![]()
|
|||||||
ВІСНИК. ПРОВІДНИК ХОРУВІСНИК Я все, владарко люба, розповім тобі Як очевидець, - не втаю нічого я. Навіщо б я втішав тебе неправдою? 1195] Щоб брехуном назвала? Краще правди путь. Провів твойого мужа я на пагорок, Де псами безпощадними розтерзане В ганьбі валялось тіло Полінікове. Богині придорожній і Плутонові 1200] Ми помолились, щоб зм'якшили гнів вони. Та обмиванням очисним омивши труп, Ми все спалили на гіллі оливному. Тоді із рідної землі насипали Могилу і до кам'яних покоїв ми 1205] Пішли Аїдової нареченої. Та от ридання хтось почув іздалеку, Що долинало із печери темної, І враз побіг доповісти Креонтові. Став чути, підійшовши, й він ті жалоби 1210] Непевні й, застогнавши тяжко, скрикнув вігі В журбі: «О безталанний, чи не сам біду Накликав я? З усіх доріг життя мого Чи не ступив на путь я найнещаснішу? Я чую сина голос. Побіжіть мерщій, 1215] Погляньте, слуги, через кам'яний пролом У глиб підземної печери - справді я Відтіль Гемона голос чую рідного [161] Чи то мене богове лиш обманюють». Як владар, ледь живий од страху, мовив нам, 1220] Так ми зробили - в підземеллі темному Побачили ми діву, що повісилась, Петлю зв'язавши з покривала верхнього. А поряд він, труп милий обнімаючи, Оплакував загибель нареченої, 1225] Нещасний шлюб свій і жорстокість батькову. Креонт, його побачивши, із стогоном У склеп до нього кинувся, волаючи: «Нещасний, що ти робиш? Що замислив ти? Яке безумство помутило розум твій? 1230] Йди звідси, сину, я прошу, молю тебе! » Але юнак, ні слова не промовивши, Лиш дико глянувши, із піхов вихопив Свій меч двосічний. Ледве врятувавсь отець, Вбік швидко відхилившись. І на себе шал 1235] Свій обернувши, груди простромив собі Мечем; бездольний і напівпритомний вже, Обняв він мертве тіло нареченої, І краплі крові із останнім подихом Пролив на лиця білі вмерлій дівчині. 1240] Труп біля трупа - так вони лежали там, - Шлюб скорбний їх у тьмі з'єднав Аїдовій, - Хай для людей це вічним буде прикладом; Немає вад безумство лиха гіршого. ПРОВІДНИК ХОРУ Що значить це? У дім вона вернулася, 1245] Ні злого не сказавши, ані доброго.
|
|||||||
|