Володимир Леонюк 23 страница

Поліські куфри, дерев’яні скрині для зберігання білизни. Здебільшого на чотирьох коліщатах, зрідка обковані метал. смугою. Цінність ПК у розписах. На коричнево-бронзове або світло-зелене тло накладається в червоному, срібно-білому чи блакитному кольорах химерні зображення квітів, трав, дерев і птахів (див. Загородський розпис). Існувало кілька шкіл розпису: в с. Огове, Іван., в с. Крамне, Дорог., в с. Мокра Діброва та Хойне, Пин. Розквіт промислу припадає на поч. ХХ ст. Тепер у занепаді.

Поліщуки, етнограф. група укр. народу, є певні особливості в мові, звичаях, побуті. Особливості пов’язані з племінними періодом укр. історії, зокрема з локалізацією на Поліссі волинян і деревлян. Ба більше – північний діалект укр. мови, що є лінгвістичною характеристикою П., вписується в ареал племен зарубинецької культури. Регіоналізм П. полягає в способі будувати і споруджувати житло, виготовляти і прикрашати одяг. Якщо ще в ХІХ ст. П. були прикладом мовно-етнографічної консервативності,

[249]

то в даний момент вони відрізняються від українців інших областей хіба що мало кому помітною вимовою деяких фонем. Процес нівеляції поліської архаїки значно сповільнений на Берестейщині внаслідок посиленої денаціоналізації, активного, планового етноциду. Дедалі більша частина П. змушена визнавати себе білорусами. Проте глибинні зв’язки з укр. материком, які діють попри ізоляцію, живлять місцеву укр. стихію. Атлас мови БРСР (ДАБМ) зафіксував на Берестейщині в мові чимало укр. літ. форм і лексем, раніше тут невідомих, що свідчить про взаємозв’язок лінгвістичного процесу на всіх укр. землях. Ще в 1919-1939 на Поліссі занотовано назви етнограф. підгруп серед П. – полюхи, підпущанці, багнюки, пинчуки, кобринчуки тощо. Тепер про ці підгрупи ніхто не пам’ятає: виробилася спільна самоназва поліщуки.

Полкотичі, Півкотичі, укр. с., Іван., ср. Достоївська. Від Янова (Іванова) 20 км. Відомі з XVI ст. як власність панів Достоєвських.

Половецька волость, існувала у складі Берест. пов. ХІІІ-ХІХ ст. До ПВ належали села Піщатка (Половецька), Хлевище, Терехи, Суходіл, Голя (Половці), тепер Кам., жителів яких донедавна називано половцями. Уважається, предками мешканців ПВ були переселені на Берестейщину за Данила Галицького половці, втікачі від татаро-монголів. Православні, зукраїнізовані.

М. Гр. ІУР, т. ІІ, с. 585.

Полоня, галявина в лісі, вільне від дерев місце, щось на взірець карпатської полонини.

Ф. Д. Климчук. Специфическая лексика Дрогичинского Полесья. – зб. «Лексика Полесья», М., 1968, с. 59.

Полоус Федір, запорізький отаман, гетьман, ватажок повст. загонів наприкінці XVI ст. 1594 ходив на Буджак. Під час Наливайкового повстання 1595 селянський загін П. діяв у Пин. пов. ще до приходу сюди головних повстан. сил. Учасник боїв Наливайка з пол-лит. військом. Остання згадка про П. припадає на 1598, коли був причетний до нових антипол. виступів на Запоріжжі.

Ф. Полоус. – РЕІУ, т. 3, с. 411; Исторические корни дружбы и единения укр. и бел. народов, К., 1978, с. 48.

[250]

Полянський Іван, греко-кат. (уніатський) священик. За дорученням митроп. А. Шептицького був 1918-1919 на Поліссі і Підляшші, де спільно з о. М. Котом намагалися відродити реліг. унію. З окупацією Полісся поляками П. інтерновано.

Є. Пастернак. Історія Холмщини і Підляшшя, Вінніпег, 1968, с. 219.

