Володимир Леонюк 10 страница

Глинський Василь, князь. Р. н. невід. П. 1530., Москва. На 1506 староста берест. учасник повстання 1507-1508 проти ВкнЛит. за відновлення держави Русь. Після поразки повстання Г. в Москві, де дочка Олександра стає дружиною кн. Василя ІІІ.

Глинський Венедикт, єп. гр.-кат. (ун.) у Бересті на 1671. Відома звада між Г. і митрополитом Колендою та єп. пин. Білозором., яку І. Франко назвав трагікомічною домашньою війною унії.

І. Франко. т. 19, 1956, с. 667-670.

Глинський Михайло, князь, магнат, керівник «руської партії» у ВкнЛит., керівник повстання. Р. н. невід. П. 1534, Москва. Мета повстання Г. 1507-1508 – відновлення укр. держави з центром у Києві. Повстання розпочалося у Турові, яким володів Г. Впливовим учасником повстання уважався брат Г. Василь, староста берест. Повстання охопило район Мозиря, Житомира, Овруча. Зазнало поразки. Г. з братом втік до Москви, де більшу частину подальшого життя провів у тюрмі.

М. Гр. ІУР, т. 4, К.,1993, с. 280-292.

Гліб Всеславич, мін. князь, з роду полоцької династії. Попустошив Турово-Пинське князівство, через що Володимир Мономах 1116 ходив на ГВ походом. Але ГВ удруге попустошив Полісся, за що В. Мономах забрав у ГВ отчину, а самого полонив до Києва, де ГВ і помер 1119.

М. Гр. ІУР, т. 2, – ж. «Київ», 1990, 12, с. 138.

Гліб Юрійович, тур.-пин. удільний князь, згадується на 1184 як князь у Дубровиці і Турові. Брав участь у переможній битві з ханом половецьким Кобяком.

М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 302.

[101]

Глушаков Володимир, біл. письменник. Н. 1952, Давид-Городок, Стол., вчився в літінституті в Москві. Друкується з 1977, пише переважно рос. мовою. Редагує прозу в ж. «Неман». Тв.: «Семена» (1981), «Теплые листья» (1982), «Молодая гвардия» (1984), «Теплые листья тополя» (1984).

У. С. Глушакоў. – ЛіМ, 1986, 2.05., с. 9.

Гниломедов Володимир, біл. критик, літературознавець. Н. 26.12.1937, с. Кругель, Кам. Закінчив 1959 БПІ. Кандидат філол. наук. З 1965 працівник ін-ту літ. АН БССР, з 1969 в апараті ЦК КПБ. Пр.: «Лірычны летапіс» (1967), «Традыцыі і наватарства» (1972), «Упоравень з векам» (1976), «Як само жицце» (1980), зб. «Класікі і сучаснікі» (1987).

Гніламедаў УВ – ЭЛМБел., т. 2, с. 107.

Гнівчиці, с., Іван., ср. Критишинська. Від Янова (Іванова) на пд 15 км, на березі Дніпрово-Бузького каналу. Відомі з XVI ст. як власність пин. Михайлівської церкви. Пам’ятка дерев’яної поліської архітектури церква Параскеви П’ятниці.

Гоголь Іона, тур.-пин. гр.-кат. (ун.) єпископ 1596-1602, один з організаторів унії. Походив з м. Заблудова (Підляшшя). Архимандрит у Кобрині. Приймав участь у проголошенні унії в Бересті.

Промова Деревинського – «Історія України в документах і матеріалах», К., 1941; Львівський літопис і Острозький літописець, К., 1971, с. 144, 172.

Годебський Теофіл, гр.-кат. (ун.) єпископ у Пинську до 1719, у Бересті 1719-1749. Співучасник пол. біскупа Рупієвського в погромі православних у Пинську 1722. Заходами Г. канонізовано єзуїта А. Боболю, страченого 1657 козаками в Янові. Г. відновив при церкві св. Миколая в Бересті шпиталь – притулок для калік і убогих.

Л. Паевский. Город Брест-Литовск и его древние храмы. – «Труды ІХ археолог. съезда в Вильно», М., 1893, т. 1, с. 320-343; Біскупство піньскє. – ЕП, В-ва, 1860, т. 3.; А. Миловидов. О положении... с. 412.

