Володимир Леонюк 14 страница

Кадлубовський Іп., збирач укр. фольклору на Берестейщині. У 60-х рр ХІХ ст. К. – учень Кобр. пов. духовного училища. Добірка пісень з с. Бездіж, Дорог., у записках К. опубл. 1866 в СПНТСЗК: «Щука риба в морі», «По садоньку ходила», «Ой, ніколи так не було», «Чого, милий, журишся та печалишся», «Виглядала галонька з золотого гайка», «Журба моя, журба», «Ой, котилася зоря з-під нового двора», «Ой, золото, золото»,

[144]

«Ой, котився віночок з широкеї ниви», «Ой, вже сонце за двур зайшло». К. є автором ст. «Бездіжанська парафія Кобринського повіту», неопубл., зберігається в «Архиве географ. т-ва Союза СССР», розділ 6.

«Казання Руське», анонімна пам’ятка укр. письменства кінця XVII ст., виникла на Берестейщині, про що свідчать діалектизми: казаннє, мні, дітуньки, оно, ольшина. Як припускається, КР створене в католицькому, уніатському або протестантському середовищі як пародія на правосл. казання.

Б. Струмінські, М. Юрковскі. Украінскє «Казання рускє» з полуноцнозаходнєго Полєся повстале найпужнєй в 1697 року. – «Славія орієнталіс», 1961, № 1, с. 57-79; Казаннє руське – «Укр. література XVII ст.», К., 1987, с. 143-145, 535; Л. Махновець. Сатира і гумор укр. прози XVI-XVIII ст.», К., 1954, с. 390-392.

Казько Віктор, біл. письменник, захисник природи Полісся. Н. 23.04.1940, с. Калинковичі, Гомель. обл. Звернув увагу на екологічну драму Полісся, спричинену нищенням лісів та іригаційними експериментами, – у романі «Неруш» (1981), «Сад або заплутаний слід роману» (1987), «Цвіте на Поліссі груша».

Кайко Микита, сел. активіст в Пинковичах, Пин., за виступи проти поміщика Скирмунта 1905 був арештований.

Р. Баравікова. За правы народныя – ЛіМ, 1975, 28.03.

Каленикович Максим, учасник повстанського руху на Поліссі після Хмельниччини.

А. Арцішэўскі. Дзяніс Мурашка. – ж. «Полымя», 1970, № 1, с. 252.

Калиновський Кастусь (Кость), біл. шляхетський революціонер. Н. 2.02.1838, с. Мостовляни, Білосточчина. П. 22.02.1864, Вільно. Один з чолових керівників пол. повстанчої організації в «Литві», тобто в Зах. Білорусі, належав до лівого її крила – в ставленні до селянського питання. Під час повстання вид. підпільну пропол. газету біл. мовою «Мужыцкая праўда», в якій закликав білорусів боротися з царатом, ставилася вимога відновлення пол. держави в межах 1772. Газета К. поширювалася також на Поліссі, кілька її прим. знайдено в Берест. і Кобр. пов. К. загинув на шибениці.

Восстание в Литве и Белоруссии 1863-1864 гг. М., 1956, с. 390-391.

Калиняк Михайло, укр. діяч, юрист, дослідник Підляшшя. Н. 5.12.1910, с. Корниця, біля Коломиї. П. 13.12.1974. Закінчив Вілен. ун-т. Працював в ін-ті Досліджень Сх. Європи у Варшаві. З початку війни ув’язнений до табору в Березі. 1947-1954 знов ув’язнений поляками. Тв. на церковно-релігійні теми.

М. Сивіцький. Спогади про Мих. Калиняка. – ж. «Основа», 1989, № 4, с. 21-26.

Калита, інша місцева назва тайстра, шкіряна торбина 20 см х 10 см з ремінцем для носіння через плече. Дорослі поліщуки носили в К. гроші, кресало, тютюн, люльку. Оздоблювалася бляшками, тороками. У нар. пісні: «На юм шапка соболева, Калиточка, як бочечка».

