Annotation 9 страница

Розділ тридцять другий

Ну то й що», — подумаєте ви, — далі вів мову Джордж. — До чого тут хмара пилу? Навіщо нам знати, що сталось у космосі мільярди років тому? Хіба це має значення? Має, скажу я вам. Бо саме завдяки тій хмарі пилу ми з вами сидимо сьогодні в цьому залі. — Тепер ми знаємо, що з гігантських хмар газу в позаземному просторі утворюються зорі. Деякі з них закінчують своє життя, перетворюючись на чорні діри, які повільно, дуже повільно випускають із себе частинки, поки врешті самі не зникнуть під час колосального вибуху. — Інші зірки вибухають ще до того, як стануть чорними дірами, і випускають усю свою речовину в космос. Нам відомо, що всі частинки, з яких ми з вами складаємось, утворилися в череві зірок, що вибухнули багато-багато років тому. Усі люди на Землі, усі тварини й рослини, земля, повітря й океани складаються з частинок, що сформувалися всередині зірок. Вірите ви чи ні, але ми — діти зірок. На те, щоб створити нас із тих частинок, Природа витратила десятки мільярдів років... Джордж на секунду замовк.

— Як бачите, на те, щоб створити нас і Землю, пішла сила-силенна часу. Крім того, наша планета зовсім не схожа на інші планети в Сонячній системі. Вони вражають своїми велетенськими розмірами, але геть не схожі на місце, яке можна назвати домівкою. На Венері, до прикладу, страшенно спекотно. А на Меркурії один день дорівнює п’ятдесяти девятьом земним дням. Уявіть собі, якби один день у школі тривав аж п’ятдесят девять днів! Страшно навіть подумати! Джордж перевів подих і продовжив описувати дива Сонячної системи — зал ловив кожне його слово. Нарешті він дійшов до найважливішої, на його думку, частини, якою завершувалась його презентація. — Наша планета — дивовижна. І вона — наша, — підсумував він. — Ми належимо їй, ми складаємося з тих самих речовин, що й сама планета. І ми мусимо її доглядати. Мій тато роками про це говорить, але досі я соромився його. Я бачив тільки те, що він зовсім не такий, як інші батьки. Але тепер я змінив свою думку. Тато має рацію — ми повинні перестати забруднювати Землю. І він слушно каже: нам усім треба просто докласти трішки більше зусиль. Тепер я пишаюся ним, адже він прагне захистити нашу унікальну, нашу прекрасну Землю. Але ми всі мусимо про неї дбати, інакше нічого не вийде і наша чудова планета загине. — Звісно, можна пошукати іншу планету, де б могли жити люди, але це не так просто. По сусідству такої немає. Якщо десь і є ще одна Земля — а це цілком можливо — то вона далеко-далеко звідси^[10]. Шукати нові планети й світи — дуже цікаво. Проте, хай там як, все одно хочеться повертатися додому. Мусимо зробити все можливе, щоб за сто років на Землю все ще можна було повернутись... — Напевно, вам цікаво, звідки я все це знаю. Тому насамкінець хочу сказати: щоб відчинити двері до Всесвіту й допомогти Землі, ви не мусите — так, як я — шукати таємного ключа. Є ключ, яким можуть користуватися всі, — треба тільки навчитись. Це — фізика. Саме вона допоможе зрозуміти Всесвіт довкола вас. Дякую! Зал вибухнув оплесками — всі аплодували Джорджеві стоячи. Змахнувши з ока сльозу, директор вискочив на сцену, поплескав Джорджа по спині й похвалив: «Молодчина, Джордже! Чудовий виступ! » Замість потиснути йому руку, він схопив її і завзято тряс. Джордж зашарівся. Від оплесків він знітився — скоріше б вони вже перестали!

А тим часом у залі професор Віздок теж пустив сльозу, та, на відміну від директора, не з гордощів чи щастя. Він рюмсав зовсім з іншої причини. — Космосе! — розлючено бурмотів він. — Ти вже був мій! Я тримав тебе в руках! А він узяв і викрав тебе в мене! Допомігши Джорджеві зійти зі сцени, директор перемовився зі своїми колегами-суддями — з усіма, крім професора Віздока, який згорбився у своєму кріслі, щось бурмотів собі під носа й кидав розгнівані погляди на Джорджа. Позичивши у вчителя фізкультури свистка й кілька разів свиснувши, директор закликав усіх до тиші. — Кгм, кгм, — прокашлявся він. — Хочу оголосити, що переможцем цьогорічного міжшкільного конкурсу наукових презентацій судді практично одноголосно визнали Джорджа Ґрінбі! З залу почулися радісні вигуки. — Джордж, — продовжував директор, — підготував чудову презентацію, і я з превеликим задоволенням хочу вручити йому приз — потужний комп’ютер, люб’язно наданий нашими спонсорами. Один із суддів витягнув з-під столу велику картонну коробку й вручив її Джорджеві. — Дякую, пане директоре, дякую! — сказав Джордж, який досі не міг оговтатися від свого виступу і величини коробки, яку щойно отримав. Міцно притиснувши до себе трофей, він попрямував центральним проходом до виходу. Всі до нього всміхалися — всі, крім ватаги хлопчаків, які сиділи з самого заду й навмисно не плескали. Схрестивши руки на грудях, вони вовком дивилися на Джорджа. — Це ще не кінець, — просичав Рінґо, коли Джордж проходив повз нього. І бровою не повівши, Джордж поквапився уперед, де його чекали Ерік, Енні та Сюзан.