Голембйовський Лукаш, пол. етнограф, фольклорист. Н. 1773, с. Погост-Загородський, Пин. пов. П. 1849. Належав до культ. осередку кн. Чорторийського. Називав себе «литвином та ще й пинчуком». Вивчаючи укр. і біл. фольклор, ставився до самих українців і білорусів з погордою шовініста. Пр.: «О дзейопісах Польскі» (1830), «Люд польскі, єго звичає, забави» (1836), «Дзєє Польскі за Владислава Ягелли, Владислава ІІІ, Казімєжа Яна і Александра» (3 тт., 1846-1848), «Гри і забави ружних станув в краю цалим» (1831).

Голлендер Тадеуш, пол. поет. Н. 1910. Лежайськ. П. 1943. Вчився у Львів. ун-ті. Перекладав з укр. Автор вірша «Моє Полісся» – полум’яного освідчення в любові до краю лісів.

Голлендер Т. – «Антологія польської поезії», т. 2, К., 1979, с. 317-318.

Голинський Михайло, укр. патріот. Н. в с. Вербівці, Станиславівщина. П. 1943. Працював коректором у видавництві Тиктора у Львові. За участь в укр. акціях двічі перебував 1934-1939 у пол. концтаборі в Березі. Помер на сухоти.

У більшовицькій неволі – г. «Шлях перемоги», ч. 14, 2.04, 1994, с. 7.

[102]

Галинський Ян, пол. промисловець з Варшави. На виборах до пол. сейму 1930 «здобував» на Поліссі більше голосів, ніж значилося у виборчій окрузі. Пілсудчик.

І. Кедрин. Життя. Люди. Події. Спогади і коментарі, Нью-Йорк, 1976, с. 179.

Головацький Яків, укр. письменник, фольклорист. Н. 29.10.1814, Галичина. П. 13.05.1888, Вільно. Член Руської (Укр.) Трійці – об’єднання укр. літераторів у Галичині. У 60-ті рр. Г. переходить на москвофільські позиції. Емігрував до Росії. Працював членом Вілен. археографіч. комісії. Написав передмову до 5 тому комісії – «Актов Брестского гродского суда». Вивчав творчість І. Потія. Досліджував полонізаційні процеси на Поліссі і Підляшші в період Речі Посполитої.

Руська трійця в історії, К., 1987, с. 212; Головацький Я. – УЛЕ, т. 1, С. 443.

«Голос Берестейщини» укр. газета, орган Укр. громадсько-культурного об’єднання Берестейської області, виходить один раз на квартал в Бересті. Обстоює культурні і нац. права українців краю. Публікує матеріали про діяльністьУГКО, матеріали з історії Берестейщини, культури її населення, уміщує інформацію про життя України, українців інших країн. «ГБ» спростовує наклепи шовіністів і сепаратистів про поліське українство.

Голубович Всеволод, укр. політик. Н. 1890. За фахом інженер. Перший прем’єр уряду УНР, а в січні 1918 перший голова укр. делегації на мирних переговорах у Бересті. Інші члени делегації: О. Севрюк, М. Любинський, М. Левитський, М. Полоз; за Берест. мирним договором Берестейщина, Підляшшя і Холмщина возз’єднувалися з УНР. Г. Репресований ЧК.

Голубович В. – ЕУ, т. 2, Париж, с. 408.

Голубович Михайло, біл. церковний діяч у др. пол. ХІХ ст. За молодих років гр.-кат. (ун.) священик. Під впливом мін. губернатора Муравйова (вішателя) переходить у правосл. визнання, робить духовну кар’єру, ставши врешті архиєпископом мінським і бобруйським. Підтримує колонізаторську політику царату проти Білорусі. Обґрунтовує зокрема непотрібність біл. мови (укр. також) у школах краю і для преси. До укр.

[103]

повітів відносив: Пин., Кобр., Берест., Пруж., і Більський повіти. Про мовні стосунки на укр.-біл. суміжжі писав: «...говорящие по-малороссийски не терпят белорусского и наоборот».