Полянський Юрій, укр. геолог і археолог. Н. 1892, Львівщина. П. 19.07.1975, Аргентина. Старшина армії УНР та УГА. Член УВО. Дійсний член НТШ, член академії Аргентини. У 1931-1932 досліджував геологію Полісся – вивчав сучасну і викопну фауну молюсків, уточнив стратиграфію антопогену, виявив властивості геолог. будови регіону, його терасову структуру, з якою пов’язане заболочення і заторфування. Склав геологічну карту Полісся.

М. Демидюк. Дійсний член НТШ – Юрій Полянський. – «Вісник НТШ», 1995, ч. 12-13, с. 10, 11, 22.

Полятичі, укр. с., Коб. ср. Батчинська. Від Кобриня 11 км.

Польські повстання на Поліссі, збройні повстання поляків за незалежність пол. держави у межах до 1772. 1) Повстання 1794 під проводом Т. Костюшка за відновлення Речі Посполитої у межах до 1772, тобто з включенням до неї укр. земель. Повстанці захопили поліські міста Берестя, Кобринь, Пинськ, але в жовтні 1794 повстання придушено О. Суворовим, а воєвод. Берестейське приєднано до Росії. 2) Повстання 1830-1831, мета –та сама. У повстанні активно була задіяна поліська шляхта. Бл. 1 тис. повстанців зосередилося в Біловезькій Пущі. Сутички відбулися в Пин. і Коб. повітах, де повстанцями командував Т. Пусловський. Повстання жорстоко придушене. 3) Повстання 1863-1864, та сама мета – відновлення пол. держави. На Поліссі діяли окремі загони, сформовані зі сполонізованої шляхти. У Пин. і Коб. пов. відзначився загін Р. Траугутта, в Берест. пов. – Ванькевича. Повстання придушене.

Зб. «Восстание в Литве и Белоруссии», М., 1965, с. 359-391.

«Помста Полісся», див. «Полісся помста».

Пониква, с., Кам., ср. Вовчинська. Від зал. ст. Високо-Литовськ 16 км.

Пономаренко Пантелеймон, компартійний апаратник БРСР. Н. 1902, Краснодар. край. 1938-1948 перший секретар ЦК ВКП(б) Білорусі, голова РНК БРСР. Під час обговорення в Кремлі 1939 проблеми розмежування західноукр. і західно-біл. земель виступив з нападками на делегацію УРСР, звинувачуючи її в націоналізмі за намір возз’єднати Берестейщину з Україною. Сталін підтримав тоді П., і Берестейщина опинилась під БРСР. У Берест. і Пин. областях, приєднаних до БРСР, очолена П. адміністрація БРСР здійснювала щодо місцевого українства політику геноциду.

Пономаренко П. К. – БСЭ, т. 20, с. 350; А. Філатенко. Як Сталін ділив Білорусію й Україну. – г. «ГБ», 1993, № 1(7).

Понятичі, с., Пин., ср. Березовицька. Від зал. ст. Молотковичі 10 км. Був маєтком Пусловських.

Попенко, керівник козацького загону, дислокованого на території Пин.-Тур. полку. П. причетний до полонення і страти пол. єзуїта А. Боболі 15.051657 в м. Янові.

[251]

Ілюстрації

[252]

Попко Юрій, біл. активіст. Родом з Пружанщини. П. 1990, на еміграції. Вивезений 1941 до Німеччини, працював на промислових об’єктах. По війні за участю П. у м. Лоймені, Німеччина, утворено інститут білорусознавства з музеєм, зі щорічником «Звесткі». П. значиться як співавтор «Етнографічної карти Білорусі», на якій, крім Берестейщини, зараховано до Білорусі Підляшшя і вся пн. Чернігівщина включно з Черніговом.

М.Іваноў. Беларускі музей у Лаймені. – г. «Навіны», 2.07.1990.

Попович Грицько, берест. міщанин, імовірно торговець книгами. Одержав 1624 від Г. Федоровича у спадок «Псалтир» друку Ф. Скорини.

Фр. Скарына. Эн. Дав., Мн., 1988, с. 379.

Порицькі, княжий рід в Україні, походили з пин. Рюриковичів-Юрійовичів через кн. Несвицьких. Перший з роду П. кн. Михайло, успадкувавши 1512 м. Вишневець на Волині, дав початок роду кн. Вишневецьких.

