Володимир Леонюк 31 страница

Яєчковичі, с., Іван., ср. Бродницька. На березі Дніпро-Бузького каналу. Від зал. ст. Юхновичі 9 км.

Язвин, с., Малорит., ср. Гвізницька. Від Малорити 15 км.

Якання, властивість біл. мови: ненаголошене «е» після м’яких приголосних переходить в «я»: вясна, бяда, зямля. Укр. говіркам Я. не властиве.

Яким, берестянин, книголюб або й торгівець книгами. 15.11.1604 Я. купив у вдови Черлянської книги її чоловіка, в тому числі острозьке видання з дарчою присвятою кн. Острозького Черлянському, відомому діячеві Берестейщини. Від Я. згадана книга перейшла у власність «священного інока Іоана», під яким тепер розуміють Івана Вишенського, з його дарчим написом Спасівському монастиреві в Дубні на Волині.

І. Мицько. Чар архівних свідчень. – ж. «Жовтень», 1987, № 3, с. 91.

Якимович Дмитро, студент Київ. академії. У 1736-1737 навчався в класі філософії. Походив з Давид-Городка, Пин. пов., син священика.

Историч. корни дружбы и единения укр. и бел. народов, К., 1978, с. 87; З. И. Хижняк. Киево-Могилянская академия, К., 1988, с. 224.

Якимович Роман, пол. археолог. Н. 1889. П. 1951. Досліджував раннє середньовіччя. Організатор археолог. музею у Варшаві, його директор 1923-1939. Проф. Варш. ун-ту. Редактор ж. «Вядомосць археольогічне» (1924-1939). Вивчав 1936-1937 разом з Марциняком городище в Давид-Городку та в с. Хорськ, Стол. Знайшов поховання з трупоспаленням з V-VI ст. Пр.: «Давідгрудек» (Пинськ, 1938), «Атлас гродзіск і замчиск сьльонскіх» (1939).

Якімовіч Р. – Словнік гісториі Польскі, В-ва, 1973, с. 142.

Яків Маркович, стольник княжий, двірський Данила Галицького, довірена особа останнього. Учасник багатьох військових виправ, зокрема проти лит. загону Ленгевіна, розгромленного на Поліссі за участю ЯМ.

Гал.-вол. літопис. – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 40, 41, 43, 45.

Яковенко Валентин, укр. публіцист, зем. статистик, видавець. Н. 11.11.1859, Полт. губ. П. 20.03.1916. Для серії Ф. Павленкова «Жизнь замечательных людей» Я. написав ст. про Б. Хмельницького і Т. Шевченка. Після смерті Ф. Павленкова Я. очолює 1900 його видавництво, стає розпорядником його фондів. У 1905 Я. безкоштовно вислав книги бібліотеці с. Остромачеве, Берест. пов.

В. І. Яковенко. Шевченківський словник, т. 2, К., 1977, с. 403-404: Є. Кирилюк. Навічно в поколіннях. – ЛУ, 14.03, № 11.

[341]

Яковенко М., секретар т-ва «Просвіта» в Бересті на 1927. Організував загальноосвітні курси для активістів просвітянського руху.

А. Петренко. Просвітянин Григорій Омелянюк. – г. «Голос Берестейщини», 1991, 27.05.

Ялова, с., Пруж., ср. Великоліська. Від зал. ст. Оранчиці 25 км.

Ялоч, с., Дорог., ср. Осівська. Від Дрогичина на пд. 10 км.

Ямиця, с., Малорит., ср. Олтуська. Від Малорити 25 км.

Ямне, с., Стол., ср. Струзька. Від зал. ст. Горинь 18 км. у межиріччі Горині і Мостви.

Янів, див. Іванове.

Янів Володимир, укр. поет і сусп. діяч. Н. 21.10.1908, Львів. П. 19.10.1991, Мюнхен. Студіював у Львів. та Берлін. ун-тах. За участь в ОУН відбував термін у концтаборі Берези. У 1941-1945 в нім. концтаборі. Писав вірші про березівський концтабір: «Молитись я в таборі не можу», «В темниці», «В льохах Берези».

В. Гоцький. Береза Картузька. – альманах «Біль», вип. 2, Львів, 1991, с. 16-17; І. Ходак. Володимир Янів. – «Літопис Червоної калини», 1992, 4-5, с. 45.

Янів-Поліський, зал. ст. на залізниці Берестя-Пинськ, передмістя Іванова.

Янівці, с., Пруж., ср. Мокрівська. Від зал. ст. Оранчиці 27 км.