С. Токць. «Мураўёўшчына» і «мураўёўцы». – ЛіМ, 1991, 12.07.

ГОЛОВПОЛІССЯВОДБУД, главк., гідромеліоративна організація зі статусом респ. міністерства, підпорядкований безпосередньо мін. меліорації в Москві. Управління і база в Пинську. 45 тис. працівників. Виконує мел. роботи переважно на Поліссі. Г. – чи не головний винуватець екологічної катастрофи Полісся.

В. Якавенка. Другой зямлі не будзе. – ж. «Полымя», 1988, № 10, с. 141-152.

Гондіус Вільгельм, гол. гравер. Н. після 1597, Гаага. П. 1652, Гданськ. Автор багатьох гравюр на укр. теми, зокрема, портрета Б. Хмельницького. Серед карт України Г. є окрема «Карта Полісся», виконана за малюнком Д. Цвікера.

Гондіус. – РЕІУ, т. 1, с. 437; Гондіус. – САП, т. 3, В-ва, 1979, с. 106-108.

«Гончар», умовна назва керамічної платівки з рельєфним зображенням гончара за гончарним колом. Знайдено «Г» 1956 в с. Городня, Стол., мешканцем А. Швабом. Датується XVII-XVIII ст., фігура гончара подана пластично, можливо це герб чи знак гончарного братства Городні, де гончарний промисел відомий з глибокої давнини. Зберігається «Г» в Стол. краєзнавчому музеї.

Дэкаратыўна-прыкладнае мастацтва Беларусі ХІІ-XVIII ст. Мн., 1984, № 90.

Горавський Аполлінар, художник, нац. приналежність якого нез’ясована, географічно – білорус. Н. 1833, с. Уборки, Білорусь. П. 1900. Вчився 1850-1854 Берест. кадетському корпусі. Серед худ. спадщини Г. є твір «Пинські болота» (1868).

А. Гараўскі. – ЭЛМбел., т. 2, с. 42.

Горбачук Василь, укр. педагог, мовознавець, публіцист. Н. 27.04.1929, с. Міжлісся, Берез. Середню школу закінчив у Березі, ун-т – у Львові. Професор педінституту в м. Слов’янську. Пр. з укр. мови, діалектологої, методики викладання. Публікації про Берестейщину: «Шевченко в моєму житті» «Моє відкриття України» (г. «ГБ»), «На службі Україні» («Схід. часопис»), «Подвижник національного і культурного відродження на Берестейщині» («Кур’єр Кривбасу»).

Горбачова Л., учителька укр. мови і літератури на культурно-просвітницьких курсах 1927 у Бересті.

А. Петренко. Просвітянин Григорій Омелянюк. – г. «Голос Берестейщини», 1991, № 2, 5.

Горбацький, див. Дашкович-Горбацький.

Горбовий Володимир, укр. діяч, адвокат, політв’язень. Н. 1898. П. 1986. Закінчив Віден. ун-т. Учасник УГА, УВО, ОУН. Відбував ув’язнення в концтаборі Берези. Член уряду Я. Стецька. 1945 арештований, пробув у

[104]

у Гулазі 25 років. Після звільнення жив у м. Долина, Івано-Франк. Працював сторожем, писав спогади, викрадені агентами КДБ.

Городицький Олексій, біл. літ. критик, публіцист Н. 2.05.1934, с. Пугачове, у межах Берестя. Вчився в БПІ. З 1962 наук. працівник ін-ту літ. АН БССР, з 1966 в Держкомвидаві, з 1972 літконсультант СП БССР. Публ.: «Дыялогі» (1968), «Пра майстэрства дэталі» (1968), «Сустрэчы» (1977), ст. в пресі. У замітці «Сэрцы любы» (ЛУ, 1964, № 41) говорить про популярність Т. Шевченка на Поліссі в 30-х рр.

Горецький Гаврило, біл. науковець. Н. 1900. П. 1988. У брошурі «Межі Західної Білорусі в Польщі (національний склад Західної Білорусі)» (1928, Мн.) голослівно полемізує з Ю. Карським щодо укр.-біл. межі, зачисляючи Берестейщину до Білорусі.

