Володимир БІЛІНСЬКИЙ 9 страница

Професор А. П. Богданов, вивчаючи й аналізуючи праці археолога О. С. Уварова, дійшов висновку про проживання мерян (фінського етносу) на території всієї " Мерянської землі" не лише під час " першого періоду поховань", який охоплює VIII–XII століття (по знайдених монетах, до приходу в мерянську землю християнства), а й під час другої епохи поховань, яка охоплює період " утворення племені великоросів", себто – період XII–XVI сторіч.

Професор А. Богданов звертає нашу увагу на той факт, що кургани " першого періоду" мають той самий спільний характер з курганами " другого періоду". Все ті ж – круглі, невисокі (1–3 аршини) кургани. Ще раз нагадую читачам: у слов’ян VIII–XII століть ніде не знайдено подібних курганів.

Характерно, що московському професорові ніхто й ніколи в Російській імперії не дозволив би відкрито спростовувати прийняту на озброєння державну догму " про міграцію слов’ян". Тому, роблячи свої висновки, він мовчки обходив подібні питання " слов’янства", іноді навіть допускав думку можливого наступного " ослов’янювання" фінських племен. Однак його фундаментальні висновки геть-чисто спростували подібну можливість " ослов’янювання". Дослідження повідали зовсім іншу картину. Знову звернімося до професора А. П. Богданова. Це вже висновки його, зроблені на підставі краніологічних вимірів:

" У курганах Ярославських, як і в Південно-Західній частині Московської губернії та у губерніях Тверській і Володимирській, величезну перевагу має одне плем’я – довгоголове, у багатьох місцях збережене майже в чистоті". [20, с. 12].

І далі: " Найбільш чиста доліхоцефальність (довгоголовість – В. Б. ) зустрічалася при розкопках у Московській і Тверській губерніях там, де могили були простіші й бідніші" [20, с. 13].

Однак найціннішим висновком стали слова професора про значно більше поширення мерян і споріднених з ними фінських племен, ніж про це припускав, подаючи свою карту " Мерянської землі", О. С. Уваров. Антропологічні дослідження підтвердили, що фінські племена в VII–XIII століттях займали не лише сучасні Московську, Тверську, Ярославську, Володимирську, Івановську і Рязанську області, а й практично всі західні й південні області сучасної Росії, як ось: Смоленську, Брянську, Новгородську, Ленінградську, Тульську, Калузьку, Орловську. Курську, Липецьку тощо. Тобто карта академіка В. В. Сєдова поширюється і на VII–XVI століття. Не було в історичному минулому ніякого " ослов’янювання" фінських племен. Фінські племена – корінний етнос " великоросів”.

Послухаємо знову професора А. П. Богданова: " Таким чином, Ярославська, Володимирська, Московська, Тверська, Вологодська, Рязанська і Нижегородська губернії – це місцевості з Мерянським населенням, більшим або меншим, зважаючи на віддаленість від центрів Переяславського і Ростовського озер. Ми зупинилися на цьому через те, що, за винятком губерній Вологодської та Рязанської, з яких у нас немає курганних черепів, із усіх інших ми маємо курганні черепи того ж типу, як і найпоширеніші Мерянські. Отже, і краніологія, якщо не дає чіткої вказівки на поширення Мерян, то принаймні підтверджує добуте археологічним і лінгвістичним шляхом. (А далі – найбільш цікава думка. – В. Б. ) Різниця лише в тому, що краніологічний тип, властивий переважно Мерянському населенню, поширюється на Південь і Південний Захід значно далі – до Чернігівської та Київської губерній, а на Північний Захід і Захід аж до Мінська, Новгорода та Олонецької губернії. По Західній і Південно-Західній межі лінгвістична група не збігається з антропологічною, але й граф Уваров твердить, що південку межу й західну важко визначити археологічно й лінгвістично, а отже, тут нема, по суті, протиріччя між добутими результатами, а є лише деяка підказка з боку краніології" [20, с. 7].

Ще один осиковий кілок забитий у брехливу московську байку про " слов’янське походження" великоросів. Черепи фінських предків волають до московитів про історичну правду! Висновок антрополога А. П. Богданова, до речі, ставить хрест не лише на московському " слов’янському корінні", а й на вигаданих " в’ятичах-слов’янах", яким немає місця на антропологічній карті. Через що навіть академік

О. О. Шахматов, як ми побачимо далі, " перемістив" так званих в’ятичів із " верхів’їв Оки" в " пониззя Дону". Тккі великі відкриття супроводжують нас, як тільки ми відриваємося від московської історичної облуди і спираємося на фактологічні джерела.

