|
|||
Епісодій п'ятий. ТІРЕСІЙ. КРЕОНТ. ТІРЕСІЙ. КРЕОНТ. ТІРЕСІЙ. КРЕОНТ. ТІРЕСІЙ. КРЕОНТ. ТІРЕСІЙЕпісодій п'ятий ТІРЕСІЙ Старійшини фіванські! Ми удвох прийшли, Та лиш один а нас зрячий, бо дорогу нам, 990] Сліпим, звичайно, поводир показує. КРЕОНТ Що ж там нового, старче мій Тіресію? ТІРЕСІЙ Скажу, ти ж слів послухай ворожбитових. КРЕОНТ Твоїх порад не відкидав ніколи я. ТІРЕСІЙ Тому-то й містом так щасливо правиш ти. КРЕОНТ 895] Ти, признаюсь, багато допоміг мені. ТІРЕСІЙ І от на лезо долю ти поставив знов. КРЕОНТ В чім справа? Ці слова мене стривожили. ТІРЕСІЙ Збагнеш, коли скажу тобі прикмети я. Сидів одного разу я над урвищем, 1000] Де віщі птиці зграями злітаються. І раптом дикий чую я пташиний крик, І гніву й люті повен незбагненної. Терзають, видно, кігтем один одного, Й повітря аж дзвенить од крил їх шелесту. 1005] Жахнувшись, хтів над вівтарем палаючим З вогню я ворожити, та Гефестове [154] Не спалахнуло полум'я, лиш в попелі Сочився жир, із стегон опливаючи Овечих, і димився, і вибризкував, 1010] І жовчі розливалась чорна пасока, Й біліла кість, від м'яса вже оголена. Про все оце мій хлопчик розповів мені, Коли я віщих марно дожидав ознак, Тож він - вожай для мене, як і я для вас. 1015] Напасть цю терпить місто через вирок твій, Всі вівтарі в країні й хатні вогнища Птахи пооскверняли та бездомні пси, Що трупом Полініковим живилися. За це боги ні молитов, ні полум'я 1020] Жертовного не хочуть і приймать од нас, Ознак нам віщим криком не дають птахи, Густої крові вбитого напившися. Над цим подумай, сипу. Всі-бо люди ми, І кожному властиво помилятися. 1025] Хто ж помиливсь, якщо не безрозсудний він І не пропащий, впавши, не лежатиме, А встане й тут же помилку ту виправить. А впертість горда свідчить про убогий ум. Прости мерцеві і не бий лежачого, 1030] хіба ж то доблесть - убивати мертвого? Я раджу добре й на добро. А вчитися В порадників хороших - завжди корисно.
|
|||
|