Тема 1: Сутність планування та особливості його здійснення на підприємстві

Тема 1: Сутність планування та особливості його здійснення на підприємстві

Планування — у вузькому розумінні — систематична підготовка рішень, пов’язаних з визначенням майбутніх подій (систематична підготовка до формування майбутнього підприємства). Сенс планування — підвищення продуктивності та ефективності роботи підприємства за допомогою: цільової орієнтації та координації всіх подій на підприємстві; виявлення ризиків та зниження їх рівня; спрощення процесів; підвищення гнучкості, пристосовуваності до різних змін.

Класифікація планування (систем планування) з позиції управління:

— індикативне (рекомендаційне) планування — це наукове обґрунтування цілей, орієнтирів, пріоритетів, пропорцій перспективного розвитку соціально-економічних систем, а також визначення способів їх досягнення. Його завдання — формування уявлення про майбутню економічну структуру і напрями її розвитку;

Примітка: На макроекономічному рівні індикативне планування — це елемент загальнодержавної економічної політики, метою якої є здійснення цілеспрямованого впливу на діяльність господарських структур. Його головне завдання — координація використання державних ресурсів без втручання в оперативну діяльність підприємств.

— директивне планування — це система дій, спрямованих на безумовне виконання запланованих завдань з метою досягнення заздалегідь кількісно визначених результатів.

Результати планування:

— плани підприємств;

— планова та очікувана інформація;

— дані про відхилення фактичних показників від планових.

Успішне планування вимагає належної філософії підприємства, відповідно якій і потрібне планування та визначення культури підприємства, що робить це планування можливим.

Філософія підприємства, що включає загальне уявлення про систему цінностей його вищого керівництва, суттєво впливає на мислення, рішення та стиль поведінки всіх керівників та працівників підприємства. Філософія підприємства, філософія його розвитку відіграє вирішальну роль при формуванні планів його діяльності ти формує ряд вимог щодо їх розробки.

Плани підприємства повинні бути доведені до кожного працівника за допомогою управління за цілями. (В цьому проявляється гласність політики підприємства, хоч ділове кредо не завжди формулюється в явному вигляді. Детальне ознайомлення працівників з планами та політикою підприємства сприяє кращому досягненню його цілей за рахунок того, що працівники виконують свої функції ініціативно та зацікавлено без спеціальних спонукань);

Філософія планування повинна бути наступальною, а не оборонною. (Планування не може бути спрямованим тільки на раціоналізацію, бо це майже завжди означає оборонну позицію);

На підставі розробленої системи цілей формується декілька ключових стратегій та розробляється політика розвитку підприємства. (Відбувається певна трансформація в системі планування, що пов’язана із змінами в зовнішньому середовищі та вимагає адекватних змін стратегій підприємства).

Примітка: Оскільки планування покликано враховувати багатоаспектність і взаємозв’язаність проблем, то воно повинно мати метараціональність, що визначає пріоритетність усіх типів раціональності відповідно до того, як сприймається їхній вплив на результат. Метараціональність дає змогу комплексно й різнобічно оцінювати наслідки основних варіантів планових рішень.

Процес планування діяльності підприємства завжди пов’язаний з проблемою визначення впливу чинників зовнішнього середовища. При цьому ефект дії чинників проявляється передусім у таких аспектах:

— невизначеність ситуації;

— непередбачуваність поведінки учасників подій;

— динамічність і мінливість галузевої конкуренції.

Оскільки ступінь визначеності (невизначеності) ситуації нерозривно пов’язаний зі ступенем її структурованості, очевидним є те, що ситуація з високим ступенем визначеності є чітко структурованою, і характеризується повторенням однакових подій. Тому планування діяльності підприємства в таких ситуаціях ґрунтується на верифікованих знаннях і багаторазовому застосуванні типових моделей планування й алгоритмів реагування. В іншому випадку — підхід до процесу планування повинен ґрунтуватись на інших принципах.

