Володимир Леонюк 9 страница

⇐ ПредыдущаяСтр 9 из 64Следующая ⇒

Воловель, с., Дорог., ср. Закозельська. 15 км. на пд-зх від Дорогочина. Георгіївська церква з ХVIII ст.

Володава, с., Берест., ср. Томашівська, зал. ст. на залізниці Томашівка-Берестя.

Володимир, маловідомий гал.-вол. князь, загинув у роках 1315-1316 під час лит.-укр. війни за Берестейщину.

М. Гр. ІУР, т. 3, Львів, 1905, с. 527.

Володимир Андрійович, берест. князь Н. 1140. Княжив також у Дорогобужі. Онук Мономаха.

І. Крип’якевич. Галицько-Волинське князівство, К., 1984, с. 81, 154.

[90]

Володимир Василькович, вол. князь, син Василька. Р. н. невід. П. 1289. За правління ВВ провадилися великі будівельні роботи – споруджуються міста, фортеці, храми, вів активну північну політику. Для убезпечення пн. кордонів розбудовував міста-фортеці Дорогочин (над Бугом), Берестя, збудовано нове місто Кам’янець. Літопис називає ВВ любителем книг і любомудрія.

М. Гр. Історія укр. літератури, т. 3, К.-Львів, 1923, с. 190; І. Крип’якевич. Галицько-Волинське князівство, К., 1984, с. 9, 18, 20, 22, 26, 27, 40-42, 52, 53, 105-198, 116, 118, 119, 123, 125, 126, 127, 132-134, 138-145.

Володимир Великий, великий князь київ. Р. н. невід. П. 5.07.1015. Син Святослава. Княжив 979-1015; Прийняв 988 християнство і охрестив Русь-Україну. За ВВ Русь досягла апогею своєї сили. Приєднав до Київ. держави землі всіх сх. слов’ян, утвердився на зх. межах укр. етніч. території. Під час походів на ятвягів бував на Поліссі. Легенда стверджує, що ВВ заснував у Бересті Симеонівський монастир, а в Пинську Ліщинський монастир і Федорівську церкву.

С. К. Исторические сведения о православных церквях в г. Пинске. – «Виленский вестник», Вильна, 1870, 9.02. № 15-16.

Володимир Іванович, степанський князь, син Івана Глібовича, з роду пин. Юрійовичів.

Л. Войтович. «Дали йому замок Степань». – «Літопис червоної калини», Львів, 1993, № 10-12, с. 30.

Володимир Мономах, вел. кн. київ. Н. 1054. П. 1125. Був удільним кн. у Турові. Останній кн. київ., якому вдалося об’єднати майже всі землі Русі і загальмувати процес дроблення країни. У боротьбі з мінськими кн. спирався головно на Пинськ і Турів. Захищав Полісся від зазіхань полоцьких князів.

В. Мономах.– РЕІУ, т. 1, с. 352.

Володимир Мстиславич, удільний князь у Бересті на 1140. Брат Романа Великого. Остання згадка припадає на 1173.

М. Гр. ІУР, т. 3, Львів, 1905, с. 366; І. Крип’якевич, Галицько-Волинське князівство, К., 1984, с. 81, 154.

[91]

Володимир Ростиславич, пин. князь у середині ХІІІ ст. Перебував під протекцією Данила Галицького і Василька Романовича.

А. Грушевський. Пинское Полесье, ч. 1, К., 1901, с. 59.

Володимир Святополкович, пин. князь з Юрійовичів, згадується двічі: на 1207, коли був причетний до захоплення пинянами Чорторийська, за що згодом мав неприємності від Данила Галицького, і вдруге на 1229 як слухняний васал того ж Данила і Василька, поставлений цими князями пильнувати Берестя від литовців і ятвягів.

Гал.-вол. літопис – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 16.

Володкевич Филип Фелиціан, гр-кат. (ун.) митрополит. Р. н. невід П. 1778. Спочатку єп. холмський, потім берест. За наказом В. 1759 в Бересті проведено візитацію капітульних церков, звіт візитатора Йодка – цікавий історичний документ. В. – грошолюб, учасник Барської конфедерації, полонофіл. 1766 Рим відбирає у В. управління митрополією на користь Л. Шептицького.

