, Мінщина. П. 1956. Вчителював на Поліссі. Низка тв. написана на поліські теми. Білорусифікував Полісся.

[159]

Колбик (Ковбик) Семен, поліський скрипаль. Н. 1924, с. Глинка, Стол. У репертуарі К. переважають польки: «Шабасівка», «Монополька», «Уся-сюся», «А хто її знає», «Краков’як», «Оберек».

М. Казека. Столінскія музыкі. – МБ, 1990, № 9, с. 70.

Коленда Гавриїл, гр.-кат. (ун.) церковний діяч. Походив з біл. шляхт. родини. Настоятель уніат. на той час Ліщин. монастиря в Пинську 1666-70, відтак єп. турово-пин., відтак луцько-острозький, відтак з 1671 митрополит. Відома звада К. з єп. берест. Глинським та єп. турово-пин. Білозором, багата на наклепи, наїзди і вбивства.

С. К. Исторические сведения о правосл. церквях в г. Пинске, – «Виленский весник», Вильно, 1870, № 15, 16; І. Франко. Рец. на «Описание документов архива западнорусских униатских митрополитов, 1470-1700 гг.» – т. 19, К., 1958, с. 662-670.

Колесник Володимир, біл. письменник, критик. Н. 1922, Гродненщина. П. 1995. З 1954 працює в БПІ, де з 1956 завідує кафедрою біл. літ. Білорусифікатор Берестейщини.

Колесса Філарет, укр. фольклорист, музикознавець, композитор, літературознавець. Н. 17.07.1871, Галичина. П. 3.03.1947. Член НТШ. Записував і вивчав фольклор Прикарпаття, Лемківщини, Полісся. Разом з К. Мошинським 1932 здійснив експедицію на Полісся (регіон Лунинця), наслідком чого стала ст. «Народна музика на Поліссі» (1932).

Коліно, с., Іван., ср. Мохровський. На межі вол. на шляху Янів-Любешів. Від зал. ст. Янів-Поліський на пд. 19 км.

Колонія Ровини, с., Дорог., передмістя Дорогичина. З 1964 Сірєнєвка.

Коляди, с., Кам., ср. Відомлянська. Від зал. ст. Жабинки на пн. 28 км.

Колосун Микола, укр. поет. Н. і жив в с. Осся, Коб. Вчився в Холм. учит. семінарії. Переслідувався пол. владою. Учасник УПА. Окремі поезії К. друкувалися в г. «Наше життя». Загинув за невідомих обставин.

ЛУ, 1967, 22.09; І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 199.

Кольберг Оскар, пол. фольклорист і етнограф. Н. 1814. П. 1890. У 50-томному зібранні К. 52 т. (додатковий) присвячений Поліссю, записував пісні в с. Бездіж, Борова, Велика Рита, Дубой, Погост-Загородський, Шерешів. Записи К. точно передають укр. говіркові особливості та реалії побуту. І Україна і Білорусь для К. – «наша Литва».

Комар Олексій, укр. діяч Полісся Н. 1910, с. Хомськ, Дорог. П. 1993, Австралія. Емігрував 1944. Учасник патріотичних акцій в Австралії.

Комар О. – «Голос Берестейщини», 23.09.1994.

[160]

Комарівка, с., Берест., ср. Томашівська. Від зал. ст. Володава 3 км, від Берестя на пд. 67 км. Батьківщина С. Городчука, заступника прав рідного краю в 1939, та П. Климука, космонавта, який своєї національності зрікся.

Комарівська культура, назва від Могильника в Івано-Франківській обл. Племена КК жили в 12-15 ст. до н. е. на території Зах. України – на Дністрі, на Бозі, на Стиру, Горині. Населення КК жило в землянках, займалося рільництвом. Існує думка, що КК належала неврам, предкам слов’ян.

Комаха Володимир, агент пол. розвідки в 30-х рр. Завербований і відряджений на Полісся і Підляшшя для розбудови фіктивних осередків компартії з метою виявлення і арешту її прихильників.

Є. Пастернак. Історія Холмщини і Підляшшя, Вінніпег, 1968, с. 210.

Комісаріат народної освіти Холмщини, Підляшшя і Полісся, викон. орган мін. освіти УНР 1918-1919, створений декретом Центр. Ради для полагодження освіт. проблем згад. провінцій. Резиденція голови – Київ, заступника – Берестя. К-т організував у Бересті курси підготовки укр. вчителів почат. і середніх шкіл – 150 чол. У Берест. і Коб. пов. було засновано бл. 500 укр. шкіл. К-т припинив працю з пол. окупацією краю.

