Володимир Леонюк 13 страница

Закерзоння, укр. земля під суч. Польщею – Підляшшя, Холмщина, Посяння, Лемківщина, заг. пл. 19 км, нас. 1,5 млн. чол. Внаслідок пол. геноциду більшість нас. З. була або переселена силоміць до Сов. Союзу, або виселена на зх землі Польщі. Назва від імені брит. міністра Керзона.

Закозель, Закозілля, с. Дорог., 12 км на пд. від Дорогочина. У першій пол. ХІХ ст. З. був власністю панів Ожешків. Кол. панська садиба з каплицею на цвинтарі – пам’ятка садибної архітектури, пов’язана з перебуванням тут Е. Ожешко.

Закрутка, нар. забобон: жмут зв’язаних незжатих колосків як знак закляття, зробленого чарівником-знахарем з метою зіпсувати урожай.

Ф. Д. Климчук. Специфическая лексика Дрогочинского Полесья. – зб. «Лексика Полесья», М., 1968, с. 35.

Закуття, с., Іван., ср. Достоєвська. Від зал. ст. Янів-Поліський на пн. 19 км.

Залісся, десять сіл в різних районах краю: всі укр.

Заленський, див. Слюбич-Заленський.

Залядиння, с., Іван., ср. Глинянська. Від зал. ст. Янів-Поліський на пд. 20 км.

Замошшя, три укр. села в Іван., Малорит. та Пруж.

[133]

Замухавеччя, частина середньовічного Берестя, розташована на пд від р. Мухавець, Волинське передмістя.

«Западный Буг», г., вид. 1909 в Бересті рос. мовою, вийшло 29 чисел. Редагував О. Н. Кундич. На стор. ЗБ йшлося про міську хроніку, еміграцію селян в Америку, про вистави приїжджих і місцевих труп, про бібліотеки для народу, про сторічний ювілей М. Гоголя.

Западнорусский край, термін вигаданий рос. владою щодо лит., біл., укр. земель з метою витіснення з ужитку питомих нац. самоназв та прищеплення думки про одвічну залежність цих територій від Росії.

Запинський повіт, адм.-тер. одиниця Берест. воєводства 1792-1793 з центром у м. Столині. Приєднаний до пов. Пин., а разом з ним до губ. Мінської.

Запорізька Січ, військ. організація укр. козацтва XV-XVIII ст., містилася на островах Дніпра нижче порогів. Боролося проти крим. татар. і турків, згодом проти Польщі, ще пізніше проти росіян. Була осередком, де знаходили притулок мужні вільнолюбні представники з усіх укр. земель, у тому числі і з Полісся. Козаки з ЗС приймали участь у всіх визв. повстаннях. На ґрунті ЗС у XVII ст. виникла Укр. козацька держава.

«Заранка», літ. об’єднання при обл. г. «Заря» в Бересті. Керівники: В. Калєснік, М. Прокопович. Прищеплює початківцям біл. мову і національне почуття. Заклад білорусифікації. 1958 вид. альманах «Брест».

Заріччя, географ. регіон Полісся на пд. від Прип’яті, частина Пин. і Столин. районів, в тому числі Зарічанський район Рівненської обл.

А. Грушевский. Пинское Полесье, ч. 2, с. 47; О. Кольберг. Т. 52, с. 10.

Заріччя, 5 укр. сіл в різних районах краю.

[134]

Зарубинецька культура, археолог. культура племен ІІ ст. до н. е. – ІІ ст. н. е., також на Берестейщині. Ю. В. Кухаренко вважає Берестейщину батьківщиною ЗК. Поселення ЗК знайдено у Велемичах, Рублі, Отвержичах, Погост-Загородському, Черську. Походження та етніч. приналежність ЗК не з’ясована. Уважається, що з ЗК виросла культура черняхівська.

Ю. В. Кухаренко. Полесье и его место в процессе этногенеза славян. – зб. «Полесье», М., 1968, с. 27-28.

