габаритний тунель (див. рис. 4.11) – стояки (стовпці) з поворотними обмежувачами; 3 страница

ДТП з матеріальними втратами без жертв беруть на облік і аналізують міські, районні органи внутрішніх справ і стройові підрозділи дорожньо- патрульної служби ДАІ.

Органи внутрішніх справ при отриманні повідомлення про ДТП з участю зареєстрованих на обслуговуючій території транспортних засобів передають (письмово, по телефону) відомості про ці ДТП адміністрації підприємств і організацій – власникам транспортних засобів. Відомості про ДТП, що виникли в результаті незадовільних дорожніх умов, передаються дорожнім і комунальним організаціям.

Органи внутрішніх справ не рідше одного разу в місяць надають можливість звіряти дані про ДТП представникам відомств, АТП, дорожніх комунальних організацій за показниками, передбаченими формою звітності, і завіряють правильність цих даних.

Картка обліку дорожньо-транспортної пригоди складається на основі первинних документів, які оформляються черговою групою ДАІ на місці ДТП. Це такі документи:

– протокол або довідка про ДТП;

– схема ДТП;

– протокол огляду автотранспортного засобу;

– протокол огляду місця ДТП;

– пояснення водіїв;

– свідчення свідків.

У подальшому вона служить основним вихідним документом для аналізу дорожньо-транспортних пригод.

Картка обліку ДТП містить дев’ять пунктів:

1) загальні відомості (номер і тип картки, вид пригоди, дата, день тижня, година);

2) місце ДТП в населеному пункті (статус населеного пункту, місто, район, населений пункт, вулиця, номер будинку);

3) місце ДТП на дорозі (значення дороги, дорога, кілометр+метр);

4) дорожні умови (вид покриття, освітленість, елемент вулиці, дороги, умови, за яких скоєно ДТП);

5) відомості про винних (кваліфікація, вік, стать, стаж, час за кермом до ДТП, спілка автомобілістів, порушення ПДР); теж саме для 2-го, 3-го водія;

6) відомості про транспортний засіб (наявність причепа, напівпричепа, несправності транспортного засобу, які мали місце на момент споєння ДТП); теж саме для 2-го, 3-го транспортного засобу;

7) належність транспортного засобу (прізвище водія, номер посвідчення, марка (модель), номерний знак, номер техпаспорта, міністерство, відомство); теж саме для 2-го, 3-го транспортного засобу;

8) відомості про потерпілих (загинуло всього у ДТП, поранено всього у ДТП, категорія учасника дорожнього руху, стать, вік, порядковий номер транспортного засобу, наявність ременів безпеки, шолома, прізвище потерпілого, куди направлено, характер травми) для шести осіб;

9) опис і схема дорожньо-транспортної пригоди.

Вкінці вказуються реквізити відповідального працівника міліції, який заповнював картку, номер по МРВ, дата й ін.)

Сьогодні дані з такої картки заносяться у комп’ютер, що дозволяє, користуючись відповідною програмою, оперативно проводити аналіз ДТП.

2.4 Облік ДТП в АТП та дорожніх організаціях

Автотранспортні і дорожньо-експлуатаційні організації також ведуть облік ДТП відповідно до Правил обліку дорожньо-транспортних пригод, затверджених КМ України. Облік проводять працівники служби безпеки дорожнього руху або інші особи, призначені керівництвом.

Підприємства і організації враховують усі ДТП з участю транспортних засобів, власником яких вони являються, незалежно від місця виникнення пригоди, її наслідків, вини водіїв і розмірів матеріальних втрат.

Облік ведеться в спеціальному журналі реєстрації ДТП. Журнал повинен бути пронумерований, прошнурований і скріплений печаткою. Запис повинен бути зроблений не пізніше двох днів з моменту настання пригоди. Періодично ці відомості звіряються з даними пригод, що находяться на обліку в ДАІ. Журнал зберігається протягом трьох років, починаючи з дати останнього запису.

