Володимир Леонюк 12 страница

М. Брайчевський. Походження Русі, К., 1969, розділ «Дреговичі»; В. Дяченко. Наслідки роботи Укр. антропологічної експедиції. – «Матеріали з антропології України», К., 1960; Ю. В. Кухаренко. Полесье его место в процессе энтогенеза славян. – зб. «Полесье», М., 1968, с. 35, 44; В. Седов. Славяне Верхнего Поднепровья и Подвинья, М., 1970, с. 81.

Дремлеве, с., Жаб., ср. Степанківська, 10 км на пн від Жабинки. 11.09.1942 німці спалили село разом з 286 його мешканцями, після чого Д. як нас. пункт не відновився.

Дремук, укр. активіст у м-у Дивин, Кобр. За фахом фельдшер. Виписував і поширював укр. пресу та ін. укр. видання.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 210.

Дрогочин, пол. і рос. назва Дорогичина.

Дрождж-Сатановська Софія, пол. вчителька, 1934-1939 вчителювала у воєвод. Поліському, 1941-1944 партизанила на Поліссі. Про Полісся 30-х рр. Д. згадує: « Село здавалося зачиненим, відгородженим від усього світу, а проте якимись каналами воно єдналося з тим, що діялося деінде. Ото насамперед чула, як дівчата співають «Реве та стогне Дніпр широкий», а потім знаходила це в збірці віршів Шевченка. Ото Гапка чи Уляна навчала мене думки «Стоїть гора високая», а потім я довідувалася, що це вірш Глібова».

Укр. календар, В-ва, с. 70.

Дрозд Григорій., службовець губ. комісаріату УНР у Бересті 1918-1919. Доклав зусиль до відновлення берест. «Просвіти», з 1922 її секретар.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 233.

[123]

Дроздович Язеп (Йосип), біл. графік, живописець, скульптор. Н. 1.10.1888, с. Пуньки, Вітеб. обл. П. 1954. Жив на Зах. Білорусі. Серед великої спадщини Д. є картина «Каплиця в Сірниках коло Пинська». Записував на Поліссі 1926 нар. лексику.

Я. Драздовіч. – ЭЛМБел., т. 2, с. 349-350.

Дружиловичі, с., Іван., 10 км на пн. від зал. ст. Янів-Поліський. Перша згадка припадає на 1452. Володіють Д. пин. князі, відтак Достоєвські, Орди, Гедройци. Пам’ятка архітектури – Миколаївська церква.

Село Дружиловичи Кобринского уезда – «Гроднен. губ. ведомости», 1892, № 3, 4.

Друцькі-Любецькі, князівсько-магнат. родина Полісся. Походили з полоцьких Рюриковичів. На Поліссі володіли маєтками в селах Любеля, Лунин, Камінь, Богданівка, Парохонськ. Відоміші: Ксаверій, 1778-1849, пол. політик у часи царства Пол., пророс. орієнтації, зреформував фінанси царства. Едвин, поліський дідич; у 60-і рр. жив у Пинську, звертався через «Газету польську» (Варшава, 1861, № 133) із закликом від імені «всіх жителів повіту Пинського» створити для поліщуків буквар на поліському діалекті, щоб полегшити поліським дітям опанування основ освіти. Обіцяв авторові кращого поліського букваря винагороду в 100 крб. сріблом.

Друщиць Василь, біл. історик. Н. 1886, с. Блудень (Первомайськ), Берез. П. 20.12.1937, репресований. Закінчив ун-т у Тарту. 1922-1927 викладав у Біл. ун-ті в Мінську. У 30-і рр у Москві. Пр.: «Галоўныя моманты гісторыі беларускага народа» (1924), «Места Мінск у канцы XV і пачатку XVI ст.» (1926), «Места Вільня у першай палове XVI ст.» (1926), «Нарысы сацыяльна-эканамічнага жыцця места Навагрудку у XVI ст.» (1927).

Э. Іофе. Летапісец айчыннай гісторыі. – ЛіМ, 1986, 14.02.

