Володимир Леонюк 8 страница

Бульбівці, неофіційна назва укр. повстанців на Поліссі та пн. Волині, походить від псевда повстанського командира Т. Боровця-Бульби.

Буряк Анатолій, поліський краєзнавець. Уродженець с. Достоєво, Іван., вчитель місцевої серед. школи, викладач історії. Очолює раду Достоєвського краєзнавчого музею.

Г. Камарова. Адкуль вы родам? – ЛіМ, 1984, 9. 11.

Буса, с., Іван., ср. Молодівська. Від Янова 25 км.

Бусел Яків, член проводу ОУН Північно-західних земель. Відбував ув’язнення в концтаборі Берези. Автор підпільних публікацій. Загинув в 1945 в бою з енкаведистами.

В. Гоцький. Береза Картузька. – ж. «Біль», вип. 2, Львів, 1991: с 13; Бусел Я. – ЕУ, т. 1, с. 198.

Бусні, укр. с., Жаб. Від Жабинки 10 км.

Бутримович Матвій, службовець Речі Посполитої, суддя і мечник пинський в останній чверті XVIII ст. Прибічник політ. і госп. реформ. Здійснював низку заходів у справі економіч. піднесення Полісся. Будував шляхи, греблі, меліоративні споруди. Очолював споруд. Дніпропетровсько-Бузького каналу, організував школи для сел. дітей. Про діяльність Б. на Поліссі з повагою писали рос. чиновники після поділу Речі Посполитої

Слув кілька о Пінську, Пинськ, 1936, с. 11-13.

Бутримовича палац, пам’ятка громадянської архітектури XVIII ст. у Пинську. За проектом К. Шільдгауза збудованій 1794 в стилі класицизму з багатьма бароковими рисами. Замовник і власник М. Бутримович.

Буц, буци, прізвисько переселенців з Полісся у півд. пов. Київської губ. на середину ХІХ ст. Можливо походить від дієслова бути, яке на суміжжі з Білоруссю вимовляється як буці, буц.

А. Кримський, Тв. У 5 тт., т. 3, с. 485-486.

[79]

Буякович Іван, «тесля», будівничий тобто, з Давид-Городка, згадується в інвентарі на 1631. Мав «з вольности своєї будованє в замку, так мешкальне, яко і башти, вежі... дві замковиє опатровать і направлять», за що одержував 5 кіп грошей.

Ю. Якімовіч. Глаcы з леты. – МБ, 1991, № 2, с. 71.

Ваврук Василь, учасник укр. визв. руху. Н. в с. Себечів, на Львівщині. У 30-х в’язень концтабору в Березі. З 1942 політвиховник у відділі УПА, псевдо «Ватюга». Нагороджений Золотим Хрестом Заслуги. Загинув у бою 1946.

І. Бриль. Три роки з нами – г. «Поклик сумління», Львів, липень 1993, № 25

Вавулицька церква Різдва Богородиці, с. Вавуличі, Дорог., пам’ятка церков. архітектури. Споруджена 1737.

Вувуличі, с. Дорог., ср. Гутівська, від Дорогичина пн. сх. 15 км. Церква з 1737.

[80]

Вакула-Потіюк Андрій, селянин с. Хабовичі, Коб. Уперше привіз з Києва до села Шевченків «Кобзар», який справив на сільських читачів велике враження.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 27.

Вандж-Слава, один з царів у землі дулібів, названий аль-Масуді поряд з Маджаком.

Ванькевич Я. В., пол. повстанець 1863, псевдо «Лелива», очолював берест. загін. Разом з кобр. загоном Траугутта В. зробив безуспішний рейд на Волинь.

Восстание в Литве и Белоруссии 1863-1864, М., 1965, с. 359.

Варваринська церква, м. Пинськ, пам’ятка мурованої архітектури XVIII ст., споруджена 1786 як кафедральний костел Бернардинського кляштора в стилі бароко. Костел 1858 висвячено на церкву св. Варвари. Інтер’єр багато оздоблений. У ВЦ виявлена і зберігається видатна пам’ятка іконописного мистецтва XV ст. ікона «Богоматір Одигитрія Ієрусалимська».