Передбачено, що в журналі реєстрації ДТП повинні бути зареєстровані такі відомості:

– порядковий номер;

– дата і час настання ДТП;

– дата і час отримання інформації про ДТП та матеріалів розслідування;

– вид ДТП, найменування підприємства (юридичної особи), марка, державний номер транспортного засобу, відомості про потерпілих – прізвище, ім’я та по батькові, рік народження, місце роботи, посада (або виборна посада), характер травми;

– місце ДТП, короткі обставини та причини події;

– заходи оперативного реагування;

– заходи згідно з матеріалами розслідування та відмітка про їх виконання;

– дата відправки і номер повідомлення.

Звіт (повідомлення) про ДТП, що сталися, підприємства надсилають вищим організаціям (відомствам) за встановленою ними ж формою. Відомості про пригоди з важкими наслідками, які викликали загибель або важкі поранення людей, пошкодження транспортних засобів такою мірою, що відновлення їх неможливе, подають у терміновому порядку, щоб представник вищезгаданої організації за необхідності міг прибути на місце пригоди безпосередньо після її виникнення.

Облік порушень правил дорожнього руху водіями підприємств ведуть також в спеціальному журналі встановленої форми, пронумерованому і прошнурованому. В ньому записують всі порушення ПДР, невеликі поломки (пошкодження) автомобілів, а також легкі травми людей. Крім того, на кожного водія на підприємстві заводять особисту картку обліку ДТП і порушень ПДР, куди записують всі порушення ПДР і ДТП, в яких брав участь водій, а також заходи його покарання, вжиті органами юстиції, ДАІ, адміністрацією підприємства, громадськими організаціями. Сюди ж записують всю необхідну інформацію про водія. Особиста картка дає можливість отримати об’єктивну характеристику водія при його нагородженні, підвищенні класності тощо.

Завдання обліку ДТП в дорожніх організаціях – це визначення небезпечних для руху ділянок доріг, які вимагають першочергового проведення заходів, спрямованих на забезпечення безпеки дорожнього руху. При цьому дорожні організації повинні враховувати усі ДТП, що виникли на ділянці дороги (вулиці), яка знаходиться під їхнім наглядом і обслуговуванням. Такий облік дозволяє отримати дані для складання графіків з нанесенням на них небезпечних ділянок і здійснення необхідних заходів щодо попередження пригод.

2.5 Аналіз дорожньо-транспортних пригод. Показники аварійності

Аналіз ДТП полягає у виявленні причин їх виникнення. Відповідно до цілей і завдань аналізу розрізняють три його основні методи:

1) кількісний аналіз ДТП;

2) якісний аналіз ДТП;

3) топографічний аналіз ДТП.

2.5.1 Кількісний аналіз характеризує рівень аварійності на місці (перехрестя, магістраль, місто, регіон, країна) і за терміном, протягом якого відбуваються пригоди (година, день, тиждень, місяць, рік).

Розрізняють:

1) абсолютні показники (загальна кількість ДТП, кількість поранених та тих що загинули, сумарні втрати від пригод);

2) питомі показники, що являють собою відношення одного абсолютного показника аварійності до іншого (питома доля ДТП, здійснених у стані сп’яніння, до загальної кількості ДТП, питома доля зіткнень, перекидань і т. д. у загальній кількості ДТП, питома доля потерпілих водіїв, пішоходів, дітей у загальній кількості потерпілих);

3) відносні показники (кількість ДТП, що припадає на 100 тисяч жителів, на 1000 транспортних засобів, на 1000 водіїв, на 1 мільйон кілометрів пробігу й інші).

Абсолютні показники дають загальне уявлення про рівень аварійності, дозволяють проводити порівняльний аналіз у часі для конкретного регіону і показують тенденцію зміни цього рівня. Набір питомих показників аварійності характеризує їх структуру і дозволяє порівнювати різні регіони або АТП між собою.

Натомість більш ефективними є відносні показники, які дозволяють проводити порівняльний аналіз рівня аварійності різних країн, регіонів, міст, магістралей тощо. Серед перерахованих показників найбільш поширеним і об’єктивним вважається показник відносної аварійності Ка, який враховує пробіг транспортних засобів:

Ка= n_ДТП/ΣL,

де n_ДТП – кількість ДТП за розрахунковий період;

ΣL – сумарний пробіг транспортних засобів за той же період, км.

