|
|||
КРЕОНТ. АНТІГОНА. КРЕОНТ. АНТІГОНА. Стасим четвертий. Строфа 1. Антистрофа 1. Строфа 2. Антистрофа 2КРЕОНТ От тому й доведеться ще їм шкодувать, Тим, що й досі її відвести забарились. АНТІГОНА Ой леле! З цих слів я вже чую - моя Наближається смерть. КРЕОНТ 935] Подавати облудних не буду надій, Що не справдиться те, що жахає тебе. (Виходить). АНТІГОНА О країни фіванської місто святе 1 О вітчизни богове безсмертні! От ведуть вже мене, й повороту нема. 940] Подивіться на мене, старійшини Фів, На останню із славного роду царів, - Що терпіти повинна від цих я людей Лиш за те, що я гідне пошани шаную. Стасим четвертий ХОР Строфа 1 945] Так Даная колись світло небесне Вкрила тьмою важких мідноокутих башт. Пагорб могильний [152] Став їй замість весільних покоїв. Славен був її рід, любе моє дитя, 950] Адже лоно її Зевсів скропив дощ золотий. Але долі страшна влада тяжить над нами, Сильніше злота і твердинь, І війська, й чорних кораблів, Що пінять хвиль морських вологу. Антистрофа 1 955] Так приборканий був цар едонійський, Син Дріанта палкий, - сам Діоніс його В темній печері Ув'язнив за гордливу зухвалість. 960] В вогкій скелі остиг буйного серця шал, Цвіт гордливий зів'яв, марність зусиль той зрозумів, Хто зухвало посмів Вакхову вдасть хулитп, Хто з рук ним ведених жінок Вогонь божистий виривав, Тривожив муз натхненні співи. Строфа 2 Біля скель голубих між морями-близнятами, Де стоїть Сальмідес на Босфорі фракійському, Там сусідній Арес з жахом побачив Лиш рани замість очей В юних синів Фенея - Їх пройняла вістрям веретена Рука кривава мачухи безжальної, 975] І лиш очниці невидющі З ясних небес помсти їй волали. Антистрофа 2 І ридали бездольні вони за бездольною, 980] У нещасному шлюбі загиблою матір'ю, Славна ж родом була, від Ерехтея Ведучи свій родовід, В дальніх росла печерах, - [153] Плекана бур батькових ревінням 985] Дочка Борея, наче бистрий кінь, легка; Дитя богів, та сиві мойри Вже перейшли путь їй, - о дитино! .
|
|||
|