Володимир Леонюк 25 страница

Сакуни, поліщуки, українці і білоруси, в говірках яких зворотна форма дієслів має закінчення –са, а не ся: дивлюса, сміюса, дивуюса, купаюса. Назва С. – книжного походження. «Сакання» зустрічається на Поліссі в укр. говірках Іван. та Пин. р-нів.

П. Бобровский. Гродненская губерния, СПб., 1864, ч. 1, с. 647; М. Карпинский. Говор пинчуков, – РФВ, т. 19, В-ва, с. 50, И. А. Сербов. Белорусы-сакуны, Пгр, 1915.

Салевич К., пол. археолог, досліджував могили на Берестейщині, автор дослідження «Нові відкриття предісторичні в берест. повіті» (ЗОВ, К., ХІІ, 1937, с. 166-170).

Самарівка, річка, притока Неслухи, басейн Дніпра, довжина 10 км. На С. Янів (Іваново).

«Самовидця літопис», укр. літопис із серії т. зв. козацьких літописів, охоплює події 1648-1702. Побіжно в «СЛ» згадуються події на Поліссі: «Орда з козаками (1648) по самую Вислу пустошили, также Волинь городи значнії повиймали: Острог Великий, Заславя, Луцко, Володимир, Кобрин, аж і Берестя Литовськоє» ... «... у Овручом особливий полковник зостал, до котрого усе Полісся належало». За 1649 згадується бій під Лоєвом і загибель М. Кричевського. «СЛ» прихильно і об’єктивно висвітлює діяльність київ. митрополита Й. Нелюбовича-Тукальського.

Літопис Самовидця, к., 1971, с. 15, 18, 21, 31, 32, 57, 59, 95, 96, 102, 111, 174-176.

Санкович Антон, купець з Пинська. Прізвище С. вичитується на іконі «Параскева з житієм» (1659), відкритої 1970 в с. Бездіж, Дорог., як донатора місцевої церкви. Можливо С. походив з Бездіжа.

Э. Вецер. Ю. Піскун. Прастора і час ў старажытнамбеларускім жывапісе. – МБ, 1991, № 4, с. 42-45.

Сапіга Лев, лит.-біл. магнат, посідач усіх керівних посад і титулів ВкнЛ. Н. 1557. П. 1633. Вчився в Ляйпціг. ун-ті. Редактор і видавець лит. статуту 1588. Учасник пол. воєн початку XVII ст. Один з організаторів корпусу

[271]

лісовчиків. Як голова слідчої комісії суворо покарав м. Вітебськ за вбивство Й. Кунцевича. Прибічник більшої самостійності ВкнЛ і водночас протектор католицизму. 1609 на фундації С. єзуїти заснував у Бересті катол. колегіум.

Сапеги. – УРЕС, 1987, т. 3, с. 164.

Сапіжанка Василиса, гр.-кат. (уніатська) діячка на поч. XVII ст. Ігуменя монастиря у Вільнюсі. 1615 призначена Рутським, усупереч церковним традиціям, намісницею Ліщинського чол. монастиря в Пинську.

А. Миловидов. О положении..., . с. 392.

Сарнівський повіт, адм.-терит. одиниця в Поліському воєвод. під Польщею 1919-1930. Переданий 1930 Волин. воєвод.

Сафронов, учень учительської семінарії в Молодечному, Білорусь, на початку 60-х рр. ХІХ ст. Мабуть з Берестейщини. В записі С. в СПНТСЗК опубл. пісню «Туман, туман при долині».

Саховський-Оникевич П., див. Шаховський-Оникевич П.

Сацевич Йосип, укр. політ. та культурний діяч Кобринщини. До 1939 закладав філії «Просвіти», драмгуртки, здійснював окремі вистави. Очолював 1941-1944 в Кобрині місцевий відділ Укр. допомогового комітету. Мав зв’язок з ОУН-УПА. За доносом пол. шовіністів розстріляний німцями.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 101.

Сацюк Борис, укр. журналіст. Н. 1929, Малорита. П. 1992. Закінчив Київ. ун-т. Працював у Києві. Автор ст. в ЛУ про берест. період життя і творчості О. Стороженка: «На шляху до правди» (ЛУ, 1965, № 95), «Будинок над сажавкою» (ЛУ, 1966, № 83).