У зв’язку з різним ступенем тяжкості наслідків дорожньо-транспортних пригод для можливості їх порівняння і аналізу застосовують такі показники, як кількість загиблих в ДТП на 100 поранених та кількість загиблих на 100 пригод.

Кількісний аналіз проводиться також і по матеріальних втратах, які умовно поділяють на прямі і побічні. До прямих відносяться:

– знищення матеріальних цінностей (транспортних засобів, вантажів, технічних засобів організації дорожнього руху, доріг і т.д.);

– транспортування і відновлення транспортних засобів;

– ремонт дорожніх споруд і елементів облаштування доріг;

– надання допомоги і лікування людей;

– виплати грошової допомоги і пенсій потерпілим і їх сім’ям;

– затримки руху (втрати часу транспортом, перевитрати палива, втрати часу пасажирами).

Встановлено, що кожна автомобільна аварія обходиться суспільству приблизно у вісім тисяч доларів США (газета “Урядовий кур’єр” №14 від 25.01.2001 р.).

До побічних втрат відносяться втрати, пов’язані з тимчасовим або повним припиненням трудової діяльності людини, тобто умовна втрата частини національного доходу. Підраховано, що “вартість” втрати однієї людини в ДТП складає приблизно 250 тисяч гривень або 50 тисяч доларів (газета “Експрес” № 20 від 21-22.02.2006 р.).

2.5.2 Якісний аналіз дорожньо-транспортних пригод служить для встановлення причин і факторів їх виникнення, а також ступеня впливу останніх на ДТП. Цей аналіз дозволяє виявити причини і фактори виникнення ДТП по кожному із складових системи “водій-автомобіль-дорога-середовище”.

У більшості країн громадська думка і офіційна статистика органів організації дорожнього руху найчастіше вбачають основну причину ДТП в помилках і недбалості учасників руху (водіїв, пішоходів) або в несправності автомобілів. Так, Всесвітня організація здоров’я вважає, що 9 із 10 ДТП виникає з вини людини, решта також тою чи іншою мірою залежить від неї.

Аналіз причин ДТП дозволяє звести їх у такі, однорідні за характером групи:

1) недотримання правил дорожнього руху учасниками цього руху, тобто водіями, пасажирами, пішоходами;

2) вибір водіями неправильних режимів руху, за яких вони унеможливлюють керування транспортними засобами, в результаті чого виникають заноси, перекидання, зіткнення тощо;

3) зниження психофізіологічних функцій учасників руху в результаті перевтоми, хвороби, вживання алкоголю, наркотиків або під впливом факторів, що сприяють зміні нормального стану (сімейні обставини, проблеми на роботі);

4) незадовільний технічний стан транспортних засобів;

5) незадовільне облаштування і утримання доріг, їх елементів або незадовільні дорожні умови;

6) незадовільна організація дорожнього руху.

При аналізі дорожньо-транспортної пригоди найбільш просто віднести причину її виникнення до водія, який, як вважають, зобов’язаний миттєво реагувати на зміни дорожньої ситуації і компенсувати інші складові системи “ВАДС”. Однак така впевненість недостатньо обґрунтована. Багато ДТП виникає через недобросовісність чи халатність окремих посадових осіб. Зокрема, це можуть бути пригоди, що виникли через дефекти транспортних засобів, внаслідок поганого освітлення вулиць, незадовільного стану проїжджої частини, неправильної розмітки вулиць і встановлення дорожніх знаків або через їх незадовільний стан. Тому досить найнезначнішого нерозуміння водієм дорожньої ситуації, щоб виникла небезпека ДТП.

Аналіз значного числа пригод дозволив встановити, що на кожних сто ДТП приходиться приблизно 250 причин супутніх факторів. Тож необхідно виявити і зафіксувати все, що передувало пригоді, а також те, що безпосередньо її викликало. У протилежному випадку встановити першопричину буде важко, а часом і неможливо. У багатьох випадках передумови ДТП створюються раніше самого випадку.