Дубенець, с., Стол., над р. Горинь, 20 км на пн. від Столина. Пам’ятка архітектури – Пречистенська церква. Відомий Д. з XV ст.

Дубенецький Михайло, біл. перекладач. Н. 4.03.1927, с. Острів, Пин. П. 1989. Працював учителем, редактором, інструктором сектору друку ЦК КПБ, замом гол. редактора БелСЭ, перекладав Распутіна, Д. Граніна, Гр. Тютюнника, С. Жеромського.

ЛіМ, 1987, 6.03.

Дубовик Семен, активіст лівого напрямку. Н. 4.02.1888, с. Нарівщина, Кам. П. 1937. У 1909-1911 емігрантом у США, звідки висланий за участь у робіт. русі. Працював у Сибіру на золотих копальнях на Лені. Під час визв. змагань Д. у червоній 2-й Укр. бригаді. По війні на Поліссі. Переслідувався пол. владою за просов. діяльність, суджений поляками на 4 роки ув’язнення. З 1930 в СРСР. Розстріляний як ворог народу.

Свод памятников истории и культуры Белоруссии, Мн., 1991, с. 236.

Дубой, 1) с., Стол, 5 км на сх від залізниці Лунинець-Сарни. Розкопки на території Д. виявили 4 глиняні глечики, імовірно, з VIII-VII ст. до. н. е. і належали племенам милгородської культури, зберіг. у Пин. краєзнавч. музеї. У джерелах Д. згад. з XVI ст. У Д. 1596 стояла табором повст. армія Наливайка; 2) с., Пин., на р. Пині, 20 км на зх від Пинська. Дільниця пин. рибзаводу. У Д. минули дитячі роки А. Нарушевича.

[124]

Дубойський монастир, правосл. чол. монастир у с. Дубой, Стол., заснований наприкінці XVI ст. У 1633-1636 намісником ДМ був А. Филипович. За наказом А. Радзивілла 1636 ДМ силоміць захопили єзуїти. 1648 у ДМ отаборилися козаки, перетворивши монастир на фортецю, звідки вели операції проти пол. війська.

Дубновичі, с. Пин., ср. Парохонська. Від зал. ст. Парохонськ 5 км. 1941-1944 в Д. німці розстріляли 23 жителів, спалили 250 дворів.

Дуброва Мокра, просто Мокра, с., Пин., на трасі Пинськ-Барановичі. Один з центрів виробництва поліських куфрів.

Дубровка Олена Юріївна, княгиня вол., дружина кн. Василька Романовича, дочка Юрія Суздальського. П. 1265. Названа в листі папи римського королевою.

Н.П-В. IV, К., 1993, с. 200.

Дубровиця, м., райцентр Рівненської обл., на р. Горинь. Відома з ХІІ ст. спочатку як нас п. Пин. князівства, з ХІІІ ст. як центр окремого удільного князівства. Пізніше належала до Пин. пов. Гніздо князів Гольшанських-Дубровицьких. Під Рос. імперією влучена до Вол. губ., 1918-1919 в складі УНР, 1919-1939 у Поліському воєвод.

Дубровиця – РЕІУ, т. 2, с. 98.

Дубровський Олексій, знавець природи Полісся і захисник її. Родом з Білорусі. По закінченні ун-ту в Мінську науковий працівник у Біловезькій Пущі, потім працівник ін-ту Союзгідромеліоводгоспу (Пинськ) в секторі захисту природи. Автор протестів у вищі інстанції з приводу хижацьких дій меліораторів.

Я. Пархута. І боль, і любоў, і трывога мая. – ж. «Полымя» 1988, № 4, с. 133-154.

Дуліби, східнослов’янське протоукр. племінне об’єднання V-ІХ ст., до складу якого належала Берестейщина, одне з племен цього об’єднання. Востаннє згадуються на початку Х ст. серед племен, що з кн. Олегом ходили на Царгород.

Ю. В. Кухаренко. Средневековые памятники Полесья, М., 1961, с. 10-12.