Л. Паевский. Город Брест-Литовск и его древние храмы. – «Труды ІХ археологич. съезда в Вильно». М., 1893, с. 312; ЕП, т. 2, В-ва, 1860, с. 136-140; о. К. Панас. Історія укр. церкви, Львів, 1992, с. 101-102.

Володкович Григорій, пин. шляхтич. На своїх землях в с. Новий двір 1608 заснував правосл. чол. монастир. Згодом прийняв унію.

А. Миловидов. О положении православия и русской народности в Пинском удельном княжестве и г. Пинске до 1793 г. – «Чтения в общ. любителей духовного просвещения», М., 1894, март. с. 397.

Волоки, с., ср. Видомлянська, Кам. Від Берестя 30 км.

Волосюк Лука Трохимович, нар. вчитель. По війні працював директором сільської школи в с. Батчі, Кобр. За спробу українізувати школу 1945 арештований НКВД як націоналіст.

Звернення до населення Берестейщини Правління УГКО БО з 27.07.1990 р.

Волотовський Михайло, рос. і біл. етнограф. 1875 закінчив дух. семінарію в Могильові. Опубл. в жж. «Руский мир» і «Нива» серію нарисів про Полісся: «Очерки Полесья» (1875), «Полесское язычество» (1880), «Полесские будни» (1881), «Полесские праздники» (1880). Екскурси В. в історію Полісся поверхові, В. не розрізняє Полісся укр. від біл.

М. Валатоўскі. – ЭЛМБел., т.1, с. 562.

Воля, с., Кам., ср. Річицька. Від зал. ст. Жабинка 26 км.

Волошин Ростислав, діяч укр. визв. руху. Н. 1911, Волинь. П. 1946. Псевдо «Павленко». В роки навчання очолював Союз укр. студентських організацій в Польщі. Розбудовує мережу ОУН на Волині. 1933-1934 в’язень концтабору в Березі. Був також в рос. і нім. ув’язненнях. Відомий організатор і командир УПА, член УГВР. Загинув у бою з більшовиками.

П. Мірчук. Укр. Повстанська Армія, Мюнхен-Львів, 1991, с. 190, 210; В. Гоцький. Береза Картузька. – ж. «Біль», вип. 2, Львів, 1993, с. 13.

Волошко Іван, діяч лівого напрямку на Поліссі. Н. 1898, с. Рачки, тепер Жаб., П. 1967. Жив у Бересті. На квартирі В. на вул. Переца, 31 діяла на

[92]

1927-1928 підпільна матрична друкарня, яка друкувала з виготовлених у Вільнюсі (а можливо у Мінську) матриць відозви п’ятьма мовами, в тому числі і укр.

І. Р. Волошко. – «Брест. Эн. Сп.», с. 171, 356.

Вольдемарс Аугустінос, лит. політик. Н. 1883. П. 1942, Москва. Зі шляхти. Закінчив Петербург. ун-т 1909, доцент 1911-1914 цього ун-ту, з 1917 проф. Пермського ун-ту. Учасник лит. сейму в Петербурзі 1917. Член укр. делегації на укр.-нім. переговорах у Бересті 1918, залучений для поінформування лит. суспільства станом речей. Перший прем’єр лит. уряду 1918.

Вольдемарс А. – БСЭ, т. 5, с.336; ЕУ, т. 4, с. 1300.

Ворожбити, с., Берез., ср. Нарутовицька. Від Берези 12 км.

Ворожбицький Ф., автор ст. «Народні приказки і прислів’я Пружанського повіту», опубл. в г. «Гродненские губернские ведомости» № 21 за 1868.

Воронецькі, укр. князі і магнати, походили з пин. Юрійовичів. Прізвище від с. Вороничан на Волині. Фундатор династії кн. Федір Васильович Несвицький. Маєтності здебільшого на Волині.

Л. Винар. Силуети епох, Дрогобич, 1992, с. 16.

