Володимир Леонюк 30 страница

Шафарик Павел Йосеф, чеський і словацький славіст. Н. 13.05.1795. П. 26.06.1861. Зак. Ієнський ун-т. Пр.: «Історія слов’янської мови та літератури всіма наріччями» (1826). «Про походження слов’ян» (1828), «Слов’янські старожитності» (тт. 1-2, 1836-1837). Опрацьовував окремі проблеми українознавства. Уважав будинів предками слов’ян, локалізував їх на Волині, уважав, що самоназвою слов’ян був етнонім серби. Від останніх на думку Ш., походили бужани. На картах Ш. Берестейщина позначена в складі України.

Шафер Владислав, пол. природознавець, професор. Заслужений поборник захисту природи, зокрема Біловезької Пущі. Висунув і обґрунтував ідею про перетворення пущі, хоча б певної її частини, в резервацію, де збереглася природа в її натуральному вигляді. Автор праці «Плян утвоження резервату лєсьнего в Пущи Бяловєскєй». – «Бяловєжа», з. 2, 1923.

Шахнович Олександр, майстер декоративно-ужиткового мистецтва. Н. 1918, с. Пліщиці, Пин. Зак. Вітебське худ. училище. Різьбить на дереві, розі, кості, карбує. Тв.: «Оріх» (1954), «Рослини Батьківщини» (1956), «Лісовий мотив» (1957), «Перед дощем. Чаплі» (1958), «Ранкова пісня» (1958). Портрети письменників, держ. діячів.

Шаховський-Оникевич (Саховський-Оникевич) Паїсій, уніат. єп. у Пинську 1603-1625. Відібрав у православних Ліщинський монастир. Прогнав з єпархії правосл. єп. Авраамія.

А. Миловидов. О положении... с. 392-393.

[329]

Шаховський Олександр, рос. письменник. Н. 1777, Смоленщина. П. 1846. Жив певний час у Бересті. Автор тв. на укр. теми «Козак-стихотворец», «Украинская невеста», «Маруся – малороссийская Сафо». Поверхове знання укр. дійсності і мова п’єс Ш. викликали критику з боку І. Котляревського в п’єсі «Наталка Полтавка».

Шахрай Василь, укр. діяч, член делегації харківського сов. уряду на переговорах в Бересті, комісар військових справ у тому уряді. Пізніше автор антисов. пр. «До хвилі (Що діється на Україні і з Україною») (Саратов, 1919).

Шварно (Сваромир?) Данилович, гал.-вол. князь. П. 1269. Син Данила Галицького. З 1264 кн. галицький, 1267-1269 великий князь лит. Був одружений з дочкою Миндовга. Прибічник укр.-лит. єднання перед загрозою татарської небезпеки. Ходив 1256 походом на ятвягів.

Швед, легендарна постать. Поліщук, селянин, очевидно, панщизняний, під час Північної війни, коли армія Карла ХІІ ходила Поліссям уздовж і впоперек, з причини свого пол. патріотизму мав завести шведський загін у багно, де й загинув разом з ним. Легенда про Ш. – шляхетського походження.

О. Кольберг. Дзєла вшисткє, т. 52, 1968, с.449-450.

Швед Борис, укр. письменник. З Рожища на Волині родом. П. 1944. До 1939 працював перукарем. Мобілізований до ЧА Ш. загинув на фронті під Варшавою. Повість Ш. «Поліщуки» (Львів, 1938), написана під впливом В. Стефаника, в похмурих тонах розповідає про матеріальні нестатки поліського села, наслідки яких трагічні.

І. Іваненко. Світла доля поліщуків. – ЛУ, 1979, 30.10, № 78.

Шевченка бульвар у Бересті, одна з головних вулиць, має мерідіанний напрямок від вул. Московської до моста через Мухавець. З ШБ починається ковельсько-київ. шлях. Стара назва Широка вул. 1979 головна частина ШБ між вул. Орджонікідзе і Московською виокремлена на бульвар Космонавтів, через що пам’яті Т. Шевченка доводиться потіснитися на 1560 м. Головні архітектурні об’єкти суч. ШБ: 8-поверх. готель «Беларусь» та центральна міська бібліотека ім. Пушкіна.