СПНТСЗК, 1866, с. 165-166

[145]

Каліна (Капелян) Клавдія, біл. дитяча письменниця. Н. 1.11.1925, с. Блювиничі, Берест. Закінчила берест. муз. училище, викладала в школах співи. Публ. з 1962. Пр.: «Каляровые месяцы» (1975), «Хлопчык-пакідайчык» (1970), «Забароненая песня» (1971), «Маці і сын» (1977), «Світанак» (1979).

Каліна К. – ЭЛМБел., с. 630.

Кальниш Валентин, біл. автор, за фахом архітектор-реставратор. Н. 1942. У ст. «Путь лежит через Ружаны» (ж. «Неман», 1984, № 8, с. 136-137) звернув увагу на укр. характер мови Пружан порівняно з біл. мовою сусідніх Ружан.

Кальнофойський Афанасій, укр. письменник, др. пол. XVII ст., галичанин, член т. зв. Могилянського Атенея, гуртка вчених навколо П. Могили. К. мав контакти з письменниками Полісся А. Филиповичем і І. Денисовичем. Старанням К. у Києві вийшов друком опис легенд про чуда куп’ятицької Богоматері І. Денисовича.

А. Кальнофойський. – Укр. письменники. Біо-бібліограф. Словник, К., 1960, т. 1, с. 356; УЛЕ, т. 2, с. 175.

Камінський, священик Федорівської церкви в Пинську в 30-і рр. ХVII ст. Відправляв богослужіння всупереч королівському наказові про передачу церкви гр.-кат (уніатам). Зазнав гонінь з боку католиків.

С. К. Исторические сведения о православных церквях в г. Пинске. – «Виленский вестник», Вильно, 1970, № 15, 16.

Камінський Мстислав, пол. етнограф і фольклорист. Н. 28.04. 1839, Віленщина. П. 12.ХІ. 1868. Автор «Спогадів про Пинщину» (1867).

Камінський Ю., поліський іконописець кінця XVIII ст.

БелСЭ, т. 12, с. 604.

Камінюки, с., Кам., на р. Права Лісна. В К. розташ. адмін. садиба комплексу заповідника «Біловезька Пуща» з музеєм флори і фауни пущі.

Камінь, с., Пин., ср. Загородська. На р. Бобрик. Від Пинська на пн.-сх. 35 км. На території К. знайдено поховання з бронзової доби 5 тис. рр. до н. е. В середині ХІХ ст. в К. записував пісні Р. Зенькович, К. був тоді власністю кн. Друцьких-Любецький.

Камінь, с., Кобр., ср. Городецька. Від зал. ст. Городець 2 км. До 1939 Королівський Камінь.

Камінь-Каширський повіт, адм.-терит. одиниця Поліського воєвод. 1919-1939, центр м. Камінь-Каширський. 1940 ККП приєднано до Вол. обл.

Камінь-Шляхетський, с., Кобр., ср. Городецька, від Кобриня на сх 20 км. Від 1939 Октябрський.

Кам’янець, районний центр. 40 км на пн. від Берестя, від зал. ст. Жабинка 28 км. На р. Лісній. Засн. 1276 Олексою, вол. будівничим за наказом кн. Володимира Васильковича. Тоді ж споруджено в К. Білу Вежу. К. – важливий опорний пункт Гал.-Вол. держави у боротьбі проти нападів литовців, ятвягів, мазовшан та тевтон. рицарів. З 1319 К. захоплений Литвою. 1516 К. одержує Магдебурзьке право. Після 1569 залишається в

[146]

складі ВкнЛ. Відтоді за К. закріпилася додаткова назва К.-Литовський, щоб не плутати з К.-Подільським, 1918-1919 під УНР.

М. Гр. Історія укр. літератури, т. 3, К.-Львів, 1923, с. 191.

Кам’янецька Вежа, див. Біла Вежа.

Кам’янецький район, утвор. 1940. Сільради: Верховицька, Видомлянська, Войська, Вовчинська, Дмитровицька, Калинковицька. Кам’янецька, Камінюцька, Малозвідська, Новицьковицька, Огородницька, Пелищанська, Ратайчицька, Річицька, Ряснянська. На зх. прилягає до Підляшшя. Повністю укр. Під лісом 27 відсотків території. На пн. КР обіймає Біловезьку Пущу. Зона УПА.