Сацюта Марія, учасниця укр. руху. Жителька с. Критишин, Іван. 1939-1941 комсомольська активістка, 1941-1944 в евакуації на сході, 1947-1950 мала контакти з укр. повстанцями. Арештована 1952, засуджена на 10 років ув’язнення.

Сачівка Богдан, один з керівників пин. повстання в жовтні 1648. За фахом кушнір.

Сачівки, с., Іван., ср. Стрельненська. Від Янова пн.-зх. 15 км. При сільському будинку культури у 80-і рр. засновано мистецьку галерею.

Сачковичі, с., Пин., ср. Пліщицька. Від Пинська 15 км.

«Сборник памятников народного творчества в Северо-Западном крае» (СПНТСЗК), фольклор. зб., вид. у Вільні 1866, упорядник П. Гільтенбрант. Бл. 300 пісень, з них пол. укр., 151 приказка. У передмові сказано: «місцевий рос. народ має два відтінки – білоруський та малоруський... Малоруси займають південний схід Гродненської губернії і тягнуться по Прип’яті в Мінську губернію та в південну частину Могильовської (лекції Кояловича, с. 35)». Тодішня пол. преса назвала СПНТСЗК «повним фальшивої тенденції з питання про національності Гродненської губернії». Майже так само оцінено зб. теперішніми біл. дослідниками: «... добір

[272]

матеріалів у збірнику тенденційний». В обох випадках зб. не задовільняє через перевагу в ньому укр. матеріалів.

Вєлька енцикльопедіа повшехна ілюстрована, В-ва, 1892, т. 8, с. 525; Гільтэнбрант П. – БелСЭ, т. 3, с. 480.

Сваринь, с., Дорог., ср. Радостівська. Від Дорогичина 47 км. Околиці С. – місце інтенсивного діяння укр. підпілля. 1941-1944 німці знищили в С. 118 жителів, спалили 191 двір.

Свентоховський Петро, біл. художник. Н. 19.03.1939, с. Зубачі, Кам. Закінчив 1966 БТМІ. Виставляється з 1960. Тв. «Тривога» (1966), «Портрет старшого сержанта Бухолда» (1969), «Прикордонники» (1970), «Солдатська пісня» (1971), «Вартові миру» (1973), «Минулого сліди» (1981), «Оборонці Берестейського вокзалу» (1981), «Навала» (1984), «Подвиг білоруса І. Ю. Філидовича» (1985).

Г. А. Матыхава. П. У. Свентахоўскі. – ЭЛМБел., т. 4, с. 674.

Свищеве, с. Кам., ср. Ратайчицька. Від зал. ст. Лищиці 16 км.

Світичі, с., Кам., ср. Огородницька. Від зал. ст. Високо-Литовськ 7 км.

«Святий Ксаверій», діалог, поставлений на сцені учнями єзуїтського колегіуму в Бересті на початку XVII ст.

ЭЛМБел., т. 1, с. 481.

Святополка, с., Іван., ср. Псищевська. Від зал. ст. Янів-Поліський 25 км.

Святополк Володимирович, за ін. даними Ярополчич, усиновлений Володимиром, князь київ. 1015-1019. Перший удільний князь турово-пин. 980-1015. Мав столицю в Пинську: «посади убо сего окаянного Святополка в Пинске в княжении». Був Володимиром ув’язнений за змову. Літопис звинувачує С. в убивстві братів Бориса, Гліба і Святослава. Зазнав поразки від Ярослава Мудрого. Поранений 1019 під Альтою С. тікає у Польщу через Берестя. Описуючи цей епізод, літопис уперше згадав місто над Бугом.

М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, вид. 2, с. 43; С. Забрований. Ярослав Мудрий і Польща. – ж. «Наша культура», 1985, № 1, с. 5, 6; І. Крип’якевич. Історія України, Л-в, 1990, с. 311.

