Володимир Леонюк 7 страница

Білий палац, у Берест. фортеці, єдиний будинок старого Берестя, вцілілий від рос. руйнації. БП споруджено 1624 як частину Василіанського монастиря. Росіяни пристосували БП для офіцерських зібрань. У березні 1918, коли Берестя було під нім. окупацією, в БП відбувалися наради делегацій і було укладено Берест. мир. БП 1941 зруйнований під час облоги фортеці німцями.

Білин, с., Дорог., 3 км на пн від Дніпро-Бузького каналу. Угіддя Б. належать до Радостівського заказника. В околицях Б. точився бій 1863 між пол. повстанцями загону Р. Траугутта і рос. військом. Зона дій УПА.

Біловежа, див. Біловезька Пуща.

Біловезька Пуща, лісовий масив у Берест. обл., також у Гродненській обл. та у Польщі. З боку РБ 86 тис. гектарів БП, є залишком первісного лісу, що росте тут від доби останнього льодовика. Відтоді в БП живе

[69]

більшість видів тваринного і рослинного світу, окремі з них ніде в Європі не збереглися. Росте в БП 900 видів деревних, чагарникових і трав’яних рослин, живе 285 видів ссавців, птахів, земноводних плазунів, у тому числі рідкісні: зубри, тарпани, благородні олені, косулі, лосі тощо. Упродовж століть БП правила за місце розваг для панівних станів Речі Посполитої і Рос. імперії, через що тваринний і рослинний світ БП зазнав непоправних втрат. Назва походить, імовірно, від Білої Вежі.

Г. Кравцов. Беловежская пуща, СПб., 1903; Пачоскі Й. Ляси Бяловєжи, Познань, 1930; О. Гадеманн. Дзеє Пущи Бяловєскєй в Польсце пшедрозбьоровей, В-ва, 1939; Е. Венско. Дзєє Пущи Бяловєскєй од розьбьорув до 1918 р. – Кв. Культ. Мат., р.чі № 2, 1963; Й. Карпінські, Пуща Бяловєска, В-ва, 1972.

«Біловезька Пуща», музей природи регіону Біловезької Пущі, с. Кам’янюки, Кам., наявна флора і фауна пущі, у вольєрах майже в природних умовах головні представники тваринного світу пущі, в тому числі зубри. «БП» підпорядкована управлінню ради міністрів Респ. Білорусь.

Білогуща, с., над р. Горинь. Від зал. ст. Горинь 14 км. Церква з ХVІІ ст.

Білозір Маркіян, турово-пин. греко-кат. (уніатський) єпископ у третій чверті ХVІІ ст. З заможного шляхет. роду. Вчився в Римі. Спочатку Б. коад’ютор у Пинську при єп. Квасницькому, від 1665 єпископ. Фанат. дії Б. проти правосл. населення викликало повстання в с. Плотниця, а 1678-1679 у Турові. Б. довго ворогував і колотився з ун. митрополитом Колендою та єп. берест. Глинським.

І. Франко.Тв. у 20 тт., т. 19, К., 1956, с. 667-670; А. П. Игнатенко. Борьба белорусского народа за воссоединение с Россией, Мн., 1974, с. 86-87.

Білозерськ, місто обл. підпорядкування, засн. 1969 як селище енергетиків з Берез. ДРЕС. Енерго-мех. завод., 4 км. від оз. Чорного.

Білорусифікація Берестейщини, сукупність заходів влад БССР і Респ. Білорусь, спрямованних на позбавлення поліщуків ознак укр. національності – мови і нац. свідомості. Різновид етноциду. Почато ББ 1939 з приєднанням Берестейщини до БССР. Здійснюється держ. органами: зі шкіл краю вигнано укр. мову, замість неї запроваджено біл.; МВС в особистих документах записує в межах області національність тільки біл.; мін. наукові ін-ти (історії і мовознавства насамперед) фальсифікують історію краю. ББ негативно позначається на культ. рівні населення краю. Є злочином проти укр. народу.