Л. Винар. Силуети епох, Дрогобич, 1992, с. 16.

Поріцька суконна фабрика, підприємство для виробництва суконних тканин, с. Поріччя, Пин. пов. На 1868 на ПСФ працювало 375 робітників, на 1884 – 444 робітники. Мала дві парові машини по 100 кін. сил. Вироби ПСФ мали попит і закордоном. Власність Пусловських і Скирмунтів.

Поріцькій парк, садово-паркова пам’ятка Полісся. Створений у ХІХ ст. в с. Поріччя, Пин., в маєтку Пусловських. Добре спланований, багатий на рослинні екзоти, споряджений системою протічних каналів і ставів. Числиться за Телеханським лісництвом.

В. Г. Антипов. Парки Белоруссии, Мн., 1975, с. 108-110.

Поріччя, с., Пин., на березі Ясельди. Напроти П. з Ясельди починається Огинський канал. Відоме з XVI ст. У 1687 в П. відбулося селянське заворушення, згорів пан. маєток, 4 селян четвертовано. У П. в 30-х рр. ХІХ ст. поміщики Скирмунти провадили меліорацію. У др. полов. того ж ст. працювала в маєтку Пусловських суконна мануфактура.

Поросці, с., Пин., ср. Калавуровицька. Від Пинська 44 км.

Порхове, див. Іванове.

«По Стоходу і Пині», укр. видовий фільм, автор худ. зі Львова Р. Турин. Фільм створено у 30-х рр.

Потаповичі, укр. с., Іван., ср. Бродницька. Над р. Пиною. Від Янова 16 км. За Речі Посполитої П. належав пин. Ліщинському монастирю, відтак гр.-кат. (ун.) монастирю василіанок.

Потебня Олександр, укр. мовознавець. Н. 22.09.1835, с. Гаврилівка, Сумська обл. П. 11.12.1891, Харків. Чл.-кор. Петерб. АН. Досліджував укр.-біл. мовні контакти та суміжжя. Досліджував говірки Берестейщини – пружанські, берест., коб. (за повітами), кваліфікував їх як укр.

Потись, потась, пристрій для прядіння, складався з двох під прямим кутом збитих дощок. На горизонтальній дошці сідалося, до вертикальної кріпилася куделя. П. часто оздоблювався різьбою.

Ф. Д. Климчук. Специфическая лексика Дрогичинского Полесья. – зб. «Лексика Полесья», М., 1968, с. 60.

[253]

Потій Іпатій, до постригу Адам, укр. церковний діяч, письменник. Н. 1541, біля Володави, Берест. воєвод. П. 18.07.1613. Вчився в Крак. академії. Переходив у кальвінізм. Був писарем, суддею, каштеляном берест. сенатором. Був одружений з Ганною Острозькою. Постригся 1593 в ченці, незабаром став владикою володимирсько-берест. собору 1596. Від 1599 митрополит (уніатський). В обороні унії розгорнув жваву діяльність, у тому числі публіцистичну, в цій царині виявив неабиякий хист. Тв.: «Унія або виклад преднєйших артикулов ку з’єдноченню греков с костелом римським належачих» (1599), «Розмова берестянина з братчиком» (1604) тощо. Укр. народ, Україна в писаннях П. – «неукая Русь», «простакове глупиє», «бидло глупое», «плюгавая обора».

І. Потій. – Укр. письменники. Біо-бібліограф. словник, К., 1960, т. 1, с. 466-471.

Потії, магнат. родина Берестейщини, представники якої посідали адм. пости в апараті воєвод. Берест., ВкнЛит. та Речі Посп. починаючи від Іпатія П. полонізуються. Відоміші: Лев, берест. шляхтич. П. 1550, підскарбій ВкнЛ, власник с. Рожанка. Батько Іпатія. Федір, берест. шляхтич, обіймав посаду земського судді в Бересті, писаря тощо. Брат Іпатія. Ян Потій, власник с. Хмелів, Волод. пов. Позивався 1569 з селянами. Ян, мінський воєвода наприкін. XVI ст. Іоан, до постригу Михайло Адам, єп. гр.-кат. (ун.) у Бересті і Володимирі на 1659. Онук Іпатія. Олександр, шляхтич др. пол. XVIII ст . Лев, лит. підскарбій, заснував 1706-1707 у Гродні монетний двір. Варвара Потіївна, берест. шляхтянка, володіла на 1759 земельною ділянкою в Бересті.