Дулібсько-Волинський союз, державне утворення на землях дулібів-волинян (антів) IV-VII ст., відоме згодом в арабських джерелах як «Валиняна». Правителі: Бож, Ардагаст, Пірогаст, Мусокій, Мезамир. ДВС охоплював значну частину укр. земель. Прямий попередник Русі.

О. Міндюк. Невідкриті сторінки історії: міста Буськ, Волинь, Плісненськ. – г. «Поклик сумління», Львів, 12.03. 1992; його ж. Анти... Бужани. – там-таки, жовтень, 1993, № 35; В. Багринець. Початок нашого роду. – ж. «Дзвін», 1992, № 1-2, с. 163-166.

Думинський, полковник Війська Запорізького в часи визв. війни середини XVII ст. Діяв на Берестейщині. За завданням Б. Хмельницького Д. створив у Бересті і воєводстві підпільну повстанську мережу, готувався до нового повстання за возз’єднання краю з Укр. козацькою державою. Вистежений ворогами Д. улітку 1651 був арештований поляками в Бересті. У час обшуку

[125]

в мешканні Д. вилучено листи від Хмельницького. Походив, імовірно, з Берестейщини – в актових книгах Берестя з XVI ст. зустрічаються шляхтичі на прізвище Думинські (Туминські).

В. Сергійчук. Розвідка у війську Богдана Хмельницького – «Отчий край», К., в-во «Молодь», с. 97.

Дунін-Марцинкевич Вінцент, біл. письменник, один з зачинателів біл. письменства. Н. 23.01 (4.02) 1808, за ін. відом., 1807, маєток Панюшкевичі, Бобруйський пов. П. 17(29).12.1884. Причетний до повстання 1863, ув’язнювався. По-пол. написано п’єси «Рекрутський єврейський набір», «Змагання музик», «Чарівна вода» (1841) і низку віршів; по-біл. «Вечірниці», «Гапон» (1855), «Купайло», «Щарівські обжинки» (1857), «Травиця брат і сестриця», «Оповідки Наума» тощо. Укр. діалектом Полісся написав комедію «Пинська шляхта» (1866), в якій сатирично зображено гонористих тупих шляхтичів. На комедії помітні впливи Котляревського і Гоголя. «Пинська шляхта» ДМ відома в Білорусі в перeкладі, біл. літературознавство замовчує оригінал.

Дятловицький монастир, православ. чол. монастир св. Спаса в с. Дятловичі Пин., заснований 1570 кн. Острозьким, розбудований 1622 кн. Довматом. У ХVII ст. за ДМ точилася боротьба між православними і гр.-кат. (уніатами).

А. Миловидов. О положении... с. 397.

Дятловичі 1) с. і зал ст. на лінії Барановичі – Лунинець, на р. Цні. Від Лунинця на пн. 20 км. У XVII ст. в Д. діяв чол. монастир. 2) с., Дорог., ср. Головчицька, 4 км на пн від Дніпро-Бузького каналу.

Дяченко Василь, укр. антрополог, досліджує особливості українців та білорусів, автор праці «Антропологічний склад укр. народу» (К., 1965), в якій дано серед інших груп українців також антрополог. аналіз населення Берестейщини. На думку Д., поліщуки Дорог., Берест., Пин. районів належать до поліського варіанту центрально-укр. області. Про співвідношення етнографіч. і мовних показників Берестейщини Д. пише: «Поліській етнографічній області майже повністю відповідає поліська група говірок укр. мови. Територіальних розбіжностей тут нема».

«Ежъковъ нож а иже украдет – прокляту бу...», пам’ятка поліської епіграфіки, кириличний напис на костяному руків’ї ножа, знайденого в м. Дорогичині. Датується приблизно ХІІ-ХІІІ ст.

В. Гензель. Археологич. исследования и проблема возникновения пол. государства. – СА, 1959, № 2, с. 95.

[126]

Енгельгардт Василь, рос. астроном. Н. 17.06.1828, с. Кустовичі, Кобр. Член-корреспондент Рос. АН. Син власника Т. Шевченка. Мати Е. також нар. в Кустовичах, де її батько, також Е., мав маєток.