Шевченко Бульвар. – Брест. Эн. Спр., с. 386-387.

Шевченка вулиця в Бересті, бічна вуличка до бульвару Шевченка у пд.-сх. частині міста. Довжина 770 м. Стара до 1944 назва Шпановицька (за назвою села). На ШВ пам’ятник Суворову з 1902.

Шевченко улица. – Брест. Эн. Спр., с. 387.

Шевченка імені читальня в Кобилянах, читальня з бібліотекою, заснована 1908 в с. Кобиляни, Берест. пов. (тепер під Польщею). Укр. літ. до бібліотеки надсилались т-вом «Просвіта».

г. «Наша Ніва», Вільнюс, 1908, № 2; І. Бас. Наш Тарас. – ж. «Беларусь», 1964, № 3, с. 23.

Шевченко Тарас, укр. поет, художник, мислитель. Н. 9.03.1814, Моринці, Черкащина. П. 10.03.1861. З кріпаків. Ш. У 1830 двічі міг бути на Берестейщині в обозі свого пана. Про перебування Ш. у Варшаві говорять

[330]

М. Білозерський, В. Щурат, І. Франко, Є. Єнджеєвич, М. Зеров, М. Гаско. Сов. шевченкознавство заперечує перебування Ш. у Варшаві і відповідно у Бересті. Тв. Ш. на Берестейщині спочатку поширювалися як нар. пісні. Як нар. пісню записано в с. Чахець, Пруж., уривок з поеми «Гайдамаки» «Од села до села» (1866). У с. Чорняни 1948 записано пісню на слова Ш. «Нащо мені чорні брови». На початку ХХ ст. заходам «Просвіти» тв. Ш. стають популярними на Берестейщині – велика заслуга в тому О. Василенка та П. Артемюка. Декламації останнього мали особливий успіх з огляду на портретну схожість декламатора з поетом.

Н. Белозерский. Тарас Григориевич Шевченко на воспоминании разных лиц. – «Киев. Старина», 1882, жовтень; В. Щурат. Основи Шевченкового зв’язку з поляками. – Вибрані тв., К., 1963, с. 246; Й. Єнджеєвіч. Ноце украіньскє альбо Родовуд гєніуша. Оповєсьць о Шевченце, ЛСВ, 1970.

Шевчук Іван, поліський селекціонер. Н. 18(30).01.1887, Пинськ. П. 10.03.1965, там же. З міщан. Закінчив 1905 Пин. реальне училище. Від 1948 очолює пин. опорний пункт з культури винограду плодово-городницької дослідної станції. Ш. опрацював технологію і довів можливість вирощування винограду на Поліссі. Вивів сорт абрикоса «Порпуровий».

І. І. Шаўчук. – БелСЭ, т. 11, с. 307.

Шевчук Михайло, комуністичний функціонер. Н. 1911, с. Великі Яківчиці, Жаб. З 1928 в КПП (КПЗБ). Багато разів арештовувався пол. владою. За «перших совєтів» Ш. працівник НКВД у Кобрині. Під час війни в загоні Медвєдєва. Після війни працює в КДБ Рівненської обл. Приймав участь в операціях проти укр. повстанців.

М. Шевчук. – Борці за возз’єднання, Львів, 1989, с. 337.

Шевчук Яків, берест. майстер з виробництва муз. інструментів – сопілок, пищиків, тріщалок, ложок, скрипок. Учасник ІІІ всесоюзного фестивалю нар. творчості.

Г. Сачанка. Куфэрак з сакрэтам. – МБ, 1989, № 4, с. 45.

[331]

Шейна Дмитро, укр. патріот. Н. в с. Леликове, Коб. П. 1989. Похований на укр. цвинтарі в Баунт Бруці, США. У 1943 вивезений до Німеччини на каторжні роботи. З 1949 в Америці, де стає активним членом укр. громади. Зокрема при сприянні Ш. побачили світ тв. І. Хмеля. На засоби світлої пам’яті п. Ш. опубліковано «Словник Берестейщини».

