Педагогічний експеримент 3 страница

Приведена цитата підтверджує значення вибору методів.

Об’єктивність розглядання явищ, прагнення розуміти річ такою, яка вона є у сукупності її різноманітних зв’язків, суттєвих відношень до інших речей, - все це повинно пронизує наукову роботу при використанні будь-яких специфічних для даної науки методів дослідження.

Сучасні знання ще не дозволяють дати обґрунтовану класифікацію специфічних педагогічних методів дослідження у фізичному вихованні. Можна говорити про їх умовні групування. Проте вона дозволяє оцінювати можливості кожного методу і обирати той, який у найбільшому ступені відповідає завданням дослідження. Наведене нижче групування характеризується:

- розмежуванням систем проведення навчально-виховних занять з метою вивчення ефективності тих чи інших педагогічних факторів і методів виявлення і реєстрації впливу цих факторів;

- віднесенням до різних груп методів збору поточної інформації про педагогічний процес (наприклад, хронометрування) і методів ретроспективної інформації, тобто всіх тих свідчень, які вже існують у теорії і практиці фізичного виховання по вивчаємо му питанню (аналіз літератури, документів і т.п.).

Групи методів педагогічних досліджень

1. Методи організації навчально-виховної роботи у дослідних групах.

2. Методи збору поточної інформації.

3. Методи отримання ретроспективної інформації.

4. методи математичної обробки.

Перераховані групи методів тісно пов’язані поміж собою. Вони не можуть використовуватись ізольовано . Наприклад, неможливо використовувати методи організації навчально-виховної роботи, заздалегідь не отримав інформацію про те, що є вже в практиці і теорії фізичного виховання, тобто не застосувавши методи отримання ретроспективної інформації. Отриманий завдяки методам поточної інформації фактичний матеріал не буде достовірним без методів математичної обробки. Таким чином, методи математичної обробки пов’язані з методами збору поточної інформації і деякими методами отримання ретроспективної інформації; методи збору поточної і ретроспективної інформації, в свою чергу, пов’язані з методами організації навчально-виховної роботи у дослідних групах. Отже, для будь-якого педагогічного дослідження головним є методи організації навчально-виховної роботи у дослідних групах, інші методи виконують службову функцію. Правда, у деяких випадках дослідження може обходиться без методів організації навчально-виховної роботи, але тоді це буде історико-соціологічне дослідження, а не педагогічне.

Іноді до методів дослідження відносять також узагальнення досвіду роботи викладачів. Робити це не доцільно, тому що узагальнення досвіду роботи – один з можливих напрямків у дослідженні, яке реалізується вдалим використанням деяких перерахованих методів (педагогічним аналізом і оцінкою, анкетуванням та інші – методи збору поточної інформації і методи отримання ретроспективної інформації). Теж саме можна сказати і о соціологічних дослідженнях, в яких для вирішення специфічних завдань використовуються «звичайні» методи: анкетування, стенографування та інші.

Використовувати чи ті інші методи дослідження можна у відповідності з їх цілеспрямованістю у кожному конкретному випадку. Тому можна говорити лише о деяких загальних вимогах у визначенні придатності того чи іншого методу.

Загальні вимоги у визначенні придатності методу для використання під час проведення дослідження:

1. Метод повинен мати певною стійкістю до дій супутніх факторів.

Розуміти це слід як методу відображати тільки той стан досліджуваних, який викликано діями експериментального фактора, а не факторів, які виникли несподівано. Наприклад, установивши велику ефективність нового способу навчання, експериментатор повинен бути впевненим, що метод, який він використовував відобразив зміни, які мали місце завдяки впливу нового способу, а непередбачених факторів. У відповідності з названою вимогою необхідно оцінювати достовірність змін, які мали місце, того чи іншого показника: чи дійсно виникли стійкі зміни у результатах чи це випадковість. У визначенні стійкості методу суттєву роль грає математична обробка результатів дослідження.