Ми вже згадували: професор Богданов допускав можливість появи окремих слов’ян, як індивідуумів, серед мері. Ось його слова: " Якщо Слов’янський тип приймати короткоголовим (брахіцефали. – В. Б. ), то Мерянська земля в курганний період лише зрідка заселялася слов’янами й притім не цілими селищами (тому що не було знайдено ні однієї групи курганів з переважними короткоголовими), а окремими родинами... " [20, с. 13].

По-перше, звертаю увагу: мова йде про весь " курганний період", а це-час із VIII до XVI століття. І по-друге, треба пам’ятати й ураховувати роботи професора-фінолога Матіаса Олександра Кастрена, який ще в першій половині XIX століття засвідчив факт існування " західної і східної гілки фінських племен". А " до західної гілки зараховують звичайно Фінів, у питомому сенсі, тобто фінляндців і фінські племена теперішніх губерній: Естляндської, Петербурзької і частково Олонецької та Тверської" [9, с. ЗО].

А східна гілка фінських племен узагалі поділяється на три підгрупи і включає весь спектр племен (нині народів) Волги, Оки, Ками, Уралу і Сибіру. Тобто серед деяких фінських племен могли бути й брахіцефали (короткоголові). Це питання не досліджено. Однак точно встановлено, що слов’янські племена були винятково брахіцефалами. Навіть поодиноких представників слов’янських племен потрібно виключити із " курганного племені" Мерянської землі VIII– XIII століть ще й із тієї причини, що вже сучасний московський професор В. Б. Кобрін у своїй книзі " Влада і власність у середньовічній Росії (XV–XVI ст. )" (Москва, 1985), вивчивши родоводи всього дворянства центральної Росії (колишньої ростовсько-суздальської землі), виявив, що всі вони беруть свій початок не раніше другої половини XIII століття, тобто мають уже татаро-монгольське походження. Усе історично пов’язано до дрібних подій і речей.

Не будемо в цьому розділі відволікатися на студії професора В. Б. Кобріна. Поговоримо про це пізніше.

Зараз же пропоную звернутися до ще однієї праці професора А. П. Богданова " Курганне плем’я Московської губернії". Праця написана в 1865 році, тобто до появи книги археолога О. С. Уварова. І природно, А. Богданов у своїй книзі висловив абсолютно не залежні від О. С. Уварова думки. Це дуже цінно, тому що він займався й археологічними розкопками, і антропологічними дослідженнями останків, знайдених при розкопках.

Отже, відкриваємо роботу професора: " Дослідження курганів з антропологічною метою у восьми повітах Московської губернії та чимало розкопок, проведених особисто як мною, так і деякими особами, що побажали сприяти мені, дали нам можливість скласти курганну колекцію Московської губернії зі 133 кістяків, з яких більша частина збереглася вельми задовільно" [18, с. 5].

І далі автор пише:

" Розкопки курганів проведені були в повітах: Московському, Звенигородському, Можайському, Верейському, Подольському, Коломенському і Богородському. Розвідки провадилися також у повітах Серпуховському, Клинському і Дмитровському... ". Нижче є виноска: " Уже по закінченні цієї статті я одержав від І. І. Ілына 4 черепи з курганів Рузького повіту" [18, с. 6].

Прошу звернути увагу: професор А, П. Богданов працював по всій тодішній Московській губернії. Але особливо цінно те, що він досліджував західну й південно-західну частини губернії і підтвердив їхню цілковиту тотожність із розкопками північної і східної частини.

Звичайно, граф О. С. Уваров знав про проведену А. П. Богдановим роботу. У своїй книзі він навіть згадав про це. Однак дослідження й висновки А. П. Богданова проігнорував. Сподіваюся, читачі розуміють чому. Археолог О. С. Уваров, провівши розкопки 7729 курганів, виявив у них винятково мерян, тобто – фінський етнос. І якби він додав у свою роботу дослідження А. П. Богданова, хоча б археологічні, то не залишив би ні найменшої щілини для можливого " перетікання слов’ян". Він змушений був би відсунути " можливих слов’ян" на багато сотень кілометрів від кордонів Московської губернії. Але, як патріот Московії, цього зробити не міг. Тому на своїй карті, дотримуючись офіційної московської історичної доктрини походження великоросів, розташував на близькому заході " Мерянської землі" вигаданих " в’ятичів, кривичів і словенів".

