Володимир Леонюк 17 страница

Левитський, військовослужбовець у Бересті на початок 1900-х рр. Небіж відомого укр. кооператора. Брав участь у виставах Берест. укр. самодіяльного театру.

К. Василенко. В. Василенко. Онопрій Василенко. – НС, 1986, № 39, 30.ХІ., с. 3.

Левін Роман, письменник. Н. 1930, м. Лубни. На початку війни сім’я Л. жила в Бересті. 1941 матір і сестру Л. німці розстріляли. Л. переховувася в сел. родині Жаб. району. По війні в Харкові. Закінчив літ. ін-т ім. Горького. Пише рос. мовою.

Левін Р. – Письменники Рад. України, К., 1981, с. 151.

Левченко Зінаїда, архітектор. Н. 3.03. 1925, Новочеркаськ. Закін. 1949 Харків. інженер.-буд. ін-т. З 1975 в Бересті. Споруди в Бересті: житл. будинок на пл. Леніна (1959), кав’ярня на вул. Совєтській (1960), будинок будорганізацій (1966), комплекс Берест. інженерно-буд. ін-ту (універси-

[178]

тету), будинок експеримент. середньої школи на вул. Московській, проект планування пд. житл. району.

Левчук Дмитро, укр. діяч Полісся. Н. 1895, с. Болота, Коб. Вчився в Кобр. реальному училищі. Знав Д. Левчука (Фальківського). Учасник просвітянського і визвольного руху. По війні в еміграції в США. Автор ст. «Українське Полісся».

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 254.

Левчук Дмитро, див. Фальківський Д.

Легенди про заснування Берестя, є три легендарні версії: 1) іноземний гість (купець), загрузнувши в багні біля гирла Мухавця, гатив собі дорогу з берези і берести і в такий спосіб урятувався. Місце своєї пригоди назвав Берестям, оселився тут, збудував поганське капище. 2) за іншою версією, мандрівник був не купцем, а ... козаком, так само загруз у мухавецькому багні, врятувався відомим способом, збудував на місці порятунку церкву св. Миколая, яка відтоді стає реліг. і культ. центром міста і краю. 3) Болотної аварії зазнали ченці, вони заснували монастир св. Стовпника, навколо якого і виросло м. Берестя.

Брест-Литовск. – ЭСБЕ, т. ІV, СПб, 1981; Л. Паевский. Город Брест-Литовск и его древние храмы – «Труды ІХ археологич съезда в Вильно», М., 1893, т. 1, с. 109.

Лезиво поліське, інша назва – плетениця, пристрій, який полегшує вилазити на дерево. Два кінці вірьовки, завдовжки у 50 м обвивається навколо стовбура дерева, утворюючи «очка», за їх допомогою і лізеться на дерево. Про ЛП згад. у князівських привілеях: «Бортники, які йдуть до лісу, не мають брати з собою собак, рогатин, жодної зброї, а можуть мати з собою тільки сокири, лезиво і те, чим борть робити».

Лезиво. – ЭСБЕ, т. XVIII, с. 141; Б. Познанський. Полесское лезиво – ж. «Природа и охота», 1987, 5; Г. Дем’янчук. Біля джерел, Львів, 1980, с. 33-34.

Лейтес Олександр (Абрам), укр. критик, літературознавець, поет. Н. 3 (15). 12., за інш. версією – 5 (17). 04. 1899, Берестя. П. 3. 05. 1976, Москва. Закінчив Харків. ІНО 1920. Член ВАПЛІТЕ. З кінця 20-х рр. живе у Москві; Пр.: «Достоєвський у світлі революції» (1922), «Панліризм в укр. поезії» (1922), «Жовтень і західна література» (1924), «Ренесанс укр. літератури. Факти і перспективи» (1925), «Путі письменницькі» (1926), «Силуети Заходу» (1928), у співавторстві з М. Яшеком «Десять років укр. літератури» (2 тт., Х., 1928-1930), «Від Барбюса до Ремарка» (1930), ст. про Коцюбинського «Літературне відображення 1905 року» та «М. Коцюбинський і літ. сучасність» (1928), ст. про П. Тичину, А. Головка, В. Сосюру, В. Поліщука. Живучи в Москві, Л. супроводив рос. переклади тв. Г. Косинки, Г. Епіка, К. Гордієнка, Ю. Яновського, Т. Масенка, П. Панча, М. Рильського, О. Гончара ґрунтовними передмовами.