2. Метод повинен мати певну вибірковість по відношенню до явищ, які вивчаємо; тобто він повинен відповідати явищу, яке вивчаємо, і відповідно, відображати те, що він повинен відображати згідно завданню дослідження.

Наприклад, якщо використана контрольна вправа для визначення рівня швидкості, то експериментатор повинен бути впевнений , що обраний тест відображає дійсно рівень розвитку швидкості, а не , припустимо, швидкісну витривалість.

Дуже важливо знайти такі методи дослідження, які були б адекватні явищам, які вивчаємо. Зовсім неправомірно розповсюджувати методи дослідження, які відповідають одній галузі наукових питань чи одній проблемі даної науки, на іншу галузь чи проблему, які потребують інших методів.

Вибірковість методу встановлюється двома шляхами:

а) шляхом теоретичного аналізу результатів рухливої діяльності, в якій вони не можуть бути висловлені у метричних одиницях вимірювання (гімнастика, ігри і т.п.);

б) шляхом розрахунку міри зв’язку поміж показниками методу дослідження і результативністю діяльності, яка є предметом спеціальної підготовки (наприклад, біг, метання).

Перший шлях є єдиним для вказаних рухливих дій, хоча і не може бути визнаний достатньо об’єктивним. Вибірковість методу у цьому випадку встановлюється на основі знань психофізіологічних закономірностів, які покладені в основу діяльності людини. Визначив ведучі для даної діяльності системи її забезпечення, добираються такі методи, за допомогою яких можна оцінити функціонування саме цих систем. Припустимо, для діяльності боксера велике значення має рівень анаеробних можливостей організму. Виходячи з цього і повинні бути такі методи, якими можна було б визначати цей рівень.

Другий шлях не виключає необхідності теоретичного аналізу. Але перевага цього шляху полягає у тому, що для об’єктивізації його можна використовувати математичні розрахунки.

3. Метод повинен мати ємність, тобто надавати максимум інформації.

Достатня ємність методу дозволить отримати той об’єм інформації, який надасть можливість характеризувати істинний стан явища. Велика ємність методу робить його і більш стійким до дії супутніх факторів.

4. Метод повинен бути надійним, тобто давати ідентичні результати за умов:

а) багаторазових досліджень одним і тим ж експериментатором одних і тих же займаючи;

б) проведення досліджень одним і тим же експериментатором, на різних (але аналогічних) групах займаючи;

в) проведення досліджень різними експериментаторами, але на одних і тих же групах займаючи.

Ступень надійності методу визначається у тих випадках, коли він дозволяє оцінити явище, яке вивчаємо, в яких-небудь кількісних показниках. Існує два способи визначення ступеня відтворювання методу:

- порівнюються середні помилки середніх арифметичних показників, отримані на декількох аналогічних групах займаючи чи декількома експериментаторами (якщо коливання двох чи більше середніх арифметичних величин мають зони спів падіння, то ступень відтворювання методу вважається достатньою);

- розраховуються коефіцієнти кореляції поміж показниками, зібраними на аналогічних групах займаючи чи кількома експериментаторами (при коефіцієнті кореляції 0,9 і вище відтворювання методу вважається високим, при коефіцієнті менш 0,6 – низьким).

Розпочинаючи оцінку надійності методу, слід передбачити можливе число показників, яке буде отримано за допомогою даного методу. Іншими словами, треба знати, чи буде явище, яке вивчаємо, оцінюватись за двома показниками (початковим і кінцевим). Якщо за характером дослідження необхідно зробити два заміри показників, то і надійність методу повинна оцінюватись за двократним використанням методу. Це має принципове значення, тому що встановлено, що надійність методу може бути штучно підвищена за рахунок підвищення числа показників, за якими вона розраховується.

