ТОЛОКА. ТЕПЛІ СЛОВА. ГРУШКА

ТОЛОКА

Тіло Толоці виліпили із глини,
яку накопали у давньому глинищі за селом,
а потім привезли вантажівкою
(ходок десять, мабуть, зробили).
Замісили глину
посеред вулиці,
щоб усі люди бачили
та й сходилися ліпити Толоку.
Волосся Толоці заплели із соломи,
із русявої торішньої соломи.
На очі Толоці блакиті із річки
хлопчаки навозили
бочкою на співучих колесах.
На засмаглу шию Толоці
повісили веселе намисто із коней
з дітлахами на їхніх спинах.
А коли виліпили Толоку,
то вона сама
поставила столи під вишнями,
застелила скатертями вишиваними
і наставляла на них
щедре частування.
Сама припрохувала усіх людей,
які виліпили Толоку,
і водія, який возив глину.
І сама заспівувала стародавніх пісень.
1963

ТЕПЛІ СЛОВА

Співаймо пісні про кохання,
щоб не вмерло слово «Дунай»,

гуляймо весілля своїм дітям,
щоб не вмерло слово «коровай»,

розповідаймо казки своїм онукам,
щоб не вмерло слово «Змій» —

наповнюймо
цей холодний всесвіт
теплими словами нашої мови,
які народжуються разом із диханням.

ГРУШКА

Вечір упав кавуном смугастим,
і мати винесли під хату столика,
поставили вечерю на нього,
і ми із сестричкою сіли вечеряти.
(Я пах червоною польовою квіткою,
а сестричка — золотою квіткою току).
Ми їли густий мед,
намазаний на окраєць,
і запивали вечірнім молоком.
На призьбі сиділи мати
і дивилися, як ми їмо із сестричкою…
А потім ми запросили вечеряти
білу грушку,
яка стояла під хатою.
Мати принесли їй ослінчика,
налили молока,
намазали окраєць медом —
і грушка сіла.
«їж, грушко, мед, а нам дай груш!»
«Пий, грушко, молоко, а нам дай груш!»
«їж, грушко, хліб, а нам дай груш!»

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 Следующая ⇒