Білоруська Народна Республіка, держава біл. народу, проголошена 24-25.03. 1918 Біл. Нар. Радою в Мінську. Уряд БНР почергово очолювали П. Кречевський, В. Ластовський, О. Цвікевіч, А. Луцкевич. В умовах нім. окупації та загрози більшовизму повстання БНР мало для Білорусі рев. знач. Дипломат. служби УНР сприяли біл. рухові – до складу делегації УНР на переговорах у Бересті було включено білоруса. БНР визнали Україна, Грузія, Литва, Латвія, Естонія, Чехо-Словаччина. Не визнали

[70]

Німеччина, під чиєю окупацією перебувала Білорусь, та Сов. Росія. З окупацією Білорусі більшовиками уряд БНР переїхав до Литви. 1.01.1918 проголошено БССР. За Берест. угодою 1918 Берестейщина як укр. край віднесена до УНР. Сучасні карти БНР з включенням до неї Берестейщини – фальшивка.

Більськ, с., Кобр., ср. Новосільська. Від Кобриня 30 км.

Біляшівський Микола, укр. археолог, етнограф, мистецтвознавець. Н. 24.10.1867, Умань. П.21.04.1926, Київ. Провадив археолог. дослідження на Берестейщині в селах Прилуки, Страдеч, Приборове, Збунин. Результати розкопок описано в праці «Дюнные стоянки неолитической эпохи на берегах р. Западного Буга в среднем его течении» («Труды одиннадцатого Археол. съезда в Киеве» 1899, М., 1901, т. 1).

Більчиці, с., Пруж., ср. Мокрівська. Від зал. ст. Ораничі 28 км.

Бір-Дубенець, с., Стол., ср. Бережнівська. Від зал. ст. Горинь 25 км.

«Благовіщення. Різдво Христове. Стретення», пам’ятки укр. іконографії, ікони св. ряду іконостасу Пречистенської церкви (1760) сел. Шерешове, Пруж., пензля шерешівських майстрів др. пол. ХVІІІ ст. На дошках, яєчна темпера. 60х26х5х3,3; 55,5х29х3; 58,5х36х3-4. Вивезені 1963 до Мінська, утримуються в ДММ.

Жывапіс Беларусі, с. 96, 98

Блідай Кіндрат, поет-самоук з с. Хабовичі, Коб., майстер ремесел. У 30-ті рр. близький до комуністів. У 1940 з дружиною і дітьми виселений більшовиками у Сибір. Початок одного з віршів Б.: «Утихни, докучливий вітре, уймись, Не муч мого серця до краю, Бо з горя тяжкого, неволі, журби, Я й так уже сили не маю».

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 200.

Блок Олександр, рос. поет. Н. 16.11.1880, СПб. П. 7.08.1921. Мобілізований в час І. св. війни до війська був призначений табельником 13-ї інженерно-буд. дружини, дислокованої в прифронтовій смузі в Пин. пов. Був у сс. Ловчій, Лопатині, Камені, Ковбах, Парохонську, Погості. В одному «поліському» листі Б. писав: «вчора співали російських і малоруських пісень – мені дуже сподобалося».

Блудень, с., Берез., зал. ст. на лінії Жабинка-Береза. Перша згадка в ХVІ ст. Радгосп «Березівський». У 1964 перейменований на Первомайське.

Блювиничі, с., Берест., ср. Чорнавчицька. Від зал. ст. Мотикали 8 км. У 20-30-х рр. діяв осередок «Просвіти», очол. І. Роєм.

Боболя Анджей, пол. церков. діяч, пер. пол. ХVІІ ст. Н. 1591, Польща. П. 16.05.1657, Янів. Член ордену єзуїтів. 26 років «навертав» українців і білорусів у католицтво, спираючись на шляхет. владу. Вороже ставився до Укр. козацької держави. Полонений біля с. Могильної був скараний козаками на горло. З пропаг. ціллю тіло Б. двічі ексгумували. Римська

[71]

курія 1853 канонізувала Б. Суч. поліська легенда ототожнює Б. з А. Бульбою, нефортунним героєм М. Гоголя

Боболя – ЭСБЕ, т. 4, с. 127; О. Кольберг, т. 52, с. 8, 9.

