Володимир Леонюк 16 страница

Кравчинський (Степняк) Сергій, рос. письменник Н. 13.07. 1851. П. 23. 12. 1895. Укр. роду. Учасник «ходіння в народ», член партії «Земля і воля». Виконав атентат на шефа царської жандармерії Мезенцева, відтоді в еміграції. Підтримував контакти з Драгомановим і Павликом. У пр. «Російське селянство» розповів про «Логишинську справу», – про захоплення мін. губернатором Токарєвим землі, яка була власністю мешканців поліського містечка Логишин, про опір логишинців та розправу на ними.

Кравчук Олександр, біл. театр. митець, викладач. Н. 10.05.1936, Берестя. Вчився в БТМІ. Виставляється з 1967. Оформив вистави: «Виклик богам» А. Делендика в Берест. драмтеатрі (1965) та «Травіата», Д. Верді (1969), «Спляча красуня» П. Чайковського (1970) у держ. театрі опери і балету в Мінську.

[166]

Крайка, пояс завдовжки до 2,5 м. Ткалася з різнокольорових ниток. Предмет гордощів поліських чепурунів у ХІХ ст.

Крайновичі, с., Пин., с. Молотковицька. Від Пинська на зх. 10 км. Радгосптехнікум.

Краї, с., Івацевицький р-н. 10 км на пн. від Телехан, ср. Річківська. Від зал. ст. Мальковичі 64 км.

Крамне, с., Дорог., ср. Бездіжська. Від Дорогочина на пн.-сх. 15 км. До середини ХХ ст. К. славилось виробництвом поліських розмальованих куфрів.

Краніхфельд Володимир, рос. літ. критик. Н. 1865, Пинськ. П. 1918. За молодих літ К. рос. народник. Від 1904 член редакції ж. «Мир Божий», згодом редактор. Пр. про Некрасова, Успенського, Салтикова-Щедрина, Л. Толстого, Т. Шевченка.

Красіївка, с., Іван., ср. Достоївська. Від зал. ст. Янів-Поліський на пн. 19 км. До 1960 Смердяччя.

Красниця, с., р-н. Івацевицький, ср. Вигонищанська, околиці Вигонівського оз. 1942 німці вбили в К. 90 мешканців, спалили 16 дворів. Село не відновилося.

Красове, с., Пин., ср. Пліщицька. Від Пинська 15 км.

Крачко Володимир, активіст укр. руху на Берестейщині Н. 1924. Учасник війни з німцями, нагороджений медалями. Живе у Кобрині. З лютого 1989 член правління Укр. гром.-культурного об’єднання Берестейщини. Автoр краєзнавчих ст.

Крачковський Юліан, етнограф та археограф, дослідник звичаїв поліських селян. Н. 25.07.1840, с. Озяти, Жаб. П. 25.07.1903. З родини органіста місцевої гр.-кат. (ун.) церкви. Закінчив Петербурзьку дух. академію, викладав у Молодеченській (Білорусь) вчит. семінарії, був інспектором нар. училищ у Тульській губ., директором Полоцьк. вчит. семінарії. Батько відомого сходознавця. Пр.: «Быт западнорусского селянина» (1874), «Очерк быта западнорусского крестьянина» (1869), «Очерки униатской церкви» (1871), «Старая Вильна до конца XVII в.» (1893), «Иван Петрович Корнилов» (1901), «Свадебные обряды западноруских крестьян» (1968).

Крашевський Каєтан, пол. письменник. Н. 11.03.1827, с. Довге, Пруж., жив переважно в с. Романів на Підляшші. Брат Юзефа і Люціана. Як аматор займався астрономією і музикою. Автор історич. повістей: «Берестейський конюший» (1875), «Зі спогадів каштеляна» (1896), «Потурнаки» (1895), змістовно пов’язаних з Поліссям.

Крашевський Люціан Едвард Ян, пол. художник-аматор і фотограф. Н. 24.07.1820, с. Довге, Пруж. П. 2.02.1892. Брат Юзефа і Каєтана. Володів маєтком в с. Стрельна, Іван. Автор творів з етнограф ухилом – начерків поліських селян і міщан, їх одягу. Учасник повстання 1863, був на засланні.

