ДОСТОТНІСТЬ НЕДОСТОТНІСТЬ

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 19Следующая ⇒

Людина як проблема філософії.

План

1. Буття людини як буття можливостей.

2. Виміри достотності та недостатності людського існування

3. Проблема смерті, безсмертя та сенсу буття у філософському досвіді людства.

Д/з:

Нестеренко В. Г. Вступ до філософії: онтологія людини. − Київ, 1995

Петрушенко В.Л. Філософія: курс лекцій. − Львів : «Новий світ», 2003;.

Табачковський В. Г. Філософія: світ людини. Курс лекцій. − Київ, 2003;

Методичні поради та плани семінарських занять з дисципліни «Філософія» 045-132. − Рівне, 2013;

Шелер М. Місце людини в космосі / Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення). − C. 261-268. − законспектувати;

Індивідуальні завдання:

Методичні поради та плани семінарських занять з дисципліни «Філософія» 045-132. − Рівне, 2013. − Завдання № 7, 8, 10,13, 14

«Людина завжди була, є і буде найбільш цікавим явищем для людини»

портрет Емпедокл (483-423 р.р. до н.е.)

«Відповідно до давно наміченого мною плану роботи в галузі чистої філософії мені належало вирішити три завдання: 1) що я можу знати? (Метафізика); 2) що мені належить роботи (Мораль); на що я смію сподіватися? (Релігія); за цим мало постати четверте завдання: що таке людина?»

портрет І. Кант (1724-1804)

«Що таке людина і яке її істинне призначення − головне питання, остання мета всієї людської думки»

Портрет С. Франк (1877-1950)

Буття людини вимірюється можливісним виміром, оскільки, вишукуючи нові можливості і смисли й передбачаючи можливість зміни, людина є відкритою, незавершеною, неостаточною.

Антисцієнтично орієнтована філософія, долаючи гносеологічний розрив суб’єкта та об’єкта раціоналістичної традиції, поставила людину у нерозривний зв’ язок з світом та її повсякденним життям у всьому розмаїтті її можливіснї самореалізації.

(картинки: війна, любов, концлагер, творчість людини…., тобто позитивне і негативне в людині та її непередбачуваність .

Засади можливісного виміру людського буття:

- багатовимірність людини, обумовленої біологічним, соціальним та духовним в людині, що задає динамічну напругу, живить і наповнює культуру;

- розмаїття людської сутності, що передбачає вихід за межі першосутності, зокрема: Вол. Соловйов (сором, співстраждання, благоговіння перед вищим), Е. Фінк (смерть, праця, влада, гра, кохання);

- відкритість, незавершеність, динамічність, постійне становлення людини, яка ніколи не є тим чи є, а завжди - проект (екзистенціалізм);

- протиріччя як фундаментальна структура людського буття (Е. Фромм).

Свобода інтегрує в собі ті можливості, які людина вибирає задля своєї реалізації, а тому постає як здатність людини чинити свідомий вибір власної життєдіяльності з поміж багатьох можливих.

Підходи до витлумачення свободи:

Фаталізм − початкова передвизначеність всього життя людини, її вчинків, особливостей буття (стоїцизм, Гоббс, Спіноза);

Волюнтаризм− примат волі над іншими проявами духовного життя людини, ірраціональне основа світу (Шопенгауер, Ніцше);

Свобода як вибір і відповідальність− приреченість людини на свободу, трагізм свободи (екзистенціалізм).

Свобода - це характеристика дії, здійсненої:

- по власному бажанню без будь-якого примусу (свобода вибору, хотіння, волі);

- в умовах вибору можливостей;

- з врахуванням об’єктивних та суб’єктивних обмежень;

- з утвердженням відповідальності за реалізований вибір;

- з потребою до самообмеження.

Вибір покладає обмеження:

. суб’єктивні: − суб’єктивна воля, що надає перевагу одній з можливостей;

− суб’єктивні чинники (страх, лінь, нерішучість);

. об’єктивні обставини, які задають межі діапазону вибору (природничі закони);

. інші суб’єкти, оскільки свобода однієї людини обмежена свободою іншою людини.

Щоб зберегти свою позитивність свобода повинна містити в собі здатність до самообмеження, що може проявлятися у відмові від багатьох жаданих для нас можливостей й реалізації тієї, що потребує вольових зусиль, особливої напруги, боротьби з самим собою.