Кам’янецький повіт, адм.-терит. одиниця у складі Троцького, Підляського та Берест. воєводств. З 1566 в складі Берест. пов.

Кам’янка, річка, ліва притока Мухавця. У Берест., починається біля с. Кам’янецьке Підлясся.

Кам’яні могили, археолог. пам’ятки І тис. до н. е. – ХІІІ ст. н. е. Назва через наявність у могилах каміння. У плані круглі, діаметр 6-18 м., заввишки до 1 м. Трупоспалення і трупопокладення. В КМ знайдено списи, сокири, остроги, нашийні гривни, фібули, намиста. На Берестейщині зареєстровано біл. 100 КМ. Належали ятвягам.

Капланський Вольф, євр. художник. Н. 1912, Берестя П. 1943, Треблінка. Виставлявся у Вільні 1937, 1938, у Варшаві 1939, у Москві 1940. Тв.: «Білостоцький пейзаж» (1940), «Ріка» (1937), «Білоруський пейзаж» (1938), «Над рікою» (1938). Псевдонім Вітольд Вольф.

Словнік артистув польскіх, т. 3., 358.

Караткевич Володимир, біл. письменник. Н. 26.ХІ.1930, Орша. П. 15.07.1984. Закін. Київ. ун-т. Творчість К. в умовах сов. режиму новаторська – започаткував істор. повість, виступав за відновлення істор. пам’яті біл. суспільства, протестував проти нищення історичних пам’яток. В есе «Дзвони в глибинах озер» (1980), що є описом останньої мандрівки

[147]

на Полісся, К. втрачає свою об’єктивність і науковість, як тільки опиняється в межах Берестейщини – припускається неточностей, вдається до білорусифікації укр. мови поліщуків, їх пісень, історії.

Карватюк І., автор публікації «Революційні поети Західного Полісся» (ЛУ, 1967, 20.10) з добіркою віршів укр. поетів, уродженців краю: В. Китаєвського, С. Семенюка, М. Колосуна. К. наголошує на тому, що Полісся є етнічно укр. краєм, веде мову про місцеві укр. традиції.

Каролин, 1) передмістя Пинська, в районі костела Баромея, тепер вул. Кірова. До початку XVIII ст. на К. стояв замок Вишневецьких, зруйнований Карлом ХІІ. 2) укр. с., Дорог., ср. Закозельська. Від Дорогочина на пд. 9 км. 3) укр. с., Жаб., ср. Петровицька, від зал. ст. Жабинка 10 км. 4) укр. с., Кам., ср. Верховицька. Від зал. ст. Високо-Литовськ 12 км. 6) укр. с., Пруж., передмістя Пружан, від зал. ст. Оранчиці 13 км.

Карпенко-Карий, спр. прізвище Тобілевич Іван, укр. драматург, театр. діяч. Один з засновників укр. проф. театру. Н. 29.09.1845, с. Арсенівка, біля Єлисаветграду. П. 15.09.1907. П’єси: «Бурлака» (1883), «Розумний і дурень» (1885), «Наймичка» (1885), «Безталанна» (1886), «Бондарівна» (1884), «Сто тисяч» (1890), «Паливода XVII століття» (1893), «Лиха іскра поле спалить і сама щезне» (1896), «Сава Чалий» (1899), «Хазяїн» (1900), «Гандзя» (1905). Твори КК відомі на Берестейщині завдяки гастролям труп Васильєва, Гордовського тощо. Також виставлялися місцевими трупами і театрами в Бересті, Кобрині, Березі, в с. Кльонки, Іван.

Карлицький Василь, активіст просвітянського руху на Кобринщині в 1920-30-х рр.

А. Мартинов. Первая «Просвита» в Кобрине. – «Берестейський край»: г., Берестя, 1996, № 1.

