Архітектура

В Україні з кінця XIII ст. будуються поміщицькі маєтки з великими парками, пишними палацами й численними службовими приміщеннями. У цих палацо-паркових ансамблях поєдналися ознаки класицизму та романтизму. Саме для романтизму характерне використання таких декоративних паркових споруд, як гроти, арки, вежі. Для представників колишньої української козацької старшини, яка здобула російські дворянські титули, видатні тогочасні архітектори зводили величні палаци, навколо яких розбивалися романтичні парки. Так, за проектом архітектора Чарлза Камерона для гетьмана Кирила Розумовського було збудовано палац в м. Батурині на Чернігівщині. Це єдиний гетьманський палац, що зберігся до сьогодення.

Один із кращих в Україні садибних комплексів збудовано в 20-30 роках XIX ст. у родовому маєтку Галаганів у с. Сокиринці на Чернігівщині. Більшу частину його території займає парк, типовий для доби класицизму. Палац у Сокирінцях, збудований за проектом архітектора Павла Дубровського, - типовий зразок класицизму в архітектурі. Його центральний корпус увінчано банею, фасади прикрашено багатоколонними портиками. Подібні палацо-паркові комплекси було створено також у Качанів ці на Чернігівщині, у Білій Церкві, (парк «Олександрія»), в Умані (парк «Софіївка») та інших регіонах України.

У багатьох містах збереглися архітектурні пам’ятки класицизму, створені відомими зодчими. Так, в Одесі за проектом Франца Боффо було збудовано Воронцовський палац, Стару біржу, Потьомкінські сходи та ін. Окрасою Києва стали споруди Вікентія Беретті – головний корпус університету,

Інститут шляхетних дівчат.

Скульптура

Важливу роль у мистецтві класицизму відігравала монументальна скульптура. На вулицях і площах міст почали встановлювати пам’ятники, завдяки чому мистецтво скульптури набуло громадського значення. Одним із найвизначніших скульпторів епохи класицизму був Іван Мартос (1754 – 1835) родом з м. Ічня Чернігівської губернії. Найвідоміший його твір – монумент Мініну та Пожарському на Красній площі в Москві. В Україні скульптор виконав надгробки гетьману К. Розумовському в Батурині, генерал-фельдмаршалу П. Румянцеву-Задунайському в Успенському в Києві, пам’ятник А. -Е. Рішельє в Одесі та інші твори монументального мистецтва. Творчість І. Матроса мала великий вплив на розвиток скульптури в Україні та Росії упродовж усього XIX ст.

Яскравий приклад класицизму в скульптурі – пам’ятник князю Володимиру в Києві, встановлений у 1850-1853 рр. на ознаменування хрещення Русі. Його автори – скульптори Василь Демут-Малиновський, Петро Клодт і архітектор Костянтин Тон.

У Західній Україні, як і за попередньої доби, найвизначнішим мистецьким центром залишався Львів. Значний вплив на творчість митців справила віденська художня школа, в якій поєдналися ознаки двох стилів – бароко та класицизму. Великого поширення у Львові в той час набула меморіальна скульптура. Чимало її пам’яток зберігає славнозвісне Личаківське кладовище. Віртуозним майстром цього виду мистецтва пластики був Гартман Вітвер, який у своїх меморіальних скульптурах втілював образ зажуреної жінки в античному хітоні ( алегорія скорботи ). До кращих творів з доробку Г. Вітвера належать чотори фонтани на площі Ринок у Львові з постатями Нептуна, Діани, Амфітри й Адоніса. Визначними майстрами пластичного мистецтва були брати Антон та Йоан Шімзери. Вони прикрасили багато будівель Львова вишуканими скульптурними оздобленнями і, як і Вітвер, створили галерею цікавих меморіальних пам’яток.

Живопис

В цей час активно розвиваються жанри станкового живопису: портретний, історичний, пейзажний та побутовий. Поряд з популярним парадним портретом поширюється так званий інтимний портрет. Основна увага в цьому жанрі зосереджується на правдивому відтворенні зовнішніх і психологічних рис людини.

Творчість двох видатних художників-українців Володимира Боровиковського та Дмитра Левицького відіграла вирішальну роль у становленні російського портретного живопису. А російський художник Василь Тропінін багато зробив для українського мистецтва.

В. Тропінін (1776-1857) був кріпаком, майже двадцять років прожив на Поділлі. Україна, її природа та мешканці дали художникові невичерпний матеріал для творчості. Тропінін першим звернувся до образів українських селян. Він змальовував їх з великою симпатією, людяністю та етнографічною точністю. Один з кращих творів художника цього циклу – «Дівчина з Поділля», в якому він відтворив поетичний образ чарівної дівчини-українки. Вважають, що Тропінін написав кілька варіантів портрета Устима Кармалюка. Це образ молодого, вродливого, мужнього, чистого душею українського селянина. Крім портретів художник малював краєвиди села Кукавки, в якому жив, та інших подільських сіл.