Бобрик, ріка на Поліссі, ліва притока Прип’яті. Тече в Ганцевицькому, Пин. та Стол. районах. У межиріччі Б. і Цни проходить етнічна межа між Україною і Білоруссю.

Бобрик, с., Пин., на р. Бобрик. Від Пинська на пн. сх 40 км. неподалік ПРЛ.

Бобровичі, укр. с., Івацевицький р-н, ср. Вигонищанська, на березі Бобровицького оз. Від Пинська на пн. 72 км. На кінець ХІХ ст. 49 дворів. Були власністю Огинських. 1941-1943 німці вбили в Б. 676 мешканців, спалили 164 двори. Б. – одне з найдалі висунутих укр. сіл на пн.

Бобровицьке озеро, Івацевицький район. Пл. 12 кв. км. За походженням, суч. станом і характером БО схоже до сусід. Вигонівського оз. Разом з останнім належить до гідрологічного Вигонищанського заказника і одночасно до тієї ж назви заповідно-мисливського господарства. По БО пролягає ПРЛ.

Бобровський Павло, рос. етнограф, історик. Н. 21.03.1832. П. 3.02.1905. Батько – уніат. священик з Підляшшя. Генерал-майор рос. служби. Автор опису «Гродненская губерния» (СПб, 1864). Нас. губернії Б. уважає росіянами, що виступають у двох місцевих різновидах – укр. і біл. Б. пише: «У повітах Пружанському, Кобринському, Берестейському і Більському живуть потомки деревлян і бужан, які розмовляють малоруською мовою, з наріччям пинським і волинським». Ін. пр. Б.: «Еще заметка о Супрасльской рукописи» (Спб, 1883), «Русская греко-униатская церковь в царствование императора Александра І» (Спб, 1890).

Богданівка, с., Лунинецький р-н, 10 км на пн від гостинця Пинськ-Лунинець. Під час нім. окупації 1941-1943 в Б. загинуло 44 мешканці, спалено 395 дворів. В середині ХІХ ст. в Б. записував нар. пісні Р. Зенькевич.

Богдашевич Іван, війт м. Давид-Городок, Пин. пов., на середину ХVІІ ст. Очолював збр. повстання городчуків 1648-1657 за возз’єднання краю з Укр. козацькою державою. Проголошений полковником городоцьким (пинсько-турівським).

Багдашэвіч І. – БелСЭ, т. 2, с. 299-300.

Боговитини, Боговитиновичі, боярсько-шляхетська родина Берестейщини і Волині ХV-XVI ст., «пани хоругові». У «Треносі» М. Смотрицького Б. згадуються серед покатоличеного укр. панства.

М. Гр. ІУР, т. V, с. 14, 30-33, 664.

Боговитинович Левко, ключник берест. на кінець ХV ст. Згадується в кількох королівських грамотах.

Укр. грамоти ХV ст., К., 1965, с. 53-59, 139.

«Богоматір Одигитрія Ієрусалимська», пам’ятка укр. іконописного мистецтва XVI ст., ікона, на дошці, яєчна темпера, 120х85х3. Вивезена 1977 з Пречистенської церкви (ХVІІІ ст.) с. Дубенець, Стол., переховується в ДММ у Мінську.

ЖБ, № 18, 20.

[72]

Богоявленський братський монастир, у Пинську, чол. правосл. 1613 – 70-і рр. ХVIII ст., уніатський від 70-х рр. ХVIII ст. до 1799. Заснований після захоплення Ліщинського монастиря уніатами на фундації пин. шляхтянки Р. Гарабурди. Через рік зазнав наїзду католиків. Удруге зазнав нападу 1722 (див. Рупієвський). Відомий ігумен ББМ ХVIII ст. Ф. Яворський. Між 1848 і 1939 при ББМ діяла духовна школа. Закритий 1939. Садиба і собор зруйновано 1944 під час воєнних дій.

Пинский Богоявленский Братский монастырь. – ЭСБЕ, т. 23, А, с. 626.

Богун Іван, козацький полковник, нац. герой укр. народу. Р. н. невід. П. 17.02.1664. З початком повстання 1648 Б. – полковник кальницький, наказний гетьман, учасник багатьох військ. операцій. Розстріляний поляками. В укладеній за участю Б. «Корсунській умові» між Укр. козацькою державою і Швецією містився пункт про приєднання Берест. воєводства до України.