Карпинський М., мовознавець, праці рос. мовою, коло наук. інтересів – укр. мовознавство і літ. У ст. «Западно-русская Четия» (РФВ, 1889)

[148]

досліджується співвідношення в цьому документі укр. і біл. елементів. Ст. «Говор Пинчуков» (РФВ, 1888, т. 19) кваліфікує мову жителів Пин. пов. як укр.: «...слід визнати, що говір пинчуків – один з говорів північно-малоруських. Пп. Бобровський, Микуцький, Михальчук без будь-яких вагань причисляють пинчуків до малорусів».

Карпінський Г., пол. географ XVIII ст. у «Лексиконі географічному» (Вільно, 1766) К. об’єктивно і чи не вперше в науковій практиці подає географію розмежування між поляками, з одного боку, та литовцями, білорусами й українцями, з другого.

Карпінський Францішек, пол. поет, драматург. Н. 1741, Прикарпаття. П. 1825. Закінчив Львів дух. академію. Останні 40 років жив у маєтку-державі Красник, Пруж. Заповів частину своєї книгозбірні парафіяльній бібліотеці с. Сухопіль, де вона зберігалася до 1914. Тв.: «Розваги віршем і прозою», «Чинш, комедія у трьох актах», «Юдита, королева польська, трагедія», «Історія моєї доби і людей, з котрими я жив, спогади».

Карпінський Ян Єжи, пол. лісознавець, ентомолог. Н. 1896. П. 1965. Чимало зробив для охорони природи Біловезької пущі, захисту зубрів.

Карпович Леонтій, до постригу Лонгин, укр. письменник-полеміст XVII ст. Н. 1581, Пинщина. П. 1620, Вільно. Походив з давнього шляхет. роду, його предки володіли дворищами в с. Осовому, Пин. князівство. Вчився в Острозькій школі. Номінат єп. волод.-берест. Виступає 1609 на сеймі у Варшаві на захист правосл. церкви. Відряджений до Вільна на допомогу тамтешнім білорусам стає з 1613 архимандритом Святодухівського монастиря та ректором брат. школи у Вільні. За публікацію «Треносу» М. Смотрицького ув’язнений на 2 роки. Тв.: «Казанє двоє», «Казанє на погреб кн. Голіцина».

П. Могила. Про Леонтія Карповича. – «Укр. література XVII ст. », К., 1987, с. 421-423; Л. Карпович. – Укр. письменники. Біо-бібліограф. словник, К., 1960, с. 358-361, т. 1; А. Анушин. На заре книгопечатания в Литве, Вильнюс, 1970, с. 86-87.

Карпович Міхал, пол. філософ, просвітник. Н. 4.10.1744, м. Кам’янець. П. 5.ХІ.1803. Проф. Вілен. академії, учасник повст. Костюшка, належав до т. зв. Вілен. якобінців. Обстоював права селян. «Голова селянина оцінюється однаково з головою худоби», писав К. і вимагав, щоб «...селянин мав право на вільний перехід скрізь, на успадкування майна та його продаж».

История философии СССР, М., 1968, с. 486.

Карпук Ілля, просвітян. діяч Берестейщини. Родом з с. Лускали, Кам. Вчився на Укр. кооперативних курсах у Бересті 1928.

А. Петренко. Просвітянин Григорій Омелянюк. – г. «Голос Берестейщини», 1991, 27.05., № 2.

Карський Юхим, біл. мовознавець. Н. 1.1.1861, с. Лаша, Город. обл. П. 29.04.1931. Учився в Ніжин. ін-ті. Академік. Головні пр. мон. «Белорусы» (1903-1916) та «Этнограф. карта белорусского племени» (Пгр., 1916). К. відносив Берестейщину до України, проводячи укр.-біл. мовно-етніч. розмежування по ПРЛ: р. Ясельда – Вигон. озеро – Лунинець – Прип’ять.

[149]

Картузький монастир, м. Береза, заснований 1666 ченцями-картузами на фундації Сапіг. Одна з баз покатоличення Полісся. Зруйнований шведами 1706, закритий росіянами 1864 за переховування пол. повстанців. Собор КМ. – пам’ятка архітектури XVIII ст., занедбаний, в соборі – колгосп. свинарник.

