Курс сучасної 1 страница

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 26Следующая ⇒

Закалюк А. П.

Курс сучасної

української кримінології:

теорія і практика:

У 3-х кн.

Книга 3

Видавничий Дім «Ін Юре»,

Київ 2008

ББК 67.9(4УКР)61

Рецензенти: П. П. Михайленко — заслужений діяч науки і техніки України,

доктор юридичних наук, професор, дійсний член (академік) Академії

правових наук України;

В. О. Глушков — заслужений юрист України, доктор юридичних

наук, професор; В. І. Шакун — доктор юридичних наук, професор, член-корес-

пондент Академії правових наук України

Закалюк А. П.

Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3-х кн. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2008.

І5ВК 978-966-313-339-3

Кн. 3: Практична кримінологія. — 320 с. І5ВК 978-966-313-361-4

У Книзі 3 Курсу сучасної української кримінології вперше у кримінологічних виданнях України описуються прикладні питання застосування кримінологічних знань, відповідних прийомів, засобів, рекомендацій для практичного вирішення кримінологічних завдань у галузі запобігання та протидії злочинності, зокрема джерела і форми використання кримінологічної інформації, методики її збирання, аналізу кримінологічної ситуації, організація кримінологічного дослідження, розробка кримінологічних прогнозів і планів, зокрема індивідуального призначення. Вперше системно викладаються методологія, методика, правове забезпечення та організація проведення кримінологічної експертизи. Також містяться міркування автора щодо перспектив розвитку української кримінології та використання на практиці її здобутків.

Книга розрахована насамперед на працівників органів правоохоропи, які за функціональними обов'язками повинні займатися діяльністю із запобігання та протидії злочинності, на студентів (слухачів) навчальних закладів, які в процесі вивчення навчальної дисципліни «Кримінологія» готують себе до використання набутих кримінологічних знань у практичній діяльності, а також на інших читачів, що зацікавлені у скороченні злочинних проявів.

ББК67.9(4УКР)61+67.61

І5ВМ 978-966-313-339-3 ІЗВК 978-966-313-361-4 (т. 3)

' Закалюк А. П., 2008

1 Видавничий Дім «Ін Юре»

2008 Передмова

У Передмові до Книги 1 та всього «Курсу сучасної української кримінології» зазначалося, що суттєвою відмінністю останнього від подібних публікацій є не лише оновлена на сучасному рівні наукових знань його теоретична складова та спрямованість на відповідне удосконалення викладення Кримінології у ВНЗ, а й розрахованість на практичне застосування викладених положень, оцінок, висновків, рекомендацій у практичній діяльності із за-помітне та протидії проявам злочинності. Незважаючи на значне просування у розробці теоретичних проблем кримінології, чим характеризується головним чином період 60-90-х років XX ст., помітне поширення кримінологічних досліджень та відкритого використання в них незрівнянно більшого обсягу інформації про злочинність, застосування здобутків кримінології у практичній правоохоронній діяльності перебуває на вкрай низькому рівні.

Таке становище пояснюють кілька причин. Насамперед це відсутність у державній політиці запобігання та протидії злочинності (фактично така політика загалом не визначена) спрямування управління цією діяльністю та її практичного здійснення на наукове обґрунтування, використання здобутків суспільних наук, зокрема кримінології. Сучасна вища влада в країні, а за нею керівники центральних правоохоронних та інших державних органів не звикли та не навчені спиратися на висновки та положення науки, зокрема кримінології, не відчувають у цьому потреби. Рішення органів влади у сфері протидії злочинності ґрунтуються зазвичай не на її об'єктивному науковому аналізі, а на маніпульованих показниках про нібито скорочення кількості злочинних проявів.