Шелв, воєвода гал.-вол., приймав участь у захисті землі Берест. від нападів ятвягів і литовців 1227-1228. Помер від ран 1231.

Гал.-вол. літопис. – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 27, 31.

Шелест, працівник губерніального комісаріату УНР у Бересті 1918-1919. Відповідав за господарсько-продовольчі справи.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 231.

Шелест Іван, поліський гончар, представник городнянської гончарної школи. Н. 1937, с. Городна, Стол. Гончарні вироби Г. експонуються в Берест., Пин. та Стол. краєзнавчих музеях.

Музей беларускага народнага мастацтва, альбом, Мн., 1983, с. 71.

Шелехов Михайло, рос. поет. Н. 1954, с. Плотниця, Стол. Закінчив ун-т у Мінську, курси сценаристів і режисерів у Москві. Публікувався в ж. «Юность» і «Лит. учеба». У Москві вийшла зб. поезій «Слово ненастное, слово лазурное».

М. Шелехов. Желтый ветер. – ж. «Неман», 1990, № 3, с. 103.

Шелягович Микола, організатор і керівник краєзнавчого т-ва «Поліссє», створеного в Мінську 1988, працівник одного з мінських НДІ. Виступає за створення окремої поліської мови і національності на території Берестейщини. Сповідує реваншистську українофобію.

Шельгейко Є., працівник губерніального комісаріату УНР у Бересті 1918-1919.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 231.

Шеметівка, с., Коб., ср. Остромицька. Від Кобриня 27 км.

Шененя Іван, згадується серед керівників Пин. повстання в жовтні 1648. За фахом сідляр.

Шені, с., пд. околиця Пружан. від зал. ст. Оранчиці 19 км.

Шенівці, с., Пруж., ср. Мокрівська. Від зал. ст. Оранчиці 25 км.

Шерішівська дзвінниця, пам’ятка поліської дерев’яної архітектури. Збудована 1799 при Пречистенській церкві в м. с. Шерешове, Пруж. Церква зруйнована. ШД двоярусна. Долішній ярус з тесаних колод, горішній – закріплений на восьми стояках з розкосами, дах ґонтований, чотирисхилий, маківка шестигранна.

Шерешівський район, адм.-тер. одиниця в складі Берест. обл. 1940-1956. Скасований, віднесений до Пруж.

Шерешівські євангелія, рукописна книга Нового Завіту, складається з трьох євангельських послань – від Луки, Матвія й Іоана, оздоблена декором та зображеннями авторів-євангелістів. Кольорові мініатюри ШЄ мають самостійну мистецьку вартість. Створена ШЄ у др. пол. XVI ст. в Шерешові, Пруж. З 1645 по ХІХ ст. були напрестольними в шерешівській

[332]

церкві Різдва Богоматері. У ХІХ ст. ШЄ певний час значились в інвентарі параф. церкви с. Погост-Загорський, Пин. Тепер утримуються в Мінську в ДММ. Дослідники, зокрема Звездинцева, працівниця бібліотеки Салтикова-Щедріна в Ленінграді, уважається ШЄ пам’яткою укр. письменства. У декорі книги добачають ознаки балканського впливу.

ЖБ, с. 23, 24, 25.

Шерешівці, с., Малорт., ср. Чорнянська. Від Малорити 25 км.

Шерешове, сел. міського типу, Пруж., на р. Ліва Лісна, від Берестя на пн. 97 км. Відоме Ш. з 1330 як нас. п. Берест. землі 1776 Ш. втрачає статус міста. У серед ХІХ ст. працює суконна мануфактура. Один з центрів нар. промислів і ремесел. У ХVII-XVIII ст. існувала шерешівська іконописна школа. Пам’ятка дерев. архітектури – дзвіниця Пречистенської церкви (сама церква зруйнована) та Петропавлівська церква з іконостасом унікальної мистецької вартості. 1941-1944 німці знищили в Ш. 38 жителів.

Шийко Максим, просвітянський діяч Полісся. Після арешту поляками голови берест. «Просвіти» П. Артемюка 1935 Ш. очолив кампанію за його звільнення.