М. Сирник. Комісаріат нар. освіти для Холмщини, Підляшшя і Полісся. – ж. «Зустріч», В-ва, 1989, № 20, с. 98-101.

Комина одруження, Одруження комина, поліський звичай, справляється 1 вересня за ст. стилем. Сюжет звичаю: пічний комин уважається за молодого, якому влаштовуються урочистості весільного характеру. ОК – свято домашнього вогнища, вогню, світла, тепла і хатньої праці.

П. Шейн. Женитьба комина. – ж. «Этнографич. обозрение», 1889, № 3, с. 152-160.

Комяга, човен для транспортування ріками торгових вантажів, були у вжитку до XVII ст.

Конвенц Гуго, нім. природознавець, прибічник охорони природи. Виступив з протестами 1915-1917 з приводу нищення нім. окупаційною владою лісових багатств Біловезької Пущі, пропонував перетворити пущу в парк природи.

Й. П. Карпінскі. Пущя Бяловєска, В-ва, 1972, с. 16-17.

Кононенко, емігрант зі східних областей, в 1930-х рр. член «Просвіти» в Малориті, очолював драм. гурток при «Просвіті», здійснив вистави: «Наталка Полтавка», «За двома зайцями», «Хмари».

Конопніцька Марія, пол. поетеса. Н. 1842, Польща. П. 1910, Львів. Відвідала Полісся. Поліські мотиви наявні в поемі «Пан Бальцер у Бразилії»: серед героїв є полішуки, зокрема Луць Остапчук з-під Логишина – вигнаний в еміграцію, все тужить за Поліссям, згадує Логишин, Пинськ, Біловезьку Пущу, канал Огинського. В оп. «Зломлювачі» К. малює суд. процес у Пинську над п’ятьма хлопчаками, які через нужду вдалися до крадіжки. Назагал поліщук уявляється К. однобічно: худий, брудний, пихатий, убогий. «Завжди носить за плечима торбу з окрайцем хліба і соленим огірком, завжди плете личаки і одягається у саморобну свитку».

Конотоп, за місц. вимовою Конотіп, с., Іван., ср. Рудська. На р. Неслуха. Від зал. ст. Янів-Поліський на пд. 7 км. 1947 в К. відбувся бій між частиною НКВД і боївкою УПА. З обох боків були жертви.

[161]

Константинович І., мешканець м. Пинськ, автор твору «У пошуках істини», який в 1891 мав вийти друком у Мінську, але через атеїстичне спрямування твір К. заборонено.

ЭЛМБел, т. 1, с. 220.

Концуб Анатолій, біл. майстер декорат. мистецтва. Н. 13.07.1949. Стол. Закінчив 1971 БТМІ. Живе в Бобруйську. Виставляється з 1976. Тв. «М. Богданович», «Різдво», «Вернісаж», «Пори року».

Копаївка або ще Копань, права притока Бугу. Витікає з Вол. обл. Довжина 40 км. Водозбір 264 км. кв. Русло каналізоване. Колись К. використовувалась для перевезень вантажів з Бугу в Прип’ять.

Копний суд, судовий орган нижчої інстанції в слов’ян у період племен та на початку держ. життя. На Поліссі КС проіснували до кінця XVIII ст. КС розглядав усі місцеві кримінальні справи, міг виносити смертний вирок.

Г. Ловмянський. Основні риси пізньоплемінного та ранньодержавного устрою слов’ян. – ж. УІЖ, 1969, № 11, с. 47.

Копті, шляхетська родина. Прізвище уперше згад. на 1448 як власників с. Копівці на Поділлі. Існувала поліська галузь К.: Василь, королівський писар, його грамоти писано укр. мовою, Полонія Война з Коптів, заснувала в Куп’ятичах коло Пинська 1628 правосл. чол. монастир. Йосиф Бобрикевич (Копть) член острозького патріот. гуртка, чернець Манявського скиту, відтак у Вільні, опікувався Куп’ятиц. монастирем. Федір з Волині, корол. бібліотекар у Вільні, батько Олени Журавницької. Олена Копть-Журавницька, укр. поетеса. Н. бл. 1525, імовірно на Берестейщині. Її чоловік володів на Волині с. Журавним. О. відбула судовий процес 1575 в Луцьку за епіграми на вельможних сучасників. Авторка акростиха «Ох, мені жаль не по малу», з якого вичитується її ім’я та прізвище. О. приписують авторство балади «Петрусь» та пісні «Волиночка», записаних також на Берестейщині.

