Коментарі 4 страница

— Нічого. Любистку… У Цінтрі була… Дівчинка. Онука Каланте, десь років десять-одинадцять. Звалася Цірі. Ти щось чув про неї?

— Ні. Але в місті й у замку сталася страшенна різанина, і майже ніхто не врятувався. А з тих, хто захищав донжон, — зовсім ніхто, я казав уже. Більшість жінок і дітей значних родів були саме там.

Відьмак мовчав.

— Та Каланте, — сказав Любисток. — Ти її знав?

— Знав.

— А дівчинку, про яку запитував? Цірі?

— І її знав.

З річки повіяв вітер, зморщив воду, шарпнув гілками, з гілок миготливою курявою полетіло листя. «Осінь, — подумав відьмак, — знову осінь».

Він устав.

— Ти віриш у призначення, Любистку?

Трубадур підняв голову, глянув широко розплющеними очима.

— Чому ти питаєш?

— Відповідай.

— Ну… вірю.

— А чи ти знаєш, що самого призначення — замало? Що треба чогось більшого?

— Не розумію, Ґеральте.

— Не ти один. Але саме так воно і є. Треба чогось більшого. Проблема полягає у тому, що я… Я вже ніколи не довідаюся, чого саме.

— Що з тобою, Ґеральте?

— Нічого, Любистку. Давай, залазь. Їдьмо, шкода дня. Хтозна, скільки часу займуть у нас пошуки човна, а ми потребуємо великого. Адже Плітку я не кину.

— Переправимося разом? — утішився поет.

— Так. З цього боку річки мені вже нічого шукати.

— Йурґо!

— Злотолітко!

Вона бігла від воріт, волосся, що вибилося з-під хустки, віялося за нею, вона ж перечіплювалася, кричала. Йурґа кинув віжки пахолкові, скочив з воза на землю, побіг назустріч, схопив її за талію, міцно, підняв з землі, закружляв, закрутив.

— Я тут, Злотолітко! Я повернувся!

— Йурґо!

— Я повернувся! Гей же, розчиніть ворота! Господар повернувся. Ех, Злотолітко!

Вона була мокрою, пахла мильною водою. Мабуть, прала. Він поставив її на землю, але й тоді вона його не відпустила, схвильована, тепла.

— Веди мене в дім, Злотолітко.

— Боги, ти повернувся… Я ночами не спала… Йурґо… Ночами не спала…

— Я повернувся. Ех, повернувся! І добре повернувся, Злотолітко. Бачиш віз? Гей, поганяй, заїжджай у ворота! Бачиш віз, Злотолітко? Досить добра везу, щоби…

— Йурґо, що мені добро, що мені віз… Ти повернувся… Здоровий… Цілий…

— І з добром повернувся, кажу ж. Зараз побачиш…

— Йурґо? А він хто? Отой, у чорне вдягнений? Боги, і з мечем…

Купець озирнувся. Відьмак зліз з коня, відвернувшись, удавав, що поправляє попругу й в’юки. Не дивився на них, не підходив.

— Потім тобі розповім. Ох, Злотолітко, якби не він… А де діти? Здорові вони?

— Здорові, Йурґо, здорові. У поле пішли, ворон стріляти, але сусіди їм передадуть, що ти вдома. Враз прилетять, уся трійця…

— Трійця? Як же це, Злотолітко? Може…

— Ні… Але дещо мушу тобі сказати… Не гніватимешся?

— Я? На тебе?

— Я дівчинку пригріла, Йурґо. Від друїдів узяла, знаєш, від тих, що після війни дітей рятували… Збирали по лісах, бездомних і погублених… Ледве живих… Йурґо? Гніваєшся?

Йурґа приклав долоню до лоба, обернувся. Відьмак поволі йшов за возом, вів коня. Не дивився на них, усе ще відвертав голову.

— Йурґо?

— О, боги, — простогнав купець. — 0, боги! Злотолітко… Щось, чого я не сподівався! Удома!

— Не гнівайся, Йурґо… Побачиш, ти її полюбиш. Дівчинка мудра, мила, роботяща… Трохи дивна. Не хоче говорити, звідки вона, зразу плаче. То я і не запитую. Йурґо, знаєш, як я завжди хотіла, аби була дочка… Що з тобою?

