Педагогічний експеримент 4 страница

Якість проведення уроку фізичної культури залежить від величини навантаження, яке на ньому отримали учні. Про реакцію дитячого організму на фізичне навантаження можна судити за зовнішніми ознаками. Характерними ознаками є колір обличчя, його міміка, пітливість, особливості дихання, рухів і виконання вправ, самопочуття дитини.

Хронометрування і хронографування.

Визначення часу, який витрачаємо на виконання якихось дій, і його графічне відображення складають основний зміст хронометрування і хронографування.

Частіше проводиться хронометрування якогось одного елементу цілісної дії, наприклад, розбіг у стрибках (для розрахунку швидкості розбігу), чи поетапне хронометрування дії, яка довго виконується і є часткою заняття, наприклад, проходження у плаванні відрізку 50 м, чи хронометрування всього заняття.

Хронометрування застосовується і як самостійний метод дослідження (наприклад, при узагальненні досвіду роботи кращих вчителів) і як додатковий до інших методів (наприклад, у педагогічному експерименті, який визначає порівняльну ефективність методів розучування рухливих дій, воно необхідно для встановлення часу, який витрачається на засвоєння підвідних вправ).

Хронометрування заняття здійснюється шляхом спостереження за діяльністю якогось учня. Для більшої об’єктивності під спостереження слід брати такого учня, який за своїми якостями у більшій мірі відповідає завданням дослідження. Наприклад, при вивченні досвіду роботи вчителя спостереження доцільно проводити за середнім за розвитком учнем; якщо ж необхідно встановити рухливу активність учнів, які мають медичні обмеження, то під спостереження необхідно брати учня лише цієї медичної групи. У випадку зниження активності (наприклад, пропусків чергових підходів для виконання вправ) учнем, за яким ведеться спостереження, хронометрування може бути перенесено на іншого. Тому, доцільно попередньо намітити для спостереження двох-трьох учнів.

Результати хронометрування діяльності учнів дозволяють судити – з якоюсь долею вірогідності – о діяльності вчителя. Але хронометрувати можна діяльність тільки викладача (це залежить від завдання дослідження), хоча це більш складніше: у діяльності викладача на протязі всього уроку нема перерви, тому досліднику приходиться працювати з більшим напруженням. Краще, якщо ведеться одночасно хронометраж і діяльності учнів, і діяльності вчителя. Порівняльний аналіз отриманих хронограм дає найбільш об’єктивну картину.

Для визначення загальної і моторної щільності уроку хронометруються наступні види діяльності учнів:

1. Виконання фізичних вправ.

Визначається точний час виконання всіх рухливих дій, яким навчають на занятті. До них можуть бути віднесені: вправи на гімнастичних снарядах, ігри, біг, стрибки, метання, повзання, акробатичні і танцювальні вправи, гімнастичні перешикування, вправи на увагу і вправи типа завдань і т.п. Не фіксується діяльність, пов’язана з вирішенням організаційних завдань заняття: перешикування для виконання чергової вправи, перехід від одного місця заняття до другого і т.п. Рапорт чергового учня перед початком уроку відноситься умовно до фізичної роботи. Що стосовно гри, то ступень дрібності хронометрування визначається її характером: якщо по ходу гри учень відносно часто і довго змушений не рухатись, хронометрування повинно бути більш дрібни і не обмежуватися фіксацією лише початку і кінця гри.

2. Слухання пояснення і спостереження за показом вправ, демонструванням наочних посібників.

Команди і короткі вказівки, які займають менше 5 сек., можуть не підлягати фіксації. Дослідник повинен помітити, слухає учень чи відволікається на щось стороннє.

3. Відпочинок, чекання учнями чергового виконання завдання.

Реєструється час відпочинку, який вводиться в урок для регулювання фізіологічного навантаження, і час чекання чергового завдання викладача.

4. Дії по організації заняття.