2.5.3 Топографічний аналіз проводиться для виявлення місць концентрації ДТП на певній території (перехрестя, дільниця дороги, магістраль, місто, регіон).

Розрізняють три види топографічного аналізу:

1) карта ДТП;

2) лінійний графік ДТП;

3) масштабна схема (ситуаційний план) ДТП.

Карта ДТП може бути виконана у вигляді звичайної карти міста, як показано на рисунку 2.1, району, області, регіону у відповідному масштабі, на яку умовними позначеннями нанесені місця здійснення пригод. Причому, залежно від мети проведення топографічного аналізу, на карті можуть бути умовно позначені види ДТП, важкість їх наслідків і т. д. Так, наприклад, світлими точками фіксуються місця, де були травмовані, а темними – загиблі у пригодах (див. рис. 2.1). В результаті на карті наочно “проявляються” вогнища ДТП, які притягують увагу спеціалістів для прийняття відповідних заходів.

Лінійний графік, як правило, складається для дільниці або для всієї автомобільної дороги (див. рис. 2.2). Порівняно з картою ДТП масштаб зображення укрупнюють. Це дозволяє більш докладно класифікувати пригоди, наносячи їх за допомогою умовних позначень на графік. Концентрація ДТП на графіку свідчить про незадовільні дорожні умови, які склалися в місцях їх скупчення.

Масштабна схема є, практично, схемою ДТП на перехресті, площі, частині дороги тощо, як показано на рисунку 2.3, виконаною в крупному масштабі. На ній символічними зображеннями наносяться транспортні засоби, учасники ДТП, напрямки їх руху, тяжкість наслідків ДТП. Крім того, можуть бути вказані дата, час скоєння пригоди. Схема дозволяє приймати рішення про необхідність вдосконалення організації руху на конкретній дільниці дорожньо-вуличної сітки.

ТЕМА 3. ЕКСПЕРТИЗА ДОРОЖНЬО-ТРАНСПОРТНИХ ПРИГОД

3.1 Поняття про експертизу та її види. Судова експертиза

Експертизою називають дослідження будь-яких матеріальних об’єктів, процесів, явищ, яке проводиться за чиїмось дорученням спеціалістом у певній галузі знань (експертом) для вирішення питання, яке відноситься до цієї галузі, з представленням мотиваційного висновку. Експертизою ДТП називають комплексне науково-технічне дослідження всіх аспектів пригоди, виконане особами, які володіють спеціальними знаннями.

Для об’єктивного встановлення всіх причинно-наслідкових факторів виникнення ДТП і дії її прямих чи побічних учасників експертиза вимагає використання інформації із різних галузей знань, у тому числі юриспруденції, криміналістики, медицини, психофізіології, конструкції, теорії і розрахунку транспортних засобів, технології їх виготовлення, обслуговування і ремонту, проектування, будівництва і експлуатації доріг, організації і безпеки дорожнього руху тощо.

Залежно від відомчої приналежності організації, що досліджує ДТП, розрізняють два види експертизи:

1) судова експертиза;

2) службова експертиза (службове розслідування).

Судова експертиза проводиться, як правило, у випадку ДТП з важкими наслідками, коли необхідно виявити ступінь вини кожного з учасників пригоди. Вона виконується згідно з законом за дорученням слідчих і судових органів, які займаються розглядом кримінальних і цивільних справ. Судова експертиза повинна дати відповідь на питання: чи являється ДТП нещасним випадком, чи результатом дії її учасників, які порушили Правила дорожнього руху.

Експертизи проводяться експертними установами відповідно до регіональних зон обслуговування. Її виконують штатні співробітники цих установ, які мають вищу освіту, пройшли відповідну підготовку та атестовані як експерти певної спеціальності. В окремих випадках слідчі і судові органи доручають проведення експертизи позаштатним експертам експертних установ: працівникам науково-дослідних інститутів, вузів, технікумів.