— Тобі вдалося, Джордже! Я так пишаюся тобою! — сказав Ерік, намагаючись обійняти Джорджа з величезною картонною коробкою. — Джордже! Ти молодчага! — зашарівшись, сказала Енні. — Ніколи б не подумала, що ти так гарно виступиш на сцені. І ти стільки всього знаєш! — Я не наробив помилок? — схвильовано запитав її Джордж. Ерік тим часом забрав від нього велику коробку. — Може, я сказав «мільярди» там, де мали бути «десятки мільйонів»? А коли я розповідав про Юпітер, може, треба було сказати... — Ні! — урвала його Енні. — Ти все сказав правильно, еге ж, тату? Ерік кивнув і широко всміхнувся Джорджеві. — Особливо вкінці. Ти все сказав дуже, дуже правильно. І виграв приз. Тепер ти щасливий? — Так, — відповів Джордж, — є тільки одна проблема. Що скажуть мої батьки, коли я прийду додому з комп’ютером? Вони не на жарт розізляться. — Або навпаки — пишатимуться тобою, — почувся голос позаду. Обернувшись, Джордж побачив поруч із Сюзан свого тата. Він аж рота роззявив. — Тату? Ти був тут? Ти чув мій виступ про науку? — Чув, — відповів батько. — Сьогодні вранці мама розхвилювалася за тебе і попросила мене забрати тебе зі школи. Я приїхав якраз вчасно — встиг на твій виступ. І дуже радію, що так вийшло. Адже ти маєш рацію — не треба боятися науки. Нам варто не сторонитися її, а користати з неї, щоб допомогти врятувати планету.

— То я таки можу мати власний комп’ютер? — запищав Джордж. Батько всміхнувся. — Думаю, ти його заслуговуєш. Але тільки годину на тиждень, бо наш саморобний генератор довше не витримає. Раптом позаду почувся якийсь шум — професор Віздок, поспіхом пробираючись крізь юрбу, брутально відштовхнув їхній невеличкий гурт убік. Слідом за ним ішов Рінґо зі своїми посіпаками. Усі злі, як тигри. Джордж провів їх поглядом і обернувся до Еріка. — Невже ви ось так відпустите Гвіздка? І навіть не покараєте його? — Мабуть, що так, — зажурено відповів Ерік. — По-моєму, Ґрем уже сам себе покарав. Найкраще дати йому спокій. Сумніваюсь, що наші стежки ще колись перетнуться. — Але ж... але... — не відступав Джордж. — Еріку, я хочу дещо запитати. Звідки Гвіздок дізнався, де вас шукати? Ви ж могли поїхати світ за очі, проте він чекав на вас саме тут — і не помилився. Звідки він знав? — Річ у тім, що будинок по сусідству з вашим, — сказав Ерік, — належав моєму викладачеві, тому бородатому чоловіку на фотографії. — Але ж він зник! — вигукнув Джордж. — Не зовсім, — зауважив Ерік. — Недавно я отримав від нього листа. Він написав, що вирушає в дуже довгу подорож і не знає, коли повернеться, — і чи повернеться взагалі. Сказав, що я можу жити в його будинку, якщо мені потрібне буде місце, аби працювати над Космосом. По-моєму, він і подумати не міг, що Ґрем усі ці роки сидів тут і чатував на мене. — А куди ваш старий викладач поїхав? — запитав Джордж. — Він подався... — почав, було, відповідати Ерік. — Додому, — твердо відказала Сюзан і обернулась до хлопчикового батька. — Вас підвезти? — Ні, що ви! — сказав той. — Я приїхав на велосипеді. Ми якось розмістимо комп’ютер на кермі й так довеземо його додому.