— Нічого, — сказав він тихо. — Нічого. Призначення. Усю дорогу він крізь сон говорив, марив у гарячці, тільки призначення та призначення… Боги… Не нашого розуму справа, Злотолітко. Не зрозуміти нам, що такі, як він, думають. Про що сни бачать. Не зрозуміти нам…

— Тату!!!

— Надборе! Суліку! Але ж ви й виросли, наче бички! Ага, давайте сюди, до мене! Живо…

Він урвав себе, побачивши малу худеньку попелястоволосу істотну, яка повільно йшла за хлопцями. Дівчинка глянула на нього, він помітив великі очі, зелені, наче трава навесні, блискучі, наче дві зірочки. Побачив, як дівчинка раптом підривається, як біжить, як… Почув, як вона кричить, тоненько, пронизливо:

— Ґеральте!

Відьмак обернувся від коня, блискавичним, спритним рухом. І побіг назустріч. Йурґа дивився, зачарований. Ніколи не думав, що людина може рухатися настільки швидко.

Зустрілися вони посередині подвір’я. Попелястоволоса дівчинка в чорній суконці. І біловолосий відьмак із мечем за спиною, увесь у чорній шкірі, що блищала від срібла. Відьмак у м’якому стрибку, дівчинка підтюпцем, відьмак на колінах, тонкі рученята дівчинки навколо його шиї, попелясте, мишаче волосся на його плечі. Злотолітка крикнула глухо. Йурґа обійняв її, мовчки пригорнув до себе, другою рукою зібрав і притулив обох хлопців.

— Ґеральте! — повторювала дівчинка, горнучись до грудей відьмака. — Ти мене знайшов! Я знала! Я завжди знала! Знала, що ти мене знайдеш!

— Цірі, — сказав відьмак.

Йурґа не бачив його обличчя, схованого в попелястому волоссі. Бачив долоні в чорних рукавичках, що стискали плечі й руки дівчинки.

— Ти мене знайшов! Ох, Ґеральте! Я увесь час чекала! Так страшезненько довго… Ми вже будемо разом, правда? Тепер ми будемо разом, так? Скажи, Ґеральте! Назавжди! Скажи!

— Назавжди, Цірі.

— Так, як і казали! Ґеральте! Так, як казали… Я твоє призначення? Скажи! Я — твоє призначення?

Йурґа побачив очі відьмака. І дуже здивувався. Чув тихий плач Злотолітки, відчував тремтіння її спини. Дивився на відьмака й чекав, увесь напружений, на його відповідь. Знав, що не зрозуміє тієї відповіді, але чекав на неї. І дочекався.

— Ти — дещо більше, Цірі. Дещо більше.

Коментарі

«Меч призначення» дещо відрізняється від першої збірки оповідань зі світу Ґеральта,«Останнього бажання». Та, по суті, була просто збіркою, скомпонованою як своєрідний «вінок сонетів» завдяки підрозділам з оповідання «Голос розуму», що поєднували досить розпорошені за тематикою оповістки у якусь подобу цілого.

Не так із «Мечем призначення». Цю збірку автор вибудував цілком свідомо, із повним розумінням, що він робить і чого бажає досягнути. Більшість оповідань пов’язані між собою спільними мотивами, почасти вони прояснюють окремі теми й історії, розпочаті в «Останньому бажанні» чи в «Питанні ціни», що стануть домінантними в наступних книжках циклу: це тема кохання і тема любові — кохання до жінки й любові до дитини; це тема призначення — і дивовижних шляхів, якими воно рухається задля досягнення мети.

«Межа можливого», оповідання, що відкриває збірку, починається з обіцянки дива — того дива, досягнути яке, здавалося б, неможливо через суто природне обмеження.

Закінчується ж збірка оповіданням «Щось більше», де це диво реалізовано. Заразом читачеві стає зрозумілим і той шлях, яким у світі відьмака втілюється призначення. Бо призначення тут подібне до меча, тому й винесено в назву всієї збірки образ, що стає своєрідною «точкою складання» попередніх оповідань і сюжетів. А меч, як ми знаємо з однієї зі Святих Книг нашого світу, є символом істини:«Але нехай буде слово ваше: «Так, так, ні, ні; а що понад це, — те походить від лукавого»[48]. І саме ці слова («Si, si, no, no ») різьбили на середньовічних мечах, тому що, як відомо вже читачеві, «у меча призначення дві сторони: однією є ти, іншою — смерть».