Святополк Михайло Ізяславич, вел. кн. київ. Н 1050. П. 1113. Онук Яр. Мудрого, дід. тур. кн. Юрія Ярославича, князь у Полоцьку 1069-1071, Новгороді 1078-1088, у Турові 1088-1093, у Києві 1093-1113. Ходив успішно й безуспішно на половців. З відома СІ осліплено Василька Теребовлянського. На Рожному Полі 1099 зазнав поразки від Ростиславичів. Вів у Бересті переговори з поляками: «... і ста Святополк в граді, а ляхове на Бузі і сносися Святополк с ляхи». Здобував у Києві Михайлівський Золотоверхий собор, зруйнований більшовиками 1937.

Святополк-Четвертинські, укр. княжа магнатська родина, відома з XIV ст. Походила з пин. Рюриковичів-Юрійовичів. Відоміші з СЧ: Микола, відомий участю в пол. війську на 1648 саме на Поліссі. Юрій, у чернецтві Гедеон, митрополит київ. 1685-1690, з ім’ям Юрія-Гедеона пов’язаний неканонічний перехід Київ митрополії в залежність до Моск. патріархії. Сильвестр, єп. могильовський, брат Юрія. Відома його колотнеча з архимандритом

[273]

слуцьким за зверхність над парафіями Пин.-турівської єпархії. Гаврило, брат попередніх, Вацлав, брат попередніх. Сполонізовані і покатоличені СЧ на Правобережній Україні належали до пол. магнат. конфедерацій у Барі і Торговиці Одного з СЧ поляки повісили за колоборацію з росіянами.

Святополк-Четвертинські. – УЗЕ, т. 3, с. 46; Четвертинські – РЕІУ, т. 4, с. 493; В. Антонович. Нарис становища православної церкви на Україні. – зб. «Розвідки про церковні відносини на Україні-Руси», Львів, 1900, с. 132-136.

Святополк Юрійович, турово-пин. князь, племінник Юрія Ярославича. П. 1190. Прибічник чернігівських Ольговичів

М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 308.

Святополк Ярославич, турово-пин. князь, брат Юрія, батька династії турово-пин. Юрійовичів. П. 1190.

Н. П.-В. IV, т. 1, К., 1993, с. 267.

Святослав Всеволодович, удільний князь турівський 1141-1146. Княжив у Чернігові й Турові з ласки свого батька вел. кн. київ. Всеволода (з чернігів. Ольговичів). По смерті батька СВ втратив турів. уділ. Брав участь у боротьбі за Київ між Ольговичами і Мстиславичами. Остання згадка про СВ припадає на 1147.

О. Білодід., Б. Тимошенко, П. Толочко. Загадкове вбивство Ігоря Ольговича. – ж. «Київ», 1986, № 12, с. 138, 139, 141, 143.

Святослав Мстиславич, князь у Бересті. Н. бл. 1183, був князем у Белзі. Брат Романа Великого.

І. Крип’якевич. Галицько-Волинське князівство, К., 1984, с. 16, 30, 82, 161.

Свьонтек Казімєж, пол.-кат. «кресовий» діяч у Білорусі. Родом з Пинська. 1944-1954 репресований. 1991 висвяч. Ватиканом на арцибіскупа мінського і могильовського. С. приписують негативне ставлення до «кресових» реліг. і нац. справ, характеризують як полонізатора.

Ю. Закрэўскі. Па той бок крэсаў. – ЛіМ, 1992, 22.02; А Сідарэвіч. Святыя айцы і грэшныя камуністы. – ЛіМ, 1992, 24.04; З. Сухар. Полєскі рапсод. – «Магазін Польскі», 1992, № 1.

[274]

Седруж, с. Кам., ср. Пелищенська. Від зал. ст. Жабинка 16 км.

Селеховичі, с., Кам., ср. Войська. Від зал. ст. Високо-Литовськ 25 км.

