Тема 7: Виробнича інфраструктура

Тема 7: Виробнича інфраструктура

Інфраструктура підприємства — це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому.

Примітка: Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктуру підприємства.

Виробнича інфраструктура — це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні профільної (основної) продукції, але своєю діяльністю створюють необхідні умови для успішного функціонування основних виробничих цехів. Її основними складовими виступають:

— допоміжні та обслуговуючі цехи (дільниці) та господарства;

— комунікаційні мережі, магістральні об’єкти;

— засоби збору, обробки та зберігання інформації;

— природоохоронні споруди.

Особливості функціонування виробничої інфраструктури (її елементів):

— результат її діяльності — це послуги виробничого характеру;

— її “продукція” не існує самостійно, поза виробничим процесом: діяльність виробничої інфраструктури та її елементів детермінується основним виробництвом підприємства;

— відносна територіальна незалежність елементів виробничої інфраструктури;

— відносна господарська самостійність: її елементи функціонують як самостійні структурні підрозділи (інструментальний, енергетичний, ремонтно-механічний та транспортні цехи);

Основні фактори, які стримують розвиток виробничої інфраструктури (особливо актуально для малих та середніх підприємств):

— роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб;

— низький рівень їх спеціалізації, відставання у технології та організації праці;

— низький рівень механізації та автоматизації;

— високий рівень витрат виконання робіт та надання послуг.

Ремонт — це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання.

Примітка: Склад і структура ремонтного господарства залежить від загальної та виробничої структури підприємства, характеру засобів праці, обсягу ремонтних робіт, рівня спеціалізації та інших факторів.

Основні форми ремонтно-профілактичних (ремонтно-попереджувальних) робіт (в залежності від масштабів виробництва):

— централізована — весь персонал ремонтників підпорядковано головному механіку;

— децентралізована — всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що підпорядковані начальникам цехів;

— змішана — поєднує в собі централізовану і децентралізовану форму: ТО і поточний ремонт здійснює персонал ремонтників виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування — персонал РМЦ.

Основні розділи плану роботи ремонтно-механічного цеху (РМЦ) (розробляється відділом головного механіка підприємства за участі планово-економічного відділу):

1) виробнича програма — складається в номенклатурному вираженні та трудомісткості. Вона передбачає проведення:

— технічного (міжремонтного) обслуговування (ТО) — усунення дрібних несправностей устаткування, проведення оглядів стану окремих вузлів та агрегатів, здійснення заміни мастила та регулювання певних механізмів;

— періодичних планових ремонтів (ППР). Залежно від обсягу, складності й терміну проведення робіт поділяються на:

— капітальний ремонт — найбільший за обсягом та складністю вид ремонту. Передбачає повне розбирання; ремонт відпрацьованих деталей та вузлів; заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання й випробування під навантаженням;

— середній ремонт — поточний ремонт, який передбачає часткове розбирання обладнання, заміну спрацьованих вузлів, випробування та регулювання;

— малий ремонт — поточний ремонт, який полягає в заміні невеликої кількості зношених деталей, а також у регулюванні обладнання. Він забезпечує дієздатність обладнання до наступного планового ремонту;

— модернізації — сукупності організаційно-технічних заходів із покращення основних параметрів і характеристик агрегатів. Передбачає часткову заміну окремих деталей і вузлів більш досконалими, а також застосування спеціальних приладів та пристроїв.

Примітки: 1. Роботи з ТО і ремонту устаткування плануються у формі перспективного плану, річних і місячних планів-графіків ППР по кожному об’єкту обладнання;

2. Виробнича програма РМЦ визначається згідно графіка ППР. При цьому річний графік ППР складається:

— відповідно до норм тривалості ремонтного циклу — проміжку часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом;

— відповідно до норм тривалості міжремонтного (міжоглядового) періодів — проміжків часу роботи устаткування чи іншого засобу праці між двома суміжними (черговими) ремонтами (оглядами);

— з урахуванням структури ремонтного циклу — переліку і послідовності планових ремонтів, процесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу.

2) чисельність та заробітна плата. Визначається трудомісткістю та матеріаломісткістю ремонту і технічного обслуговування обладнання.

Примітки: 1. Трудомісткість і матеріаломісткість ремонту і ТО залежить від його конструкторських особливостей. За цією ознакою все обладнання розподілене за категоріями складності;

2. Трудомісткість ремонтних робіт визначається через трудомісткість одиниці складності ремонту.

3) собівартість ремонтних робіт. Планування собівартості виробництва РМЦ передбачає складання загального цехового кошторису витрат; кошторисів на виконання капітального, середнього ремонтів та проведення ТО (міжремонтного обслуговування).

Основне завдання енергетичного господарства підприємства — надійне та безперебійне забезпечення підприємства всіма видами енергії встановлених параметрів з мінімальними її втратами.

Примітка: Плановий обсяг і структура енергоресурсів залежать від потужності підприємства, виду продукції, характеру технологічних процесів, та особливостей зовнішніх систем енергозабезпечення підприємства.