«Заря», рос. мовна г. в Бересті, спочатку орган обл. комітету КПБ, виходить з 1944, з 1962 по-рос. Вихваляла партдиктатуру в усіх ділянках життя. Економіч. занепад зображала як розвинутий соціалізм, замовчувала екологіч. руїну Полісся. Піднімала на щит русифікацію краю. Трактує визв. боротьбу укр. народу за незалежність та масову участь поліщуків у цій боротьбі за традицією як бандитизм. Після 1990 «З» дискредитує УГКО БО, вміщує проти нього погромницькі матеріали.

Засім Микола, біл. поет. Н. 6.11.1908, с. Шені, Пруж. П. 19.07.1957. За просов. діяльність кілька разів арешт. пол. владою. 1941-1944 партизанив. Друкувався з 1926 в зах-біл. пресі. Закінчив респ. парт. школу. Зб. віршів: «Ад шчырага сэрца» (1947), «Вершы» (1954), «Выбранае» (1960), «Час і песні» (1962), «Зораны спеў» (1975). Худ. вартість тв. З. невелика.

Заславські, княжий магнатський рід в Україні XVI-XVII ст. Відгалуження кн. Острозьких, через останніх походили з пин. кн. Юрійовичів-Рюриковичів. Відоміші з З.: Януш (П. 1629), Олександр, Володислав-Домінік (П. 1657), Пилявчик. З. перевелися в 1673. Послідовні україножери.

Заславські. – ЕУ, т. 2, Львів, 1993, с. 757.

Застружжя, с., Іван., ср. Достоївська. Над р. Стругою. У XVI-XVII ст. власність панів Достоєвських. Під час нім. окупації в З. 2.11.1942 розстріляно 97 мешканців.

Західна (Поліська) експедиція, гідромеліоративна організація, утворена 1873 для осушення боліт Полісся. Фінансувалася державою і приватними внесками. Очолював ЗЕ генерал Й. Жилинський, приймали участь В. Докучаєв, А. Карпинський, Г. Танфільєв, А. Воєков, В. Доктуровський. Робота ЗЕ тривала 25 років. На 450 га землі охоплених ЗЕ, селянські складали один відсоток. Наприкінці ЗЕ очолював болотознавець Опоков. Припинила роботу з огляду на брак коштів.

ЭСБЕ, т. 19, СПб, 1896, с. 388.

Заясельдя, регіон Полісся, поруч Загороддя і Заріччя, розташоване на пн. від р. Ясельди. Територія З. заболочена. Приблизний центр Телехани.

Збаразькі-Корибутовичі, укр. княжий магнатський рід XV-XVII ст. Походили з пин. Юрійовичів через кн. Несвицьких, з останніх вийшли також Вишневецькі, Порицькі і Воронецькі. Відоміші з ЗК: Василь у Збаражі; Стефан, П. 1586; Януш, воєвода брацлавський, староста в Крем’янці і Пинську, завдав поразки татарам 1575 під Збаражем, намовив І. Підкову їхати до С. Баторія, облягав Псков, ворог козаччини, П. 1608; його син Юрій, 1574-1631.

Л. Винар. Силуети епох, Дрогобич, 1992, с. 16.

[135]

Збаразький-Корибутович Юрій, укр. князь, магнат, староста пин., один з лідерів православної опозиції в Р. Посполитій. Н. 1574, Збараж. П. 1631. Вчився у Крак., відтак у Падуанському ун-тах, слухав лекції і заприязнився з Г. Галілеєм. Вів 1623 в Стамбулі переговори з турками, про козацькі напади на Туреччину мав сказати: «Козаки помстять туркам і татарам за грабежі і ясир на Україні». Як староста Пин. очолював гром. життя на Поліссі. Відібрав у гр.-кат. (уніатів) 1629 захоплену перед тим Федорівську церкву і передав назад православним, за що був притягнений королем до суду.

С. К. Исторические сведения о православных церквях в г. Пинске. – «Виленский вестник», 1870, № 15, 16; Г. Нудьга. Студенти з України на лекціях у Галілея. – ж. «Жовтень», 1987, № 5, с. 101-103.

