Тема 1: Інформаційно-організаційне забезпечення планування діяльності підприємства

Тема 1: Інформаційно-організаційне забезпечення планування діяльності підприємства

Завдання інформаційного забезпечення планування — поліпшення набору планово-оцінювальних показників. Вся інформація повинна бути максимально уніфікованою.

За змістом, призначенням та характером використання інформацію класифікують (рис. 2.1.1):

1. Умовно-постійна інформація:

Нормативна інформація — це система норм і нормативів, які характеризують основні елементи процесу виробництва, що передбачають взаємодію праці людини, предметів праці та засобів праці. Норма — абсолютна максимально допустима планова величина витрат певного виду ресурсів (праці, сировини, матеріалів, палива, енергії тощо) на виробництво одиниці продукції (роботи, послуг), встановлена для певних організаційно-технічних умов виробництва (норми часу, норми виробітку, норми продуктивності обладнання, норми витрат матеріальних ресурсів тощо). Норматив — відносний показник що характеризує ступінь використання ресурсів, або встановлює величину параметрів, що регламентують та визначають норми планових завдань (показники використання обладнання, показники корисного використання матеріальних ресурсів, показники якості та ін.).

Примітки: 1. Комплекс нормативної інформації — це організована система із встановленими взаємозв’язками між окремими нормами та нормативами, яка охоплює:
– норми і нормативи витрат живої праці; – норми і нормативи використання знарядь праці; – норми та нормативи використання предметів праці; – норми та нормативи фінансів підприємства тощо;

2. Система норм і нормативів має чітко виражений період використання, що забезпечує їх прогресивність та систематичне оновлення;

3. Використання норм і нормативів забезпечує належний рівень обґрунтованості планів;

4. Нормативна інформація повинна мати різний ступінь агрегування залежно від рівня планування та управління, на якому вона використовується; чим вищий рівень планування та управління, тим більш агрегованою повинна бути інформація;

5. Нормативна ідентична інформація, що використовується на різних рівнях управління, горизонтах планування повинна бути співставимою (для можливості її агрегування та порівняння);

6. Використання різноманітної нормативної інформації для обґрунтування техніко-економічними розрахунками планових завдань і складає суть нормативного методу планування.

Проектно-технічна інформація — інформація, яка поступає з науково-дослідницьких, проектних і технологічних організацій та структур і характеризує техніко-технологічну, сторону об’єктів, що підлягають плануванню. До даної групи інформації слід віднести технічні та виробничі характеристики обладнання, інструменту та оснастки, технологічні властивості матеріально-сировинних ресурсів тощо.

Примітка: Специфічною складовою проектно-технічної інформації є проектно-кошторисна документація, яка містить технічний проект на спорудження певних об’єктів та розрахунки кошторисної вартості робіт та їх складових елементів.

Методична інформація — це різні нормативно-методичні матеріали, призначені для певних категорій спеціалістів, і які регулюють їх виробничу діяльність (Методики, Методичні рекомендації, Вказівки, а також Положення, що регламентують певні сторони роботи при складанні планів).

Довідкова інформація — це інформація, що призначена для різних фактографічних довідок (різні статистичні видання, довідники з народного господарства, номеклатура-цінники матеріалів).

2. Умовно-змінна інформація:

Облікова інформація — інформація, яка формується і використовується в результаті систематичного спостереження за чинниками та явищами виробництва, їх вимірювання та реєстрації. В цьому проявляється одна із функцій управління — функція обліку.

Примітки: 1. Залежно від характеру даних, методів їх одержання та способів групування господарський облік поділяють на оперативний, бухгалтерський та статистичний. Кожний вид обліку має своє певне значення в управлінні господарською діяльністю, при складанні планів розвитку господарської системи та контролю за їх виконанням;

2. Оперативний облік полягає у систематичній реєстрації фактів, як під час господарської операції, так і після її здійснення. Використовується для контролю господарської операції на основних дільницях виробництва з метою оперативного управління їх діяльністю, та вводиться в тих випадках, коли потрібно встановити контроль за такими показниками, які не знаходять відображення в бухгалтерському та статистичному обліку (облік та контроль змінних завдань випуску продукції за встановленою номенклатурою, договорів поставки продукції);

