Володимир Леонюк 21 страница

Папкович Петро, вчений, член-кореспондент АН СРСР, кораблебудівник. Н. 1887, Берестя. П. 1946. Закінчив 1911 Петербург. Політехніч. ін-т. Проектував і будував військові й пасажир. кораблі. Викладав в альма-матер. Пр. з будівельної механіки корабля, удосконалення розрахунку корабельних конструкцій, з теорії пружності. Автор курсу «Строительная механика корабля» (1946).

П. Папкович. – БСЭ, т. 19, с. 160.

«Параскева з житієм», ікона, пам’ятка укр. іконопису Полісся. Створена 1659, виявлена 1970 в церкві Троїцькій (XVIII ст.) с. Бездіж, Дорог. Дошка, яєчна темпера, 143х105х2,5. Опубл. БелСЭ, т. 12, с. 603 без вказівки на місце переховування.

ЖБ, с. 43-45.

Параскеви П’ятниці церква, с. Бережне, Стол., пам’ятка поліської архітектури ХІХ ст.

[226]

Параскеви П’ятниці церква, с. Гнівчичі, Іван., пам’ятка поліської церковної архітектури. Збудована 1802 в стилі класицизму. Занедбана.

Параскеви П’ятниці церква, с. Дивин, Коб. Споруджена 1740 в стилі бароко. В основі прямокутник з вівтарною апсидою. Дах двосхилий, sз двома вежами.

Параскеви П’ятниці церква, с. Мистячі, Пин., споруджена 1794. Великої історич. та мистецької вартості ікони з металічними окладами місцевих майстрів вивезено до Мінська.

Параскеви П’ятниці церква, с. Ольшани, Пруж. Збудована 1866. Ікони вивезені 1972 до ДММ БРСР у Мінську.

Параскеви П’ятниці церква, с. Опіль, Іван., вибудована у др. пол. XVIII ст. з помітними рисами бароко.

Параскеви П’ятниці церква, с. Чорнавчиці, Берест., пам’ятка церковної поліської архітектури, споруджена 1733, перебудована в ХІХ ст.

Паре, с., Пин, ср. Ласицька. Над Стирем, від Пинська на пд. 45 км. У ХІХ ст. в П. зафіксовано масове поширення ковтуна – Пліка полоніка.

Парохонськ, с., Пин., 25 км на пн.-сх. від Пинська на р. Бобрик. До 1939 був маєток кн. Друцьких-Любецьких.

Пархач Олег, укр. активіст на Берестейщині, юрист за освітою. Н. с. Мотикали, Берест., від 27.08.1995 голова Управи громад. об’єднання «Просвіта Берестейщини» ім. Т. Шевченка. Автор публікації «Нащо нам потрібна просвіта» в № 1 «Берестейського краю»

Пархом, укр. майстер-золотар з Давид-Городка. На 1752 на спілку з Микитою-золотарем зробив оклад до ікони «Богоматір Одигітрія».

Пархом. – ЭЛМБел., т. 4, с. 199.

Пархотик Василь, укр. політ. та культур. діяч Берестейщини. Н. с. Здітове, Жаб. П. 1944, Берестя. 1922 кандидував до пол. сейму. Очолював культурно-організац. життя Кобринщини, закладав філії «Просвіти», драматичні гуртки. Член ОУН. 1941-1944 секретар коб. відділу укр. допомогового комітету. Мав зв’язок з УПА. За доносом поляків розстріляний німцями.

І. Хміль. Укр. Полісcя, Чікаго, 1976, с. 101.

[227]

Пастернак Євген, укр. історик, автор монографії «Історія Холмщини і Підляшшя» (1968), в якій чимало уваги приділено Поліссю. З початком нім-пол. війни 1939 П. був інтернований поляками до концтабору в Березі, про що написав спогад.

Пастернак Іван, укр. активіст у Бересті в перші роки пол. окупації. 1922 обраний від Полісся послом до пол. сенату. Замучений пол. шовіністами 23.05.1943 в с. Хорощинка на Підляшші.