Збируйський (Збирозький) Діонисій, у миру Дмитро Грицькович, гр.-кат. (уніатський) діяч. У сані єп. холм. приймав участь у Берест. соборі 1596. Відтак признач. Потієм на настоятеля Ліщинського монастиря у Пинську, звідки щойно було вигнано Є. Плетенецького.

А. Миловидов. О положении... с. 392.

Збироги, с., Берест., ср. Чернянська. Від Берестя 10 км на пн-сх. пам’ятка архітектури – Збирозька церква.

Збирозька церква Параскеви П’ятниці, пам’ятка дерев’яної поліської архітектури, с. Збироги, Берест. Збудована 1610, перебудована у XVIII ст. Дводільна – головний зруб і вівтар. При церкві дзвіниця.

Зборомирове, с., Берест., ср. Мотикальська. Від Берестя на пн. 20 км.

«Збудінне», г., орган сепаратистського антиукр. т-ва «Поліссє», вид. з 1989 у Мінську штучним язичієм, окремі матеріали рос. і біл. мовами. Пропагує ідею окремого східнослов’янського народу «західних поліщуків». Політична мета: нейтралізувати нац. відродження Берестейщини, посіяти сепаратист. настрої також серед населення пн. районів України, плекання ворожнечі до останньої. «Західнополіська мова» «З», – зогиджена сваволею редакції західнополіська говірка укр. мови, яку видавці газети силкуються кодифікувати як окрему сх. слов’янську мову.

Звягельський козацький полк, адм.-тер. одиниця Укр. козацької держави. Центр – м. Звягель. Утвор. 1648. Висунутий на пн-зх ЗКП відіграв велику роль у розвитку подій на Поліссі. Загони А. Небаби, Міхненка, Голоти йшли на Полісся з ЗКП, який разом з Київ. полком протистояв ВкнЛ.

В. Сергійчук. Бойові побратими Богдана Хмельницького. – ж. «Жовтень», 1985, № 1, с. 90-91.

Зданевич Михайло, співак, живе й працює у Мінську. Н. 6.04.1943, с. Аркадія, Берест.

Зданович Йосиф, рос. фольклорист, збирач пісень Берестейщини. Н. 8.03.1898, с. Сілець, Берез. З 1915 З. живе в Москві, де одержав муз. освіту. З голосу матері З. записав і опублікував добірку укр. і біл. пісень «Народные песни местечка Селец Пружанского уезда Полесского воеводства» (М., 1931).

[136]

Зданович Ярош, цеховий будівельник-тесля з Микитич біля Кобриня, згадується в інвентарі на 1563. Власник двох «вільних» волок землі.

Здітівська волость, адм. одиниця в складі Берест. пов. XV-XVI ст.

Здітове, Здітово, Здітів, 1) с., Берез., на р. Жигулянці, між озерами Чорним і Спорівським, від Берези на пд-сх. 25 км. відоме з ХІІ ст. як волость Туров-Пин., парафія в тій же єпархії. У Гал.-вол. літоп. згад. на 1249. У XV-XVI ст. З. є центром волості в складі Берест. пов. 2) с., Берез., ср. Углянська. Від Берези на пд. 5 км. 3) с., Жаб., околиця Жабинки, відоме з XV ст. Пам’ятка архітектури – Микитинська церква.

Зеленець, с., Берест., ср. Чорнавицька. Від Берестя на пн. 10 км. До 1964 Терпиловичі.

Зеленовський Анатолій, партапаратник Берест. обл. Один час начальник Головполіссяводбуду, відтак голова берест. облвиконкому, перший секретар обкому КПБ. Доклав рук до здійснення науково невиправданих меліоративних експериментів на Поліссі, спричинивши екологічну драму значних територій. Денаціоналізатор Полісся.

В. Супрунчак. Затанула Дзедаўская пуща – ЛіМ, 1987, 12.02.; Н. Мацяш. Пазнаеміліся ў Крошыне. – ЛіМ, 1988, 11.02.