Вороні, с., Стол., ср. Річицька. Неподалік зал. ст. Горинь, від Столина 7 км. 1941-1944 німці розстріляли у В. 97 жит., спалили 138 дворів.

Воронкевич, укр. діяч на Берестейщині в 1920-1930 рр. Жив певний час в с. Линове, Пруж. Займався просвітянською працею.

В. Ласкович. Нагнетание страха. – г. «Берестейський край», 1996, травень, с. 4.

Вороцевичі, Ворочивиці, с., Іван. 12 км на зх. від Янова (Іванова). Відомі з XV ст. як нас. пункт Пин. князівства. Володіли В. Протасовичі, Гричини, Любельські, Щапи. Знайдено грошовий скарб з 1645. У В. нар. Н. Орда.

Воскресенська церква, с. Ольгомель, Стол., пам’ятка поліської дерев’яної архітектури. Споруджена 1817. Однозрубна, двосхилий дах.

«Воскресіння – зішестя в пекло», «Вознесіння», «Зішестя св. Духа на апостолів», пам’ятки укр. іконопису XVIII ст. ікони святочного ряду Шерешівського іконостасу. Майстри шерешівські. На дошках, темпера. 60,5х25,5х3,3; 60,5х26,5х3,5-4,5; 60,5х26,5х3,5. Виявлені в Пречистенській церкві (1760) сел. Шерешове, Пруж., 1963 вивезені до Мінська, утримуються в ДДМ.

ЖБ., с. 105, 106, 107.

«Воскресіння Лазаря», «Вхід до Єрусалиму», «Розп’яття», пам’ятки укр. іконопису XVIII ст., ікони святочного ряду з шерешівського іконостасу.

[93]

На дошках, яєчна темпера. 54х26,5х3; 60,3х28,5х3,5; 60х26,5х3,4. Майстри шерешевські. Ікони вивезені 1963 з Пречистенської церкви (1760) селища Шерешове, Пруж., утримуються в ДДМ у Мінську.

ЖБ., 102, 103, 104.

Врага Ришард, пол. політичний і військ. діяч, публіцист. Справжнє прізвище Незбижицький. Н. 1902, Поділля. Серед публікацій В. є книга «Полєсє» (1930).

Врага Р. – ЕУ, т. 1, Львів, 1993, с. 321.

Врецьона Євген, учасник укр. визв. руху. Активіст УВО й ОУН. В’язень концтабору в Березі. Учасник подій на Закарпатті. Командир УПА, член УГВР. З 1944 на еміграції. Займається журналістикою.

Врецьона Є. – ЕУ, т. 1, Львів, 1993, с. 322; В. Гоцький. Береза Картузька – ж. «Біль», Львів, 1991, с. 13.

Вуйвичі, с., Пин., ср. Борічевська. На лівому березі Стиру. Від Пинська 36 км.

Вулька Достоївська, с., ср. Достоївська, Іван. Від Янова на пн 10 км. Відома з XVI ст. як власність Достоєвських, Орд, Козляковських.

Вулька Лавська, с., Пин., ср. Валищанська, між Логишином і Телеханами. Від Пинська на пн. 33 км. Маєток ВЛ належав Марцинковичам.

Вулька Обрівська, с., Івацевицький р-н. До Івацевич 22 км. ВО розташована на ПРЛ – укр-біл. межі.

Всеволод Ярославич, вел. кн. київ. Син Ярослава Мудрого, батько В. Мономаха. 1073-1077 князь на Волині і Турово-Пинщині. З 1077 У Києві.

М. Гр. ІУР, т. 2, – ж. «Київ», 1990, № 11, с. 144-147.

Всеволодко Городельський (Городнянський), удільний князь у Городній, тепер Стол., у 20-х рр. ХІІ ст., син Давида Ігоревича, зять Юрія Ярославовича (турівського), за другим одруженням зять В. Мономаха. Брав участь у поході 1130 на Литву, організовану вел. кн. київ. Мстиславом Володимировичем.

М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 302.