Г. Зленко. Цей «невідомий» Олександр Лейтес. – г. ДЧ, 1989, 13.04, с. 5.

Леїн, латин. Леінум, нас. пункти на карті Птолемея (ІІ ст. н. е.), центр тодішнього Полісся в північній Скифії. Є припущення, що Птоломеїв Л. – предок Пинська.

Г. Дем’янчук. Біля джерел, Львів, 1980, с. 8, 9.

[179]

Леликове, с., Коб., ср. Дивинська. На вол. межі. Від Кобриня на пд. 36 км. В околицях Л. 1942 діяли перші сотні УПА.

Лемешивицьке Євангеліє, рукописна книга з ХVI ст. вияв. в с. Лемешевичі, Пин., в церкві Пресвятої Богородиці, куди була дарована 1770 паном Базилем Павловичем Лемешевським. Вивезена 1837 в Петербург і знаходиться в збірці дух. академії (ДПБ, А-І, 116). Палітурки ЛЄ мають самостійну мистецьку вартість.

М. Ніколаеў. Мастацтва пераплету. – МБ, 1991, № 7, с. 51.

Лемешевицький Апостол, пам’ятка письменства XVI ст. Вияв. 1837 в церкві Пресвятої Богородиці в с. Лемешевичі, Пин. Напис пол. мовою повідомляє, що ЛА 1831 оправлений був паном Габріелем Теодоровичем Лемешевським. Утримується в збірці дух. академії в Петербурзі (ДПБ, СПБ, ДА, А-І, 117).

М. Ніколаеў. Мастацтва пераплету. – МБ, 1991, № 7, с. 51.

Лемешевичі, с., Пин. Від Пинська на сх. 28 км. На прав. березі Прип’яті. Відомі з XVI ст.

Лем (Сигневич) Іван, укр. гравер. Н. у Бересті. Вчився в худ. майстерні Києво-Печерської лаври після 1763.

Гісторыя біл. мастацтва, т. 2, Мн., 1988, с. 278.

Лемішка, укр. художник XVIII ст., розмальовував в середині ст. костел у м. Любешові, Пин. пов.

П. М. Жолтовський. Художнє життя на Україні XVI-XVIII ст. К., 1983, с. 142.

Леніна вулиця в Пинську, головна магістраль міста. Дорев. назва Велика Київська, 1919-1939 Костюшківська, 1941-1944 Шевченківська. Важливіші споруди: монастир францисканців з Успенським собором Діви Марії, палац Бутримовича, будинки ХІХ-ХХ ст. в тому числі в стилі поліського модерну з пол. впливом.

Леніна вулиця в Бересті, головна вулична магістраль міста, довжина 1480 м., тягнеться від зал. мосту до вул. Інтернаціональної. Попередні назви: Бульварний проспект, вул. Люблинської унії, проспект 17 вересня. Забудовуватись почала в 30-х рр. ХІХ ст. одразу після зруйнування старого міста під фортецю. На ЛВ розташ. облвиконком.

Ленський, профес. актор, відбував на початку 1900-х рр. військову службу в Бересті. Приймав участь у виставах місцевого укр. театру.

К. Василенко, В. Василенко. Онопрій Василенко. – НМ, 1986, 30. ХІ.

Леонюк Сергій, учасник укр. руху на Поліссі. Н. 1896, с. Критишин, Іван. П. 1969. 1946-1952 мав зв’язок з укр. підпіллям. Арештований і засуджений 1952 на 25 років неволі. Звільнений дотерміново за станом здоров’я.

Лепеси Великі, с., Коб., ср. Буховицька. Від Кобриня на пн.-сх. 5 км, неподалік гостинця Кобринь-Береза. 1918-1919 у ЛВ діяла укр. школа. Батьківщина Д. Фальківського.

