Володимир БІЛІНСЬКИЙ 12 страница

Можна зрозуміти, хоча й важко, як лівонська чудь могла разом зі слов’янськими племенами, новгородськими словенами і кривичами запросити єдиного правителя. Живучи в безпосередньому сусідстві зі слов’янськими племенами і будучи в меншості порівняно з ними, вона пристосовувалася до обставин. Але зовсім не зрозуміло, як до цього союзу могла примкнути фінська весь, що жила в далекій тайговій глухомані. Головне, навіщо весі це знадобилося? Відповідей ми не знайдемо.

Ці анекдоти розуміли й " великороси". Тому згодом вони поширили поняття слова " чудь" на всі фінські племена, що дозволило їм вільно маніпулювати ними ж. Замість слова

" чудь" почали підставляти в стародавні літописи будь-яке плем’я – весь, мерю, мурому, марі й так далі. Що було потрібно за текстом.

Тому російські наукові мужі наприкінці XIX століття маніпулювали вже зовсім іншим тлумаченням початку Несторового літопису. Послухаймо О. О. Шахматова – як він пояснює початок того ж тексту:

" Так, у розповіді про закликання князів називаються спочатку три племені, а потім чотири: спочатку Словени, Кривичі, Меря; потім Словени, Кривичі, Меря і Чудь; у закликанні князів беруть участь чотири племені, а князів на заклик є троє; сідають ці князі не в центрах племен, які їх покликали, а в містах, що не мають начебто прямого стосунку до цих племен; Новгород є винятком – це центр словен, і в ньому сідає Рюрик; але чому Трувор сідає саме в Ізбореьку, а не у Пскові, Полоцьку або Смоленськ}⁷; які мають більше прав називатися центрами Кривичів, ніж Ізборськ? " [32, с. 292].

І " пошла писать губерния"! Гадаєте, професор О. О. Шахматов не знав, про що писалося в " загальноросійських літописних зводах" або що говорили із цього приводу російські історики 50-ма роками раніше? Знав. Дуже добре знав! Але до його часу були виявлені " прогалини" в писаннях катерининської " Комісії", і вкотре довелося вносити корективи в раніше " знайдені" " загальноросійські літописні зводи" або взагалі " знаходити" нові. Були випадки простої підміни слів, і це саме наш приклад. Замінили слово " чудь" – " мерею", і ніхто не помітив. А пізніше замість " весі" – подали " чудь" Мовляв, помилявся хтось раніше, а ми – прорекли істину. Слід відзначити, що пізніше радянські історики-поденники, які працювали на замовлення більшовицького московського шовінізму, вносили в імперську історію " уточнення й доповнення", як наказували з Кремля. Тихо і мовчки.

Отже, професор О. О. Шахматов, хотів того чи ні, вніс певну ясність у питання щодо запрошення племенами князів-варягів. Виявилося, тих племен було три. І, як розуміють читачі, ними були: чудь, словени і кривичі По-перше, їх узагалі було стільки. По-друге, ті племена проживали компактно, поруч, що могло схилити їх до об’єднання. І, по-третє, у ті роки племена були нечисленні й, природно, жили компактною масою, щоб захищатися від звірини та різних прибульців. Так, за літописами, Варяго-Руси займали до відходу вузьку смугу землі (орієнтовно, до 50 кілометрів) уздовж правого рукава річки Німан. Хрестоносці в 1322 році пройшли ту землю за один день. Приблизно такими же територіями володіли: чудь, словени і кривичі Хоча зрозуміло, що їхні мисливські угіддя поширювалися значно далі. Мова йде про обжиту землю, яка мала оранку й поселення. Адже окремі особи, що забиралися в глухі нетрі, ні влади, ні князів не потребували.

У професора О. О. ІІІахматова відбулася цілком безболісна, природна заміна племені чудь – плем’ям меря. Тому що, як я вже говорив, на той час російська наука поширила поняття " чудь" на всі фінські племена. Російському суспільству була прищеплена думка, що ростовсько-суздальська земля із давніх часів варилася в одному " історичному казані" з Великим Київським князівством. І вся ця " історична спільнота” з самого початку звалася " Русь". Через що всякі підміни й підтасування назв племен не сприймалися як грубі перекручування.

До речі, зверніть увагу: у текст Несторового літопису потрібно було внести плем’я меря, тому що саме вона проживала 862 року на майбутній землі Московії. Що засвідчили давні історики. Тому довільне додавання слова " весь" у " загальноросійський літописний звод" принципово нічого не міняло. Земля племені весь не була стрижневим елементом московської державності. Отож добряче наслідили російські історики в тексті " Повісті минулих літ". Спочатку в текст додали плем’я весь. Потім, виявивши помилку, почали вносити правку за правкою. Навіть поцупили в племені чудь їхнє стародавнє місто Ізборськ, приписавши його кривичам. Брехали хвацько! І ніхто не зупиняв.