Вяда, с., Івацевицький район, ср. Вигонищанська. Неподалік оз. Бобровицького. Уперше згадується на 1433. На 1940 у В. 217 мешканців, 87 дворів. 15.09.1942 загін німців, учасників каральної операції «Болотна пропасниця» спалив В. разом з мешканцями. Село не відновилося.

Вячеслав Володимирович, удільний князь, третій син В. Мономаха, княжив у Смоленську, з 1125 – у Турові. Приймав участь 1116 у війні з Візантією на Дунаї. Довго воював з Ізяславом Мстиславичем і Юрієм Довгоруким за Київ. 1128 ходив з ін. київ. князями на Полоцьк.

І. Крип’якевич. Галицько-Волинське князівство. К., 1984, с. 78, 155.

Вячеслав Ярославич, князь, брат Юрія Ярославича (турівського), на 1128 княжив у Клецьку. Сприяв укоріненню брата Юрія у Турові.

[94]

Гаврилюк Віра, поліська нар. майстриня в галузі художньої соломи. Н. 15.07.1904, с. Старосільці на Підляшші (тепер під Польщею). П. 1986, Берестя. З 1946 жила в с. Войське, Кам., останні роки – в Бересті. Працювала на берест. фабриці сувенірів. Виставлялася з 1939. Найбільшу вартість мають об’ємні твори Г. з соломи на рідні авторці підляські та поліські теми: «Зубр», «Поліщук і поліщучка», «На ярмарку», «Ткаля», «Моє село». Твори Г. здобували низку міжнар. призів. Продовжувачем мистецтва Г. виступає її дочка Т. Агафоненко.

В. Лабачэўская. Спадшчына. – ЛіМ, 1984, 10.08.

Гаврилюк Олександр, укр. поет. Н. 23.04.1911, с. Заболоття, Підляшшя (під Польщею). П. 22.06.1941, Львів. За просов. діяльність 14 разів ув’язнювався в Бересті і Березі. Член КПЗБ. Був підпільним апаратником у Домачеві. Друкувався в ж. «Вікна» (Львів). Ліричний герой Г. – часто поліщук. За власним визнанням, Г. був «зачарований на схід», тобто на Москву, тим-то в його творах чимало тріскучої демагогії проти укр. національного руху. В одній зі ст., говорячи про визначні місця Полісся, Г. вигукнув (щоправда, ті визначні місця він намагався бачити з вікна тюремного вагону): «Та й що можна побачити на Поліссі?!»

Гадяцька унія, союз, укладений між Укр. козацькою державою і Річчю Посполитою в серпні 1658 в Гадячі на Полтавщині, який передбачав повернення козацької України під зверхність пол. короля у вигляді Великого князівства Руського на правах широкої автономії поряд Вкн.Лит. Як відомо з записок члена пол. делегації на переговорах про ГУ Голінського, укр. сторона домагалася включення до складу майбутнього Вел. Кн-ва Руського всіх етнічних укр. земель, у тому числі і Берестейщини.

«Вивід прав України», зб., Львів, 1992, с. 93; Вал. Шевчук. Іван Виговський та його державотворча програма – ж. «Розбудова держави», К., 1992, № 3, с. 37.

[95]

Гайдамаччина, місцевість в околицях с. Могильної, Стол., на р. Горинь. На Г. збиралися сплавщики деревини зі своїми човнами.

О. Цинкаловський, т. 2, с. 111.

Гайовий, укр. діяч м. Берестя в час нім. окупації, за освітою інженер. Очолював Укр. допомоговий комітет у Бересті. Розстріляний німцями.

Ю. Місіюк. – М. Козловський. Зберегти нашу мову і культуру. – ж. «Над Бугом і Нарвою», Більськ, 1992, № 3, с. 24.

Гайнівській район, адм.-тер. одиниця у складі Берест. обл. 1939-1941. Населений українцями, переданий 1944 Польщі, тепер Білостоцьке воєвод. Пол. адміністрація протегує тут претензіям білорусів на шкоду українству.

Галагути, с., Малорит., ср. Олтуська. Від Малорити 15 км. Район Шацьких озер.