Примітки: 1. Порівняння характеристик невизначеності та структурованості ситуацій представлено в табл. 1.2.1;

2. Одним з основних критеріїв у процесі планування є альтернативний вибір (при виборі варіанта рішення з урахуванням системи критеріїв), який повинен забезпечити раціональний вибір управлінського рішення;

3. Проблеми та можливості, цілі та політика є обов’язковими типовими компонентами планів (без урахування цих компонентів скласти надійний та реальний план на рівні підприємства неможливо);

4. Основними методами планування на підприємстві сьогодні виступають метод “зверху вниз” та інтерактивний метод;

Планування діяльності підприємства повинно враховувати “горизонти планування”. Горизонт планування залежить від трьох основних чинників:

— середнього часу від моменту появи ідеї до її запровадження;

— тривалості впливу прийнятих рішень на організацію (компанію, фірму), тобто від періоду, що пов’язується цими рішеннями;

— ступеня передбачуваності майбутнього.

Примітки: 1. Ефективне планування передбачає “подвійне планування” — складання двох планів з різними горизонтами, тобто довготермінові стратегічні плани доповнюються середньотерміновими (короткотерміновими);

2. Основні переваги “подвійного планування”:

— відокремлення стратегічних планів від кількісних проектувань дає змогу виділити стратегічні питання;

— скорочення горизонту кількісного плану надає більшу достовірність довготерміновим проектуванням;

3. Підприємство, приймаючи довготерміновий план, спочатку встановлює оголошені цілі та завдання, потім переходить до планування конкретних проектів та формування планів підрозділів.

Особливості довгострокового (стратегічного) планування як інструменту стратегічного управління підприємством:

1. “Стратегічна ідея”, яка лежить в основі стратегічного плану не може бути результатом лише “планової і формалізованої цілеспрямованої діяльності”. Її генерування (генерування “стратегічної ідеї”) можливе лише у тому випадку, коли така діяльність гармонійно поєднується з творчим та інтуїтивним підходами;

2. “Стратегічні ідеї” можуть зароджуватися в різних підсистемах підприємства. При цьому імпульсом для генерування нових ідей виступають виникнення нових проблем (“адаптаційна здатність підприємства”) або поява нових можливостей (“креативна спроможність підприємства”);

3. Процес “генерування ідей” не піддається періодизації, момент його зародження важко розрахувати завчасно;

4. Відбір рішень з наявних альтернатив відбувається селективним способом з використанням різноманітних форм структурування та систематизації;

5. Процес “дозрівання” ідей може бути формально структурованим, але при цьому без “обов’язкового” дотримання усталених процедур;

6. Роль менеджерів вищого рівня в цьому процесі зводиться до особливого роду діяльності — метауправління. Вони повинні відстежувати відповідність процесів генерування ідей та прийняття рішень стосовно встановлених правил;

7. Функції “чистих плановиків” розширюються до функцій модераторів процесу під час обговорень стратегічних ідей. Вони повинні “передавати” свої знання та навички у володінні інструментарієм планування іншим працівникам, при цьому “цінність” самого інструментарію зростає, оскільки його застосовуються як процесуальний засіб.

Основні “філософські концепції” планування:

формальне планування — це планування, яке використовуючи спеціальні методи дозволяє розрахувати кількісні прогнозні показники, на основі яких приймаються конкретні управлінські рішення;

інкрементальне (ринкове) планування — це планування зорієнтоване на своєчасність реакції господарюючого суб’єкта на будь-які зміни, що відбуваються в зовнішньому середовищі, з метою забезпечення його функціонування в довгостроковому періоді;

системне планування — це синтез формального та інкрементального планування. (Основний акцент системного планування — досягнення взаємодії об’єкта із зовнішнім середовищем з урахуванням ризикованості невизначених ситуацій. При цьому проблема не “вирішується”, а “розв’язується” та постійно перевизначається через процес дослідження та аналізу ситуації, навчання — у широкому розумінні слова). Сьогодні системний підхід є методологічно загальновизнаним.