Селещук Микола, біл. художник. Н. 4.08.1947, с. Великорита, Малорит. Закінчив БДТМІ. Живе в Мінську. Вистав. з 1966. Працює в станковій і книжній графіці, станковому живопису, екслібрисі. Експериментує в малюнку і кольорі. Світ С.: гарні жінки, квіти, казкові видива, потрощена техніка. С. часто виходить за обрії реального. Поліська тематика з її укр. нац. колоритом в дотеперішньому доробку художника майже відсутня. Пр.: «Сигнали минулого» (1978), «Спогади про дитинство» (1978), «Роздум у сірих тонах» (1979), «Невловні мелодії вечора» (1979), «Метелики тут не живуть» (1982), «Кінець сезону туманів» (1985). Відгуки критики про С.: «Наш молодий класик...», «Селещук – це гармонія і дисгармонія»... «Віртуозна, але беззмістовна робота».

Г. Адамовіч. Далучэнні. Роздумы над творамі Міколы Селешчука. – МБ, 1986, № 1, с. 43-46; І. Шалянкова. М. Селяшчук. – ЭЛМБел, т. 4, с. 700.

Селище, три села в Дорог., Жаб. і Пин. районах.

«Село», укр. кооператив на Поліссі і Підляшші – для закупу і збуту продуктів сільського господарства. Філія Ревізійного союзу укр. кооперативів (РСУК) з центром у Бересті. На 1934 у Поліському воєвод. діяло бл. 30 осередків РСУК, з яких «С» найбільший. Осередки були в Кобрині, Дорогочині, Пинську, Камені-Каширському. Пол. уряд 1934 «С» та інші кооп. організації Полісся, Підляшшя і Волині вилучив з-під підпорядкування РСУК (центр у Львові) і приєднав до пол. кооп. союзів, а 1937 заборонив зовсім.

Укр. кооперація в Польщі. – Атляс України і суміжних країв, Львів, 1937, с. ХІ-ХІІ, карти 63, 64; Ф. Крат. Сільська кооперація на Підляшші. – НС, 18.08.1985, № 29.

«Сельроб», повна назва Укр. селянсько-робітниче об’єднання, ліва організація 1926-1932. У 109 осередках в Поліському воєвод. налічувалося

2 тис. членів «С» – за даними пол. поліції 50 тис. симпатиків. Програмні вимоги «С»: об’єднання всіх укр. земель у незалежній державі, впровадження укр. мови в школи всіх рівнів, демократичні аграрні реформи – на Поліссі мали прогресивний характер.

Сельроб. – Брест. Эн. Сп., с. 326-327.

Семашко Йосиф, рос. церковний діяч. Н. 1798, Київщина. П. 1868. З родини гр.-кат. (ун.) священика. Зак. уніат. семінарію при Вілен. ун-ті зі званням магістра теології. Священикував у Луцькій уніатській єпархії. Член Римо-кат. колегії до уніатського департаменту (в Петербурзі). Висвячений 1829 на єпископа мстиславського, Білорусь. 1833 стає єп. лит. і берест. З переходом на позиції правосл. рос. церкви С. очолює антиуніатську акцію в імперії, верхом якої стає підписання в Полоцьку акта 12.02.1839 про злуку уніатської церкви з рос. православною. Під актом стоять підписи С., берест. єп. (уніатського) Антонія та ін.

Історія християнської церкви на Україні. Релігієзнавчий довідковий нарис, К., НД, 1992, с. 38.

Семен Федорович Степанський, князь у Степані, тепер Сарнівський р-н на Рівненщині. П. 1399. За однією версією СФС – потомок пин. Юрійовичів, за іншою, – пин. Наримунтовичів. 1387 Ф. Любартович проганяє СФС зі Степані, та через два роки він повертається знову до Степані.

Л. Войтович. «Дали йому замок Степань». – «Літопис Червоної калини», Львів, 1933, № 10-12, с. 30.

Семен Московчин, козак низовий запорозький, учасник козацького загону, що в складі війська Речі Посполитої ходив на Лівонську війну. Значиться в реєстрі 1581. Прізвисько походить від назви укр. с. Машковичі, Берез, звідки СМ родом.

Реєстр 1581 року. – ЛУ, 1991, 13.06; Я. Дзира. Перший паспорт козацтва. – там же.

Семен з Турова, козак низовий запорозький, учасник Лівонської війни на боці Речі Посполитої. Записаний в реєстрі з 1581.

Реєстр 1581 року. – ЛУ, 1991, 13.06.