Галагути, 1) порода курей; 2) перевертні, сполонізовані українці.

«Галайда» Іван, (псевдо), укр. повстанець на Поліссі, поручник УПА. Загинув 1943 в бою з німцями. Про «Г». як про друга згадує в поезіях укр. поет І. Хміль

І. Хміль. – зб. «Повстанська ліра», Львів, 1992, с. 112.

Галеве, с., Пин., ср. Осніжицька. Від Пинська 10 км на пн. долина Ясельди.

Галиняк Городчанин з Давидова, козак низовий запорозький, учасник Лівонської війни, очевидно з Давид-Городка, Пин. пов. Числився за восьмим отаманом в реєстрі козаків за 1581.

Реєстр 1581 року – ЛУ, 1991, 13.06.

Галицька митрополія, церковна адм.-тер. одиниця в Україні. Створена 1303 за князя-короля Юрія Львовича. До Складу ГМ належали єпархії: галицька, володимиро-волинська (володимиро-берестейська), турово-пинська, холмська, перемиська і львівська. Митрополити: Ніфон, Петро Ратненський, Гавриїл (пом. 1329), Теодор. ГМ скасована через підступи поляків і росіян 1347, після чого гал. єпархії підпорядковуються київ. архиєпископові Теодоритові. Ще ГМ відновлювалася 1370-1401 заходами пол. адміністрації, митропол. Антоній.

М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 270-271; Ф. М. Шабульдо. Земли юго-зап. Руси в составе Великого княжества Литовского, К., 1977, с.12: о. К. Панас. Історія Укр. церкви, Львів, 1992, с. 40-42.

Галицько-Волинське князівство, держава на Україні ХІІІ-ХІV ст., спадкоємниця Київської Русі. Засновник – князь Роман Мстиславич, який зумів 1199 об’єднати Галичину і Волинь. У період найбільшої могутності Г.-В. К. охоплювало майже всі етнічні укр. землі. В тому числі землю Берест. і князівство Турово-Пинське. Історичне значення Г.-В. К. – понад сто років воно ефективно захищало пн-зх землі від поглинання їх поляками, литовцями і ятвягами. Занепало Г.-В. К. внаслідок татарської заглади.

І. Крип’якевич. Гал-Вол. князівство, К., 1984.

Галицько-волинський літопис, пам’ятка давньої укр. історіографії та письменства, фундаментальне джерело нашої історії. Охоплює події на

[96]

підлеглих Романовичам гал.-вол. землях 1201-1293, а також події в Литві, Польщі, Угорщині, Білорусі. Складається з гал. і вол. частин. У вол. частині дослідники виокремлюють низку описів подій на Поліссі, кваліфікуючи їх як витяги-цитати з пин. літописання. У ГВЛ вперше вжито назву Полісся, уперше застосовано до Полісся етнічну назву Україна.

Гал.-вол. літопис, – ж. «Жовтень», 1982, № 7; М. Возняк. Історія укр. літератури, т. 2., Львів, 1920, с. 205; І. Крип’якевич. Галицько-волинське князівство, К., 1984, с. 65, 154.

Галів Тимофій, громадянин м. Болехова, Івано-Франківщина. Активіст ОУН, був суджений пол. судом. Відбував ув’язнення в Бересті, де сидів в одній камері зі С. Бандерою. Разом вони й втікали з тюрми в 1939. Пізніше Г. підтримував контакти з А. Бандерою, батьком провідника.

Останні дні і ночі отця Бандери – г. «Поклик сумління», Львів, 1993, 24.07.

Галівка, с., Малорит., ср. Олтуська. Від Малорити на пд 15 км. На вол. межі.

Галущинський Михайло, укр. громад. діяч, педагог. Н. 1878, с. Звиняч, Чортківського пов., Галичина. П. 1931. Закін. Львів. ун-т 1900. Учителював. 1914-1915 командував Укр. січ. стрілецтвом. По війні проф. укр. таємного ун-ту. 1923-1931 голова т-ва «Просвіта». Автор праць на пед. теми. Куратор просвітянського руху на Поліссі. Бував на Поліссі.