Основні складові енергетичного господарства підприємства:

— електросилове — електричні підстанції, генераторні і трансформаторні установки, електричні мережі, акумуляторне господарство;

— теплосилове (паросилове) — котельні, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація;

— газове — газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки;

— пічне — нагрівальні й термічні печі;

— слабкострумове — власна телефонна станція, різні види зв’язку;

— енергоремонтне — ТО, ремонт і модернізація різноманітного енергообладнання.

При розрахунку потреби в енергії необхідно враховувати виробничу програму на плановий період, прогресивні норми витрат енергоресурсів на одиницю продукції та власні потреби, організаційно-технічні заходи підприємства, відпуск енергії за межі підприємства, норми втрат енергії в мережах.

Примітки: 1. На практиці застосовують два підходи до класифікації норм енергоспоживання:

1-й підхід: норми витрат енергії поділяються на:

— прямі (на одиницю продукції чи робіт);

— непрямі (на одиницю часу роботи обладнання);

2-й підхід: норми витрат енергії поділяються на:

— операційні (агрегатні);

— сумарні (цехові, заводські);

2. Норми визначаються на підставі проведених випробувань, а також шляхом вивчення фактичної роботи устаткування

Загальна потреба в енергії (в кВт·год.) визначається:

де Е^пл — планова норма витрат палива та енергії на одиницю продукції;

Q^пл— плановий обсяг випуску продукції в натуральному або вартісному виразі;

Е_вл— витрати енергії на власні потреби (опалення, вентиляцію, освітлення та ін.);

Е_ст— обсяг енергії, яка відпускається стороннім споживачам;

Е_вт— втрати енергії в електромережах.

Кількість електричної енергії для технологічних цілей розраховується:

1) на основі планової програми — для масового та великосерійного виробництва:

де п_н — кількість найменувань виробів;

П_об — потужність, яка використовується при обробці одного виробу, кВт;

НМЧ — норма машинного часу на обробку одного виробу, год.;

п_в — кількість виробів одного найменування, шт. / рік;

К — коефіцієнт, який враховує втрати електроенергії.

2) за потужністю встановленого устаткування — в одиничному та дрібносерійному виробництві, а також для орієнтовної оцінки (спрощені приблизні розрахунки) в масовому та великосерійному виробництві:

де ΣП — загальна потужність встановленого устаткування, кВт;

ФРЧ — фонд робочого часу цеху, год. / рік;

К₁ — коефіцієнт використання устаткування за потужністю;

К₂ — коефіцієнт використання устаткування в часі;

К₃ — коефіцієнт машинного часу (визначається відношенням машинного часу до штучно-калькуляційного);

К₄ — коефіцієнт, що враховує втрати електроенергії в мережах.

Енергетичний баланс — це система взаємопов’язаних показників, що характеризують потребу підприємства у різних видах енергії, та джерела її покриття. Енергетичні баланси розрізняють (класифікують):

— за періодом складання: перспективні, поточні, звітні;

— за видами енергоносіїв: конкретні — за видами енергії і палива; зведені — за сумою всіх видів енергії в однорідних одиницях (кВт·годинах, тоннах умовного палива);

— за енергетичними процесами: силові, високотемпературні (понад 500°С); середньотемпературні (500°– 200°С), низькотемпературні (нижче 200°С); освітлювальні;

— за цеховим призначенням енергії: опалення, освітлення, вентиляцію;

— за об’єктами споживання: підприємство, цех, дільниця, вид технічного обладнання.

Побудову енергетичного балансу починають із його витратної частини...

Складові витратної частини енергетичного балансу:

1) планування потреби підприємства в усіх видах палива і енергії;

2) розрахунок втрат енергії в мережі та перетворювальних пристроях.

Складові дохідної частини (джерел покриття потреби в енергії) енергетичного балансу:

1) розрахунок обсягів енергії (палива) отриманих від районних енергосистем та власних генеруючих установок;

2) проектування режимів роботи агрегатів і розробку балансів генеруючих установок;

3) визначення кількості енергії, що відпускається на сторону.

Примітка: Енергетичні баланси складаються в двох формах:

— вертикальна (робоча) — за виробничими дільницями та за напрямками використання);

— горизонтальна (аналітична) — за економічною та цільовою ознаками в цілому по підприємству з визначенням обсягу корисної енергії та витрат за місцем виникнення та видами.

Планування діяльності енергетичних цехів здійснюють планово-економічне бюро відділу головного енергетика та економісти цехів.

Основні розділи плану:

1) виробнича програма (складається в натуральному і вартісному вираженнях);

2) чисельність і заробітна плата (робітники енергетичного цеху поділяються на експлуатаційників та ремонтників, їх чисельність визначається за нормативами обслуговування);

3) собівартість. При визначенні загальної суми витрат енергетичного цеху складається кошторис на виробництво (на кожний вид робіт — окремий кошторис).

Примітки: 1. Собівартість послуг на продукцію енергетичних цехів (дільниць) для внутрішньоцехових потреб визначається за прямими витратами, а для внутрішньозаводських потреб — із урахуванням непрямих витрат;

2. Витрати на утримання та експлуатацію загальнозаводських мереж вносять до собівартості відповідного виду енергії.

⇐ Предыдущая 3 4 5 6 7 8 9 101112 Следующая ⇒