А. Непокупний. Балтійські зорі Тараса, К., 19189, с. 156, 157, 210.

Еремич Іван, співредактор русофіл. ж. «Вестник Западной России», вид. спочатку в Києві, потім у Вільні, в якому Е. опубл. «Очерк белорусского Полесья».

Еркерт Ф. Р., пол. етнограф, член Рос. Геораф. Т-ва, автор франкомовної праці «Етнографічний атлас областей, суцільно або частково заселених поляками» (1863) зі вступною ст. «Погляди на історію і етнографію західних губерній Росії». Атлас Е. укр.-біл. межу фіксує по лінії Пружани-Пинськ-Прип’ять.

М. Коялович. По поводу изданного г. Эркертом (на фр. языке этнографического атласа). – г. «Русский инвалид», 1863, 26.06.

Ессен Марія, діячка рос. соц.-дем. руху. Н. 1872, Берестя. П. 1956. З сім’ї залізнич. службовця. Член київ. «Союза борьбы за освобождение рабочего класса». 1899 арештована і заслана в Якутію. З 1907 участі в русі не приймала. Авторка книг: «В эпоху зарождения партии» (1934), «Первый штурм» (1957), «Встречи с Лениным» (1972).

«Энцыклапедыя літаратуры і мастацтва Беларусі», довідкова праця в 5 тт, вид. ред. БелСЭ в Мінську 1984-1987. Інформація про історію біл. літ. і мистецтва від давнин. до суч. – ст. про стилі, напрямки, періоди, окремих діячів, видатні твори і пам’ятки, в тому числі з Полісся. Культурний доробок Полісся білорусифікується. Що не піддається білорусифікації – укр. характер нар. культури, нац. рух, плеяда укр. діячів Полісся – замовчується.

«Этнаграфічная карта Беларусі», автори В. Русек і А. Жук, вид. 1942 у Празі «Беларускім (Крывіцкім) Культурна-Прасветніцкім Тавариствам ім. д-ра Фр. Скарыны». У питанні укр.-біл. мовно-етнічного розмежування автори ЭКБ виявили крайню тенденційність і некомпетентність, проводячи його по лінії: Володава – Сарни – 34 км на пн. від Києва – Конотоп.

І. Сидорук. Проблема укр.-біл. мовної межі, Авгсбург, 1948, с. 5.

Євлашевський Михайло, єп. турово-пин. 1573-1575. Батько Федора.

Біскупство пін. – ЕП, т. 4, В-ва, 1860.

Євлашевський Федір, письменник XVI ст. Н. 1544 або 1546, Ляховичі, Пин. пов., за іншими відомостями в Ляховичах біля тепереш. Баранович. П. 1604. Батько Є. – турово-пин. єп-п. Завдяки «науце руской і полской» Є. дістався високих посад у ВкнЛ, був збирачем податків, судовим писарем,

[127]

дипломатичним посланцем. Автор записок, в яких міститься чимало відомостей з історії за період від унії Люблин. до унії Берест. Є. чувся патріотом ВкнЛ. Записки Є. відображають зростання ролі особи, почуття індивідуальності.

І. Франко т. 41, с. 26, 55, 80, 250, 543; Гістарычныя запіскі Ф. Еўлашэўскага. – «Хрэстаматыя па гісторыі беларускай мовы», Мн., 1961, с. 281-287.

Євлаші, с., Іван., ср. Бродницька, 10 км на сх від Янова-Поліського, зал. ст. на лінії Берестя-Пинськ.

Євсигній, єп. волод.-берест. у першій половині ХІІІ ст. За дорученням кн. Володимира Васильковича виконував дипломат. обов’язки. Приймав участь у передачі влади кн. Мстиславу Даниловичу 1289. Полагодив конфлікт між останнім і кн. Левом за Берестя. Впливова людина у Вол. князівстві.

Гал.-вол. літопис. – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 86-87.