Фіксується діяльність учня по підготовці і розмітці місця занять, встановлюванні і прибиранню обладнання, роздача і прибирання спортивного інвентарю і т.п. Враховується час, який витратив учень на перешикування для виконання чергового завдання, перехід від одного місця заняття до іншого, підготовку до гри (розподіл за командами) і т.п. Якщо у розмітці місця занять, встановленні знаряддя і подібне, приймають участь всього декілька учнів, то це слід обмовити у примітці.

5. Простої.

До них відноситься весь нераціонально витрачений час на занятті з вини викладача чи учнів (запізнення групи до початку уроку, приведення у порядок несправного обладнання, пошуки інвентарю, недисциплінованість учнів).

Слід мати на увазі, що такий розподіл видів діяльності за групами має умовний характер. Наприклад, перешикування до виконання чергового завдання, перехід від одного місця заняття до іншого можуть носити не тільки організаційний характер, але і вирішувати освітні і виховні завдання; відпочинок і чекання чергового виконання завдання можуть бути як раціональними елементами заняття, так і результатами поганої організації його. Можна допустити, що весь урок діти будуть ходити і бігати (рухлива щільність уроку – 100 %), але ніхто не стане затверджувати, що подібний урок доцільний і заслуговує позитивної оцінки.

Очевидно, Що дослідник не може бути простим «фотографом» часу. Кожен вид діяльності і повинен бути проаналізований з педагогічної точки зору. Тому хронометрування доцільно поєднувати з педагогічним спостереженням.

Вимірювання і фіксація проводиться за допомогою різного роду секундомірів і хронографів.

Техніка хронометрування полягає у наступному. Час діяльності учня визначається за секундоміром (тобто час закінчення одного виду діяльності визначається візуально за стрілкою секундоміру і є початком підрахунку часу виконання наступної діяльності).Секундомір починає працювати у той час доби, яке визначається розкладом заняття. Наприклад, за розкладом шкільний урок повинен починатися о 9.00, саме в цей час і починає працювати секундомір (не залежно від того, почався урок чи запізнився). Прийнято вважати, що початком заняття є організований вхід учнів у спортивний зал чи початок шикування на спортивній площадці до рапорту викладачу. Секундомір зупиняється після організованого виходу учнів з залу. Фіксуються всі види діяльності (початок і закінчення), які мають місце на уроці: шикування, вправи у ходьбі на поставу, вправи у бігу, комплекс вправ у русі, комплекс вправ на місці, слухання пояснення вчителем нового матеріалу, виконання спеціальних підвідних вправ і т.п.

Записи видів діяльності учнів, фіксація часових показників діяльності і наступна обробка отриманих даних проводиться у спеціальних, заздалегідь підготовлених протоколах. У деяких випадках, коли завдання дослідження обмежуються тільки визначенням щільності заняття, вони можуть стати основним документом і зроблять не потрібними ті протоколи, про які йшла мова вище.

Методика проведення хронометражу уроку фізичної культури

Хронометраж уроку дає можливість визначити раціональний розподіл часу по частинах, окремих вправах і завданнях, розкрити послідовність чергування необхідної роботи і відпочинку, а також дати уявлення про загальну і моторну щільність уроку.

Загальною щільністю уроку називається відношення часу, використаного педагогічно виправданого, до всієї тривалості уроку. Моторна щільність уроку - це відношення часу, що затрачує безпосередньо на виконання фізичних вправ, до всієї тривалості уроку.

Необхідно підготувати відомість обліку хронометражу уроку.

Відомість

обліку даних хронометражу уроку, проведеного

в_______классе, школи №________

Завдання уроку: 1.________

2.___________

3.__________

Зміст діяльності учня (зміст уроку)	Час закінчення діяльності (час уроку, хвилини)	Слухання вчителя, очікування черги і т. д (кіл.хв.)	Виконання вправ (кіл.хв.)	Простої з вини вчителя (кіл.хв.)

Розділи, які повинні хронометруватися:

1. Частини уроку.

2. Зміст діяльності вчителя.

3. Час початку і закінчення діяльності вчаться.

4. Слухання вчителя, спостерігання, обдумування завдань і т.п.

5. Виконання завдань.