Почапове, с., Пин., ср. Городищенська. Від зал. ст. Ясельда 1 км.

Почаповська Уляна, ігуменя Варваринського жін. монастиря в Пинську, призначена в сан 1552 за протекцією королеви Бони.

А. Грушевский. Пинское Полесье, ч. 2, К., 1903, с. 105.

Празька культура, археологічна культура VI-VII ст. Носії – слов’яни. Назва від чеської Праги, де вперше знайдено сліди ПК. Поселення племен ПК поширені також на Поліссі, сліди їх виявлені в Хорську, Хотомлі, Мотолі. Північна межа поселень ПК – це ПРЛ, за якою жили балти.

Ю. В. Кухаренко. Полесье и его место в процессе этногенеза славян. – зб. «Полесье», М., 1968, с. 29-31.

«Преображення», ікона з 1648, майстер з Малорити, пам’ятка поліського іконопису. На дошці, яєчна темпера. Вивезена 1970 з Миколаївської церкви (1907) м. Малорит до Мінська. 121х85,5х2,5-4-5.

ЖБ, с. 30-32.

Пречистенська церква, с. Доропійовичі, Малорит., пам’ятка поліської дерев’яної архітектури. Споруджена 1671, реконструйована 1902. Готико-ренесансовий стиль.

[254]

Пречистенська церква, с. Дубенець, Стол., пам’ятка церковної дерев’яної архітектуру Полісся XVIII ст. Унікальні ікони ПЦ, серед них «Богоматір Одигітрія Смоленська» (XVI ст.), вивезені до ДММ Респ. Білорусь в Мінську.

Пречистенська церква, м. с. Шерешове, Пруж., пам’ятка поліського дерев’яного будівництва. Споруджена 1760 як гр.-кат. (ун.). Зруйнована. Іконостас демонтовано. Цінніші ікони вивезено 1963 до ДММ в Мінську й оголошено тв. біл. іконопису.

ЖБ, №№ 3-108.

Пречистенської церкви дзвіниця, м. с. Шерешове., пам. поліської церковної архітектури. Церква збуд. 1760, дзвіниця – 1799. Квадратна в плані, покрита ґонтою, двоярусна, маківка з хрестом. Виконана в стилі північно-укр. будівництва.

Прибищук Віктор, самодіяльний поліський скрипаль, знавець та інтерпретатор поліського мелосу. Н. 1905, с. Горовата, Іван. Нар. музиками були батько і дід П. У репертуарі П. понад 100 мелодій. 1985 вінок мелодій, записаних від П., виконувався ансамблем «Свято» Білдержфілармонії в Мінську з довільною ремаркою «біл. нар. мелодії».

М. Горскі. Мелодыі чароўнага смычка. – ЛіМ, 1985, 11.10.

Приборове, с., Берест., ср. Томашівська. Від зал. ст. Володава 1 км. 1941-1944 німці розстріляли 250 жит. П., спалили 100 дворів.

Пригодич Зиновій, біл. письменник. Н. 15.10.1944, с. Лища, Пин. Вчився в Мін. ун-ті й Академії сусп. наук при ЦК КПРС. Працював у г. «Звязда», в апараті ЦК КПБ, на кафедрі журналістики, мови і літ. в Мін. партшколі. Тв.: «Крылы дужэюць у палеце» (1977), «Дзень добры, сад» (1974), «Жменя зернят» (1979), «Журавы на далекай пойме» (1984), «Ноч перад нядзеляю» (1986).

З. К. Прыгодзіч. – ЭЛМБел., т. 4, с. 395; З. К. Прыгодзіч. – ЛіМ, 1986, 22.05, с. 9; П. Місько. Такая доўгая ноч. – ж. «Полымя», 1987, № 5, с. 213-216.