У той час, коли краніологічні дослідження професора А. П. Богданова відсунули цих вигаданих слов’ян "... на Південь і Південний Захід значно далі – до Чернігівської та Київської губерній, а на Північний Захід і Захід... до Мінська, Новгорода та Олонецької губернії". До речі, зверніть увагу: твердження професора А. П. Богданова, у нашому випадку, повністю базуються на фактологічному матеріалі, а написи графа О. С. Уварова " в'ятичі, кривичі, словени" ніякими доказами не обґрунтовані. Дивуватися не варто: це звичайне правило роботи російського вченого.

Професор А. П. Богданов, вивчаючи мерянські кургани, зробив попутно й ще один дуже цінний висновок: " Кургани, властиво, потрібно розподіляти, як відомо, не по повітах, а по ріках, поблизу яких вони й зустрічаються. " Кому невідомо, твердить Бабст, яку важливу роль відіграють ріки в історичних долях народів. Береги рік – це їхні колиски... Племена, які населяють одну річкову область, з'єднуються її руслами... в одне політичне тіло, розділяють спільні політичні вигоди, терплять ті ж негаразди. Ріки – це головні етнографічні рубежі" [18, с. 7].

Саме подібні висновки, вкотре вже, свідчать про наявність великої московської брехні про " перетікання слов’ян у Ростовсько-Суздальську землю".

У слов’янських племен Дніпра і Двіни були свої річкові шляхи, які їх поєднували в єдине " політичне тіло". А колосальні простори їхніх рік дозволяли їм міграцію винятково на Захід і Південь. Не було в VIII–XIII століттях ніяких причин, що змусили б слов’янські племена зрушитися зі своїх рік і піти в глухе, тайгове безземелля. Не будемо забувати, що саме слов’янські племена вже до початку першого тисячоріччя сповідували землеробську культуру. До речі, подібної думки дотримувався не лише професор А. П. Богданов, а й професор-історик Московського університету Іван Кіндратович Бабст (1823–1881).

Археологічні дослідження А. П. Богданова цінні також тим, що вони повністю суголосні з археологічними дослідженнями О. С. Уварова і становлять із ними єдине ціле. Його ж антропологічні дослідження підтвердили, що всі черепи останків мерянських курганів доліхоцефальні (довгоголові), як у центрі " Мерського стану", поблизу озер Неро і Клещино (Переяславське і Ростовське), так і на заході й півдні Московської іубернії. І ці останки доліхоцефалів містять усі могили до Київської землі IX–XIII століть. Куди, природно, не входила " Залешанська земля" – майбутня Московія.

Проробивши колосальну роботу з вимірювання курганних черепів, А. П. Богданов писав: " Що ж можемо ми виявити як із дослідження самих лише черепів, так і з вивчення таблиць вимірів для з’ясування фізичної будови курганного племені?..

По-перше. Загальний огляд курганних черепів Московської губернії переконує в єдності курганного племені, тому що майже всі черепи мають виразно виражені відомі ознаки, характерні для цього племені, і видаються надзвичайно подібними. Череп, якщо дивитися на нього зверху і збоку, є доволі довгим і вузьким... Особливо прикметне в курганного племені – виразний розвиток потиличної частини черепа. Ця характерна форма потилиці, вузькість і довжина черепа – головні особливості курганного племені...

По-друге. Аналіз числових величин з таблиці IV і їхніх співвідношень дає нам більш певну відповідь щодо форми черепа...

На підставі сказаного, я гадаю, ми маємо право зробити висновок, що типовий череп нашого курганного племені є субдоліхоцефальний" (в: а) х100 < 75, себто – довгоголовий. – В. Б. ) [18, с. Ш–19].

На всій території Московської губернії " курганне плем’я" належить до єдиного фінського етносу. Ніяких " слов’янських доважків" не виявлено.