Варивня, господарське приміщення на Поліссі, комора для зберігання картоплі, овочів та ін. продуктів. Відома здавна.

Вартицьк, с., Іван., ср. Псищівська, 21 км на пн. від Янова (Іванова). 1941-44 німці у В. розстріляли 82 жит., спалили 108 дворів.

Василевич, полковник козацький, ватажок повст. загону у 800 чол., діяв 1664-1666 в районі Турова, Пинська, Столина.

А. П. Игнатенко. Борьба белорусск. народа за воссоед. с Россией. Мн., 1974, с. 84.

Василевич Мартин, берест. міщанин, купець. Спільно з С. Остапковичем торгував 1562 худобою в Луцьку.

Торгівля на Україні. ХІV – середина XVIII ст. Волинь і Наддніпрянщина, К., НД, 1990, с. 98.

Василевич Микола, збирач укр. фольклору на Берестейщині, вчився в Молодечненській уч. семінарії, пісні записував у с. Сілець, тепер Берез., опубл. в СПНТСЗК, 1866.

[81]

Василевич Ян, іконописець з Кобриня, ХVІІІ ст., автор відомих ікон «Варвара Покутниця», «Миколай», середина ст., вивезені і переховуються в МСБК у Мінську.

ЭЛМБел, т. 1, с. 338.

Василевська Ванда, пол. сов. письменниця. Н. 21.1. 1905. П. 29.07. 1967, Київ. Цикл повістей «Пісня над водами» побудований на поліському матеріалі. Дія відбувається в околицях Пинська. Герої-поліщуки бачаться авторці українцями.

Василевський Микола, активіст коб. «Просвіти» у 1930-х рр.

А. Мартинов. Первая «Просвита» в Кобрине – г. «Берестейський край», 1996, № 1.

Василенко Онопрій, укр. письменник, будитель Берестейщини. Псевдоніми Охрім Варнак та Онисько Васюта. Н. 15.06.1861, с. Каврай, Золотоніський пов. Полт. губ. П. 20.12.1921. Селянський син В. самотуж здобуває освіту. 1882-1919 служить в армії писарем інженер. управління в Полтаві, Петербурзі, Севастополі, Варшаві, Бересті, Бобруйську. Публікував вірші й дописи в ЛНВ, «Зорі». У Бересті 1902-1914. З участю В. в Бересті засновується укр. самодіяльний театр, організовується читання лекцій, відзначаються Шевченківські ювілеї, надто 100-річчя з дня народження. В. упорядковував могилу О. Стороженка. Перебував під наглядом поліції.

К. Василенко. В. Василенко. Онопрій Василенко. – г. «Наше слово». В-ва, № 39, 1986, 30. ХІ. с. 3; Варнак Охрім. – Шевченківський словник, т. 1, К., 1976, с. 101; Варнак Охрім. – УРЕС, т. 1, 1986, с. 251.

Василина, укр. патріотка. Нар. в с. Болота, Кобр., далека родичка і подруга письменника І. Хмеля, учасниця укр. збройного руху, зв’язкова загону УПА «Помста Полісся». Разом з братом потрапила 1943 в полон до сов. партизан Федорова, була по-звірячому замучена.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 191.

Василь Михайлович, уд. пинський князь з роду Наримунтовичів. Пропольської орієнтації.

Васильківській П., керівник повстанців 1658-1660 у Пин. пов. Можливо Василевич.

Василько Романович, гал.-вол. князь, син Романа, брат Данила. Н. 1199. П. 1271. По смерті батька малолітній ВР разом з матір’ю і братом Данилом рятувалися від чвар у Польщі. Тоді ж берестяни запросили ВР з матір’ю княжити в Бересті, де ВР і княжив до 1211. Від 1241 ВР князь волинський, від 1264 гал.-вол. Захищаючи Полісся від литовців і ятвягів, ВР часто бував на Поліссі.