На такому ставленні до кримінології, навіть до прикладних висновків кримінологічних досліджень, безперечно, відбивається

помітний дефіцит кримінологічних знань керівників вищих органів управління, керівного складу і фахівців правоохоронної системи. Навіть ті, що здобули вищу юридичну освіту (а серед них нині чимало хто має наукові ступені), нечасто володіють достатніми кримінологічними знаннями та обізнаністю щодо наукових розробок у галузі кримінології. Та чи можливо дати студентові юрфаку повноцінні знання з кримінології, тим більше практичного застосування, якщо на навчальний курс з цієї дисципліни у програмі стаціонарної форми навчання спеціалізованого ВНЗ системи МВС України відводиться менш ніж 100 годин, з яких лише 10 % — на практичні заняття, а у ВНЗ, підпорядкованих Міносвіти і науки, і того менше, до всього рівень здобутих знань контролюється не екзаменом, а заліком. Цим пояснюється і обмежений обсяг підручників з кримінології, зведення у них до мінімуму практичних порад і рекомендацій. До того склад викладачів ВНЗ з кримінології представлений здебільшого молоддю, що тільки-но вийшла на кафедри зі студентських лав та магістратури і не знає правоохоронної практики, особливо у її сучасному викривленому вигляді.

Як видно, за всіма напрямками та у різних формах у державі і навіть у правоохоронній системі відчувається критичний дефіцит та недооцінка кримінологічних знань. Про це докладніше йтиметься в останній главі цієї Книги. Зараз же на цьому наголошується, щоб пояснити задум автора викласти, фактично вперше, окремою книгою прикладні кримінологічні поняття, положення, висновки, рекомендації, прийоми та засоби здійснення у практичній діяльності основних кримінологічних процедур та операцій: збирання та узагальнення кримінологічної інформації, проведення кримінологічного аналізу злочинності у місті, районі, більш кваліфікованих видів робіт з прогнозування злочинності, її окремих видів, імовірності вчинення злочину конкретною особою, організації розробки та реалізації плану профілактичних заходів, оздоровлення кримінологічної обстановки. Вперше публікується розроблена автором Курсу та експериментальне апробована методика кримінологічної експертизи проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, законодавче регулювання якої після декількох років «проходження» у Верховній Раді України

відповідного законопроекту зрештою все-таки має закінчитися його прийняттям, чим буде значною мірою забезпечено «очищення» законодавства від норм, реалізація яких сприяє посиленню криміногенних чинників.

Завершальна глава Книги та всього Курсу містить роздуми автора про перспективи кримінології як науки, подальшого використання її напращовань — у виробленні стратегії розвитку української держави, науковому обґрунтуванні державної політики у сфері запобігання та протидії злочинності, формуванні системи неупередженого реагування на злочинні прояви лише на підставі неухильного дотримання вимог закону, поєднанні у цьому спільних зусиль влади, державного апарату, системи правоохоро-ни, можливостей науки та громадянського суспільства.

Глава 1 Кримінологічна інформація

Ј 1. Загальне поняття інформації, її властивості, функції, види. Особливості соціальної інформації

З часу своєї появи на землі людина формувала уявлення про своє середовище, навколишній світ, явища природи, засоби та способи виживання, людські відносини. Ці уявлення спочатку складалися довільно, через безпосереднє відчуття, відбиття у свідомості. З розвитком здібності особи до мислення її уявлення про навколишній світ та про себе саму набували характеру абстрагованих образів, накоплювався досвід цих уявлень та образів. Пам'ять утримувала його, він відтворювався у предметах культури, ставав надбанням нових поколінь. Відомості про навколишній світ, які люди отримували, були інформацією про нього. Вважається, що термін «інформація» (походить від латинського «іп/оітпаііоп» — «пояснення, виклад, тлумачення») був відомий ще за часів Аристотеля. Поступово розвивалися інтерес до упорядкування інформації, її цілеспрямований пошук та аналіз. Проте поняття інформації і сам термін «інформація» віками не були визначені, через що протягом майже двох тисячоліть уявлення про інформацію тлумачилося близько до понять «дані», «відомості», що отримуються людиною, передаються людьми. Коли ж інформація стала науковою категорією, вважає російський академік Є. В. Євреїнов, її було введено «як первинне поняття, що поряд з поняттями матерії (речовини) і енергії не підлягає визначенню»1.

1 Цит. за: Брижко В. До питання застосування у нравотворчості понять «інформація» та «дані» // Правова інформатика. - 2005. - № 4 (8). - С. 33.