Г. Нудьга. Не бійся смерті, К., 1991, с. 75, 186-187, 192-193; Запис І. Котовича в СПНТСЗК.

Кордуба Мирон, укр. історик. Н. 2.03.1878, Галичина. П. 2.05.1947. У низці праць («Територія і населення України», «Північно-Західна Україна»). Берестейщину відносив до України.

Коренчук Олександр, аматор нар. співу з с. Клітна, Пин. На етнограф. концерті в Мінську з групою односельців 1.02.1968 К. виконував укр. пісні, розцінені біл. критикою як поліський варіант біл. фольклору.

Г. Цітовіч. Песні Палесся – ЛіМ, 1968, № 13.

Корецькі, княжа магнатська родина в Україні XV-XVII ст. Походила від пин. кн. Василя Наримунтовича, що сидів у Корці на Волині. Сполонізовані.

М. Гр. ІУР, т. 4, К., 1993, с. 506.

Короб’є, с., Стол., ср. Плотницька. Від зал ст. Видибір 15 км.

Коробушкіна Тетяна, біл. археолог, кандидат історич. наук., працівниця ін-ту історії АН Респ. Білорусь, учасниця і помічниця П. Лисенка під час

[162]

розкопок берест. городища. К. властива тенденція віднаходити на Берестейщині «сліди» дреговичів.

Короленко Валентина Олександрівна, педагог, родичка відом. рос. письменника. Упродовж 1941-1944 жила в Бересті, очолювала дитячий притулок-сиротинець. Гуманно ставилася до сиріт військового часу. Ризикуючи життям оберігала підопічних малят, залучала до їх утримання правосл. церкву Берестя та громадскість. Після війни репресована «за співпрацю з німцями».

А. Гребенкина. Долгий путь на родину. Судьба брестских сирот, вывезенных гитлеровцами в годы окупации. – г. «Заря» (Берестя), 1991, 11.09.

Королівський канал, див. Дніпро-Бузький канал.

Король Павло, працівник губ. комісаріату УНР у Бересті 1918-1919, лікар. Учасник організації т-ва «Просвіта».

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 231.

Король шаховий з Берестя, шахова фігура ХІІ-ХІІІ ст., знайдена 1973 на берест. городищі. Заввишки 4,6 см, ширина основи 2,5 см. Фігура нагадує зображення воїна з мечем, можливо, з булавою в правиці і зі щитом у лівиці. Фігура покрита численними кружальцями.

М. Линдер. Шахматы на Руси, М., в-во «Наука», 1975, с. 72-95.

Корсак Рафаїл, гр.-кат. (ун.) церковний діяч. З магнатської лит.-біл. родини, 1632-1637 єп. у Пинську, згодом митрополит.

Р. Корсак. – ЕУ, т. 3, Львів, 1994, с. 1142.

Корсак Степан, поліський майстер сувенірних бондарних виробів з с. Риловичі, Іван. Співпрацює з пин. фабрикою сувенірів.

А. Ступак. Майстэрства і фантазія. – ЛіМ, 1987, 23.10.

Корсунь, укр. с., Дорог., сіл. рада Антопільська. Від Дорогичина на зх 18 км. відомий з XVI ст. своїм своїм монастирем.

Данило Корсунський. – Укр. письменники. Біо-бібліограф. словник, т. 1, К., 1960, с. 299-300.

Косач Юрій, укр. письменник. Н. 5.12.1909, Київ. Автор роману «День гніву» (1948) в якому є приваб. образ дівчини-шляхтянки з Полісся О. Стеткевичівни, згодом дружини гетьмана І. Виговського.

Ю. Косач. – ЕУ, т. 3, Львів, 1994, с. 1144.

Косинський Криштоф, керівник першого великого козацько-селянського повстання в Україні проти Речі Поспол. Загинув 1593 навесні. Походив з воєводства Берест. У 80-х рр. XVI ст. К. на Запоріжжі, 1590 одержав маєтність Рокитне на Пороссі, пізніше силоміць відібрану Я. Острозьким. У грудні 1591 К. підняв повстання. Визволені армією К. повіти Київщини і Волині присягали на вірність Запорізькій Січі. Біля с. П’ятка, Житомирщина, повстанці силами Острозьких і Корецьких були розбиті. К. відступив на Запоріжжя, організував новий повстанський загін. У травні 1593 під Черкасами К. вдруге зазнав поразки – від старости О. Вишневецького. Під Черкасами К. загинув у бою, за іншою версією, був отруєний.

В. Антонович. Коротка історія козаччини. – ж. «Дніпро», 1992, 1, с. 122.