Л. Крашевскі. – Словнік артистув польскіх, т. 4, В-ва, 1986, с. 254-256.

[167]

Крашевський Юзеф Ігнацій, пол. письменник. Н. 28.07.1812, Варшава. П.. 19.03.1887. Жив 1833-1859 на Поліссі в родовому маєтку Довге, Пруж. Служив у Житомирі. Серед україніки К. є тв. на поліські теми: «Спогади з Полісся, Волині і Литви» (1840), «Пинськ та Пинщина» (1838), «Поліський ярмарок», «Село на Поліссі», «Корчми та дороги на Поліссі (останні три 1839), «Одяг міщан і селян з околиць Берестя, Кобриня і Пружан» (1860), «Пинськ та його околиці» (1837), «Народні пісні зібрані на Пинщині Р. Зенькевичем», «Кілька малюнків з життя сільського населення Кобринщини» (1850). Як політик К. щодо України дотримувався шов. поглядів.

С. Козак, Укр. проблематика в нар. повістях Крашевського. – ж. «Наша культура», В-ва, 1970, № 8, с. 3-5.

Кремпський Геркуланум, пол. музиколог і композитор. Н. бл. 1774. П. 1854. Навчав музики дітей кн. Друцьких-Любецьких в с. Лунин, Лунинецький р-н.; разом з Р. Зенькевичем записував місцеві укр. нар. пісні, при тім К. записував мелодії. Записи поліського фольклору (мелосу) загубилися, як також пол. вірші К. та полонези.

Р. Зенькевич. Прубкі римове, Вільня, 1856.

Крестовський Всеволод, рос. письменник. Н. 1840, Київщина. П. 1895, Варшава. У К. є. оп., в яких ідеться про Полісся, – «Беловежская Пуща», «На траве».

Креховецький Адам, пол. письменник. Н. 1850, Волинь. П. 1919. Писав істор. повісті під впливом Г. Сенкевича. Повість «Пітьма» (1905) присвячена укр. філософові XVII ст. К. Лищинському, йдеться про добу пол. контрреформації, є образи єзуїтів, селян і міщан Берестейщини.

Кривицький Олександр, біл. мовознавець. Н. 15.08.1927, Могильовщина. Працівник ін-ту мовознавства АН Респ. Білорусі, один з упорядників ДАБМ, праці про біл. мову. Про мову Берестейщини К. каже: «Берестейсько-пинська група говірок становить разом з суміжними говірками України свій осібний діалект. Коротко кажучи, вона не входить до південно-західного діалекту біл. мови».

А. А. Крывіцкі. Наша родная мова, Мн., 1964, с. 62.

Кривичі, с., Пин., ср. Лемешевицька. Від Пинська на сх. 28 км.

Кривляни, с., Жаб., 15 км на пн. від Жабинки. До ХІХ ст. належали Чорторийським, XVII-XVIII ст. в К. стояв дерев’яний замок.

Кривоблоцький Володимир, біл. художник. Н. 1952, с. Хмельове. Пруж. Закінчив 1976 БДТМІ. Автор вітражів, розписів, станкових картин. Тв.: «Збирає зброю» (1982), «Пісня про зубра» (1982).

[168]

Кривчиці, с., Пин., ср. Ставоцька, від Пинська на пн 15 км. Знайдено 1950 скарб у вигляді однієї давньоєгипетської срібної монети, схованої в землю 283-246 рр. до н. е.

Крижанівський Микола, укр. активіст у Бересті в 20-і рр. Сприяв утворенню школи ім. О. С. Стороженка. Дружина К. Крижанівська очолювала в Бересті осередок «Союзу українок». Вивезений 1940 до Казахстану.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 235.