М. Гр. ІУР, т. 3, Л-в, 1905. с. 24, 33, 44; І. Крип’якевич. Галицько-Волинське князівство, К., 1984, с. 22-153.

Василько Ярополчич, берест. князь, син Ярополка Ізяславича, провадив боротьбу 1177 за Берестя з мін. кн. Володимиром.

М. Гр. ІУР, т. 2, К., 1992, с. 367.

Вассіан, єпископ у Пинську, згадується на 1540.

[82]

Вассіан, єпископ володимирсько-берест., згадується в грамоті, написаній 1401 в Кобрині.

Словник староукр. мови, т. 1, К., 1977, с. 93.

Вассіан, єп. турово-пин., згадується на 1495.

Біскупство пінськє – ЕП, т. 4, В-ва, 1860.

Васько Туровець, низовий козак запорізький, значиться в козацькому реєстрі з 1581 як учасник Лівонської війни.

Реєстр 1581 – ЛУ 13.- 6.1991

Введенська церква в с. Городище, Кобр., пам’ятка дерев. церковної архітектури. Споруджена 1799.

Вежки, с., Жаб., ср. Яківчицька. До Жабинки 9 км.

Вежне, с., Пруж., ср. Щерчіська. Від зал. ст. Тевлі 14 км. Церква з 1799.

Вейцман Хаїм, ізраїльський держ. діяч. Н. 27.ХІ.1874, с. Мотоль, Іван. П. 9.ХІ. 1952. Походив із сім’ї торгівця деревиною. Вчився в Росії, Німеччині, Швейцарії. Хімік. Професор. 1903-1918 жив в Англії. 1920-1931 і 1935-1946 голова світової сіоністської організації. Перший президент Ізраїлю 1948-52.

Велемичі, с., Стол., 5 км на пд-сх від Давид-Городка між Горинню і Моствою. Виявлено поселення племен зарубинецької культури, а також сліди деревлян. Знайдені речі (фібули, булавки, браслети, скроневі кільця, намисто, глиняний посуд) зберігаються в музеях Москви, в Ермітажі, в Бересті, Пинську і Столині. У В. 1932 записували фольклор Ф. Колеса і К. Мошинський. Останній назвав В. «чисто укр. селом».

Ю. В. Кухаренко. Средневековые памятники Полесья, М., 1961, с. 22-27; Листи Мошинського до Колесси. – ж. «Слов’янське літературознавство і фольклористика», вип. 8, К., 1973, с. 119.

Велимовичі, с., Берест., ср. Лищицька.

Велесниця, с., Пин., ср. Мерчицька. Від Пинська 25 км. Відома з XVI ст. як власність Щіп. У ХІХ ст. маєток у В. належав Твардовським.

Велесницький Ярмолай, один з керівників повстання 1648 у Пинську. З ремісників.

Велика Київська вулиця в Пинську, суч. назва вул. Леніна, одна з головних магістралей міста, простягається з зх на сх паралельно течії р. Пини, 1919-1939 Костюшківська. Історичні споруди на ВК: монастир францисканців з Успенським собором Діви Марії, палац Бутримовича, а також будинки ХІХ-ХХ ст., у тому числі в стилі поліського модерну з пол. впливом.

Велике Село, с., Пруж., від зал. ст. Оранчиці 25 км.

Великі Косичі, с., Берест., ср. Чернинська. З Берестям 15 км.

Великі Мотикали, с., Берест., ср. Моткальська, зал. ст. на лінії Берестя-Високе.

Великі Мурини, с., Кам., передмістя Кам’янця.

[83]

Великорита, с., Малорит., над р. Ритою, на шляху Берестя-Ковель. Від зал. ст. Пожежин 6 км.

Велюнь, с., Берест., ср. Чернинська. Від Берестя на пн 24 км.

Велятичі, с., Пин., 12 км на пд-сх від Пинська. Батьківщина Ф. Савича. 1906 у В. відбувалися аграрні заворушення.