Вал. Шевчук. Іван Виговський і його державотворча програма. – ж. «Розбудова держави», 1992, № 3, с. 37.

Богунівна, за ін. відомостями Бігунівна, працівниця губерніальнорго комісаріату УНР у Бересті 1918-1919. Аматорка театр. самодіяльності, у виставі «Наталка Полтавка» виконувала головну роль. З окупацією Берестя поляками 2.02.1919 Б. була арештована і запроторена в одну з камер у фортеці.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 231.

Богуш Антін, збирач укр. фольклору на Берестейщині. Навчаючись у Молодеченській вчит. семінарії, Б. записав у с. Чахець, тепер Пруж., добірку пісень: «Зеленоє орішеннє», «Ой, пряла я кужелину», «Ой, я чумак нещасливий», «Од села до села». Остання пісня є уривком з поеми Т. Шевченка «Гайдамаки».

СПНТМЗК, вип. І. Вильна, 1866, с. 93-94.

«Бодай пану в дворі страшно», укр. нар. пісня, записана І. Котовичем в с. Косичі, тепер Берестя, і опублікована 1866 в СПНТСЗК. Привабила біл. дослідників своєю довершеністю – пісню перекладено по-біл. й оголошено визнач. пам’яткою біл. фольклору.

Бокій Гаврило, луцький суддя з 1596. П. 1578, член волин. делегації на унійному сеймі в Люблині 1569. У травні виступив від укр. делегатів з вимогою приєднати до Волині під владою Польщі також Берестейщину «аж по Норів і Ясельду з містами Берестям, Кобринем і Пинськом, а також Київ», бо це мовляв, землі наші, тобто укр.

М. Гр. ІУР, т. 4, К., 1993, с. 405; Бокій Г. – ЕУ, Т. ІІІ, с. 151.

Болота с. Коб. ср. Кисілевицька, 5 км на пд від Кобриня. Відомі з XV ст. 1661 сталося селян. заворушення – зруйновано пан. маєток.

[73]

«Болотна пропасниця – південь-захід», кодова назва каральної операції, проведеної німцями 12.09. 1942 в околицях Вигонівського озера. Знищене разом з мешканцями с. Красниця, Івац. р-н.

Бона королева, пол. королева, дружина Сигизмунда Старого. Н. 1494. П. 1557. По смерті 1521 кн. Ф. Ярославича БК заволоділа Пин. князівством, стала титулуватися в документах стосовно Пинщини Пінесіс Доміна, пинська пані дідичка, пані отчичка пинська. За наказом БК у Пин. князівстві почалася волочна поміра – реєстрація шляхетського і селянського землеволодіння. Реформи БК стимулювали товарно-фільваркову систему державного і поміщицького господарства. Зворотній бік дій БК: курс на скасування місцевої автономії, насаджування католицизму. По смерті БК Пин. кн. прирівнюють до королівщин, адм. приєднують до воєвод. Берест. у складі ВкнЛ.

А. Грушевский. Пинское Полесье, ч. 2, К., 1903, с. 34-40.

Бондарчук Олексій, учасник укр. руху, мешканець с. Одрижин, Іван. 1947-1950 підтримував контакти з укр. повстанцями, за що 1950 був арештований і засудж. на 25 років ув’язнення. Відбував позбавлення волі в концтаборі Інти.

Бориса і Гліба монастир, у Турові, розташований був «... за мурами на оболоню». Заснований за Ярослава Мудрого як єпископська резиденція. Створено БГМ у Турові на пам’ять по князях-мучениках у столиці їх убивці Святополка.

М. Гр. ІУР, ж. «Київ», 1991, № 6: с. 142.

Борис Всеволодович, князь городнянський (тепер с. Городня, Стол.). Н. бл. 1117. Р см. невід. Батько БВ Всеволод Давидович доводився В. Мономахові онуком.

