ВИХІД VІІІ. ВИХІД ІX

ВИХІД VІІІ

Голохвостий і Проня.

Голохвостий (входить тонно; у шляпі, рукавичках і при паличці: тує части руку об руку). Честь імєю, за великоє щастя, одрикамендуватись у собственнім вашім дому!

(Одкашлює). Мой найнижчий поклон тому, хто в цьому дому, а перед усього вам, Проню Прокоповно! (Одкашлює дужче). Горю, палаю од щастя і такого разного, милая мамзеля, што виджу вас на собственнім полу…

Проня (скинувши очі). Ах, це ви? Бонджур! А я так зачиталась! Мерси, што прийшли… Мамонька, папонька, ґосподин Голохвастов прийшол, пожалуйте!

Голохвостий. Ви ж меня одрикомендуйте, пожалуста!

Проня. Авжеж.

ВИХІД ІX

Т і ж, старі Сірки й Химка.

Сірчиха у кумеднім чепчику і хустці. Сірко у довгім сюртуці і великій хустці на шиї, виходять і низько кланяються.

Проня. Рикомендую вам мого хорошого знакомого.

Голохвостий (кланяється з пристуком). Свирид Петрович Голохвастов з собственною персоною. Позвольте до ручки? (Цілує).

Явдокія Пилипівна. Дуже раді! Вас уже так хвалили дочка наша, Проня Прокоповна.

Голохвостий. Проня Прокоповна по ангельской добротє, так і понімаєм, мерсі! (До Прокопа Свиридовича). Честь імєю рикомендувать себя: Свирид Петрович Голохвастов!

Прокіп Свиридович. Дуже, дуже радий, що бачу розумного чоловіка в своїй хаті (Тричі цілує).

Проня (тонно). От кресло; прошу, сідати!

Всі сідають; Голохвостий на кріслі коло неї ж направо; наліво ж на дзиґликах старі Сірки. Химка визира з пекарні; яка хвилина — тихо.

Прокіп Свиридович. Позвольте спитати: ви синок покійного Петра Голохвостова, що цилюрню держав за Канавою?

Проня. Ви, папонько, не знать как говорите: їхня хвамилія Голохвастов, а ви какогось хвоста вплели!

Голохвостий. Да, моя хвамілія натиральна — Галахвастов, а то необразованна мужва коверкаєть.

Проня. Разумєється.

Прокіп Свиридович. Так ви, значить, не його, не цилюрника синок?

Голохвостий (змішавшись). То єсть по натурє, значить, по тєлу, как водиться; но по душе, по образованості, дак ми уже не та хворма…

Прокіп Свиридович. Гм, гм… дак ви, значить, цилюрні не держите?

П р о н я. Папенька, я же вам гаварила: не цилюрня, а палікмахтерська! А ви все цилюрня, цилюрня…

Голохвостий. Нічаво… ето трапляється, по простотє, значить. Я, відіте лі, занімаюсь комерцієй разною. У мене етого дорогого делікатного товару — паровицями; пудри, лямбра, дикалони, брильянтини!

Явдокія Пилипівна. І брильянти?! Господи!

Химка. А вино вам зараз подавати?

Проня. Шоб тобі провалитися з цим вином.

Прокіп Свиридович. Я думаю, такий товар і грошви бере — страх!

Голохвостий. Нащот дєнєг, доложу вам, так їх на етот делікатний товар їдьоть — страх! Ну, дак, слава богу, у мене етой дєньги непереводно: цєлий Хрещатик мине винен. Мине уже не раз говорили мої приятелі: охвицера, митрополичі баси, маркєли… што, чаво, мол, не закупиш ти магазинов на Хрещатику? Дак я їм: на чорта той мине клопот? У меня єсть благородний матеріал, то пущай і другі торгують! Натирально, в кожном обхожденії главная хворма — вченость. Потому єжели человєк учений, так йому уже свєт переменяється; тогди, тогди, приміром, що Химцє будєт бєлоє, то йому рябоє, што Химцє будєт цяця, то йому… пардон!.. Ви меня, Проню Прокоповно, понімаєте?

П р о н я. Разумєється

Явдокія Пилипівна. недарма у пенціонє вчилась!

Сірко. Аж три місяці…

Голохвостий. Позволіте папіроску?

Явдокія Пилипівна. Куріть, на здоров я!

Голохвостий (до Сірка). Не вгодно лі?

Прокіп Свиридович. Спасибі, я не вживаю; от нюхати, то друге дєло, аж ніс тремтить…

Голохвостий (подає). Пардон! Нєту лі іногда тут огню, бо я своєго забил!

Проня (гукає). Химко! Химко! Падай вагню!

Прокіп Свиридович. Вагню!

X и м к а виходить з повною покришкою жару.

Проня. Ти б іще цілий віхоть принесла! Сірників дайте, мамо!

X и м к а. Так і казали б, а то «вагню»…

Голохвостий. Не безпокойтесь, пардон. (З хвиглясами йде за Химкою вслід).

⇐ Предыдущая 6 7 8 9 101112 13 14 15 Следующая ⇒