Ось послухайте, що з цього приводу писав О. О. Шахматов: " У XVI столітті укладач Архангелогородського літопису подав нам коментар.., згадавши про Ізборськ, він говорить: " А то нині пригородок Псковський, а тоді було у Кривичах велике місто". Але, звичайно, такий коментар доводить лише те, що навіть у XVI столітті поселення Трувора в Ізборську, а не у великому місті кривичів, викликало здивування книжників" [32, с. 292].

" Ще більш незрозуміло поселення Синеуса на Білоозері, в області не Мері, що брала участь у закликанні, а Весі, що не брала участі в ньому. Щоправда, укладач " Повісті минулих літ" приєднав Весь до племен, що закликали князів, але таке безсумнівно пізніше поширення тексту доводить лише те, що вже на початку XII століття поселення Синеуса на Білоозері, а не в області Мері (у Ростові), викликало здивування уважного літописця" [32, с. 292].

Привносячи в текст давнього літопису відверту облуду, російські професори самі себе заганяли в безвихідь. І з величезною ретельністю намагалися ту облуду виправдати. За О. О. Шахматовим, великий Нестор лише помилився, коли " забув” посадити Синеуса в Ростові, до мерян. У Нестора ця " неточність" навіть викликала " здивування". Однак він не став нічого виправляти, мовляв, нащадки розберуться. І нащадки розібралися – продовжили текст про варягів далі. Отже, читаємо:

" По дву же лету Синеус умре, и брат его Трувор, и прия власть Рюрик, и раздая мужем своим грады: овому Полотск, овому Ростов, а другому Бело Озеро. И по тем городам суть находници Варязи, а первии насельници в Нове городе Словене, Полотьски Кривичи, в Ростове Меря, в Белоозере Весь, в Муроме Мурома, и теми всемими обладаша Рюрик" [33, с. 5–6].

Питання володінь вирішені ідеально просто. Одним розчерком пера всіх зігнали в майбутню Російську імперію. І невтямки " упроваджувачам доважку брехні", що ні меря, ні весь, ні мурома –стародавні фінські племена, які жили на своїй землі й були в шістдесяті роки IX століття ще дикими, ні про яку " державність" не відали і варяго-руське плем’я до себе в управителі не запрошували. І для того щоб посадити своїх " управителів" у фінське середовище, Рюрику спочатку необхідно було племена завоювати та підкорити, а вже потім – посадити управителів " всіма обладаша". Про військові походи Рюрика у фіно-мордовську землю літописці мовчать.

А щоб не вигадувати нових відсебеньок, літописці навіть Синеуса і Трувора умертвили одразу, щойно ті прийшли. Однак та брехня про " раздая муже своим грады" і " всіма обладаша" помітна ще й з іншої причини.

Якщо повірити " загальноросійському літописному зводу", що Рюрик " обладаша" мерею, весю і муромою, то зовсім не зрозуміло, чому його рід забув про " свої володіння" до кінця X століття? Адже літописи про ці " володіння" не згадують цілих 126 років. П’ять поколінь Рюриковичів не знали про свої " володіння". Більше ніж дивно!

Пропоную послухати професора О. О. Шахматова, що пояснює, до якого року була доведена " Повість минулих літ" і як вона групувалася своїм змістом у двох напрямках.

" Повістю минулих літ" прийнято називати найдавнішу частину літописних зводів, що дійшла до нас у списках Лаврентіївському, Радзивілловському, Московсько-Академічному, втраченому Троїцькому, Іпатіївському, Хлєбніковському і ще трьох пізніших, які належать до Хлєбніковського списку (Погодінському, Краківському та Єрмолаєвському). У списках Лаврентіївському, Радзивілловському, Московсько-Академічному і втраченому Троїцькому найдавніша частина літописного тексту доведена до 1110 року і обривається на незакінченій статті цього 6618 (1110) року... А в списках Іпатіївському і Хлєбніковському читається закінчення статті 6618 (1110) року, а після неї без помітної перерви випливають статті 6619, 6620, 6621, 6622, 6623, 6624, 6625 і наступних років, причому, однак, після 6625 року... помітне значне зменшення обсягу літописних статей. У частині до 6618 (1110) року текст Іпатіївського і Хлєбніковського списків подає (особливо починаючи з 6584 року) кілька додаткових відомостей порівняно з Лаврентіївським і подібними до нього списками. Таким чином, ми маємо підставу говорити про дві редакції " Повісті минулих літ": перша, представлена Лаврентіївським і подібними до нього списками, і друга, представлена Іпатіївським (і подібними до нього списками. – В. Б. ) [32, с. 1–2].