Семенюк Степан, укр. поет. Н. 3.12.1895, с. Яремичі, Коб. П. 17.05.1931. У І св. війну служив у Чорномор. флоті матросом. По війні працює на власному господарстві. Учасник просвітянського руху. Творчість С. надихана щирим укр. патріотизмом. Помер від сухот. Поезії за життя автора не публікувалася.

І. Карватюк. Революційні поети Західного Полісся. – ЛУ, 1967, 20.10. № 83; О. Сущук. Степан Семенюк:... Минається час – пробудитись пора. – г. «Голос Берестейщини», 1992, грудень, № 4(6).

Семенчук Михайло, поліський скрипаль. Н. 1911, с. Городець, Стол. Грає переважно в дуеті з Т. Найденом. В репертуарі С. переважають місцеві укр. танки як-от: «Коханочка», «Пастушок», «Шерех», «Баламуте, вийди з хати», «Соловей», полька «Угонецька».

М. Казека. Столінскія музыкі. – МБ, 1990, № 9, с. 71.

Семигостичі, с., Стол., ср. Ольшанська. У межиріччі Прип’яті і Мостви. Від зал. ст. Горинь 52 км.

[276]

Сем’ятицький район, адм.-терит. одиниця Берест. обл. 1939-1944 з центром у Сем’ятичах у складі БРСР. 1944 переданий Польщі. Населення укр.

Сенькович Іван, шляхтич берест. Згадується в одній запродажній грамоті як свідок поруч з Сеньковичем Л.

Укр. грамоти XV ст., К., 1965, с. 48, 145.

Сехновичі, с. Жаб.

«Се яз князь Василій Наримунтович улюбил єсьм остров», грамота про обмін земельними володіннями, написана 1387-1390 в Пинську. Нею кн. Василь стверджує доконану угоду між ним і пин. боярином П. Котовичем. Згодом грамоту підтвердив син Василя Федір Наримунтович. Текст грамоти 1554 внесено в книгу зем. суду в Пинську, яка зберігається в Біл. держ. історич. архіві. Мова староукр.

М. Алексеюк. Улюбил єсьм остров. – ж. «Неман», 1968, № 10, с. 187, 188.

Сигневичі, с., Берез. Від зал. ст. Береза Картузька 21 км. на каналі Винець. У 1458 С. король універсалом за службу дарував боярину Костю Федоровичу (Костюшку), що походив чи то з Волині чи з Київщини. Відтоді Костюшки володіли С. до початку ХІХ ст. У С. збереглася правосл. церква, фундована у свій час правосл. Костюшками.

Сигизмунд, Жигимонт Кейстутович, лит. князь, онук Гедимина; з 1390 князь у Пинську. Заснував костел францисканців. Противник Свидригайла. Прибічник лит-кат. орієнтації. 1432-1440 вел. князь. Провадив політику на зміцнення незалежності ВкнЛ від Польщі. Загинув від рук пропол. магнат. змовників.

М. Гр. ІУР, т. 4, К.-Львів, 1907, с. 202.

Сидор Василь, діяч укр. визв. руху, член проводу ОУН. Н. 1911, Сокальщина, Галичина. П. 17.04.1949. Керує розбудовою УПА-Північ 1942. Інспектує оунівські осередки Полісся, відновлює зв’язки з Поліським лозовим козацтвом, підтримує проект С. Качинського щодо організації бойових відділів на Поліссі. Загинув у бою.

П. Мірчук. Укр. Повст. Армія, Мюнхен-Львів, 1991, с. 193, 217-218.

Сидоревич Анатолій, біл. публіцист. Н. 1948. Пин. Зак. Мін. ун-т. Виступає з нападками на укр. рух на Берестейщині.

[277]

Сидорук Гнат, укр. активіст Полісся лівого напрямку. Родом з с. Іласьк, Коб. Член «Просвіти», «Сельробу-правиці» також КПЗБ. Від пол. влади зазнав гонінь. У 30-ті рр. нелегально перейшов у СССР, де був запроторений у Гулаг.

В. Каліноўскі. Украінская прысутнасць – г. «Звязда», Мн., 1992, 16.07. № 141.