Пастернак Ярослав, укр. історик. Н. 2.01.1892, с. Хирів, Львівщина. П. 22.11.1969, Канада. Дійсний член НТШ. Пр. про Полісся: «Давидгородоцькі князі» (г. «Діло», Львів, 14.03.1936), «Полісся в старовині» («Новий час», Львів, 14.03.1939), «Крилос, Городне, Давид-Городок», «Найстарші часи Волині», «Коротка археологія західноукр. земель», «Археологія України» (Торонто, 1961), «Підляшшя» (у співавторстві).

Патрикій Наримунтович, лит. князь з пин. Наримунтовичів, в окремих джерелах іменується по батькові як Давидович. У 60-80-х рр. XIV ст. княжив у Стародубі, 1386 присягав на вірність Ягайлові. Це від ПН походять роди рос. кн.: Голіциних, Хованських, Куракіних, Булгакових.

Ф. М. Шабульдо. Земли юго-зап. Руси, в составе Великого княжества Литовского, К., 1987, с. 63, 64, 98.

Парфен (Партен), правосл. чернець з Пинська, мабуть з Ліщинського монастиря. Переписувач книг. Зберігся укр. варіант. «Псалтиря» Ф. Скорини, створений 1543 П.

М. Возняк. Історія укр. літ., т. 2, Львів, 1921, с. 10.

Паустовський Костянтин, рос. письменник. Н. 1892, Москва. П. 1969. Тв. про Полісся: «Корчма на Брагинці», «На розтоптаних дорогах», «Маленький лицар», «Містечко Кобринь», «У болотних лісах», «Під щасливою зорею», «Гнила земля».

Паустоўскі К. Г. – ЭЛМБел., т 4, с. 218.

Пачоський Йосиф (Юзеф), укр. і пол. натураліст. Н. 1864, Білгородка, Рівен. обл. П. 1942. Проф. Херсон. політех. ін-ту 1918-1922. Зав. ботанічного відділу в заповіднику Асканія Нова. З 1923 в Польщі, керує науково-дослід. працею в Біловезькій Пущі. Пр.: «Основные черты развития флоры юго-зап. России» (Херсон, 1910), «О растительных формациях и происхождении флоры Полесья» (1900), «Флора Полесья и прилежащих местностей» (1901), «Ляси Бяловєжи» (Познань, 1930).

Пашкович Прокіп, активіст укр. руху на Берестейщині. Житель с. Клітище, Коб. Культурний начитаний селянин. За обстоювання українства Полісся 1940 репресований НКВД.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 199.

Пельчицький Леонтій, єп. турово-пин. П. 1595. Один з організаторів Берест. унії. Правосл. джерелами (І. Вишенським) характеризується негативно.

О. Левицький. Внутрішній стан західно-руської церкви в Польсько-лит. державі та унія. – РіБ, т. 8, с. 40; М. Возняк. Історія укр. літ., т. 2, с. 140.

[228]

Пенкіна Зінаїда, рос. бібліограф Н. 1861. П. 1887. Авторка покажчика «Полесье. Библиографические материалы по истории, географии, статистике, этнографии и экономическом состоянии Полесья» (СПб, 1883). У покажчику П. перелічено літ. 1855-1880 про Волинську, Київську, Мінську та Гродненську губ.

Н. А. Назаревский. З. М. Пенкина – первая русская женщина-библиограф. – ж. «Сов. библиография», 1961, № 3; ЭЛМБел., т. 4., с. 249.

Переволока, с., вірніше хутір, Іван., ср. Одрижинська. Від зал. ст. Янів-Поліський 30 км.

Передільськ, с. Пруж., ср. Старовольська. Від зал. ст. Оранчиці 30 км.

Переруб, с., Іван., ср. Рудська. Від зал. ст. Янів-Поліський на пд. 16 км. Біля П. починається з р. Пини Дніпровсько-Бузький канал.