Зеленський І., рос. підполковник, генштабом відряджений в 60-х рр. ХІХ ст. у Мінську губ. з метою її вивчення – з’ясування історії, статистики, складу населення, стану господарства. У серії «Материалов для географии и статистики России» З. видав свій опис «Минская губерния» (СПб, 1864), в якому є матеріали про Пин. повіт. Берестейщину відносив до укр. комплексу.

Зенкевич Антін, культ. діяч Берестейщини початку ст. Вчителюючи у почат. школі с. Остромечеве, Берест., З. 1904 з участю студентів С. Романського і С. Босякова заснував у селі читальню з бібліотекою, привернув до неї увагу деяких письменників, які прислали свої видання в Остромечеве (М. Горький, Я. Купала, В. Яковенко). З. кілька років керував бібліотекою, перетворивши її на осередок розповсюдження позитивних знань на селі.

Н. Гурская. Народжаная Рэвалюцыяй. – ЛіМ, 1985, 19.06.

[137]

Зенкович Леон, пол. письменник. Н. 11.04.1808, с. Ляхи, Пруж. П. 12.12.1870. Вчився у Варш. ун-ті, учасник повстання 1830-1831, потім в еміграції. Іменував себе «поліщуком». Зб. поезій «Винагорода за невірність», «Роздум». Етнограф. пр. «Поліський народ, або Детальний опис звичаїв, вдачі, одягу його тощо» (1842), у пр. є поліські сторінки. «Вечори ляха з Ляхів, або розмова біля вогнища старого польського літератора» – есей.

Л. Зянковіч. – ЭЛМБел., т. 2, с. 545-546.

Зенкович Фелікс, пол. діяч. Н. с. Мокряни, Малорит. У час повстання 1863 намагався з Лондона морським шляхом постачати зброю повстанцям. Дружив з Герценом і Огарьовим.

Зенькевич Ромуальд, пол. фольклорист, збирач нар. творчості Полісся. Н. 1811, Віленщина. П. 1868. Вчителюючи на Поліссі, зібрав чимало пісень у с. Богданівка, Лунин, Камінь, Пин. пов. Видав під назвою «Пьосенкі гмінне люду Піньскєго (Ковно, 1851) в оригіналі та в пол. перекладі. У мові зібраних З. пісень відбито говіркові особливості місцевості. У З. є ст. «Про урочистості та звичаї населення Пинщини та про його пісні».

М. Карпинский. Говор Пинчуков. – РФВ, т. 19, 1888, с. 45-54; Р. Кирчів. Укр. фольклор у пол. літературі, К., 1971, с. 112.

Зизаній (Тустанівський, Кукіль) Лаврентій, укр. мовознавець, літератор, церковний діяч. Н. бл. 50-60 рр. XVI ст., Львівщина. П. після 1634, Корець на Волині. Між 1592 і 1595 викладав мови у Микільській братській школі м. Берестя. На цей час припадає праця З. над тв. з мовознавства, які роком пізніше вийдуть друком у Вільні: «Граматика словенська» (Вільна, 1596), «Наука ку читанню і розумінню письма словенского» (Вільна, 1596)

Зизаній Л. Укр. письменники. Біо-бібліограф. словник. т. 1. К., 1960, с. 346-349; В. Німчук. Мовознавство на Україні в XIV-XVII ст. К., 1985, с. 68-89.

Зимник, зимова дорога на замерзлому болоті.

Ф. Климчук. Специфическая лексика Дрогичинского Полесья. – зб. «Полесье», М., 1968, с. 38.

Зіновчук І., берест. залізничник, керівник військової групи РСДРП, котра 1905-1906 поширювала заклики до непослуху царській владі: «26 требований нижних чинов Брест-литовского гарнизона», «К солдатам Брест-литовской крепости», «Ко всем солдатам Брест-литовской крепости и гарнизона». Група З. значною мірою причинилася до солдатських заворушень у Бересті.