Сидорук Іван, укр. мовознавець, дослідник укр. говірок Полісся. Н. в с. Новосілки, Коб. З 1944 в еміграції. Уч. в ун-тах Варшави, Мюнхена, Відня. З 1959 проф. рос. мови в ун-ті Цинциннаті, США. З приводу незаконного прилучення Полісся до БРСР в 1939 С. пише: «Отак відділено політичними кордонами від материка чисто укр. повіти, як Берестейський, південна частина Пружанського, Кобринський, Дорогочинський, Пинський, яких майже чисту укр. мову я мав змогу сам перевірити і можу засвідчити оригінальними текстами». Пр.: «Проблема українсько-білоруської межі» (Авгсбург, 1948). «Цум Лауф-унд Форменлегре дер украінішен Мундарт фон Новосілки бай Кобрин унд айніген Нахбардерфен» (з текстами і передмовою, Відень, 1945); «Як є направду з тим Поліссям?» – тиж. «Час», Нюрнберг-Фюрт, № 13 (130) за 28.03; «Поліське весілля» – «Науковий зб. на пошану З. Кузелі», ЗНТШ, т. СХІХ, 1962.

Симеон, турово-пин. владика, згадується на першу пол. ХІІ ст.

М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 305.

[278]

Симеонівська церква, м. Кам’янець, пам’ятка мур. архітектури. Збуд. на поч. ХХ ст., стиль псевдорос.

Семеонівський монастир, Берестя, один з найдавніших і найбільших монастирів Полісся. У середині XVII ст. ігуменом СМ був А. Филипович. Після подій 1648 СМ захопили гр.-кат. (ун.). Відновлений 1796. Знесений 1830 під час будівництва рос. фортеці.

Симінський Костянтин, укр. вчений в галузі тех. механіки. Н. 5.03.1879, с. Милейчиці, Берест. пов. (Підляшшя). П. 13.06.1932. Зак. Київ. політех. ін-т. З 1921 директор ін-ту механіки УАН, з 1926 академік, 1931-1932 віце-президент АН УРСР.

(аб). Підляшшя не забуває. – НС, № 34 (1580), 1987, 25.10.

Симко від Дорогочина, козак низовий запорозький. Записаний у реєстрі 1581 серед козаків, що ходили походом на Лівонську війну. Не відомо проте, з якого Дорогочина походив С. – з поліського чи підляського.

Реєстр 1581 року. – ЛУ, 1991, 13.06.

Симоновичі, с., Дорог., ср. Вульківська. Від Дорогочина на пн. 15 км. Відомі з 1554. Опубліковано словник говірки С., укладений Ф. Климчуком, уродженцем С.

Сирокомля Владислав, спр. прізв. Кондратович Людвіг. Н. 1823, Мін. губ., Білорусь. П. 1862. Перекладав Шевченка, переклади вийшли у Вільні 1863. Один з віршів С. «Улас, селянка з пин. боліт» (1858) тематично пов’язаний з Поліссям. У вірші «Овідій на Поліссі» опоетизовано легенду про заслання Публія Овідія Назона на Полісся.

Сис Анатолій, біл. поет. Автор вірша «Монолог Афанасія Филиповича», в якому укр. письменника і діяча білорусифіковано.

Сікірицький Ігор, пол. поет. Н. 1920, Берестя. Вчився в Люблин. кат. ун-ті. Під час війни в АК. Публікується з 1945. Кн.: «Дерев волання» (1950), «Нічний улов» (1966), поезій для дітей. Берестя трактує як Білорусь.

Сікора Іван, укр. повстанець. Радіус дій: Камінь-Каширський, Любешівський р-ни (Вол. обл.), Зарічнянський (Рівен. обл.), Дорог., Іван., Пин. на Берестейщині. Виявив велику силу духа, особисту мужність, неабиякий талант організатора. Загинув на початку 1952 на території Іван. р-ну.

Сілець, 1) с., Берез., на правому березі Ясельди 12 км. на зх. від Берези. Перша згадка 1397, був власністю Сапіг. У ХVIII ст. в С. Сапіги провели меліоративні роботи. В С. записували укр. і біл. пісні М. Василевич і Й. Зданевич. 1941-1944 в С. німці вбили 164 жителів, спалили 264 садиби; 2) с., Коб. Від Кобриня на сх. 7 км.