На завершення III розділу професор мовби підсумував свої висновки про московитів:

" У VIII–X столітті (принаймні така думка тих археологів, порадами яких я міг користуватися) у Московській губернії жило Курганне плем’я, імовірно займалося скотарством і мисливством. Плем’я жило по Москві-ріді та її притоках і, ймовірно, лише воно володіло всіма угіддями місцевості: якби було кілька племен, то, не кажучи вже про те, що не було б такої єдності у фізичній будові його, були б сварки, війни, і з’явилися б бойові кургани... Між 134 черепами, що є у мене, немає жодного, який би виявляв сліди поранення, сліди битви... " [18, с. 21].

Маємо виразне свідчення російського професора про належність усіх черепів " курганного племені" Московської губернії єдиному довгоголовому племені. " Курганне плем’я" жило на всіх ріках Московської губернії, було єдинородним і не відчувало тиску далеких йому племен. Однак А. П. Богданов проявив деяку скромність, коли обмежив час проживання " Курганного племені" Московської губернії лише VIII–X століттями. Читачі розуміють, навіщо російський професор опускався до дрібної неправди. Велика Енциклопедія (ще російська), том 13, видана в Санкт-Петербурзі в 1903 році, поправила професора А. П. Богданова і підтвердила факт проживання " Курганного племені" у Московській губернії в X–XII сторіччях. До речі, і розкопки археологів засвідчили (у тому числі й самого А. П. Богданова) саме VIII–XII століття (перший період). Не забудемо, що існував і " другий період" мерянських курганних поховань. Як бачите, все це навіть дуже цікаво. Кожен московський професор " стрибав у кущі", де тільки дозволяла можливість.

Читаємо Велику Енциклопедію:

" Древнє населення Московської губернії ще належить до епох уживання кам’яних знарядь, але про антропологічний тип цього населення не збереглося даних. Набагато більше даних про так зване Курганне плем’я, що жило тут, як гадають, у X–XII століттях і залишило після себе численні могили, кургани із залишками древньої культури, хоча й грубої, але вже знайомої і з бронзою, і з залізом. Це бідне й мирне населення, яке не залишило у своїх могилах ні золота, ні монет, ні зброї (а це вже неправда! – В. Б. ), найімовірніше... і є та фінська народність, що відома під ім’ям Мері" [7, с. 444].

Навіть у ростовсько-суздальської землі, цій глухомані, територія майбутньої Московії в X–XII століттях була найбільш глухим тайговим закутком. Та частина мерянської землі навіть після завоювання її ханом Батиєм залишалася винятково дикою і неосвоєною.

Будемо пам’ятати, у зв’язку з дослідженнями графа О. С. Уварова, в яких норах-землянках жили майбутні московити на початку X століття, що засвідчив у 922 році знаменитий Ібн-Фадлан. Пропоную послухати, якою була Москва через більш ніж 400 років після Ібн-Фадлана, у часи Івана Калити:

" Москва була суцільно " любяной", тобто зрубана з деревини, крита соломою, ґонтом, тесом і наполовину з курними хатами, без димарів" [22, т. 29, с. 364].

Очевидно, навіть ця " луб’яна" картина Москви 1330 років значно прикрашена. Тому що, як засвідчив професор О. Д. Корсаков: "... усі наші давні міста (складалися) з трьох частин: рубленого, міста земляного й передмістя [9, с. 197].

При цьому " у рубленій частині" розташовувалися тільки архієрейська та князівські палати (зруби. – В. Б. ) і соборна церква" [9, с. 198].

Усі Інші московити жили в " земляному місті". А яке те " земляне місто" було, засвідчив Ібн-Фадлан.

Ці житла разюче відрізнялися від слов’янських. Не варто забувати про величний Собор Софії та інші, споруджені в Києві на початку XI століття.

А нам кілька сотень років розказували байки " про переміщення політичного й культурного центру з Києва до Москви після 1132 року".

Сумно й смішно водночас чути подібне.

Однак картина Московії була б неповною, якби ми не подали читачам вигляд московита кінця XII – початку ХІІІ сторіччя.

Послухайте все того ж московського професора А. П. Богданова:

" Це... курганне плем’я жило не за таких же умов, за яких живемо ми, тому що фізичні умови Московської губернії були інші... Достаток вод, лісів, боліт, лугів, але разом із тим і клімат доволі вологий і холодний... – ось умови, в яких жило курганне плем’я" [18, с. 21].