А. Петренко. Просвітяни Г. Омелянюк. – г. «Голос Берестейщини», № 2, 27.05.1991; З. Стефанів. Історія укр. війська – «Київська старовина», 1992, № 6, с. 103; Р. Коритко. Командант легіону. – ж. «Червона калина», Львів, 1991, ч. 4, с. 46-49.

[97]

Галятовський Іоаникій, укр. церковний діяч, агіограф і гомілет др. полов. XVII ст. Місце і р. нар. невід. П. 1688. Закінчив Могилянську колегію. Постригся в ченці на Волині. Між 1650 і 1659 Г. відбував послух у Куп’ятицькому монастирі коло Пинська, де був ігуменом. 1659-1664 ректор і викладач у Могилянській колегії. Останні 20 років Г. був настоятелем Єлецького монастиря в Чернігові. Прибічник митрополита Й. Нелюбовича-Тукальського. У зб. проповідей «Небо нове» (1665) Г. присвячує окремий розділ чудам куп’ятицької Богоматері, оперує місцевими топонімами і ононімами, виявляючи неабияку обізнаність з Поліссям. Є згадки про Полісся у «Фундаменті» (1683) – наводяться приклади переслідування католиками православних у воєвод. Брест.

І. Чепіга. Трактати І. Галятовського. – УІЖ, 1968, № 9, с. 33; В. В. Німчук. Ключ розуміння Іоаникія Галятовського – видатна пам’ятка української мови XVII ст. – в однойм. вид. К., 1985; І. Галятовський. – Укр. письменники. Біо-бібліограф. словник, т. 1, К., 1960, с. 278-286.

Гальперини, єврейська банківська родина в Україні в др. пол. ХІХ ст. У Пинську Г. володіли фабрикою сірників.

Гельперини. – РЕІУ, т. 1, с. 402.

Ган Л. М., поліський дідич, власник маєтку Ямища в околицях с. Хабовичі, Кобр., після 1917 розподілив землю і за символічну платню роздав селянам. Підтримував укр. просвітян. П. 1942.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 28-29.

Ганджа Хома, укр. активіст с. Черськ, Брест., в часи пол. окупації поширював у своїх околицях укр. літературу лівого напрямку – ж. «Вікна», «Нашу культуру».

А. Бляхар. На горищі старої хати. – ж. «Україна», 1967.

Ганцов Всеволод, укр. мовознавець. Н. 2.12.1892, Чернігів. П. 1979. Проходив по сфабрикованій справі СВУ, відбув 21 рік ув’язнення. На діалектологіч. карті Г. Берестейщина позначена в ареалі укр. мови. Праці: «До історії звуків в укр. мові», «Діалектологічна класифікація укр. говорів», «Характеристика поліських дифтонгів і шляхи фонетичного розвитку», «Особенности языка Радзивилловского списка летописи».

Гапанович Степан, укр. діяч у Дивині, Кобр. Під час УНР Г. був головою Дивина. Під Польщею в «Просвіті». Репресований 1945 більшовиками за участь в УПА.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 210.

Гарабурда Раїна, громадянка м. Пинська, шляхтянка, активістка правосл. табору на початку XVII ст. На своїй юридиці в місті 1613 заснувала правосл. Богоявленський чол. монастир, за який провадила тривалу боротьбу з католиками. Зазнала кількох розбійницьких наїздів і нападів. Була оштрафована владою на 43 тис. зл. за участь у патріотичних акціях.

А. Миловидов. О оложении... с. 393

Гарасим, берест. скоморох, відомий на 1566.

БелСЭ, т. 12, Мн., 1975, с. 631; ЭЛМБел., т. 5, с. 5.

[98]

Гарман, можливо, Герман, берест. скомoрох, згад. на 1566.

БелСЭ, т. 12, Мн., 1975, с. 631; ЭЛМБел., т. 5, с. 5.

