Луганщині

Луганщині

Луганщино! Світанок України.
Земля моя й земля моїх батьків.
Державо юності, у світі ти єдина,
У плахті із лісів, полів і нив.
Озвучена козацькими піснями
І підперезана, мов поясом, Дінцем.
Як мати добра, ти завжди над нами
Схиляєшся стривоженим лицем.
Мене Донбас виховував, мов панну.
На кряжах загартовував крутих.
І я Луганщині виспівую осанну,
Вустами соняхів цілую золотих.
В степах безмежних вчилася дзвеніти.
Мов жайвір, що торкає дзвін крилом.
Цю землю шанувати і любити
І сивіти донбаським полином.
Зерно й вугілля, териконів шати,
Лісів соснових шепіт на зорі
Отут мене ходити вчила мати,
Орали дике поле лугарі.
У землях західних озера є синіші,
Яскравіші і зела і лани.
Але тобі пісні мої і вірші,
Для тебе мої дочки і сини.
І я тобі освідчуюсь в любові.
О примадонно України, розквітай!
На тобі ризи сонячно-святкові,
Смачний і запашний твій коровай.
Моя Луганщино! І ягідна й вугільна,
На териконах часу сивизна.
Щаслива будь по всі віки і вільна,
На карті світу в мене ти одна.

Для Ганни Гайворонської Луганщина – це її «малесенька вітчизна», яка зростила її «виховала, мов панку», яка надихнула її серце й стала фундаментальною базою для образності її поезій.

Для зображення рідного краю Г. Гайворонська використовує метафори: Луганщина, мов дівчина «у плахті із полів лісів і нив», на ній «ризи сонячно-святкові». Лірична героїня цілує рідну землю вустами соняхів золотих; вона в безмежних степах рідного краю вчилася не просто писати поезії, а «вчилася дзвеніти, мов жайвір, що торкає дзвін крилом». Себе вона бачить маленькою частиною цього найдивовижнішого краю.

Вона глибоко усвідомлює свою невід’ємну приналежність i вдячність землі, яка її зростила.

Поезія Г. Гайворонської “Луганщині” написана ямбом (різностопним). У ній також спостерігаємо перехресне римування (АБАБ), чергування рим жіночих й чоловічих. Для репрезентації рідного краю Г. Гайворонська віднаходить надзвичайні метафори й порівняння. Для неї Луганщина – “малесенька вітчизна”, яка зростила її “виховала, мов панку”, стала джерельною базою для надзвичайної образності її поезій. Автобіографічність – основна риса поезії “Луганщині”. Займенники я й мене надають оповіді відчуття близькості ліричних героїв творів до їхніх авторів.

2007 року вийшла сьома книжка поетеси, яка має назву «Біла ластівка Донбасу». Ластівка віщує весну, білий – колір чистоти, тому один з варіантів інтерпретації назви збірки – її лірична героїня є провісницею кращого, чистого життя.

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 Следующая ⇒