Картуз-Береза, див. Береза.

[150]

Кахановський Генадій, біл. краєзнавець, історик Н. 1936, Молодеч. р-н. Мінська обл. Вчився у пед. ін-ті в Москві. Послідовно білорусифікує історич. та етнограф. матеріал про Берестейщину.

Качановичі, с., Пин., межиріччя Прип’яті і Стиру. Шлюз на Прип’яті. Уперше згадується на 1387 у прізвищі «пан Качанович».

В. Алексиюк. Улюбил есьм островъ. – ж. «Неман», 1968, № 10, с. 187-188.

Качановський, один з кореспондентів Гільтенбранта, постачав останньому фольклорний матеріал з Берестейщини. У зб. СПНТСЗК опубл. в записах К. пісню «Ой, я тепер тута, тута, а завтра поїду» та низку загадок.

Качановський Георгій, біл. художник. Н. 23.04.1938, м. Берестя. Вчився в БТМІ, виставляється з 1968. Тв.: «Пробудження» («Робітничий клас», 1969), «Будівники» (1971), «Ливарний цех» (1972), «Індустріальний пейзаж» (1972), «Шахтарі» (1973), «Шинники» (1974), «Розвідувальники» («Нафтовики», 1980), «Сталевари» (1981), «Священна війна», триптих (1976).

Г. Качаноўскі. – ЭЛМБел., т. 3, с. 24.

Качинська Г., активістка оунівського підпілля на Поліссі. Дочка правосл. священика. Сестра С. Качинського. Нав’язала 1941 конспіративний контакт між Поліськими лозовими козаками і Т. Боровцем.

П. Мірчук. Укр. Повстанська Армія, Мюнхен-Львів, 1991, с. 192.

Качинський Сергій, діяч укр. визвольного руху. Р. н. невід, Полісся. П. 10.03.1943, с. Оржів, Рівненщина. З родини правосл. священика. Старшина пол. армії. Військовий референт Крайового проводу ОУН Північно-зах. земель. Псевдо «Остап». З санкції проводу в жовтні 1942 організує на Берестейщині в кол. Дивинському районі першу сотню УПА. К. загинув у бою з німцями. Один з перших героїв повстан. епопеї.

П. Мірчук. Укр. Повст. Армія, Мюнхен-Львів, с. 27, 191.

[151]

Квартирук Левко, укр. активіст Берестейщини. У першу світову солдат рос. армії, потрапляє до німців у полон. Залучається СВУ до складу «синьожупанників». Працює в укр. школі, заснованій «синьожупанниками». За УНР К. – секретар повіт. староства в Кобрині. 1919-1939 жив у Кобрині, керував хором при соборі Олександра Невського, 1940-1941 ув’язнений в Бересті, емігрує. Висвячений на священика був настоятелем укр. правосл. церкви Баффало.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 229.

Квасницький, див. Злотий Квасницький.

Квітка Климент, укр. фольклорист, музикознавець. Н. 4.02.1880, с. Хмелеве, Сумська обл. П. 19.09.1953. У зб. «Укр. нар. мелодії» (1922) є пісні з Пружан. району. Як згадує К. в ст. «Іван Франко як виконавець народних пісень» (зб. «Творчість Івана Франка», К., 1956, с. 174), в нього були ще недруковані записи колядок з Берестейщини. К. вивчав укр.-біл. музичні контакти, листувався з М. Янчуком і Ю. Карським.

Кейстут, Кейстутіс, лит. князь, син Гедимина. Н. 1297. П. 5.08.1382. З 1341 тримав уділ у Бересті, захопленому Литвою після агресивних воєн проти Гал.-Вол. держави. Підтримував Любарта в боротьбі з поляками. Батько Витовта.

«Кейстута грамота», археограф. пам’ятка. Являє собою дозвіл кн. Кейстута торунським купцям на вільний переїзд через землю Берестейську до Луцька. Видана в Бересті після 1341.

Пам’ятки укр. мови. Грамоти XIV ст., К., 1974, с. 23-24.