Саме тому призначення тут — безжальне й надлюдське: йому немає діла до наших бажань та інтенцій. Воно здійснюється, хочемо ми того або ні. Але інколи втілюється як бажання, виконане джином: зовсім не так, як ми на те сподівалися.

Ще одна особливість обох збірок: своєрідність їхньої оптики. Її влаштовано так, що ми бачимо всі події очима (а значить, і крізь сприйняття) лише одного персонажа — відьмака Ґеральта. А Ґеральт не любить місто, його, Білого Вовка, годують ноги. У містах чи фортецях (й у рідному Каер Морені також) він намагається лише зимувати. Він узагалі вважає за краще шукати роботу в місцинах диких, де залишків реліктової фауни (а відповідно, й роботи) більше.

Щонайменше кілька разів Ґеральт опиняється при королівських дворах. Але й там він раз за разом відчуває себе не на своєму місці — та й володарі ставляться до нього відповідно. Відьмака не цікавлять інтриги коронованих осіб, а короновані особи не сприймають його як рівнозначного гравця, лише як виконавця владних бажань.

Оптика ця зміниться лише в наступних романах, коли ми побачимо світ не тільки очима Ґеральта, але й так, як бачать його чародії та короновані особи, воїни та рицарі, селяни й бійці по обидва боки фронту у війні Нільфгарда й країн Півночі. І коли поступово ставатиме зрозуміліше, що події навколо війни й людей, у неї вплутаних, не зводяться до етики Добра і Зла.

Але ж, як казав Борх Три Галки, «те, що являє собою Хаос , є загрозою , є агресивною стороною. А порядок — це сторона, якій загрожують, яка потребує захисту. Потребує захисника».

А із захисником у цих книжках усе добре.

Спасибо, что скачали книгу в бесплатной электронной библиотеке Royallib.com

Оставить отзыв о книге

Все книги автора

[1] …він же навіть без дзеркала поліз — згідно з «ученими» віруваннями, перемогти василіска можна було за допомогою дзеркала, що відбивало його смертельний погляд на самого гада.

[2] …чесних лінтарів, не пообрізуваних — оскільки в середньовіччі монету карбували на вагу, існувало два головні способи її фальшування: використання сплавів із недорогоцінних або менш вартісних металів (найчастіше — на державному рівні) або обрізання країв монет (із переплавлянням обрізаних частин — цим і займалися ті, через чиї руки монети проходили). Вага обрізаної монети була меншою, аніж нормальної, а тому зменшувалася і її вартість.

[3] Борх Три Галки — звернімо увагу, що й у нашій реальності серед польських родів є герб, що зветься «Борх» або ж «Три Галки» (описується він так: «На срібному полі три галки чорні, дві вище, одна знизу»; варіант із трьома птахами, вишикуваними в ряд, описано в гербарії «Armorial general » Й. Б. Рітштапа).

[4] Забили вівцю, напхали її щільно чемерником, беладоною, блекотою, сіркою та шевською смолою — земні легенди знають кілька прикладів такого поводження із драконами; однією із найбільш відомих є легенда про вавельського дракона, якого саме таким чином перемогли чи то брати-князі Крак і Лех, чи то чоботар Скуба.

[5] Рокош — бунт, заколот, який найчастіше здійснюється шляхтою, а не холопством.

[6] Покладини — традиційна весільна церемонія, ямою завершуються весільні гуляння; перша шлюбна ніч.

[7] …для чого ж існують еліксири з мандрагори — відзначимо, що мандрагора в народних магічних віруваннях пов’язана, окрім іншого, з любовною магією (від приготування приворотних напоїв до застосування її «парфумерних» можливостей — вважалося, що запах мандрагорового листя має збуджувальний ефект).

[8] Фактотум (від лат. «facere totum » — «робити все») — довірена персона для різного роду доручень.