Єзуїтський колегіум, пам’ятка архітектури в Пинську, збуд. у XVII ст. в стилі бароко. Належав до комплексу єзуїт. монастиря в історич. частині міста.

Єльський Лука(ш), війт м. Пинська та маршалок повіту в середині XVII ст. На початку 20-х рр. Є. разом з кн. Ю. Збаразьким-Корибутовичем обстоював права православ. церкви, згодом перейшов у католицтво. Повстання в Пинську восени 1648 зустрів вороже, приймав участь у його придушенні. У 1655 виступив як прибічник возз’єднання Берестейщини з Укр. козацькою державою, очолив посольство від Пин. пов. на переговорах у Чигирині з Б. Хмельницьким, які завершились утворенням Пинсько-турівського полку у складі України.

О бунте г. Пинска и усмирении оного в 1648 г. – «Чтения императ. общ. истории и древностей рос.», 1847, № 5, с. 31-38; Документи Богдана Хмельницького, К., 1961, с. 601-604.

Єремич Фабіян, біл. депутат до пол. сейму на виборах 1928. Виступав з антиукр. заявами та територіальними претензіями до українців, переконуючи, що біл. етнічна територія сягає мало не до Тернополя, чим роз’єднав укр.-біл. солідарність у сеймі.

І. Кедрин. Життя. Події. Люди. Спогади і коментарі, Нью-Йорк, 1976, с. 166.

Єрмолюк, священик у Дивині, Кобр., в 1919-1939, учасник укр. організованого життя.

Єпишко Микола, укр. повстанець. Н. 1923, с. Одрижин, Іван., П. 1947, с. Конотоп, Іван. Повстанцем став після загибелі батька. Учасник багатьох операцій проти частин НКВД. Загинув у бою.

Єсь, берест. єврей, орендатор «мита володимирського», згідно грамоти пол. короля Казимира від 12.05.1489. Багата впливова людина.

Укр. грамоти, К., 1965, с. 46, 141.

Єськович Данко, берест. митник перш. полов. XVI ст. Мав урядовий привілей на нагляд за тим, щоб купці з Волині, підлеглої ВкнЛ, торгували з Польщею тільки через Берестя.

А. Вавженьчик. Студія з дзєюв гандлю Польскі з Вєлькім ксєнствем Літевскім і Російов в вєку XVI, ПВН, 1946, с. 35-36

[128]

Єфименко Олександра, укр. історик. Н. 30.04.1848. П. 18.12.1918. Пр.: «По поводу украинофильства» (1881), «Малорусское дворянство и его судьба» (1891), «Очерки истории Правобережной Украины» (1894-1895), «Южная Русь», 2 тт (1905), «История укр. народа» (1906, 2 тт.), «История Украины и ее народа» (1907). В остан. пр., описуючи територію розселення українців Є. пише: «Є прадавні поселення малоросів ще в Привислянському краї, в деяких повітах Люблинської і Седлецької губерній і в північно-зах. краї в повітах Гродненської губернії». Первісним населенням Турівської землі Є. вважала деревлян.

Єфросинія Борисівна, турово-пин. княгиня, дружина кн. Ярослава Юрійовича (п. 1186). Родом з Болгарії – дочка царя Бориса Георгійовича.

Н. П-В. І У, К., 1993, с. 276.

Жаба Іван Ієронім, берест. каштелян серед. ХVII ст., учасник військових виправ пол. короля Яна Казимира. На фундації Ж. 1659 в с. Гершони, біля Берестя, споруджено церкву, наділено двома волоками землі (бл. 30 га) з умовою «поки унія унією буде».

Л. Паевский. Город Брест-Литовск и его древние храмы – «Труды ІХ архелог. съезда в Вильно», М., 1893, т. 1, с. 342-343.

Жабинка, м., районний центр, на р. Мухавець. Річковий порт., зал. вузол, де сходяться залізниці з Берестя, Лунинця і Мінська. Повстала Ж. наприкінці ХІХ ст. саме внаслідок будівництва згад. залізниць. 1918-1919 під УНР. Від 1939 під БССР. Цукровий завод.