" Плем’я було русяве, радше темно-русе, ніж світло-русе, імовірно з блакитнувато-сірими очами й низьким лобом. Можливо, жінки з їхнім ортогнатичним (незначним виступом. – В. Б. ) обличчям і більш дрібними рисами його й були симпатичні, але про чоловіків сміло можна сказати, що вони повинні були бути дуже непрезентабельні зі своїми прогнатичними (висунутими вперед. – В. Б. ) щелепами й зубами" [18, с. 22].

" Зуби в черепів дуже стерті, і якщо прийняти за ймовірну ту обставину, що була запропонована щодо стертих зубів кам’яного віку, то можна стверджувати, що їжа нашого курганного племені була тверда рослинна, складалася з коріння і напівзвареного, а може, й сирого м’яса! ' [18, с. 22].

Такий портрет великороса X–XII століть намалював російський професор А. П. Богданов. Саме цю людину, за московською версією, довелося слов’янам " облагородити", щоб одержати спочатку московита, а пізніше – великороса. І за тією ж версією, цей, з висунутими щелепами, тип, починаючи з 1132 року, взявся нас, київських слов’ян, учити життю, культурі. Геть-чисто всьому!

Що цікаво: практично всі наукові дослідження з царини філології, археології, антропології та історичні документи повністю спростовують московську брехню про їхнє " первородство" і " слов’янське коріння". Вони стверджують: московити (великороси) – винятково фінський етнос. Меряни!

Раніше ми подавали деякі відомості про московського професора Олександра Петровича Богданова і його видатну роль у становленні російської археології та антропології.

Не менш знаменитим і видатним був український професор Федір Кіндратович Вовк. Лише те, що Ф. К. Вовк вісімнадцять років (1887–190[5) працював у найкращих археологічних і антропологічних закладах Парижа, а Париж у ті роки був визнаною столицею антропологічної науки, промовляє багато про що'. Саме в Парижі Ф. К. Вовк захистив докторську дисертацію і написав багато своїх знаменитих робіт.

У 1906 році Ф. К. Вовк зміг повернутися в Російську імперію, яку покинув 1877 року у зв’язку з політичним переслідуванням. Після повернення він обійняв посаду професора Петербурзького університету.

Ми не будемо посилатися на всі видатні праці українського вченого, торкнемося лише його студії " Антропологічні особливості українського народу", виданої в Санкт-Петербурзі 1916 року.

До речі, є підстави припускати, що українського вченого позбавили життя московські більшовики в 1918 році, коли професор Ф. К. Вовк добирався до Києва з Петрограда.

Отже, проведемо антропологічні порівняння двох етносів. Подивимося, чи є бодай найменша подібність між їхніми краніологічними даними.

Звернімося до праці професора А. П. Богданова " Матеріали для антропології Курганного періоду в Московській губернії", виданої " Відомостями Товариства любителів природознавства при Імператорському Московському університеті" в 1867 році.

Цю об’ємну працю А. П. Богданов обіцяв опублікувати згодом, видаючи свої " Попередні замітки" " Курганного племені Московської губернії" 1865 року.

Вважаю за доцільне відстежити антропологічні дані саме московитів – серцевини так званої Великоросії, щоб ніхто не мав сумнівів у цілковитій самобутності московського мерянського етносу, який не має нічого спільного зі слов’янськими племенами.

Як уже мовилося вище, для проведення антропологічних досліджень професор А. П. Богданов покрив археологічними розкопками практично всю територію Московської губернії. Але особливо велику увагу приділив археологічним розкопкам у центрі, на заході й південному заході губернії: Московському, Можайському, Подольському, Верейському, Бронницькому та інших повітах. Були проведені також розкопки в Богородському повіті (схід губернії) і Коломенському повіті (південний схід губернії).

Природно, археолог О. С. Уваров був знайомий з дослідженнями А. П. Богданова. Однак повністю їх проігнорував. І зробив це неспроста. Як пам’ятають наші читачі, О. С. Уваров узагалі не міг визначити західну й південно-західну межі мерянської землі.

Не уник подібної долі й професор А. П. Богданов. Як побачимо нижче, і цей професор не забув додати свою лепту вимислу. Про це ми ще поговоримо. Отже, простежимо всі місцевості, на яких професор А. П. Богданов провів курганні розкопки, досліджував виявлені кістяки і відібрав із них черепи для краніологічних вимірів.