Кримський Агатангел, укр. письменник, орієнталіст, секретар УАН. Н. 15.01. 1871, Володимир-Волин. П. 25.01.1942, м. Кустанай, в ув’язненні. Автор ст. «До етнографії Полісся», присвяченій аналізові публікації Довнара-Запольського «Песни пинчуков». К. засудив намагання трактувати Пинщину як біл. територію, висловив жаль з приводу того, що укр. терени стають об’єктом, в одному випадку, некваліфікованої уваги (Довнар-Запольський), у другому, – політичних спекуляцій (Погодін, Соболевський).

Криниця, с., Пруж. від зал. ст. Оранчиці на зх. 45 км. Околиця Біловезької Пущі.

Криницький Володимир (Василь), укр. діяч Берестейщини. П. 5.12.1954. За фахом юрист. Працівник 1918-1919 губ. комісаріату УНР у Бересті, відповідав за судочинство. З окупацією краю поляками продовжує патріотичну діяльність. З 1922 голова берест. «Просвіти».

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 231-233.

Криптонім В. Р-в, співавтор ЭСБЕ (Брокгауза і Ефрона), автор ст. «Пинское княжество» (т. ХХІІІ А, СПб, 1898, с. 626). Це короткий нарис історії Пинщини 1097-1898. В. Р-в уважає попередниками слов’ян на Поліссі балтів (литовців), яких потім відтиснуто на пн. Перший руський князь у Пинську Святополк. Після татар. навали Турів занепадає, Пинськ натомість стає першим містом краю. Загарбання Пинська Литвою припадає на 1318. З 1471 Пин. князівство належить київ. Олельковичам. Повстання на Поліссі 1648 пояснюється сваволею поляків. В. Р-в покликається на джерела: Архим. Николай. Историко-статист. описание Минской епархии, СПб, 1864; Писцовые книги быв. пин. староства, Вильна, 1874.

Криптонім К., пол. автор публікації «Кілька зарисув з жиця люду вєйского в Кобриньскєм» (ж. «Атеніум», Вільно, 1850, т. 4.). К., під яким слід розуміти Ю. І. Крашевського, закликає до пожвавлення праці над вивченням нашого народу (К. вважає себе кобринчуком). Публікація К. складається з пісень: «Чи то, Боже, воля твоя», «Пошла дівчина до броду по воду», «Ой, мати, мати, порадниця в хаті», «Розплелися мої розкошеньки», «Зійшла зоря», «Сидить голуб на дубочку», «Не ходи, Грицю, на вечірницю», «Дожинки, пане, дожинки», «Одчиняй, пане, всі брами», «Двори, двори і всі новії», «Ой, полинь, полинь по полю», «Нема в світі так нікому». У примітці К. висловлює подив, звідки на Поліссі відомі такі історизми, як Дунай, козак чи виноград.

Батчук. К этнографии Кобрин. уезда. – «Грод. губ. ведомости», 1891, № 68.

[169]

Криптонім С. К., автор ст. «Исторические сведения о православных церквях в г. Пинске», («Виленский вестник», 1870, № 15, 16), в якій ідеться головно про деякі моменти в історії Ліщинського монастиря в Пинську та його Успенської кафедральної церкви, також про церкву Федорівську.

Крип’якевич Іван, укр. історик. Н. 15.06.1886, Львів. П. 21.04.1967. Автор багатьох праць з історії України. Торкався не раз проблеми історії Полісся. У ст. «Богдан Хмельницький і пинська шляхта» (1917) піддано аналізу ситуацію на Поліссі в період Хмельниччини. Є згадки про Турово-пин. козацький полк у монограф. «Галицько-Волинське князівство» (1984). Уважав Берестейщину укр. краєм.

Критишин, укр. с., Іван., 10 км на пд. від зал. ст. Янів-Поліський. Знайдено 1939 меч з доісторичних часів. 1942-43 в К. відбулися сутички між сов. партизанами і німцями. 1950 відбувався бій між групою укр. повстанців і спецзагоном КДБ. 1953 в К. репресовано велику групу селян за зв’язки з укр. підпіллям.