Переспа, с., Дорог., ср. Немиржицька. Від Дорогичина 25 км.

«Пересторога», укр. полемічний твір початку XVII ст. Опубл. Д. Зубрицьким в «Актах, относящихся к истории Зап. России» (т. 4). Можливі автори: І. Борецький, Ю. Рогатинець, А. Вознесенський. Автор «П». був учасником собору в Бересті 1596, згадує про гоніння Потієм Берест. Микільського братства.

П. К. Яременко. «Пересторога» – укр. антиуніатський памфлет початку XVII ст., К., 1963, с. 35; І. Франко. З історії берест. собору 1596 р., т. 46, кн. 2, с. 197-219.

Пересудовичі, с., Берез., ср. Висоцька. Від зал. ст. Береза Картузька 30 км.

Перехрестя, с., Пин., ср. Дубойська. Від зал. ст. Юхновичі 12 км.

Перківський монетний скарб, знайдено 1912 в с. Перки, Коб. складався з 1464 монет лит., нім., угорських, чеських, шведських, прибалтійських, шотландських. Зберіглася лише одна монета в Ермітажі.

Перкун Люба, поліська ткаля. Н. 1925, с. Куп’ятичі, Пин. Спеціалізація П. – поліські рушники.

Музей беларускага нар. мастацтва, альбом, Мн., 1983, № 92, с. 175.

Перхвенович І., голова золотарського цеху в Пинську. Згадується на 1552.

Фр. Скарына. Эн. даведнік, Мн., 1988, с. 411.

Петра св. церква, Берестя, заснована під опікою кн. Володимира Васильковича 1275, який «...поставив церкву св. Петра, і євангеліє дав апракос, оковане сріблом, і кадильницю срібну, і хрест воздвижальний положив там». У XVII ст. церква має назву Петра і Павла, очевидно, мурована, володіли нею берест. василіани. Зруйнована під час будівництва рос. фортеці в 30-х рр. ХІХ ст.

Петрович Авакум, гр.-кат. (ун.) діяч, настоятель Ліщинського монастиря в Пинську на початку XVII ст.

А. Миловидов. О положении... с. 392.

Петров Микола, укр. літературознавець. Н 1840. П. 1921. На 9 археолог. з’їзді П. виголосив доповідь «Купятицкая икона Богородицы в связи с древнерускими энкалпионами» («Труды ІХ археол. съєзда», М., 1893, т. 2).

[229]

Петро з Турова, козак низовий запорізький, приймав участь у лівонській війні в складі козацького загону при війську С. Баторія. Записаний у реєстрі 1581.

Реєстр 1581 року – ЛУ, 1991, 13.06.

Петровська Христина, поліська ткаля. Н. 1905, с. Гнівчичі, Іван. Автор високомистецьких рушників, експонується в Берест і Пин. краєзнавчих музеях.

Музей беларускага нар. мастацтва, альбом, Мн., 1983, 174.

Петровський Олексій, студент Києво-Могилянської академії в класі риторики на 1790. Родом з с. Погост (Погост-Загородський), Пин.

З. Й. Хижняк. Киево-Могилянская академия, К., 1988, с. 225.

Петропавлівська церква, с. Мохро, Іван., пам’ятка поліської церковної архітектури. Споруджена 1792.

Петропавлівська церква, с. Шерешове, Пруж. Збудована 1824. Дерев’яна. Головний фасад має шестиколонний портик, на даху – двоярусна фігурна вежа.

«Петрусь», нар. балада літ. походження, записана І. Котовичем у с. Косичі, тепер у межах Берестя, і видана 1866 в СПНТСЗК. Починається словами «Далеко слихати такую новину». І. Франко походження «П» локалізує в с. Жулин на Стрийщині. Натомість г. Нудьга приписує авторство «П» поетесі XVI ст. О. Копть-Журавницькій.

Г. Нудьга. Не бійся смерті, К., 1991, с. 75, 186, 187, 192.