— Тату! — насупився Джордж. — Ну будь ласка! Ану ж він впаде? — Я залюбки відвезу Джорджа додому, — мовила Сюзан. — Доведеться трохи тісніше сісти, але часом диву дивуєшся, скільки всього можна запакувати в Міні.
Ерік, Сюзан та Енні залишились у Джорджа вдома на смачну вечерю з вирощених власноруч овочів. Вечеряли при свічках за кухонним столом. Ерік і батько Джорджа довго і з насолодою сперечались про те, що важливіше — шукати нову планету чи рятувати ту, що є. А Сюзан допомагала Джорджеві налаштувати його нового лискучого комп’ютера. Енні пішла в садок і нагодувала Фредді, який здавався геть самотнім у своїй загорожі. Побалакавши з кабанчиком, вона повернулась у дім і решту вечора витанцьовувала довкола мами Джорджа: показала їй усі балетні па і розповіла добрий десяток байок, — а та вдала, що повірила. Прощаючись, гості пообіцяли, що охоронці довкілля матимуть нагоду поспілкуватися з науковцями під час їхніх конференцій, а ще домовились піти разом на балет «Лускунчик». Джордж подався до себе нагору. Він ледь не падав від втоми. Хлопець перевдягнувся в піжаму, але фіранок не запнув — хотілося вмоститись під ковдрою і дивитися з вікна на небо. Вечір був ясний, нічне небо було всипане яскравими, мерехтливим зорями. Джордж побачив, як на темному тлі промайнув метеорит, — його довгий блискучий хвіст на мить спалахнув, а тоді розвіявся без сліду. «Можливо, це — кавалок хвоста комети», — подумав засинаючи Джордж. Коли комета пролітає повз Сонце, вона нагрівається, і лід на її поверхні починає танути...

Подяки

Щиро вдячна усім тим, хто люб’язно підтримав мою затію із «Джорджем». Тіф Легніс із літературної агенції «Дженклоу енд Несбіт» виконала свою роботу просто фантастично, як і всі її працівники з британського відділу. Ерік Сімонофф із американської контори «Дженклоу енд Несбіт» став для мене по-справжньому зірковим наставником. Велике спасибі Крістофу Ґальфару з Кембриджського університету, який зробив неймовірний внесок у розробку наукового сюжету, опрацювання деталей і створення образів персонажів, а також Джудіт Кросделл з кафедри прикладної математики й теоретичної фізики, яка з великою терпеливістю і доброзичливістю допомогла організувати роботу й дала нам неоціненні поради. Особлива подяка Джоан Ґодвін за її невтомну, щедру підтримку. Дякую Семові Блекберну за технічну допомогу й роботу над аудіоверсією книжки. Спасибі прекрасній команді, що оточує мого батька, — за їхню відданість, турботу й чудовий настрій. Хочу подякувати працівникам видавництва «Рендом Гауз» — Філіппі Дікінсон, Ларрі Фінлі й Енні Ітон — за те, з яким ентузіазмом і запалом вони взялися за «Джорджа». Дякую Шеннон Парк і Сью Кук — працювати з вами було фантастично. Чарівні ілюстрації Ґаррі Парсонса наповнили оповідь життям, а Джеймс Фрейзер створив привабливу, чудову обкладинку, за що йому велика подяка. Спасибі Софі Нелсон і Джулії Брус за ретельне редагування й коректуру, Маркусові Песселу за перевірку наукових фактів, Клер Голл-Креґґс й Ніні Дуґлас, Баррі О'Доновану, Ґейвіну Гілцбріку, Дену Едвардсу, Бронвену Бенні, Кетрін Томлінсон, Джульетт Кларк і Мев Бенгем за їхню сумлінну працю, підтримку й добру волю. Як і завжди, щиро дякую своїй мамі й Джонатану за все, що вони роблять для мене, за їхню безмежну доброту й повсякчасну підтримку. А найбільша подяка — моєму космічному татові. То була неймовірна пригода! Сердечно дякую за те, що подарував мені шанс попрацювати з тобою. Це змінило мій Всесвіт. Люсі Гокінґ Автори

ЛЮСІ ГОКІНҐ — авторка двох романів і дописувачка низки британських часописів. Мешкає в Кембриджі з сином. СТІВЕН ГОКІНҐ — лукасівський професор математики й теоретичної фізики в Кембриджському університеті. Його вважають одним із найгеніальніших фізиків з часів Ейнштейна. Гокінґова книжка для дорослих «Коротка історія часу» мала колосальний успіх (у всьому світі продано понад дванадцять мільйонів примірників) — і перекладена більш як тридцятьма мовами. Це їхня перша спільна книжка. КРІСТОФ ҐАЛЬФАР — доктор наук, колишній аспірант Стівена Гокінґа, який допоміг створити науковий сюжет, виписати деталі й продумати образи героїв. Крістоф мешкає у Франції і працює у сфері популяризації науки. ҐАРРІ ПАРСОНС — ілюстратор книжок для дітей і підлітків, лауреат численних нагород. Крім того, його роботи часто з’являються у часописах і рекламних сюжетах у Британії та США. Мешкає в Лондоні.

⇐ Предыдущая 18 19 20 21 22 23 24 25 2627