![]()
|
|||||||
Оберон.. Деметрій. . Гелена.Оберон. Коли добуду сік, Підстережу Тітанію заснулу І бризну в очі їй. Тоді вона, Прокинувшись, за першим, що побачить, Нехай то лев, ведмідь, бугай, чи вовк, Чи метушлива мавпа, чи віслюк, - В любовному шаленстві побіжить. І, перше ніж зніму я з неї чари - А це я можу іншою травою - Вона таки віддасть мені хлоп'я. Та хто це йде? Для них я невидимий. Ану, підслухаю розмову їхню! Входить Деметрій, за ним Гелена. Деметрій. Я не люблю тебе. Не йди за мною. Ну, де ж Лізандр і Гермія прекрасна? Його я вб'ю - вона мене вбиває. Сказала ти - вони втекли в цей гай, - І я стою серед дерев, як пень, Бо Гермії своєї я не бачу. Йди ж геть і більш за мною не ходи! Гелена. Ти, як магніт, притягуєш мене! Хоч не залізна я, та маю серце Надійне,, ніби з криці. Погаси Свою магнітну силу, і тоді Мене до тебе більше не тягтиме. Деметрій. Чи я манив тебе? Чи улещав? Чи не казав по щирості тобі, Що не люблю тебе й любить не можу? Гелена. За те ж бо я й люблю тебе ще дужче. Твоя собачка я. Що більш мене Ти б'єш, то більше лащитимусь я. До мене стався так, як до собаки: Штурхай, шмагай, занедбуй, лиш дозволь Мені, негідній, бігти за тобою. Ще меншого просити неможливо, Але для мене й це велика радість - Терпіть собачу долю при тобі. Деметрій. Не випробовуй нехоті моєї: Як бачу я тебе, мене аж нудить. Гелена. Я ж нуджу світом, як тебе не бачу. Деметрій. Ти наражаєш власну добру славу І скарб свого дівоцтва на загрозу, Лишивши місто і себе віддавши Тому на ласку, хто тебе не любить. Таж я вночі у цім відлюднім місці Зробить з тобою можу, що захочу! Гелена. Мені зарука - честь твоя. Для мене То ще не ніч, коли твоє обличчя Я бачу, й не відлюддя там, де ти, Бо ти для мене - мовби цілий світ. Як можу я сказать, що я сама, Коли весь світ тут дивиться на мене? Деметрій. Ось я втечу, сховаюся у хащі, Й тебе на з'їжу диким звірам кину.
|
|||||||
|