Яніщиць Євгенія, біл. поетеса. Н. 1948, с. Рудка, Пин. П. 1988. Вчилася в ун-ті в Мінську. Зб.: «Снежныя грамніцы» (1970), «Дзень вечаровы» (1974), «Ясельда» (1978), «На беразе пляча» (1980), «Пара любові і жалю» (1983), «Каліна зімы» (1987), «У шуме жытняга святла» (1988). Я. декларувала свій біл. патріотизм з безоглядністю неофітки.

Яновська Софія, сов. математик, філософ, логік. Н. 1896, м. Пружани. П. 1966. Учасниця гром. війни в Україні – не на боці українців. Вчилася в ін-ті червоної професури 1929. З 1930 викладач Моск. ун-ту. Доктор фіз-мат. наук. автор бл. 40 наукових праць.

В. Д. Чистяков. Рассказы о математиках, Мн., в-во ВШ, 1966, с. 336-341.

Яновщина, укр. с., Пруж., ср. Сухопільська. Від зал. ст. Оранчиці 45 км. Біловезька пуща.

Янсон Юлій, рос. статист, економіст. Н. 1835, Київ. П. 1893. Член багатьох наук. т-ств. У пр. «Пинск и его район» (1869) Я. дослідив економ. і торгові зв’язки Пинська напередодні спорудження поліських залізниць, тобто в 50 і 60-ті рр. Пинськ, за Я., – транзитно-перевалочний пункт між торгово-економіч. системою України, з одного боку, і балтійськими нім. портами (Данціг, Кенінсберг, Мемель), з другого. Торгувалося зерном, лоєм, лісоматеріалами. Торгівля проводилась єврейським капіталом Пинська за допомогою широкої мережі маклерів-євреїв. Взагалі Я. називає Пинськ типовим єврейським містом.

Ю. Е. Янсон. – БСЭ, т. 30, с. 513; История русской экономич. мысли, т. 2, ч. 1, М., 1959, с. 118-129.

Януш, с., Кам., ср. Дмитрівська. Від зал. ст. Жабинка 45 км.

[342]

Янчук Андрій, активіст гр.-кат. (уніатської) громади с. Корниця на Підляшші (тепер під Польщею), батько відомого укр. письменника і вченого Миколи Я. Після чергового скасування уніатської церкви в межах імперії 1871 Я. не погодився переходити на рос. правосл. визнання, заявив протест, за що зазнав брутальної екзекуції вдома, а потім був ув’язнений на 9 місяців у фортечній тюрьмі в Бересті, після чого вмер.

Г. А. Петровская. Не погасла звезда, Мн., 1987, с. 9, 10.

Янчук Микола, укр. письменник, етнограф, фольклорист, літературознавець. Н. 29.10.1859, с. Корниця, Підляшшя. П. 1.01.1921, Москва. Вчився в Більській гімназії. Закінчив Моск. ун-т. У худ. творчості (п’єсах) Я. віддавав перевагу укр. тематиці, ставив питання про національну самобутність і незалежність України. Визначав своє Підляшшя, як і Полісся, за частину України. Підтримував особисті контакти з М. Лисенком, М. Старицьким, А. Кримським.

Янковський Плакид, письменник. Н. 20.09.1810, с. Войське, Кам. П. 11.03.1872. Походив з укр. уніатської родини. Вчився в Берест. василіанській школі, у Свислоцькій гімназії, закінчив 1830 Вілен. ун-т. Був уніатським священиком, потім православним. Викладав у Жировицькій дух. семінарії. Писав пол. і рос. мовами. Тв.: «Застінок» (1841), «Хвилини» (1842), «Оповідання» (1844), «Університетські спогади» (1849), «Джерела» (1853), «Пиха пана старости Каньовського» (1873), «Передчуття (комедія, 1841), «Про Ігната Шидловського, спогади» (1897), «Місцеві забобони і примхи» (1863), «Селянська правда» (1865) тощо. Я. типовий поліський інтелігент, якого розривали суперечності – конфесійні, етнічні, соціальні, політичні. Амплітуда його симпатій – від Крашевського до Кояловича.

Л. Паевский. Жировицкий и Брест-литовский архивы (к вопросу о значении провинциальных архивов для Западно-русского края). – «Труды ІХ археолог. съезда в Вильно», М., 1893; П. Янкоўскі. – ЭЛМБел., т. 5, с. 687.

Яремичі, с., Коб., ср. Буховицька. Від Кобриня на пн.-сх. 12 км. 1925-1939 пожиточно діяв осередок «Просвіти». На чолі укр. життя в Я. стояв С. Семенюк, селянин-поет.