Гасин Олександр, діяч укр. визв. руху. Н. 1910, Конюхів, Стрий. пов., Галичина. П. 1946. Ще в гімназії став членом ОУН. Вчився у Львів. політехніці. У пол. армії закінчує старшинську школу. У 1934 в концтаборі Берези. Один з організаторів Укр. Нар. самооборони. У 1943 очолює штаб УПА-Захід. Псевдо Лицар. Загинув у січні 1946 в бою у Львові, обороняючись від кагебістів.

П. Мірчук. Українська Повстанська Армія, Мюнхен-Львів, 1991, с. 216-217.

Гедройци, поміщицька родина на Поліссі, у ХІХ ст. володіли маєтком у с. Достоєві, Іван.

Гедрот, ватажок повст. загону у Пин. пов. Навесні 1596, «чинив кривди великі» шляхті. Згодом приєднався до війська С. Наливайка.

Исторические корни дружбы и единения укр. и бел. народов, К., 1978, с. 48.

Гельдт Гнат фон, чеський гітарист і композитор. Н. бл. 1776, Чехія. П. 1816, Берестя. З 1793 живе в Польщі. Учасник пол. повстання 1794. З рос. полону звільнений разом з Т. Костюшком. Відтоді жив у Росії, чувся рос. патріотом, писав 1812 антифранцузькі твори. Автор підручника «Науки гри на гітарі», кількаразово виданого.

В. Жывалеўскі. Гітара на землях ліцвінськіх. – ЛіМ, 1992, 16.10.

Гельтман Віктор, пол. конспіратор. Н. 1796, с. Верховичі, Кам. П. 1873. За участь у таємній організації Г. віддають у солдати царської армії. Учасник повстання 1831, краківського повстання 1848, повстання в Дрездені.

Гембицький, луцький кат. єп. у середині XVII ст. Під час подій 1648 переховувався у військ. таборі Я. Радзивілла коло Берестя. Разом з Я. Радзивіллом допитував арештованого ігумена Симеон. монастиря А. Филиповича. Один з винуватців смерті останнього.

А. Филипович. Діаріуш. – РИБ, т. 4, СПб., 1879, с.150-151.

Генадій, єп. володимир.-берест. на 1539. Згадується як свідок у грамоті кн. І. Острозького.

Георгіївська церква, с. Воловель, Дорог., пам’ятка поліської дерев’яної архітектури. Збудована 1766, має барокові риси.

Ю. А. Якімовіч. Драўлянае дойлідства Беларускага Палесся XVII-ХІХ ст., Мн., 1979; Т. В. Габрусь. Валавельская Георгіеўская царква. – ЭЛМБел., т. 1, с. 561.

Георгіївська церква, м. Давид-Городок, Стол., пам’ятка дерев’яної поліської архітектури XVIII ст. Тризрубна, дах наметовий, на кожному зрубові восьмигранний барабан з шоломоподібною банею. Оригінальний золочений іконостас. Все, гідне уваги під історичним та мистецьким поглядом вивезене з ГЦ до Мінська в ДДМ БРСР.

У. Трацэўскі. І проста і манументальна. – ЛіМ, 1968, № 62.

Германович Маркіян, сов. військ. діяч. Н. 1895, с. Деменичі, Жаб. П. 20.09.1937. У гром. війну командував полком, бригадою, дивізією, також в Україні. З 1926 помічник командувача військом Біл., відтак

[99]

Середньоазійського, відтак Московського військових округів, 1933-1937 начальник академії механізації і моторизації РСЧА, від 1937 помічник командувача військ Ленінград. військ. округу. Розстріляний, як ворог народу.

Свод памятников истории и культуры Белоруссии, Мн., 1990, с. 180-181.

Героїм, народний месник XVI ст., постать напівлегендарна. З селян с. Бережного, Стол., кріпак. Помстячи за нелюдське ставлення до односельчан, Г. вбив пана Олешу, за що й сам наклав головою. Урятувався син. Г.

Н. В. Панасюк, В. В. Татун. Крона вечного дерева, Мн., 1978, с. 12.