Строки проведення експертизи встановлюються керівником експертної установи в межах десять днів – щодо матеріалів з невеликою кількістю об’єктів і не складних за характером досліджень експертиз; одного місяця – щодо матеріалів з великою кількістю об’єктів або складних за характером досліджень. Якщо експертиза не може бути виконана у зазначені строки, більший строк встановлюється за домовленістю з органом чи особою, які призначили експертизу.

За складом учасників судові експертизи діляться на:

1) одноособові;

2) комісійні;

3) комплексні.

Одноособову експертизу проводять у порівняно простих випадках, комісійну – назначають при розслідуванні складних пригод з великою кількістю учасників і транспортних засобів, а також за наявності обставин, які викликають суперечності серед експертів однієї спеціальності. Комплексну експертизу назначають у випадках, коли питання, що виникли, не можуть бути вирішені спеціалістами одного роду і вимагаються особи різних спеціальностей: лікарі; економісти; трасологи; криміналісти тощо.

Крім того, судова експертиза за черговістю проведення класифікується як а) первинна; б) додаткова; в) повторна. Проводячи первинну експертизу, експерт відповідає на конкретні питання, які стоять в постанові слідчого або у визначенні суду. Додаткову експертизу призначають за недостатньої якості або у разі неповного висновку експерта. Додаткові дослідження пояснюють висновок первинної експертизи. Повторна експертиза може бути призначена, якщо виникли сумніви в кваліфікації експерта, правильності проведення експертизи і т. д.

3.2 Обов’язки, права і відповідальність судового експерта

Обов’язки, права і відповідальність судового експерта за належне їх виконання та дотримання регламентовані “Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз”, затвердженою наказом Міністерства юстиції України. У своїй діяльності експерт керується науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз.

На експерта покладаються такі обов’язки:

– прийняти до виконання доручену йому експертизу;

– повідомити в письмовій формі особу або орган, які призначили експертизу, про неможливість її проведення, якщо поставлене питання виходить за межі компетенції експерта або якщо надані йому матеріали недостатні для вирішення поставленого питання, а витребувані додаткові матеріали не були отримані;

– з’явитися за викликом особи або органу, які призначили експертизу, для допиту з приводу проведеної експертизи чи повідомлення про неможливість її

проведення;

– заявити самовідвід за наявності передбачених законом обставин;

– з дозволу особи або органу, які призначили експертизу, проводити дослідження у присутності підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи сторін у цивільних та арбітражних справах.

Судовий експерт має право:

– знайомитися з матеріалами справи, які стосуються експертизи;

– порушувати клопотання про надання додаткових та нових матеріалів, необхідних для вирішення поставлених питань;

– з дозволу особи або органу, які призначили експертизу, бути присутнім під час проведення слідчих і судових дій, порушувати клопотання, що стосуються проведення експертизи, та задавати відповідні запитання особам, яких допитують;

– вказувати у висновку експертизи на факти, які мають значення для справи, про які йому не були поставлені запитання;

– у випадку незгоди з іншими членами експертної комісії – складати окремий висновок експертизи;

– викладати письмово відповіді на питання, які ставляться перед ним під час допиту;

– оскаржувати в установленому порядку дії та рішення особи або органу, які призначили експертизу, що порушують права експерта або порядок проведення експертизи.

Експерту забороняється:

– проводити експертизу без письмової вказівки керівника експертної установи (її структурного підрозділу), за винятком експертиз, доручених йому безпосередньо після слідчого огляду, в якому він брав участь як спеціаліст, а також експертиз, які проводяться під час судового розгляду;

– самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені у наданих йому матеріалах неоднозначно;

– розголошувати без дозволу прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання, дані попереднього слідства чи дізнання;

– вступати в контакти, не передбачені порядком проведення експертизи, з будь-якими особами, якщо такі особи прямо чи побічно стосуються експертизи;

– зберігати кримінальні, цивільні та арбітражні справи, а також речові докази й документи, що є об’єктами експертизи, поза службовим приміщенням.