Гарэцкі. Г. І. – Этнаграфія Беларусі, энцикл., Мн., 1989, с. 145-146.

Горинець Мирон, гром. активіст в с. Пинковичах, біля Пинська, учасник аграрних заворушень 1905. У січні мешканці Пинкович виступили проти поміщика Скирмунта за повернення спірних земель. Як ватажок Г. арештований був поліцією.

Р. Баравікова. За правы народныя. – ЛіМ, 1975, 28.03.

Горинь, ріка, права притока Прип’яті. Довжина 659 км. Витікає з Крем’янецької височини. У межах Берестейщини судноплавна. Пристані: Річиця (Горинь), Столин, Давид-Городок. Важлива комунікаційна артерія в давнину, пов’язувала Полісся з центральною Волинню.

Горинь, зал. ст. на лінії Лунинець-Дубровиця, пристань на р. Горинь. Завод облицювальної кераміки. Від Столина 7 км. Кол. назва Річиця.

Горностай Гаврило, укр. магнат, власник маєтностей на Київщині і Волині. Хитрий придворний при пол. королях. З 1576 воєвода берест. Учасник облоги Пскова.

Н. Яковенко. Рід Волочка. – г. «Старожитності», 1992, ч. 15, с. 3.

Горобач Євген-Йосип, укр. гром. діяч. Член ОУН. Н. 1915, Відень. П. 1994, Мюнхен. За освітою інженер. 1939 в’язень концтабору в Березі. У 1942 член похідної групи ОУН «Південь», арештований гестапо, відтоді в концтаборах Дахау і Бухенвальд. Після війни священик у Відні.

М. Бучацький. Хай рідна земля буде йому пухом. – г. «За вільну Україну», Львів, 30.09.1994.

Городець, с., Кобр., зал. ст. від Кобриня на сх. 22 км. відомий з ХІІ ст. З 1589 мав Магдеб. право. У ХVII ст. в Г. був «королівський двір». Пам’ятка поліської архітектури – церква Введення.

Городечне, с., Пруж., від Пружан на пд 20 км. Біля Г. 12.08. 1812 відбувся бій між росіянами і французами.

Городище, с., Пин., від Пинська на пн сх. 15 км, на лівому березі Ясельди, зал. ст. на лінії Пинськ-Лунинець. У соборі монастиря Бенедиктинців фрески Л. Гюгеля (XVIII ст.). З 1955 Ясельда. До 1915 в Г. функціонувала пристань для ком’яг.

Городище, середмістя давнього Пинська, до XVІ ст.

[105]

Городна, Городня. с., Стол., від Пинська на пд сх 40 км, 15 км від межі Рівненської обл. Відома Г. з ХІІ ст. як волость тур.-пин. князів, а з 20-х рр. ХІІ ст. як осібна волость з власною династією князів, започаткованою Всеволодом Городнянським. У др. пол. ХІІ ст. Г. знову під тур.-пин. князями. У ХІІІ ст. знову знані князі з Г. У XV ст. лит. уряд передає Г. у власність серпухів. князям, що втекли з Московської держави. З Борковських-Серпуховських, власників Г., походив Ф. І. Ярославич, останній пин. князь. Віддавна Г. відома на Поліссі як центр гончарного виробництва. У 60-і рр. при колгоспній цегельні в Г. існувала гончарна майстерня, у місц. школі факультативно викладались основи гончарства. У Г. 500 дворів. 2 тис. мешканців. Пам’ятка архітектури – Троїцька церква. Збереглася легенда про постій у Г. Б. Хмельницького з військом.

М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 302; А. Грушевський. Пинское Полесье, т. 1, К., 1901, с. 19; т. 2, с. 8-10, 13; В. Л. Веренич, А. А. Кривицкий. Лексика городненских гончаров. – зб. «Полесье», М., 1968, с. 175-177.

Городняни, с., біля Пружан; Від зал. ст. Оранчиці 13 км.

Городнянська волость, удільне володіння у пол. ХІІ ст. в поріччі середньої і нижньої Горині, інша назва Погорина з центром у Городній, потім у Дубровиці; ГВ виокремилася з Тур.-Пин. князівства, потім знову до нього була влучена.