ЭСБЕ, т. 4, с. 420

Борис Юрійович, уд. князь у Турові 1155-58, син Юрія Довгорукого, втрачає уділ по батьковій смерті, коли поїхав на його похорон. Після БЮ у Турові утвердився Юрій Ярославич, засновник династії турово-пин. Юрійовичів.

Бориси, с., Берест., ср. Домачівська. Від Берестя на пд. 30 км. Знайдено поховання Лужицької культури 15-4 ст. до н. е.

Борисівка, с., Коб., ср. Кисілевицька. Від Кобриня 15 км. 1941-1944 німці знищили в Б. 206 жит., спалили 171 двір.

Борки, є три укр. села: в Берез., Коб., Малорит. Б. з Малорит. мають трагічний епізод своєї історії: 29.09. 1942 німці спалили 711 мешканців.

Борова, с., Іван., 10 км на пн. від Янова (Іванова). У 70-х рр. ХІХ ст. у Б. записав низку укр. пісень О. Кольберг.

Боровець Тарас, діяч укр. визв. руху, псевдо «Тарас Бульба». Н. 9.03.1908, с. Бистричі, Берез., Рівненщина. Стояв на платформі екзил. уряду УНР. 1934-1935 в’язень концтабору в Березі. З 1940 очолює «Поліську Січ Укр. повст. армії». Мав контакти з «Поліським лозовим козацтвом», що діяло на Берестейщині. Очолювані Б. повст. загони здійснили низку бойових операцій проти німців, більш. та пол. партизан., в тому числі на

[74]

Берестейщині. «Поліська січ» Б. в 1943 інкорпорована в оунівську УПА-Північ. 1943 Б. арештувало гестапо і запроторило в «Заксенгаузен», де Б. карався до кін. війни. З 1945 в еміграції. Видавав ж. «Меч і Воля». Автор спогадів. На Поліссі ім’я Бульби (Боровця) стало прозивним щодо укр. повстанців.

Т. Бульба-Боровець. Армія без держави, Львів, 1993; П. Мірчук. Укр. Повст. Армія, Мюнхен-Львів, 1992, с. 161; У. Самчук. На білому коні. – ж. «Дзвін», 1992, № 3-4.

Бородайка, веснянка, весняна пісня, виконується молоддю напровесні.

Ф. Д. Климчук. Специфическая лексика Дрогичинского Полесья. – зб. «Лексика Полесья», М., 1986, с. 22.

Боровикова Раїса, біл. письменниця. Родом з Берез. району, живе в Мінську.

Бортновичі, с., Пруж., ср. Хорівська, на правому березі Ясельди. Від зал. ст. Оранчиці 24 км. На укр. – біл. межі.

Бортновщина, с., Пруж., ср. Городечненська. Від зал. ст. Ліси 2 км.

Борут, ятвязький ватажок, убитий гал.-вол. воїнами під час нападу ятвягів на Полісся.

Гал.-Вол. літопис – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 44.

Борщі, с., Коб., ср. Буховицька. Від Кобриня 10 км.

Босяков Сергій, культурний активіст Берестейщини. У 1904 Б., тоді студент Петербург. ун-ту. спільно з А. Зенкевичем та С. Романським організували в с. Остромечове, Берест., народну читальню з бібліотекою (тепер бібліотека ім. Павленкова).

Бошня, с., Іван., ср. Критишинська, від зал. ст. Янів-Поліський 10 км. До 1945 заселяли пол. колоністи, котрі виїхали в Польщу. На їх місце оселилися переселенці з Холмщини і Підляшшя.

Бояри, с., на Берестейщині 4 села з назвою Бояри – в Берест., Жаб., Кам. і Пин. районах.

Брайчевський Михайло, укр. історик. Маючи на увазі етнічний аспект окремих князівств України-Русі, Б. звернув увагу зокрема на ставлення вол. князів до Полісся: «...волинські князі дуже ретельно пильнували Берестя, Турів, Пинськ... але були цілком байдужими до ... Слуцька, Мінська або Полоцька». В інш. ст. Б. пише: «Україну, грубо кажучи, обкарнали з усіх сторін. Про Росію вже сказано вище. Берестя, Пинськ, Турів, Мозир – споконвіку українські міста сьогодні перебувають у складі Білорусі. Чому?»