Зілинський Іван, укр. мовознавець. Н. 1879, Галичина. П. 20.04.1952, Прага. Проф. укр. мови у Крак. ун-ті. Дійсний член НТШ. Автор «Карти укр. говорів» (В-ва, 1933), на якій Берестейщина позначена в ареалі укр. мови.

Зішестя церква, с. Городець, Кобр., пам’ятка поліської дерев. архітектури. Побудована 1799.

Злотий Квасницький Андрій, гр.-кат. (ун.) єп. П. 1664. Числився єп. смоленським і стародубським, 1654-1665 єп. у Пинську. Маєток З. був знищений повстанцями із загону І. Лихого.

А. Миловидов. О положении... С. 365.

[138]

«Знахідка», самодіяльний фольклорно-вокальний ансамбль у с. Тишковичі, Іван. Створений 1981. У репертуарі переважають укр. нар. пісні: «Приймаки», «Явір», «Котилася торба з високого горба».

«Зорі над Пиною», фестиваль мистецтв – пісні, танцю, спортивних ігор, відбувається з 1963 у Пинську. Супроводжується помпезними костюмованими парадами на вул. міста. У строях, мелодіях, декламаціях, переважає барабанний рос. патріотизм.

Зубко Антоній, гр.-кат. (ун.) церковний діяч, останній єп. (вікарний) берест., ректор Жировецької уніатської семінарії. Спочатку таємний, потім відвертий прибічник антиунійної акції Й. Семашка. Підпис З. стоїть під ухвалою т. зв. Полоцького ліквідаційного собору з 12.02. 1839, інспірованого росіянами, поруч з підписами Й. Семашка та В. Лужинського.

Зубкове, с., Стол., ср. Глинківська. Від зал ст. Горинь 12 км. Торфорозробка.

Зубр біловезький, дикий лісовий бик. Ост. знищений 1919. Відтворений з уцілілих у зоопарках. На сьогодні у Біловезькій Пущі поголів’я ЗБ складається з 241 особини.

«Зустріч Анни з Іоакимом», «Різдво Богоматері», «Уведення до Храму», тричленна ікона; «Леліяння діви Марії», «Благовіщення» (апокрифічна), «Зустріч Марії з Єлизаветою», тричленна ікона; «Успіння», «Зведення Хреста», «Моління Іоакима про безчаддя», тричленна ікона. Усі три

тричленні ікони – пам’ятки укр. іконопису XVII ст. пензля майстрів з Шерешова, Пруж. На дошках, темпера, 56,5х92х3; 58х96х3-4; 59х92х3-4. Походять з іконостасу Пречистенської церкви (1760) Шерешова. Вивезені 1963 у Мінськ, утримуються в ДММ Респ. Білорусь.

ЖБ, с. 93-95.

Іван, єп. володимирський в часи князів Василька і Володимира Васильковича. Один з імовірних авторів вол. частини Гал.-вол. літопису.

Н. П-В. IV, К., 1993, с. 204.

Іван, ігумен Печерського монастиря в Києві на поч. ХІІ ст. Засудив кн. Святополка за причетність до осліплення Василька, за що був засланий до Турова.

О. К. Панас. Історія Укр. церкви, Львів, 1992, с. 23.

Іван Василевич, «інтролігатор», тобто палітурник, з Пинська. Зберігся автограф ІВ з 1610: «Сіє Евангеліє напристольноє аз многогрішний Іван Василевич із Пинська зінтроліговал».

Я. Н. Шапов. Собрание И. Я. Лукашевича и Н. Я. Маркевича: Описание, М., 1959, № 63, с. 55.

Іван Гіронімович, студент Ягелон. ун-ту на 1520. Походив «з Дорогичина Луцького владицтва», тобто з Дорогочина Поліського.

Г. Нудьга. На літературних шляхах, К., 1990, с. 198.

Іван Глібович, князь у Степані, тепер Рівненська обл., з пин. Юрійовичів.

Л. Войтович. «Дали йому замок Степень». – «Літопис червоної калини», Львів, 1993, №№ 10-12.

Іван з Городка Давидова, козак низовий запорозький з відділу восьмого отамана, відомий з реєстру козаків на 1581. Приймав участь у Лівонській війні.