Кемалі-Курганський Й., нач. пол. концтабору в Березі, жорстокий пол. тюремщик. Особисто катував політв’язнів. Під час нім. окупації потрапив до нім. концтабору, де був убитий в’язнями-поляками.

Береза-Картузька. – ЕУ, т. 1, Львів, 193, с. 114.

Кемей, іконописець з Давид Городка, Стол. Згадується на 1734-1736.

Тэмперны жывапіс Беларусі канца XV-XVIII ст., каталог, Мн., 1986, с. 190-191.

Керзона лінія, межа, яка 1919 мала розмежовувати укр. і пол. відтак пол. і сов. володіння. Запропонована анг. міністром закор. справ Керзоном Дж. Л. Проходила КЛ через Гродно-Ялувку-Берестя-Дорогуськ-Крилів-Перемишль, лягла в основу повоєнного пол.-сов. кордону. Укр. землі Підляшшя, Холмщина і Лемківщина КЛ відрізає до Польщі.

Керсновський Стефан, пол. різьбар. Н. 1906, Біла Церква. П. 1931, Берестя. Постійно жив у Бересті з 1929, мав тут майстерню. Вирізблював пол. герби, прикраси для будинків, погруддя Пілсудського, також голови Шопена і Міцкевича.

Керсновскі. – САП, т. 3, с. 408-409.

Києвський Владислав, пол. вчитель, краєзнавець, друг поліщуків. Вчителював 1934-1939 в с. Бережному, Стол., вів у селі просвітницьку роботу. Розшукав документи з історії Бережного. У вересні 1939 врятував село від розправи – недобитки пол. армії намагалися спалити Бережне за антипол. настрої селян. У 1944 німці арештували К. По дорозі в Освєнцим тікає, відтоді живе в Польщі.

Панасюк Н., Татун В. Крона вечного дерева, Мн., 1987, с. 9-13.

[152]

Київка, селище, з 1928 в складі Берестя, розташ. на сх від ковельської залізниці. Виникла К. в 1870-і рр. в час будівництва Київської залізниці.

Київська Велика вулиця в Пинську, див. Леніна вул. в Пинську.

Київська вулиця в Бересті, див. Пушкінська вул.

Київська пристань, річкова пристань на Пині в Пинську, на ній вантажилися і вивантажувалися товари, що йшли з Києва і на Київ.

Київська Русь, див. Русь.

Кипріан, ієромонах і архидіакон, грек за походженням. Член острозького гуртка вчених. Вчився у Венеції та Падуї. На берест. унійному соборі 1596 був у православних перекладачем.

М. Гр. ІУР, т. VІ, К., 1995, с. 487.

Кирило, укр. церковний і культур. діяч, митрополит київ. П. 7.12.1281. Похов. в Софії київ. Людина освічена, був у близьких стосунках з гал.-вол. князями. Автор «Правил Кирила, митрополита руського» та «Поученій к попам». К. приписується авторство гал. частини «Гал.-вол. літопису».

М. Гр. ІУР, т. 3, с. 267-268, Н. П.-В. IV, т. 1, К., 193, с. 204.

Кирило Турівський, див. Турівський К.

Кисілевська Олена, укр. письменниця, гром. діячка. Н. 1869, Галичина. П. 1956, на еміграції. Голова союзу українок. Редагувала ж. «Жіноча доля». Серед краєзнав. праць К. є брошура «По рідному краю. Полісся» (Коломия, 1935). К. про поліщуків: «Про пахмурність, непривітність, хитрість поліщука, яким його характеризують польські письменники, нема й мови. Почувалася рідною, близькою їм, як серед селян Покуття і Поділля».

Китаєвський Володимир, укр. поет. Н. 3.06.1896, с. Стовпи, Жаб. П. 31.12.1940, с. Тевлі, Жаб. У першу св. війну К. – солдат рос. армії. Під час пол. окупації обраний війтом гміни в с. Тевлі, за спробу

[153]

відкрити укр. школу з посади звільнений. Друкувався в ж. «Вікна». Тематика віршів К.: від вульгарного соціологізму до щирого укр. патріотизму.