Леплевський Ізраїль, один з архітекторів більшов. терору 1937 в Україні, кат. укр. народу. Н. 1894, Берестя. П. 1938. З 1917 по 1937 працював у «надзвичайках» Самари, Саратова, Катеринослава, Одеси, в Білорусі.

[180]

З червня 1937 нар. комісар внутрішніх справ УРСР. Очолював операції по ліквідації укр. «куркульства» – за неповними даними 111675 чол. арештовано, більшість розстріляна; «пол. військові організації» – репресовано понад 50 тис. громадян пол. національності; «німецької операції» – репресовано 25 тис. укр. німців, латиської, сіоністської «справ». Самого Л. розстріляно як ворога народу.

О. Бажан, В. Войналович. Війна проти власного народу. – ЛУ, 1993, 29.07.

Леплівка, с., Берест., селищрада Домачівська. Зал. ст. на лінії Берестя-Томашівка. У Л. 1933 відбувся збройний виступ селян, спровокований екстремістами з КПЗБ, придушений пол. жандармами. 23.09.1943 біля Л. німці розстріляли дітей з дитбудинку Домачева.

Лесецький Іван, студент Києво-Могилянської академії на 1738-1739 рр., навчався в класі філософії. Походив з Дорогичина (котрого – невідомо), син посполитого, тобто селянина.

З. И. Хижняк. Киево-Могилянская академия, К., 1988, с. 224.

Лесик, учасник укр. руху на Поліссі. З Коб. району. Політв’язень на Інті в Комі. Після звільнення жив на Донбасі.

Лесів Михайло, мовознавець. Родом з Поділля. Живе в Польщі. Автор праць з діалектології Посяння, Холмщини і Підляшшя. Торкається окремих аспектів поліської діалектології Побужжя.

Леся Українка, див. Українка Леся.

Лещинкович Петро, член ради берест. «Просвіти» на 1923, укр. активіст.

В. Ласкович. Доброго пути. – г. «Берестейський край», Берестя, 1996, № 1.

Лєсков Микола, рос. письменник. Н. 1831. П. 1895. Певний час жив у Києві. Серед літ. доробку Л. є дорожний нарис «Нема куди» та «З однієї мандрівки» – про відвідини Біловезької Пущі.

Лизанець П., укр. мовознавець, досліджує головно говірки Закарпаття. Записував мовний матеріал для АУМ в сс. Невель, Доброславка, Хойне, Пин., автор ст. «Фонетичні особливості говірок двох населених пунктів Пінського району Берестейської області Білоруської РСР» («Тези доповідей та повідомлень XVII наукової конференції Ужгород. держ. університету», серія філолог., Ужгород, 1963).

Линьова Євгенія, рос. фольклористка, співачка, диригент. Н. 28.12.1853, Берестя. П. 24.01.1919. Співу вчилася у Відні. Співала на сцені Вел. театру в Москві, виступала в Парижі, Лондоні, Відні, Будапешті. Записувала на фонографі укр. нар. пісні – зб. пісень з Полтавщини. Праця «Великорусские песни в народной гармонизации» (2 тт., М., 1904-1909.).

Липа Юрій, укр. гром. діяч, поет, лікар, теоретик визв. руху. Н. 5.05.1900, Одеса. П. 19.08.1944, закатований енкаведистами за співпрацю з УПА. У кн. «Призначення України» (1938) назвав Полісся найбільш занедбаним укр. краєм, проконстатував наявність у поліщуків нац. свідомості.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 247.

[181]

Лискович Олекса, укр. науковець, з Берестейщини, з Кам. району. Завідувач кафедри загальної фізики у Львів. ун-ті ім. І. Франка, доктор фізико-математичних наук, професор, заслужений працівник вищої школи України.

Г. Мусевич. Українці на Кам’янеччині. – ж. «Над Бугом і Нарвою», 1996, № 1-2 (23-24), с. 25.

Литва, лит. Лєтува, країна заселена литовцями. Від самоназви литовців та їх країни походять наші історизми: ВкнЛ, литвини, губернія Литовська, антиісторичні прикладки до деяких поліських міст.