Кричевський Михайло Станислав, військ. і держ. діяч України періоду визв. війни. Н. наприкінці XVI ст. на Берестейщині, маєток Кричеве, тепер під Польщею. Загинув у бою під Лоєвом 31.07.1649. Літопис Величка називає К. діячем «зичливим батьківщині». Був офіцером освіченим, володів латинською, французькою, нім. та пол. мовами. Учасник закордонних виправ. Напередодні повстання 1648 очолював Чигиринський рєєстровий полк. К. взяв арешт. Б. Хмельницького на поруки, чим урятував йому життя і уможливив втечу на Запоріжжя. З початком повстання К. разом з підлеглим полком переходить на бік повстанців. З-під Жовтих Вод К. на чолі укр. делегації їде в Крим на переговори з ханом про дальші спільні дії проти поляків. Очолював укр. військо в операції під Меджибожем і Костянтиновом, де на голову розгромив Вишневецького. Як пол-

[170]

ковника київ. К. відряджено в Придніпров’я для протидії лит. військові, що рвалося до незахищенного Києва. У битві під Лоєвом лит. військо було зупинене, але К. загинув. Узятий в полон тяжко поранений К. відкинув пропозицію Я. Радзивілла ціною зради України зберігати собі життя і привілеї шляхтича. Ударившись головою об колесо воза, К., урвав собі життя.

В. Сергійчук. Бойові побратими Б. Хмельницького. – ж. «Жовтень», 1985, № 1, с. 95.

«Кричевського Станислава Михайла полонення року 1649 під Лоєвом», умовна назва шпалери, виготов. в другій пол. XVIII ст. на ткацькій мануфактурі в Кореличах, Білорусь, на замовлення Радзивіллів. 3,49х3,29 м. Кортон створили худ. батько і син Геські, імовірно за однойменною картиною А. ван Вестерфельда (XVII ст.). Шпалера виконана в кольорах, добре зберіглася. Власність Краківського нац. музею. Композиційне зображення присвячене драм. епізодові битви під Лоєвом, а саме допитові полоненого укр. полковника Кричевського 31.07.1649 за кілька хвилин до його смерті. У центрі табір пол.-лит. війська, посередині якого група – Я. Радзивілл з почтом. Перед Радзивіллом на селянській гарбі в кептарі лежить поранений Кричевський, ним піклуються два полонені козаки. На виокремленому композиційно передньому плані втілено останні хвилини життя Кричевського. «Можливо пан хотів би перед смертю ксьондза? – зласкавився запитати полоненого кн. Радзивілл. «Ні, волію відро води» – відповів полковник. Він напився води з рук козака, потім зібравшись на силі, вдарився головою об колесо, завдавши собі смертельної рани».

Д. С. Трызна. Беларускія дываны і габелены, Мн., 1981, с. 31-32.

Кричевщина, урочище в околицях с. Плотниця, Стол. Згадується на 1452 – королева Бона подарувала К. Д. Гладкому.

О. Цинкаловський. Т. 1, с. 576.

Кротове, с., Іван., ср. Достоївська. Відоме з XVI ст. 1509 пожалуване панам Іртищам-Достоєвським.

Крук Василь, селянин с. Стригінь, Берез. Зусиллями К. на цвинтарі згад. села 1817 була споруджена церква Іоана Богослова, пам’ятка нар. архітектури.

Свод памятников истории и культуры Белоруссии. Брестская область, М., 1990, с.127, 128.

Крупський Йосиф, берест. художник. Н. 1934, с. Куплин, Пруж. Закінчив 1968 БТМІ, відтоді виставляється. Станковi тв.: «Хлоп’ята» (1968), «Верби над Бугом» (1971), «Оборона берест. вокзалу» (1972), «Село мого дитинства» (1979), «Берест. фортеця» (1980), «Час поезії» (1981), «Теплий день» (1982), «Ніжність» (1983). Мозаїка і розписи в кінотеатрах м. Берестя.

Крушина, с., з 1968 в складі Берестя.

Ксенда Марія, поліська майстриня-ткаля. Н. 1944, с. Мотоль, Іван. Авторка рушників.

Музей беларускага народнага мастацтва, альбом, Мн., 1983, №№ 88, 89, с. 175.