Пєрацький Броніслав, пол. політик. Н. 1895. П. 15.06.1933, Варшава. У 1930-1931 П. – міністр без портфеля, 1931-1933 міністр внутрішніх справ. Проти українців провадив політику репресій і терору, організував пацифікації, в тому числі на Поліссі. Убитий членами ОУН. Вбивство П. послужило пол. урядові приводом для заснування концтабору в Березі.

Я. Сватко. Доба і воля. – ж. «Визвольний шлях», кн. 9 (522), с. 1048.

Пєсенка Михайло, письменник. Н. 1939, с. Новосілки на Берестейщині. Вчився в Донецькому ін-ті сов. торгівлі. Пише рос. мовою. Тв: зб. «Эхо моих весен» (1976), «Багряные солнца» (1979).

Пєсенка М. – «Письменники Радянської України», К., 1981, с. 208.

Пилипейко Іван, укр. педагог, етнограф. Родом з Берестейщини. Працює в Косові на Івано-Франківщині. Автор кількох ст. в укр. пресі.

Пилипівка, річка, ліва притока Прип’яті. Завдовжки 69 км. Каналізована, є частиною Дніпровсько-Бузького каналу. Біля гирла П. на лівому високому березі розташований Пинськ.

Пинкович Васько, купець з Пинська, згадується на 1592 в скарзі про незаконне стягнення мита біля Дубровиці.

Торгівля на Україні XIV – середина XVII ст. Волинь і Наддніпрянщина, К., НД, 1990, с. 227.

Пинковичі, с., Пин., ср. Осніжицька. Передмістя Пинська з боку Лунинця. Над Пиною. Відомі з XVI ст.

[230]

Пинськ, друге завбільшки і за знач. місто краю, історичний центр Полісся. На 1985 109 тис. ж. Зал. ст. на лінії Берестя-Лунинець. Річковий порт, сполуч. з Києвом і Берестям. 180 км на сх. від Берестя. Промисловий комбінат верхнього трикотажу, фаб. трикотаж спорт. виробів, штучної шкіри, льнозавод, виробниче деревообробне об’єднання (фанерно-сірниковий комбінат, мебльова фабрика), суднобудівний-судноремонтний завод, екскаваторно-ремонтний завод, ливарно-мех. завод, ливарного устаткування завод, завод ковальсько-пресових автоматич. ліній, біохімічний завод, комбінат хім. та будів. індустрій. Технікуми. Комплексні лабораторії меліорації заплавних земель Полісся наук.-дослідного ін-ту меліорації і водного господарства Білорусі. Краєзнавчий музей. Відомий П. з 1097 як один з провінційних центрів Київської Русі. Значний торгівельний та ремісничий центр. У першій пол. XIII ст. П. під зверхністю Гал.-Вол. князівства, опорний пункт у боротьбі з лит. нападами. З 1323 у межах ВкнЛ. Удільне Пин. князівство під Литвою скасоване 1556, з 1566 П. – повітовий центр у воєводстві Берест. Від 1581 має Магдебург. право. На поч. XVII ст. в П. засновується правосл. братство зі школою. Торговельний шлях Дніпро-Прип’ять-Буг-Балтика завжди сприяв розвиткові міста, в його околицях знайдено грошовий скарб з 2 ст. н. е. Економ. значення П. поновлюється з відновленням Дніпровсько-Бузького каналу. До прокладення Поліських залізниць П. був перевалочним пунктом товарів з Волині і Наддніпрянщини в порти Балтики. Восени 1648 у П. відбулося нар. повстання за возз’єднання краю з укр. козацькою державою. 1655-1659 П. – центр Пинсько-тур. козацького полку. 1706 місто зруйноване шведами. До Рос. імперії приєд. 1793, віднесений як повітовий центр до Мін. губ., в складі якої перебував до 1915. На початку ХХ ст. виникає укр. культурно-сусп. життя. У 1911 в П. відбувався збір коштів на пам’ятник Т. Шевченкові у Києві. 1918-1919 П. з повітом належав до УНР. 1919-1939 у П. діє філія «Просвіти», драмгуртки, ін. осередки укр. життя. 1939 П. приєднано до БРСР. В околицях П. діяли загони УПА. 1946 в П. укр. підпільники висадили в повітря клуб з компартійними зборами. Під совєтами П. 1939-1954 центр обл., від 1954 райцентр Берест. обл.