М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 302, 306.

Городнянська кераміка, керамічні вироби майстрів з с. Городні, Стол. Гончарне виробництво в Г. відоме з XV ст. Його розвиток припадає на ХІХ ст., коли в Городній промислом займалося все населення села. Вироби: миски, горнята, макітри, слоїки, глечики, збанки, горшки, дитячі іграшки. До 1950, тобто до колективізації, городнянські гончарі

[106]

свої вироби розвозили на спеціальних хурах, крім Полісся, також по всій Волині і Зах. Білорусі, конкуруючи з пружанськими гончарами. Колекції ГК експонуються в музеях Берестя, Пинська і Столина.

Городчук Семен, укр. активіст Берестейщини Мешканець с. Комарівки, Берест. У 1939, листопад-грудень, Г. очолив депутацію від Берест. і Кобр. повітів до Москви з метою добитися возз’єднання краю з УССР. Депутацію Г. в Москві зігноровано. Дрібні чиновники казали делегатам-поліщукам: «Партія все краще знає». Берестейщину було приєднано до БССР.

Є. Пастернак. Історія Холмщини і Підляшшя. Нові часи, Вінніпег, 1969, с. 264; Ф. Одрач. На непевному ґрунті (спогади), в-во «Добра книжка», Торонто, 1962, с. 54, 112, 113.

Городчуки, поліська назва і самоназва жителів містечка Давид-Городка, Стол. у мові Г. чимало архаїзмів і білорусизмів.

Горожанський Юрій, доцент кафедри залізобетонних конструкцій Берест. інженерно-буд. ін-ту (тепер політехнічного), кандидат тех. наук, автор винаходів. Вів щоденник, в якому занотовував міркування про ситуацію в країні, по-своєму оцінюючи істор. значення таких особистостей, як В. Ульянов та Павлик Морозов, даючи власну оцінку КПРС. Щоденник Г. опинився в КДБ, став приводом публічного таврування автора, відтак і звільнення з праці. Г. 15 років працював прибиральником у Свято-Симеонівському соборі в Бересті. Щойно 1992 реабілітований.

М. Замскі. Падстаў для пракурорскаго умяшання няма. – ЛіМ, 1992, 06.

Горось Володимир, укр. поет Берестейщини. Живе в с. Величковичі, Кам. У № 1 г. «Голос Берестейщини» опубл. вірші Г. «Тут батьківщина», «Я волинянин».

Горошкевич Роман, пол. археолог, ініціатор створення в Пинську краєзнавчого музею, досліджував передісторичні пам’ятки Полісся, автор опису цих пам’яток «Нотаткі гісторичне нєктурих мейсцовосьці повяту Пінськего».

[107]

Готи, германська народність, замешкували первісно територію межи нижніми течіями Одри і Вsсли. У ІІ або на початку ІІІ ст. Г. вирушили через Польщу, укр. Полісся і Волинь і розселилися на пд. України від Дністра до Дніпра, створивши готську державу. На Поліссі, зокрема в Тришині, тепер у складі Берестя, відкриті рештки т. зв. Вольбарської культури, носіями якої вважаються саме Г. Сліди Г. простежуються на Поліссі упродовж сторіччя (початок останньої чверті ІІ ст. до другої пол. ІІІ ст.). «Германська міграція була незначною інтермедією в сім кольонізаційнім процесі (між іранцями і тюрками – ВЛ)» (М. Грушевський). У готських переказах, занотованих Йорданом, є спогад про мандрівку на південь через непрохідні багна, ймовірно, на Поліссі, – там на гатях провалилась і загинула сила людей. З України Г. витіснили гуни.

М. Гр. ІУР, т. 1, К., 1991, 150-151; Д. Дорошенко. Нарис історії України, Львів, 1991, с. 34-35; Ю. В. Кухаренко. Могильник Брест-Тишин, М., 1980

Горщарук Микола, активіст укр. життя в Бересті, належав до групи патріотів, що фундували укр. школу ім. О. Стороженка в Бересті.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 976, с. 235.

Горщарук Олександр, укр. активіст м. Берестя. Вчився в укр. школі ім. О. Стороженка. Учасник пол.-нім. війни. У 80-х рр. очолив акцію за повернення віруючим берестянам Братської Михайлівської церкви.