«Кто були наші діди і яка їх була доля до унії», анонімна публікація в «Гродненских епархиальных ведомостях» (Гродно, 1905, за 9.01. с. 656-664)

[171]

укр. мовою, призначалася, за виноскою ред., «для священиків та початкових вчителів як канва, можливо як конспект для доброї сердечної розмови з народом, який любить свою віру і свою народність». У поп. формі «говіркою Берест., Коб., почасти Пружанського повітів» публікація нав’язує читачам-поліщукам білорусофільську ідею щодо Берестейщини – «...сторона де живуть тепер пинчуки, зоветься Білою Руссю» та офіційну концепцію церковної історії, зокрема про передісторію Берест. собору 1596. Укр. переклад зроблений добрим знавцем поліських говірок.

Куба Людвіг, чеський художник і фольклорист. Н. 16.04.1863. П. 30.11.1956. Укладач і видавець зб. «Слов’янство в своїх піснях», в якому серед укр. матеріалів є тексти з Полісся. Подорожуючи по Україні, К. 1888 відвідав Полісся, де записував пісні, серед них відому «У Бересті на риночку». Є в К. картини олівцем під назвою «Біло-українська дівчина, що зриває фасолю» та «Білоукраїнець» (обидві з 1888) – так художник назвав жителів укр.-біл суміжжя.

Кубійович Володимир, укр. географ, енциклопедист. Н. 23.09.1900, Галичина. П. 2.ХІ.1985, Франція. Уч. укр.-пол. війни 1918-1919. Закін. Крак. ун-т. Пр.: «Атлас України і суміжних країн» (1938), ст. в тритомній УЗЕ. Редактор ЕУ. Відбував кілька експедицій на Полісся. У виданнях К. Берестейщина розглядається як інтегральна частина України.

І. Кошелівець. Володимир Кубійович. – ЛУ, 1992, за 4.06.

Кудринський Федот, укр. літератор, педагог, етнограф. Н. 19.02.1867, селище Степань на Рівненщині. П. 1933. Псевдонім Степанець. Писав рос. мовою. Пр.: «Старцы. Полесская легенда» (К., 1894), «Черты обществ. быта Литовской Руси в XVI в.» (1907), «История развития и падения крепостничества в России в связи с положением крестьянства Европейской России» (1911).

Кузьма Туровець, козак низовий запорізький, поіменований в козацькому реєстрі з 1581 як учасник Лівонської війни на боці Речі Поспол.

Реєстр 1581 року. – ЛУ, 1991, за 13.06.

Кузьмич Микола, біл. митець декоративно-ужиткового мистецтва. Н. 1950, с. Пострики, Коб. Закінчив мист. училище в Мінську. Працює в мистец. – виробничих майстернях мистец фонду Респ. Білорусь м. Берестя. Пр.: «Цвітіння» (1983), «Регата» (1983), «Свято» (1984), «Свято Купайла» (1984), «Квіти пам’яті» (1985), «Перша орбіта Земля-космос» (1986).

Кузьмич Олексій, біл. художник. З Берестейщини, орієнтовано з с. Мохро, Іван. 8 років працював у Нерченську. Вчився в БДТМІ, живе і працює в Мінську. Восени 1989 в Палаці мистецтв у Мінську відбулася персональна виставка К. під назвою «Моя Мадонна» (154 тв.) – домінує зображення жінок.

Т. Нікіціна. Персанальна выстаўка Алексея Кузьміча. – МБ, 1990, № 4, с. 76

[172]

Куйбіда Кирило, учасник укр. руху на Поліссі. Мешканець с. Мотоль, Іван. За контакти з укр. повстанцями 1950 засуджений на 25 років ув’язнення. Відбував в м. Інта. Звільнений 1956.

Куклинський С. Ф., поліський фольклорист. Добірка пісень у записах К. опубл. 1866 в СПНТСЗК. Розкопував і досліджував пин. городище, могилу на Ліщі 1871. Пр. «Записки о зап. части Гродненской губ.» (1858).

Известия Русск. археологич. об-ва, вып. VIII, СПб. 1871, с. 81, 82, 174, 262;

Ю. В. Кухаренко. Средневековые памятники Полесья, М., 1961, с. 5.