Литвини, поліська назва білорусів, походить від самоназви давніх балтів, що до V-VIII ст. заселяли всю етнограф. територію Білорусі й межували по ПРЛ з предками українців, останні й переносили назву литвини на білорусів. У добу ВкнЛ литвинами називали себе частина білорусів. Сполонізована біл. і лит. магнетерія і шляхта, називаючись Л., чулася одночасно частиною пол. народу (Радзивілли, Огинські, Воловичі, Ходкевичі). Л. іменувала себе біл. поляки – А. Міцкевич, С. Монюшко, В. Сирокомля.

Литвини, с., Берест., ср. Мухавецька, від зал. ст. Кам’янка 4 км.

Литвинки, с., Коб., ср. Батчинська. Від Кобриня на пн.-сх. 11 км.

Литовськ, с., Дорог., ср. Закозельська. Від Дорогичина на зх. 10 км.

Литовська губернія, адм.-терит. одиниця Рос. імперії 1797-1801, центр – Вільно. До ЛГ належали укр. повіти Берест., Більський, Коб., Пруж. і Пин. Населення – 796,5 тис. чол.

Литовська метрика, офіц. Зібрання держав. і приват. документів з часів ВкнЛ, велася руською, латин. та пол. мовами. Часткова видана. Містить чимало матеріалів про Україну й Берестейщину зокрема.

Литовське велике князівство, Велике князівство Лит., ВкнЛ, держава, утворилася в ХІІІ ст., зміцнилася за рахунок приєднання біл. та укр. земель, 1385 – Кревська унія з Польщею, з нею ж 1569 укладено унію Люблинську, яка суттєво обмежила суверенітет ВкнЛ. Пол. конституцією князівство скасовано 1781. Зліквідовано росіянами 1795. Сумною пам’яттю по ВкнЛ на Поліссі залишилися антиісторичні прикладки до міст Берестя, Високого, Кам’янця.

М. Гр. ІУР, т. 4, Львів, 1907, с. 9.

Лихачі, с., Пруж., ср. Мокрівська. Від зал ст. Оранчиці 25 км. 1941-1944 в Л. загинуло 44 жителі, спалено 48 дворів.

Лихий Іван, на 1654 полковник Війська Запорізького, ватажок повстанського загону в Пин. пов. Загинув у бою з поляками. Літопис Граб’янки називає замість Л. Гладкого.

А. Миловидов. О Положении... с. 405.

Лихосельці, с., Пруж., ср. Великосільська, від. зал. ст. Оранчиці 25 км.

[182]

Лища, с., Пин., від Пинська на пн. 40 км. На р. Вислі.

Лищинський Казимир, укр. філософ-атеїст. Н. 4.03.1634, маєток Лищиці, Берест. пов. П. 30.03.1689, Варшава. По закінченні єзуїт. колегіуму в Бересті вчився в Кракові, Львові, Вільні. Служив у пол. війську, учасник військових дій. З 1664 обіймає посаду помічника ректора колегіуму в Бересті, викладає філософію. З 1682 берест. підсудок. У родовому маєтку Лищицях заснував школу для дітей простих селян. За доносом 1687 Л. арештовують, під час принагідного обшуку вилучають рукопис трактату «Нон екзістенція Деі» («Про неіснування Бога»), від якого збереглося кілька фрагментів, знайдених 1957 в Польщі, і за який Л. присуджено до страти на вогні. «Фатально помиляються ті псевдомудреці, котрі не вірять, що людина є творцем Бога, – пише Л. – Бог сам є витвором людським, отже, люди є творцями богів, і Бог не є дійсною сутністю, а продуктом розуму...» «Віра, яку вважають священною, – це людська історія». Л. тримався на допитах мужньо. За ухвалою сейму Речі. Посп. Л. був страчений на площі Старого Міста у Варшаві, а тіло спалене на вогнищі.

Ежегодник музея истории религии и атеизма, т. 3, М. – Л., 1959, с. 186-198; Лыщинский К. – БСЭ, т. 15, с. 85.

