Розділ XVII

Коли я прийшов до тями після операції, то не мав такого відчуття, ніби мене зовсім не було. Нікуди ти не діваєшся. Тільки душить тебе. Не так, як ото при смерті, а просто задихаєшся від газу і врешті нічого вже не відчуваєш, а потім тобі однаково як з перепою, тільки коли починає вивертати, то йде сама жовч і після того анітрохи не легшає. В ногах ліжка я побачив торбини з піском. Вони лежали на якихось патрубках, що стриміли з гіпсу. Трохи згодом я побачив міс Гейдж, і вона запитала:

— Ну, як вам тепер?

— Краще, — сказав я.

— Те, що він зробив з вашим коліном, просто диво дивне.

— Довго тривала операція?

— Дві з половиною години.

— Я не молов якихось дурниць?

— Нічого ви не мололи. Мовчіть. Лежіть тихо

Мене нудило, і Кетрін казала правду. Хто чергував уночі, мені було байдужісінько.

Тепер у госпіталі було ще троє хворих: худющий хлопчина з Червоного Хреста, родом із Джорджії, — у нього була малярія; славний хлопчина, теж доволі худий, із Нью-Йорка — з малярією і жовтяницею; і третій — дуже милий хлопчина, що хотів узяти на спомин головку від комбінованого шрапнельно-фугасного снаряда й намагався викрутити з неї детонатор. Такими снарядами австрійці стріляли в горах, і коли снаряд розривався, то головка летіла далі й вибухала від удару об землю.

Госпітальні сестри уже полюбили Кетрін Барклі, бо вона ладна була перебрати на себе всі нічні чергування. З малярійними хворими клопоту вона мала небагато, а той хлопець, що викрутив снарядну головку, заприятелював з нами й ніколи не дзвонив уночі, хіба тільки з доконечної потреби; отож решту часу ми з нею були разом. Я кохав її, і вона кохала мене. Удень я відсиплявся, а коли ми не спали, то писали одне одному записки й передавали з Фергюсон. Вона була хороша дівчина, та Фергюсон. Я так нічого про неї і не дізнався, окрім того, що один її брат служив у п'ятдесят другій дивізії, а ще один воював у Месопотамії і що вона була дуже приязна до Кетрін Барклі.

— Ви прийдете до нас на весілля, Фергі? — запитав я її одного разу.

— Ви ніколи не одружитесь.

— Неодмінно одружимось.

— Ні.

— Чому ні?

— Пересваритеся ще перед тим.

— Ми ніколи не сваримося.

— Ще маєте час.

— Ми не посваримося.

— Тоді помрете. Пересваритесь або помрете. Так уже ведеться. Ніхто не одружується.

Я взяв її за руку.

— Не чіпайте мене, — сказала вона. — Зовсім я не плачу. Може, у вас обох і буде ще все гаразд. Але глядіть не втягніть її в біду. Якщо втягнете її в біду, я уб'ю вас.

— Та не втягну я її в біду.

— Глядіть мені. Дай боже, щоб усе у вас було гаразд. Вам добре разом.

— Нам чудово разом.

— Тож не сваріться і не втягніть її в біду.

— Не втягну.

— Ну глядіть, не забувайте. Я не хочу, щоб вона лишилася з дитям війни, як ото тепер кажуть.

— Хороша ви дівчина, Фергі.

— Неправда. Нема чого мене улещувати. Як ваша нога?

— Добре.

— А голова? — Вона торкнулася пальцями моєї потилиці. Я відчув щось ніби дотик до затерплої ноги.

— Голова мене ніколи не турбує.

— З такою гулею не штука було й з глузду зсунутися. То, кажете, вона вас не турбує?

— Ні.

— Тоді ви щасливчик. Записку написали? Я йду вниз.

— Ось візьміть, — сказав я.

— Ви б умовили її трохи відпочити від нічних чергувань. Вона надто стомлюється.

— Гаразд, спробую.

— Я хотіла раз підмінити її, але вона не згодилась. А інші й раді, що вона всі ночі чергує. Ви могли б дати їй трохи перепочити.

— Гаразд.

— Міс Ван Кемпен уже помітила, що ви спите аж до обіду.

— Щоб вона та не помітила.

— Було б добре, якби ви змусили її кілька ночей не чергувати.

— Та я б з охотою.

— Неправда. Але якщо ви умовите її, я вас поважатиму за це.

— Умовлю.

— Не вірю я вам. — Вона взяла записку і пішла.

Я подзвонив, і до палати зайшла міс Гейдж.

— Що сталося?

— Просто хочу поговорити з вами. Чи не здається вам, що міс Барклі слід би трохи відпочити від нічних чергувань? У неї дуже стомлений вигляд. Чому її так довго не зміняють?

Міс Гейдж подивилась на мене.

— Я ваш друг, — сказала вона. — Вам ні до чого так розмовляти зі мною.

— Що ви хочете цим сказати?

— Не прикидайтеся. Оце і все, чого ви хотіли?

— Вип'єте трохи вермуту?

— Вип'ю. Але потім одразу піду. — Вона дістала з шафи пляшку і принесла склянку.

— Ви беріть склянку, — сказав я, — а я питиму просто з шийки.

— За ваше здоров'я, — мовила міс Гейдж.

— А що там Ван Кемпен казала про мене — ніби я допізна сплю?

— Просто бурчала щось. Вона називає вас привілейованим пацієнтом.

— Ну й біс із нею.

— Вона не лиха, — сказала міс Гейдж. — Просто стара й дражлива. Ви їй з самого початку не сподобались.

— Я знаю.

— Ну, а мені ви подобаєтесь. I я вам друг. Не забувайте цього.

— Ви страшенно мила.

— Ні. Я знаю, хто для вас мила. Але я вам друг. Як ваша нога?

— Чудово.

— Я принесу холодної мінеральної води полити на неї. Певне, свербить під гіпсом. Надворі жарко.

— Ви на диво мила.

— Дуже свербить?

— Ні. Все добре.

— Зараз я поправлю торбинки з піском. — Вона нахилилась. — Я вам друг.

— Я знаю.

— Ні, не знаєте. Але колись дізнаєтесь.

Кетрін Барклі не чергувала три ночі, а тоді знов прийшла. Здавалося, ми роз'їжджались далеко й надовго і оце тепер знову зустрілися.

⇐ Предыдущая 10 11 12 13 141516 17 18 19 Следующая ⇒