Кульбаки, с., Стол., ср. Радчицька. Від зал. ст. Горинь 25 км.

Кульчицький Порфир, василіанин, архимандрит лавришівський і ліщинський, гр.-кат. (ун.) єп. 1703-1716 у Пинську. Вчився у Франції, мандрував по Угорщині, Сербії та Болгарії.

Куницький М., пол. старшина. Псевдо «Муха». 1943-1944 командував пол. партизанським просов. загоном на Поліссі, винищував укр. актив. 1944 перейшов з загоном на Підляшшя.

Курашкевич Владислав, пол. мовознавець. Н. 22.02. 1905, Володава. Досліджує історію та діалектологію сх. слов’ян. мов, передусім укр. Укр.-біл. мовне розмежування проводить по ПРЛ.

М. Лесів. Владислав Курашкевич. – «Укр. календар», Варшава, 1985, с. 125.

[173]

Курган, ватажок укр. повстанців, що діяли 1661 в сх. частині Пин. пов., полковник «лісових козаків». К. не дозволяв пол. феодалам повертатись у свої маєтки.

А. П. Игнатенко. Борьба белорус. народа за воссоединение с Россией, Мн., 1974, с. 84.

Курилас Осип, укр. художник. Н. 7.08.1870, Щирець, на Львівщині. П. 25.06.1951. Деякий час у складі УСС перебував на Поліссі, малював військ. руїну села, стару архітектуру, типи поліщуків.

Курилас О. – Словнік артистув пол., т. 4, с. 389-390; Курилас О. – Словник художників України, К., 1973, с. 126.

Курилюк Федір, укр. повстанець. Н. бл. 1910, с. Омелина, Берест. П. 1948. Уникаючи арешту, 1944 пішов у підпілля. Організував бойову групу, що діяла в околицях сіл Чорнавиці, Блювиничі та Омелина. Загинув у бою.

Куп’ятичі, с., Пин. Від Пинська на пн.-сх. 7 км. Відомі з 1518. На початку XVII ст. в К. засновано правосл. монастир.

Куп’ятицька іконка-енкалпіон, знайдена в с. Куп’ятичі, Пин. Датувалася XII ст. Про КІ доповів на ІХ археолог. з’їзді у Вільні 1893 М. Петров.

Куп’ятицький монастир, Введенський Преображен. чол. монастир в с. Куп’ятичі, Пин., на правому березі Ясельди. Заснований 1629 на пожалування П. Войни. З КМ пов’язана діяльність А. Филиповича, І. Денисовича, А. Кальнофойського, І. Галятовського. Існував культ

[174]

Богоматері Куп’ятицької. У 1723 КМ заволоділи гр.-кат. (ун.), пізніше переданий пол. владою бернардинцям з Городища. У 1793 росіяни роблять його правосл. Закритий 1817.

Курцевич Йосиф, після постригу Ієзикиїл, церковн. і сусп. діяч. Н. 26.09.1594. П. 1626, Москва. Князі Курцевичі володіли на Пинщині маєтком в с. Одрижин, Іван. К. – вихованець Падуанського ун-ту. Настоятель Трахтимирівського монастиря, сподвижник П. Сагайдачного. Співавтор «Універсальної протестації і побожної юстифікації». 1621 висвячений на єп. володимиро-берест. Пол. влада намагалась арештувати К. за його патріот. діяльність. З 1624 в Москві, де й помер.

Курцилович, гр.-кат. (ун.) протопіп у Пинську. Вчинив 1674 перепис вірних унії в Пин. єпархії. Згідно перепису К., духовенства уніатського налічувалося 85 одиниць, вірних мирян – 74 одиниці

А. Миловидов... с. 405.

Куст, нар. пісенно-поетич. обряд на Поліссі, справляється на другий день зелених свят: дівчину або молодицю замаюють у лісі віттям дерев, квітами, травою і водять від господи до господи, співаючи пісень кустового циклу. Оцінюється як пережиток анімістичного світогляду предків. Літописи згадують про масове водіння куста Х-ХІ ст. і розцінюють його як рецидив поганства. Куст – божество в одному ряді з Перуном і Даждьбогом. Нині на Поліссі К. – це свято весни, зелені, тепла і молодості.