Лищиці, с., Берест. Від Берестя на пн.-зх. 25 км, на автостраді Кам’янець – Вовчин. Знайдено грошовий скарб з 1709. Жителі Л. у 1919-1939 протестували проти сваволі поляків. Батьківщина К. Лищинського.

«Лібер візітаціонум екклезіале катедраліс ет екклезіарум Брестензіум», книга ревізій берест. капітуальних храмів, складена як звіт 1759 в Бересті єп. комісаром О. Йодком за наказом єп. гр.-кат. (ун.) Ф. Володкевича. Мова пол. з рясними домішками юридичної латини. 83 аркуші. Знайдено «Лібер» Л. Паєвським у 80-х рр. ХІХ ст. в Бересті, дальша доля рукопису невідома. На середину ХVIII ст. більшість парафій Берестя, як і цілого воєвод. Берест., була уніатською, хоча О. Йодко, автор книги ревізій, констатує наявність у кожній ревізованій парафії «паршивих овець дизуніатів», тобто православних. Йодко перелічує церкви міста, стисло подає їх історію, поточний стан, володіння, описує церковні бібліотеки, дає характеристику священикам, братчикам, навіть окремим парафіянам, цитує цілком або уривками цінні історичні документи стосовно ревізованих церков або їх володінь. Навіть у переказі і цитатах Л. Паєвського «Лібер» виглядає цікавим документом про старе Берестя.

Л. Паевский. Город Брест-Литовск и его древние храмы. – «Труды ІХ археологич. съезда в Вильно», М., 1893, т. 1, с. 314-349.

Лівай Дмитро, просвітянський діяч на Берестейщині. Мав контакти з УПА.

Ліски, с., ср. Річицька. Від зал. ст. Жабинки 26 км. 1941-1944 в Л. німці знищили 198 жителів, спалили 42 двори.

Лісна, ріка на Поліссі, права притока Бугу, завдовжки 85 км. Утворилася від злиття приток Правої Лісної (63 км) і Лівої Лісної (52 км), обидві витікають з Біловезької Пущі. Є припущення, що в основі назви Полісся покладено назву Л. Інші притоки: Кривуля, Течія, Люта, Градівка.

[183]

Лісовичі 1) с., Берест, ср. Чорнавчицька. Від Берестя на пн. 10 км. 2) с., Стол., ср. Хоромська, від зал. ст. Горинь 32 км.

Лісовський-Янович Олександр Йосиф, пол. воєначальник, організатор і командир лісовчиків. З Берестейщини. П. 1616. Військова тактика Л. використовувала досвід запорожців, передбачала швидкі маневри, відчайдушні удари. Але кероване Л. військо 1607-1616 знане також грабіжництвом і жорстокістю. Л. вів операції в Росії – в районі Владимира, Суздаля, Ярославля, Костроми, допомагаючи Лжедмитрію ІІ. Сподвижник Я. Сапіги, В. Жолкевського, І. Ходкевича.

Львівський літопис і Острозький літописець, К., 1971, с. 134, 161, 176.

Лісовчики, військова кавалерійська формація в складі пол.-лит. війська, від 2 до 20 тис. чол. 1607-1636. Л. рекрутувалися з вибранців Берест. воєвод., звідси походить той факт, що Л. розмовляли по-укр. і вважалися помилково козацьким військом. Діяли войовничо, швидко, залишаючи після себе згарища і трупи. Позаставили після себе сумні згадки своїми «шкодами» в Росії, Прибалтиці, Угорщині, Німеччині та Італії. Певну заслугу мають Л. у війнах з Туреччиною, хоробро зокрема билися в битві під Хотином 1621 з турками. Напередодні козацько-селянських повстань в Україні Л. пол. урядом були розпорошені і розформовані навіть із застосуванням зброї.

І. Франко. Козак Плахта. – т. 43, с. 254-259; П. Вершигора. Военное творчество народных масс, М., 1960, с. 188-189.

[184]

Лісовчиці, с., Кам., ср. Войська. Від зал. ст. Високо-Литовськ 24 км.