Прилуки, с., Берест., ср. Гершонська. 10 км. на пн. від Берестя. Відомі з XVI ст. В П. відкрито поховання середньої бронзової доби – 1500-1200 р. до н. е., яке належало племенам тшинецької культури.

Прилуччина, с., Пруж., ср. Городечнянська. Від зал. ст. Ліси 3 км.

Прип’ятка, ріка, правий рукав Прип’яті, Стол. З Прип’яттю П. утворює великий заболочений острів, завдовжки 9 км і завширшки 5 км. Має притоку Плотницю.

Прип’ятське Полісся, низовина обабіч Прип’яті та її притоків.

Прип’ять, ріка, права притока Дніпра, довжина 961 км. Виток у Вол. обл. На Берестейщині П. перетинає р-ни Пин., Лунин., Стол. Притоки в межах обл.: Горинь, Стир, Льва (Моства), Ствига, Пина, Ясельда, Бобрик, Цна, Лань. Через Пину і Дніпровсько-Бузький канал П. сполучена Бугом. Важлива комунікаційна магістраль Полісся, відіграла важливу роль в історії пн. України. Є природною межею між Україною і Білоруссю. Перебуває під загрозою екологічної катастрофи – у Мінську опрацьовано план обвалування П., про який ведеться в біл. пресі полеміка.

[255]

Прип’ять, зал. ст. на лінії Лунинець-Сарни на місці перетину з одноімен. рікою.

Приходько Марина, укр. поетеса. Н. 1924, Берестя. Друкується з 1947. Живе в США. Дочка Олесіюка Т.

Приходько М. – ЕУ, т. 6, с2346.

Пришийхвости, с., Дорог., ср. Антопільська. Від зал. ст. Антопіль 3 км.

Прірва, права притока Бугу, протікає в Берест. р-ні. У нижній течії має назву Спанівка. Довжина 25 км. Початок біля с. Рогізне. Каналізована.

Прокіп, укр. діяч у Бересті в перші роки пол. окупації. Секретар відродженої 1922 берест. «Просвіти».

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 233.

Прокопович І., берест. міщанин, купець, правдоподібно, торгував книгами. Одержав 1624 за заповітом Федоровичів Г. і С. кілька книг.

Рец. А. Мальдзіса на пр. М. Б. Топольської «Чительнік і ксєнжка в Вєлькім ксєнствє Літевскім в добє ренесансу і бароку». – ж. «Полымя», 1986, с. 211.

Прокопович Микола, біл. поет. Н. 1.11. 1948, с. Пугачове, у межах Берестя. По закінченні БПІ 1970 вчителює, працює в обл. телебаченні. З 1984 очолює обл. відділення СП БРСР. Зб. тв.: «Біла вежа» (у колективному зб. «Нащадки») «Невід’ємне» (1982), «На кола своя» (1986).

Проневич Іван, збирач укр. фольклору на Берестейщині. Вчився в Молодечненській учит. семінарії. Записані пісні передав Гільтенбрантові, котрий їх опублікував у СПНТСЗК в 1866: «Ой, Боже ж мій, Боже», «Ой, ти, братик один у нас», «Темна нічка та невидная», «Ой, за гаєм, за Дунаєм», «Пливла утятка за бистрою водою», «Ой, зима, зима», «Ой, сосонка, сосонка», «Вилинула, галка», «Ой, летіли гуси з далекого краю», «Ой, в саду сосна, під сосною вишня», «Ой, долина, долина, дай чом не вродила», «А я в полю над водою сіяла долю», «Щука-риба в морі», «Ой, на горі огонь горить», «Ой, у місти, місти», «Молодая пудолянка (подолянка)», «Повій, вітрик, з гори в долину», «Мати сина оженила», «Ой, ти, полинь, полиня» (літ. походження), «Ой, ти, дівчино зарученая», «Дівчина по гриби ходила», «Чом ти, соловейку, чом ти не співаєш», «Зеленая дубровонька на гай подалася», «Ой, у ліси при дорозі цигани стояли», «Зайшов мужик до корчомки», «Ой, схотіла баба вража да й розбагатіти», «Барвіночку зелененький», «Добрий вечур, щедрий вечур», «Цупу-лупу на помости», «Не я б’ю – верба б’є».