Реєстр 1581 року – ЛУ, 1991, 13.06.

Іванівський район, адм.-терит. одиниця у складі Пин. обл. 1940-1954, відтак Берест. Центр – м. Яново (Іваново). В центрі Загороддя. Сільради: Бродницька, Глинянська, Горбаська, Достоївська, Дружиловицька, Критишинська, Лясковецька, Молодівська, Мотольська, Мохрівська, Одрижинська, Опільська, Псищівська, Рудська, Снітівська, Стрельнянська, район повністю укр. Під сіьльгосп. угіддями 57 відсотків площі ІР, під лісом 29 відсотків. Укр. збройне підпілля діяло в ІР до 1952.

Іванко Туровець, козак низовий запорозький, учасник козацького загону, який ходив на Лівонську війну на боці Речі Посполитої проти царства Московського. Записаний в реєстрі на 1581, під рукою 32 отамана.

Реєстр 1581 року – ЛУ, 1991, 13.06.

Іван Михайлович, староста пин. і кобр. У 1543 наказав переписувачеві Парфену (Партену) переписати «Псалтир» друку Ф. Скорини, що той і

[140]

зробив, наповнивши свій рукопис стількома українізмами, що деякі дослідники уважають його укр. перекладом.

Скарына. Эн. Дав., Мн., 1988, с. 379.

Іван Московчин, козак низовий запорозький, у складі козацького загону ходив на Лівонську війну, що точилася між царством Московським і Річчю Посполитою, на боці останньої. Занотований у реєстрі 1581. Прізвисько походить від назви села Машковичі, Берез., звідки ІМ родом.

Реєстр 1581 року – ЛУ, 1991, 13.06.; Я. Дзира. Перший паспорт козацтва. – там же.

Івановичі Олексій, Василь, Хведько, Зенко, – брати-будівельники з Пинська, 50-60-ті рр. XVI ст.

Іван з Пинська, козак низовий запорозький, воював на боці Речі Посполитої у Лівонській війні. Записаний у реєстрі 1581.

Реєстр 1581 року – ЛУ, 1991, 13.06.

Іваново, до 1465 Порхове, до 1939 Янів, звідтоді Іваново, районний центр до 1954 Пин. обл., потім Берест. Відомий у 1648-1660 як один з центрів антишляхет. боротьби на Поліссі. Під Росією в Кобр. пов., 1918-1919 під УНР. По 1919 осередок «Просвіти», осередки ОУН, зокрема в околицях І. діяло «Поліське лозове козацтво» і формація «Вовки».

Іван Товстий Московчин, козак низовий запорозький, відбув Лівонську війну проти Москви. Записаний у козацькому реєстрі 1581 у 38-го отамана. Прізвисько від назви рідного села ІТМ Машкович, Берез.

Реєстр 1581 року – ЛУ, 1991, 13.06.; Я. Дзира. Перший паспорт козацтва. – там же.

Іван Толчиха з Турова, козак низовий запорозький, відомий з Лівонської виправи, значиться в реєстрі 1581.

Реєстр 1581 року – ЛУ, 1991, 13.06.

Іван Туровець, козак низовий запорозький, знаний з Лівонської війни Речі Посполитої проти Москви. Записаний у реєстрі 1581.

Реєстр 1581 року – ЛУ, 1991, 13.06.

Іван Туровець, козак низовий запорозький, значився у реєстрі 1581 учасників Лівонської війни.

Реєстр 1581 року – ЛУ, 1991, 13.06.

Іванчук Андрій, укр. поет лівого напрямку. Н. 17.09.1903, Галичина. П. 23.09.1951. Вчився у Львів. ун-ті. Двічі був ув’язнений у пол. концтаборі в Березі.

Іванчук А. – УЛЕ, т. 2, с. 293.

Іванюк Самотей, поліський лірник, кінець ХІХ – поч.ХХ ст. Походив з с. Тевлі, Кобр. Ходив і співав по селах уздовж Дніпро-Бузького каналу. З уст. І. записано «Пісню про стару і злу мачуху».