6. Очікування чергового виконання завдань.

7. Підготовка місця занять, інвентарю і його прибирання.

8. Простій по вині вчителі і спізнення до початку уроку школярів.

Загальна щільність уроку розраховується за формулою:

За відсутності простоїв ЗЩУ становить 100%.

Моторна щільність уроку розраховується за формулою:

Показники ЗЩУ: Відмінно - 95-100%

Добре - 85-94%

Задовільно - 75-84%

Показники МЩУ: Л/а - 65-70%

Спорт. Ігри - 60-70%

Гімнастика - 40-60%

Ритмічна гімнастика - 65-75%

Плавання - 70-80%

МЩУ можна визначати для кожної частини уроку.

Проводячи хронометрування, слід мати на увазі, що при самих швидких і коротких записах на це витрачається мінімум 2-3 сек.. За цей можуть вислизнути з уваги спостерігача багато суттєвих моментів педагогічного процесу. Щоб звести до мінімуму підібрані випадки, приходиться спрощувати програму спостереження чи будувати бригади спостерігачів.

У теперішній час створюються більш ефективні методи реєстрації спостережень, в основі яких лежить використання різних механічних і електричних приладів. Наприклад, за допомогою спеціального приладу – хронографа – можна виробляти графічний запис ходу уроку фізичної культури.

Контрольні випробування, один з методів збору поточної інформації, який допомагає:

1. Виявити рівень розвитку окремих рухливих якостей.

2. Оцінити ступень технічної і тактичної підготовленості.

3. Порівняти підготовленість як окремих досліджуваних, так і цілих груп.

4. Провести найбільш оптимальний відбір спортсменів для занять тим чи іншим видом спорту і для участі у змаганнях.

5. Ввести об’єктивний контроль за тренуваннями як окремих спортсменів, так і цілих груп.

6. Виявляти переваги і недоліки застосованих засобів, методів навчання і форм організації занять.

7. Складати найбільш обґрунтовані індивідуальні і групові плани занять.

Перелічені можливості можуть бути реалізовані тільки при критичному, творчому підході до існуючої методики контрольних випробувань і при старанному дотримуванні деяких загальних вимог. Треба пам’ятати, що нема стандартної, уніфікованої методики. Пояснюється це не стільки порівняльною «молодістю» наукового підходу до розробки методики контрольних випробувань, скільки надзвичайною складністю проблеми. На сучасному рівні знань важко собі приставити однаковий для всіх випадків зміст контрольних випробувань.

Контрольні випробування проводяться за допомогою контрольних вправ, чи тестів.

Дуже умовно всі контрольні вправи доцільно розподілити на тести на:

- тести, які визначають рівень загальної фізичної підготовленості і кожного компоненту спеціальної підготовленості у тому чи іншому виді спорту;

- тести, які визначають фізичний стан дітей (окремо за віковими групами і полу), військовослужбовців (окремо за родом військ) і т.п.

У дослідженні, як правило, застосовують не одні контрольні вправи, а декілька. Наприклад, при вивченні спеціальної підготовленості спортсмена застосовують тести, які характеризують рівень розвитку спеціальних рухливих якостей, технічної, тактичної підготовленості і т.п.

При тому, що контрольні вправи допомагають визначити фізичний стан людини, його готовність до фізичних вправ через об’єктивні показники, неможна переоцінювати їх роль. Якщо не правильно відбирати контрольні вправи, неграмотно оцінювати результативність їх виконання, поверхово аналізувати результати, то неможливо отримати об’єктивні дані про фізичний стан людини, о доцільності педагогічного процесу.

Достовірність будь-яких контрольних вправ перевіряється таким комплексним показником підготовленості спортсменів, як оціночні результати тої діяльності, яка була предметом спеціальної підготовки (наприклад, для виступу на змаганнях).

Контрольні випробування повинні відповідати вимогам, які пред’являються до будь-яких методів дослідження. Грамотна реалізація цих вимог допомагає рішати головну проблему будь-яких контрольних випробувань –проблему стандартизації тестів, тобто вибору тих контрольних вправ, які з найбільшим ефектом зможуть вирішити завдання дослідження.