Першим етапом формування стратегії і тактики діяльності підприємства є аналіз середовища та стану, в якому воно перебуває. Аналіз середовища передбачає вивчення та дослідження трьох його складових:

1. Макросередовища (основні компоненти: економічні, політичні, соціальні і технологічні);

2. Мікросередовища — це ті учасники ринку, які безпосередньо контактують з підприємством і впливають на нього (споживачі, постачальники, конкуренти, посередники);

3. Внутрішнє середовище — система складових і сукупність факторів, що визначають процеси діяльності підприємства (Система складових: – управлінсько-інформаційна;
– фінансово-економічна; – техніко-технологічна; – маркетингова. Сукупність факторів: – персонал; – фінанси; – виробництво; – маркетинг тощо).

Для досягнення генеральної мети потрібно довести її зміст до кожного рівня та виконавця на підприємстві, визначити внесок кожного працівника в її досягнення. Такий метод називається декомпозиція цілей. При цьому задачі ставляться у вигляді “дерева цілей”, де встановлюються конкретні, кількісно визначені задачі, що лежать в основі конкретних видів робіт. Основні вимоги методу:

— мета вищого рівня є основою для розробки цілей нижчого рівня;

— цілі нижчого рівня є способами досягнення мети вищого;

— на кожному рівні сукупність підцілей має бути достатньою для опису цілі вищого рівня;

— цілі нижчого та верхнього рівнів не повинні суперечити одна одній;

— усі цілі повинні бути чітко сформульованими і взаємопов’язаними в термінах робіт.

Основні критерії формування системи цілей. Ціль повинна бути:

— конкретною;

— кількісно вимірюваною;

— пов’язаною з фактором часу;

— реалістичною;

— орієнтованою на найголовніше.

Головні принципи планування:

принцип адекватності. Означає, що будь-які зміни в макро-, мікро- та внутрішньому середовищі повинні відобразитись у всій системі планування;

принцип системності. Планування охоплює всі сфери діяльності підприємства, враховує всі тенденції, зміни, та “внутрішні зворотні зв’язки”. (Це забезпечує можливість визначення основних цілей, їх підпорядкованість та пріоритетність; можливість знайдення альтернативних шляхів та способів досягнення цілей, що відрізняються складністю, термінами, наслідками);

принцип цільової спрямованості. Передбачає чіткий поділ генеральної цілі підприємства на основні підцілі — організаційно-управлінську, науково-технічну, виробничу, соціальну — нижчих рівнів, при якому зберігається їх однакова спрямованість та синхронність;

принцип безперервності. Це база і передумова реалістичності планування. Його дотримання забезпечує безперервність планової перспективи шляхом: – формування і періодичної зміни горизонту планування; – взаємоузгодження довго-, середньо- та короткотермінових планів; – своєчасного коригування перспективних і поточних планів;

принцип збалансованості. Це кількісна відповідність між взаємопов’язаними розділами та показниками плану (це визначальна умова обґрунтованості планів, а отже реальності їх виконання). Головним проявом цього принципу є відповідність між потребами та наявними ресурсами;

принцип раціональності. Передбачає: – раціональне використання усіх ресурсів підприємства; – наявність необхідного (“достатнього”) рівня технологій; – оптимальність структури підприємства.

Економічний прогноз — наукове обґрунтування можливих змін або якісного стану господарської системи в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення цього стану. Прогноз повинен дати відповідь на такі запитання:

1. Чого найбільш імовірно очікувати майбутньому?

2. Що потрібно змінити (або зробити), щоб досягти бажаного стану системи в майбутньому?

Класифікація економічних прогнозів: представлена в табл. 1.4.1.

Головна мета прогнозування — створення науково-обґрунтованих передумов для прийняття управлінських рішень, які включають науковий аналіз тенденцій та варіантне передбачення майбутнього розвитку системи з урахуванням оцінки можливих наслідків прийнятих рішень.