А. Харитончук. Укр. школа ім. О. Стороженка в Бересті на Поліссі. – г. «Голос Берестейщини», 1992, VI, № 2(4).

Гоцький Володимир, укр. діяч, публіцист, член ОУН. У 1934 карався в пол. концтаборі в Березі. По війні в Англії. Автор спогадів «Береза Картузька»

Альманах «Біль», вип. 2, Львів, 1991, с. 9-19.

Грабець Омелян, визначний командир УПА. Н. 21.07.1909, Нове Село, Перемищина. П. 10.06.1944. Вчився у Львів. ун-ті. Багато разів арештований пол. владою. Відбував термін в концтаборі Берези. Очолював УПА-Південь. Загинув у бою з більшовиками у Вінницькій обл.

В. Бородач. «Мілько». – г. «Шлях перемоги», 1994, ч. 8, 19.02, с. 7.

Граївка, передмістя Берестя, після 1929 в межах міста, на пн. від зал. вокзалу. Вулиці: Боброва, Берест. дивізій, Кижеватова, Залізнична (Железнодорожна), Республіканська, Чернинська, Поплавського, Фортечна.

Граевка. – «Брест. эн. сп.», с. 190.

Грасі Джузепе, італ. маляр. Н. 1757. П. 1838. Певний час жив у Пинську. У 1800 проф. Академії в Дрездені. Автор полотен на істор. теми, портретів Радзивіллів.

Тэмпэрны жывапіс Беларусі канца XV-XVIII ст., Мн., 1986, с. 189.

Гребінь Леонід, укр. вчений у галузі тваринництва Н. 17.08.1888, с. Кринки, Кам. П. 10.07.1980, Асканія Нова. З 1948 академік АН УССР, член ВАСГНІЛ. Праці з питань зоотехніки, виведення нових порід с.-госп. тварин.

Гребень Л. К. – УРЕС, т. 1, К., 1986, с. 445-446.

Грефнер Болеслав, комендант пол. табору в Березі, україножер, садист.

Т. Бульба-Боровець. Армія без дер;ави, Львів, 1993, с. 24-29.

[108]

Гречко Степан, укр. золотар XVIII ст., з Давид-Городка, Стол. В іконостасі місцевої Георгіївської церкви збереглися зроблені Г. оправи.

ЖБ, с. 76-78.

Грибоєдов Олександр, рос. письменник. Н. 1795, Москва. П. 1829, Тегеран. Відбував 1813-1816 військову службу в Бересті і Кобрині. Тут написав перші твори: «Лист з Брест-Литовського до видавця» (1814), «Молоде подружжя».

Григорій Григорієвич, поліщук з с. Ковнятин, Пин. пов. З якихось причин втік на Гетьманщину, жив у с. Бутовське, Стародубський полк, де 1722 потрапив під слідство, ведене в Україні за наказом Петра І з метою виявлення селян-утікачів «великороссийской породы».

О. Лазеревський. Укр. посполиті. – РІБ, т. ХХІІ, ч. 2, Львів, 1902, с. 182-183.

Гримайлович Немира, берест. дворянин, згадується в двох грамотах Вел. кн. Лит. Олександра на 1495 про земельні надання на Берестейщині.

Укр. грамоти XV ст., К., 1965, с. 52, 54-59, 140.

Гринблат Мойсей, біл. історик, етнограф, фольклорист. Н. 1905, Мінськ. П. 1983. Співавтор 2-томної і 5-томної «Гісторыі Беларускай ССР», моногр. «Белорусы». Остання містить найбільше спотворень на теми Берестейщини та полеміки з укр. вченими.

Гриневич П., укр. журналіст, член редколегії укр. г. «Наше слово», що видавалося в Бересті в час нім. окупації. Газету німці закрили, працівників розстріляли. Г. чудом уникнув розстрілу, але після сов. «визволення» запроторений був до Гулагу, звідки не повернувся.

г. «Поліщукове Слово», Кобринь, 1992, № 1, серпень.

Гриневичі, с., Пруж., ср. Сухопільська. Від зал. ст. Оранчиці 45 км. Околиця Біловезької Пущі.