Тепер ви розумієте, чому знаменитого М. М. Карамзіна не влаштовували раніше " знайдені" Львовський і Лаврентіївський " літописні зводи" (у 1792 році). Вони не подавали відомостей про 1147 рік. Тому він 1809 року і " знайшов" саме Іпатіївський " літописний звід".

Отакої! Що знадобилося, те й " знайшов"! Але це зауваження попутне. Головне – хочу звернути увагу на той факт, що, згідно із " загальноросійським літописним зводом", літопис " Повість минулих літ” був написаний тільки на початку XII століття. Це дуже важливо! Тому що київський літописець Нестор, який писав свою працю в XII столітті, подавав істини й поняття, слова і події, які існували, були відомі в його час. Професор М. І. Костомаров чітко вказав: " Наш літопис складений у XII столітті, тому, повідомляючи звістки про колишні події, літописець вживає слова та вирази, що панують у його час" [33, с. 279].

Інакше й бути не могло. Саме " Повість минулих літ" повідала, що навіть у XII столітті меря, весь і мурома жили на тій землі, де жили і в IX столітті. Якщо було б по-іншому, літописець обов’язково відзначив би переміщення їх. І хоча в сам літопис внесено багато " доважку брехні" про роздачу землі, про власників, однак це не заважає виявляти в літописі ті факти й події, які незаперечні, не викликають сумнівів. Стародавній літопис засвідчив: рід Рюрика абсолютно не цікавився землями мері, весі, муроми, мещери і так далі з 862 року до 988 року. Роздавши " мужам своїм гради", Рюрик геть забув про тих " мужів" і ті " гради". Послухаймо історика: " Із часу переходу Олега (882 рік) зі своїми полчищами в Київ до Володимира (Святого) – більше ста років ми не знаємо майже нічого про нашу північ, крім неясної подорожі Ольги (у Новгород. – В. Б. ) й обрання новгородцями Святославового сина. Збережені звістки (літописів) про ці часи стосуються (виключно) Півдня (Києва)" [33, с. 278].

Такий анекдот " володіння"! Навіть відомості про Новгород настільки убогі, що історик мовить про те з жалем. А відомості про " володіння" у ростовсько-суздальській землі в літописах відсутні геть-чисто. Київські князі, починаючи від Олега, зовсім не знали, що володіли мєрєю, муромою і вессю. Дуже дивна " безпам’ятність".

За найменшого доторку до загущеного в історію " доважку брехні" вона, ця брехня, постійно відшаровується і відвалюється.

Катерина II зі своєю " Комісією", щоб прив’язати " Залешанську землю" до роду Рюрика і до Великого Київського князівства, вважала цілком достатнім елементарної словесної вставки в стародавній літопис " Повість минулих літ". Але, як виявилося, ті слова не були пов’язані єдиним змістом із подальшим текстом. Через те що є там сторонніми, їх вільно й безболісно можна пропускати і викидати. Цілісний текст літопису подібних дій не допускає.

Як побачимо надалі, навіть вставки про 988 рік виявляться звичайною облудою. Катерининська " Комісія" розуміла весь комізм подібного " володіння" і намагалася хоча би зрідка " з’єднувати" київських князів та " Залешанську землю". Тому і ходив Святослав на хазар мимо Оки, а Володимир Великий " садовив" своїх синів у крісло князя не належної йому землі. Однак про це поговоримо в наступному розділі.

А зараз пропоную послухати радянських професорів. Подивимось, що " великороси" -більшовики думали про " Повість минулих літ". Звернімося до тексту, який дійшов до наших днів, з незвичайно цікавого боку. Адже історики-комуністи, коли було вигідно, говорили такі істини, що аж дух перехоплювало. Однак, навіть роблячи подібні відкриття та заяви, вони не вносили змін у трактування романовської концепції російської історії. Вона їх влаштовувала. Читаємо виписку із ВРЕ (третє видання, рік випуску 1975, т. 22):