Пинська братська школа, серед. освітній заклад, організов. членами правосл. братства м. Пинська за взірцем берест. та львівського братства на початку XVII ст. У 20-х рр. перехоплена гр.-кат. (ун.) 1629 при федорівський церкві діяла таємна правосл. школа, в ній дидаскал Стрілецький навчав «науці руській» кілька десятків хлопчиків. Офіційно відновлена після 1633 Розгромлена 1665 єзуїтами, викладачів після брутального збиткування прогнано з Пинська. Учнів, бл. 300 чол., частково розігнано, частково зачислено до єзуїт. колегіуму. Бібліотеку школи тоді ж спалено за містом. На 1746 при Богоявленському правосл. монастирі в Пинську пол. влади виявили півтаємну школу, в якій викладалися мови: руська, пол. та латина.

С. К. Исторические сведения о православных церквях в г. Пинске. – «Виленский вестник», 1870, №№ 15, 16; А. Миловидов. О положении... с. 400.

Пинська військова флотилія, загін сов. військових кораблів з 93 бойових одиниць 1939-1941, виокремлена з Дніпровської флотилії. 1944-1945 частина

[231]

Ілюстрації

[232]

останньої. База – м. Пинськ. Брала участь в операціях проти німців на Прип’яті і Дніпрі.

«Пинська газета», орган пин. обл. управи під час нім. окупації 1941-1944. Адресувалася населенню Пин. обл., яка належала до райхскомісаріату Україна, вид. укр. мовою. Крізь нім. цензуру пропагувала укр. культуру, таврувала більшовизм.

Пинська генеральна конгрегація, собор укр. правосл. церкви Речі Посполитої з участю катол. духівництва, відбулася 15.06.1791 в Пинську. ПГК ухвалила створити в межах Речі Посполитої окрему автокефальну правосл. церкву, розірвати залежність від Петербурзького синоду, увійти знову в підпорядкування патріархові константипол. ПГК мала стати постійно діючою установою, збиратися в Пинську щочетвертий рік. Ухвали ПГК були унеможливлені приєднанням краю до Росії.

Пинська група РСДРП, заснована 1905, об’єднувала переважно росіян (залізничників), поляки мали свої організації, євреї – свої. Нараховувала бл. 200 чол. Активно діяла 1905-1907. Організувала 1910 страйк. Припинила діяльність з огляду на окупацію 1915 краю німцями.

Пинська друкарня, діяла 1729-1746 в Пинську, власність єзуїтів, друкувала по-латині й пол. мовою. Відомо 8 назв видань ПД: літургійні книги, панегірики, казання, зб. «Всякої всячини» К. Неселовського.

Пінская друкарня. – ЭЛМБел., т. 4, с. 285.

Пинська економія, група маєтків у Пин. пов. в часи Речі Посполитої, прибутки йшли на утримання королівського двору. З приєднанням до Рос. імперії 1793 ПЕ стала власністю царської скарбниці.

«Пинська корчма», зб. правил для керування в церковному і світському житті. Відредагована і переписана 22.03.1634 уніатським письменником Н. Козицьким, ченцем Ліщин. монастиря в Пинську. На 1894 ПК зберігалася в публ. бібліотеці Вільнюса.

А. Миловидов. О положении... с. 378.

Пинська місія, католицька місіонерська база, організована у 20-х рр. УГКЦ (уніатською) в м. Пинську за ініціативою митрополита А. Шептицького і з дозволу пол. уряду для поширення на Поліссі католицизму.