Вергун М., укр. повстанець з Дивина. Кобр. Загинув 1945 у більшовицькому полоні.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 211.

Веренька, варенька, плетений з березової кори або з лозового чи вербового прута кошіль для носіння речей і продуктів. Розміри 50 см х 25 см х 30 см. Поширений на Поліссі.

Верига, передмістя у середньовічному Пинську.

Верич Ганна, майстриня-ткаля з с. Охове, Пин., сувенірні рушники В. з рекламною етикеткою «білоруські» виставлялися в Москві, Мінську, Монреалі.

Вервець Іван, укр. лірник. Н. 1900, с. Литвинки, Кобр. П. 1983. 1915 В. осліп внаслідок застосування німцями отруйного газу. Опісля В. постійно проживає на Волині – в с. Мокре на Дубнівщині. Сам майстрував музичні інструменти. У репертуарі В. укр. нар. пісні та думи. Ходив з лірою по всій Волині. Знавці відзначали високий рівень лірницького мистецтва В. Був членом Укр. т-ва сліпих.

П. Гірник. Рятуйся, Іване. – ж. «Україна», 1987, № 12, с. 15; М. Пшєнічны. Крынічныя струны. – ж. МБ, 1987, № 2, с. 58-60.

Вестерфельд Абрагам ван, голландський художник XVII ст. Р. н. невід. П. 24 або 30.04.1692, Роттердам. Був придворн. худ. Радзивіллів, супроводжував Я. Радзивілла у виправах проти України 1648-1651.

[84]

Намалював посмертний портрет М. Кричевського під Лоєвом. В. приписується картина «Полонення Кричевського». Перебуваючи в окупованому Радзивіллом Києві, В. зробив низку портретів, в тому числі Б. Хмельницького та замальовок Києва, які мають історичну вартість.

Ветлиця, річка в Стол. районі, басейн Дніпра.

Вечірко Мартин, активіст лівого напрямку. Н. 1911, с. Бармути, тепер Берез. П. 1931. Арештований пол. владами напередодні першого травня, приміщений був до концтабору в Березі, де й був закатований.

Свод памятников истории и культуры Белоруссии. Брестская область, Мн., 1990, с. 116.

Вигнанка, с., Кам., ср. Ретайчицька. В долині р. Лісної. Від зал. ст. Лищиці 15 км.

Виговський Іван, укр. гетьман. Р. н. невід. П. 1659. Зі шляхти Овруцького пов. Вчився у Києво-Мог. академії. З 1648 генеральний писар Війська Запорізького, 1657-59 гетьман України. Розстріляний поляками. Одружений з пинянкою О. Стеткевич. Ініціатор Гадяцької угоди 1658. Під час переговорів з поляками, згідно пол. джерел, домагався приєднання воєводства Берестейського до Великого князівства Руського, тобто до України.

Виговський І. – ЕУ, т. 1, с. 243; Вал. Шевчук. Іван Виговський і його державотворча програма. – ж. «Розбудова держави». К., 1992, № 3, с. 37.

Виговський Кость, укр. держ. і військ діяч періоду Б. Хмельницького. Брат гетьмана І. Виговського, полковник пин.-турівський 1657-1658.

Виговський К. – УЗЕ, т. 1, Л-в, с. 536; ЕУ, т. 1, Л-в, 1993, с. 244.

Вигода, с., Кобр., ср. Ониськовецька. Від зал. ст. Городець 9 км.

Вигонівське озеро, Івацевицький р-н, пл. поверхні 26 кв. км, найбільша глибина 2,3 м. Через ВО проходить Огин. канал, сполучаючи Ясельду (бас. Дніпра) зі Щарою (бас. Німана). Разом з Бобровецьким оз. ВО належить до Вигонівського заповідно-мисливського господарства. ВО є крайнім пунктом укр. етнічної межі, на зх від ВО вона прямує на Березу, на сх. – на Лунинець.