Жабинківський район, адм.-терит. одиниця, утворений 1940, центр – м. Жабинка. Сільради: Кривлянська Ленінська, Озятинська, Петровицька, Степанківська, Хмелівська, Яківчицька. ЖР повністю укр. Належав до зони дій УПА.

[129]

Жабір, Забір’я, Забір, с., Дорог., ср. Хомська, Відом. з XVI ст. У XVII-XVIII ст. у Ж. стояв замок кн. Вишневецьких, зруйнований 1706 Карлом ХІІ.

Жабчиці, с., Пин., ср. Молотковицька, 10 км на зх від Пинська. 1940-1944 центр одноім. р-ну.

Жабчицький район, адм.-терит. одиниця до 1954 в складі Пин. обл., зі скасуванням останньої – Берест. 1957 ЖР скасовано, його територію розподілено мій районами Іван., Логишинським і Пин.

Жагель Михайлович Лис Г., див. Михайлович Жагель Лис.

Ждан Московчин, козак низовий запорозький, учасник Лівонської війни на боці Речі Посполитої. Значиться в козацькому реєстрі з 1581. Прізвисько походить від назви укр. села Машковичі, Берез.

Реєстр 1581 року. – ЛУ, 1991, 13.06; Я. Дзира. Перший паспорт козацтва. – там же.

Желислав, воєначальник у війську Волин. князівства у ХІІІ ст., воєвода. Улітку 1262 спільно з воєводою С. Медушником боронив від литовців Полісся, переслідував лит. загін від Каменя (Каширського) за Ясельду. Учасник багатьох виправ кн. Володимира Васильковича.

Гал.-вол. літопис. – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 63.

Жигальський Микола, укр. активіст в Австралії, куди переселився 1952. П. 1993. Родом з Пинщини. Уважав себе потомком козацького роду. Приймав участь в укр. акціях.

Дві сумні вістки з Австралії. – ГБ, 1993, № 2(8).

Жигулянка, річка, ліва притока Ясельди, тече на межі Івацевицького і Берез. районів, в нижній течії через о. Чорне, біля Здітова впадає в Ясельду.

Жидче, с., Пин., ср. Хоїнська, від Пинська на пд. 24 км. Над р. Стир.

Жилавий Іван, укр. активіст на Поліссі. Н. на Станиславівщині. П. 1943, Кобринь. Був старшиною австро-угор. армії, потрапив у рос. полон, одружився з біженкою з с. Стригове, Кобр. Ставши мешканцем Полісся 1919, приймав участь в укр. русі. Під час нім. окупації пол. підпільники знищили Ж., вкинувши до криниці.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 246-248.

Жилинський Йосиф, рос. генерал. Родом з Віленщини. Очолював 1873-1898 Західну (Поліську) експедицію для осушування боліт. Автор опису праці Зах. експедиції.

Жилко Федот, укр. мовознавець. Один з упорядників і теоретиків АУМ. Про передумови утворення діалекту Берестейщини Ж. пише: «Ареали берестейського діалекту (укр. мови) в південній частині Берестейської області БРСР і на півночі Волинської області визначалися мовними процесами в рамках Берестейської землі і Турівського князівства». Пр.: «Ареальні одиниці укр. мови» (1972), «Нариси з діалектології укр. мови» (1955), «Деякі питання класифікації говорів укр. мови в світлі даних лінгвістич. географії» (1958), «Переходові говірки від укр. до біл. мови в південно-західних районах Чернігівщини» (1953).

Жировицька Кам’яниця, с., Берест, ср. Мухавецька, від зал. ст. Кам’янна 5 км.

[130]

Житновичі, с., Пин., ср. Молотковицька, 15 км на зх. від Пинська.

«Жывапіс Беларусі ХІІ-XVIII стагоддзяў», альбом, вид. 1980 у Мінську. Укладачі Н. Ф. Висоцька, Т. А. Карпович, 164 фотокопії з пам’яток фрескового живопису, іконопису, портретного мистецтва, створеного за означений час на території БССР, в тому числі 25 кольорових фотокопій (з фрагментами) з ікон, що походять з Берестейщини, в різний час вивезених з поліських церков. Відкидаючи й засуджуючи намагання привласнити твори мистецтва Берестейщини Білорусі, не можна не схвалити видання й популяризацію цих шедеврів, виконаного на високому поліграфічному рівні.