При розробці систем контрольних вправ необхідно керуватися наступними загальними положеннями:

1. Підібрані контрольні вправи повинні давати можливість проводити випробування в однаковій для всіх обстановці.

2. Контрольні вправи повинні бути доступними для всіх досліджуваних, незалежно від їх технічної і фізичної підготовленості.

3. У порівняльних дослідженнях контрольні вправи повинні характеризуватися індиферентністю по відношенню до педагогічних факторів, які вивчаємо (наприклад, було б не правильним судити о великій ефективності нового змісту уроку фізичної культури тільки по контрольним вправам, які відображають характер нового змісту; іншими словами, якщо в експериментальних групах вивчаються нові рухливі дії, а у контрольних ні, то випробування повинні бути у рівній мірі байдужими і для нового, і для старого змісту уроків).

4. Кожна контрольна вправа повинна бути виміряна в якихось об’єктивних показниках (секундах, сантиметрах, кілограмах і т.п.).

5. Бажано, щоб контрольні вправи відрізнялись простотою вимірювання і оцінки.

6. Для досліджуваних контрольні вправи повинні бути наочними за результатами дослідження.

Як загальну рекомендацію слід признати проведення контрольних вправ у терміни, які залежать від завдання дослідження і навчально-виховного процесу. Як правило, контрольні випробування проводять на початку, у середині і на при кінці кожного періоду навчання (наприклад, підготовчого періоду річного тренувального циклу). Однак контрольні випробування на спеціальну витривалість проводять лише у змагальному періоді.

В останні роки у теорії тестування намагаються до розробки не тільки систем спеціалізованих контрольних вправ, але і комплексів, які включають морфо-функціональні показники. Крім того, є спроби перевести всі результати тестування в очки, по скільки змінення суми очок за всіма тестами дозволяє судити о прогресі як окремого займаючого, так і всієї групи, більш обґрунтовано проводити відбір у команди і т.п.

Аналіз поточної навчальної документації. До поточної навчальної документації, яка може надати певну інформацію, яка може бути проаналізована і застосована для вирішення завдання наукової роботи можна віднести: - календарний план з фізичної культури;

- план – конспект уроку з фізичної культури;

- журнал реєстрування показників засвоєння знань. Вмінь і практичних навичок (результати тестів).

Опитування, як метод дослідження включає: ітерв’ю, бесіду і анкетування. Всі ці методи характеризуються одною ведучою ознакою: з їх допомогою дослідник отримує ту інформацію, яка закладена у словесних повідомленнях тих кого ми опитуємо. Це, з одного боку, дозволяє вивчати мотиви поведінки, наміри, думки і т.п. (все те, що не можливо вивчити іншими методами) і, з другого боку, - робить цю групу методів суб’єктивною (не випадково у деяких соціологів є думка, що навіть сама вдосконалена методика опитування ніколи не може гарантувати повністю достовірності інформації).

На відміну від інших методів дослідження ефективність опитування повністю залежить від двох моментів:

- чи хоче і чи буде респондент відповідати на поставлені запитання;

- чи може він відповісти на поставлені запитання.

Відповідно, організація будь-якого опитування повинна починатися і підпорядковуватись розробці цих двох моментів; все повинно бути спрямовано на те, щоб побудити тих, кого опитуємо давати повні і правдиві відповіді на поставлені питання.

Суть будь-якого опитування зводиться до того, що дослідник отримує інформацію з тих відповідів респондентів , які вони дають на поставлені питання. Різниця поміж видами опитування зводиться лише до різниці його форми, рідше – до різниці змісту питання.

Анкетування – це метод отримання інформації шляхом письмових відповідів респондентів на систему стандартизованих питань анкети.

Інтерв’ю – це метод отримання інформації шляхом усних відповідів респондентів на систему питань, які усно задає дослідник.

Бесіда – це метод отримання інформації шляхом двостороннього чи багатостороннього обговорення питання, яке цікавить дослідника.