3. Бухгалтерський облік забезпечує групування, аналіз та контроль матеріальних ресурсів та персоналу підприємства в узагальненому грошовому вимірі Він складає систему суцільного, безперервного, документального відображення всіх господарських операцій у процесі розширеного відтворення;

4. Статистичний облік реєструє, групує та узагальнює масові економічні явища та процеси за якісно однорідними ознаками, вивчає та аналізує кількісні та якісні їх зміни, а також виявляє закономірності та темпи економічного розвитку. Статистичний облік — це систематизація оперативного та бухгалтерського обліку з наступним обчисленням абсолютних та відносних величин, їх структури, а також показників динаміки, що дає змогу отримати узагальнюючу характеристику економічних явищ і процесів (статистичний облік забезпечує спостереження за виконанням планів виробництва, випуском продукції за номенклатурою, основними виробничими та економічними показниками діяльності підприємства. Саме статистичний облік дозволяє виявити внутрішні резерви підприємства).

Звітна інформація — частина облікової інформації, котра оформляється у вигляді певних звітних документів, які охоплюють систему показників, що характеризують результати (підсумки) діяльності підприємства за встановлений звітний період.

Примітки: 1. За періодичністю формування (подання) звітну інформацію (звітність) розрізняють: – річна; – піврічна; – квартальна; – місячна; – десятиденна;

2. Структура (формування) форм звітності максимально уніфікована і типізована, а їх зміст використовується і для контролю за ходом виробництва, і для планування;

3. В практиці господарювання виокремлюють статистичну і бухгалтерську звітність:

– звітність бухгалтерська — система узагальнюючих показників, що характеризують за певний період господарські (матеріальні та грошові) кошти підприємств, їх джерела та операції, що з ними проводяться. Бухгалтерська звітність повинна забезпечувати співставимість звітних даних, їх верифікацію та логічний зв’язок;

– звітність статистична — система статистичних показників, що характеризують всі сторони розвитку підприємства. Вона ґрунтується на даних оперативного та бухгалтерського обліку, а також на даних, отриманих в результаті спеціальних статистичних обслідувань — суцільних та вибіркових.

Зовнішня інформація — це різноманітні дані, що характеризують (описують) стан зовнішнього середовища (інформація про попит на продукцію, напрями удосконалення конструкції машин, оновлення асортименту виробів, про стан та результати діяльності однорідних підприємств за межами країни, інформація про напрями розвитку регіону).

Примітка: При роботі з зовнішньою інформацією доцільно виокремлювати економічну, політичну, соціально-демографічну, географічну інформація та інформацію про конкурентів (“місцевих”, регіональних, вітчизняних та зарубіжних).

Залежно від того, який саме вид плану розробляється на підприємстві, необхідну для їх складання інформацію умовно поділяють на такі види:

1. Перспективна інформація — інформація, що характеризує напрями і тенденції розвитку виробництва, порядок запровадження нових виробів, техніки та технології, зміни соціального складу працівників, форми зв’язків підприємства з постачальниками матеріалів і споживачами готової продукції. (Важливими джерелами отримання такої інформації є результати науково-технічних і соціальних прогнозів, а також прогнози з розвитку галузей, регіонів);

2. Поточна інформація — інформація, яка всебічно характеризує діяльність (поточну діяльність) підприємства. Вона формується на базі обробки даних статистичної звітності, бухгалтерського та оперативно-виробничого обліку;

3. Оперативна інформація — інформація, що висвітлює хід виконання планових завдань, оперативні зміни у виробництві продукції. Вона формується на основі обробки даних оперативного обліку виробництва.

Примітки: 1. Перспективна, поточна та оперативна інформація представляє собою єдиний масив даних для планування діяльності підприємства та ефективного контролю за цією діяльністю;

2. Перспективна інформація має загальний характер і використовується групою однорідних підприємств при розробленні планів. (В цьому контексті стає очевидним доцільність її певним чином “централізації”);

3. Поточна інформація має менший рівень централізації (централізується в системі державного сектора за галузевою ознакою, а в приватному сектор на рівні фірм та об’єднань підприємств. Це сприяє узагальненню досвіду передових підприємств, забезпеченню єдиної методичної основи при розробленні планів, формуванню єдиної нормативної бази);

4. Оперативна інформація представляє собою найбільш розгалужений потік даних.