[9] …колокзистенція, чи як там — Ярпен Зігрін має на увазі «коекзистенція», від лат. «exisfenciа », «існування»; буквально — «співіснування».

[10] …процідив Кеннет, прозваний Пильщиком — а цей Рубайло прізвиськом своїм завдячує назві комахи-шкідника Cephus pygmaeus , так званому «хлібному пильщику».

[11] …старий ієрофант — у стародавніх греків — старший жрець в Елевсинських містеріях; назва походить від грецького «hierophantes » — «той, хто знає майбутнє». Пізніше — жрець або священик високого рівня.

[12] …розірвали щуролаки — слово створено за такими самими правилами, що й знайоме вже читачеві «вовкулаки»; інакше кажучи, мова йде про щурів-перевертнів.

[13] …той міст тролі в давні часи побудували — за народними уявленнями, троль найчастіше ховається під мостом і вимагає плату за проїзд; інколи йдеться про те, що саме тролі ті мости й будують.

[14] …мовить Свята Книга … — усі нижчі казання Ейка з Денесле є парафразом із біблійних образів, зокрема з Апокаліпсиса Івана Богослова.

[15] …Відьмака, який є мерзотним підкидьком — підкидьком зветься ельфійська дитина, якою батьки, згідно із народними віруваннями, можуть підмінити дитину людську; цю образу відьмак буде чути на сторінках циклу неодноразово.

[16] Ніщука — ім’я одного з Рубайл походить від польської назви реліктової риби-хижака — панцирної щуки (Lepisosteus), що збереглася у Центральній Америці.

[17] Зойгл, як я і думав — за звучанням найближчим відповідником цій істоті є одна з двох назв старовинного гігантського кита-базилозавра (Zeuglodon cetoides, він же Basilosaurus ).

[18] Дратував його факт, що банник не запропонував йому дівку — у середньовічному місті лазня вважалася не тільки місцем, пов’язаним із гігієною, але й місцем розпусти (це уявлення настільки вкорінилося, що лазебник неодноразово згадували в церковних проповідях та казаннях як гріховну територію; іконографія ж лазні майже обов’язково включала в себе зображення чоловіків і жінок, які сидять в одній балії).

[19] На підвищенні стояв ганебний стовп із делінквентом — делінквент (від лат. «delinquens » — правопорушник) означає особу, яка порушує правові норми. Стосовно ж ганебного стовпа, то практика його використання як засобу покарання була широко розповсюдженою протягом усього Середньовіччя, а подекуди й за часів ранньомодерної доби. До ганебного стовпа приковували за незначні порушення, що не потребували жорстокіших тілесних покарань, делінквент же стояв біля нього або прикутий ланцюгом за нашийник, або в колодках.

[20] Староста — треба мати на увазі, що слово «староста» використовується у циклі в трохи незвичному для нас контексті. Це не виборний голова територіальної сільської громади (ним є війт), а урядник, поставлений центральною владою (королівською чи князівською). Він контролював міську скарбницю, судочинство й поліцейську владу, мав так зване «право меча» — можливість засуджувати на смерть.

[21] Ґеральт не додав, що також — візники, бо жарт, хоча й старий, смішив не всіх — нам цей анекдот більше відомий у варіанті «У всьому винні жиди й листоноші» (або, інколи, велосипедисти).

[22] Чи що, оті твої зойгли плодяться наче блохи чи миші, з гнилої соломи у сіннику — від часів античності низка природознавців (включаючи Арістотеля) вірили в можливість самозародження у межах опису світу як сплетення чотирьох стихій. У числі тих тварин, які могли самозародитися, згадувалися черв’яки, жаби й миші. В «Історії тварин» Арістотель пише: «Одна властивість притаманна як тваринам, так і рослинам. Деякі рослини виникають із насіння, а інші самозароджуються. (…) Так і з тваринами, серед яких одні відповідно до своєї природи походять від батьків, тоді як інші виникають не від батьківського коріння, а з гнилої землі чи тканини рослин подібно до деяких комах; інші самозароджуються усередині тварин завдяки секреції їхніх органів ».