Експерт складає висновок експертизи від свого імені і несе особисту відповідальність за його правдивість. За надання завчасно неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків, а також за розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадить дізнання, даних попереднього слідства чи дізнання експерт несе кримінальну відповідальність за статтями Кримінального кодексу України. За злісне ухиляння від явки до органів дізнання та попереднього слідства або суду експерт несе відповідальність за статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За допущені порушення при проведенні експертизи, що не призвели до кримінальної чи адміністративної відповідальності, штатний співробітник експертної установи може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, а позаштатний – звільнений з посади позаштатного експерта.

3.3 Завдання судової автотехнічної експертизи

Головними завданнями автотехнічної експертизи є:

– встановлення несправностей транспортного засобу, які загрожували безпеці руху, причин їх утворення та часу виникнення (до ДТП чи внаслідок неї або після неї), можливості виявлення несправностей звичайно застосованими методами контролю за технічним станом транспортного засобу; визначення ступеня та механізму впливу несправності на виникнення та розвиток пригоди;

– встановлення механізму пригоди та його елементів: швидкості руху (при наявності слідів гальмування), гальмівного та зупинного шляхів, траєкторії руху, віддалі, пройденої транспортним засобам за певні проміжки часу, та інших просторово-динамічних характеристик пригоди;

– встановлення того, як повинен був діяти водій транспортного засобу в даній дорожній ситуації відповідно до вимог Правил дорожнього руху та чи мав він з моменту виникнення небезпеки технічну можливість запобігти пригоді.

Перед автотехнічною експертизою можуть бути поставлені й інші запитання, вирішення яких пов’язане з дослідженням технічного стану

транспортного засобу, дорожньої обстановки і дій учасників дорожньої події.

Для проведення судової автотехнічної експертизи в розпорядження експерта повинні бути надані такі основні матеріали:

– постанова слідчого (ухвала суду) про призначення експертизи;

– протокол огляду місця ДТП;

– схема ДТП;

– протокол огляду і перевірки технічного стану транспортного засобу;

– довідка по ДТП

і додаткові:

– протокол слідчого експерименту (якщо він проводився);

– довідка метеослужби про погоду;

– довідка про форму і стан дорожнього покриття в зоні ДТП;

– відомості про роботу світлофорів;

– протоколи допиту свідків.

У постанові (ухвалі) про призначення експертизи вказуються такі дані:

– місце й дата винесення постанови чи ухвали;

– посада, звання та прізвище особи, назва суду, який виніс постанову (ухвалу);

– назва справи та її номер;

– обставини справи, які стосуються експертизи;

– підстави призначення експертизи;

– прізвище експерта або назва установи, експертам якої доручається проведення експертизи;

– питання, поставлені експертові;

– перелік об’єктів, що підлягають дослідженню, порівняльних матеріалів, а також матеріалів, направлених експертові для ознайомлення, або посилання на такі переліки, які є в матеріалах справи;

– інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

У разі призначення додаткової або повторної експертизи, крім вищезазначених матеріалів, експертові надсилаються також висновки попередніх експертиз з усіма додатками, а також додаткові матеріали, що стосуються предмета експертизи, які були зібрані після надання первинного висновку. У постанові (ухвалі) про призначення додаткової та повторної експертизи зазначаються мотиви й підстави їх призначення.

Протокол огляду місця ДТП містить опис і характеристику всіх елементів місця пригоди, який складає черговий по підрозділу ДАІ або інспектор дорожньо-патрульної служби, котрі повинні прибути на місце ДТП.

Схема ДТП є планом місцевості з графічним зображенням обстановки пригоди. Вона фіксує не тільки координати транспортних засобів і пішоходів після пригоди, їх приблизне розміщення перед пригодою, а також напрямок (траєкторію) руху. Схема повинна бути виконана в масштабі.

Протокол огляду і перевірки технічного стану транспортних засобів фіксує технічні несправності і пошкодження, виявлені при огляді цих засобів. Несправності можуть бути причиною ДТП, а пошкодження – його наслідком. Особливу увагу приділяють технічному стану агрегатів і систем автомобіля, які безпосередньо впливають на безпеку: рульове керування, шини, гальмівна система, підвіска, система освітлення і сигналізації.