Вигонощі, с., Івацевицький р-н., 5 км на пд. від Вигон. озера. На Огинському каналі. Відомі з XVI ст. як нас. П. воєвод. Берест. Одне з крайніх укр. сіл на пн. Покровська церква з 1785, збуд. Огинськими.

Видибір, с., Стол., зал ст. на лінії Лунинець-Сарни. У 1913 у В. збирав мовний матеріал І. Зілинський.

Видиборець, с., Стол., ср. Видибірська.

Видиуум гора, див. Овид Гора.

Вилази, с., Пин., ср. Парохонська. Від Пинська 23 км на пн.-сх. Церква Різдва Богородиці з 1787. Відомі з XVI ст. як село шляхетське (прізвища мешканців В.: Вовковичі, Горегляди, Кольби, Литвиновичі, Полховські, Шоломецькі, Явоші).

О. Цинкаловський, т. 1, с. 193.

[85]

Вингельський, діалектне, англійський. У поліській пісні: «Поставлю вам горілоньки в зеленій бутильці у вингельському перці».

Винець, річка в Пруж. і Берез. р-нах. Права притока Ясельди, довжина 51 км. Каналізована, в стані забруднення і висихання.

Висла, Вислиця, річка, впадає в Погостейське оз., має притоку Чаївку, тече в Івац. і Пин. р-нах.

«Висла», пасажирський пароплав, з 1850 відбував регулярні рейси за маршрутом Пинськ-Київ-Кременчук.

В. В. Дрозд. О. З. Ревера. Река Припять, Мн., 1988, с. 41.

Вислоух Болеслав, пол. діяч., публіцист. Н. 1855. П. 1937. Жив у Львові, де видавав «Пшегльонд сполечни» та «Кур’єр львовскі», з якими співпрацював І. Франко. В одному документі В. про укр.-пол. відносини писав: захисники «історичної Польщі» в межах 1772 р. не хотіли розуміти того, що «... кордон Польщі з 1772 року поділяє укр. народ на дві частини, що власне відбудова Польщі була поділом України. З другого боку, вони не бачили, що за цим кордоном залишається польський народ в Силезії і прусській Мазурщині: чи не мав би він бути відданий на поталу онімеченню?». У 1922-1928 В. – сенатор Пол. республіки. Разом з вищими чиновниками Поліського воєвод. був 1924 затриманий в поїзді біля Пинська партизанами з загону Орловського. Інцидент закінчився відставкою воєводи Довнаровича. Вислоухи – давній шляхетський рід Полісся.

Вислоух Б. – «Словнік гісторії Польскі», В-ва, 1973, с. 565, 566; І. фр., т. 39, с. 258, 655, 686; т. 46, с. 2, с. 253; А. Сорокін. Крэсы ў агні. – ж. «Полымя», № 10, с. 182.

Вислоух Северин, поліській краєзнавець, автор ст. пол. мовою «Розвиток меж і території Кобринського повіту до середини XVI ст.», «Служба комунікаційна у Великому князівстві Литовському».

Високе, місто, Кам., на р. Пульва. 3000 мешк. Зал. ст. на лінії Берестя-Більськ. Відоме з XIV ст. під назв. Високе місто. З 1494 привілей на Магд. право. З 1647 належало Сапігам. 1918 було під УНР. 1940-1962 центр району у Берест. обл. Високівський палац з ХІХ ст. – пам’ятка садибної архітектури в стилі класицизму.

Високівська вежа, надбрамна оборонна споруда у м. Високому, Кам., з цегли, поверхова, з трьома вікнами. Споруджена в XV ст., не збереглася. Зовнішній вигляд ВВ відомий з міської печатки м. Високого.

М. Цітоў. Ключ да пазнання мінулага. – ж. МБ, № 3, 1986, с. 67.

Високівський район, адм.-тер. одиниця в складі Берест. обл. 1940-1962. Тепер у складі Кам. Насел. укр.

Високо-Литовськ, зал. ст. на лінії Берестя – Більськ, Кам. Відкрита 1870. Обслуговує м. Високе та прилеглі нас. пункти Кам. р-ну.