[23] Приїхав ти сюди із чорнявою ворожкою, як там її, забувся… Гвіневер, хіба — звернімо увагу, що ім’я Йеннефер справді за своїм походженням близьке до імені дружини короля Артура (біля витоків і того, й другого імені лежить валлійське ім'я «Gwenwyfar »).

[24] …поміж складом та цейхгаузом — цейхгаузом у середньовічних містах зазвичай звалася комора для зберігання зброї та амуніції.

[25] Гомункул (від лат.«homunculus » — людинка) штучно створена людиноподібна істота в алхімічному мистецтві, яка мала й певні магічні властивості.

[26] Вказівним пальцем водив він по зубчастому краю отвору й кістці скроні — зубчастий отвір найчастіше виникає від смертельного удару, що пробиває череп; таким чином, череп під рукою Істредда не просто покійника, а істоти, вбитої у бою, свідок історії взаємин людей та ельфів.

[27] …і розваги — ешафот, шибениця із люком — не треба забувати, що публічна страта дійсно була одним із різновидів середньовічних і ранньомодерних розваг; шибениця із люком була одним із тих винаходів, які можна вважати прогресивними й гуманними: приречений на страту ламав собі шию і гинув одразу, у той час як повішення на традиційній шибениці могло затягнутися на досить довгий час.

[28] Веспуля — доречно звернути увагу, що ім'я жінки збігається із латинською назвою для роду ос у біології: «Vespula ».

[29] …обернемо тебе овечою шкірою — мотив, відомий щонайменше з часів «Одіссеї» Гомера: саме таким чином втекли від осліпленого Циклопа Одіссей та його товариші.

[30] Шапелл — французькою ім'я цього мосьпана означає «храм», що є характерним значенням для його посади.

[31] Про королеву Ванду, яка втопилася у річці Дуплі, бо ніхто її не хотів — інтертекстуальна й міжкультурна гра автора: однією з важливих історій про легендарних польських королів є оповідь про княгиню Ванду, легендарну дочку князя Крака, засновника Кракова; згідно із нею, княжна Ванда втопилася у Віслі, щоб не виходити заміж за німецького принца.

[32] …замістьтого, аби розумно платити акредитивом чи векселем — акредитив — умовне грошове зобов'язання, яке приймається банком до оплати замість грошової суми; вексель — грошове зобов’язання (як правило, безумовне) векселедавця сплатити після певного строку фіксовану суму грошей власнику векселя. Обидва варіанти вигідні тим, що виводять реальні гроші із зони ризиків транспортування їх з місця на місце.

[33] Аваль — вексельна порука, надана третьою особою; інакше кажучи, той, хто виписує аваль на вексель, бере на себе ризики, пов'язані із торгівельними операціями, які проводить той, хто потребує «швидких коштів».

[34] Жак — назва середньовічних студентів, школярів.

[35] …вважати його своїм фактором у Новіграді — фактор тут — те саме, що й «фактотум» — довірена особа, яка виконує доручення.

[36] Ког — середньовічне одномачтове палубне торговельне судно; назву його пов'язують із старогерманським «kugge» — «опуклий».

[37] Аґловаль — ім'я цього персонажа збігається з іменем одного з героїв артурівського циклу, сина короля Пеллінора; в артурівського Аґловаля також була дивна любовна історія: він мав сина від чорношкірої мавританської принцеси. Крім того, братом Аґловаля в артурівському циклі є славетний Парцифаль.

[38] Проведення фестивалів (…) заспокоює глибинні й природні потреби людей — звернімо увагу на те, що ідеї Любистка до певної міри віддзеркалюють ідеї іншого дослідника карнавалів і фестивалів — М. Бахтіна. Бахтін вважав, що сенс карнавалу в традиційній культурі — створювати свого роду продух для людини корпоративного середньовічного суспільства, бо та постійно перебуває під тиском жорстких правил повсякденності; карнавал, свято стають часом, коли можна перевернути з ніг на голову звичний порядок і — хоча б на короткий час — вийти за межі жорсткої системи обмежень середньовічної культури.

[39] …жмути омели й вересу — треба враховувати, що омела і верес, які мають сильний запах, використовувалися під час проведення захисних ритуалів, входили до рецептури з очищення територій та приміщень від злих сил.