У бесіді і респонденти, і дослідник виступають активними сторонами, у той час як в інтерв’ю задає питання тільки дослідник. Інтерв’ю можна назвати односторонньою бесідою.

Під час бесіди (і у цьому її перевага) можна отримати більш глибоке представлення о питанні, яке цікавить дослідника, а також уточнити сумнівні відповіді, відповідно, отримати більш достовірні дані. Недоліком бесіди є порівняльно більший час, необхідний для її проведення , що зменшує можливості для збору достатнього матеріалу.

Під час бесіди питання задаються і обговорюються у черзі, яка передбачена планом, але розкривають ширше, чим написані.

Коротка характеристика дозволила зробити висновок, що принципових різниць поміж видами опитування нема. Не випадково в останній час серед соціологів, педагогів і психологів все більше зустрічаються змішані види опитування, наприклад анкети - інтерв’ю.

Якщо планується проведення анкетування, як найбільш ефективного методу отримання інформації, дуже важливо правильно скласти анкету.

Анкета повинна мати три частини: вступну, основну і демографічну (паспортну»).

Вступна частина анкети це – звернення до респонденту, у якому вказуються:

*науковий заклад, який веде дану тему дослідження і від імені якого виступає дослідник;

* завдання дослідження; теоретичне і практичне значення рішення цих завдань;

* роль кожного респондента у рішенні поставлених завдань;

* завірення у повній анонімності відповідів респондента (ім’я опитує мого не повинно фігурувати у повідомленнях і публікаціях дослідника);

* правила заповнення анкети;

* завірення у готовності переслати результати дослідження респонденту, якщо він цього побажає;

* спосіб повернення анкети досліднику.

До змісту вступної частини пред’являються три основні вимоги: воно повинно бути ясним для будь-якого респондента, повинно зацікавити відповідати на поставлені питання і той же час бути максимально короткими.

Основна частина це набір питань, відповіді на які повинні дати рішення завдань дослідження. Розробка цієї частини є найбільш складною.

Ураховуючи психологію респондента, соціологи розробили трьохступеневу форму основної частини:

1. Перша третина питань призначена для того, щоб зацікавити респондентів і включити їх у роботу. Питання цієї частини повинні відрізнятися порівняльною простотою і у більшій мірі пов’язані з фактами, подіями.

2. Друга третина питань спрямована на рішення головних завдань дослідження і пов’язані, як правило, з мотивами, думками і оцінками. Саме тому подібні питання є найбільш складними для респондентів.

3. Остання третина включає питання, які деталізують відповіді на попередню частину питань, а також контрольні питання (сутність їх розкривається нижче) і найбільш інтимні, яки вимагають індивідуальної думки респондента. Дослідниками відмічено, що на інтимні питання респонденти найбільш правдиво відповідають у кінці анкети.

Демографічна частина анкети це – питання, які визначають паспортну характеристику респондента: прізвище, стать, вік, спортивну кваліфікацію і т.п. Ця частина анкети найбільш лаконічна і проста для заповнення. Основне її призначення полягає у тому, щоб сприяти , по-перше, якісному аналізу зібраного матеріалу і, по-друге, визначенню репрезентативності отриманого матеріалу.

У результаті довгих дискусій вчені прийшли до висновку, що демографічна частина анкети повинна бути розташована у кінці її. Хоча не виключається розташування її на початку анкети (для встановлення контакту з респондентом, для введення його у процес роботи) чи розподілення демографічних питань серед інших частин анкети.

Знання класифікації питань дозволяє грамотно вирішити складне завдання розробки питань. Найбільш поширеною класифікацією питань є наступна (по В.И.Добренькову, 1972).

Класифікація питань анкети:

1. Питання о фактах.

2. Питання о мотивах.

3. Відкриті питання.

4. Закриті питання.

5. Полузакриті питання.

6. Прямі питання.

7. Непрямі питання.

8. Фільтруючі питання.

9. Контрольні питання.

Розглянемо з прикладами питання.