[233]

«Пинська міста історія», «Гісторія мяста Піньска», рукопис, знайдений 1832 в бібліотеці скасованого кармелітського монастиря в Пинську. Кілька десятків аркушів, списаних старою польщиною. Мова йшла про місцеві події до XVII ст. Доля рукопису невідома.

Исторический памятник о Пинске. – «Чтения в императ. об-ве истории и древностей российских при Моск. ун-те», М., 1847, № 5, с. 5.

«Пинська мадонна», п’єса біл. драматурга і теат. діяча В. Галубка (1882-1942), написана 1926, текст не зберігся, знищений в КДБ, сам автор помер у Гулазі. «ПМ» створена як засіб боротьби з «релігійною отрутою», спрямована проти катол. церкви. Сюжет: аморальний ксьондз намагається канонізувати свою коханку. «ПМ» виставлялася на східнобіл. сцені. Назва – данина поліській екзотиці.

Пинська область, адмін.-терит. одиниця БРСР 1940-1954 та в райхскомісаріаті Україна 1941-1944. 1954 прилучена до Берест. обл.

«Пинська риторика», наука про уміння виголошувати промови, викладалася в колегіумах і брат. школах XVI-XVII ст. Автори «ПР», правдоподібно, викладачі. «ПР» знайдено пол. дослідницею Я. Ульчінайте.

Я. Ульчінайте. Теорія риторики в Польщі і Литві в XVII ст., Вроцлав, 1984.

Пинська унія, спроба пол. адміністрації нав’язати правосл. українцям нову унію з пол. католиками, проголошену 1921 на неканонічному соборі в Пинську. ПУ передбачала остаточну латинізацію обряду, підпорядкування парафій пол. біскупствам тощо. Не пройшла.

Укр. церква і процес нац. відродження, Дрогобич, 1990, с. 16, 28.

«Пинська шляхта», комедія, див. Дунін-Марцинкевич В.

Пинська фабрика художніх виробів, промислово-художнє підприємство в Пинську, об’єднує нар. майстрів Полісся, випускає предмети ужиткового мистецтва. Підлягає мін. місц. промисловості Респ. Білорусь. ПФХВ постачають вироби 220 майстрів, тематику для творів підказує керівництво фабрики, зокрема голов митець О. Ступак. Ткалі-надомниці П. Новик, Є. Румак, Г. Данилович постачають рушники й обруси з традиційними укр. орнаментом, гончари з Городньої постачають самобутню кераміку, майстер-бондар О. Козак з Рилович складає і різьбить декоративні барильця – все це видається за біл. нар. мистецтво.

Пинське богоявленське братство, сусп.-реліг. організація міщан, почасти шляхти м. Пинська. Засноване на поч. XVII ст. за прикладом братств Львова і Берестя. У 1668 до гродських книг Пинська уписано «випис з книг гродських староства Берестейського» з текстом статуту Львів. братства «для вшелякої потреби і згуби». ПББ сприяло об’єднанню укр. населення в обстоюванні прав, дбало за розвиток рідної культури, виступало проти сваволі католиків. У XVIII ст. ПББ виступило ініціатором проголошення автокефалії правосл. церкви в Польщі. Дожило до новітніх часів у церковно-побут. формі.

Я. Ісаєвич. Братства та їх роль у розвитку укр. культури XV-XVIII ст., К., 1966, с. 38, 39, 124, 215, 216; Слув кілька о Піньску, Пинськ, 1936, с. 13.

[234]

Пинське городище (Замчище), місце розташування середньовічного Пинська. Оточено було валами й ровами. Посередині знаходився дитинець (фортеця). Головний тип житла – однокімнатна хата з підлогою. Вулиці мостилися колодами. У старому Пинську оброблялося залізо, практикувалося ювелірне ремесло, знайдено гребінці, ігральна шашка, частина ткацьких верстатів, багато полив’яних керамічних плиток. ПГ поступово руйнується.

П. Лысенка. Там, дзе стаяў старажытны Пінск. – ЛіМ, 1968, № 7.