[86]

Вишневецькі, укр. князівська магнатська родина. Прізвище від міста на Волині. Як і кн. Острозькі, Святополк-Четвертинські, Збаразькі-Корибутовичі, В. походили з роду пин. удільних князів Рюриковичів (Юрійовичів). Предок В. – кн. М. Порицький. Перші В. знані як українці-патріоти. Іван В. з дружиною відбув татарський полон у Криму. Їх син Дмитро відомий як організатор запороз. козацтва, засновник першої січі на Хортиці, загинув 1563 в Стамбулі, оспіваний в думах як козак Байда. Михайло і Раїна В. також патріоти, опікуни правосл. церкви. Та вже син останніх Ярема, вихованець єзуїт. шкіл, затаврований як зрадник і кат укр. народу. Син Яреми Михайло – 1669-1673 пол. король. Останні В. жили в Пинську. Мали маєтки в Столині, Телеханах, в с. Жабір. Причетні до погрому православних на Пинщині 1722. Януш Михайло В. помер 1744, на ньому вигас рід В. Францішка Уршуля Радзивілл (з В-х), 1705-1733, – письменниця, авторка 16 польськомовних драм, збірок віршів, керувала придворним театром у Несвіжу.

Л. Винар. Силуети епох. Дрогобич, 1992, с. 9-74.

Вишнівський Сергій, гром. діяч Волині, журналіст і кооператор. Н. 1898. П. 1952. Редагував у Луцьку г. «Українська Громада» і «Волинська Неділя». Пол. владами арештовувався і тримався в концтаборі Береза.

С. Вишнівський. – ЕУ, т. 1, Л-в, 1993, с. 264.

Вівневе, с., Іван., ср. Одрижинська. Від Янова 30 км.

Війтюк-Погоня В., оунівський діяч на Поліссі, капітан пол. армії. З 1939 член і чільний командир у «Поліському лозовому козацтві». Відтак в УПА.

П. Мірчук. Українська Повстанча Армія, Мюнхен-Львів, с. 192.

Вікентій, іконописець на Поліссі XVII ст.

«Віночки», весільний обряд на Поліссі: напередодні весілля дівчата збираються в хаті молодої, плетуть віночок для молодої, роблять прикраси,

[87]

співають весільних пісень. На початку 50-х рр. обряд «В» відроджено в с. Гошкове, Дор., утворено однойменний ансамбль.

М. Трафімчук. Звілі дружочкі вяночок. – ЛіМ, 1984, 28. 12.

«Вісник Холмського губерніального староства», укр. журнал, орган староства, видавався у Бересті 1918. Присвячений проблемам Холмщини, Підляшшя і Полісся. Редактор Базилевич.

Вістичі, с., Берест., ср. Чорнавчицька. Від Берестя 15 км на пд.

Віцьбич Юрка, біл. письменник. Н. 1905, Вітебщина. П. 1975, Канада. У топонімічних нотатках «Випливає з-під святої гори Німан» торкається походження багатьох біл. топонімів, поширюючи поняття Білорусі і на Берестейщину. Міркування В. про назви й історію поліських нас. пунктів поверхові і некомпетентні. Так, Давид-Городок – «передмістя Турова», походить від князя Тура, «котрий по хрещенні одержав ім’я Давид». Такої ж вартості міркування про походження м. Кам’янця, про села на Пинщині Городню і Стахове.

В. Ко-ий. Національно-територіальні межі України і території інших областей Росії – ЛНВ, 1907, т. 39, кн. VII. Автор в. Ко-ий обстоює право укр. народу на крайове самоврядування в межах своєї етнограф. території на противагу проектам про т. зв. обласну автономію. Торкаючись питань етнічних меж України на ґрунті перепису населення 1897, автор пише: «Українська частина Город. губернії межує з Володимир-Волинським і Ковельським повітами Волині, причім українців на сій території досить значний процент. Так у Кобрин. повіті по селах 83 проценти, у Берест. 81 процент, у Більському 42 проценти, у Пружанському 7 процентів».