А. Харитончук. Укр. школа в Бересті на Поліссі. – г. «Голос Берестейщини», 1992, 06. № 2(4).

Шийко Наталя, укр. діячка Полісся, піаністка, музиколог. Н. 1912, Берестя. вчилися в укр. школі ім. О. Стороженка. Закінчила пол. гімназію ім. Р. Траугутта, відтак Львів. консерваторію. Працювала в Бересті в муз. школі, одночасно в театрі. У 1944 як укр. націоналістка Ш. арештована НКВД, засуджена на 10 років неволі. Термін відбувала на Півночі на лісорозробках. Після звільнення жила в Естонії, де приймала участь у культурно-муз. самодіяльності місцевих українців. З 1962 живе у Бересті. Позитивно ставиться до діяльності УГКО.

А. Харитончук. Укр. школа в Бересті на Поліссі. – г. «Голос Берестейщини», 1992, 06, № 2(4).

[333]

Шиколай Ганна, поліська ткаля. Н. 23.01.1932, с. Мотоль, Іван. Автор багатьох поліських рушників, зроблених в укр. нац. стилі.

Музей беларускага нар. мастацтва, альбом, Мн., 1983, № 90, 91, с. 175.

Шилюк, поліський будівничий XVII ст. Збудував 1620 панську садибу в с. Ялове, Пруж.

Шылюк. ЭЛМБел, т. 5, с. 606.

Шимчук Євген, голова колгоспу «Заветы Ленина», Берез. з 1985. Член КПРС. Нар. депутат обл. ради Берестейщини. На сесії при обговоренні питання голосував проти союзного договору та утримувався від голосування за т. зв. соціалістичний вибір.

г. «Заря», Берестя, 1991, 17.07.

Ширма Григорій, біл. хоровий диригент і муз. фольклорист. Н. 1892, с. Шакуни, Пруж. П. 1978. Закінчив 1918 Седлецький учит. ін-т. З 1926 викладав у Вілен. біл. гімназії, секретар т-ва біл. школи. Двічі ув’язнювався поляками. Організував 1940 у Білостоці Біл. ансамбль пісні і танцю. Записував і видавав біл. нар. пісні. Зб. «Беларускія нар. песні», вип. 1, Вильна, 1929; «Беларускія нар. песні» тт. 1-3, Мн. 1959-1962; «Бел. нар. песні (для хору)» тт. 1-2, Мн., 1971-1973. Рідне село Ш. Шакуни – україномовне і українопісенне. Проте Ш., стоячи на біл. платформі, вдавався до перекладу місцевих укр. пісень на біл. мову, вміщуючи їх до своїх біл. збірників.

Ширяєв Євген, біл. діяч, проф. МГУ, доктор тех. наук. Живе в Москві. Член т-ва біл. культури ім. Ф. Скорини. Вийшов до біл. уряду з пропозицією застосувати в Білорусі методи примусової санації з метою навернення на білоруство російськомовних і україномовних біл. громадян. Укладач атласу «Русь Белая, Русь Черная и Литва в картах» (Мн., НіТ, 1991, 118 с.). Карти О. Риттіха (29 і 38), Т. Флоринського (30). Г. Ноберта (31), Л. Нідерле (32), Московської діалектологічної Комісії (33), Шпрехенкарт Міттельойропа (Відень, 1921, № 34), Д. Шефера (35), Е. Енгельгарда (39), А. Дрекселя (43) тощо фіксують належність Берестейщини по ПРЛ до України, що Ш. намагається або замовчати або ревізувати на підсумкових картах 49, 50 і 51.

Шишкін Іван, рос. художник-пейзажист. Н. 13(25).01.1831, Вят. губ. П. 8(20).03.1898. На протязі 80-х і 90-х рр. зробив бл. 25 етюдів та картин на поліські теми: «Болото Полісся» (1890), «Поліський пейзаж» (1898). «У Біловезькій Пущі», «Зрублений дуб. Біловезька Пуща», «Сухостій. Біловезька Пуща», «Пасіка Біловезька Пуща», «Біловезька Пуща. Бурелом». Деякі з цих картин Ш. 1890 виставляв у Петербурзькій академії мистецтв. Найвідоміша картина Ш. «Полісся» (1883) – поетизує поліську природу, тонко передає потугу сосен, зелень землі, прозорість води в потічку – належала укр. колекціонерові І. Терещенкові, згодом вивезена незаконно до Москви і розтята на три частини.