Д. Булгаковский. Пинчуки, СПб, 1980; П. Биковскі. Пєсні обжендове люду рускєго з околіц Піньска. – «Збюр вядомосці до антропольогії крайовей», Краків, т. 2, 1878; М. Довнар-Запольський. Песни Пинчуков. К., 1895; С. Кітова. Водіння куста на Поліссі. – ж. НТЕ, К., 1972, № 3, с. 67-73.

Кустин, с., Берест., ср. Лищицька, від Берестя на пн.-зх. 25 км.

Кустовичі, с., Коб., ср. Городецька. Від Кобриня на сх. 20 км. На 1549 у К. кількома дворищами володів Коб. Спаський монастир. Наприкінці XVIII ст. К. опинилися у власності рос. поміщиків Енгельгардтів, з яких походила С. Егельгардт, дружина власника Т. Шевченка. 1939-1942 в К. діяла укр. школа.

Кусьмідрович Ян Казимир, пол. художник, виставлявся у 20-30-х рр. Автор пейзажу «Ліс на Поліссі».

Сл. артистув пол., т. 4, с. 396.

Куфко Едуард, біл. художник. Н. 1924, Гомельщина. 1941-1945 у нім. концтаборі, 1946-1953 у концтаборі сов. Закінчив 1974 мист. училище в Мінську. Живе у Бересті. Пише на теми нім. і сов. концтаборів. Розмальовує адм. будинки в Бересті.

Кухаренко Юрій, археолог, знавець праісторичних пам’яток Полісся. Н. 2.04. 1919, с. Чапля, Хмельниччина. П. 6.01.1980, Москва. Досліджував історію Полісся за період від перших слідів людини до ХІІІ ст. Уважав волинян автохтонним населенням на Поліссі, відкидав спроби локалізувати тут дреговичів. Сучасну межу між українцями і білорусами проводив по ПРЛ. Пр.: «Первобытные памятники Полесья» (1962), «Памятники железного века на территории Полесья» (1961), «Полесье и его место в процессе энтогенеза славян (по

[175]

материалам археологических исследований)» (1968), «Зарубинецкая культура» (1964), «Археология Польши» (1969).

Кухарчук Валерій, біл. поет. Живе в Іван. р-ні. Очолює рай. літ. об’єднання «Ясельда». Працівник рай. г. «Чырвоная зорка» («Сталинский путь»).

Кухельбекер Вільгельм, рос. письменник, декабрист. Н. 1797, Петербург. П. 1846, Тобольск. Член Північ. таємного т-ва декабристів. Оспівував свободу, таврував деспотизм. Після поразки повстання 1825 К. намагався

[176]

через Берестя втекти закордон. Біля міста був затриманий і припроваджений на допит.

Куявія, Куябія, Куяба, в арабський джерелах одна з трьох держав на території України 8-9 ст. Розшифровується як держава з центром у Києві.

Лабур, Лабор, Лабурі, Лабурство, етнограф. назва мешканців Янова (Іванова) та с. Мотоль, Іван., а також частини мешканців Олики на Волині, які в давнину займалися лабурством, тобто збиранням грошей на будову або ремонт церков. Промисел лабурського прохацтва склався за часів Речі Посп., коли до лабурства заохочували феодальні власники згад. нас. пунктів. Є дві версії про походження слова лабур: від. лат. лабор – праця, отже працівники, і від укр. лобур – бездіяльна, ледача людина. Існував лабур. жаргон, рештки якого і тепер можна почути в укр. загалом мові Янова. Є переказ про те, що янівські лабурі – це переселенці з Олики, а може було навпаки. В уяві поліських селян янівський лабур – ошуканець, збиточник і чаклун.

Ф. Ставрович. – «Виленский вестник», 1869; С. Максимов. Бродячая Русь. – «Отечест. записки», 1874, № 10, СПб.