Основні вимоги до інформаційного забезпечення:

— повнота інформації — дані, якими вона представлена, повинні бути достатньою мірою деталізовані для того, щоб на їх основі можна було провести “повноцінний” факторний аналіз;

— оперативність одержання інформації — вона повинна бути “готовою для використання” за першою вимогою;

Примітка: Умовою оперативності інформації є скорочення часу між господарським фактом чи подією та відображенням його в облікових документах.

— порівнюваність інформації — формат інформаційних даних повинен забезпечувати їх співставимість (саме це дає можливість здійснювати обробку інформації, її аналіз та оцінювання (якість аналізу детермінується вірогідністю та достовірністю результатів оцінювання, що в свою чергу забезпечується співставимістю показників)).

Примітка: Категорії “співставимість” і “повна відповідність” не є тотожними.

— безперервність інформації — процеси управління і аналізу є неперервними;

— перспективність інформації — для аналізу та прийняття управлінських рішень необхідна не тільки ретроспективна, але й прогнозна інформація;

— адитивність інформації — можливість зведення до єдиного (узагальненого) показника певних показників діяльності різних структурних підрозділів підприємства, окремих підприємств та періодів. (Ця вимога є найбільш актуальною щодо витрат та результатів діяльності підприємства).

Організація процесу планування передбачає встановлення часових та просторових “точок”, до яких “прив’язуються” певні роботи зі складання, координації, затвердження планів, видавання планових завдань, контролю за виконанням планів конкретними керівниками. При цьому ефективність організації процесу планування забезпечується шляхом здійсненням наступних заходів:

— облік всіх об’єктів планування та контролю, відповідних заходів з планування, а також їх групування відповідно до структури системи планування;

— передача суб’єктам планування необхідних вихідних даних (контрольні цифри, прогнози стану зовнішнього середовища, результати аналізу діяльності підприємства), інструктивних матеріалів, нормативно-методичної документації з планування;

— встановлення графіка розробки розділів плану та їх координації, затвердження планів за прийнятою системою.

Основні методи внутрішньофірмового планування:

1. Синхронне планування — одночасне розроблення та координація всіх етапів і розділів плану, що забезпечує його оптимальність та досягнення максимального ефекту.

Це зумовлено тим, що всі планові рішення мають складні взаємозв’язки, і тому доцільно опрацьовувати їх паралельно. В результаті підвищується якість планів та скорочується час на їх розроблення;

2. Послідовне планування — планування при якому оптимізується не весь план, а часткове, але першочергове завдання. Інші аспекти і розділи плану розробляються послідовно, крок за кроком для забезпечення розв’язання основного завдання. Таке планування здійснюється без врахування зворотного впливу наступних рішень на попередні. Порівняно з синхронним плануванням послідовне використовується набагато частіше. Воно є основним в практиці планової роботи.

Оскільки всі дії та всі елементи процесу планування тісно пов’язані між собою, виникає необхідність їх координації, яка проводиться в трьох аспектах: часовому, функціональному та інтерактивному:

1. “Планування в часі”:

— послідовне планування в часі — розробка планів на окремі планові періоди здійснюється окремо і послідовно. При цьому результати (показники) планування попередніх періодів обов’язково враховуються при складанні планів на кожний наступний період;

— синхронне плануванні в часі — одночасна розробка плану на весь плановий період з розподілом його результатів за окремими періодами. Це однаковою мірою стосується розроблення річного плану для підрозділів підприємства з поквартальним його розподілом;

2. Функціональне планування. Полягає в охопленні плануванням ряду підрозділів і відділів у межах одного комплексного плану:

— функціонально-послідовне планування — поступова “ув’язка” планів підрозділів, що здійснюється за декілька координаційних повторень, для вибору кращого варіанта. Найчастіше таке планування починається з випускового цеху за умов технологічної спеціалізації виробничих підрозділів або з підрозділу, що є лімітуючим за виробничою потужністю (“вузьке місце”);

— функціонально-синхронне планування охоплює одразу всі підрозділи в межах загального плану з урахуванням їх взаємозв’язків. Це здійснюється централізовано одним відділом планування на основі формалізованої моделі з рядом технічних та економічних змінних, обмежень і критерію оптимальності. (Таке планування є досить складним, потребує широкої інформаційної бази, а тому використовується обмежено).

