![]()
|
|||||||
1-й ельф. . Оберон.. Лізандр. . Лізандр.1-й ельф. Довгоногі павуки, Ми сюди не пустим вас! Слимаки, черва, жуки, Обминайте далі нас! Хор. Соловейку, на поляні Щебечи в нічнім тумані: Люлі-люлі-люлі-лю, Люлі-люлі-люлі-лю! Гетьте, чари І примари, Не тривожте нашу пані! На добраніч, люлі-лю! Тітанія засинає. 2-й ельф. Все тихо! Ну, летім мерщій! Один лише на варті стій. Ельфи зникають. З'являється Оберон і вичавлює сік із квітки на повіки. Тітанії. Оберон. Що побачиш ти в ту мить, Як зі сну прочнешся, Враз до серця прикипить, І не схаменешся. Чи ведмідь, чи вепр, чи рись - До тії почвари Ти коханням загорись. Хай же діють чари. (Зникає) Входять Лізандр і Гермія. Лізандр. Кохана, ти зомлієш від знемоги. Чи не спочить нам? Як гадаєш ти? Скажу по правді - збився я з дороги. А день настане - можна далі йти. Гермія. Шукай собі десь обіч ти місцину, А я ось тут під деревом спочину. Лізандр. Ні, ляжу я на цей же самий мох: І серце, й ложе в нас одне на двох. Гермія. Лізандре, любий, я тебе благаю: Ляж далі, а не тут, де я лягаю. Лізандр. О, зрозумій невинність слів моїх! Любов навчить тебе збагнути їх. Вона, кажу я, нам серця єднає, Тому й душа у нас на двох одна є. Коли ж серця злилися, чом не може Двох наших тіл одне вмістити ложе? Що я кажу, не май того за лжу, Бо серцем коло тебе я лежу. Гермія. Словами граєшся. Чи ж я кажу, Що здатним на брехню тебе вважаю? Чи гордості я й чемності не знаю? І все ж - повагу та любов покажеш, Коли, мій друже, трохи далі ляжеш. Бо чесній дівчині та юнаку Годиться відстань берегти таку. То ляж отам, засни, мій друже, міцно, І хай твоя любов живе довічно. Лізандр. «Амінь, амінь! » - кажу на ці слова, І, поки я живий, любов жива. Я ляжу тут. Кохана, мирно спи. Гермія. Спокійно, любий, очі й ти склепи. Засинають. Входить Пак.
|
|||||||
|