[343]

Ярко, маляр з Давид-Городка. Згадується на 1734.

Тэмперны жывапіс Беларусі канца XV-XVIII ст., Мн, 1986, с. 196.

Ярополк Ізяславич, брат вел. князя київ. Святополка Ізяславича, батько Ярослава Ярополчича. Княжив спочатку у Володимирі на Волині 1074-1087, відтак 1087-1101 – у Бересті. Убитий.

І. Крип’якевич. Гал.-Вол. князівство, К., 1984, с. 66.

Ярополк Юрійович, пин. князь, згадується на 1192, коли справляв у Пинську весілля. Певний час після смерті брата Гліба княжив у Турові. На давньому городищі в Пинську знайдено уламок керамічної амфори з написом «Ярополче вино».

Б. А. Рыбаков. Русские датированные надписи ХІ-XIV вв, с. 34.

«Ярополче вино», пам’ятка поліської епіграфіки, напис ХІІ ст. на керамічному уламкові, знайденому на давньому городищі в Пинську. Амфора з написом належала пин. кн. Ярополку Юрійовичу.

П. Лысенка. Там, дзе стаяў старажытны Пінск – ЛіМ, 1968, № 7.

Ярославич Федір Іванович, останній «благословенством Божим князь на Турові і Пинську та інших містах і містечках». П. 24.08.1521 або 1522. Походив з роду князів Серпуховських-Боровських, які втекли з Моск. держави у ВкнЛ. Батько Я. одержав в уділ Городню, тепер Стол. 1498 Я. одружується з пин. князівною Оленою Олельковичівною і в такий спосіб стає князем у Пинську. Не мав ширших політ. амбіцій. У битві з татарами на р. Узі під Овручем очолений Я. пин. загін зазнав поразки. Наділяв отчинами бояр і церкву. Володіння бездітного Я. після його смерті дісталося пол. королю. У грамотах, що виходили з канцелярії Я., переважає укр. мова.

А. Грушевский. Пинское Полесье, ч. 2, К., 1903, с.13-31.

Ярославичі, княжа династія на Поліссі – в Городні і Пинську. Походили з серпухівських князів, що 1456 емігрували до ВкнЛит. І одержали у власність Городню на Поліссі. Знані два Я. – Іван у Городній і його син Федір у Пинську.

Ярослав Мудрий, христ. ім’я Юрій, вел. князь київ. Н. 978. П. 1054. За правління ЯМ у Києві (1019-1054) Русь-Україна досягнула апогею розвитку і сили. Чимало разів ЯМ був на Поліссі – в час воєн з поляками, литовцями і ятвягами. Поліська хроніка в діяльності ЯМ: 1018 воює з поляками вздовж пол.-руського кордону, 1019 військо ЯМ переслідує Святополка до Берестя, 1022 «прийде Ярослав к Берестю», 1038 «іде Ярослав на ятвязь», 1040 похід ЯМ на Литву, 1041 похід на мазовшан, 1043 похід спільно з пол. королем Казимиром проти Маслава, 1057 другий спільний похід проти Маслава. ЯМ фундатор багатьох культурних заходів. Заснував на Підляшші м. Більськ.

М. Гр. ІУР, т. 2, вид. 2, Львів, 1905, с. 43; С. Заброварний. Ярослав Мудрий і Польща. – ж. «Наша культура», В-ва, 1985, № 1, с. 5-6.

[344]

Ярослав Святополкович, князь турівський до 1113, тобто до смерті батька, вел. кн. київ. Святополка Ізяславича. Ходив 1112 і 1113 на ятвягів. Після Турова ЯС ще сидів у Володимирі. Намагався захопити Київ, але Володимир Мономах забрав у ЯС і Володимир. ЯС втікає до Угорщини, привівши звідти угорське військо. Загинув 1123 від таємних убивць. Його син Юрій 1157 силоміць утвердився в Турові, започаткувавши турово-пин. династію князів Юрійовичів.

І. Крип’якевич. Гал.-Вол. князівство, К., 1984, с. 10, 71, 163.

Ярослав Юрійович, удільний князь у Пинську, син Юрія Ярославича. П. 1190. Одружений з болгарською царівною Єфросинією Борисівною.

М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 308.

Ярослав Ярополчич, князь у Бересті. П. 1103. Небіж вел. кн. київ. Святополка Ізяславича. Втратив Берестя 1101. Загинув в ув’язненні.

М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 387.

Яроцевич Петро, учасник коб. «Просвіти» в 20-30-х рр.