[279]

Сінчук Михайло, учасник укр. руху на Поліссі. Селянин з Одрижина. 1944-1952 підтримував контакти з укр. повстанцями. У березні 1952 арештований і після жорстоких тортур у слідчому ізоляторі в Пинську засуджений військ. трибуналом на 25 років ув’язнення. Звільнений за станом здоров’я 1956.

Сіркевич Михайло, учасник укр. визв. руху. Н. 1902, м. Жовква, Галичина. 1918-1919 стрілець Укр. гал. армії. Учасник подій на Закарпатті 1939. Звідти потрапив до пол. концтабору в Березі.

г. «За вільну Україну», Львів, 1991, 29.ХІ.

Сірнички, с., Пин., ср. Пліщицька, 10 км. на пд. від Пинська. Раніше С. мали статус містечка.

Сірожупанники, сформована в Німеччині з полонених українців військова частина, назва пов’язана з одностроями. С. в 1917-1918 на північно-зах. укр. землях, на Берестейщині також, провадили велику культурно-освітню працю, передусім в галузі шкільництва, залишивши після себе добру пам’ять.

Сіто Єжи Станислав, пол. поет. Н. 8.ХІ.1934, м. Пинськ. Вчився в Лондоні. У час війни в армії Андерса був в СССР і на Близькому Сході. Член поетич. угруповання «Континент». Тв.: «Везу свій час на ослі» (1958), «Смерть і кохання» (1960). «Втеча до Єгипту» (1964), «Вірші нові і давні» (1974).

Сіто Й. С. – Л. М. Бартельскі. Польсци пісаже вспулчесні, В-ва, 1977, с. 321-322.

Січневий Іван, укр. художник XVIII ст. Н. в Бересті. Вчився в малярні Києво-Печерської лаври.

П. М. Жолтовський. Художнє життя на Україні в XVI-XVIII ст., К., 1983, с. 162.

Скарга Петро, справж. прізвище Павенський, пол. церковний і політичний діяч. Н. 1536, Мазовія. П. 12.09.1612. З 1563 єзуїт. Наближений короля Сигизмунда ІІІ. Натхненник і учасник Берест. церковного собору в Бересті 1596. Тв.: «Житія святих» (1579), «Сеймові казання» (1597), «Берестейський собор», «На трени і лемент Теофіля Остролога» – останні три праці С. в перекладі І. Потія виходили по-укр. Прибічник сильної королівської влади, насаджувач католицизму і полонізації на укр. і біл. землях.

Скибичі, с., Дорог. від Дорогочина 10 км.

Скирмунти, пол. поміщики на Поліссі, лит. походження. Володіли маєтками і кріпаками в селах: Альбрехтове, Молодове, Поріччя, Пинковичі, Янів. Відоміші: А. Скирмунт, на 1775 суддя і посол Пин. пов. Тит, учасник пол. повстання 1830. Гелена і Казимир, учасники пол. повстання 1863. Г. Скирмунт на свої кошти спорудив у Янові пам’ятник єзуїтові А. Боболі. Сигизмунд, власник маєтку в Альбрехтові біля Пинська, 1905 з ним позивались за землю селяни сусідніх Пинкович. Роман, пол. і біл. політич. діяч. Н. 1868. Член І держ. думи, учасник фракції «Союз автономістів». 1918 член Біл. Нац. Ради, очолював нар. секретаріат Білорусі. Після 1920 в Польщі на дип. роботі. Розстріляний 1940 в Пинську. А. С. Скирмунт, пол. художниця.

Скоки, с., Берест., ср. Мотикальська. Від Берестя 20 км. на пн-зх. На правому березі р. Лісної. У XVIII ст. С. – власність Нємцевичів, зберіглася їх садиба. Батьківщина Ю. Нємцевича.

[280]

Скомонд, ватажок лит. грабіжницького загону в ХІІІ ст., неодноразово нападав на пн.-зх. укр. землі. Літопис так описує С.: «Скомонд же був волхв і чаклун знаменитий, а бистрий був, як той звір, – пішно бо ходячи спустошив він землю Пинську і інші краї, – та вбитий був нечестивий, і голова його настромлена була на кіл».