Лістовський, пол. генерал, командир т. зв. «Біл. дивізії». Без оголошення війни УНР Л. 2.02.1919 захопив берест. фортецю, відтак місто і околиці. Укр. адміністрація на чолі зі старостою О. Скорописом-Йолтуховським була інтернована. Поляки вчинили погром укр. культурних установ, запровадили в краю жорстокий окупаційний режим.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 232.

Літник, літня дорога через болото.

Ф. Климчук. Специфическая лексика Дрогичинского Полесья. – зб. «Полесье», М., 1968, с. 45.

Ліща, сх. передмістя Пинська в середні віки. На Л. до 1955 височіла т. зв. Войшелкова могила, насправді могила зарубинецького походження, зруйнована. На Л. Х-ХІХ ст. розташована була садиба Ліщинського монастиря. Тепер Л. у складі міста.

Ліщинський Іван, укр. політик, педагог. Н. 1880, Галичина. П. 1941. У 1928-1930 депутат пол. сейму від УНДО. Арештований 1930 пол. владою, ув’язнення відбував у тюрмі і фортеці Берестя.

Ліщинський І. – ЕУ, т. 4, 1962, с. 1372.

Ліщинський Успенський чоловічий монастир у Пинську, за переказом заснований Володимиром Великим. Перша документальна згадка припадає на 1263 в Гал.-вол. літописові. На 1340 припадає надання пожалування ЛМ одним з Наримунтовичів. Найбільше пожалувань ЛМ одержує від пин. кн. Ф. Ярославича 1503-1520, серед тих пожалувань згад. села: Ковбичі, Мотоль, Тишковичі, Сухе, Огдемир, Любель, Заглубоччя, Житновичі, Потаповичі, Вуйвичі. 1603 ЛМ за допомогою пол.-лит. адміністрації переходить у посідання гр.-кат.(ун.), котрі володіють монастирем до 1648. Відоміші правосл. настоятелі А. Терлецький (1580), Є. Плетенецький (1595-1599), Й. Нелюбович-Тукальський (1648-1666). Упродовж 1603-1648 настоятелі уніати: Русовський, Збируйський, Петрович і навіть жінка В. Сапіжанка. У 1668 гр.-кат. (ун.) повторно заволоділи ЛМ і володіли ним до 1820, коли монастир був закритий росіянами. Успенська кафедральна церква стала парафіяльною. Згідно ревізії 1816 за ЛМ числилося 478 душ кріпаків.

С. К. Исторические сведения о правосл. церквях в г. Пинске. – «Виленский вестник», 1870, №№ 15, 16; Промова Древинського на сеймі на захист ЛМ. – «Історія України в документах і матеріалах», т. 3, К., 1941, с. 56; А. Грушевский. Пинское Полесье, ч. 2, К., 1903, с. 105.

Ловча, с., зал. ст., рн. Лунинецький, ср. Лунинська.

Логвеній, Лекові(й), Лонкогвені(й), Лугвен, ватажок лит. загону, можливо князь. Л. 1247 грабував землю Пинську. Розгромлений Данилом Галицьким, урятувався втечею.

Гал.-вол. літопис. – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 44.

Логишин, селище міс. типу, Пин., 28 км. на пн. від Пинська. Відомий з 1552 як нас. п. Пин. князівства. У XVII ст. Л. володіли Радзивілли, Огинські, Друцькі-Любецькі. З 1643 мав Магдебург. право. З приєднанням до Рос. імперії віднесений з Пин. пов. до губ. Мінської. 1918-1919 в УНР.

[185]

Під Польщею 1919-1939 у Поліському воєвод. 1940-1962 центр Логишин. району в Пин. обл. (до 1954) і Берест. до 1964, коли р-н. був скасований.