«Просвіта Берестейщини» імені Тараса Шевченка», громадське об’єднання в Бересті, створене 27.08.1995. Згідно статуту ПБТШ «продовжує традиції товариства «Просвіта», яке існувало в 20-30-х рр. нашого століття в україномовній території суч. Брестської області (Берестейщини)...» ПБТШ «...об’єднує незалежно від політичних поглядів українців, а також осіб, які ще не визначились у своїй етнічній приналежності, але вважають рідною мовою одну з укр. говірок Берестейщини і місцеву укр. культуру»; ПБТШ має на меті «...збереження природної ідентичності українського етносу Берестейщини... формування і розвиток національної свідомості

[256]

серед україномовного населення Берестейщини на основі знань про свій етногенез та мову». Головою БПТШ обрано О. Пархача.

Статут гром. об’єднання «Просвіта Берестейщини» ім. Т. Шевченка. – г. «Берестейський край», Берестя, 1996, № 1.

Простринь, ріка в Пин. р-ні, поєднує Стир з Прип’яттю біля с. Паре, Пин.

Протасович Іона, турово-пин. єп. на 1568, потім митрополит київ.

Біскупство пінське, – ЕП, 1869, т. 4.

Протасович Ян, польськомовний письменник і перекладач кінця XVI-поч. XVII ст. Підписував свої тв. «Ян Протасович на Могильній, що лежить у повіті Пинському» (Могильна, Іван.). Мав посаду судді у Вільні. Походив з давнього боярсько-шляхет. роду Пинщини. Тв.: «Жебрак» (1597), «Зображення старої людини» (1597), «Про винахідників речей» (1608). Тв. П. надихані ідеями гуманізму. Покликається на багатьох античних авторів.

А. Анушкин. На заре книгопечатания в Литве, Вильнюс, 1970, с. 99-109.

Пружани, місто, райцентр. На р. Мухавець. 90 км. на пн.-сх. від Берестя. Від зал. ст. Оранчиці 13 км. Відомі з 1410 як Добучин, назва П. закріпилася 1589 під час одержання Магдебур. права. До 1519 в складі Коб. князівства, потім пов. Військовий відділ з П. – учасник Грюнвальдської битви. На 1563 в П. 7 вулиць, 347 будинків. У війнах XVII ст. П. зазнали руйнувань. Другий центр після Городної, Стол., гончарного виробництва на Поліссі. З укр. життя П.: у 60-х рр. ХІХ ст. на передмісті П. записано з уст народу пісню на слова Т. Шевченка «Од села до села»; у П. чинилися спроби організувати укр. самодіяльний театр, справа дійшла до вілен. генерал-губернатора; про нац. характер мешканців П. і околиць писав Коялович: «Міщани Пружан і Кобриня – чисті малороси».

П. Охріменко. Шляхами братання, К., 1968, с. 63; М. И. Коялович. О расселении племен в Зап. России. По поводу изд. г. Эркертом этнографического атласа. – г. «Русский инвалид», 1863, № 114, с. 268; В. Кальнин. Путь лежит через Ружаны. – ж. «Неман», 1984, № 8, с. 136-137.

Пружанська кераміка, гончарні вироби традиційного асортименту, зроблені майстрами-гончарами з Пружан упродовж останніх 200 років. Археологи знаходять на території Пружан кераміку й давнішого походження. Ще у 20-х р. у Пружанах працювало бл. 200 майстрів. Вироблялися речі переважно чорнополив’яні: горщики, слоїки, збанки, глеки, макітри, миски, тарілки. Декор ПК традиційний, поліський. Найвидатніший представник пруж. керамічної школи А. Токаревський.

Я. М. Сахута. Пружанская кераміка. – ЭЛМБел., т. 4, с. 389-390.