Владимирський-Буданов Михайло, рос. та укр. історик. Н. 1838. П. 1916. Досліджуючи селянське землеволодіння в т. зв. Зах. Росії, використовував головно матеріали про аграрні відносини на Поліссі, зібрані у зб. «Писцовая книга Пинського и Клецкого староств 1552-1555 год., сост. Хвальчевським», «Ревизия пущ и переходов звериных», «Писцовая книга Пинского староства, сост. Л. Войною, 1561-1566».

Владичиці, с., Берест., ср. Лищицька.

Власовський Іван, укр. діяч Волині 1919-1939. Н. 1883, Харківщина. З 1918 у Луцьку – вчителював, член т-ва ім. П. Могили, видавав ж. «Церква і народ» (1935-1938). Провідний організатор і керівник луцької «Просвіти». Гнаний поляками, відбував ув’язнення в Березі. По війні в еміграції, провадив видавничу і дослідницьку працю.

І. Власовський. – ЕУ, т. 1, Львів, 1993, с. 292-293.

Власюк Іван, поліський лірник. Н. 1907, с. Крамне, Старовижівський р-н. Вол. обл. Сліпий від народження. Навчався гри на лірі від Рибачука та Шковороди (з Шацька, закатований поляками 1939). Співає на ярмарках, у корчмах. Географія виступів В.: Шацьк, Торчин, Володава, Заболоття, Володимир-Волинський, Ковель, Кобринь, Пружани, Кам’янець, Берестя. На 1975 В. був ще живий.

І. Ф. Корсак. Шляхи народного співця. – ж. НТЕ, 1975, № 5, с. 97.

[88]

«Вовки», кодова назва військової організації на Поліссі, створена в липні 1937 за ініціативою військ. референта ОУН В. Сидора. «В». складалася з 25 військово підготованих членів. На ґрунті «В» 1938 створено «Поліське лозове козацтво».

П. Мірчук. Українська повстанська армія. Мюнхен-Львів, с. 192.

Вовківниця, с., Пруж., ср. Сухопільська. Від зал. ст. Оранчиці 45 км. Околиці Біловезької Пущі.

Вовчин, с., Кам., на р. Пульва, 20 км від її гирла. У XVIII ст. належав спочатку Солтанам, потім Понятовським. У В. 17.01. 1732 нар. С. А. Понятовський, ост. пол. король. З цієї нагоди Понятовські збудували в В. Троїцький костел в стилі пізнього бароко. Не зберігся. З В. пов’язано життя пол. письменника І. Я. Биковського. Жителі В. 1939 заявили сов. адміністрації, що вони українці, а не білоруси і хочуть бути під УССР. До вовчанців застосовано тоді метод вимучування.

Воєвудка Бернард, пол. друкар, поет, вчений гуманіст, прибічник кальвінізму, учень Е. Ротердамського, автор протикатолицьких публікацій. У середині XVI ст. В. займався друкуванням у Кракові, 1553-1554 у Бересті. За сприянням І. Радзивілла Чорного В. організував у Бересті друкарню і видав кілька полемічних публікацій кальвін. характеру.

А. Анушин. На заре книгопечатания в Литве, Вильнюс, 1970, с. 31.

Война-Оранський Пахомій, гр.-кат. (ун.) єпископ у Пинську 1637-1653. Автор публікацій «Зерцадло або заслона» (пол. мовою, Вільно, 1645) в якій спростовує антиуніатські випади К. Саковича, відомого укр. поета, останній, перейшовши в латинство, паплюжив і православних і уніатів.

М. Возняк. Історія укр. літератури, т. 2, Львів, 1926, с. 284, 288.