Визначення ступеня надійності методу важливо при будь-яких дослідженнях. Якщо вона не розрахована, не можна говорити о достовірності показників, які отримані в однократних вимірюваннях, тому що при повторних дослідженнях можуть бути інші результати, а тому можуть бути зроблені інші педагогічні висновки. У порівняльних експериментах тим більше складно судити о достовірності різниць поміж кінцевими і початковими показниками, якщо не знати заздалегідь надійності методу. Навіть у тих випадках, коли метод не дає яких-небудь різниць (кінцеві дані –дорівнюють початковим), неможливо зробити правильний висновок: чи дійсно нема різниці чи метод не зміг їх виявити (завадили якісь побічні причини. Помилки самого методу «погашали» істинні зміни у педагогічній системі). Зокрема, низька надійність деяких контрольних вправ може бути пояснена різними причинами:

- низькою фізичною підготовленістю досліджуваних;

- відсутністю чіткої методики проведення вимірювань;

- неможливістю достатньо точно відтворити вихідне положення і інші елементи техніки рухів;

- різною точністю вимірювальної апаратури;

- різницею в індивідуальних можливостях дослідників.

Нарешті, без знання ступені надійності методу не можна порівнювати результати досліджень, отриманих різними експериментаторами. При низькій надійності методу помилки самих експериментаторів можуть бути вищі істинних значень показників. Слід мати на увазі, що низька надійність деяких тестів аж ніяк не означає їх повної непридатності для тестування. Коефіцієнт надійності може підвищити строга уніфікація всіх елементів тестування.

5. Якщо дослідження за своєю суттю допускає використання педагогічного експерименту, то він повинен бути введений у наукову роботу.

6. Необхідно використовувати комплексів методів, причому, якщо цього вимагають завдання дослідження, у поєднанні з фізіологічними методами і методами психологічного аналізу.

Комплексне використання методів дозволяє більш різностороннє і об’єктивно вивчати явище.

При поєднанні педагогічних і фізіологічних методів дослідження, а також методів психологічного аналізу, безумовно, не повинна порушуватися спрямованість педагогічних досліджень. Спрямованість дослідження визначається не фактом використання тих чи інших методів, а завданнями наукової роботи. Коли питання розглядається таким чином у будь-якому педагогічному дослідженні ведучими є педагогічні методи. Саме вони найбільш повно можуть розкрити педагогічну суттєвість проблеми, які розробляються. Інші же методи дослідження у даному випадку відіграють лише допоміжну роль. Розуміло, характер вивчає мого явища може зменшувати чи збільшувати частку значимості, наприклад, фізіологічних методів у педагогічних дослідженнях. Так, при вивченні досвіду роботи вчителів значення фізіологічних методів, як правило, зводиться до нулю, при порівняльній же характеристиці способів розвитку рухливих якостей роль цих методів в отриманні об’єктивних даних незмірно підвищується. Несення елементів психологічних, фізіологічних досліджень у педагогічні дослідження виправдано тільки в тому випадку, якщо без цього не може бути досягнута об’єктивність педагогічних даних.

7. Експериментатор повинен досконало оволодіти методом дослідження до початку збору основного матеріалу.

8. Кожен новий метод повинен бути попередньо випробуваний на предмет виявлення його ефективності..

Це надасть можливості зіставити показники, отримані новим методом, з показниками які були отримані раніше. Подібне зіставлення, у свою чергу, дозволить визначити, в якій мірі можна порівнювати отримані результати з тими результатами, які були отримані при дослідженні аналогічного явища чи аналогічної функції старим методом.

9. Будь-який метод дослідження вимагає старанної попередньої організації умов, включно з розробкою документації для фіксування отриманих даних.

10. При повторних дослідженнях необхідно створити ідентичні умови використання методів.

Дотримання перерахованих вимог при виборі методів дослідження створює основу для об’єктивізації отриманих даних і підвищує достовірність результатів дослідження.

Дотримуючись основних вимог у визначенні придатності методу дослідження під ас проведення дослідження експериментатор зможе правильно обрати необхідний метод, згідно завдання дослідження і контингенту досліджуваних.

Лекція № 6-8. Характеристика методів дослідження.

План

1. Методи організації навчально-виховної роботи у дослідних групах.

2. Методи збору поточної інформації.

3. Методи отримання ретроспективної інформації.

4. Методи математичної обробки.

