Іван та Мар'я

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 6Следующая ⇒

БОГ

Я бачила Бога. В тумані до п’ят

Ходив, наче лунь, між наморених хат.

Дощем у шибки мовчазні дріботів,

Ніхто і не відав, чого він хотів.

А люди гадали, якийсь дідуган

Старцює і гроші складає в гаман.

Сікли матюками і злістю товкли,

Були аж зелені від тої хули.

Заплакав Всевишній. Узяв його страх:

Щось Боже лишилось у ваших серцях?

Людей вирізняє від мавп доброта –

Чи люди не ті, чи планета не та?

Я землю квітучу для вас сотворив

І поле вам виткав, і степ простелив,

Джерельними ріками обперезав

І звіра, і птаха до вас посилав.

Ви в ріки плювали й кривавили світ,

Від диму чадного в дірках небозвід.

У храмах святих поробили хліви

Й плодили бездухих з тії сіряви.

Ви глави стинали із білих церков!

На вас материнська і батьківська кров.

І знищені голодом в стиглих житах,

І підла підступність по ваших хатах.

О ні! Ви не святість свою берегли -

У кубла свої, що тяглось, те й тягли,

І заповідь Божую «Не укради»

Пустили за плином гнилої води.

Ви все продали за шматок ковбаси.

То хто ж ви? Чи люди? І я хто єси?

…А дощ старчі плечі шмагав батогом.

Бог плакав, обстукував землю ціпком.

У мене круж хати паркану нема,

Лиш вітер цілющий в обіймах трима.

Заходь, Боже праведний, в затишок мій,

Зігрій сиву душу і руки зігрій.

… Ми довго мовчали… аж тьмарився зір…

Повір нам, Всевишній. Востаннє повір.

Ми зійдем у часі, у жилах трави,

Збудуєм по землях прекрасні церкви.

Молитись тобі навчимо діточок,

Очистим замулені душі річок.

І святість соборну в собі зведемо.

І землю в наругу уже не дамо!

Про вірш Ганни Гайворонської «Бог» поет-дисидент Микола Руденко в газеті «Літературна Україна» написав статтю під назвою «Тільки один вірш». У ній Руденко висловив думку, що, якби поетеса Ганна Гайворонська взагалі б у своєму житті більше нічого не написала, її все одно було б визнано як найталановитішу письменницю, і все це лише завдяки одному віршеві «Бог».

“Луганська Божа Мати”. У цій духовній поезії зазначено, що Божа Мати зійшла з небес у наше місто й принесла нам основне:

Із голубого джерела

Нам принесла в обіймах Слово.

Для ліричної героїні Г. Гайворонської поява в місті пам’ятника Божій Матері – надзвичайна подія:

А ти стоїш в житті моїм

І вчиш, як з Богом треба жити.

Саме це місце духовно збагачує кожного луганчанина, є місцем своєрідного покаяння, духовної розмови:

Благослови і пригорни

Дітей своїх, Луганська Мамо,

Візьми в свої ласкаві сни

І відчини до неба браму.

На творчому вечорі поетеси, який відбувся в лютому 2011 року в Будинку літераторів Спілки письменників України, український поет Дмитро Павличко зазначив, що окремі поезії Ганни Гайворонської – вже є «на рівні світових зразків».

Сьогодні поетеса працює над новими книжками поезії та прози. Але все одно вважає себе тонким ліриком, оскільки любовна тема, пейзажна – це «улюблений духовний простір поетеси». Ліриці Ганни Гайворонської властиві драматичність, пристрасність, правдивість.

Приїхавши в дитинстві до Лисичанська, де вперше почула мелодійні поезії В. Сосюри, закохалася в поезії і намагається в своїх творах передати ніжні і чисті почуття.

Іван та Мар'я

Нестерпно терпне серця джерело.

Воно ж таке — ніколи не обманить.

Тікаю від любові у село,

А там усе звучить ім'ям — Іване.

Іване — винна ягода гука,

І вишня зомліває над парканом.

Іваночку - озвучена ріка,

І чай-трава зоветься теж Іваном.

О. горенько! За що ж така біда?

П'ю воду із колодязя — і п'яна,

І хата, мов бабуся, вигляда

У білій хустці теж свого Івана.

А йти до тебе через дві біди,

Через прокляття, забобони, вітрюгани.

Мої сліди вмерзають у льоди,

А серце випромінює -— Іване.

Моє життя, як лінія пряма,

Циганка ворожила, не обманить,

Я все життя блукатиму сама,

А так і не знайду тебе, Іване.

У її поезіях живуть і страждають невигадані герої. Це ті постаті, які зачепили її серце, це ті вчинки, які просто неможливо не помітити. Прикладом може служити вірш поетеси, присвячений Володимиру Сосюрі:

Так ніхто не кохав,

Слово не видихав,

Придінцеві вітри не бандурив,

Не писав під задумливий легіт отав,

Так ніхто не співав,

Як Сосюра.

Ганна Гайворонська не байдужа до свого рідного краю. Тема «маленької батьківщини» є однією з провідних у її творчості.

Тиші полохливі понад Кремінною,

Виплекався ранок щедрою росою,

Хмурий, буркітливий сивий ліс проснувся,

Білоберезово ранку посміхнувся,

А пшеничне поле колиха невпинно,

Золотоволосу чарівну дитину.

Луганськ для Ганни Гайворонської – резонанс різноманітних реалій буття у кращих проявах душевних спогадів і переживань. Тема рідного краю звучить у багатьох творах: «Я біла ластівка Донбасу», «Весна іде. І я іду в Камброд…», «Журюся я, журавлику, над Сіверським Дінцем», «Де пахне ряскою Дінця прозора мить», «Луганська Божа Мати» та ін.
Поезія «Луганщині» стала своєрідним освідченням рідному краю:

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 Следующая ⇒