Грицай Дмитро, діяч укр. визв. руху. Н. 1907, с. Дорожів, Львівщина. П. 1945, Прага. Вчився на фізматі Львів. ун-ту. Закінчив старшинську школу пол. армії. 1934-1936 в концтаборі Берези, повторно в Березі 1939, звідки вийшов через розвал Польщі. Член проводу ОУН. 1944 очолював гол. військ. штаб УПА. Відряджений УГВР на захід 1945 пройшов через Чехо-Словаччину, на чесько-нім. кордоні потрапив на засідку, був затриманий чеською розвідкою. У празькій тюрмі наклав на себе руки.

П. Мірчук. Українська Повстанська Армія, Мюнхен-Львів, 1991, с. 215-216.

Грицевичі, с., Пруж., ср. Сухопільська. Від зал. ст. Оранчиці 45 км. Біловезька Пуща.

Гришковець Валерій, російськомовний поет. Н. 1953, Пинськ. Закінчив восьмирічку. Після армії працював слюсарем, річником, журналістом. Живе в Пинську. Випустив 1981 зб. поезій «Время отправления».

В. Гришковец. – ж. «Неман», 1987, № 5, с. 97.

Гришко Московчин, козак низовий запорозький, учасник Лівонської війни на боці Речі Посполитої, значиться в реєстрі 1581. Прізвисько походить від назви укр. с. Машковичі, Берез., звідки ГМ був родом.

Реєстр 1581 року – ЛУ, 1991, 13.06.; Я. Дзира. Перший козацький паспорт. – там само.

[109]

Грінченко Борис, укр. письменник, лексиколог, громад. діяч. Н. 9.12.1883, Харківщина. П. 6.05.1910. В упорядкованому Г. «Словарі укр. мови» (тт.1-4, К., 1907-1909) у передмові є згадки про лексичні матеріали Д. Булгаковського з Пин. пов. У самому словнику пояснюється термін «пинчуки» з посиланням на ж. «Основу» за 1861, № 1, с. 264.

Гродненська губернія, терит.-адм. одиниця Рос. імперії 1801-1915, обіймала біл. та укр. землі. Центр – м. Гродно. Укр. пов.: Берест., Більський, Кобр., Пруж. На 1897 населення ГГ складало 1 617 895 чол.

П. Бобровський. Гродненская губерния, СПб, 1864.

«Гродненские губернские ведомости», офіц. газета, орган управління Грод. Губ., вид. рос. мовою 1838-1915 у м. Гродні, Білорусь. Публ. чимало історич. і краєзнавчих матеріалів, у тому числі про Полісся: «Сельская свадьба в Кобринском уезде» – 1864, № 42, 44, 45; Ф. В. Ставрович. Местечко Бездиж (Кобринский уезд. Грод. губ.). – 1867, № 46, 48, 49; Ф. Ворожбицкий. Народные присказки и пословицы Пружанского уезда. – 1868, № 21.

Громер Яків, математик, проф. Н. 1879, Берестя. П. 1933. З 1905 в Німеччині, слухає лекції у Берлін., Гетенгенському ун-тах, 1912 захищає дисертацію з теорії цілих та трансцендентних функцій, яка входить окремою книгою, за неї Г. одержує ступінь доктора філософії без надання атестату зрілості. 1915-1928 Г. – асистент А. Ейнштайна. З 1929 в СРСР.

Грохольська Палагея, вихователька дитячого будинку в Домачеві, Берест., 1939-1942. Н. в с. Купище, Житомир. обл. 23.09.1942 була розстріляна німцями разом з 55 дітьми поблизу с. Леплівки. Заспокоювала дітей до останньої хвилини.

В. Кармазин. Это было в Домачеве. – ж. «Неман», 1989, № 6, с. 120-128.

Грудницький В. Леонт., священик, законовчитель у Пин. реальному училищі 70-80 рр. ХІХ ст. Автор замітки про народний звичай «Одруження комина», опубл. 1898. Замітка Г. містить чимало мовно-етногр. матеріалу.

П. Шейн. Женитьба Комина. – ж. «Этнографическое обозрение», М., 1898, № 3, с. 152-160.