Логишинська справа 1874, кримінальна справа з приводу незаконного привласнення мінським губернатором Токарєвим землі, що була власністю жителів містечка Логишин, Пин. Для приборкання обурених логишинців царський губернатор послав військо. Як пише С. Кравчинський, «карателі поводилися з селянами з люттю іноземних загарбників» – вимагали покори, контрибуції і били до смерті. Скарги логишинців у вищі інстанції імперії не давали наслідків, поки ворожа Токарєву придворна партія не розголосила ЛС. Землю селянам повернули, над Токарєвим та його спільниками про око відбувся суд. У світлі тієї стійкості, яку виявили логишинці, позиваючись з хижаком-губернатором, приписуване поліщукам самозречення «ми не люди, ми поліщуки» звучить щонайменше як вигадка.

С. М. Кравчинський (Степняк). Русское крестьянство. – «В лондонской эмиграции», М., 1968.

Лодомерія, назва Волині в австрійських і угорських джерелах ХІV-XVIII ст. Від головного міста краю Володимира.

Лозовський Феодосій (Теодозій), церковний діяч др. пол. XVI ст. П. 1588. Єп. у Холмі і Белзі 1552-1565, у Бересті і Володимирі 1565-1588. Л. знаний своїми пригодами до постригу. Мав чимало маєтків на Волині. Торгував збіжжям з Гданськом (через Берестя).

Археографич. сборник документов, относящихся к истории северо-зап. Руси, т. 4, Вільна, 1867, с. VII; УЗЕ, т. 2, с. 436.

Лопатин, с., Пин., на лівому березі р. Стир. В середині ХІХ ст. в Л. працювала суконна мануфактура. При школі музей О. Блока.

Лосиця, річка, права притока Ясельди. У Дорог. районі.

Лосичі, с., Пин., ср. Лопатинська. Від Пинська 25 км.

Лось-Адамський, діяч ОУН на Поліссі, околиці Янова (Іванова). На хуторі Л. влаштована була база Поліського лозового козацтва, яку називали «Поліською Січчю». В сутичці з відділом НКВД Л. затримано, в 1940 над Л. відбувся суд. Дальша доля Л. невідома.

П. Мірчук. Укр. Повст. Армія, Мюнхен-Львів, 1991, с. 192.

Лужицька культура, археолог. культура 1200-1100 рр. до н. е., епіцентр ЛК – межиріччя Вепра і Буга. Поширювалася і на Берестейщину, з пн. поселення ЛК обмежувалися ПРЛ. Сліди ЛК відкрито в с. Горбів-Здітів, Берез. Уважається праслов’янською.

Ю. В. Кухаренко. Полесье в процессе энтогенеза славян (по материалах археолог. исследований). – зб. «Полесье», М., 1968, с. 24.

Лук Іван, аматор різьби на дереві. Н. 9.03.1922, с. Жиличі, Кам. Виставляється в 1955. Працює переважно в техніці низького рельєфу. Тв.: «Олені в Біловезькій Пущі» (1970), «У Біловезькій Пущі» (1974), «Карл Маркс». Твори Л. знаходяться у БДМ.

Лукашевич Михайло, жертва сов. тоталітаризму. Мешканець Берестя. За критичні висловлювання на адресу сов. режиму на початку 80-х рр.

[186]

запроторений до психлікарні. Після звільнення не міг влаштуватися на працю з огляду на відсутність документів про реабілітацію.

В. Конавалюк. Светит ли нам правовое государство? – г. «Заря», Берестя, 1991, 17.12.

Луківське озеро, Малоритський район біля одноімен. села 10 км від вол. межі.

Лунин, с., Лунинецький р-н., на шляху Пинськ-Лунинець. Відомий Л. з XVI ст. як нас. п. Пин. пов. У середині ХІХ ст. в Л. записував фольклор Р. Зенькевич, потім М. Довнар-Запольський.

Лунинець, місто, райцентр, вузлова зал. ст. Відомий з 1540 як нас. п. Пин. князівства. Володіли Довойни, Долмати, Сапіги, Дятловицький монастир. Зростання Л. викликане розбудовою Поліських залізниць. 1918-1919 Л. під УНР. У 1930-х рр. – «Просвіта». Пограничне укр. місто.

Лунинецький район, центр – м. Лунинець. До 1954 в складі Пин. обл., відтоді – Берест. У суч. межах переважно біл. ПРЛ проходить по Цні і Прип’яті.