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 20.

[141]

Івацевицький район, центр – м. Івацевичі. ІР у цілому біл., на південь від ПРЛ, тобто с. Річиця – Вигонівське озеро – укр. частина. Укр. сільради: Житлинська, Колонська, Обрівська, Річківська, Святовольська, Вигонощанська. Це укр. Заясельдя.

Ігнатій, укр. церковний і літ. діяч. П. після 1603. Спочатку диякон у Бузьку на Львівщині. Викладав у Львів. брат. школі, також у Вільні в тамтешній брат. школі. З 1592 знову в Україні. Жив у Бузьку, Острозі. На правосл. соборі у Бересті 1596 керував усіма нотарями, очолював делегацію до митрополита М. Рогози. Є припущення, що І. писав полемічні тв. під псевдонімом Клірик Острозький.

І. Мицько. Острозька слов’яно-грецька академія, К., 1990, с. 92.

Ігнатій, єп. турово-пинський., згад. на ХІІ ст.

М. Гр. ІУР, т. 2, 1905, с. 305.

Ігнатовський Всеволод, біл. історик, сусп. діяч. Н. 19.04.1881, с. Токарі, Кам. П. 4.02.1931, наклав на себе руки. З вчительської родини. Закін. Юр’ївський ун-т, член партії есерів 1901-1917, 1919-1920 в антипол. підпіллі. З 1920 член ВКП. Викладає у Мін. вчитель. ін-ті. 1921-1926 нарком освіти БССР. Репресований. Пр.: «Гісторыя Беларусі у ХІХ і на пачатку ХХ ст.» (1928), «Кароткі нарыс гісторыі Беларусі» (1919).

В. Ігнатоўскі. – БелСЭ, т. 5, с. 44.

«Із-за Слуцка, із-за Клецка», пісня-фальсифікат., вид Й. Ливчаком (ж. «Золота грамота», Відень, 1864, № 24). У «пісні» ідеться про спробу якоїсь «службы молодецкой» з-під Мінська від якогось княжати «воевати места Пинска», мовляв, «от ляхов обороняти». В історич. плані все фальш: у всі часи «от княжати из-под Минска» на Полісся, на Україну взагалі могла йти лише неволя, лит. і пол., згадати б одних Радзивіллів. Мова ні біл., ні укр.

Из-за Слуцка, из-за Клецка. – СПНТСЗК, 1866, с. ХХVII.

Ізяслав Мстиславич, кн. турівський, онук В. Мономаха. Після походу киян 1130 на Полоцьк і полонення полоцьких князів ІМ за сумісництвом стає також кн. полоцьким.

Н. П.-В. IV, К., 1993, с. 150.

Ізяслав Ярославич, вел. кн. київ. убитий 1078. До 1054 княжив у Турові і Пинську. По смерті батька, Я. Мудрого, обіймає стіл у Києві. На допомогу собі закликав швагра пол. короля Болеслава Сміливого 1063. Воював проти Всеслава Ізяславича Полоцького за те, що той захопив Псков і пограбував Новгород. ІЯ пішов проти полочан, захопив Мінськ. На р. Немизі відбулася битва, про яку в «Слові о полку Ігоревім» є згадка: «На Немизі снопи стелють, ціпами молотять харалужними».

М. Гр. ІУР, – ж. «Київ», 1990, № 11, с. 139.

Іконостас Георгіївської церкви з Давид-Городка, Стол., пам’ятка укр. іконописного мистецтва ХVIII-ХІХ ст. Ікони деісусного чину та царські ворота вивизено до Мінська, зберігаються в ДММ Респ. Білорусь.

ЖБ, с. 76-78.

[142]

Іллінська церква, с. Велемичі, Стол., пам’ятка поліської дерев’яної архітектури. Збудована 1881 на місці церкви з 1724.

Іллінська церква, с. Вуйвичі, Пин., пам’ятка монументального будівництва XVIII ст. Збудована 1788.