[163]

Косинщина, с., Пруж., ср. Моківська. Від зал. ст. Оранчиці на пн. 25 км.

Косичі, с., з 1978 в складі Берестя. У 60-і рр. ХІХ ст. в К. І. Котович записав і видав у СПНТСЗК велику кількість укр. нар. пісень.

Костек-Бернацький Януш, пол. урядовець (у м. Перемишлі є вул. К., можливо саме звідтам він походить), 1932-39 воєвода на Поліссі. Один з батьків концтабору в Березі. Приймав особисту участь у катуванні політв’язнів у берест. фортеці та у Березі. Знав укр. мову. З початком війни призначений цивільним комісаром, влаштовував погроми українців. 4. 09.1939 залишив пост і втік.

М. Лев. Береза-Картузька. – ж. «Жовтень», 1986, № 3, с. 70-81; В. Гоцький. Береза-Картузька. – ж. «Біль», вип. 2, Львів, 1991.

Костелянець Борис, рос. сов. критик. Н. 1912, Пинськ. Вчився у Ленінград. ун-ті. Пр.: «А. С. Макаренко» (1954), «Творческая индивидуальность писателя» (1960), «Педагогическая поэма» А. Макаренко» (1963).

Костюшки, шляхетський рід Берестейщини XV-ХІХ ст. власники с. Сигневичі, Берез. Кость (Костюшко) Федорович, походив з Київщини, за іншою версією, – з Волині, одержав 1452 с. Сигневичі. Тут досі стоїть уфундована К. правосл. церква. К. в різний час мали титули підкоморіїв берест, стольників пин., хорунжих київських, мечників овруцьких. Поступово католичились і полонізувались. Предки Костюшка Т.

Костюшко Тадеуш, пол. генерал, нац. герой Польщі. Н. 4.02.1746, с. Морачевщина на Поліссі. П. 15.10.1817, Швейцарія. Поч. освіту здобув в єзуїт. колегіумі в Бересті, 1760-66 вчився в колегіумі піарів у Любешові, Пин. пов. Закінчив кадет. корпус у Варшаві. Продовжив освіту в Паризькій військ. академії. Воював у США за незалежність. Намагався залучити українців до боротьби за незалежну Польщу, але право України на самовизначення заперечував.

Котляревський Іван, укр. письменник, батько новітньої укр. літ. Н. 9.09.1769, Полтава. П. 10.ХІ.1838. Тв.: «Енеїда» (1798), «Наталка Полтавка» (1819), «Москаль чарівник» (1841). П’єси К. в різні роки виставлялися в Бересті, Пинську, Кобрині, Березі, в Дивині, в Старих Кальоках тощо. Пісні з тв. К.: «Ой, під вишнею, під черешнею», «Туман,

[164]

туман при долині», «У сусіда хата біла» записуються на Поліссі як місцеві нар. пісні.

Котович-Здітовський Богдан, згадується як «строїтель іменій шпиталя острозького» на 1596. Друга частина прізвища дає підставу уважати КЗ уродженцем котрогось з поліських сіл Здітових.

І. Мицько. Острозька слов’яно-греко-латинська академія, К., НД, 1990, с. 97.

Котович Іван, збирач укр. фольклору на Поліссі. Походив з с. Косичі (в складі Берестя). Закінчив Петербурзьку дух. академію. Викладав у Кобр. дух училищі 1861-1863. Разом з Г. Котовичем, А. Котовичем, Яр. Маркевичем та ін. записав у різних селах Полісся і передав П. Гільтенбрантові понад сто укр. пісень. Сам К. записував переважно в Косичах та Череватинцях. Добірка пісень у записах К. опубл. в СПНТСЗК: «Горе моє, горе, нещасная доля», «Бодай пану в дворі страшно», «Чом ти, гаю, чорний стоїш», «Повій, повій буйний вітре», «Стали думи думати, кого в рекрути брати», «Ой, ти хмеленьку, буйнеє житце», «Ой, зійшли, зійшли два місяці», «Іде Ясенько сим понеділком», «У нашого старости чорнії очі», «Ой, заржи, заржи, сивий конику», «Ой, муй милий, дружина моя», «Чого, річко, тихо стоїш», «Весно красна, що нам винесла», «Вербо, вербо зелененькая», «Жнися, загоне, жнися, на мене не дивися», «Чого, дівко, снопів рідко», «Володар, володар, одчини ворота». У супровідному поясненні до зібраних пісень К. писав: «Ті з пісень, що записані в Кобринському і Берестейському повітах, – на малоруському наріччі; у піснях Більського повіту ще переважає малоруська мова; пісні з Гродненського пов. чисто білоруські».