Кримінологічна інформація

Теоретичне уявлення про інформацію з'явилося з розвитком кібернетики як науки та кібернетичної практики, що ґрунтувалася на ній. У 1948 р. було опубліковано статтю К. Е. Шеннона «Математична теорія зв'язку», в якій з огляду на потреби кібернетики обґрунтовувався ймовірнісно-статистичний підхід до інформації, пропонувалися поняття кількості інформації, схеми, теореми, умови її зв'язку, передачі, проходження, кодування. Вважається, що саме цією працею була започаткована кібернетична теорія інформації, її кількісний напрямок. У 1965 р. російський вчений А. М. Колмогоров запропонував алгоритмічне визначення поняття кількості інформації. Під алгоритмом розумілася система правил, принципів, що обумовлює програму, процес вирішення завдань, які визначені, як правило, у кількісних показниках, тенденціях, залежностях.

У руслі кібернетичної теорії інформації розвивалося і її розширене розуміння, сформоване на підставі визначення, запропонованого англійським вченим Ешбі — «інформація є мірою зміни в часі і просторі структурної розмаїтості системи»1. Видатний кібернетик сучасності, засновник кібернетичної науки в Україні В. М. Глушков визначав інформацію ще повніше та яскравіше. У своїй книзі «Основи безбумажной інформатики» (М., 1982) він писав, що в найширшому розумінні інформація є мірою неоднорідності розподілу матерії та енергії в просторі і часі, мірою змін, які супроводжують всі процеси, що протікають у світі. Інформацію несуть у собі не тільки наповнені буквами сторінки книг чи людська мова, але й сонячне світло, складки хребта гір, шум водоспаду, шелест листя і тощо2.

Не зупиняючись далі на кібернетичних теоріях інформації, оскільки це не є нашим завданням та компетенцією, зазначимо лише, що завдяки їх розвитку отримали розробку переважно кількісні та механістичні аспекти інформації. Розробка ж змістових, особливо методологічних, загальнопонятійних проблем інформації значно відстала. Позначалося, крім усього, віднесення

Цит. за: Брижко В. До питання застосування у правотворчості понять «інформація» та «дані» // Правова інформатика. - 2005. - № 4 (8). - С. 33. 2 Там само. - С. 33-34.

у сталінську епоху кібернетики та інформатики до облудних буржуазних наук. На рівні окремих галузевих наук, включаючи правознавство, поступ в інформаційних проблемах обмежувався переважно адаптацією загальних прийомів та способів використання комп'ютеризації та автоматизації інформації до об'єктів, які охоплювалися цією галуззю знань.

За цих умов завдання змістового характеру, тобто такого, що стосується змісту інформації, насамперед її методологічного пояснення, у 70-ті роки минулого століття взяла на себе, як і слід було чекати, філософська наука. Проте в силу монопольного панування тоді в країнах соціалістичної орієнтації марксистське-ленінського напрямку філософії розробка загальнофілософських, зокрема методологічних, проблем теорії інформації зводилася лише до ідеологічного обґрунтування її відповідності та підкорення ленінській теорії відображення. Згідно з цим доводилося, що сутність інформації та її зміст визначаються первинністю відображуваного буття та його здатністю до відображення. Творчі спроби реально показати процес виникнення та формування інформації (В. П. Ту-гарінов, Б. С. Українцев, П. В. Копнін) не здобували підтримки і розвитку. Без крихти сумніву стверджувалося, що поза марк-систсько-ленінською теорією та її партійністю тлумачення теорії інформації «не існує», а кожен, хто не поділяв цього погляду, оголошувався ідеалістом, «ідеологічним противником», через що «питання про природу інформації перебуває в руслі сучасної ідеологічної боротьби»1.

З відкиданням схоластичної догматики марксизму-ленінізму уявлення про інформацію, як і про інші природні та соціальні явища, розвивається нині у широкому спектрі різних теорій, поглядів, вчень залежно від цільової спрямованості пізнання інформації, галузі ЇЇ застосування, багатьох інших факторів. Значного розвитку набув розгляд проблем інформації в руслі теорії управління як первинної та визначальної основи останнього. Потреба та інтерес до інформації особливо зросли у зв'язку з науково-технічною революцією, прогресом в усіх галузях знань, розвитком світових глобальних зв'язків і процесів, небаченим зростанням інформаційних

1 УрсулА.Д. Отражсиис и ииформация. — М., 1973. — С. 10-12.