Тв. «Походження Русі», К., 1968, с. 190-191; «Історія з географією». – ж. «Розбудова держави», 1992, № 7, с. 45

[75]

Братовий канал, з’єднує оз. Турівське (Вол. обл.) з р. Ритою. Сплавний, занедбаний. Споруджений у ХVІІІ ст.

Братська церква, Берестя, пам’ятка мурованої архітектури, стиль псевдорос., споруд. в 70-х рр. ХІХ ст. До недавнього часу в БЦ містився склад обл. архіву.

Брайзіке, нім. назва Берестя в східнонімецьких джерелах ХІV ст.

Брест, рос. і біл. назва Берестя.

Брест-Литовський піший полк, частина армії Української Держави на 1918. Належав до І-ої пішої дивізії в складі Волинського армійського корпусу. Командир – полковник М. Ясенецький.

Б. Монкевич. Організація регулярної армії Української Держави 1918 року. – зб. «Україна в минулому», вип. VІІ, К. – Львів, 1995, с. 88-89.

«Брест. Энциклопедический справочник», вид. у Мінську, в-вом БелСЭ 1987 за ред. І. Шамякіна. Бл. 1000 ст. про Берестя: про важливіші моменти з історії міста, численні історичні та мистецькі об’єкти, підприємства, сусп. організації. За обсягом матеріалу це перше такого взірця видання про найбільше місто Полісся. Уведено в обіг чимало нових фактів, дат, імен – у цьому безсумнівне значення довідника. Позитивний матеріал знецінюється в масі ідеологічного заповнювача – про героїв фортеці, переможців соц. змагань, почесних громадян міста тощо. Автори стоять на антинауковій позиції повного заперечення укр. нац. характеру міста і краю, що веде до численних перекручень і замовчувань.

Бретцер Яків, маляр. Н. 1690. П. 1733. Член ордену єзуїтів. Жив деякий час і помер у Пинську. Оздоблював костели.

Тэмперны жывапіс Беларусі канца ХV-XVIII ст., Мн., 1986, с. 188.

Бриндзя, поліська нар. страва – соус з сиру, квасного молока, лою і води. Споживається з гречаними галушками.

Село Ляховцы Брестского уезда – «Город. Губ. ведомости», 1891, № 75.

Брич Володимир, укр. активіст Берестейщини. Був в УПА, відбував ув’язнення в Гулазі.

Броди, с., Пруж., ср. Щерчівська, Від зал. ст. Тевлі 15 км.

Бродниця, укр. с., Іван., на р. Пилипівці, зал. ст. на залізниці Янів-Поліський–Пинськ. Від Янова (Іванова) на сх 12 км. На кінець ХІХ ст. 25 дворів. У 1905 селяни Б. зруйнували панський маєток.

Бронна Гора, селище і зал. ст., ср. Соколівська, Берез., фабрика меблів. За 400 м від ст. БГ німці обладнали місце для масових страт цивільного населення 1942. На БГ загинуло бл. 40 тис. здебільшого євреїв з усієї Берестейщини. У повоєнні роки в БГ склад ракет бл. 170 одиниць

Чорна книга, К., 1991, с. 228-235.

Бруздович Францішек, пол. художник. Н. 1861, с. Бродниця, Іван. П. 1912. Вчився у Варшаві, у Краківській школі мистецтв – у Матейка. Приймав участь у розписах костелів у Кельцях, Полоцьку, Несвіжі, в с. Тимковичах. Копил. р-н., Білорусь. Виставлявся у Львові, Мінську, Варшаві, Кракові, Дюсельдорфі.

Ф. Бруздовіч. – ЭЛМБел., т. 1, с. 472-473.

[76]

Буг (Західний), ріка, права притока Вісли, довжина 826 км, на Берестейщині 162 км. Пл. басейну 73 кв. км. Витікає у Львівській обл., гирло в Польщі. Притоки: Полтва, Рита, Луга, Прірва, Мухавець, Лісна, Пульва, Нарва. При впадінні Мухавця в Б. розташоване Берестя. Б. – той природний шлях, що віддавна єднає Берестейщину з Волинню і Галичиною. Походження назви Б. виводять від слова «бгати» – Б. – крива річка. Додаток «Західний» дано вже росіянами на відрізнення від Бугу (Богу) Південного.