[334]

Шільдгауз Кароль, пол. архітектор, викладач Вілен. ун-ту. За проектом Ш. в Пинську 1784-1790 споруджено палац Бутримовича.

Шыльдгауз К. – ЭЛМБел., т. 5, с. 606.

Шлях-Пуща, с, Берез., ср. Сигневицька. Від зал. ст. Береза Картузька 22 км.

Шолкович Семен, «западнорусский» археограф. Н. 1840, Мозирщина. П. 1886. Від 1870 член Вілен. археографіч. комісії. Автор передмов до IV і V тт. Актів, виданих Комісією. Досліджував «Писцовую книгу бывшего Пинского староства» та «Писцовую книгу Гродненской экономии». Досліджував полонізаційний процес серед шляхти Берест. воєводства.

Шоломицький, староста пин. правосл. братства на межі XVII і XVIII ст. Звертався 1700 до київ. митрополита з проханням схилити рос. уряд до захисту правосл. населення Речі Посполитої, яке зазнавало безперервних гонінь від католиків.

А. Миловидов. О положении... с. 410.

Шоломицький Федір, див. Одрач Ф.

Шоломичі, с., Пин., ср. Боречевицька. Над р. Струмінь. Ш. мали статус шляхетської околиці. Від Пинська 37 км.

Шоста січова стрілецька дивізія, піхотна дивізія армії УНР, формувалася навесні 1920 з полонених та інтернованих укр. вояків у пол. таборах Ланцут і Берестя. Командир М. Безручко. На початку травня дивізія перейшла з Берестя до Бердичева. 8.05-9.06.1920 дивізія – залога м. Києва. Запасна бригада упродовж усієї війни до другого зимового походу була розташована в Бересті. Інтернована поляками.

Л. Шанковський – ЕУ, т. 10, с. 3891.

Шостакове, с., Кам., ср. Ратайчицька. Від зал. ст. Лищиці 14 км. Околиця Біловезької Пущі. Батьківщина Р. Траугутта.

Шостаковська Т., власниця навчального муз. пансіону в Бересті в середині ХІХ ст. пансіон Ш. був осередком муз. життя в місті.

Шощиць Микола, музика. Н. 1918, с. Гальчиці, Хмель. обл. Вчився у Берест. муз. школі. Викладає 1954-1980 спів і музику в БПІ, організовує мист. самодіяльність, керує 1954 нар. хоровою капелою Будинку культури залізничників.

Шпаковський Іван, публіцист, літ. критик. Н. 14.08.1936, с. Мисятичі, Пин. Вчився в БПІ. Вчителював в Пин. р-ні, в Малориті, в Дорогочині. Викладав у БПІ, в Ніжинському ПІ. З 1969 в ін-ті літ. АН БРСР. Автор багатьох ст. у біл. енциклопедіях. Україномовні ст. Ш.: «Про структуру умовно-асоціативних образів» (ж. «Рад. літературознавство», 1966, № 1), «Світ стобарвний і стодзвонний» (ЛУ, 1966), «Як слово сонця варте» (ЛУ, 1979, 12.01), ст. про біл. літ.

Шпановичі, с., в межах Берестя, тепер вул. Шевченка, бічна до бульвару Шевченка. Уздовж р. Мухавець. Пам’ятник Суворову.

Шпилевський Павло, біл. етнограф і письменник. Н. 1823, Бобруйський пов. П. 1861. Автор нарису «Подорож по Поліссі і Білоруському краї»

[335]

(ж. «Современник» 1853-1855, продовження в ж. «Иллюстрация» під назвою «Західноруські нариси», 1858). Відвідав Кобринь і Берестя. Записав у Бересті одну з легенд про походження міста.