Основні завдання економічного прогнозування:

— з’ясування перспектив розвитку господарської системи, на основі реальних даних;

— забезпечення передумов розробки оптимальних поточних і перспективних планів, на основі розроблених прогнозів та оцінок прийнятих рішень з урахуванням їх наслідків у прогнозованому періоді.

Примітки: 1. Методи прогнозування та їх характеристика представлено в табл. 1.4.4;

2 Методи кількісного прогнозування застосовують для числового визначення змінної (системи взаємопов’язаних змінних) на заданий часовий період на основі ретроспективних даних кількісного характеру;

3. Методи якісного прогнозування (кваліметричного аналізу) ґрунтуються на висновках експертів, тобто на системі оцінок значень змінних та їх ранжуванні;

4. Методи якісного аналізу застосовують на таких етапах процесу прогнозування:

1-й етап — попереднє вивчення проблеми;

2-й етап — якісний аналіз проблеми;

3-й етап — написання сценаріїв;

4-й етап — оцінка реалістичності сценаріїв.

Економічний план — модель майбутнього стану економічної системи. План фіксує показники, які характеризують стан системи в кінці планового періоду, визначає шляхи та способи досягнення бажаних результатів і потрібні для цього ресурси.

Класифікація планів (“класичний підхід”):

— довготерміновий (стратегічний) план — виражає загальну стратегію розвитку системи, має концептуальний характер, а числові дані використовуються лише для обґрунтування прийнятих стратегічних управлінських рішень. Довготермінові плани розробляються на 5 і більше років. В його основі лежить один з типів стратегії: – стратегія зростання; – стратегія стабілізації; – стратегія виживання;

— середньотерміновий план — це деталізований стратегічний план на перші роки діяльності підприємства. Його основні складові: – детальна хронологія проектів; – повна номенклатура продукції (послуг); – конкретні фінансові показники. Тривалість середньотермінового плану складає 3 – 5 років і залежить від таких факторів: – ступеня визначеності умов діяльності підприємства; – його галузевої належності; – загальної економічної ситуації в країні; – вірогідності (об’єктивності) первинної інформації; – якості аналітичної обробки первинної інформації;

— поточне планування — розробка планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямами його діяльності на короткий період (до 1 року);

Примітки: 1. Межа між довготерміновим і середньотерміновим планами є дуже умовною;

2. Згідно “новітнього” підходу в економічній теорії система планів підприємства класифікується більші деталізовано (табл. 1.4.2);

3. В загальному випадку система планів підприємства з функціональною організаційною структурою представлена в табл. 1.4.3.

Планування діяльності підприємств здійснюється за допомогою різних методів.

Методи планування — це система засобів розроблення, обґрунтування, взаємоузгодження та оптимізації планових завдань і показників.

Примітки: 1. Класифікація основних методів, які використовуються на практиці при розробці планів представлена в табл. 1.4.5;

2. Методи планування взаємопов’язані, тобто в процесі розроблення плану користуються не одним якимось методом, а їх комбінацією залежно від реальних умов виробництва та впливу зовнішніх чинників Так, балансовий та логіко-структурний методи передбачають широке застосування нормативів, на основі яких визначаються потреби в ресурсному забезпеченні виробництва. При розробленні комплексних програм застосовуються як нормативний, так і балансовий та сітковий методи;

3. Сучасний підхід, який сьогодні в країнах з ринковою економікою вважається базовим для процесу планування діяльності підприємства (Системи планування ресурсів підприємства — Enterprise Resource Planning Systems (ERP-S)) є своєрідним “комплексом методів”, що ґрунтується на Системі збалансованих показників (Balanced Scorecard). Основною перевагою системи збалансованих показників є те, що вона виступає одночасно інструментом гнучкого планування і контролю.

Основні вимоги при виборі методів планування:

— адекватність зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних етапів процесу становлення та розвитку соціально-економічної системи;

— необхідність врахування профілю діяльності об’єкта планування;

— відповідність видовим ознакам плану, що розробляється.

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