Пружанський район, адм.-тер. одиниця Берест. обл., центр м. Пружани. Пл. 28 тис. кв. км. Нас. пп. ПР: м. Пружани, с.м.т. Ружани і Шерешове. Сільради: Великосільська, Ворониловецька, Городечнянська, Зеленевицька, Линівська, Мокрянська, Павлівська, Пружанська, Ровбицька, Ружанська, Смолянська, Старовольська, Сухопільська, Ткачівська, Хорівська, Шенівська, Щерчівська. Укр. і біл. сільради розмежовані р. Ясельдою. Під с/г угіддями 46 відсот. території, під лісом – 42 відсотки. Зах. частину ПР займає Біловезька Пуща.

[257]

Пруська, с., Жаб., ср. Яківчицька. Від зал. ст. Жабинка 10 км.

Пруська Богуславка, с., Кам. ср. Кам’янецька. Від зал. ст. Жабинка 30 км.

Пруська Веливейська, с., Кам., ср. Пелищанська. До зал. ст. Жабинка 20 км.

Псищеве, с., Іван., від зал. ст. Янів-Поліський 25 км. 1941-1944 німці в П. вбили 65 жителів, спалили 113 дворів.

«Псковський апостол», пам. письменства ХІІІ ст., перепис. 1307. ПА знайдено К. Ф. Калайдовичем у Пскові. ПА знаний насамперед цитатою зі «Слова о полку Ігоревім», яка міститься в післямові, складеній переписувачем: «При сих князех сіяшеся и ростяше усобицами гиняше жизнь наша в князіх котри и віци скоротишася чоловіком». Є припущення, що переписувачем ПА був новгород. єп. Давид, до постригу кн. Демид Володимирович, з пин. Юрійовичів. Висувається також припущення, яке авторство «Слова» приписує єп. Давиду.

А. Резанович. «Мудрый разумеет». «Слово о полку Игореве» раскрывают свои тайны? – г. «Заря», Берестя, 1991, 1.02 і 2.02; Л. Махновець. Про автора «Слова о полку Ігоревім», К., 1989; А. Ф. Замалеев. В. А. Зоц. Мислители Киевской Руси, К., 1987, с. 97; В. М. Михайлов. Раскрытые тайны «Слова о полку Игореве».

Птаука Симон, пин. міщанин, укр. патріот. У жовтні 1648 налагодив зв’язок з київ. міщанами, викликав козацький загін для експропріації майна шляхтянки Тишкевич, що переховувалась у Пинську. Майно вартістю 30 тис. злотих відправлено до Києва.

Документы об освобод. войне укр. народа 1648-1654 гг., зб., К., 1965, с. 174-178.

Пульва, річка, права притока Бугу в Кам. р-ні.

Пульва-полюхи, етнограф. група українців Берестейщини, назва від одноім. річки.

Л. Оссовскі. Загаднєнє єнзикове Полеся. – «Комісйа наукова Бадань Зєм Всходніх», В-ва, 1936.

[258]

Пуславський Титус, діяч пол. повстання 1830-1831 на Поліссі. Організував збройний загін на 1000 чол., мав бої з рос. карателями на Пинщині. Пуславські – заможні пол. дідичі.

Слув кілька о Піньску, Пиньск, 1936, с. 14.

Путивлянин, Московитянин, ватажок козацького загону, ходив 1613 по Пинщині. Згадується поряд Яцька, Метли, То(в)пиги, що також толочили шляхет. гнізда на Поліссі.

Историч. корни дружбы и единения укр. и бел. народов, К., 1978, с. 49.

Пушкінська вулиця, у Бересті, первісна назва Київська вулиця. Має паралельний напрямок від пл. Леніна до вул. Скрипникова, перетинаючи Київ. залізницю. За № 102 на ПВ, кол. Київський, у 1920-х рр. містилася укр. школа ім. О. Стороженка.

П’ятницький Андрій, учасник укр. руху на Берестейщині, перебував під наглядом пол. поліції.

В. Ласкович. Нагнетание страха. – г. «Берестейський край», 1996, травень, с. 4.

П’ятницький Констянтин, активіст берест. «Просвіти» в 1930-х рр., числився в чорних списках пол. поліції.