Шпиталі, с., Жаб., ср. Степанківська. Від Жабинки 11 км.

Штикало Дмитро, укр. поет і журналіст. Н. 1.09.1908, с. Ількевичі, Сок. р-н., Львівщина. П. 4.07.1963. За участь в укр. русі 1934-1936 перебував у концтаборі Берези. Написав поему «Дума про Березу Картузьку» (Львів, 1942). Для Ш., галичанина, Полісся з його березівською катівнею мислиться «далеким» – рефреном у поемі є рядок «У далекому Поліссі». Режимні страхіття концтабору – те тло, на якому зростає мужність ув’язнених укр. патріотів та переконання в абсолютній слушності укр. ідеї. По війні Ш. в еміграції.

М. Климишин. Д. Штикало. – г. «Шлях перемоги», 1993.6.09.

Штрихованої кераміки культура, культура балтських племен, що в дослов’янську добу (ІІІ ст. до н. е. – VI ст. н. е.) жили на території сучасної Білорусії і по ПРЛ сусідили зі слов’янами, потім українцями. Досліджували ШКК С. Покровський, А. Лявданський, А. Митрофанов, Ф. Гуревич, А. Данилайте.

Ю. В. Кухаренко. Полесье и его место в процессе энтогенеза славян (По материалам археологических исследований). – зб. «Полесье», М., 1968, с. 26.

Штур Мондушич, ватаг ятвязького загону 1227-1228, пустошив околиці Берестя. Військо гал.-вол. князів Данила і Василька Романовичів розгромило ятвязьку ватагу. Сам ШМ був убитий Данилом.

Гал.-вол. літопис. – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 27.

Шульгин Олександр, укр. політ. діяч. Н. 1899, Київ. П. 1960, еміграція. Член Центральної Ради, ген. секретар міжнац. справ, як такий брав участь у переговорах 1918 в Бересті. Член екзильного уряду УНР, проф. УВУ. Пр.: «Україна і червоний кошмар» (1927), «Україна проти Москви» (1935), «Державність чи гайдамаччина?» (1934).

Шумаки, с., Берест., ср. Клейниківська. Від зал. ст. Скоки 2 км. Пам’ятка архітектури – Спасо-Преображенська церква (1609) з цікавими вітражами.

Шухрай Микола, учасник укр. руху, родом з Дружилович, Іван. Навчався у військовій школі, тоді ж налагодив контакти з укр. підпільною організацією, що діяла у Варшаві. Під час арешту наклав на себе руки.

Шутова Ольга, біл. співачка (сопрано). Н. 1944, с. Загородне (Зломишле), Кам. Вчилася у Берест. мед. училищі. 1961-1968 працювала в Бересті. З 1968 солістка Біл. філармонії у Мінську.

Шухевич Роман, укр. державний і військовий діяч. Н. 17.07.1907, с. Краківець, Львівщина. П. 5.03.1950, с. Білогорща, біля Львова. Закінчив Львів. політех. ін-т. учасник процесу у справі атентату на пол. мін. Б. Пєрацького – за браком доказів запроторений до

[336]

концтабору в Березі, де очолював укр. угруповання в’язнів. У повторному процесі С. Бандери у Львові Ш. засуджено на 4 роки ув’язнення, звільнений 1937 за амністією. Очолював опір пол. пацифікаціям. Учасник подій на Закарпатті. До трагічної загибелі очолював УПА і УГВР. Був кілька разів на Поліссі. Дав наказ про формування перших відділів УПА на Поліссі.

П. Мірчук. Укр. Повст. Армія, Мюнхен-Львів, 1991, с. 193, 213-215.

Щербина, актор. На початку 1900-х рр. відбував військову службу в Бересті у фортеці. Приймав участь в виставах укр. самодіяльного театру в місті.

К. Василенко, В. Василенко. Онопрій Василенко. – НС, 1986, № 39, 30.02.