Кримінологічна інформація

ресурсів та можливостей їх сприйняття. Процеси соціально-політичних трансформацій у країнах соціалістичної орієнтації висунули на перший план у цих країнах, зокрема в Україні, політи-ко-правові проблеми свободи інформації, права особи на її отримання та володіння нею як невід'ємну ознаку відкритого демократичного громадянського суспільства. Інституції останнього наполегливо виступають проти спроб реанімувати під тим чи іншим приводом (національна безпека) державний контроль, зокрема спецслужб, над каналами інформаційного, в тому числі приватного, зв'язку.

Якщо спробувати нині на рівні сучасних знань скласти найбільш загальне уявлення про інформацію у людському суспільстві, потрібно визнати, що вона є продуктом певних відносин між об'єктом реальної або віртуальної дійсності та людиною як суб'єктом ЇЇ отримання, сприйняття, використання та передачі. Відношення між об'єктом і суб'єктом інформації у різних її теоріях були названі по-різному: «взаємодія», «відображення», «зміна невизначеності», «пізнання» і навіть «інтерпретація»1, що, очевидно, стосується ЇЇ переробки, тощо. Залежно від цільового призначення теорії, її критеріїв, вихідних положень та термінологічних пріоритетів кожна така характеристика відношення між об'єктом і суб'єктом інформації може мати право на існування.

В українській правовій науці, як і у радянській теорії права загалом, до 70-х років минулого століття термін «інформація» за загальною традицією не застосовувався (використовувалися його замінники «дані», «матеріали», «відомості»2). Для правоохоронної практики термін «інформація» та похідний від нього «інформаційний» були вживаними. Яскравим прикладом цього є назва вперше утвореного у 1976 р. при МВС України за ініціативи акад. В. М. Глушкова та за підтримки тодішнього міністра внутрішніх справ І. X. Головченка, прихильного до науки та загалом до «новизни», підрозділу «Республіканський науково-дослідний інформаційний центр».

1 Брижко в. Вказана праця. - С. 32. Гаврило» О. А. Курс правової'} (Інформатики: Учсбиик для вузов. — М., 2000. — С. 13.

Глава 1

Перші за радянських часів теоретико-правові визначення інформації, що належать відомому російському правознавцю О. О. Гаврилову, пов'язувалися з її формою, що придатна для передачі та обробки останньої1. Цим шляхом вже в період суверенної України йшли й українські фахівці, зокрема у нормативно-правовій сфері. В Законі України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. вміщено правове визначення інформації, під якою розуміються «документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі». На нашу думку, це визначення не можна визнати досконалим. По-перше, предметна сутність інформації, в тому числі її правове значення, розкриття якої є найпершою функцією визначення поняття, включаючи й правове, тут підмінена зовнішніми формами інформації, якими є документ або публічне оголошення відомостей. У прийнятому 20 лютого 1995 р. Федеральному законі Російської Федерації «Про інформацію, інформатизацію і захист інформації» правове поняття інформації визначається більш точно, як «сведения о лицах, предметах, фактах, собьітиях, явленнях й процессах неза-висимо от формьі их представлення»2.

По-друге, неповно і неточно визначено об'єкти інформаційного відображення у суспільній сфері — «події та явища». Як відомо і що вже не раз зазначалося у Курсі, невід'ємною складовою соціальної діяльності є поведінкові вчинки, а ширше — суспільна активність людей, зокрема правомірна і неправомірна, включаючи злочинну. Ці прояви активності далеко не завжди є «подіями» у суспільстві та через їх людську належність не можуть визначатися як «явища». Але саме ці прояви є об'єктами відображення правової та, забігаючи дещо наперед, кримінологічної інформації. Незважаючи на сумнівність наведеного визначення, воно стало використовуватися у сучасній правовій літературі, включаючи наукову, і навіть вміщене до «Юридичної енциклопедії»3.

1 Гавршюв О. А. Курс мравовой ипформатики: Учебпик для вузов. — М., 2000. — С. 2.