Пинське князівство, див. Турово-Пинське князівство.

Пинське повстання 1648, частина війни укр. народу за незалежність під проводом Б. Хмельницького. Почалося у вересні 1648 за участю козацького загону А. Небаби. Повстанці захопили замок і місто. У жовтні до Пинська підступили частини пол.-лит. війська. Ультиматум про капітуляцію пиняни відхилили. Штурм почався 9.10.1648. Повстанці боронилися з нечуваною мужністю. Бій ішов за кожен дім, за кожну вулицю. З обох боків загинуло десятки тис. людей. Поляки жорстоко помстилися над переможеними учасниками повстання – вбили і втопили в Пині бл. 14 тис. чол.

О бунте г. Пинска и усмирении оного в 1648 г. – «Чтения в императ. об-ве истории и древностей росс.», М., 1847, № 5, с. 31-48.

Пинське реальне училище, учбовий неповносередній заклад, функціонував у Пинську до 1915.

Пинське староство, державне володіння, прибутки з якого йшли на утримання старост, повітових керівників або за заслуги перед Річчю Посполитою. Найвідоміші пин. старости: Ю. Збаразький-Корибутович, захисник православних, і А. Радзивілл, гонитель правосл. пинян.

«Пинський голос», газета, вид. рос. мовою в Пинську 1912.

С. Александровіч. Пуцявіны роднага слова, Мн., 1971, с. 185-186.

Пинський єзуїтський колегіум, середнього рівня навчальний заклад, утримуваний єзуїтами для навчання дітей поліської шляхти і багатих міщан. Заснований 1638 за сприяння А. Радзивілла. Викладалася філософія, риторика, поетика, геометрія, астрономія, музика. Навчання мало загалом схоластичний характер. Учням прищеплювалося схиляння перед католицизмом і Польщею. На 1770 ПЄК володів 21 селом (684 дими), 14 корчмами, 3 млинами, цегельнею, аптекою в Пинську. В ПЄК вчився А. Нарушевич. Закритий росіянами 1793. Уціліло приміщення ПЄК, що було частиною єзуїтського монастиря. Бібліотека згоріла 1939.

Пинський єзуїтський собор, пам’ятка архітектури. Збудований у 30-40 рр. XVII ст. як кафедральний собор єзуїтського монастиря на фундації насамперед Радзивіллів. О. Кольберг назвав ПЄС «купою цегли». Тим не менше ПЄС став архітектурним центром міста і зокрема міської площі. Пошкоджений 1944 сов. артилерією, висаджений у повітря 1953.

Пинський жіночий пансіон, навчальний неповносередній заклад для дівчат. Заснований 1868. Учениці ПЖП – представниці пол. міщанства міста.

[235]

Пинський краєзнавчий музей, заснований 1924 за ініціативою Р. Горошкевича. До 1939 переважали експонати на доказ «польскосці» Полісся. Від 1979 наіменований Біл. держ. музеєм соціалістичного перетворення Полісся. Має 5 відділів: природи краю, історії дорев. минулого, сов. часу, історії війни 1941-1945, відділ післявоєнного часу. Національна природа краю, його історія та діячі зігноровані.

«Пинский листок», газета вид. рос. мовою в Пинську 1910-1911. Друкувала захоплені відгуки на гастролі укр. труп. на Поліссі.

Пинський повіт, адм.-тер. одиниця ВкнЛит. та імперії Рос. з центром у Пинську. Утворений 1566 замість скасованого князівства як другий пов. Берест. воєво-ва. З 1793 ПП включено до Мін. губ., в якій перебував до 1915. 1918-1919 під УНР, 1919-1939 під Польщею в складі Поліського воєводства. Скасований 1940, Пинськ стає обл. центром БРСР, з 1954 райцентром Берест. обл.