На минулій лекції ми говорили, що методи пов’язані між собою і нема ні одної групи, яка б існувала самостійно. У залежності від того, які методи одночасно застосовуються і визначається, що має місце – педагогічне спостерігання чи педагогічний експеримент. Поняття «педагогічного спостерігання» і «педагогічного експерименту» будемо розглядати у наступних лекціях, а зараз розглянемо групи методів педагогічних досліджень, які були названі на попередній лекції.

Методи організації навчально-виховної роботи у дослідних групах включають:

1. Експериментальний метод.

2. Контрольний метод.

3. Індивідуальний метод.

Експериментальний метод організації навчально-виховної роботи у дослідних групах – метод, при якому у навчально-виховний процес вводяться якісь нові педагогічні фактори для вивчення ефективності їх впливу.

Контрольний метод організації навчально-виховної роботи у дослідних групах – метод, при якому дотримуються загальноприйняті форми і змісту навчально-виховної роботи і виступає як критерій порівняння з експериментальним методом.

Індивідуальний метод організації навчально-виховної роботи у дослідних групах – метод, при якому навчально-виховний процес здійснюється педагогом у відповідності з особистими планами без якого-небудь втручання дослідника.

Перші два методи часто супроводжують друг друга під час проведення порівняльного експерименту у дослідних групах. Експериментальний метод може застосовуватись без контрольного (наприклад, у тих випадках, коли ефективність навчально-виховного процесу оцінюється шляхом порівняння показників до і після введення нового педагогічного фактору, за умови, що зміни дійсно пов’язані з введенням нового педагогічного фактору, а не закономірних змін у показнику, який вивчаємо). Контрольний метод, без експериментального втрачає своє значення, а тому окремо не існує.

Індивідуальний метод застосовується у тих випадках, коли необхідно вивчити дійсний педагогічний процес, безпосередньо у нього не втручаючись. Тому, він може існувати самостійно і давати об’єктивні результати.

Необхідність виділення названих методів в окрему групу диктується специфічністю їх завдань відтворення того чи іншого навчально-виховного процесу. Цими методами здійснюється головне – вирішуються ті чи інші педагогічні завдання, ступень вирішення яких визначається методами збору поточної інформації.

У дослідженні за темою: «Методика профілактики стану постави у дітей молодшого шкільного віку», наш приклад, мають місце два методи організації навчально-виховної роботи у дослідних групах – експериментальний і контрольний. Ці методи мають місце у зв’язку з тим, що існують дві групи – експериментальна і контрольна. У навчально-виховний процес експериментальної групи був введений новий педагогічний фактор (методика профілактики стану постави), тому має місце експериментальний метод організації навчально-виховної роботи у дослідних групах. Контрольний метод існує тому, що для порівняння була сформована контрольна групу, яка приймала участь у початковому і кінцевому дослідженні стану постави, але не займалася за методикою профілактики, дотримуючись того режиму і діяльності, яка мала місце до організації цього дослідження за визначеною темою.

Якби дослідження проводилися з дітьми старшого шкільного віку по визначенню стану постави, то існував би тільки експериментальний метод, його було б достатньо, для визначення ефективності методики, тому що ті зміни, які б сталися дійсно були б пов’язані з методикою, а не з закономірними змінами.

У даному випадку, вибір кількості методів залежав від віку досліджуваних. Якщо дослідження проводяться з дорослими, то достатньо експериментального методу, для визначення ефективності його впливу; а якщо з дітьми, у віці яких здійснюються зміни досліджує мого показника, то крім експериментального повинен бути і контрольний (як критерій порівняння).

Методи збору поточної інформації включають:

1. Педагогічний аналіз і оцінка.

2. Хронометрування і хронографування.

3. Контрольні випробування.

4. Аналіз поточної навчальної документації.

5. Опитування (анкетування, інтерв’ю, бесіда).

6. Реєстрація техніки виконання вправ.

Візуальний аналіз і оцінка.

Відео – і фотозйомка.