І. Московський повіт

" У Московському повіті розкопки проведені були у двох місцевостях: 1) біля села Сетуні; 2) біля села Черкизово...

Сетунські кургани розташовано біля села Сетуні...

Черкизовські кургани виявлено за ЗО верст від Москви, біля сіл Черкизово і Ростокіно. Самі кургани розташовані на правому березі Клязьми, за селом і млином" (с. 24).

Досліджено 9 кістяків із Сетунських курганів. Із них відібрано для вимірів 3 черепи, (с. 24–25).

Досліджено 9 кістяків із Черкизовських курганів, із них відібрано для краніологічних вимірів 7 черепів, (с. 24–25).

ІІ. Верейський повіт

" У Верейському повіті розкопки проведено було тільки в селі Кримському...

Село Кримське лежить на великій Смоленській дорозі за 31 версту від міста Верея і майже на такій же відстані від Можайська... Знайдено 10 чоловічих кістяків і 11 жіночих" (с. 38).

Усі кістяки оглянуто й досліджено. Для краніологічних вимірів узято 9 жіночих і 9 чоловічих черепів, (с. 38–41).

ІІІ. Звенигородський повіт

" У Звенигородському повіті розкопки було проведено у двох місцевостях: 1) біля села Ябедино – у 1865 р. мною і М. І. Кулаковським і 2) біля села Павловське – у 1866р. А. П. Федченком і В. Ф. Ошаніним...

Ябединські кургани розташовані біля річки Істра...

Павловські кургани лежать за 0, 25 версти від Істри, за 5 верст на Пд. Сх. від Вознесенська... " (с. 55).

З курганів біля села Ябедино досліджено 11 кістяків і взято до вимірів 10 черепів. (с. 55–66).

З курганів біля села Павловське досліджено 8 кістяків і взято до вимірів 7 черепів. (с. 55–66).

IV. Подольський повіт

" У мене були черепи з п’яти місцевостей Подольського повіту...

Покровські кургани лежать верст за 5 від Подольська біля берега Пахри...

Дубровицькі кургани розташовані біля села Дубровиці на Пахрі і Десні за 4 версти від Подольська.

Заболотьєвські – біля села Заболотьє на Пахрі та за 6 верст від Подольска.

Добрятинські – біля села Добрятино на Пахрі за 1 версту від міста.

Потаповські – біля сілйця Потапово" (с. 70).

З курганів біля сільця Потапово досліджено 5 кістяків і взято для вимірів 3 черепи.

З курганів біля села Дубровиці досліджено 4 кістяки й узято для вимірів 3 черепи.

З курганів біля села Добрятино досліджено 7 кістяків і взято для вимірів 5 черепів.

З курганів біля села Заболотьє досліджено 2 кістяки й узято для вимірів 2 черепи.

З курганів біля села Покрови досліджено 10 кістяків і взято для вимірів 3 черепи (с. 70–73).

V. Коломенський повіт

" У Коломенському повіті розкопки було зроблено у двох місцях: біля сільця Річки і біля села Нікульське...

A. Річенські кургани лежать ліворуч від Московського шосе на 10 версті від Коломни. Кургани ці розміщаються обабіч сільця Річки...

B. Нікульські кургани лежать за 9 верст від Коломни... праворуч шосе й близько від нього" (с. 85).

Досліджено 4 кістяки із курганів біля сільця Річки й 11 кістяків із курганів біля села Нікульське (с. 85).

З досліджених кістяків узято для краніологічних вимірів:

із курганів біля сільця Річки – 3 черепи;

із курганів біля села Нікульське – 8 черепів (с. 96).

VI. Рузський повіт

" У Рузському повіті кургани розкопувалися переважно у двох місцевостях: біля сіл Новинки і Палашкіно; але, крім

того, у мене в колекції є ще...

Черепи із курганів біля самої Рузи... Новинські кургани

лежать за 14 верст від м. Рузи і за 13 в. від Можайська біля села Новинки на високому березі річки Пальна...

Палашкінські кургани лежать біля села Палашкіно на березі річки Руза" (с. 100).

Із курганів біля села Новинки досліджено 15 кістяків і відібрано для краніологічних вимірів 10 черепів, (с. 100– 103).

Із курганів біля села Палашкіно досліджено 21 кістяк і взято для краніологічних вимірів 19 черепів (с. 100–103).