3. Ієрархічне планування. Передбачає різні підходи, різні схеми планування залежно від того, на якому організаційному рівні структури виникає базова ідея, де розглядаються плани та хто їх виконує. Даний вид планування здійснюється за однією з таких схем:

— планування “знизу-догори”: плановий відділ підприємства невеликий, інформація накопичується головним чином оперативними підрозділами, а цілі відділень, стратегії відділень, виробничі плани — все ініціюється оперативними підрозділами. Це децентралізований процес планування. (До прерогативи планового відділу належать тільки встановлення форм планових документів та координація планової діяльності оперативних підрозділів).

Примітки: 1. При плануванні “знизу-догори” план складається на нижчому рівні ієрархії. Однак це не означає, що ідеї висуваються (виробляються) будь-ким. Продукування “справжніх” стратегічних ідей можливе лише рівні ланки вищого керівництва підприємства;

2. Застосування цього методу є найбільш оптимальним для підприємств з спеціалізованими підрозділами, котрі виробляють закінчену продукцію на ринок (так звані “центри відповідальності та прибутку”);

— планування “згори-донизу”: базова інформація, завдання кожного підрозділу та ключові стратегії формуються на рівні вищого керівництва і є для оперативних підрозділів “головною лінією”. При цьому керівники оперативних підрозділів складають тактичні плани. Це класична централізована схема планування;

— інтерактивне планування (“комбінована схема”, “зустрічне планування”) — представляє собою щось середнє між двома описаними вище схемами. Ідеї продукуються і формуються в процесі взаємодії (інтерактивності) між вищим керівництвом, плановим відділом та оперативними підрозділами.

Примітки: 1. Інтерактивна схема поєднує (комбінує) позитивні сторони централізованої та децентралізованої схем;

2. Переваги і недоліки основних схем ієрархічного планування наведені в табл. 2.2.1;

3. Комбіноване планування може мати кілька варіантів залежно від рівня повноважень підрозділів. Але початковим етапом завжди є “рамковий” план підприємства з визначенням орієнтовних завдань на плановий період;

4. Процес планування вважається закінченим, коли на основі узагальнених планів оперативних підрозділів сформовано деталізований план діяльності підприємства, який відповідає установленим вимогам.

Основні складові процесу (організації процесу) планування:

1. Організація процесів генерального цільового планування. Ця робота проводиться вищим керівництвом підприємства за участю керівників підрозділів, і полягає у визначенні попередніх цілей. Вона ґрунтується на основі загальнофірмових економіко-математичних моделей;

2. Організація процесу стратегічного планування. Розпочинається паралельно з останнім етапом попереднього генерального цільового планування. Охоплює планування напрямів бізнесу, програм “основної продукції”, потенціалу підприємства, а також організаційно-правової форми та структури суб’єкта господарювання і системи управління. Може мати довго- та середньотерміновий характер. Проводиться (здійснюється) як впродовж визначеного “цільового” періоду, так і постійно протягом всього року;

3. Організація процесу оперативного планування. Процес оперативного планування розпочинають в третьому кварталі поточного року та закінчують на початку четвертого кварталу. Остаточне затвердження проводять в другій половині четвертого кварталу (тобто на завершальному етапі планування). Частково процес оперативного планування здійснюється паралельно із стратегічним. Переважно оперативне планування проводиться в децентралізованому порядку (за винятком планування програми “основної продукції” та деяких проектів), хоч можуть ініціюватись і центральним органом планування. Головним на цьому етапі є координація планів збуту, складського господарства, виробництва та постачання, крім цього оперативні плани повинні бути узгоджені із загальним планом підприємства за показниками: персонал, матеріальні ресурси, фінанси, прибутки тощо. Суб’єктами оперативного планування є переважно планові підрозділи нижчих рівнів.

Примітка: З метою спрощення процесів планування на практиці в окремих випадках можуть об’єднуватись планування генеральних цілей із стратегічним плануванням, з одного боку, та оперативне планування із середньо- та короткотерміновим плануванням загальних результатів, з іншого;

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