Войни, боярсько-шляхет. рід Полісся, від XVII ст. сполонізований. Найвідоміші: Лаврин, земській підскарбій, староста пин. і кобр., автор «Писцовиї книги колишнього Пин. староства 1561-1566» (вид. Вільно, 1874), володів маєтками в с. Мотоль і Дружиловичах, Пин. пов.; Раїна, ігуменя правосл. жіночого монастиря в Пинську на 1586; Матвій, королівський писар на 1592, написаний ним привілей Берест. братству укр. мовою; Ян Война Епимах, підстарости мінський на 1582; Григорій, за словами А. Филиповича, жовнір мужній Сигизмунда ІІ, одержав від останнього с. Куп’ятичі коло Пинська. Полонія Войнина, дружина Григорія, заснувала в Куп’ятичах 1628 православ. чол. монастир; Война, староста пин. на 1637; Бенедикт, біскуп віленський, призначений на посаду «як литвин» замість поляка Мацієвського; Пахомій Война-Оранський, єп. гр.-кат. (ун.) у Пинську 1637-1653; Война, пол. військовослужбовець, захоплений татарами біля Кам’янця-Подільського 1652 в полон, звільнений Б. Хмельницьким «з орди», посланий з листом до короля.

Войська, с., Кам. Від заліз ст. Високо-Литовськ 25 км.

Войтешин, с., Берез., ср. Пісківська. Від Берези 25 км.

Войтюк Яків, укр. діяч Холмщини і Полісся. Н. 1896. Урядовець УНР в Бересті 1918-1919, працівник губ. комісаріату. Організував у Кобрині

[89]

військовий відділ «Поліська Січ», для боротьби з поляками. Посол до пол. сейму 1922-1928. Згодом переходить на комун. позиції, 1928 їде до УССР, 1933 репресований.

Войтюк Я. – ЕУ, т. 1, Львів, 1993, с. 302; І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 231.

Войцехова-Городецька, малярка в Бересті, згадується на 1638.

Тэмперны жывапіс Беларусі канца XV-XVIII ст., Мн., 1985, с. 188.

Войшелк Миндовгович, вел. князь лит., Р. н. невід. П. 1268. Княжив 1263-1268. У час феод. усобиць між спадкоємцями Миндовга ВМ деякий час переховувався в Ліщинському монастирі в Пинську, де, як уважається, охрестився, прийнявши ім’я Роман. Убитий Левом Даниловичем.

І. Крип’якевич. Галицько-Волинське князівство, К., 1984, с. 106, 107, 545, 554.

Волинець Федір, гр.-кат. (ун.) єпископ у Пинську на 1703.

Біскупство пінськє. – ЕП, т. 4, В-ва, 1860.

Волинка, передмістя Берестя в куті між Бугом і Мухавцем, колишнє волинське передмістя. Вулиці Ковельська і Сільська.

Волинка – «Брест. Эн. Сп.», с. 171.

«Волиночка», укр. нар. пісня, виникла ще в XVI ст., записана також на Поліссі в ХІХ ст. Р. Зенькевичем. У пісні йдеться про полонянку, «дівчину-волиночку, молоду україночку», полонену татарами, котра радить батькові припинити погоню: «Бо ти мене не догониш, оно коника утомиш». Авторство пісні Г. Нудьга приписує укр. поетесі XVI ст. Олені Копть (Журавницькій), котра за нашими даними походила з воєвод. Берест.

Г. Нудьга. Не бійся смерті, К., 1991, с. 191.

Волиняни, протоукр. плем’я VIII-XII ст. Стали одним з компонентів укр. народу. У території розселення В. входили Полісся і Підляшшя.

Волинь, укр. історична область. Первісно земля волинян. Припускається існування м. Волинь на Бузі, від якого одержали назву і плем’я і земля. У VI ст. В. входила до дулібського племінного союзу, про який ідеться в аль-Масуді. Баварський анонім налічив на В. 70 міст. Наприкінці ІХ ст. В., в тому числі Берестейщина, входять до складу держави Русь. Значення В. в історії Берестейщини виняткове – Україна тут сприймається через В.

⇐ Предыдущая 3 4 5 6 789 10 11 12 Следующая ⇒