" Рюрик-Синеус-Трувор, за російськими літописними переказами, три брати конунги, проводирі варязьких дружин, нібито покликані " через море" новгородськими слов’янами з метою припинення міжусобиць у Новгороді і які заснували Древньоруську державу. Згідно з цією версією, Рюрик сів у Новгороді, Синеус – у Білоозері, Трувор – в Ізборську. Швидка смерть середнього й молодшого братів зробила Рюрика повновладним правителем Новгородської землі. Деякі вчені ототожнюють його з Рериком Датським, що вчиняв на чолі варязької дружини набіги на країни Західної Європи (до 860 року). Є думка, що Синеуса і Трувора не існувало, а звістка про них – результат неправильно прочитаного російським літописцем іноземного тексту, який повідомляє, що Рюрик прийшов у землю слов’ян зі своїм домом (" синехус" ) і вірною дружиною (" тру-воринґ). Рюрик правив спочатку в Ладозі. Він не був покликаний " через море”, а захопив у 862 владу в Новгороді, скориставшись внутрішніми усобицями... Легенда про " покликання" варягів, що склалася в Новгороді або Ладозі в 11 ст., була використана при редагуванні " Повісті минулих літ" на початку 12 ст. для пояснення походження й прославляння правлячої російської князівської династії, засновником якої стали вважати Рюрика. Ця версія лягла в основу антинаукової норманської теорії".

Сполошилися великороси! Виявляється, Катерина II зі своєю " Комісією" " завела не туди". Більшовицькі історики-поденники стали тямущі, як кажуть, по шкоді. Так у Московії діялось завжди. Однак наскільки хитро та елегантно подають свою версію! Як великі єзуїти середніх віків! Виявляється, Синеуса з Трувором не існувало. Відбулася звичайна підміна слів у стародавньому тексті. Але тоді, цілком очевидно, напрошується подальше уточнення в " Повість минулих літ". Необхідно, щоб " існувала думка", що призначення Синеуса і Трувора чи то в землю чуді, чи то в землю весі, чи то в землю мері було теж визнано вигадкою. Однак про це – мовчок. Говорити таке невигідно. У ВРЕ подається узагальнена думка " про великих російських князів" і про " Новгородську землю". Елементарна облуда зводиться до узагальнення. Бо всі розуміють, що поняття " російська князівська династія" – винахід не XII століття й не XIII століття. Воно з’явилося значно пізніше.

Це не єдиний анекдот російської історії, який випливає з невеликої довідки ВРЕ. Нас підштовхують також до думки, що вже в XII столітті відбувалася фальсифікація " літописних зводів" чи з людської дурості, чи через незнання. Адже коли давній літописець вставляв до свого літопису виписки із чужих (датських книг) та коли спотворював (" синехус" на Синеуса, а " труворинг" на Трувора) і самовільно саджав їх у чужі землі, щоб видати за свої, – це інакше як фальсифікацією не називається. Великороси-поденники незаслужено оббрехали нашого великого співвітчизника – Нестора. Річ у тім, що подібний натяк несе в собі подвійну брехню. Неможливо повірити, щоб київські літописці на початку XII століття мали у своєму розпорядженні датські літописні матеріали. У ті часи всі літописи були поштучні, існували в одиничних екземплярах. Та й Київська земля не мала серйозних зв’язків з датською. Не зафіксовано. І сам Рюрик прийшов не " через море", а жив " упритул" до Новгорода.

Знаючи, як Катерина II спільно зі своєю " Комісією" " вправлялися в написанні російської історії" та як після їхніх " вправлянь" почали друкувати й " знаходити" сотні так званих " літописних зводів", ми з цілковитою певністю маємо право стверджувати невинуватість Нестора; " легенду про закликання варягів" додали в стародавній київський літопис не в XII столітті, а значно пізніше – у XVIII столітті. Притім не варто забувати, що саме Катерина II чудово знала всі німецькі, датські й скандинавські стародавні сказання. Вона була на них вихована.

Якби вставки в стародавні літописи були здійснені у XII столітті, то скажіть, будь ласка, навіщо вилучати у всіх народів Російської імперії давні раритети? У цьому нема сенсу. Навпаки, їх необхідно було залишити на місці, щоб вони стали свідками романовської версії історії. Щось же не влаштовувало в тих раритетах російських правителів, якщо вони навіть своїм наближеним погрожували: " Жоден аркуш не може без відома Колегії бути повідомлений будь-кому сторонньому".

Очистивши стародавній літопис від очевидної російської брехні, до речі, за допомогою російських же джерел, маємо право заявити: починаючи з 862 року до князя Володимира Великого київська земля та її племена не мали ніяких зв’язків із країною Моксель, або, по-московськи – з ростовсько-суздальською землею. Не було спільних князів, не існувало спільної держави, немає ні найменших відомостей навіть про вимінну торгівлю між тими землями.

⇐ Предыдущая 3 4 5 6 7 8 9 10 1112