Одним з перших художників в Україні, які звернулися до життя простих людей, був Капітон Павлов (1792-1852). Його творчість сприяла розвиткові демократичних тенденцій в образотворчому мистецтві. Назви картин: «Бондар», «Діти читають абетку», « Хлопчик з голубком» та ін. свідчать про звернення художника до так званого жанрового мистецтва, тобто відтворення реальних сцен з життя пересічних людей.

Учнем Павлова був Аполон Мокрицький (1810-1870), який створив галерею портретів своїх сучасників, переважно людей творчої праці, а також жінок: «Портрет дружини», портрети М. Гоголя, Є. Гребінки, автопортрет.

Василь Штернберг (1818-1845) прожив недовге життя, але залишив яскравий слід в українській культурі. Його вважають одним із зачинателів української школи пейзажного і побутового живопису. В. Штернберг народився в Санкт-Петербурзі. Навчався в Академії мистецтв, де познайомився і подружився з Т. Шевченком. Особистість Шевченка, його розповіді про Україну глибоко запали в душу молодому художникові. Ще під час навчання в Академії мистецтв він виконав кілька портретів поета, а також гравюру «Кобзар з поводирем» до першого видання «Кобзаря» 1840 року. В. Штернберг неодноразово приїздив в Україну, жив у садибі Г. Тарновського в селі Качанівка на Чернігівщині.

В. Штернберг був обдарованим портретистом, проте з найбільшою силою його талант живописця виявився в краєвидах і побутових сценах. Його твори «Вітряки в степу», «Ярмарок в Ічні», «Пастух», «Переправа через Дніпро під Києвом» та ін. є водночас реалістичними й поетичними. Він першим з українських художників став зображувати людей на тлі реальної природи.

Отже, українські митці першої половини XIX ст., долаючи засилля холодного академізму, віддаючи належне таким художнім напрямам, як романтизм і сентименталізм, проклали шлях реалістичному стилю. Це було основною загально мистецькою тенденцією того часу.

Творчість Т. Шевченка

Особливе місце в українському образотворчому мистецтві XIX ст. посідає творчість Т. Г. Шевченка. Художню освіту він здобув в Академії мистецтв у Петербурзі, де його наставником був видатний живописець Карл Брюллов.

Шевченко-художник зажив слави раніше за Шевченка-поета. Його творчість і в літературі, і в образотворчому мистецтві позначена духом романтизму. Це виявляється в інтересі до духовного світу людини, її почуттів, мальовничих куточків природи, пам’яток старовини, прагненні передати у своїх творах певний настрій, стан душі у зверненні до історичного минулого українського народу, образів видатних особистостей. Уперше в українському мистецтві з такою силою прозвучало глибоке емоційне співпереживання долі простих людей – представників найнижчих соціальних верств. Демократичність – також одна з характерних ознак романтизму.

Т. Шевченко був живописцем і графіком. Він працював у різних жанрах: побутовому, пейзажному, історичному. Однак особливе місце в його мистецькій спадщині посідає портретний живопис. Ще замолоду він став популярним портретистом. Герої Шевченка – його сучасники: чоловіки, жінки, діти. Найбільша витонченість й одухотвореність притаманні його жіночим портретам ( Г. Закревської, Є. Кейкуатової та ін. ). Кращі портрети художник створив наприкінці життя. Це образи російського актора М. Щепкіна та американського – Айри Олдріджа. Вони приваблюють вільною, невимушеною манерою виконання, глибокою манерою виконання, глибокою психологічною проникливістю.

Полюбляв Шевченко й автопортрети. У них він наче намагався зазирнути у власну душу, пізнати себе, осмислити власне життя.

Його перший олійний портрет, написаний у 1840 році – першої публікації «Кобзаря», овіяний духом романтизму. На ньому зображено молоду, енергійну, сповнену творчої наснаги людину з натхненним блиском в очах. Таким був Кобзар у кращий період свого життя – в роки першого великого успіху, популярності, сподівань на майбутнє. З автопортретів останніх років на глядача пильним поглядом дивиться людина, яка зазнала тяжких випробувань, проте не занепала духом. На одному з них – «Автопортреті зі свічкою» - художник зобразив себе молодим. Це був погляд у далекі, давно минулі роки, спогад про молодість.