Методи цієї групи можуть бути самими різноманітними – від звичайного візуального аналізу і оцінки до використання сучасних електронних обладнань. Усякі спроби створити постійне групування цих методів будуть приречені на провал, по скільки вони постійно змінюються. Можна говорити лише о тих методах, які устоялися у практиці досліджень і не мають тенденцій до зникнення.

Відмінною рисою всіх перелічених методів є те, що з їх допомогою можна отримувати свідчення результативності педагогічного процесу у ході самого навчання і виховання, до чи після нього.

Педагогічний аналіз і оцінка навчально-виховного, навчально-тренувального чи реабілітаційного процесу – ведуча сторона діяльності дослідника. Як окремий метод застосування має недолік, який полягає у певній мірі суб’єктивності і великій складності точності реєстрування факторів і явищ, за якими спостерігаємо. Тому, головні зусилля будь-якого дослідження повинні бути спрямовані насамперед на розробку способів об’єктивізації своїх спостережень. З цією метою необхідно намагатися використовувати (паралельно з аналізом і оцінкою) інші методи збору поточної інформації (хронометрування, фото – відео зйомку).

Разом з тим названий метод може бути органічним доповненням до інших методів дослідження.

Наприклад, навіть саме дрібне хронометрування уроку не може дати повного представлення о його змісті без одночасно проведення педагогічного аналізу і оцінки.

У багатьох педагогічних експериментах неможливо обійтися без аналізу і оцінки навчально-педагогічного процесу в експериментальних і контрольних групах. У цих випадках, і зміст, і організація спостереження повністю підпорядковуються «ведучому» методу дослідження.

Володіння методикою педагогічного аналізу уроку є обов’язковим компонентом професійної кваліфікації фахівців із фізичної культури і запорукою підвищення його результативності.

Спостереження та аналіз уроку – це складний процес, який вимагає певних знань, умінь і навичок тримати в полі зору всі сторони навчально-виховної діяльності. Побачене необхідно одночасно осмислити й оцінити з позиції доцільності рішень у певних обставинах, намітити рекомендації тому, хто проводить урок.

Для формування висновків і пропозицій треба готуватися, спеціально вивчаючи при цьому документи планування та готуючи протоколи спостереження до його початку.

Аналіз уроку може бути повним або частковим. За повного аналізу охоплюються всі його компоненти, нюанси і весь зміст уроку. Предметом часткового аналізу є окремі компоненти уроку, наприклад, величина і динаміка фізичних навантажень, методи та методичні прийоми використані вчителем, поведінка учнів, поведінка вчителя, прийоми активізації діяльності учнів тощо.

Повний аналіз уроку може переслідувати різну мету, а саме:

· виявлення його позитивних сторін і хиб (щоб закріпити перші та усунути другі);

· контроль діяльності вчителя та інспектування;

· вивчення досвіду роботи вчителів;

· оцінку рівня професійної майстерності вчителя.

У методичній літературі з фізичного виховання рекомендуються різні схеми аналізу уроку, які загалом представляють один із двох підходів до вирішення цієї проблеми. Перший підхід, який трапляється найчастіше, передбачає аналіз окремих розділів діяльності вчителя й учнів на уроці; другий – орієнтує на послідовний аналіз частин уроку.

Критерії змісту аналізу уроку фізичної культури

1. Місце мети уроку в системі вивчення навчального матеріалу.

2. Відповідність плану-конспекту відвідуваного уроку до календарного плану.

3. Організація уроку:

- місце проведення уроку;

- забезпеченість обладнанням та інвентарем (особливо нестандартним);

- спортивна форма вчителя (його зовнішній вигляд);

- санітарно-гігієнічне забезпечення уроку.

4. Конкретність визначення мети уроку в плані – конспекті та доступність постановки завдань уроку перед учнями класу, їх актуалізація та зв’язок з іншими уроками.

5. Робота вчителя з виховання постави учнів, виховання навичок стройових вправ, чіткість команд, зауваження і виправлення помилок в учнів, тон зауважень.