Жолкевський Антоній, гр.-кат. (уніатський) діяч, архимандрит у Дермані, 1697-1702 єп. у Пинську.

Жолтовський Іван, рос. архітектор. Н. 15(27).02.1867, м. Пинськ. П. 16.07.1959, Москва. Вчився в Петербурзькій АХ, з 1909 академік архітектури. Споруди Ж.: дім кол. скакового т-ва на Скаковій вул. (Москва), особняк Тарасова на вул. Толстого (Москва), житлові будинки. Ж. – співавтор плану реконструкції Москви.

Жоховський Кипріян, гр.-кат. (ун.) церковний діяч П. 1693. З 1668 архимандрит Ліщинського монастиря в Пинську, з 1674 митрополит. Схилив до унії Й. Шумлянського. Самими уніатами уважався «більшим католиком, ніж уніатом».

А. Миловидов. О Положении... с. 408; І. Франко. З історії берестейського собору 1596 р. – т. 46, кн. 2, с. 193-219; ЖБ., с. 147.

Жук К., селянин Кобр. пов. Притягався до суд. відповідальності за опір т. зв. хуторизації, здійсненої урядом Столипіна 1906-1909. Справа Ж. зберігається у фонді прокурора Віленської судової палати.

В. Бусько. Эканамічныя ідэі у «Нашай Ніве». – ж. «Полымя», 1988, № 4, с. 189.

Жукович Василь, біл. поет. Н. 7.11.1940, с. Заболоття, Кам. Закінчив БПІ, вищу партшколу в Мінську 1977. Публікується з 1956. Працював у г. «Зара над Бугам», у вид-вах «Мастацкая літаратура», «Юнацтва». Тв.: зб. поезій «Поклон» (1974), «Мелодыя свята» (1976), повість «Як адна вясна» (1980).

Ф. Ефимов. Цена слова. – ж. «Неман», 1986, № 10, с. 168-170; В. Жуковіч. – ЭЛМБел., т. 2, с. 441.

Жукович Іван, громадянин м. Берестя на середину XVIII ст. Православ. Ж. звернув на себе увагу тим, що одружився з гр.-кат. (уніаткою) Маріамною і жив з нею на віру, усупереч церков. забороні. Перебував під наглядом гр.-кат. кліру, був цькований і переслідуваний.

Л. Паевский. Город Брест-Литовск и его древние храмы. – «Труды ІХ археолог. съезда в Вильно», М., 1893, т. 1, с. 338.

Жукович Платон, історик «западнорусского края». Н. 1857, Пружани. П. 1919. Син священика. Закін. Дух. академію в Петербурзі. Викладав у дух. закладах Петербурга, Полоцька, Вільнюса. Член-коресп. АН у Петербурзі, дійсний член НТШ. Пр.: «Сеймовая борьба православного западнорусского дворянства с церковной унией до 1609 г.» (1901-1912),

[131]

«Управление и суд в Западной России в царствование Екатерины ІІ» (1910), «Сословный состав населения Западной России в царствование Екатерины ІІ» (1915), «Западная Россия в царствование императора Павла» (1916). Ж. опублікував «Універсальну протестацію і побожну юстифікацію».

П. Жукович. – УЗЕ, т. 1, Львів, 1931, с. 1308-1309.

Жуковський Станислав, пол. художник. Н. 1.05. 1875, Білорусь. П. 1944. Вчився у Моск. училищі живопису, скульптури і архітектури. З 1903 член т-ва пересув. виставок. З 1923 у Польщі. Писав переважно пейзажі. Автор картини «Ріка на Поліссі» (1928).

Жур, поліська страва – вівсяний кисіль, донедавна поширений на Поліссі.