Є. Крамар. Промовляють назви річок. – ж. «Жовтень», 1978, № 1, с. 154.

«Буг Цайтунг», нім. видавництво в Бересті 1915-1918 і газета з такою назвою. Після відступу німців перейшло у власність укр. в-ва «Рідне слово».

Є. Пастернак. Історія Холмщини і Підляшшя, новіші часи, Вінніпег, 1968, с. 181.

Бугшопи, с. біля Берестя. 1918-1919 в Б. функціонував пол. концтабір для військовополонених вояків Укр. гал. армії з суворим режимом, де укр. патріотів косила голодна смерть, антисанітарія, пошесть.

Будзилович Олександр, збирач укр. фольклору на Поліссі. Закінчив Петербург. духовну академію в 60-х рр. ХІХ ст. Записував пісні в околицях Кам’янця. Добірка Б. була опублікована в СПНТСЗК: «Горе моє, горе», «Як я в батенька була, то була мала», «Чорна гречка – білі купи», «На дворі дощ іде, а в хаті лужа», «Ой, у гаю, гаю зелененьким», «Тихо, тихо Дунай воду несе», «Моє поле поорано і посіяно жито», «Закувала зозуленька межи гори летючи», «Зелений дубочок на яр похилився», «Стали думи думати, кого в рекрути брати», «Виступала чорна хмара», «Летіла тетеронька по полю», «Ступлю я на калину, гукну я родину», «Пошлю сокола, пошлю небожа під високеє небо», «Стояла рутонька край плоту», «Гаї розвивають», «А не пчолка гула», «Моя матенько-утко, чом не виходиш хутко», «Ой, ну Марися, вбирайся», «Ой, золото, золото – Марися», «Ішли, ішли гулонькою (вуличкою) жіночки», «Лави дригають, окна мигають», «А я в печі сидячи», «Не я б’ю, верба б’є».

Буди, с., Дорог., ср. Дітконвицька. Від зал. ст. Антопіль 15 км.

Будини, антична народність на тер. України. Регіон розселення, за Геродотом, – північніше неврів; в інш. місці – північніше савроматів. В землі Б. греки мали факторію Гелон. Окремі публіцисти локалізують Б. на Поліссі. Суч. історики розміщують Б. над горішнім Доном.

М. Гр. ІУР, т.1, К., 1991, с. 118-119; В. Паїк. «Велика Скитія» – «Велика Сколотія». – ж. «Державність», Львів, 1992, № 1, с. 10.

Будько Григорій, архітектор. Н. 4.04.1933, с. Орепичі, Жаб. Закінчив Львів. політех. ін-т. Праці: приміщення проектного ін-ту «Меліоводгосп» 1968 (Пинськ), міськкому 1974 (там же), головний корпус Берест. пед. ін-ту в Бересті тощо. Член спілки архітекторів.

Архитекторы Советской Белоруссии, Мн., 1991, с. 20.

Бужани, протоукр. плем’я VI-IX ст., жили в поріччі Бугу, також на Берестейщині, союз племен на терит. волинян і дулібів. Назва племені виводиться від м. Бузька.

[77]

Бузук Петро, укр. мовознавець. Н. 2.06.1891, с. Тернівка, Молдова. П. 7.10.1943, заслання. Б. про поліські говори: «Якби на території цієї переходової смуги через які-небудь політичні умови утворилася окрема держава, це мабуть об’єднало б ці перехідні діалекти в окрему мову, напр., у яку-небудь поліську. Але ж такої поліської мови поки що нема, а є все-таки окремі українська і білоруська мови, об’єднавчі, державні та культурні чинники з’являлися в інших місцях; концентрація укр. і біл. говорів, себто їх тяжіння до цих центрів одбулося так, що поліські говори розділилися поміж обома мовами». Ін. пр.: «Взаємовідносини між укр. та біл. мовами», «До характеристики діалектів південно-біл. і перехідних до укр.».