2 Федеральний закон Российской Фсдсрации «Об информации, ипформатизации, заїците информации» от 20 фсвраля 1995 г. // \уда\у.с1ита.§оу.ги.

1 Юридична енциклопедія. - Т. 2. - К., 1999. - С. 717.

Кримінологічна інформація

Для розуміння предметної сутності інформації важливо усвідомлювати, що процес її відображення, передачі та отримання охоплює дві сторони — об'єкт і суб'єкт, кожен з яких надає їй певної властивості. Інформація стає такою при сприйнятті її суб'єктом, умовно кажучи, при її перетворенні у певну суму відомостей. Зрозуміло, що сприйняття особою інформації залежить від багатьох властивостей особи, її здатності та здібності до цього процесу, а також від особистісної налаштованості особи на певне світосприйняття, тобто від її світогляду, рівня знань, а при сприйнятті спеціальної інформації, скажімо, правової чи кримінологічної, — від рівня знань і культури загалом та зокрема у сфері права чи кримінології. З цього погляду інформація є безумовно суб'єктивною. Проте інформація відтворює дані про об'єктивну реальність, тобто має об'єктивну основу, визначений останньою істинний зміст, отримання відомостей про який, тобто певною мірою його пізнання, є оптимальною метою активного суб'єкта інформації, вищою мірою її призначення.

У теорії інформації дискусійним є питання про співвідношення термінів та понять «дані», «інформація» та «відомості». В. Бриж-ко, який досліджував це питання з погляду застосування наведених понять у правотворчості, вважає, що у відомому російському словнику С. І. Ожегова вони ототожнюються1: дані — це «сведения (укр. — «відомості»), необходимьіе для какого-нибудь вьівода, решения», інформація — «сведения об окружающем мире й проте-кающих в нем процессах, воспринимаемьіе человеком или специальньїм устройством», відомості (рос. — «сведения») — «по-знания в какой-либо области, известия, сообщения, знання, пред-ставление о чем-то»2. Наведені дефініції дійсно мають елементи тотожності через використання у їх визначенні одного терміна — «відомості» («сведения»). Проте потрібно звернути увагу на те, що за С. І. Ожеговим інформація — це окремий (певний) вид «сведе-ний», особливість якого полягає у їх сприйнятті людиною або спеціальним пристроєм. Тобто «сведения», а точніше було б назвати «данньїе», перетворюються в інформацію при їх сприйнятті

1 Брижко В. Вказана праця. - С. 31.

' Ожегов С. Й. Словарь русского язика. - М., 1989. - С. 155, 253, 698.

Глава 1 •'•'''

людиною або пристроєм. Інформація, за С. І. Ожеговим, набуває якості «сведений» у процесі «познания», отримання «представлення о чем-либо». Отже, можна вибудувати логічно-термінологічний та сутнісний зв'язок зазначених понять: об'єктивні дані перетворюються на інформацію при їх сприйнятті (значною мірою суб'єктивному) людиною або пристроєм, які, пізнаючи інформацію (а через останню й об'єктивні дані), отримують відомості, знання, уявлення (рос. — «представлення») про них.

Враховуючи наведені логіко-термінологічні уявлення, у процесі дослідження та пізнання у сфері правознавства та правопорядку точніше користуватися терміном «інформація», кінцевим продуктом пізнання та використання якої є «відомості», «уявлення», тобто знання.

Об'єкт інформації має багато ознак, які визначають різні його здатності, міру відображення, отримання уявлення про нього. Зовнішні ознаки об'єкта: форма, розмір, структура, колір тощо — мають більшу здатність для відображення, створення уявлення в суб'єкта, тобто, як прийнято визначати в інформаційній сфері, володіють більшою інформативністю. Однак внутрішній зміст об'єкта, особливо якщо таким є складний детерміністичний, зокрема психологічний, механізм його складових чинників, що у сукупності зумовлюють прояв масової людської соціальної активності або іншій соціальний процес, звичайно є не настільки відкритим для відображення та отримання уявлення про нього. Останнє вимагає від суб'єкта, як правило, певної, більш цілеспрямованої, наполегливої активності у здобутті інформації, нерідко спеціально методично або й технічно оснащеної. Здобуття у такий спосіб інформації є складним пізнавальним процесом, результатом якого є нові відомості, нові знання. Загалом інформація, передусім соціальна, — це засіб отримання уявлення (відомостей) стосовно об'єкта, залежно від якостей якого цей процес перетворюється у соціальну пізнавальну діяльність суб'єкта з більшою чи меншою мірою активності останнього.