Довідка по ДТП містить відомості про час і місце пригоди, адресу лікувальної установи, куди направлені особи, що постраждали, їхні прізвища і місця проживання, інформацію про автомобілі, що брали участь в пригоді, і їх водіїв. При цьому використовуються дані, які добуті в результаті огляду місця пригоди, а також опитування учасників пригоди, свідків.

3.4 Етапи експертизи і висновок експерта

Експертні дослідження являють собою сполучення логічного аналізу і інженерних розрахунків. У більшості випадків процес проведення судової автотехнічної експертизи можна розділити на такі етапи:

1) ознайомлення з постановою, вивчення матеріалів справи;

2) побудова інформаційної моделі ДТП, що досліджується;

3) проведення розрахунків, складання графіків і схем;

4) оцінка проведених досліджень, уточнення початкової (первинної) моделі ДТП;

5) формулювання висновків і оформлення акту експертизи.

Отримавши постанову про призначення експертизи, експерт-автотехнік знайомиться з її змістом, вивчає фабулу пригоди у тому вигляді, в якому вона подана слідчим (судом), і питання, на які необхідно відповісти. Потім експерт аналізує матеріали кримінальної справи і систематизує їх у послідовності, зручній для майбутнього дослідження. Він подумки відтворює черговість подій в ході ДТП і дії його учасників. Згідно з постановою і матеріалами справи намічає приблизну модель пригоди, що досліджується.

Досліджуючи ДТП, експерт-автотехнік проводить розрахунки для визначення параметрів руху пішоходів і транспортних засобів. Необхідні дані він бере із постанови (ухвали), а також довідників, нормативних актів, інструкцій і інших джерел. До таких даних, зокрема, відносяться розміри автомобіля та його маса, показники тягової динамічності, коефіцієнт зчеплення шин з дорогою, час реакції водія, час спрацювання гальмівного привода, ККД трансмісії, коефіцієнт опору повітря тощо. При розрахунку можуть використовуватися аналітичні, графо-аналітичні і графічні методи.

Оцінюючи результати, отримані на основі розрахунків, експерту інколи доводиться змінювати первинну модель ДТП або повністю відмовлятися від неї і розробляти нову модель, яка узгоджувалася б з результатами проведених досліджень.

Висновок (акт) експертизи складається з трьох частин: 1) вступної; 2) досліджуваної; 3) висновків дослідження.

У вступній частині вказуються назва експертизи, її порядковий номер, вид (комісійна, додаткова, повторна і т. д.), особа або орган, які призначили експертизу, дані про експерта (посада, прізвище, освіта, стаж роботи тощо), дати надходження матеріалів і підписання висновку, найменування матеріалів, що надійшли на експертизу, обставини справи, питання, які належить вирішити експертові, попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку, довідково-нормативні документи та методична література, які використовувались експертом при вирішенні поставлених питань.

У дослідницькій частині висновку експертизи описується процес дослідження та його результати, а також дається обґрунтування висновку експерта. Кожному питанню, яке вирішується експертом, має відповідати певний розділ дослідницької частини.

У заключній частині висновки дослідження викладаються у вигляді відповідей на поставлені питання в тій послідовності, в якій вони викладені у його вступній частині. На кожне з поставлених питань має бути дано відповідь по суті або вказано, з яких причин неможливо його вирішити.

3.5 Службове розслідування ДТП в автотранспортних підприємствах

Службове розслідування і розбір дорожньо-транспортних пригод проводиться згідно з “Типовим положенням про Систему управління безпекою руху на автомобільному транспорті (на всіх рівнях – міністерство – підприємство)”, затвердженим наказом Міністерства транспорту України № 877 від 12.11.2003р. Положення встановлює єдиний порядок проведення службового розслідування і розбору ДТП для підприємств, їх об’єднань, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання, що мають транспортні засобі, які беруть участь у дорожньому русі.

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