[40] …кілька швидких скіфів — однощогловий маломірний корабель із відсутньою суцільною палубою; різновид швидкісного парусного човна. Назва походить від нідерл. «Schuit ».

[41] …на самому дні цього клятого океану сидить собі величезна потвора — Любисток тут чи не дослівно повторює народні легенди з багатьох регіонів земної кулі, в яких саме таким чином пояснювали явища припливів та відпливів — як, наприклад, у народів Південно-Східної Азії, де на роль чудиська було призначено велетенську черепаху. Ці ж оповістки знаходимо в сюжетах європейських авторів; наприклад, барон Мюнхгаузен з роману Р. Распе описує велетенську рибу, що проковтнула його корабель: коли вона ковтає воду, всередині неї настає приплив, коли випльовує — відплив.

[42] …побачивши в очниці поліхету — різновид морських кільчастих черв'яків. Назва походить від грец. «polis» — «багато» та «xaite» — «волосся».

[43] ...до легендарного Іса, який поглинули хвилі — легенда про місто Іс, що опустилося на морське дно, існує у бретонців; згідно з нею місто пішло під воду або як розплата за гріхи жителів, або через провину доньки короля; інколи на узбережжі Бретані можна почути й дзвони затонулого міста, які нібито попереджають про близькість шторму.

[44] Брокілон — ліс дріад у Сапковського походить від іншого легендарного лісу середньовіччя — казкового Броселіанда, що в Бретані називався Брекілієном; згідно зі сказаннями артурівського циклу в цьому лісі виховувався лицар Ланселот, тут знаходилося джерело молодості. Нарешті, у Броселіанді спить вічним сном чарівник Мерлін, приспаний дівою Німує.

[45] …адже за хвильку ти даси їй Води Брокілону — мотив «води забуття» — один із найпоширеніших у світовій міфології (досить пригадати води Лети — підземної річки смерті, відпивши з якої людська душа забувала про своє земне існування).

[46] …Травневий Король у вінку й полотняних штанях цілував руду Травневу Королеву — свято Беллетайн, як свято весни, у реальній середньовічній традиції мало чіткі ознаки свята родючості; Травневий Король і Травнева Королева обиралися для ритуального шлюбу, що укладався між ними на період свята й мав сенс саме як обряд родючості. Усі інші атрибути, які автор використовує для опису свята (багаття, пияцтво, танці, вільна еротична поведінка), також мають свої відповідності в історичному Бельтайні.

[47] Звуся Вісенною — один із найважливіших епізодів тому «Меч призначення» потребує не стільки нашого, скільки авторського коментаря. Тож слово А. Сапковському: «На ідею, що друїдка Вісенна з «Дороги, з якої не повертаються» є матір'ю Ґеральта, я натрапив досить пізно. Мала це бути деталь, що «закільцьовує» сюжет і події оповідання «Щось більше», яке закінчує «Меч призначення», — і що є клямрою, яка з'єднує воєдино всі оповідання, присвячені відьмаку. (…) Тож Вісенна повернулася до циклу, стаючи мамою Ґеральта, мамою трохи непутящою, але симпатичною, яка з’являється у житті відьмака саме тоді, коли йому це потрібно. Даючи йому — у прямому й переносному сенсі — життя вдруге. Інший протагоніст» Дороги…», Корін, щастя повернення не отримав. (…) Для сюжету, який голосно вимагав матері відьмака, батько був справжньою п'ятою ногою для собаки. Тож до думки, що це власне Корін з «Дороги…» був батьком відьмака, дійшов не я, а Мацей Паровський з «Fantastyk'и», якому ця ідея дуже пасувала для початку серії коміксів про відьмака. Паровський» Дорогу…»любив, говорив про те багато разів і включив це оповідання до антології «Со wiçksze muchy» у 1992 році. Тож Корін у коміксі став батьком відьмака. Утім, сценарист Мацей Паровський не дозволив Коріну потішитися нащадком. Паровський, узявши трохи лукавства від адаптованого автора, прикінчив Коріна наступного ранку після ночі любові із Вісенною ».

[48] Євангелія від Матвія 5:37. Переклад 0. Гижі.

⇐ Предыдущая 11 12 13 14 15 16 17 181920 Следующая ⇒