Часто об'єкт, передусім такий, що належить до сфери соціальних відносин, не може бути пізнаний одразу. Отримання уявлення про нього через інформацію — зазвичай тривалий процес. Його складність та тривалість залежать від багатьох факторів, зокрема

Кримінологічна інформація

значною мірою від засобів, що забезпечують адекватність інформації. Проблема адекватності інформації є однією з найважливіших у сфері інформаційного забезпечення. Через поняття адекватності відображується відповідність дійсного змісту об'єкта інформації отриманому уявленню про нього. Згідно з теорією відображення останнє є відносним, як і відносний у нашому уявленні зміст самого об'єкта відображення. Відносним є і поняття адекватності інформації. Водночас важливо, особливо при використанні інформації з метою аналізу, наукового дослідження об'єктів, що мають високу суспільну значущість, отримати інформацію про них максимально наближену за відповідністю їх реальному змісту. У деяких галузях знань, передусім у кібернетиці, математичній статистиці, розроблені більш точні методи та засоби визначення адекватності інформації. Вони здебільшого є імовірнісними. Поняття імовірності лежить в основі статистичної теорії інформації. Фахівцеві, що займається використанням інформації з аналітичною або науковою метою, потрібно ознайомитися з цією теорією, зокрема з методами та засобами визначення адекватності інформації, зменшення її невизначеності. Величиною виміру останньої визнається ентропія (Н), яка є функцією, залежною від міри імовірності. Чим вища імовірність інформації, тим нижчою є ентропія та невизначеність. Статистично-імовірнісний підхід особливо важливий при отриманні інформації про об'єкти з високою мірою невизначеності, що характерно для масовидних соціальних процесів, подій, проявів активності, які складаються з великої множини безпосередніх об'єктів інформації, що відрізняються багатьма ознаками. Цей підхід потрібний і для відбору та оцінки інформації про детермінацію, спричинення, інший зв'язок зумовлення згаданих суспільних процесів, подій, їх статистичне узагальнених проявів, зокрема таких, що є предметом розгляду кримінології. Залежно від відображувальних та пізнавальних якостей об'єктів, процеси отримання інформації про них можуть розрізнятися як: односторонні, двосторонні та багатосторонні; зовнішні та внутрішні; структурні та змістові, включаючи семантичні; сприятливі, несприятливі чи невизначені тощо.

Інші ознаки та характеристики інформації розкриваються через виявлення її власних властивостей. До таких належать:

Глава 1 •-• --І- -о-

відмінність, багатоваріантність інформації, її зміст, сутність, а звідси — значення, цінність, корисність (розкриття значення в конкретних визначених цілях). Ознака значущості та корисності інформації пов'язана з розумінням її предметного змісту. Розуміння, своєю чергою, зумовлюється фізіологічними, психологічними, професійними якостями та здібностями суб'єкта інформації. Від здібностей останнього не меншою мірою, ніж від відображувальних властивостей об'єкта, залежить відтворення та сприйняття інформації, ступінь її адекватності. Значна частина характеристик інформації пов'язана із можливостями та параметрами її використання. Зазвичай саме цілями використання інформації визначається її цінність.

Важливою властивістю інформації є її придатність для пізнання, інтерпретації, трансформації. Проте недопустимим є змінювання сутності інформації, її змісту, а тим паче викривлення та фальшування інформації, зокрема у каналах зв'язку, ЇЇ передачі. Інша річ, і це треба відзначити, інформація може змінювати своє значення та прикладну цінність своїх властивостей у різних інформаційних процесах, залежно від рівня розвитку відображувальних здатностей та умов об'єкта інформації, а також від досконалості методів та засобів отримання, обробки, передачі відображення адекватного змісту інформації.