6. Послідовність підготовчої частини уроку:

- стройовий тренаж і його зв’язок з іншими уроками;

- наявність коригуючи вправ;

- поступовість росту фізичного навантаження;

- послідовність загально розвиваючих вправ;

- наявність спеціальних підвідних вправ та їхня відповідність меті уроку;

- емоційність початку уроку.

7. Розв’язання завдань уроку в основній частині:

- освітнє забезпечення уроку вчителем (теоретичне роз’яснення техніки вправ, можливих помилок та їх застереження, ілюстрація і демонстрація техніки вправ);

- володіння технікою вправ фактичного матеріалу самим учителем та настирливість учителя в навчанні техніки вправ і передачі знань учням;

- меж предметні зв’язки;

- доступність інформації і практичних вправ усьому класові й окремим учням;

- рівень фізичного навантаження та його адекватність віку та статі учнів класу.

8. Загальний рівень теоретичної поінформованості учнів класу, рухових умінь і навичок, фізичної підготовленості дівчат і хлопців.

9. Освітня, рухова та загальна щільність уроку, її відповідність до конкретного типу уроку.

10. Індивідуалізація навчання і виховання на уроці, способи активізації пізнавальної та рухової діяльності учнів на уроці.

11. Доцільність і раціональність форм організації діяльності та методів навчання учнів на уроці.

12. Забезпечення вчителем свідомого засвоєння знань, умінь і навичок, виховання позитивного мотиву спортивної діяльності в дітей, їх активність на уроці.

13. Володіння вчителем класом, його спостережливість за роботою учнів, передбачливість і попередження травм, вміння вчителя допомагати учням.

14. Використання унаочнень, роздавального матеріалу, технічних засобів навчання.

15. Уміння вчителя розв’язувати педагогічні ситуації на уроці.

16. Зняття психологічного і фізичного навантаження з учнів у заключній частині.

17. Аналіз учнівської діяльності вчителем, підсумок уроку (чого навчилися, що не вдалося, кому і з яких причин, що потрібно для цього в майбутньому, що буде вивчатись, виховуватись і вдосконалюватись на наступному уроці).

18. Рівень засвоєння учнями навчального матеріалу, що вивчався на уроці.

19. оцінка вчи лем діяльності учнів на уроці, мотивація обов’язково виставлених оцінок.

20. Доцільність виставлених оцінок.

21. Домашнє завдання, його доцільність, доступність та індивідуалізація.

22. Закінчення уроку: емоційний стан, організоване залишення місця занять, стан залишеного місця занять, вчасне закінчення уроку.

Приблизна схема проведення педагогічного аналізу уроку фізичної культури

І. Загальні відомості.

Прізвище: того, хто проводить урок _________________, аналізує урок _______________________.

Дата ___________. Клас ____________. Школа _____________.

Місце проведення _____________________. Номер уроку: з початку четверті ________. Початок уроку: за розкладом _______________ ,

фактичний ______________ . Кількість учнів: за списком _________, тих, хто займається __________ , звільнених _______________ .

Розділ навчальної програми _________________ . Тип уроку ______. Завдання уроку _____________________________________________.

ІІ. Підготовка до уроку.

1. Конспект уроку. Зовнішнє оформлення: відповідність

прийнятій формі; чіткість виділення граф, частин уроку, видів навчального матеріалу і конкретних вправ; розбірливість і професійна грамотність записів; наявність на титульному аркуші номера уроку, формування завдань трьох груп (освітніх, оздоровчих, виховних), вказівка місця проведення уроку і часу за розкладом, переліку потрібного інвентарю.

Формулювання завдань: відповідність робочому плану, чіткість дидактичного спрямування, стислість, конкретність, доступність.

Зміст: зв’язок з попередніми уроками, взаємозв’язок змісту частин уроку, відповідність поставленим завданням, змісту програми, віковим можливостям учнів й умовам занять.

Раціональність дозування, розподілу часу по частинам уроку і видам діяльності учнів. Дидактична цінність організаційно-методичних вказівок.

2. Підготовка місць занять, обладнання, інвентарю; своєчасність,

достатнє кількісне забезпечення, відповідність санітарно-гігієнічним вимогам і техніці безпеки.