Питання о фактах. Ці питання відображають дії людей у сучасному і у минулому, а також результати цих дій (наприклад, участь у змаганнях і показані результати). За допомогою питань о фактах можна отримати інформацію о подіях, яка основана на тому, що знає і пам’ятає респондент.

До цієї ж групи відносять демографічні питання, які спрямовані на вияснення паспортних даних опитуваного.

Питання о мотивах. Ці питання відображають причини тих чи інших дій, думка о діях, їх оцінка. З відповідів наці питання дослідник може отримати відомості про те, чому респондент щось робив, робить і що планує робити. Досвід показує, що дана група питань є найбільш складною для респондентів, а достовірність відповідів найбільш низька. З метою підвищення достовірності відповідей доцільно не ставити неконкретні питання, питання особистого характеру, за відповідями на які можна отримати уявлення про явище, яке цікавить, у цілому.

По характеру ситуації, яка складається формуванням питання, розрізняють безумовні і умовні питання о мотивах.

Безумовні питання формуються для реальної ситуації, в якій знаходиться респондент. Наприклад, питання «Чи подобається Вам професія тренера?» сформульоване для ситуації, реальної для опитуваного. Умовні питання формулюється для ситуації уявленої, в якій респондент не знаходиться, але міг би знаходиться. Наприклад, теж саме питання про професію тренера для уявленої ситуації може бути сформульований так: «Хотіли би Ви, щоб Ваша дитина у майбутньому обрав професію тренера?»

Відкриті питання мають таку назву тому, що відповіді можуть бути дані у вільній формі. Наприклад, «Перелічить виду спорту, яким би Ви хотіли займатися».Подібні питання дозволяють отримати відповіді у найбільш природній формі, які за змістом цікаві і непередбачені для дослідника факти і мотиви.

Закриті питання мають таку назву тому, що формування цих питань передбачає певний набір варіантів відповідів, у зв’язку з чим респонденту приходиться зупиняти свій вибір на одному з них. Наприклад: «Яким видом спорту з запропонованого списку Ви хотіли би займатися?» Форми закритих питань: - дихотомічні питання;

- питання з віялом відповідів;

- питання, які відображають зміст відповідів;

- питання, які вимагають кількісні оцінки.

На дихотомічні питання респондент повинен відповідати тільки «так» чи «ні». Набір таких питань повинен передбачати приблизно рівне число позитивних і негативних відповідів.

Питання з віялом відповідів. При формулюванні їх респонденту пропонується визначити свою відповідь з числа тих, які надаються в анкеті. Подібні питання розподіляються на питання, які відображають зміст відповіді, і питання, які потребують кількісної оцінки.

Питання, які відображають зміст відповіді, мають набір розгорнутих відповідів. Наприклад: «Що Вас приваблює у тренерській роботі?»

- Спілкування з людьми.

- Процес передачі знань.

- Різноманітність діяльності.

- Відсутність регламентованого робочого дня.

- Емоційність, творчість.

- Можливість підготувати висококваліфікованого спортсмена.

- Можливість професійного росту.

- Добрий заробіток.

- Тривала відпустка і т.п.».

При розробці цих питань необхідно передбачити два моменту:

а) перелік варіантів можливих відповідів повинен бути достатньо повним;

б) порядок варіантів відповідів не повинен бути однаковим для всіх респондентів.

Питання, які вимагають кількісної оцінки, містять набір відповідів, які дозволяють кількісно виразити інтенсивність думки респондента. Наприклад: «Чи задоволені Ви своєю роботою у якості тренера?

- Дуже задоволений.

- Задоволений.

- Байдужий.

- Не задоволений.

- Дуже не задоволений.

Користуючись такими питаннями, необхідно дотримуватись одного обов’язкового правила – число позитивних і негативних оцінок повинно бути рівним, а їх загальне число – нерівним з оцінкою типа «Байдужо». Тим самим будуть створені умови для отримання відповідів з рівною вірогідністю.

Полузакриті питання передбачають наявність не тільки набора варіантів відповідів, але і варіант ти «Інше».