Лускали, с., Кам., ср. Войська. У 30-і рр. в Л. діяв осередок «Просвіти», при читальні мали місце хоровий, танцювальний та художній гуртки. До 60-х рр. у місц. школі викладалася укр. мова.

Луцька католицька дієцезія, кат. єпархія в Україні, охоплювала межі кол. Вол. князівства – 14 деканатів, в тому числі воєвод. Берест. Влади ЛД щодо укр. народу провадили політику покатоличення і полонізації, організовували антиправославні програми. Див. Рупієвський.

Любанське озеро, ін. назва Дивинське оз. В околицях Дивина, Коб. Довжина берегової лінії 10 км. сполучене Козацьким каналом з Мухавцем.

Любель, с., Пин., ср. Осніжицька. Від Пинська на пн. 10 км.

Любешів, сел. міського типу, райцентр Вол. обл., на р. Стохід. Відомий з 1484 як нас п. Пин. князівства. 1566-1919 в складі Пин. пов., 1919-1939 у воєвод. Поліському. У XVIII ст. при монастирі піарів чинною була школа. 1942-1943 район Л. повністю був під владою УПА.

Люблинська унія 1569, об’єднання ВкнЛ з Пол. королівством у федеративну державу Річ Посполиту на спільному сеймі в Люблині. Укр. землі, за винятком Берестейщини, приєднано до Польщі. Виступом луцького судді Бокія вол. делегація вимагала приєднання Берест. воєводства з Берестям і Пинськом «аж по Ясельду» до Волині, але безрезультатно. Порушуючи статті ЛУ, пол. магнати і шляхта запровадили в Україні режим жорстокого визиску, переслідування укр. церкви і культури, на що укр. народ відповів низкою повстань, найбільше з повстань – Хмельниччина фактично вивела Україну зі складу Речі Посполитої.

М.Гр. ІУР, т. 4, К., 1993, с. 405.

Любчук Сергій, поліський музика і композитор. Н. 2.05.1940, с. Дивин, Коб. Вчився у Мін. консерваторії. Керівник ансамблю нар. інструментів і викладач берест. муз. училища 1965-1970, керівник берест. ансамблю пісні і танку «Брестовчанка» («Берестянка»). З 1980 керує ансамблем пісні і танку «Берестя». Автор музики до спектаклів берест. театру ляльок.

[187]

Людвинівський грошовий скарб, складався з монет ХІ ст. знайдений 1934 в с. Людвиново, Дорог. Більшість монет із загальної кількості 651 були німецького походження, були данські монети, англійські, угорські, італійські, одна ірландська куфічна, одна чеська монета.

Ю. В. Кухаренко. Средневековые памятники Полесья, М., 1961, с. 19.

Людвинове, с., Дорог., 10 км на пд. від Дорогичина. У Л. 1861-1863 в маєтку чоловіка жила Е. Ожешко. Організувала школу в якій 1862 вчилося 20 хлопців. 1934 знайдено монетний скарб.

Людиновичі, с., Іван., ср. Бродницька. Від зал. ст. Юхновичі 5 км., на шляху Пинськ-Берестя.

Люлькевич Микола, укр. активіст у Дивині, Коб., у 20-30-і рр., агроном за освітою.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 210.

Лядовичі, с., Іван., від зал. ст. Янів-Поліський 31 км. 1941-1944 німці розстріляли в Л. 32 жителів, спалили 200 дворів.

Ляхи, давня східнослов’янська назва поляків.

Ляхи, с., передмістя Пружан.

Ляхівці, с., Малорит., ср. Мокрянська. Від Малорити на сх. 6 км., 15 км від вол. межі. Відомі з XVII ст. До 1861 належали пол. магнатам Красінським. Пам’ятка дерев. архітектури церква Різдва Богородиці. Опубл. 1891 нарис «Село Ляхівці Берест. пов.» в якому підкреслено, що жителі Л. українці, живуть бідно.

⇐ Предыдущая 12 13 14 15 161718 19 20 21 Следующая ⇒