Лабурська гавридня, буквально – лабурська говірка, мова, один з укр. жаргонів, користувалися ЛГ лабурі, мешканці Янова (Іванова) та с. Мотоль, Іван. На ЛГ, напр., Бог – Охвес, церква – хлюса, священик – корх, хрест – ставер, карбованець – хрущ, гарний – кльовий, іти – пнати.

Лаврентій, єп. турово-пин. П. 1194. Первісно затворник у Печерському монастирі в Києві. На єп. висвячений 1182, після К. Турівського. На Поліссі Л. вшановується як святий.

Ю. А. Лабинцев. В глубинном Полесье (Турово-Пинская земля), М., 1989, с. 44; А. Дублянський. Укр. святі, – г. «Старожитності», К., 1992, ч. 9.

Лавришівське Євагеліє, пам’ятка укр. та біл. церковної літ. XIV ст. Апракос, 183 аркуші в два стовбці. Належало Лавришівському монастиреві Богородиці, біля Новогрудка (Білорусь). У мові ЛЄ є поліські особливості – нове ъ , тверде Р, змішування И з І. Трапляється біл. акання. Дехто локалізує виникнення ЛЄ на Поліссі. Перероблене з македон.

Лавришівське євангеліє – ЕУ, т. 4, 1962, с. 1250.

Лагодюк-Бойтик Василь, див. Хміль І.

Лагодюк-Бойтик, укр. активіст Кобринщини в міжвоєнний час. Н. с. Хабовичі, Коб. П. 1943. Брат поета Хмеля І. Член ОУН. Розстріляний сов. партизанами.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 185.

Лапський Остап, укр. поет. Н. 7.07.1926, околиці Кобриня. Живе в Польщі. Закінчив ун-т у Вроцлаві. Наук. працівник Варш. ун-ту. Публікується з 1954. Окремого вид. тв. Л. нема. У творчості Л. вичитується трагізм історії Полісся. «...Я заглядаю у світ, // А вчитель з

[177]

краю дальнього// Про вбогість нашу нам// Нашіптує// теорію тутешності// Вив’язує цупку, немов сильце,// основу самозабуття для нас// Снує.// І заболіло, заболіло// Ще тоді, тому й неофіт я,// Бо любив народ свій змалку...». В іншій поезії Л. пише про те, як він мов хліб з рук батькових узяв уперше «Кобзаря». Поет часто пише про Полісся, «країну юності, «країну синіх вод». У творчості Л. проступають три тематичні компоненти: незгасний спогад про Полісся, роздуми про його покручену долю; Україна з її прекрасною мовою, «невбитою валуєвими», з її генієм Шевченковим; нарешті невблаганна сучасність: «ніхто не спинить плину часу». Перекладає всіх визначних поетів Польщі.

О. Лапський. – ж. «Жовтень», 1989, № 11.

Ласкович Василь, лівий активіст Берестейщини. Н. 1914, с. Франополь, Берест., у 1930-х рр. член «Просвіти», одночасно член КПЗБ. Був арештований пол. владами. Депутат нар. зборів Зах. Білорусі 1939 в Білостоці. Під час війни в сов. партизанах, після війни на керівній сов. і парт. роботі. Почесний громадянин м. Берестя. Написав спогади «У суровыя гады падполля» (1958), «Годы испытаний и мужества» (1973), «Тайными тропами» (1974). Відновлення в Бересті 1995 «Просвіти Берестейщини» ім. Т. Шевченка привітав схвальною статтею «Доброго пути».

Ласкович В. – «Берест. энцикл. спр.», Мн., 1987, с. 245; В. Ласкович. Доброго пути. – г. «Берестейський край», Берестя, 1996, № 1.

Лебецький Корнелій, єп. гр.-кат. (ун.) у Пинську, відтак у Бересті на початку XVIII ст.

Лев Данилович, гал.-вол. князь. П. перед 1323 – загинув разом з братом Андрієм у битві з татарами. За їх князювання Литва загарбала Берестейщину.

М. Гр. ІУР, т. 3, К., 1993, с. 268.

⇐ Предыдущая 11 12 13 14 151617 18 19 20 Следующая ⇒