В. Ласкович. Нагнетание страха. – г. «Берестейський край», 1996, травень. с. 4.

Рагодощ, нар. вимова Радощі, с., Іван., ср. Критишинська. Від зал. ст. Янів-Поліський 15 км. Шлюз на Дніпровсько-Бузькому каналі. В околицях Р. чимало стародав. могил.

Радванський Станислав, майстер ювелірного цеху в Бересті, на одному зібранні цехових братчиків звинуватив цехмістрів у горілчаному хабарництві.

С. Цярохін. На вусах цякло, а у роце не было. – ЛіМ, 1985, 26.07; Фр. Скарына, Эн. Дав., М., 1988, с. 411.

Радзивілли, в укр. джерелах Радивили пол.-лит. магнати, володіли маєтками в Білорусі, Україні, Польщі, Литві. Посідали у ВкнЛ та Речі Посполитій важливі держ. пости – канцлерів, гетьманів, воєвод. Відоміші щодо України: Микола Р. Чорний, діяч кальвіністського руху у ВкнЛ., староста берест., заснував у Бересті друкарню, видав берест. Біблію. Альбрехт, канцлер ВкнЛ., староста пин., насаджував на Поліссі католицизм, фундував єзуїтів, силоміць відібрав у православних Дубойський чол. монастир 1638, передав його єзуїтам, збудував посеред Пинська кафедральний єзуїт. собор з монастирем. Автор записок, багатих на відомості про перебіг повстання на Поліссі в 1648. Януш, великий гетьман лит. Н. 1612. П. 1655. Лютий ворог козацької України, кат берест. повстання восени 1648, повстань у Пинську і Турові. Вдершись 1651 до Києва, зруйнував і пограбував місто. Уклав союз зі шведами проти Польщі, проголосив скасування Люблинської унії та вихід з Речі Посполитої ВкнЛ.

[259]

Зазнав поразки. Р. володіли на Поліссі Давид-Городком, Лахвою, Чорнавчицями. Ще в 1919-1939 Р. володіли 142250 десятинами землі.

Радіж, с., Малорит., ср. Олтуська. Від Малорити 16 км.

Радість, могила VIII-XIII ст. на землі с. Радість, Кам., на березі р. Лісної. Могилу Р. двічі розкопували і досліджували – 1962 Ю. Кухаренко, 1969 І. Русанова. На їх думку, поховання в Р. належить волинянам, предкам суч. українців Полісся. 1887 знайдено динарій Трояна. У с. Р. – укр. хор.

И. П. Русанова. Раскопки курганов на Волыни. – «Археолог. открытия 1969 года», М., 1970.

Радчук Віталій, доцент Київ. ун-ту, депутат Київради. Автор відкритого листа ред. біл. газети «Літаратура і мастацтва», що під назвою «Бєларусь не помічає українців?» був опублікований («Нар. газета», К., 1992, № 3 (34); Р. пише: «Справа в тому... що ваша газета уперто не помічає очевидного і важливого факту: що в Республіку Беларусь на рівних правах входять і укр. етнічні території, замешкані сотнями тисяч корінних українців, котрі, слава Богу, не забули своєї рідної мови, хоча й не мають жодної укр. школи...»

Райнберн(г), кат. єп., кінець Х-поч. ХІ ст., в Україну прибув у почті дочки пол. короля Болеслава Хороброго, з котрою одружився Святополк, князь турово-пин. За участь у змові проти Володимира Великого Р. разом зі Святополком та його дружиною був арештований. Помер у в’язниці.

М. Гр. ІУР, т. 2, К., 1991, с. 494.

Райський, громадянин м. Берестя наприкінці XVI ст, державця майна кн. Острозького. У час берест. собору 1596, коли проголошувалася церковна унія в церкві св. Миколая, православні делегати на чолі з кн. Острозьким зібралися в будинку Р. і склали протест.

З. Вуйцік. Дзікє поля в огню, В-ва, 1961, с. 79.

Ратайчиці, с., Кам., 20 км. до зал. ст. Кам’янка, 15 – до зал. ст. Лищиці.

⇐ Предыдущая 18 19 20 21 222324 25 26 27 Следующая ⇒