«Щоденник бойових дій третього батальйону», документ, в якому описуються операції згаданого батальйону, що входив до 15-го поліцейського полку гітлерівського вермахту. У серпні-вересні 1942 15-й полк був кинутий на Берестейщину для операції проти укр. повстанців та сов. партизан. Третій батальйон зокрема здійснював операції в районах Берест., Пин., Коб. та Малорит., за два місяці знищивши 44837 чол. мирного населення. У Борисівці вбито 169 чол., у Борках – 705, у Заболотті – 289, в околицях Жабинки – 500. У січні 1943 15-й поліц. полк зазнав розгрому на Воронезькому фронті, його «Щоденник» потрапив до сов. військовослужбовців, частково опублікований.

В. Раманоўскі. Саўдзельнікі ў злачынствах, Мн., 1964, с. 44, 48, 72, 147, 286.

Шокицьке, с., Іван., ср. Лясковицька. Від Янова 5 км.

Щур Максим, біл. поет-початківець. Н. 1977, м. Берестя. Добірка поезій Ш. опубл. в ЛіМі за 6.03.1992 з передмовою М. Прокоповича.

Юнос, «жид господарський берестейський», купець-підрядник. Позивався із князем Сангушком 1565 за невиконання контракту на виготовлення попелу в Степанських лісах.

Торгівля на Україні XIV – середина XVIII ст. Волинь і Наддніпрянщина, К., НД, 1990, с. 112-113.

Юрій-Болеслав ІІ Трайденович, останній гал.-вол. князь. Н. бл. 1306, Мазовія. П. 7.04.1340, отруєний боярами. Княжив 1324-1340. Протидіяв Литві, котра щойно анексувала Берестейщину, підтримував союзницькі контакти з Тевтонським орденом.

Юрій Володимирович, пин. князь з Юрійовичів. П. 1289, ще за ін. версією 1292. Разом з братами Федором і Демидом вітав 1262 вол. князя Василька, свого протектора, з приводу перемоги над литовцями під Неблем (на території Пин. князівства). Гал.-вол. літопис називає ЮВ

[337]

Ілюстрації

[338]

«кротким, смирним і справедливим». Коли ЮВ помер, то «...плакалася по нем княгиня єго (Варвара) і синове єго, і брат єго Демид, князь, і всі люди плакахуся о нем плачем великим». Наведені слова, можливо, є уривком з пин. літописання.

Гал.-вол. літопис. – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 89.

Юрій Львович, гал.-вол. князь, онук Данила. Н. бл. 1250. П. 23.04.1308, за ін. відомостями 23.04.1315. На прохання берестян ЮЛ 1289 приєднав до своїх володінь землю Берестейську, яка формально, згідно заповіту Володимира Васильковича, мала належати Мстиславу Даниловичу. Під тиском останнього ЮЛ залишив Берестейську землю. Після смерті Мстислава Даниловича земля Берестейська, як і вся Волинь знову переходять під владу ЮЛ.

М. Гр. ІУР, т.3, Львів, 1905, с. 108; І. Крип’якевич. Гал.-Вол. князівство, К., 1984, с. 17, 26, 48, 54, 108, 109-111, 117, 118, 120-123, 126, 147, 162.

Юрій Наримунтович, лит. удільний князь з роду пин. Наримунтовичів. Княжив у Белзі, Крем’янці, був послом Ягайла у Новгороді Великому. Прибічник пол. орієнтації, діяв в інтересах Ягайла і Казимира ІІІ. Остання згадка про ЮН припадає на 1380.

А. Миловидов. О положении... с. 368; Ф. М. Шабульдо. Земли юго-западной Руси в составе Великого княжества Литовского, К., 1987, с. 51, 52, 64, 96, 123.

Юрій Ярославич, турово-пин. князь 1157 – бл. 1162, онук київ. кн. Святополка Ізяславича. У період правління в Києві Юрія Довгорукого ЮЯ виступає його довіреником. Турів захопив бл. 1157. Наступного року витримав облогу Турова, організовану вол. князями. Мав підтримку населення Полісся, якому оприкріла часта зміна володарів. Мав 5 синів: Святополка, Ярослава, Ярополка, Гліба й Івана.

М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 309-311; А. Грушевский. Пинское Полесье, ч. 1, К., 1901, с. 57-73.