А. Мартинов. Первая «Просвита» в Кобрыне. – г. Берестейський край, Берестя, 1996, № 1.

Ясевичі, с., Берез., ср. Сілецька. Від зал. ст. Береза Картузька 10 км.

Ясельда, ріка, ліва притока Прип’яті. Довжина 242 км. Витікає з Біловезької пущі з околиць с. Трухановичі і тече на території Пруж., Берез., Дорог., Іван. та Пин. р-нів. Притоки: Вінець, Жигулянка, канал Огинського. У верх і середній течії каналізована і забруднена. До м. Берези співпадає з ПРЛ. У давнину важлива комунікаційна магістраль Полісся.

Ясельда, зал. ст. на залізниці Пинськ –Лунинець. До 1955 наз. Городище Поліське. Частина с. Городище (тепер також Я.).

«Ясельда», літ. об’єднання при Іван. районній г. «Чырвоная зорка» (до 1954 «Сталинский путь»). «Я» заснована 1965 з метою об’єднання і заохочення місцевих літераторів, переважно початківців з числа учнів середніх шкіл району, нав’язування їм рос. або біл. мов. До «Я» у свій час належала місцеві автори, що пишуть біл. мовою: М. Панасюк, М. Трофимук, В. Кохарук, В. Федюкевич, В. Гетьманчук, Л. Масюк, Л. Гребінь та ін.

Ў. Ягоўдзік. Дружная плынь «Ясельды». – ЛіМ, 1985, 31.05.

Ясеницький Михайло, укр. військовий діяч, полковник армії Української Держави. На 1918 командир Брест-Литовського пішого полку.

Б. Монкевич. Організація регулярної армії Укр. Держав 1918 року. – зб. «Україна в минулому», вип. VII, К.-Львів, 1995, с. 88-89.

Ясинівка, с., Кам., ср. Верховицька. Від зал. ст. Високо-Литовськ 15 км.

Ясінь, с., Пруж., ср. Криницька. Від зал. ст. Оранчиці 45 км. Околиця Біловезької пущі.

Ятвяги, балтська народність, споріднена з прусами і литовцями, жили в ІІ-ХІІ ст. в районі теперешньої Білосточчини. Інша назва судави. По р. Нарві ятвяги межували з Руссю-Україною. У Х-ХІІІ ст. Я. чинили грабіжницькі набіги на укр. землі – Підляшшя, Полісся і Волинь. Уперше згадуються

[345]

в укр. літописанні на 983, коли князь Володимир зробив на ятвягів успішний похід через Полісся. Наприкінці ХІІІ ст. Я. частково винищені хрестоносцями, поляками і Руссю, частково асимільовані литовцями, перестали існувати як етнос. Археологічні пам’ятки по Я. – могили, обкладені камінням. На Берестейщині таких могил нараховується до сотні. Т-во «Полісся» у Мінську спекулятивно сповідує концепцію про спадкоємність українців-поліщуків щодо Я. з метою обґрунтування сепаратистської ідеї про «західно-поліський народ» на Берестейщині. Концепція розрахована на невігласів.

Ю. В. Кухаренко. Полесье и его место в процессе энтогенеза славян (по материалам археологических исследований). – зб. «Полесье», М., 1968; В. В. Седов. Славяне Верхнего Поднепровья и Подвинья, М., 1970, с. 49, 81, 83, 122, 168, 179.

Яці, с., Пруж., передмістя Пружан. від зал. ст. Оранчиці 12 км.

Яцьковичі, с., Кам., ср. Малозаводська. Від зал ст. Лишиці 15 км.

Яцько, ватажок селянсько-козацького загону, діяв на Пинщині на 1613.

Историч. корни дружбы и единения укр. и бел. народов, К., 1978, с. 49.

Яцько з Пинська, козак низовий запорозький, учасник Лівонської війни в складі війська Речі Посполитої. Значиться в козацькому реєстрі 1581.

Реєстр 1581 року – ЛУ, 1991, 13.06.

Яцько, «пан Яцько, берестейський міщанин», згадується у запродажній угоді, укладеній 1458 в м. Острозі, серед інших свідків.

Укр. грамоти XV ст., К., 1965, с. 38-40, 148.

Ячник Микола, активіст укр. руху на Берестейщині. Н. 1927. Живе в Бересті. У 1977 протестував проти незаконної зміни запису в паспорті національності з українця на білоруса. З 1990 член УГКО Берест. обл.

[346]

⇐ Предыдущая 26 27 28 29 303132 33 34 35 Следующая ⇒