Узято також для краніологічних вимірів 4 черепи з рузської колекції професора А. П. Богданова (с. 103).

VII. Можайський повіт

" Ми проводили розкопку біля села Борисово, у сільці Власово і біля села Лісовиці.

Власовські кургани розташовані за 13 верст від Можайська на правому березі річки Протва" (с. 117).

Із курганів села Власово досліджено 2 кістяки (курган 1, курган 2). Зроблено краніологічні виміри 2 черепів (с. 116).

VIII. Бронницький повіт

" У Бронницькому повіті розкопки проводили влітку

1865 року, А. П. Федченко і В. Ф. Ошанін.

Головинські кургани лежать за 13 верст від Бронниць, за 150 сажнів від села Головіно на річці Галелута, що впадає в Сіверку...

Авдотынські кургани розташовані на лівому високому березі річки Сіверка в чотирьох місцях...

Хом’яновські кургани лежать верст за 8 від села Ав- дотыно, біля села Хом’яново і села Головіно" (с. 118).

Досліджено: 2 кістяки із курганів біля села Авдотыно;

4 кістяки із курганів біля села Головіно; 3 кістяки із курганів біля села Хом’яново. Проведено краніологічні виміри 6 людських черепів: 1 – із курганів біля села Головіно; 2 – із курганів біля села Авдотыно; 3 – із курганів біля села Хом’яново (с. 119–121).

ІХ. Богородський повіт

" У Богородському повіті розкопки проводили в чотирьох місцевостях, як особисто мною за сприяння Н. І. Кула- ковського і М. Г. Виноградова, так особливо Н. Ф. Петров- ським, якому я головним чином зобов’язаний повнотою колекції цього повіту...

Обухівські кургани лежать біля села Обухово, поруч із фабрикою Ткшяєва, біля Шиловки і за 10 верст від Богородська...

Петро-Павловські кургани лежать біля Обуховських, на річці Шеловка... Кургани лежать на підвищеній місцевості біля річки, доволі численною групою.

Аніскінські кургани розташовані біля села Аніскіно по Остроминській дорозі за ЗО верст від Москви (на річці Клязьма).

Осєєвські кургани лежать на тій же ріці, між с. Осєєво і с. Лукіно... " (с. 124).

Із курганів біля села Обухово досліджено 8 кістяків і взято для краніологічних вимірів 6 черепів (с. 128).

Із курганів Петропавловських досліджено 12 кістяків і взято для вимірів 10 черепів.

Із курганів біля села Аніскіно досліджено 3 кістяки й узято для краніологічних вимірів 2 черепи (с. 128).

Із курганів біля села Осєєво досліджено 11 кістяків і взято для вимірів 7 черепів (с. 128).

Отже, ми повністю назвали місцевості Московської губернії, де професор А. П. Богданов провів розкопки й дослідження мерянських курганів у 1864–1865 роках. А його колеги продовжили розкопки в 1866 році. Необхідно звернути увагу на те, що А. П. Богданов провів дослідження останків лише мерянських курганів (за винятком двох). Тобто розкопували й досліджували кургани переважно добатиєвого періоду. Поховання кінця XVI і початку XVII століття, які були указані експедиції місцевим населенням, до уваги не бралися. Серед них було багато могил сторонніх людей (прибульці), і місцевий люд зберіг про це чітку пам’ять навіть після 250–260 років.

Ось як професор А. П. Богданов охарактеризував розкопки:

" Бачені мною (і розкопані. – В. Б. ) кургани взагалі були доволі невеликі...

У курганах звичайної величини кістяк був на глибині 2–3 аршини від вершини насипу курганів, у більших – від 4–6 аршинів...

Кістяк зазвичай лежить на " материку" [19, с. 13].

І далі:

" У більшості випадків очевидно, що земля для насипу кургану бралася поруч...

У курганах майже завжди лежить один кістяк, але зустрічалися кургани, в яких лежали поруч два й три кістяки. Прикметно, що коли траплялися два кістяки, то один був чоловічий, а інший жіночий, або, що частіше, один жіночий, а інший дитячий...

У більшій частині курганів було вугілля...

У ногах небіжчика знаходили горщики... Черепки від горщиків зустрічалися набагато частіше в насипній землі курганів разом із вугіллям.

⇐ Предыдущая 3 4 5 6 7 8910 11 12 Следующая ⇒