Пинський район, адм.-терит. одиниця в складі Берест. обл. Утворений 1940, 1954 збільшений за рахунок скасованих Жабчицького, Логишинського. Пл. 3,2 тис. кв. км. Сільради: Березовецька, Бобриківська, Боричевицька, Волишенська, Городищенська, Дубойська, Загородська, Калауровицька, Ласицька, Лемешевицька, Лопатинська, Лищанська, Мерчицька, Молотковицька, Новодвірська, Осніжицька, Охівська, Парохонська, Пліщицька, Поріцька, Ставоцька, Хойнівська, міське селище Логишин. Під госп. угіддями 45,3 відсотка території, під лісом 32 відсотки (менше), одинадцять родовищ буд. піску, 2 родовища крейди. За етніч. складом нас. ПР повністю укр.

Пинський собор 1791, див. Пинська генеральна конгрегація.

Пинський собор УАПЦ 1941, з’їзд представників (єп.) Укр. автокефальної правосл. церкви, відбувся в Пинську під головуванням митрополита Полікарпа. ПС проголосив остаточне усамостійнення укр. правосл. церкви від Моск. патріархії, висвятив кількох нових єп. Провідну роль у проведенні ПС 1941 посів пин. єп. Олександр (Іноземцев). На перешкоді здійснюванню ухвал ПС стала нім. окупаційна влада, відтак сов.

Пинський учительський інтитут, вищий навчальний заклад, випускав учителів для неповних середніх шкіл. Відкритий 1940, закритий 1950.

Пинської консисторії грамота 1663, копія грамоти київ. митрополита Й. Нелюбовича-Тукальського, пинянина, до речі, виданої 3.12.1663 в Корсуні про призначення митрополичим намісником у ВкнЛ слуцького архимандрита Ф. Васильковича. Копія зроблена в Пинську в XVIII ст. Мова укр. Оригінал зберігається в ЦДІА у Києві.

Каталог колекції документів Київ. археограф. комісії, 1369-1899, К., 1971, с. 144.

Пинських робітників виступ 1905, участь пин. робітництва в жовтневому загальному страйку, внаслідок чого припинився рух поїздів на залізниці Берестя-Брянськ. ПРВ придушено каральними загоном з Гомеля.

Пинські болота, територія в басейні верхньої Прип’яті та її приток Ясельди, Пини, Стоходу, Стиру, Горині, Бобрика, Цни, етнічно укр. За

[236]

останні півстоліття на ПБ провадилась інтенсивна меліорація без достатнього наукового обґрунтування, внаслідок чого значні території обабіч Прип’яті перетворено в мертві зони.

Пинські грошові скарби, 1) 1804 знайдено перший науково зареєстрований скарб Берестейщини. Складався з візант. солідів та златників Володимира Великого. З одинадцяти досі відомих київ. златників 6 походять з Пинська; 2) 1871 під час розкопок поховання на території міста знайдено саманідський дирхем 952-953, карбований у Самарканді; 3) візант. монета ІХ ст., знайдена в Пинську під час каналізаційних робіт.

Ю. В. Кухаренко. Средневековые памятники Полесья, М., 1961, с. 20.

Пинсько-Зарічнянський повіт, адм.-терит. один. У Берест. воєводстві 1791-1792, виокремлений з Пин. пов. Центр спочатку містився в с. Плотниця. Потім ПЗП було переіменовано у Запинський з центром у м. Столині.

Пинсько-турівський козацький полк, військова та адм.-тер. одиниця Укр. козацької держави 1657-1659. Утворений на Поліссі і названий за аналогією до колиш. князівства. Утворена ПТКП передбачалося універсалом Б. Хмельницького від 28.05.(8.06.)1657. Полковником пин.-тур. спочатку

[237]

був гродський війт І. Богдашевич, відтак призначено К. Виговського. Полкова канцелярія містилися в Давид-Городку. Полк приймав участь у військових операціях проти поляків. Скасований з настанням руїни і відновленням на Поліссі влади ВкнЛит.

⇐ Предыдущая 16 17 18 19 202122 23 24 25 Следующая ⇒