«Кохайте, любіте, добрі селяни, це миле Полісся і мову свою». – г. «Голос Берестейщини», № 2(8), червень, 1993, с. 3.

Кінчиці, с., Пин., ср. Дубойська. Від Пинська на зх 30 км. на правому березі р. Пини. 1985 в К. засновано Кінчицький заказник рідкісних і лікарських рослин на 135 га.

Кіт Михайло, укр. гр.-кат. (ун.) священик, очевидно, з Галичини. У 1918 відряджений з Києва до Берестя для пастирської праці серед місцевих греко-католиків. Вид. у Бересті 1918-1919 тижневик «Мир», присвячений питанням навернення спольщених українців на українство. Інтернований поляками.

І. Хміль.Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 231.

Клим Московчин, козак низовий запорізький, у складі козацького загону був на Лівонській війні на боці Речі Посполитої. Записаний у реєстрі 1581. Прізвисько походить від назви укр. с. Машковичі, Берез., звідки КМ родом.

Реєстр 1581 року. – ЛУ, 1991, 13.06; Я. Дзира. Перший паспорт козацтва. – там само.

Климкевич Роман, укр. історик в екзилі. Н. 1920. Праці з галузі сфрагістики і геральдики, в тому числі на теми Полісся: «Герби Підляшшя і Полісся» та «Герби міст Полісся» (ж. «Укр. історик», 1965, № 1-2(5-6) та 1966, № 3-4(11-12).

Климук Петро, сов. пілот-космонавт. Н. 10.07.1941, с. Комарівка, Берест. Закінчив 1964 Чернігів. військ.-авіаційне училище, 1977 військово-повітряну академію. Уперше літав у космос 18-26.12.1973 з В. Лебедєвим, удруге – 24.05.-26.07.1975 з В. Севастьяновим, утретє – 27.06.-5.07.1978 з М. Гермашевським. Генерал-майор авіації. Уважає себе білорусом.

Климчук Федір, дослідник мови Полісся. Родом з с. Симоновичі, Дорог. Закінчив БПІ, вчителював у рідному селі. Наук. працівник ін-ту мовознавства АН Респ. Білорусь. Пр.: «Специфическая лексика Дрогочинского Полесья», «О разновидностях билингвизма (на материалах южных районов Брестской области)», «О двух типах пучков изоголос и изопрагм в Брестско-Пинском Полесье», «До класифікації говірок Берестейщини», «З лексіки цэнтральнага Загароддзя» (Мн., 1983). К. займає до мови Полісся непослідовну позицію – точно фіксує її укр. властивості, але трактує їх як діалектну форму біл. мови.

Кличева Софія, активістка коб. «Просвіти» в 1920-30-х рр.

А. Мартинов. Первая «Просвита» в Кобрыне. – г. «Берестейський край», Берестя, 1996, № 1.

Клірик Острозький, див. Ігнатій.

Клітна, с., Пин. ср. Валищевська. Від Пинська на пн-зх 40 км. У 1960 існував укр. фольк. ансамбль пісні.

[154]

Кльонки Старі, с., Іван. Від зал. ст. Янів-Поліський на пн-зх. 1909 у КС здійснено виставу «Розумний і дурень» за Карпенком-Карим.

Княгинецький Захарія, укр. церк. діяч. П. 21.03.1627. Як чернець відбував послух у багатьох монастирях України, в тому числі на Поліссі: в Бересті, в Кам’янці, в с. Любеля (Ліщ. монастир). З 1616 член Київ. братства, з 1624 архимандрит Києво-Печ. лаври.

І. Мицько. Острозька слов’яно-греко-лат. академія, К., НД, 1990, с. 96-97.

Кобринець, псевдонім, автор ст. «З Кобринського повіту» опубл. в «Гродненских губ. ведомостях» (1897, № 30).

Кобринка, річка, притока Мухавця. Від К. м. Кобринь.