[339]

Юрійовичі, турово-пин. Рюриковичі ХІІ-XIV ст. Засновник династії Юрій Ярославич з київ. Ізяславичів. У період дроблення сиділи по всіх більших селищах і містах землі – в Турові, Пинську, Бересті, Городній, Дубровиці. Ю. міняли орієнтацію почергово – на київ. Рюриковичів, на вол. Романовичів, на Литву. Зміцнення лит. впливу на поч. XIV ст. витіснило Ю. з Пинська, їх потомки стають службовими князями на Волині, з них походять кн. Острозькі, Порицькі, Святополк-Четвертинські, Збаразькі-Корибутовичі, Вишневецькі.

Юркевич Іван, берест. міщанин, середина XVIII ст. Одружився 1759 з А. Другочанкою, також берестянкою ще й уніаткою, чим викликав до себе увагу уніатського кліру. З наказу уніат. єп.: Ю. «через свою іноземну огиду до святої католицької віри зробив зі своєї теперішньою дружиною, що вона сповідається і на богуслуженнях буває в схизматицькій церкві, про що наказую впевнитися документально і офіційно доповісти».

Л. Паевский. Город Брест-Литовск и его древние храмы. – «Труды ІХ археологического съезда в Вильно», М., 1983, т. 1, с. 327.

Юсковець Мойсей, вчений у галузі ветеринарії. Н. 1898, с. Завершя, Дорог. П. 1969. Вчився в Моск. вет. ін-ті. Там же і працював. 1956-1959 директор Біл. н.-д. вет. ін-ту, завідував відділом мікробіології та імунології цього ін-ту. Пр.: «Бруцелез сельско-хоз. животных» (2 вид., М., 1960), «Туберкулез сельскохоз. животных и птиц», (3 вид., Мн., 1963).

Юхимчук Карпо, укр. вчитель. Родом з Коб. пов. П. 1933. При школі в с. Хабовичі, Коб., організував недільні курси для неписьменних. Переїхав на Полтавщину, помер з голоду.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 28.

Яворський Станислав, біл. актор. Н. 1915, Берестя. вчився в студії Біл. дер. театру 1938. Актор характерного плану. Працював у Пин. драмтеатрі 1939-1941 та 1946-1954.

Яворскі С. – ЭЛМБел, т. 5, с. 676.

Яворський Феофан, церк. і просвіт. діяч Берестейщини, др. пол. XVIII ст. З 1758 ігумен Богоявленського православного монастиря в Пинську. Утримував при монастирі напівлегальну початкову школу для дітей пин. міщан, в якій серед іншого викладалася пол. мова і руська мова. Зберігав бібліотеку та архів історичних документів, дарчих грамот, деякі з них походили з часів Витовта і Сигизмунда І. Добився в пол. короля Августа ІІІ дозволу на спорудження нового будинку Федорівської церкви в Пин. пов. Позивався з гр.-кат. (уніатами) за церкви в Містичах і Вилазах. У 1764 католицькі фанатики безкарно напали на Я., силоміць обстригли йому бороду і голову.

Доповнення до «Каталогу колекцій документів Київ. археографічної комісії». – ж. «Архів України», 1974, № 1, с. 54, 61; А. Миловидов. О положении... с. 416-417.

[340]

«Я, Гриць, козак з-за Дунаю», фольклорна поема літ. походження, записана Новицьким у Коб. пов. як нар. пісня, опубл. 1866 в СПНТСЗК. Від першої особи розповідається, як Гриць, «козак з-за Дунаю», царист, рос. патріот, власник кріпосних душ, закохується в дівчину-кріпачку чорнобриву Катерину з с. Ласицька, Пин. пов. Закоханий «козак» ладен навіть украсти свою милу, якби її не вдалося купити чи обміняти. Про почуття самої Катерини мова не йде. Сповідь закоханого панича, створена не пізніше середини ХІХ ст., звучить ніби прологом до трагічної історії Шевченкової Катерини. Мова «Гриця», досить правильна, укр., з нечисленними полонізмами і діалектизмами.

⇐ Предыдущая 25 26 27 28 293031 32 33 34 Следующая ⇒