Булай Юрій, архітектор, Н. 30.09.1925, Берестя. Закін. Біл. політех. ін-т 1956. Викладає в альма-матер. Член спілки архітекторів.

Архитекторы Советской Белоруссии, Мн., 1991, с. 22.

Булак-Булахович Станислав, біл. і пол. військ. діяч, офіцер рос. армії, співробітник Юденича, потім у Польщі. 1920 організував на Поліссі з дозволу поляків біл. військ. відділ у 12 тис. чол., перейшов на сов. територію, опанувавши район Калинкович, Брагина і Мозиря, але під тиском ЧА вернувся в Польщу, де загін Б. було розформовано під закидом у мародерстві і погромах. Біл. громадськість сприймає Б. неоднозначно.

Булаховський Леонід, укр. мовознавець. Н. 1888, Харків П. 1964. Говірки Берестейщини вважав укр. Пр.: «Підвищенний курс укр. мови» 1930, «Курс суч. укр. літ. мови» 2 тт, 1951; «З історичних коментарів до укр. мови» 1956, «Питання походження укр. мови» 1956.

Булгак Йосафат, гр-кат. (уніатський) діяч, Н. 1758, імовірно Берестейщина. П. 1838. Вихованець «пропаганди» в Римі. До 1795 єп. уніат. у Пинську. Після скасування пин. єпархії росіянами Б. обіймає єп. кафедру в Бересті. Зі смертю митроп. Г. Кохановича 1814 стає рівночасно уніат. митрополитом у Рос. імперії. Був присутній на коронації царя Миколи І. Звертався з пастирськими посланнями до вірних із закликами не брати участі в пол. повстанні 1830. Потурав Семашкові.

ЕП, т. 4, с. 621.

Булгак Юрій, гр-кат. (уніатський) єп. у Пинську. Р. нар. невід. П. 1769. Булгаки – давня боярсько-шляхетська родина Пинщини. Б. обіймав пин. єпископію 39 років. Був архимандритом Ліщинського монастиря в Пинську і Супраслі (неподалік Білостоку), де видав «Біблію руську». Безуспішно боровся за право посідати луцько-волинську єпархію.

ЕП, т. 7, с. 619-621; Булгак Ю. – УЗЕ, т. 3, с. 1317.

Булгаковський Дмитро, збирач і видавець укр. фольклору Пинщини. Н. 1845, м. Єлець, Орлов. губ. Р. см. невід. Закін. 1869 Мін. дух. семінарію. Священикував у Пин. пов. 1902 вирікається дух. сану, після чого вчителює. Ст. і повісті проти алкоголізму. Найцінніша пр. Б. «Пинчуки» (СПб, 1890), зб. фольк. матеріалів, куди увійшло 257 укр. пісень, колядок, веснянок, весільних, солдатських тощо, 210 загадок з відгадками,

[78]

65 прислів’їв. У передмові подано нарис обрядів пінчуків, забобони, погляди на потойбічне життя. Зб. Б. Франко назвав помітним явищем укр. фольклористики, а словник згадується Б. Грінченком серед інших лексикографічних укр. матеріалів.

І. Франко. Виб. ст. про нар. творчість, К., 1955, с. 60; Б. Грінченко. Словарь укр. мови, т. 1, К., 1907, с. XXV; А. Кримський. До етнографії Полісся. – Тв. у 5 тт. т. 3, К., 1973; М. Довнар-Запольський. Рец на зб. «Пинчуки». – «Этнограф. обозрение», 1891, № 4, с. 207-270; П. Горецький. Історія укр. лексикографії, К., 1963, с. 131.

Булгари, село-хутір, належить до Лемешевич, Пин. Відомі з 16 ст. з прізвища Орда-Булгарський. На кінець ХІХ ст. Б. було 9 дворів. Від Пинська на сх. 28 км.

Бульбаші, зневажлива назва укр. повстанців на Поліссі та на пн. Волині 1940-1952, витворена сов. агітпропом на ґрунті загальновживаної назви бульбівці, похідної від псевдо Бульба, відомого повст. командира Т. Боровця-Бульби.

⇐ Предыдущая 2 3 4 5 678 9 10 11 Следующая ⇒