Кобринська економія, госп. організація володінь, прибутки з якої йшли на утримання пол. королів XVI-XVIII ст. Складалася з волостей: Кобринської, Добучинської, Череватицької, Вежицької, Блудненської, Городецької. Прибуток з КЕ на 1597 становив 11 тис. золотих, 30-і рр XVIII ст. – 47 тис. золотих. З приєднанням Полісся до Рос. імперії рос. уряд частину земель із селянами КЕ продав приват. особам з числа рос. поміщиків, більшу частину одержали фаворити цариці, зокрема Суворов дістав Кобр. ключ з Кобрином.

Кобринське князівство, удільне, залежне від ВкнЛ князівство з центром у Кобрині XV-XVI ст. КК володіли сини і онуки вел. кн. лит. Ольгерда. До 1404 КК володів Федір (Ольгердович) Ратненський, родоначальник кн. Кобринських. Його син Роман Федорович є першим кобр. кн. На початку XVI ст. кобр. князі вимерли, КК було долучене до Підляського воєводства, а з 1566 до Берестейського.

Кобринське староство, госп. одиниця, віддавалася в тимчасове володіння службовим особам або фаворитам вел. князів і королів.

Кобринський бій 1812 між французами і росіянами. Рос. ген. Тормасов, підійшовши з півдня, з Луцька, атакував і оточив біля Кобриня 4 тис. загін фран. ген. Клегеля, завдавши йому поразки. У перебігу війни КБ великого значення не мав: Тормасову знову довелося відступати до Луцька.

Кобринський виступ 1933, збройний заколот мешканців сіл Великі Радваничі, Новосілки, Булькове, Кобр. пов., воєвод. Поліське, проти пол. влади, спровокований екстремістами КПЗБ. Суд у Кобрині над Р. Каплан, Л. Богдановичем, А. Гузюком та ін. викликав протести громадськості, що значно пом’якшило вироки.

Кобринський військово-історичний музей ім. Суворова, заснований 1946 в Кобрині в кол. садибі Суворова. Понад 20 тис. експонатів. Тематичні розділи: 1) героїчне минуле рос. і біл. народів, 2) великий рос. полководець Суворов, 3) вітчизняна війна 1812, 4) суворівські традиції в рос. армії, 5) Перша світова війна і війна громадянська, 6) Вітчизняна війна 1941-1945.

Кобринський повіт, адм. терит. одиниця в складі Підляського воєвод., Берестейського воєвод. 1566-1795 під ВкнЛ та Річчю Посп. У 1795-1797 КП належить до Слонимської губ., 1797-1801 до Лит. губ., 1801-1915 до Гродненської губ. під Рос. імперією. Під Польщею 1919-1939 КП у зменшеному вигляді належить до Поліського воєвод. За складом населення КП укр.

[155]

Кобринський район, адм.-терит. одиниця в скл. Берест. обл. Утвор. 1940, центр – м. Кобринь. Сільради: Батицька, Буховицька, Городецька, Новосілківська, Дивинська, Киселівська, Ониськовецька, Осівська, Остромицька, Повитівська, Тевельська, Худринська. КР – укр. Зона дій УПА.

Кобринський синод уніатської церкви 1626, з’їзд владик гр.-кат (ун.) церкви на чолі з митрополитом Й. Руцьким в Кобрині. Ухвали: про скликання єп. на собор щочетвертий рік, про організацію архівів, про заборону суперечок між чернечим і світським духівництвом, про запровадження в семінаріях навчання лат., церковно-слов. та руської мов про засудження симонії.

Кобринський Фелікс, на 1592 студент ун-ту в Падуї, де слухав лекції Г. Галілея. Уважається, що прізвище К. може вказувати на місце його походження – Кобрин. пов.

Г. Нудьга. Студенти з України на лекціях у Галілея. – ж. «Жовтень», 1987, № 5, с. 99-101.

Кобринські, княжа династія XV-XVI ст. в Кобр. князівстві. Нащадки лит. кн. Ольгерда: кн. Федір Ратненський, 1387-1417; Роман Фед. Кобринський, Семен Романович, п. 1460, учасник повстання Свидригайла; Ганна Семенівна, одружена з Більським, вдруге – з Костевичем, п. 1519, остання представниця династії.

⇐ Предыдущая 9 10 11 12 131415 16 17 18 Следующая ⇒