Здатність до самообмеження закладає засади нового гуманізму:

- розгляд людини не як суб’єкта володарювання, а в близькості до буття та відповідальності за нього (М. Гайдеггер);

- благоговінням до життя скрізь і завжди, де має місце зустріч індивіда з іншими проявами життя (А. Швейцер);

- помірне втручання в природу з ефективними природоохоронними заходами («Римський клуб»).

Відповідальність -це категорія, яка характеризує суб’єкта з позиції реалізованої можливості, ґрунтуючись на уявленні про належне.

«Наша відповідальність набагато більша, ніж ми можемо уявляти, так як поширюється на все людство»

Ж.-П. Сартр (1905-1980)

«У відповідальності за іншу людину моя єдиність: я ні на кого не можу перекласти відповідальність, як нікого не можу поставити на моє місце.»

Е. Левінас (1905-1995)

Портрети

10.

Достотність та недостатність - це дві базові можливості буття людини у світі, крізь призму яких людина реалізується як вибір у розмаїтті її можливісних вимірів, де має місце позитивне та негативне самоздійснення людини.

Достотність - екзистенційний модус справжності як вибір себе, віднайдення себе, досягнення автентичності, розбудова цілісної особистості.

Недостотність - це екзистенційний модус несправжності як втрати себе, знеособленість, уречевлення, поглинання іншим, абсурдність, відчудження.

Синдром росту людської буттєвості

БІОФІЛІЯ ЛЮБОВ СВОБОДА

(тяга, прагнення до життя, (до ближнього, чужого, (здатність до

утвердження життя) природи) вибору можливостей)

Синдром занепаду людської буттєвості

НЕКРОФІЛІЯ НАРЦИСИЗМ ВТЕЧА ВІД СВОБОДИ

(тяга до мертвого, руйнації, (самозакоханість, відмова від вибору та

бажання бачити світ мертвим) егоцентризм, відповідальності

садистські риси)

12.

Морально-естетичний вимір справжності та несправжності людського існування розкриває можливісний спосіб присутності людини у світі

Справжність − єдність моральних та естетичних смислів

Онтологічний аспект Комунікативний аспект Аксіологічний аспект

(подієве самоздійснення (діалогічність з світом, (орієнтація на морально-

особистості, турбота людьми, культурою) естетичні цінності)

і піклування про буття)

Несправжність − суперечність моральних та естетичних смислів

Естетизм Моралізм

абсолютизація естетичних чинників абсолютизація моральних принципів,

в людській буттєвості, що в орієнтації що демонструє імперативне ставлення

на красу та чуттєву насолоду здатна людини до світу й шляхом нормативної

призводити до заперечення морально- формалізації життя обумовлює

ціннісних орієнтирів спотворення моральнісного та естетичного

13. ДОСТОТНІСТЬ НЕДОСТОТНІСТЬ

справжність буття несправжність буття (М. Гайдеггер)

бути мати (Е. Фромм, Г. Марсель)

свобода та відповідальність втеча від свободи (Е. Фромм, Сартр)

смислова наповненість буття безсенсовитість

-------------------------------------------------

ВІДЖУЖЕНІСТЬ:

творчість способи подолання відчуженості

комунікативність (спілкування)

цінності

14.

Відчуження − процес руйнації спорідненості людини з світом, сприйняття світу пасивно, розірвано у відриві суб’єкта та об’єкта.

Підходи до відчуженості у філософській традиції:

. культурологічний − характеристика культури як відчуженої від традиційних цінностей, пріоритет матеріального над духовним, дегуманізація суспільства (О. Шпенглер, М. Бердяєв);

. екзистненційний − відчуженість як деперсоніфікація людини в знеособленому світі, почуття абсурдності, безсенсовитість людського існування, самотність (М. Гайдеггер, А. Камю, Ж.-П. Сартр );

. соціально-економічний − класово-антогоністичні відносини, що вибудовуються на приватній власності на засоби виробництва й призводять до відчуження в умовах капіталізму (К. Маркс. Ф. Енгельс);

. соціологічний − бюрократизація суспільства, перетворення людини на функціональну, знеособлену істоту (М. Вебер);

. психологічний − зв’язок відчуженості з руйнуванням психіки людини (З. Фрейд, Е. Фромм)

15.

Творчість - діяльність, метою якої є вихід за межі усталеного і звичного, стандартного і стереотипного, буденного і уніфікованого, що дозволяє людині реалізувати свій потенціал і включитись в процес культуротворення.

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