За необхідності скласти узагальнене уявлення про стан тих чи інших масових, найчастіше соціальних, процесів, явищ, відносин, які складаються з множини однотипних (однорідних) проявів, виникає питання щодо кількості останніх як безпосередніх об'єктів інформації, достатньої для отримання такого вичерпного і повного уявлення. Щодо виміру останнього в теорії інформації існує три критерії: мінімальності, достатності та представництва (репрезентативності) інформації.

Мінімальність інформації передбачає обмеження її збору лише тією кількістю об'єктів, без якої неможливо отримати необхідне уявлення.

Достатність інформації визначає ту її кількість, яка може дати вичерпне і повне уявлення щодо узагальненого об'єкта в цілому.

Репрезентативність — це показник, який має не лише кількісний вимір, але й інші ознаки, які, зокрема, забезпечують

Кримінологічна інформація

відповідність, адекватність якості (властивостей) відібраної сукупності безпосередніх об'єктів інформації дійсній (генеральній) сукупності узагальненого об'єкта.

Практичне застосування названих критеріїв буде розглянуто у наступних параграфах цієї глави.

Загальні властивості та функції інформації по-різному виявляються у різних її видах. Існує багато варіантів диференціації останніх. Одною з визначальних є класифікація за належністю інформації до певної суспільної чи природної сфери, яка, своєю чергою, визначається належністю до цієї сфери об'єкта інформації. За цією підставою розрізняють природну та суспільну інформацію, а останню поділяють на соціальну, технічну тощо. Соціальна інформація, що відбиває суспільні процеси, відносини, прояви, своєю чергою, за функціональною роллю або змістовим характером (змістом) об'єктів відображення поділяється на економічну, політичну, управлінську, правову, кримінологічну та інші.

Ј 2. Кримінологічна інформація: поняття, структура, особливості, сфери використання

Розглянуті у попередньому параграфі ознаки, властивості, функції інформації дають уявлення про неї загалом. Вони ж слугують загальною основою характеристики окремих ЇЇ видів і різновидів, зокрема соціального виду інформації та кримінологічного різновиду останньої.

Як зазначалося, кожний вид і різновид інформації мають свої окремі ознаки, властивості, особливості, притаманні лише їм. Не є винятком у цьому і кримінологічна інформація.

Після відновлення в Радянському Союзі кримінологічних досліджень в окремих працях кінця 60-х — початку 70-х років минулого століття стали вживатися терміни «кримінологічні показники»1, «кримінологічна інформація»2 без їх визначення. Тоді ж, розробляючи теоретичні засади кримінологічного прогнозування,

1 Кондрашков Н. Н. Статистичсскис мстодьі исслсдовамия личмости преступника: Автореф. лис.... каїїд. юрид. наук. — М., 1967.

Папкратов В. В. Мстодология й методика кримимологичсских исслсдовамий. — М..

Глава 1

до розгляду кримінологічної інформації як засобу визначення характеристики прогнозованого об'єкта звернувся Г. А. Аванесов1. Він запропонував розглядати кримінологічну інформацію у вузькому значенні як відомості про проблеми, які входять до предмета кримінології, та більш широко, охоплюючи всю інформацію, що має «кримінологічний характер», вказавши на важливість для практики аналітичної «повсякденної інформації», а також її статистичного узагальнення, що розкриває тенденції та закономірності злочинності2.

В Україні першими до більш детального розгляду проблем кримінологічної інформації звернулися А. Е. Жалинський та М. В. Костицький, які спробували визначити її поняття, зміст та особливості, спроектували на неї відповідні характеристики соціальної інформації3. Ці питання вони розглядали в ракурсі забезпечення інформаційних потреб профілактики злочинів. Останнє позначилося на обмеженні запропонованих ними визначень інформації профілактичними «рамками». Крім того, зміст кримінологічної інформації був звужений ними до положень, даних, що отримані чи оцінені «на основі теорії і методів кримінології», в «рамках кримінологічних досліджень», тобто зведений до поняття наукової інформації. Водночас ці «обмеження» ніяк не знижують значення монографічного розгляду питань кримінологічної інформації вперше не лише в Україні, а й загалом у Радянському Союзі.

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