Гал.-вол. літопис. – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 44.

Скопюк Іван, учасник і організатор спортивного життя 1919-1939 в Зах. Україні. Член Поліського лозового козацтва. В’язень концтабору в Березі.

Скоратичі, с., Іван., ср. Достоївська. Від зал. ст. Янів-Поліський на пн. 20 км. відомі С. з XVII ст. Знайдено грошовий скарб.

Скорбичі, с., Берест., ср. Чорнавчицька. Від зал. ст. Мотикали 7 км. У 1964 переіменовані на Дружбу.

Скорина Франціск, біл. культурно-освіт. діяч доби Відродження, засновник друкарства, перекладач і видавець першої біл. Біблії. Н. бл. 1490, м. Полоцьк. П. бл. 1551. Біблія С. мала поширення в Україні, викликала наслідування. Відома укр. переробка «Псалтирі» С., виконана пин. ченцем Парфеном. Діяльність С., на думку І. Франка свідчила про перемогу в Білорусі (і в Україні) західноєвропейського культурного начала над візантійським.

У. А. Калеснік, Г. А. Галенчанка. Скарына Францыск. – БелСЭ, т. 9, с. 548-552; Скорина Ф. – Укр. письменники. Біо-бібліограф. словник, т. 1, К., 1960, с. 536-538.

Скоропис-Йолтуховський Олександр, укр. політик. Н. 1888. П. 1950, Гулаг. Активіст РУП. Один з керівників СВУ. Під час окупації Берестейщини німцями провадив жваву культурницьку працю. З повстанням УНР СЙ – губ. комісар (староста) у Бересті, на цій посаді прислужився до піднесення національного життя в краю. У лютому 1919 арештований поляками. На еміграції працював в Укр. наук. ін-ті в Берліні. Арештований НКВД наприкінці війни, помер у концтаборі в Мордовії.

Славинецький Єпифаній, укр. мовознавець XVII ст. П. 20.ХІ.1675, Москва. Вчився в Крак. ун-ті та в Києво-Могилянській академії. 1640 постригся в ченці, відбував послух у Братському і Печерському монастирях у Києві. Від 1649 С. в Москві на педагогічній та перекладацькій роботі. Заснував у Москві Греко-латинську школу, був її ректором. Ініціатор та ідеолог т. зв. Никонових реформ у рос. церкві. Перекладав біблію, анатомію італ. вченого А. Везалія та космографію Й. Блеу, останню спорядив передмовою, в якій покликався на М. Коперника. Автор «Лексикону латинського» та співавтор (з Сатановським) «Лексикону словено-латинського». Є думка, що виникла на підставі заповіту С., – про його походження з Пинська (І. Ротар, К. Харлампович).

И. Ротар. Епифаний Славинецкий, лит. деятель XVII в. – «Киевская старина», т. 71, 1900, жовтень; К. В. Харлампович. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь, т. І, Казань 1914, с. ІХ, Х; В. В. Німчук. Передмова до кн. «Лексикон Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського», К., 1975, с. 5-7.

Слобідка, с., передмістя Пружан. Від зал. ст. Оранчиці 14 км.

[281]

Слобудський Діонісій, правдоподібно, шляхтич Пин. пов. або заможний міщанин. Активіст правосл. табору. Спільно з архимандритом ліщ. Є. Плетенецьким та І. Мідянкою репрезентував правосл. громаду Пин. пов. на Берест. церк. соборі 1596. Виступив проти унії укр.-біл. правосл. церкви з пол. католиками.

А. Миловидов. О положении..., с. 391.

Слонимці, с., передмістя Пружан. від зал. ст. Оранчиці 14 км.

Слуцька єпархія, правосл. адм.-терит. одиниця в Речі Посполитій з центром у м. Слуцьку, Білорусь, як коад’юторство Київ. митрополії. Єдина в Речі Посп. після приєднання Могильова до Росії правосл. єпархія. Очолював СЄ В. Садковський, ставленик росіян.

⇐ Предыдущая 20 21 22 23 242526 27 28 29 Следующая ⇒