3. Підготовка учнів: організованість і своєчасність приходу в зал,

переодягнення, виходу до місця занять; відповідність одягу і взуття встановленим вимогам.

ІІІ. Зміст, організація і методика проведення уроку.

1. Підготовча частина уроку. Початкове шикування:

своєчасність, правильність і чіткість дій чергового та учнів, раціональність і оперативність дій учителя.

Повідомлення завдань: відповідність змісту і форми викладення

пізнавальним можливостям учнів, вплив на активізацію їх уваги й інтересу до майбутньої діяльності.

Відповідність змісту, запланованому в конспекті, організації і методиці – типовим завданням підготовчої частини уроку і рівню фізичної підготовки учнів.

Взаємозв’язок освітньої та розвиваючої спрямованості вправ із завданням і змістом основної частини уроку.

Раціональність використання навчального часу та відповідність його розділу між окремими видами діяльності учнів і вчителя запланованому в конспекті.

2. Основна частина уроку. Організаційне забезпечення:

раціональність вибраних способів підготовки і прибирання місць занять, роздачі і збору інвентарю, розташування місць занять і снарядів, груп учнів, що займаються; логічність шикувань, перешикувань і пересувань учнів після виконання конкретних вправ і під час зміни місць занять; відповідність вибраних способів організації діяльності учнів: (фронтально: одночасно, поточно і т.д.; по групам і т.д.), віковим особливостям школярів, виду навчального матеріалу, конкретним педагогічним завданням.

Зміст навчального матеріалу: відповідність вимогам програми, завданням уроку.

Методика навчання: доцільність вибраних методів використання слова і наочності, окремих методичних прийомів, підвідних і підготовчих вправ, їх відповідність віку, підготовленості учнів і конкретним завданням навчання; активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів: диференційований підхід, використання міждисциплінних зв’язків, елементів проблемного навчання і самостійної роботи; забезпечення педагогічного контролю (оперативність виявлення і виправлення помилок), страхування і допомоги.

Раціональність використання навчального часу і відповідність його розподілу між окремими видами діяльності учнів і вчителя, запланованому в конспекті.

3. Заключна частина уроку. Відповідність змісту, методів

організації діяльності учнів типовим завданням даної частини уроку, характеру функціонального навантаження попередньої частини і змісту навчального матеріалу, запланованому в конспекті. Вплив змісту і методів, які використовуються при підведенні підсумків уроку, на усвідомлення результатів власної діяльності, своєчасність і організованість закінчення уроку, загальна і моторна щільність уроку.

IV. Загальна оцінка діяльності вчителя.

Зовнішній вигляд і поведінка (бадьорість, життєрадісність,

в’ялість, рішучість, розгубленість), уміння вибрати місце, володіти собою і класом. Відповідність манери спілкування з учнями вимогам педагогічного такту. Культура мови, володіння командною мовою і спеціальною термінологією. Рівень вияву вимогливості, наполегливості; уміння підтримати дисципліну й інтерес учнів до уроку. Ступінь забезпечення санітарно-гігієнічних умов і оздоровчої спрямованості уроку: постав, ритм дихання, попередження травматизму. Уміння забезпечити потрібну динаміку уроку, фізіологічне навантаження, взаємозв’язок частин уроку, раціонально планувати і використовувати навчальний час в межах уроку.

V. Висновки та пропозиції.

Ступінь розв’язання освітніх, оздоровчих і виховних завдань уроку. Позитивні сторони уроку, помилки й недоліки в роботі вчителя. Причини недоліків і можливі шляхи їх виправлення.

Аналіз уроку рекомендується починати з самооцінки студентом-практикантом проведеного уроку. Це важливо, бо вміння бачити позитивні, а особливо негативні сторони у проведенні уроків говорить про професійну підготовленість студентів. Аналізуючи уроки, можна застосовувати магнітофонний запис. Він точно відтворює хід уроку і дозволить зробити більш глибокий аналіз його.

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 7 8 9 Следующая ⇒