Іллінська церква, с. Достоєве, Іван., пам’ятка поліського сакрального будівництва. Споруджена 1798 на місці давнішої церкви, котра 1788 згоріла від блискавки. Головний зруб мав тригранну вівтарну частину, дах шестисхилий, первісно ґонтовий, дві маківки із хрестами. Бабинець побудований пізніше. У липні 1970 ІЦ обстежила експедиція АН БССР, а через місяць за рішенням місцевих влад церкву розібрано.

Т. В. Габрусь. О памятнике древнего зодчества в Достоеве. – Щоріч. зб. АН СССР «Памятники культуры. Новые открытия» в-во «Наука», Л-д: 1980, с. 91-96.

Ільїн Олександр, сов. військ. і політ. емісар на Поліссі. Н. 1893, Москва. П. 1919. З 1918 керівник надзвич. комісії для організації повстання проти УНР в районі Пинська, Лунинця, Дубровиці, Сарн (Поліське повстання). І. організував три повст. полки, які з частинами ЧА повели фланговий наступ на Рівне і Коростень. Убитий під Шепетівкою.

Іменин, с., Дорог., 20 км на пн-зх від Дорогочина. Відомий із середини XV ст. Колишня назва Торокань.

Іноземцев О. – див. Олександр Іноземцев.

«Інформатор північно-західних земель», підпільний місячник, вид. проводом ОУН 1944-1950. Систематично висвітлював становище Берестейщини під БССР, викривав політику етноциду поліських українців, вів хроніку опору.

Іовчук Михайло, сов. рос. філософ. Н. 1908, с. Заужів’я, Кобр. Закінчив філософ. відділ академії комуністич. виховання. З 1936 очолює кафедри ряду вузів. Пр.: «Белинский. Его философ. и социально-полит. взгляды» (1939),

[143]

«Развитие материалистич. философии в России в XVIII-XIX вв.» (1940), «Основные черты русской класич. философии ХІХ в.» (1949), «Философские и социалистич. взгляды Н. Н. Огарева» (1957), «Плеханов и его труды по истории философии» (1960), «История философии, ее предмет, метод и значение» (1960), «Ленинский этап в развитии марксизма и его философии» (1969), (у співавторстві) «Ленинизм, философские традиции и современность» (1970).

М. Т. Иовчук. – БСЭ, т. 10, с. 366.

Іона, турово-пин. єп. на 1517-1522. Мав протекцію від кн. Ф. Ярославича.

Іртищ (Іртищевич, Ртищевич) Данило, пин. боярин, наближений кн. Ф. Ярославича. Володів дворищами (з людьми) в селах Пин. князівства: Полкотичах, Молодові, Достоєві. Перша згадка на 1506. Синів І. прозивали ще Даниловичами. Ще пізніше потомки І. пишуться Достоєвськими за назвою головної вотчини Достоєва. Предок рос. письменника Ф. Достоєвського.

А. Грушевский. Пинское Полесье XIV-XVI вв, К., 1903, с. 55 в додатку «Акты».

Ісаєвич Іван, пин. купець – купував у Луцьку сіль і комягами спроваджував до Пинська, 60-ті рр XVI ст.

Торгівля на Україні XIV - середина XVII ст. Волинь і Наддніпрянщина, К., 1990, с. 107.

Ісаєвич Ярослав, укр. історик, директор Ін-ту українознавства НАН України. У пр. І. є матеріали про Берестейщину, зокрема в монографії «Братства та їх роль у розвитку укр. культури XVI-XVIII ст.» (1966) та в ст. «Джерела про західні межі укр. етнічної території» (1969).

Йосипівка, річка, притока Рити, тече в Малорит.

Йосиф, єп. у Турові і Пинську на 1537.

Біскупство піньскє. – ЕП, В-ва, 1860, т. 4.

Кабаки, с., Берез., ср. Первомайська. Від Берези на пд.-зх. 20 км. У ХVIII ст. центр Кабацького ключа у володіннях рос. магната Румянцева.

⇐ Предыдущая 8 9 10 11 121314 15 16 17 Следующая ⇒