Укр. народна поетична творчість, К., 1968, с. 54-56.

Котович Федір, укр. активіст Полісся 1919-1939. Н. 1904, Задвірці, Берест. Член берест. «Просвіти», учасник худ. самодіяльності – грав у п’єсі М. Старицького «Ой, не ходи, Грицю» та в п’єсі В. Васильченка «Перші гулі» тощо. Поширював укр. пресу і книгу.

А. Харитончук. Укр. школа в Бересті на Поліссі. – ГБ, 1992, № 2(4).

Котра, с., Пруж., ср. Мокрівська. Від зал. ст. Оранчиці на пн. 25 км.

Коханович Йосафат, іконописець, імовірно гр.-кат. (ун.) Згадується на 1791 – оздоблював Воскресенську церкву в Антополі, Дорог. Автор вівтарної ікони «Святитель».

Тэмперны жывапіс Беларусі канца XV-XVIII ст., Мн., 1986, с. 191.

Коцюбинський Михайло, укр. письменник. Н. 1864, Поділля. П. 1913. Неперевершений прозаїк. В останні роки життя готувався написати повість про Полісся, збирав етнограф. та фольклор. матеріал.

Коцюбиха, с., Малорит., ср. Олтуська. Від Малорити на пд. 16 км. На вол. межі.

Коялович Михайло, рос. історик і публіцист. Н. 1828, Кузниця, тепер Білостоцьке воєвод. під Польщею. П. 1891. З сім’ї гр.-кат. (ун.) священика. Сам був священиком, викладав у дух. і дворян училищах, також у Кобрині, згодом у дух академії в Петербурзі. Слов’янофіл і монархіст, царист, русифікатор. Досліджував питання про відношення «Западно-

[165]

русского края» до Польщі і Росії. Вивчав етнічне розмежування між поляками, з одного боку, і литовцями, білорусами і українцями, з другого. Торкався також укр.-біл розмежування. «Міщани Кобриня і Пружан – чисті малороси»... «У пана Еркерта не зовсім правильно показані межі цього племені (українців – ВЛ) з боку Білорусі. Воно значно далі Пружан вклинилось в Білорусь, сягає Щари, а біля Пинська перейшло за Прип’ять». Тв.: «О расселении племен в Зап. России. По поводу изд. г. Эркертом этнографич. атласа областей, населенных сплошь или отчасти поляками», «Встреча народностей в Зап. России с русской государственностью и великорусской народностью. По поводу народных караулов в Запад. России», «Документы, объясняющие историю Западно-Русского края и его отношение к России и Польше», «Об этнограф. границе между Зап. Россией и Польшей», «Сб. ст., разъясняющих польское дело в Зап. России», «Литовская церковная уния», «История воссоединения западнорусских униатов старых времен».

КПЗБ, Комуністична партія Зах. Білорусі, частина КПП, інспірована Москвою організація, покликана в умовах Зах. Білорусі вести антипол. і антибілоруську діяльність. Поширювала свій вплив на укр. Поліське воєвод. Виокремлена з КПП 1923. На 1933 4 тис. членів. Виступала за приєднання Зах. Білорусі і Зах. України до СССР. Конференції КПЗБ відбувалися у Мінську, головні акції спрямовувалися сов. емісарами (Орловський, Хоружа, Ольшевський). У перші роки існування КПЗБ застосовувала тактику терору, провокувала збройні виступи. Окружний комітет КПЗБ у Бересті організ. 1923. У січні 1927 в Бересті відбувся судовий процес «тридцяти одного». На Поліссі КПЗБ намагалися в своїх цілях використовувати укр. сусп. рух та його організації. Розпущена за вказівкою з Москви 1938.

Кравець Іван, архітектор, Н. 13.04.1948, с. Снітове, Іван. Закінчив Берест. інженерно-буд. ін-т. Керує групою архітекторів у Гомел. обл., споруджує житлові будинки, член сп. архітекторів.

Архитекторы Сов. Белоруссии, Мн., 1991, с. 55.

Кравців Богдан, укр. поет, учасник визв. руху. Н. 1904. П. 1975. Вчився у Львів ун-ті. За причетність до патріот. акцій відбував ув’язнення в концтаборі Берези. Зб. поез.: «Дорога» (1929), «Промені» (1930), «Сонети і строфи» (1933), «Остання осінь» (1940), «Під чужими зорями».

⇐ Предыдущая 10 11 12 13 141516 17 18 19 Следующая ⇒