Прямі питання передбачають отримання від респондента інформації, яка безпосередньо відповідає завданням дослідженням. Наприклад, у питанні «Чи подобається Вам професія тренера?» предмет інтересу дослідника (відношення до професії) закладений вже у самому питанні. Як правило, ці питання формулюються в особистій формі: «Ваша думка з приводу …», «Що Ви думаєте про …», «Чи вважаєте Ви, що …» і т.п. дослідники вважають, що на прямі питання респонденти відповідають не завжди з задоволенням, особливо у тих випадках, коли особиста думка не відповідає загальноприйнятому положенню.

Непрямі питання передбачають отримання від респондента інформації через серію побічних питань, які прямо не відповідають завданням дослідження, але які дозволять шляхом аналізу скласти певну думку про предмет інтересу. Наприклад, замість того щоб запитувати спортсмена, чи визнає він необхідність загальної фізичної підготовки, його попрохають висказати думку про раціональний об’єм технічної, тактичної і спеціальної фізичної підготовки за періодами річного тренувального циклу. Крім того, питання доцільно формувати не звертаючись на думку конкретних людей: «Деякі спортсмени вважають, що об’єм загальної фізичної підготовки повинен бути зведений до мінімуму. А яка ваша думка?» - чи: «Чи погоджуєтесь Ви з затвердженням, що …?».питання у такому формуванні рекомендується використовувати у тих випадках, коли у дослідника нема впевненості у отриманні правдивої відповіді на пряме питання, тим більше що досвід показує, що найбільш правдиві відповіді респонденти дають на непрямі питання.

Фільтруючими питаннями вважаються:

а) питання загального характеру, при негативній відповіді на які респондент звільнюється від відповіді на деталізуючи питання;

б) питання, які «відсікають» думки і оцінки некомпетентних респондентів.

У першому випадку фільтруючи питання відносяться до групи питань о фактах. Наприклад, якщо дослідника цікавить питання про методику застосування колове тренування, то спочатку, чим запитувати о її місці у системі тренування, о навантаженні, о змісті, слід поставити фільтруюче питання: «Чи застосовуєте Ви у своєму тренуванні коловий метод?». Якщо відповідь негативна на це питання-фільтр респондент, природно, не буде відповідати на всі подальші питання.

У другому випадку фільтруючи питання відносяться до групи питань о мотивах. Для того, щоб виявити безграмотні відповіді ставляться питання-пастки, яка дозволяють судити о мірі компетентності респондента. Наприклад, якщо дослідника цікавить проблема переносу рухливих навичок, серед заданих питань, може бути питання, яке буде сформульоване: Деякі спеціалісти вважають, що інтерференція навичок повинна використовуватися як один з прийомів їх вдосконалення. А як Ви вважаєте?». На подібне питання можна відповісти лише при достатньо високій теоретичній підготовці. Рівень грамотності відповіді покаже, наскільки компетентний респондент з проблеми переносу рухливих навичок.

Контрольні питання спрямовані на перевірку правильних відповідей, які розкривають основну ідею дослідження, і тому допомагають підвищити ступень достовірності отриманої інформації. Контрольні питання, як правило, формулюються у вигляді відкритих і непрямих питань. Структурно контрольні і основні питання повинні бути так розташовані у «запитальнику», щоб респондент не зміг помітити поміж ними зв’язок. Наприклад, якщо дослідника цікавить питання, який об’єм загальної фізичної підготовки спортсмена у змагальному періоді, і він не впевнений в щирості відповіді респондента, то в одному з розділів може бути поставлене питання про загальний час тренування, у другому – про об’єм технічної підготовки, у третьому – тактичною і т.п. У результаті аналізу відповідів дослідник отримує достатньо точне уявлення про реальний об’єм загальної фізичної підготовки спортсмена.

Через стандартизовану систему питань розкривається гіпотеза дослідження, його основні завдання.

«Запитальники» будь-якого змісту повинні відповідати деяким загальним правилам:

⇐ Предыдущая 1 2 345 6 7 8 9 Следующая ⇒