У 1842 році Шевченко створив велике живописне полотно «Катерина» - своєрідну ілюстрацію до однойменної поеми. Ця картина – абсолютно оригінальний витвір мистецтва, не схожий на жодну картину Шевченка. В її композиції та яскравому колористичному вирішенні простежуються традиції українського іконопису, мистецтва бароко та народної картини. Тема твору також булат для того часу незвичною. У ньому Шевченко першим в образотворчому мистецтві возвеличив образ жінки, на яку, за законами тогочасної моралі, очікували лише осуд з боку суспільства та тяжкі життєві поневіряння. Картина сповнена глибокого драматизму. Погожий літній день, спокійний краєвид з вітряком, святкове вбрання Катерини – і раптом цей сумний-сумний вираз її обличчя, нахилена голова. Спокій і граціозність рухів її рук, якими підтримує червоного фартуха, легкий крок у напрямку до глядача ще більше підкреслюють стан усвідомленого зосередженого страждання. Цей душевний злам у житті дівчини Шевченко передав надзвичайно переконливо, примусивши співпереживати і селянина-ложкаря, котрий сидить біля куреня.

Подорожуючи Україною, Шевченко створив велику кількість рисунків та акварелей. У них реалістично змальовано краєвиди України, сцени з життя народу, в яких бідність, злидні співіснують з чарівною та пишною природою. Широковідомі малюнки цієї серії «Хата батьків Шевченка в Кирилівці», «Вдовина хата на Україні» та ін. На основі зібраного матеріалу було написано картини «Селянська родина», «На пасіці».

Поїздка на батьківщину надихнула митця на створення графічних робіт «Живописна Україна». Вона мала складатися з трьох частин: 1)видів, відомих красою й історичними спогадами; 2) картин народного побуту; 3) історичних подій. Художник мріяв про створення серії альбомів, але вдалося видати лише перший з шістьма офортами: «Дари в Чигиріні 1649 року», «Судня рада», «Казка», «Старости», «У Києві» та «Видубицький монастир у Києві». Ці твори стали значним внеском у розвиток такого виду гравюри, як офорт.

Драматичним етапом у житті та творчості Т. Шевченка був тривалий період заслання. Особиста заборона царя писати й малювати означала для поета й художника втрату сенсу життя, творчу загибель. Незважаючи на «височайшу» заборону, Шевченко продовжував і писати, і малювати.

Перебуваючи на засланні, Тарас Григорович узяв участь у двох географічних експедиціях. Він створив велику кількість замальовок берегів та островів Аральського моря, виявивши великий талант пейзажиста. У цих творах є й реалістична достовірність, ліризм і глибока епічність, і завжди – надзвичайно тонке відчуття різноманітних станів природи. Більшість картин художника створено технікою акварелі. А ще він став першим художником, який звернувся до життя казахського народу. Людяністю та співчуттям сповнені такі його роботи», як «Казахи в юрті», «Казахи біля вогню», «Казашка Катя», «Байгуші» та ін.

Наприкінці заслання Т. Шевченко почав працювати над серією малюнків «Притча про блудного сина» (1856-1857), яку вважають однією з вершин його мистецької творчості. Назви окремих аркушів цієї серії – «У шинку», «Програвся в карти», «У хліві», «На кладовищі», «У в’язниці», «Серед розбійників», «Кара шпіцрутенами» - свідчать про діапазон їх тем: від нерозважливої поведінки людини до жорстоких реалій тогочасного суспільства.

Після звільнення із заслання Т. Шевченко оселився в Санки-Петербурзі, де продовжував займатися живописом і графікою. У 1860 р. рішенням Ради Академії мистецтв за великі досягнення в розвитку графіки він був удостоєний почесного звання академіка гравюри.

В останні роки життя (1858-1861) він створив кілька графічних портретів славетних акторів М. Щепкіна та А. Олдріджа. Михайло Щеп кін, друг і шанувальник Шевченка, зображений у спокійній позі. У рисах літньої людини передано душевну чистоту, гідність, доброту. У нахиленій голові є щось лагідне, в ясних очах, легкій усмішці. У портреті Айри Олдріджа акцентовано увагу на бурхливому темпераменті, особливо виразні очі актора-трагіка. Вони дивляться сторожко й стривожено. Поворот голови і раптовий злет брів ще більше підкреслюють палкий характер цієї людини.

Творчість Шевченка мала величезний вплив на весь подальший розвиток образотворчого мистецтва в Україні. Поезія, живопис, графіка великого майстра дали могутній поштовх до пробудження національної свідомості. Українська тематика стала провідною для наступного покоління митців.

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 567 8 Следующая ⇒