Гертих Анджей, пол. публіцист, автор українофобської публікації «О програм політикі кресовей», де виклав план полонізації зах. українців, в тому числі поліських. Називав поліщуків «національно безбарвними», радив пол. урядові застосовувати проти українців тоталітаристські методи асиміляції. Для пришвидшення полонізації поліщуків пропонував з Поліського воєводства створити два – Поліське воєводство з центром у Пинську і Підляське – з центром у Бересті.

Програма винародовлення українців і білорусинів у Польщі, Львів, 1937, с. 108-110.

Гижа Михайло, укр. лікар, карався 1930-х рр. в пол. концтаборі в Березі.

П. Пундій. Укр. лікарі. кн. 1. Естафета поколінь національного відродження, Львів, 1994.

Гіжицький Павло, маляр, чернець єзуїт. колегії в Остраві. На 1729 у Бересті. Автор портретів К. Потія.

Тэмперны жывапіс Беларусі канца XV-XVIII ст., Мн., 1986, с. 189.

Гілевич Нил Семенович, біл. літератор. Н. 1931, с. Слабодка, Мінщина. Депутат Верх. Ради Респ. Білорусь. Стоїть на позиціях повної асиміляції поліщуків. Автор статей на цю тему.

Гільтенбрант Петро, рос. фольклорист, історик, видавець фольклору Берестейщини. Н. 1840. П. 1905. Редагував зб. П. Чубинського «Труды этнограф.-статист. экспедиции». Досліджував «Турівське євангеліє». Упорядкував «Сборник памятников народного творчества в Северо-Зап. крае» (Вильна, 1866), в якому з 300 пісень дві третини укр. нар. пісні з Берестейщини.

Гірник Олекса, укр. патріотичний діяч. Н. 28.03.1912, Станиславівщина. П. 22.01.1978. Як активіст ОУН Г. відбував ув’язнення в концтаборі Берези. 1940 засуд. більшовиками на 8 років Гулагу. Урвав собі життя самоспаленням на могилі Т. Шевченка на знак протесту проти комуністичної сваволі.

М. Іщенко. Людина сяйнула смолоскипом. – г. «Шлях перемоги», 15.01.1994, ч. 3, с. 7.

Гірник Павло, укр. поет. Н. 1956, м. Хмельницький. Вчився в Київ. Педінституті, також у літінституті в Москві. Зб. поезій, «Спрага» (1983), «Оранка» (1985), «Летіли гуси» (1988). Автор поеми про відомого лірника І. Верхівця, уродженця Берестейщини.

П. Гирняк. Молодые поэты Украины (антология), М., 1989, с. 149.

[100]

Гладкий Максим (Матвій?), полковник Війська Запорізького. Р. н. невід. П. 1652. Є думка, що Г., а не А. Небаба очолював пин. повстання 1648. На Поліссі Г. виступив спільно з Голотою. Намагався оголосити себе гетьманом, за що був страчений.

Гладкий. – РЕІУ, т. 1, с. 422; Літопис Величка. – ж. «Київ», 1986, № 11, с. 146.

Глибокий Кут, укр. с., Пруж., ср. Сухопільська. Від зал. ст. Оранчиці 43 км. Околиця Біловезької Пущі.

Глинка, укр. с., Столин., від зал. ст. Горинь 12 км.

Глинка Федір, рос. поет. Н. 1786, Смоленщина. П. 1880. Учасник війни 1812. Декабрист. Є твори на укр. теми, в тому числі роман «Зиновий Богдан Хмельницький или освобожденная Малороссия» (1819), «Письма русского офицера» (1815-1816). Після війни службу відбував певний час у Пинську. Поліські враження знайшли місце в нарисі про зубожіння міст і містечок Полісся.

Глинна, укр. с., Іван, на пн. березі Дніпровсько-Бузького каналу, міст через канал. від ст. Янів-Поліський 15 км.

Глинська А., майстриня загородських розписів. Н. 1964, с. Огове, Іван.

Г. Сачанка. Куфэрак з сакрэтам. – МБ, 1989, № 4, с. 44.

⇐ Предыдущая 4 5 6 7 8910 11 12 13 Следующая ⇒