Грушеве, с., Кобр., ср. Городецька, від Кобриня на сх. 25 км., від зал. ст. Городець 2 км. Маєток пол. письменниці М. Родзевичувни.

Грушевський Михайло, укр. історик, перший президент УНР. Н. 29.09.1866, Холм. П. 25.11.1934, Кисловодськ. Репресований. Автор бл. 2 тис. наукових праць з історії України, укр. культури, етнографії, фольклору, соціології. Головні праці: «Історія України-Руси», 10 тт., 13 частин; «История укр. народа» (вид. 1904, 1906, 1911, 1914); «Ілюстрована історія України» (ви. 1911, 1917); «Історія укр. літератури», 5 тт., 1923-1926, містять величезний фактаж, огляд літ. процесу доведено до XVII ст., досліджено поліські елементи в Гал.-вол. літописові та Кам’янецьку Четію 1489; «Початки громадянства», «Культурно-національний рух на Україні в XVI-XVII віці». Берестейщина в працях Г. трактується як інтегральна частина України. У возз’єднанні Берестейщини з УНР 1918 брав участь і Г. При УАН Г. створив «Комісію Полісся».

[110]

Грушевський Олександр, укр. історик. Н. 1877. П. 1943, м. Іртиськ, Павлоград. обл. Репресований. Приват-доцент Київ. ун-ту, проф. ІНО в Києві, директор комісії при АН для складання історично-географічного словника. Досліджував історію Полісся від періоду племен до XVI ст. Праці: «Пинское Полесье, ч. 1, ХІ-ХІІІ вв., К., 1901; ч. 2, ХIV-XV вв.»; «Туров, Городок в составе вел. княжества Литов., Пинское староство королевы Боны», К., 1903; «Города великого княжества Литовского в ХIV-XV ст., их старина и борьба за старину», К., 1918; «Из полемической литературы конца ХVI в.», Пгр., 1918; «З сучасної укр. літератури», ч. 1, К., 1918.

Гулевичі, с., Кам., ср. Новицьковицька, околиця Кам’янця, над р. Лісною. Від зал. ст. Жабинка 36 км.

Гуляницький Севастіан, пин. шляхтич, урядник 1636 в с. Дубой, Пин. пов. Належав до угруповання православ. активістів, котрі протестували проти незаконного захоплення єзуїтами правосл. чол. монастиря в с. Дубой.

А. Филипович. Діаріуш. – «Памятники полемич. лит. в Зап. Руси», кн. 1, СПб., 1878, с. 86, 87.

Гуляницький Яків, берест. шляхтич, на початку XVII ст. городничий у Бересті, намісник і підстароста. Брав участь у переслуханні крим. справ.

Археологический сборник документов, относящихся к истории Северо-зап. Руси, т. 4, Вильна, 1867, с. 77.

Гуль Анатолій, архітектор. Н. 19.05.1928, м. Кобринь. Закінчив Львів. політехніч. ін-т. Працює в Мінську. Член спілки архітекторів.

Архитекторы Советской Белорусии, Мн., 1991, с. 33.

Гулько Іван, вчений в галузі терапії. Н. 1924. с. Войське, Кам., закін. Мін. мед. ін-т. Доктор медицини з 1970. Зав. кафедрою лікувального контролю та лікувальної медицини в альма-матер.

Гулько І. – БелСЭ, т. 4, Мн, 1971, с. 81.

Гумнищі, с., Дорог., ср. Брашевицька. З Дорогичина 7 км.

[111]

Гуслище, с., Малорит, ср. Луківська. Від Малорит на пд. 20 км, 5 км від вол. межі.

Гюбель Кароль, чернече ім’я Лука (Лукаш), пол. художник. Н. 1722. П. 1793, Любешів. Майже все життя провів у кляшторі піарів у Любешові, Пин. пов. Оздоблював костели, монастирські приміщення, малював портрети церковних і світських достойників, ікони на головні єван. теми в костелах Пинська, Каменя-Каширського, Чорторийська, Городища, Волі Кухотської.

⇐ Предыдущая 5 6 7 8 91011 12 13 14 Следующая ⇒