Жушма Василь, журналіст, родом з с. Хомичеве, Іван. Автор ст. «Де ти, красуне Пино?» (ЛіМ, 1987, 4.12), в якій висловлено протест проти невиправданої каналізації поліських рік: Пини, Бобрика, Лані, Уборті, Прип’яті.

Забава, с., Кобр., ср. Новосілківська. Від Кобриня на пд. 28 км.

Забереззя, 1) с., Берест., Чернинська ср., від Берестя на пн-сх 14 км; 2) с., Пин., ср. Бобриківська. Від зал. ст. Мальковичі (Лунинець-Барановичі) 27 км., у смузі ПРЛ.

Забір’я, 1) с., Малорит., ср. Луківська. Від Малорити на пд. 20 км. В околицях З. діяли перші сотні УПА. У 1941-1944 німці напали на З., вбили 289 жит., спалили 120 дворів; 2) с., Берест., ср. Мухавецька; 3) с., Кам., ср. Раснянська, від зал. ст. Високо-Литовськ 3 км; 4) с., Кобр., ср. Ониськовицька, від зал. ст. Городець 10 км.

Заборовський Б., автор польськомовної публікації «Розмєщенє людносці ведлуг єнзика і визнання на Полєсю» (В-ва, 1936).

Забужки, с., Кобр., ср. Хидринська. Від Кобриня 15 км.

Завидчичі, с., Пин., ср. Пліщицька. Від Пинська на пд. 13 км. Відомі з XVI ст. як власність Олельковичів, Головок, Достоєвських, Тризни. У ХІХ ст. належали Чеховським, Палинським, Сачковським.

О. Цинкаловський, т. 1, с. 413.

Завоятин, с., Іван., ср. Горбаська. Від зал. ст. Снітове на пд. 12 км.

Загориння, регіон Полісся, правобережне поріччя Горині, Стол.

Загороддя, регіон Полісся між р. Ясельдою і Пиною. Платоподібна льодовикового походження рівнина, найвища точка над морем 173 м. Первісно зах. частина Пин. князівства. Найбільш сприятлива для життя людини і найщільніше залюднена частина Полісся.

[132]

Загородна, с., Кам., ср. Вовчинська. У поріччі Бугу. Від зал. ст. Високо-Литовськ 15 км. До 1964 Зломишле.

Загородський Погост, див. Погост Загородський.

Загородський розпис, умовна назва нар. розпису, поширеного в деяких селах Загороддя: Огові, Спорові, Крамному. Накладається на скло, штукатурку, полотно, папір. Прикрашає меблі, панно, рамки. Розквіту і поширення ЗР зазнав у ХІХ ст. Відомі майстри: Є. Василевська, Л. Довгер, Н. Лапицька, В. Білевич. ЗР культивується у берест. фабриці сувенірів та пин. фабриці мистецьких виробів.

Загородці, мешканці Загороддя, етнічна група українців Берестейщини, з-поміж груп Полісся найближча до загальнонаціонального типу.

Ф. Д. Клімчук. З лексікі центральнага Загароддзя». – «З народнага слоўніка», Мн., 1975, с. 140-141; Його ж. К соотношении диалектных, этнографических, археологич. ареалов Брестско-Пинского Полесья. – «Проблемы картографирования в языкознании и этнографии», Л-д, 1974, с. 160-166.

«Заграва», військова округа УПА-Північ, до складу якої належали сх. райони Берестейщини, об’єднувала загони ім. Коновальця, Енея, Дубового, Олега, разом 13 куренів. У межах «З» створені курені узбецький, грузинський, осетинський.

Загута, присілок с. Критишин, Іван., від зал. ст. Янів-Поліський на пд-зх 10 км. 1950 бій між повстанською групою і загоном НКВД.

Заказанка, с., Берест., ср. Гершонська, передмістя Берестя.

Заканав’я, регіон Берестейщини на пд. від Дніпро-Бузького каналу до вол. межі. Пд частина районів Кобр., Дорог. Іван.

⇐ Предыдущая 7 8 9 10 111213 14 15 16 Следующая ⇒